Главная Обратная связь

Дисциплины:






Правничо-розподільча теорія Ш.-Л. Монтеск'є



Спираючись на ідеї Арістотеля, Джона Локка, Ш.-Л. Монтеск'є створив теорію «розподілу влади», що визначається як класична. На його думку, в правильно об лаштованій державі не може бути єдиної влади, а повинні існувати три незалежні одна від одної влади: законодавча, виконавча і судова. Їх поєднання в одному органі неминуче призводить до занедбання спільних інтересів і є несумісним з політичною свободою.

Схема Монтеск'є мала яскраво виражений соціально-правовий зміст і стала теорією політичного компромісу між молодою тоді буржуазією і феодальною верхівкою. Відповідно до неї: Законодавча влада повинна належати двопалатному парламенту, одна з палат презентувала б «третій стан», а друга – аристократію. Виконавча влада довірялась монарху, а судову втілював суд присяжних( орган «третього стану»). Виконавча влада за Монтеск'є, обмежена законом, а суди є незалежними і керуються лише законом. При цьому різні гілки повинні «стримувати» одна одну: король отримував право вето на закони, які приймав парламент, і навіть міг його розпустити.

Така система стримувань і противаг, заснована на «розподілу влади Монтеск'є, знайшла своє відображення і в сучасності. Так, для прикладу, на новому рівні відтворені її принципи в США, де Президентська влада – це елемент монархічної влади, сенат – влади аристократії, а палата представників – «третій стан» а бо ж просто народ. Відповідно Верховний суд – найвищий тлумачник законів і Конституції, який уособлює судову владу. Продовжуючи практичне відображення сутності даної системи в США, варто відмітити, матеріалізація розподілу влади, створення «стримувань і противаг» як вихідного принципу американської державності, знайшло своє відображення в чи не найефективнішій Конституції в світі – американській. Відповідно до неї, на основі теорії Монтеск'є американським просвітителям, творцям основного закону держави, вдалось закріпити доктрину розподілу влади, поєднавши з механізмом взаємоконтролю і суміжної компетенції: 1) президент має право вето, але обидві палати Конгресу разом здатні відхилити його; 2) Верховний Суд може визнавати невідповідними Конституції закони, прийняті Конгресом і підписані Президентом; 3) судді до Верховного Суду призначаються Президентом, затверджуються Сенатом і можуть бути усунені з посади в порядку імпічменту; 4) обидві палати здатні усунути самого Президента шляхом процедури імпічменту. Таким чином відбувається практичне застосування теорії розподілу влад Ш. Монтеск'є в одній з найрозвинутіших в правовому, економічному, політичному плані держав – США.

12.Руссо про народний суверенітет.

Ж.-Ж. Руссо (1712-1778),ідеолог дрібної буржуазії та широ­ких народних мас, доводив, що основою державного ладу пови­нен бути суверенітет народу. Виходячи з цього, він розглядав усі три гілки влади лише як особливі прояви єдиної верховної влади і розумів розподіл влади в організаційно-правовому, а не в соціальному-правовому сенсі, як Монтеск'є. При цьому законо­давчу владу народ здійснює безпосередньо, а виконавчу владу здійснює уряд, що відповідає перед народом. Руссо одним із пер­ших у домарксистській політичній думці визначив відмінність між громадянським суспільством і державою, створеною слідом за цим суспільством, на основі соціального контракту. На думку Ж.-Ж. Руссо, політичний устрій має бути таким, щоб людина, об'єднуючись з іншими людьми в суспільство, не втрачала своїх природних прав і зберігала свободу. Обгрунтуванню цього твердження слугує ідея народного суверенітету, яка є центральною у його вченні.



Основою всякої законної влади, вважав Ж.-Ж. Руссо, є згода людей, виявом якої виступає суспільний договір. Сутність цього договору полягає в тому, що кожна людина віддає себе під-вище керівництво загальної волі й тим самим стає її учасником. Вся влада таким чином переходить до її верховного носія, суверена, яким є всі учасники договору, тобто народ. Суверенітет, отже, належить народові. У грома­дянському стані люди стають більш вільними й рівними, бо якщо природна свобода обмежена силами кожної окремої людини, то громадянська свобода, яка виникла в результаті суспільного договору, обмежена загальною волею суверена.

Народний суверен, за Ж.-Ж. Руссо, це влада, яка здій­снюється загальною волею більшості і є неподільною. Суверенітет не може бути переданий окремій особі, він завжди належить народу й не може бути обмежений ніякими законами. Цим самим Ж.-Ж. Руссо заперечував ідею поділу влади і представницьку форму її здійснення. Він висував ідею прямого народоправства. Суверенна законодавча влада, на його думку, має здійснюватися лише безпосередньо самим народом-сувереном. А виконавча влада створюється не на основі суспільного договору, а самим сувереном для виконання законів та підтримки політичної і громадянської свободи.

Залежно від того, кому доручається виконавча влада - всім, декільком чи одному, Ж.-Ж. Руссо розрізняє три форми правління: демократію, аристократію і монархію. Відмінності між ними, на його думку, не мають суттєвого значення, оскільки в усіх формах правління суверенітет і законодавча влада належать народу. Наслідуючи Ш. Мон­теск'є, Ж.-Ж. Руссо вважав, що форми правління залежать від величини території: демократія є найбільш придатною для малих держав, аристократія — для середніх, а монархія -для великих.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...