Главная Обратная связь

Дисциплины:






Вчення І.Канта, Гегеля про державу та право



І. Кант (1724-1804),представник німецького Просвітництва, уточнив формулювання Руссо і підкреслив, що, укладаючи договір, люди відмовляються від зовнішньої свободи, щоб знову одержа­ти її вже будучи членами держави. Це відмова від невгамовної і невпорядкованої свободи в ім'я свободи у правовому стані. Вста­новлення правового громадянського суспільства можливе через утвердження «категоричного імперативу» як морального зако­ну, яким повинні керуватись громадяни і правителі: перші сто­совно один одного, другі - відносно до всього суспільства. При цьому Кант пориває з релігійним обґрунтуванням моралі і підкреслює, що моральна поведінка людини визначається не бо­жими заповідями, а обов'язком перед іншими людьми.

І. Кант виходив з того, що кожна людина є абсолютною і самодостатньою цінністю й не може бути знаряддям здійснення хоч би яких і чиїх би то було планів. Як суб'єктморальної свідомості, докорінно відмінний від навколиш­ньої природи, людина у своїй поведінці має керуватися веліннями морального закону, кожен індивід мусить чинити так, щоб правило його особистої поведінки могло стати правилом поведінки для всіх.

Право покликане регулювати зовнішню форму поведінки людей, людські вчинки, а суб'єктивною стороною -- мисленням і почуттями -- має керувати мораль.Держава прийшла на зміну природному стану, в якому не було ніякої гарантії законності. Моральний борг, почуття поваги до природного права спонукають людей залишити цей стан і перейти до життя в громадянському суспільстві. Цей перехід, тобто утворення держави, є результатом договору. Суспільний договір укладають між собою морально розвинені люди.

Верховною владою він вважав законодавчу, яка має належати лише суверенній «колектив­ній волі народу». Виконавча влада зосереджується в закон­ного правителя й підпорядковується законодавчій. Судова влада призначається виконавчою владою. На думку мислите­ля, субординація і згода цих видів влади здатні запобігти деспотизму й гарантувати благополуччя держави. Кант розрізняв три форми правління: автократію, аристократію і демократію. Головним він вважав не форму, а методи й засоби здійснення влади.

Г.Гегель про державу та громадянське суспільство.

Г. Гегель (1770-1831),геніальний мислитель-діалектик, тео­ретично розробив питання про співвідношення і взаємозв'язок соціально-економічної і політичної сфер суспільства. Згідно з Гегелем, розвиток громадянського суспільства як сфери особливих і приватних інтересів та опосередкованої працею системи потреб на основі приватної власності і загальної формальної рівності пе­редбачає існування держави як основи цього суспільства. Саме громадянське суспільство не спроможне подолати бідність і соціальні суперечності, що породжуються матеріальними чин­никами. Тому власність повинна знайти своє підтвердження з боку закону. Регель стояв у витоків розвитку теорії правової держави: у ній правовим шляхом досягається тотожність особ­ливого та одиничного, а моральність отримує свою об'єктивність і дійсність як органічна цілісність. Держава, за Гегелем, — це ідея розуму, свободи і права. Він вважав, що «держава -~ це хода Бога в світі; її основою служить влада розуму, який реалізує себе як волю». Держава, отже, за своєю природою є ідеальним, «дійсно розумним» утворенням.



Гегель заперечує договірну теорію походження держави. Свобода особи, на його думку, знаходить свою реалізацію передусім у праві приватної власності. Необхідним момен­том у здійсненні розуму є договір, у якому самостійні індивіди протистоять один одному як приватні власники. Трьома видами державної влади Гегель вважав законо­давчу владу, урядову владу і владу правителя. Він запере­чував ідею самостійності і взаємного обмеження видів влади, за якої, на його думку, ніби заздалегідь передбачаються їхні взаємна ворожість і протидія. Гегель виступав за органічну єдність різних видів влади, підпорядкованість кожного з них пануванню цілого -- державній єдності, в якій і полягає сутність внутрішнього суверенітету держави. Таким чином, Гегель підносить державу як ідею, дійсність права, як правову державу - - таку організацію свободи, в якій механізм насильства та апарат політичного панування опосередковані й обмежені правом. У цьому його незаперечна заслуга. Водночас мислитель ставив державу над суспільством та індивідом, заперечував самостійну цінність прав і свобод особи, вивищував германську націю над іншими, що складає консервативні й антидемократичні елементи його політичного вчення.

 





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...