Кирило-Мефодіївське товариство про державно-політичний устрій

Ініціаторів і членів товариства, яке було створене в 1845-46 pp., з’єднала ідея слов’янського товариство про об’єднання у формі слов’янської республіканської федерації. Відповідною була й мета ки- рило-мефодпвщв - об єднання всіх слов ян-ських народів у єдину федеративну республі­ку. Основні ідеї товариства були викладені в «Книзі буття українського народу», а шляхи і способи досягнення цієї мети - у «Статуті Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія».

Перший документ являє собою, можливо, першу спробу гли­бокого аналізу всієї попередньої політичної історії України, при­чому аналізу, який ґрунтувався на порівняльно-історичному ме­тоді. У системі відносин Україна - Польща - Московщина, заз­начається в «Книзі буття», український народ був народом-рабом, що зазнавав подвійного пригноблення. Тому Україні призначена історична роль авангарду всіх слов’янських народів у справі їх об’єднання в слов’янську федерацію. Програмна частина «Стату­ту» підкреслює, що ця мета є історичним покликанням і долею кожного слов’янського народу. При цьому саме об’єднання не розглядалось як спрощений механічний процес: для «кожного сло­в’янського племені» передбачалось збереження самобутності, са­мостійність народного управління і принцип рівності громадян. В основу соціально-державного ладу, тобто в управління, законо­давство, права власності і просвіти у всіх слов’ян, закладались принципи християнської релігії. В цих республіках передбачалось рівноправ’я всіх віросповідань, обов’язковість просвіти народу, відміна кріпосного права і тілесних покарань. Представницька влада майбутньої Федерації виступала у формі загальнослов’ян­ського собору представників усіх «племен». Члени товариства пе­редбачали створення слов’янських демократичних держав-рес-публік, об’єднаних на принципах федералізму в слов’янський союз. М. Костомаров (1817-1885) в «Автобіографії» дав детальний опис внутрішньої структури федеральної влади і складових частин Федерації. Це докладний перелік федеральних повноважень силь­ного федерального Центру і прерогатив самостійних державних утворень в її складі. Принцип федералізму,розкритий ним не на­стільки ґрунтовно, як в американських «батьків Конституції», але державотворці США розв’язували безпосередньо практичні зав­дання.

Сумніви викликає агітаційно-пропагадистська технологія реалізації цього ідеального проекту: проведення реформ, мирна пропаганда, виховання молоді, літературна діяльність тощо. Полі­тичні події в Західній Європі того часу переконливо довели, що привілейовані класи в будь-якій їх іпостасі відчайдушно відстою­ють свої інтереси та йдуть на реформи, якщо їх до цього «підштов­хують» силовим шляхом.

Особливу позицію з цього питання займав Т. Шевченко (1814-1861); він розглядав народне повстання як єдиний шлях до вста­новлення демократичної республіки. У республіканському устрої США народний поет вбачав зразок демократизації суспільства і асоціював послідовну боротьбу за незалежність і демократію з першим прези­дентом Дж.Вашінгтоном. Він запитував співвітчизників: «Коли ми дочекаємось Вашінгтона з новим і праведним законом?

Теоретична діяльність товариства стала закономірним якіс­ним етапом в еволюції соціально-політичної думки: вперше в Ук­раїні висунуто конкретний проект державного ладу. Це був крок уперед у порівнянні з попередниками та сучасниками кирило-мефодіївців.

18. Погляди М.Драгоманова і М.Грушевського на проблеми українського державотворення.