Главная Обратная связь

Дисциплины:






Становлення і розвиток політичної системи України



Незалежна Україна обрала демократичний тип політичної системи, що й зазначено в новій Конституції України. Згідно з основними положеннями української Конституції, нині в нашій державі відбувається активний процес формування нової політичної системи. Складниками цього процесу є: утвердження принципів демократії, парламентаризму і політичного плюралізму; забезпечення прав і свобод громадян; поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову; запровадження інституту президентської влади; визнання засобів масової інформації важливим елементом політичної системи; формування системи самоврядування народу тощо. Деякі з цих елементів уже увійшли в життя, а деякі тільки наблизилися до виконання. Крім того, докорінного реформування потребує економіка України. Вона вимагає переходу на ринкові відносини. Але щоб ринкове саморегулювання не перетворилося на розгул базарної стихії, держава та її законодавчі органи, партії і профспілки повинні доповнити його системою законодавчих та інших заходів, спрямованих, насамперед, на забезпечення соціального захисту громадян держави.

До основних напрямів становлення й розвитку нової політичної системи слід віднести побудову демократичної, правової, соціальної держави, як записано в Конституції, з ефективно діючим парламентом, професіональним висококваліфікованим, сильним урядом і з незалежними судовими органами — тобто з чітким поділом влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки з розмежуванням їхніх функцій. Важливим завданням є зміцнити законність і правопорядок, виключити можливість узурпації влади та зловживань, ефективно протидіяти бюрократизмові і формалізмові; утвердити верховенство закону, безперечно дотримуватися його на всіх рівнях усім громадянам; забезпечити гідні людини умови життя.

 

32. Місце і роль держави у політичній системі суспільства Держава займає центральне місце у політичній системі суспільства.

Таке місце держави у політичній системі суспільства зумовлюється тим, що тільки держава – виступає офіційним, тобто формальним, представником усього населення країни через представницький вищий орган законодавчої влади; – є уособленням суверенітету народу (нації), результатом реалізації права народу на самовизначення; – здатна забезпечити і захистити основні права людини, всіх людей, що перебувають на її території; – покликана задовольняти загальносоціальні потреби, вирішувати загальносуспільні справи, виконувати загальносоціальні функції даного суспільства; – має у своєму розпорядженні апарат, необхідний для виконання вказаних функцій; – встановлює загальнообов'язкові для всіх суб'єктів суспільного життя правила поведінки — юридичні норми; – володіє владою суверенною, тобто верховною, самостійною і формально незалежною.



Державі, як елементові політичної системи, притаманні такі ознаки:

– наявність території, тобто частини земної кулі, що відокремлена кордонами, на яку розповсюджуються повноваження держави і де проживає населення, усі громадяни даної

– держави; – суверенітет; – державна влада; – державний апарат, як система державних органів, які здійснюють завдання і функції держави; – повноваження видавати юридичні норми.

 

33. Форма державного правлінняце спосіб організації державної влади, зумовлений принципами взаємовідносин вищих органів держави. Характер форми державного правління співвіднесений з конституційно-правовим статусом кожного з відповідних органів. Зовні форма правління зумовлена насамперед тією юридичною і фактичною роллю, яку відіграє в державному механізмі глава держави, а також порядком формування цього інституту. Однак по суті визначальними тут є взаємовідносини ор­ганів законодавчої і виконавчої влади.

Принцип поділу влад .Саме така форма закріплення поділу влад довгий час була загаль­ноприйнятою в конституційному праві зарубіжних країн, які реально або номінальне сприйняли названий принцип. У багатьох новітніх конституціях, прийнятих на початку 90-х років XX ст., відповідний принцип до того ж прямо задекларований. Декларуючи на конституційному рівні поділ влад, правлячі кола застерігають необхідність відповідними засоба­ми створити умови для переходу до нових форм державно-політичного життя. З іншого боку, це означає проголошення відмови від раніше прий­нятих принципів організації влади і побудови державного механізму.

Що ж до сучасного розуміння принципу поділу влад, то його зміст, по суті, має два тлумачення, які знаходять втілення в різних формах правління і водночас відбивають власне факт їхнього існування.

Перше тлумачення поділу влад передбачає формальну ізольованість кожної з них, відсутність між ними тісних функціональних відносин. Таке тлумачення поділу влад асоціюється з президентською республікою. Кла­сичним є варіант поділу влад за Конституцією США. Президентсько-рес­публіканська форма правління тут грунтується на жорсткому поділі влад, який, проте, реально означає лише загальне розмежування функціональної компетенції між сферами влади, а точніше — між трьома вищими органа­ми держави,

Особливістю практичної реалізації принципу поділу влад є її зви­чайне доповнення у вигляді так званої системи стримувань і противаг. Ще Ш. Монтеск'є писав, що розподілені влади повинні взаємно врівнова­жуватись. Пізніше ідея стримувань і противаг набула широкого визнан­ня в конституційній теорії багатьох країн. Ця ідея пов'язувалася з не­обхідністю не тільки запобігти надмірній концентрації влади, а й забез­печити стабільність і сталість у діяльності державних інститутів.

Сама ж система стримувань і противаг, покладена в основу ор­ганізації і функціонування вищих органів держави, втілена в багатьох по­ложеннях Конституції США. Зокрема, остання визначає різні способи формування органів усіх трьох влад: конгрес обирається виборчим корпу­сом, президент — непрямими виборами, колегією вибірників, які, в свою чергу, обираються народом, верховний суд формується спільно президен­том і верхньою палатою конгресу — сенатом. Ідея стримувань і противаг у її конституційному оформленні пов'язується також з різними строками повноважень вищих органів. Усе це покликане забезпечити самостійність відповідних сфер влади.

Найголовнішим є те, що в межах системи стримувань і противаг, відповідно до конституційних норм, створено структуру взаємодій і взаємообмежень вищих органів держави, а звідси — трьох поділених влад. Так, у США конгрес може притягати президента до відповідаль­ності, використовуючи процедуру імпічменту, а сенат — відхиляти кан­дидатури на зайняття урядових або ряду інших федеральних посад, запропоновані президентом. У свою чергу, президент може перешкодити введенню в дію прийнятого конгресом закону, застосувавши вето. Члени верховного суду призначаються президентом з «поради і згоди» сенату, тобто спільно законодавчою і виконавчою владою. З іншого боку, верхов­ний суд здійснює функцію конституційного контролю законодавчої діяль­ності конгресу і правотворчості президента.

Принцип поділу влад є своєрідним постулатом. У зарубіжній кон­ституційній теорії і практиці до нього звертаються майже кожного разу, коли виникають різні кризові ситуації у сфері державно-політичних відносин владарювання. Все це свідчить про значущість і життєвість цьо­го принципу. Нерідко принципу поділу влад надають суто політичного значення і не фокусують увагу на його юридичному змісті. Такий підхід грунтується на визнанні того, що навіть за умови наявності у державних інститутів різних повноважень і функцій їхні дії спрямовані на досягнен­ня спільної мети. Тим самим принцип поділу влад, по суті, замінюється принципом розподілу державних функцій.

 





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...