Главная Обратная связь

Дисциплины:






Вибори як інститут демократії



У сучасних демократичних державах основним способом утворення органів державної влади став інститут демократичних виборів. Вибори — це демократичний спосіб формування та зміни персонального складу органів влади голосуванням.

У суспільстві вибори виконують низку функцій:

— вибори є важливим інструментом реалізації народного суверенітету;

— з допомогою виборів народ залучається до процесу управління державою;

— вибори є способом формування і вираження громадської думки;

— вибори є основним способом легітимації влади в демократичних державах;

— демократичні вибори сприяють послабленню соціальної напруги, досягненню суспільного консенсусу;

— вибори дають змогу громадянам здійснювати періодичний контроль за діяльністю влади;

— вибори є своєрідним фільтром, який відсіює непопулярних, некомпетентних політиків, сприяючи підвищенню рівня ефективності державного управління;

— через інститут виборів налагоджується зв'язок між народом і владою;

— вибори сприяють представленню інтересів різних суспільних груп;

— через вибори відбувається процес рекрутування політичної еліти.

Вибори можна класифікувати за різними критеріями:

За територіальною ознакою:

— загальнонаціональні (загальнодержавні) — проводяться на території всієї держави;

— місцеві (муніципальні) — вибори до органів місцевого самоврядування.

За часом проведення:

— чергові — проводяться в період завершення терміну повноважень виборного органу чи посади;

— позачергові (дострокові) — проводяться в разі дострокового припинення повноважень виборного органу чи посади;

— повторні — проводяться у випадку визнання виборів недійсними чи такими, що не відбулися;

— довибори — проводяться для заміщення посад, що з певних причин стали вакантними, для поповнення складу виборного органу за мажоритарної виборчої системи.

За об'єктом обрання:

— вибори до парламенту;

— вибори глави держави;

— вибори до органів місцевого самоврядування.

За правовими наслідками:

— дійсні — вибори, що проведені згідно з виборчим законодавством;

— недійсні — вибори, під час яких відбулися порушення, котрі вплинули на результати голосування.

Для того, щоб народ міг вільно обирати владу, здійснювати контроль за нею, у демократичних державах вибори повинні проходити з дотриманням певних демократичних принципів — засад, на основі яких здійснюються вибори і, відповідно до змісту яких, їх можна вважати реальним волевиявленням народу, формою прямого народовладдя.

Демократичні принципи виборів можна поділити на дві групи — базові та додаткові. Базові принципи виборів є загальновизнаними в усьому світі, відповідають міжнародним стандартам та ознакам демократичних політичних режимів. Вони мають бути обов'язково закріпленими на законодавчому рівні, є обов'язковими для всіх видів виборів. До базових демократичних принципів виборів належать:



1. Принцип загальних виборів

2. Принцип рівних виборів

3. Принцип прямих виборів

4. Принцип таємності голосування

5. Принцип вільних виборів

Лише за умов дотримання всіх демократичних принципів виборчого процесу результати голосування відображатимуть реальне, а не викривлене, волевиявлення громадян.

54.Сучасні виборчі системи та їх політико-правовий статус. Виборча (електоральна) система - сукупність закріплених законом конкретних правил, які визначають взаємовідносини між парламентом, урядом та виборцями. Виборчі системи не є політично нейтральними, оскільки здійснюють істотний вплив на політичний режим.

Існують три основні електоральні системи, які використову­ються з певними модифікаціями - мажоритарна, пропорційна і пропорційно-мажоритарна. Перша система ґрунтується на принципі більшості, друга - передбачає розподіл місць у парламенті відповідно до кількості голосів, одержаних на виборах за партійними списками, третя - передбачає поєднання двох попередніх принципів.

Досить цікавим є такий логічний зв'язок: партійні системи переважно визначають якість державної влади, а виборчі систе­ми формують різні партійні системи. Схема досить проста, але в ній багато варіантів.

Взаємозв'язок електоральної і партійної систем можливий у кількох варіантах:

• мажоритарна система в один тур формує двопартійність з почерговою зміною незалежних партій;

мажоритарні вибори у два тури обумовлюють об'єднання численних партій у дві коаліції;

пропорційна система формує багатопартійність як систему численних і незалежних партій.

Обидві згадані виборчі системи визначають ефективність ви­конавчої влади. Мажоритарна система сприяє формуванню силь­ного уряду, оскільки партія, що перемогла на виборах, створює однопартійний уряд. Пропорційна система веде до роз'єднання політичних сил і до створення коаліційних кабінетів.

Практичний інтерес представляють ефективні та неефективні поєднання електоральних систем із формами правління. Розглянемо кілька варіантів:

Парламентська форма правління з мажоритарною сис­темою. У виборах беруть участь дві партії, одна з них перема­гає і контролює парламент і уряд. Однопартійний уряд спирається на парламентську більшість, а це означає проведення самостійного політичного курсу. Це британський варіант - «Ве-стмінстерська модель».

Президентська форма правління з мажоритарною систе­мою. У цьому випадку потенції виконавчої влади визначаються прямим формуванням її на загальнонаціональних виборах. Це приклад з практики США. За наявності ж слабких партій за владу борються сильні лідери і одержують безпосередньо від наро­ду мандат на правління.

Парламентська форма правління з пропорційною систе­мою. Тут уряд формується на партійно-коаліційній основі, і доля уряду залежить від збереження цієї коаліції. Це дозволяє йому за умови існування коаліції бути дієздатним, але не ефектив­ним внаслідок нечіткої перспективи. Ця модель властива західноєвропейським країнам.

Президентська форма правління в поєднанні з пропорційною системою є найбільш вразливою комбінацією. Голосування за партійними списками від початку обумовлює неоднорідність і роздробленість парламенту. Партія президента не може переважа­ти в парламенті, а президент формує уряд без участі парламенту. Законодавці, природно, не зацікавлені в підтримці уряду. У цій моделі від початку закладений перманентний конфлікт адміністрації і законодавців.

Держава - найважливіший компонент політичного режи­му, оскільки цей інститут вирішальним чином впливає на соціальні зміни шляхом максимальної концентрації влади і ресурсів. Держава забезпечує цілісність суспільства і взаємозв'я­зок його членів через інститут громадянства, має спеціальний механізм безпосереднього управління суспільством, організовує суспільне життя на основі права і реалізує суверенітет. Якісні зміни цього інституту тягнуть за собою шлейф соціальних наслідків, що й визначає природу існуючого режиму.

55.Політичний процес

Термін "процес" походить від лат. processus — рух вперед, просування. Отже, політичний процес віддзеркалює динаміку політичного життя й сучасних політичних подій та явищ.Під політичним процесом розуміють сукупну діяльність суб'єктів політики — державно-владних структур, партій, соціально-класових груп, еліт і окремих осіб, завдяки якій забезпечується функціонування і розвиток політичної системи.Політичний процес охоплює різноманітні види політичної діяльності в рамках політичної системи, а також у взаємодії з іншими суспільними системами. Він включає такі види діяльності: політичну участь і політичне функціонування.Політична участь передбачає масові акції з метою формування певних позицій, вимог, настроїв, а також формування державних і муніципальних органів влади. Це, зокрема, участь у виборах, референдумах, демонстраціях, маніфестаціях, мітингах, зборах тощо.Політичне функціонування професійна політична діяльність, спрямована на розробку правових норм, управління різноманітними політичними Інститутами. Сюди належать парламентська, державно-управлінська, муніципально-управлінська діяльності, партійний менеджмент і виборчий маркетинг. Політичне функціонування забезпечує створення і вдосконалення політичних інститутів та регулювання і вдосконалення суспільних відносин.За вектором суспільного спрямування політична діяльність може бути інноваційною (зорієнтованою на впровадження нових політичних інститутів), стабілізуючою(спрямованою на збереження всього цінного в існуючих структурах, недопущення деструктивних змін), консервативною (націленою на збереження старих інститутів і форм взаємодії), реакційною (зацікавленою у відновленні інститутів минулого).В інноваційній політичній діяльності розрізняють реформістську і революційну. Реформа передбачає процес поступового перетворення суспільної системи або її окремих елементів. Революція означає різку і швидку зміну суспільної системи шляхом насильного або мирного захоплення влади. Доволі часто глобальні реформи називають революціями звер Суб'єктами політики є окремі особи і соціальні групи. До групових суб'єктів політики належать: 1) первинні (етноси, нації, класи, територіальні, демографічні і конфесійні групи); 2) вторинні (групи тиску, лобі і партії); 3) безпосередні (владні структури, керівні органи політичних і громадських організацій, лідери). Політичний процес в Україні спрямований на розбудову інститутів незалежної держави та їх трансформацію з постколоніальних і посткомуністичних у демократичні, становлення нових партійної і виборчої систем, радикальні зміни елементів політичної культури, а також реформування всіх сфер суспільного життя. Цей процес характеризується зіткненням інтересів, цінностей тих соціальних і політичних сил, які виступають зареформи, і тих, котрі відстоюють реставрацію старих структур у дещо оновленому вигляді.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...