Главная Обратная связь

Дисциплины:






Неопатрімоніальні політичні системи



Продуктом модернизации современных постколониальных обществ является возникновение принципиально новых неопатримониальных структур современного типа, для которых характерен симбиоз некоторых элементов традиционализма и современного государства

Впервые комплексное раскрытие понятия патримониализма в широкой сравнительно-исторической перспективе было осуществлено Максом Вебером в работе «Хозяйство и общество», где он подробно анализирует различные варианты патримониализма и противопоставляет его чистый тип, с одной стороны, феодализму, а с другой — бюрократическому (рационально-легальному) правлению. По определению М. Вебера, «в своем чистом типе патримониальное господство, особенно в сословной форме, рассматривает все управленческие полномочия, с соответствующими экономическими правами, в качестве частным образом апроприированных экономических возможностей» В своей первоначальной форме патримониализм развивается из управления хозяйством правителя/вождя, точнее, из отделения слуг/клиентов от домашнего хозяйства господина и предоставления им земельных владений, пожалований, возможностей сбора податей и т. д.

Следует отметить, что собственно понятие «патримониализм» происходит от слова patrimonium, которое впервые встречается в римском праве и означает наследственное, родовое имущество.

Одним из самых важных для нас выводов Вебера заключается в том, что патримониальный способ осуществления власти может иметь место внутри самых разных экономических и политических систем. По его мнению, в той мере, в какой судебные полномочия и другие права политического происхождения рассматривались в качестве частных полномочий, терминологически верно говорить и о «патримониальном» господстве. «Патримониальным институтам, — отмечает М. Вебер, — прежде всего недостает бюрократического разделения частной и публичной сферы. Политическое управление рассматривается правителем в качестве исключительно персонального предприятия, а политические полномочия существуют как часть его личной собственности, которая может приносить доход в виде налогов и дани» Хотя степень патримониализации в различных типах обществ и систем может варьироваться, в любом случае, пишет М. Вебер, «для нашей терминологии факт принципиальной трактовки властных полномочий и связанных с ними любого рода возможностей как определенной разновидности частных прав должен быть основополагающим»

Таким образом, специфической особенностью патримониализма является прежде всего апроприация (присвоение) сферы управления официальными носителями политической власти, а также нерасчлененность публично-политической и частной, приватной сферы социума, в результате чего государство управляется как частное владение («вотчина») правящих групп, которые на основе системы власти-собственности приватизируют различные общественные функции и государственные институты.



Возникновение принципиально новых политических систем неопатримониального типа в новых постколониальных государствах Африки и Азии стало последствием того, что в таких государствах отсутствуют весьма важные легально-рациональные элементы современного государства, и вместо этого, даже после исчезновения традиционалистских форм легитимности, продолжается воспроизводство некоторых прежних базовых форм административной практики. При этом следует различать две формы патримониализма: во-первых, традиционные патримониальные режимы, которые базируются на традиционной легитимности и наследственной власти (типичным примером является императорская Эфиопия), во-вторых, современные формы патримониализма, предполагающие «персональное правление на основе лояльности, которая не требует веры в уникальные личные качества правителя, а внутренне связана с материальными стимулами и вознаграждениями»

Можно выделить три основных принципа функционирования неопатримониальных систем:

1)политический центр отделен и независим от периферии, он 1) концентрирует политические, экономические и символические ресурсы власти, одновременно закрывая доступ всем остальным группам и слоям общества к этим ресурсам и позициям контроля за ними;

2) государство управляется как частное владение (патримониум) правящих групп — носителей государственной власти, которые приватизируют различные общественные функции и институты, делая их источником собственных частных доходов;

3) этнические, клановые, региональные и семейно-родственные связи не исчезают, а воспроизводятся в современных политических и экономических отношениях, определяя способы и принципы их функционирования.

ЗМІ та політика

З виникненням у масштабах світового співтовариства інформаційного суспільства засоби масової інформації (ЗМІ) з інструмента впливу на громадську думку перетворюються на інструмент цілеспрямованого її формування. Будучи інформаційною владою, вони здатні створювати або скидати з п´єдесталів кумирів, трактувати події у вигідному для певних сил світлі, впливати на психологію мас і окремих людей. Тенденція зростання ролі ЗМІ в політичних процесах стає все відчутнішою, а доступ до ЗМІ й можливість вільно оприлюднювати власну думку є однією з основних ознак демократичності суспільного устрою.

Засоби масової інформації виконують низку функцій.

Просвітницька функція. Спрямована на збагачення знань, задоволення потреб реципієнтів інформації щодо певного кола питань або галузі знань.

Не обмежуючись лише простим переліком фактів, інформація повинна містити відповідні пояснення, коментарі, тлумачення, оскільки значна частина реципієнтів може бути непідготовленою до їх сприйняття. Так, за умов роздержавлення власності повідомлення про її обсяг, темпи і навіть перелік об´єктів не розкривають всієї сутності процесів, що відбуваються. Необхідна, наприклад, інформація про різноманітність форм роздержавлення, відмінність корпоративізації та приватизації, сер-тифікатної та грошової приватизації тощо.

Для розкриття глибинної сутності багатьох явищ та процесів часто потрібен аналіз їх походження, генезису. Тому важливим складником просвітницької функції є гносеологічний аналіз. Чим важливішою та масштабні-шою є подія, тим глибшим, різнобічнішим та кваліфіко-ванішим повинен бути коментар до неї, що особливо актуалізує роль і місце постаті коментатора в інформаційному процесі.

Аксеологічна (порівняльна, оцінююча) функція. Вона відрізняється від просвітницької методами: порівняння схожих, аналогічних явищ, процесів, рішень і з´ясування на цій основі їх недоліків і переваг. Йдеться про аксе-ологічну оцінку минулих та сучасних подій для об´єктивнішої їх інтерпретації. Але особливого значення ця функція набуває, коли суспільство опиняється перед вибором одного з кількох варіантів рішень. За таких обставин ЗМІ повинні спрямувати громадську думку до найопти-мальнішого.

Наприклад, така ситуація склалася в Україні напередодні і відразу після здобуття нею незалежності з вибором партійної системи. Це питання широко дебатувалося у ЗМІ (й не лише у них), а висновок був практично одностайним: незважаючи на деякі позитивні риси однопар-тійності (наприклад, мобільність суспільства), переваги багатопартійності були цілком очевидними, що зумовило вибір громадської думки, настроїв народу саме на її користь. І навіть те, що українська модель багатопартійності виявилася не найоптимальнішою, не знижує обґрунтованості вибору.

Контрольно-критична функція. Спрямована на здійснення суспільного контролю. Реальна дійсність завжди містить підстави для претензій, критичних зауважень на адресу держави, її органів, посадових осіб, політичних партій та громадських організацій. Бюрократизм, порушення прав громадян, невиконання програмних обіцянок політичних партій, депутатів, інші ситуації вимагають відповідного реагування. ЗМІ виявляють такі вразливі місця, доводять їх до відома різних структур, посадових осіб, пропонують шляхи подолання проблем, контролюють дієвість критичних сигналів. На жаль, так буває далеко не завжди. Інтегрування критично-контрольної функції ЗМІ може звести їх діяльність нанівець, демонтувати один з найважливіших механізмів громадського контролю і впливу на владу та політику.

Функція зворотного зв´язку. Сутність її полягає у з´ясуванні ЗМІ, наскільки своєчасно надходить інформація до реципієнтів, адекватність сприйняття і тлумачення її. Реалізація цієї функції сприяє вдосконаленню самих ЗМІ, значно зміцнює їх позиції у відносинах з владними структурами. Адже одна річ, коли публікація відображає позицію автора чи навіть колективу редакції, інша — коли на їх підтримку виступають широкі верстви населення. Тому аналіз відгуків, публікацій, огляд листів — неодмінна складова роботи ЗМІ.

Більшість газет, радіо-, телепрограм схильні оприлюднювати відгуки, які збігаються з їхніми думками. Тому нерідко в різних газетах з приводу одних і тих самих подій, фактів, публікації з´являються різні, іноді діаметрально протилежні, читацькі відгуки. Однак аналіз навіть протилежних підходів дає підстави для роздумів та висновків.

Комунікативна функція. Спрямована на встановлення та розвиток зв´язків між реципієнтами. ЗМІ надають їм можливість шукати і знаходити однодумців, «спільників», об´єднуватися для досягнення єдиної мети, утворювати формальні та неформальні організації, підтримувати одне одного.

Футурологічна (прогностична) функція. Покликана забезпечити науковий аналіз перспектив суспільно-політичного розвитку. Сутність її полягає в тому, щоб на підставі закономірностей суспільного розвитку, екстраполяції їх у майбутнє визначити основні риси, контури цього майбутнього, відсікаючи всілякі псевдонаукові спекуляції. Адже тільки обґрунтовані прогнози можуть бути основою для реалізації футурологічної функції ЗМІ.

Жодна з перелічених функцій не реалізується відокремлено. Навпаки, більшість інформаційних акцій водночас реалізує кілька, а часто їх усіх. А розмежування їх здійснюється для детальнішого аналізу діяльності ЗМІ, спрямованої на розв´язання взаємопов´язаних стратегічних завдань: розвиток політичної культури і політичної соціалізації громадян, формування і посилення громадської думки в суспільно-політичному житті.

Перефразовуючи афористичний вислів Т. Манна щодо театру, можна сказати, що засоби масової інформації своєю діяльністю здатні перетворити примітивний натовп на справжній народ, виправдовуючи при цьому назву «четверта влада».

86.«Залізний закон олігархічних тенденцій” Р.Міхельса. Своєрідне зовнішнє оформлення вказує на оригінальний зміст цього закону. Суть закону полягає в тому, що створення великих соціальних структур і організацій, які є прямим наслідком демократизації суспільного життя, неминуче веде до їх олігархізації і до формування в них самодостатнього елітарного шару. Це «вторинна» олігархізація, покликана до життя самим демократичним процесом. У мислителів минулого олігархія виступала «поганою» формою правління, оскільки вона була перетворена на свою протилежність аристократією в політичному відношенні і поляризацією суспільства на надбагатих і надбідних - в економічному плані.

Олігархічне правління перешкоджає здійсненню принципу сво­боди для більшості людей. За цією ознакою грецькі поліси, якщо порівнювати їх із сучасними соціально-політичними інститутами, були олігархіями; свобода в них була привілеєм меншості.

У сучасних умовах, з утвердженням інституту людини і наро­щуванням її індивідуальної свободи, принцип олігархії відтворюється в «знятому» вигляді: закон фіксує зв'язок між процесом організації і наслідками цієї організації у формі олігархізації. Вона виявляєть­ся як деструктивна якість і результат у глобальному організаційному процесі, а також в макро- і мікромасштабах структурного впоряд­кування соціальних відносин:

- розвиток цивілізації, передбачає створення великих організацій (інститутів) для регулювання взаємодій між людьми;

- всі суб'єкти не можуть здійснювати керівництво створеними ними структурами;

- ефективність діяльності цих структур потребує раціоналізації їх функціональності;

- це обумовлює виділення керівного ядра і апарату, які внаслідок свого рольового і функціонального статусу поступово віддаляються від рядових членів організації; «рядова маса», що складає кістяк зростаючих організацій, у більшості своїй є пасив­ною і некомпетентною.

Усе це приводить до неминучого результату - фактичного правління олігархічних елітарних груп.

Р. Міхельс виявив механізм дії цього закону на основі аналізу зростання політичних партій і дійшов песимістичного висновку про перспективи демократії в цілому.

 





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...