Цитостатична хіміотерапія

Застосовується при комбінованому лікуванні неоперабельних і недиференційованих форм РЩЗ, рецидивах і віддалених метастазах. Найбільш ефективні схеми з використанням доксорубіцину (до 30 % ремісій): а) доксорубіцин 30 мг/м2 в/в, 1-й день, цисплатин 75 мг/м2 в/в, 1-й день; 5-ФУ 600 мг/м2 в/в, 1-й і 9-й дні; б) доксорубіцин 50 мг/м2, 1-й день, цисплатин 50 мг/м2, 1-й день; повторні курси через кожні 4 тижні.

Диспансерне спостереження

Після тироїдектомії, субтотальної резекції чи інших спеціальних методів лікування призначається замісна і супресивна терапія тироїдними гормонами (150-200 мкг тироксину на добу) протягом усього життя під наглядом ендокринолога і контролем вмісту тиротропіну в крові. У зв’язку з високою частотою рецидивування (10-30 % при диференційованих карциномах і 60-80 % при недиференційованих) контрольні огляди необхідно здійснювати через кожні 2-3 місяці. Об’єм контрольних досліджень: УЗД шиї, рівень тироглобуліну в крові (при папілярній і фолікулярній карциномах), кальцитоніну і РЕА (при медулярній карциномі), УЗД органів черевної порожнини. Рентгенографія ОГП щопівроку протягом двох років. Сцинтиграфія шиї і кісток при необхідності. Різке підвищення в крові вмісту тироглобуліну може свідчити про появу метастатичного процесу. У таких випадках здійснюється сканування (J131) всього тіла з метою виявлення локалізації метастазу(ів), а при підтвердженні цього - лікування радіойодом. Лікувальна тактика при рецидивах чи метастазах узгоджується колегіально - радіологом, хіміотерапевтом та онкохірургом.

Прогноз.

Прогноз залежить від форми раку, стадії процесу, при якій виставлений діагноз, і можливості радикальної терапії.

При високодиференційованому раку ЩЗ — сприятливий. Навіть у разі наявності віддалених метастазів, що накопичують ¹³¹І, проведення систематичного лікування (тиреоїдектомія + терапія ¹³¹І + супресивна терапія левотироксином) забезпечує більш ніж 95% 10­річну виживаність.

Найгірший прогноз при анапластичному раку: середня тривалість життя з моменту діагностики — 6 місяців, 5­річна виживаність — 7 %.

Залежно від поширеності ракової пухлини виділяють декілька стадій захворювання:

I стадія: невелика інкапсульована пухлина в одній із часток щитоподібної залози.

II стадія: а) пухлина займає половину залози, проростає її капсулу, рухома;

б) пухлина таких самих чи менших розмірів із рухомими регіонарними метастазами на шиї з однієї сторони.

III стадія: а) пухлина займає понад половину залози, спаяна із сусідніми органами, обмежено рухома;

б) пухлина з двобічними метастазами у шийні лімфатичні вузли.

IV стадія: а) пухлина проростає у навколишні тканини й органи, нерухома;

б) пухлина будь­яких розмірів, але з віддаленими метастазами.

Рак гортані

Передракові стани: папілома і папіломатоз гортані, поліпи, дискератоз (лейкоплакія, лейкокератоз), пахідермія, дисплазія епітелію, фіброми, киста (ларингоцеле), хронічний ларингіт.

Локалізація

Найчастше уражається надзв’язковий (вестибулярний) відділ гортані - 60-80 %, на голосових зв’язках пухлини локалізуються в 30 % випадків, рідко в підзв’язковому відділі (< 10 %).

Клініка

Клініку раку гортані визначають такі фактори.

1. Первинна локалізація пухлини: вестибулярний відділ, голосові складки, підскладковий простір.

2. Поширеність пухлини.

3. Форма росту пухлини: екзофітна чи ендофітна.

4. Гістологічна структура. Наприклад, багатошаровий плоский нероговіючий рак веде себе більш агресивно, ніж багатошаровий плоский зроговілий.

Рак вестибулярного відділу на початку має безсимптомний перебіг. Далі появляються відчуття стороннього тіла, дискомфорт і біль при ковтанні, неприємний запах, утруднене дихання - однак це вже ознаки прогресуючого процесу (60 % хворих звертаються на стадії Т3-Т4).

Постійна охриплість голосу - основний симптом раку голосових зв’язок. Це рання ознака. Пізніше приєднується кашель, болі і, нарешті, стеноз гортані. Хворі з даною локалізацією раку гортані рано звертаються до лікаря та рано починають лікування.

Для раку підзв’язкового відділу характерне утруднене дихання навіть при невеликих за розмірами пухлинах. При інфільтрації зв’язок появляється охриплість.

За характером росту розрізняють : екзофітні (папілярні) пухлини (> 50 % випадків), інфільтративно-виразкові (30 %) та змшані (20 %). Прогресування хвороби в кожному з відділів гортані призводить до розвитку стенозу гортані, який потребує невідкладної хірургічної допомоги - накладання трахеостоми.