Главная Обратная связь

Дисциплины:






Тема 3. Економічна система суспільства



 

1. Економічна система суспільства.

2. Типи економічних систем.

3. Особливості розвитку перехідних економік.

 

1. Економічна система – це сукупність взаємозалежних економічних елементів, що створюють певну цілісність, економічну структуру суспільства; єдність відносин, що складаються у зв’язку з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням економічних благ. Економічні системи відрізняються одна від одної типом вирішення головних проблем: що виробляти? Як виробляти? Для кого виробляти?

Загальноцивілізаційний підхід до типізації суспільства передбачає розподіл суспільства на:

- аграрне суспільство;

- індустріальне суспільство;

- постіндустріальне суспільство.

Економічні системи класифікуються також за формами власності на засоби виробництва і за способом управління господарською діяльністю:

- традиційна;

- ринкова;

- командна;

- змішана економічна система.

 

2. Традиційна економіка. Методи і техніка виробництва, обмін і розподіл доходів базуються на освячених часом звичаях і традиціях. Технічний прогрес і впровадження новацій обмежені, оскільки вони суперечать традиціям і являють загрозу стабільності суспільного ладу. Економічна діяльність є вторинною, порівняно з релігійними і культурними цінностями.

Ринкова економіка – система, що базується на приватній власності, свободі вибору і конкуренції. Орієнтується на особисті інтереси, обмежує роль держави. Ринкова економіка гарантує, насамперед, свободу споживача, що виражається у свободі споживчого вибору на ринку товарів і послуг. Кожен самостійно розподіляє свої ресурси відповідно до своїх інтересів і, якщо має бажання, може самостійно організувати процес виробництва товарів і послуг у масштабах, що відповідають його здібностям і наявного капіталу. Індивід сам визначає, що, як і для кого виробляти, скільки і за якою ціною реалізовувати вироблену продукцію, яким чином і на що витрачати отримані кошти. Тому економічна свобода передбачає економічну відповідальність і спирається на неї. особистий інтерес виступає головним мотивом і рушійною силою економіки. Для споживачів таким інтересом є максимізація корисності, для виробників максимізація прибутку. Свобода вибору стає основою конкуренції.

Класична ринкова економіка передбачає обмежену роль державного втручання в економіку. Держава виступає тільки як орган, що визначає правила ринкової гри і стежить за додержанням цих правил.

Ринкова економіка без сумніву має великі переваги, але має і недоліки. По-перше, ринок погано реагує на деякі загальнодержавні потреби, наприклад в освіті, культурі, охороні здоров’я, фундаментальній науці, збереженні навколишнього середовища. Ці сфери діяльності не забезпечують приватному бізнесу прибутків які б відповідали їх значенню у житті суспільства. По-друге механізм ринкової конкуренції може спричинити явища масових банкрутств, безробіття, соціального розшарування суспільства.



На противагу ринковій командна економіка є системою, у якій домінують державна власність на засоби виробництва, колективне прийняття економічних рішень, централізоване керівництво економікою за допомогою державного планування.

Характерними рисами командної економіки є монополізм виробництва, державне регулювання цін, гальмування технічного прогресу, які породжують економіку дефіциту. Парадокс полягає в тому, що дефіцит виникає в умовах загальної зайнятості і майже повного завантаження виробничих потужностей.

Важливими принципами планової (командної) економіки є:

- централізм;

- ієрархія;

- зрівняльність.

В той же час командна економіка має і позитивні сторони. Вона по-перше, може швидко нагромаджувати виробничі ресурси і перерозподіляти їх на користь деяких пріоритетних напрямків чи галузей. По-друге може позбавитись явного безробіття та очевидних злиднів, забезпечити всім певний рівень освіти і медичного обслуговування.

Переваги планової економіки не перевершують її недоліків, головними з яких є: нездатність забезпечити технічний прогрес та раціональне використання ресурсів, несвобода у виробництві і споживанні, низький рівень задоволення потреб. Саме через ці недоліки майже всі країни з командною економікою відмовились від її принципів і переходять до ринку.

Економічна система більшості країн є змішаною .

Це означає, що в ній ринкові принципи реалізуються не в чистому вигляді. Негативні сторони ринкової економіки пом’якшуються державним регулюванням. Держава бере на себе такі функції:

а) перерозподіляє доходи за допомогою податків і формує фонд централізованих коштів;

б) стає власником частини виробничих ресурсів і підтримує підприємства державного сектора;

в) фінансує виробництво суспільних благ: освіту, культуру, фундаментальні дослідження, забезпечення громадського порядку;

г) впливає на перерозподіл ресурсів між галузями для запобігання спадам виробництва і безробіттю.

3. У процесі свого розвитку будь-яка система проходить декілька стадій:

· становлення (висхідний розвиток нової системи);

· зрілість (найповніший прояв усіх потенційних можливостей системи та властивих їй суперечностей функціонування);

· занепад старої системи і зародження елементів нової (нисхідний розвиток старої системи).

«Перехідна економіка» - це процес суттєвих соціально-економічних перетворень однієї економічної системи в іншу. Для цього потрібен певний перехідний період. У перехідній економіці відбувається демонтаж одного типу економіки і заміна її новою. А цей процес потребує докорінних перетворень не тільки в економіці, але й в політиці, ідеології, способі життя. За своєю структурою перехідна економіка являє собою особливий тип змішаної економіки, у котрої одночасно функціонують дві економічні системи. Така економіка вже не соціалістична, але ще і не ринкова, тобто не є моделлю економіки західного типу.

Процес ринкової трансформації відносин власності проходить зараз у всіх постсоціалістичних країнах. Проте в деяких країнах створення різноманіт­них форм власності не привело до позитивного ефекту. І ринкові відносини цивілізованого типу знаходяться в стадії становлення.

Для України характерна перехідна економіка.

Закономірністю перехідної економіки є нестабільність і нестійкість оскільки в її основі лежать суперечності старих і нових форм господарювання. Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України мають бути сучасні розвинені країни, для яких характерна змішана економіка, що ґрунтується на різних формах власності.

Для України найприйнятнішою є модель соціально орієнтованого ринку, який має підпорядкувати діяльність економічних структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини.

 

 

Тема 4 Власність

 

1. Власність і її сутність.

2. Типи, форми і види власності.

3. Тенденції в розвитку відносин власності.

Власність – це відносини між людьми стосовно привласнення засобів виробництва та матеріальних благ. Ці відносини реалізуються у правах володіння користування й розпорядження об’єктами власності. Відносини власності визначають:

1. Спосіб поєднання робочої сили та засобів виробництва;

2. Соціальну структуру суспільства, його поділ на класи;

3. Характер використання та споживання створеного в процесі виробництва продукту;

4. Специфіку обміну та розподілу створюваного продукту;

5. Мету виробництва та характер управління економічними процесами.

Історія засвідчує, що кожному типу цивілізації притаманний специфічний для умов її розвитку домінуючий об’єкт власності. Домінуючим об’єктом аграрної цивілізації була земля.

У період індустріальної цивілізації, зокрема машинного виробництва домінуючим об’єктом власності стали засоби виробництва. В умовах постіндустріального суспільства домінуючим об’єктом власності стає інформація.

Суб’єктами власності можуть бути фізична особа, юридична особа, держава.

2. Історії відомі два основних типи власності – приватна і суспільна. Приватна характеризується тим, що засоби виробництва, а отже, і вироблений продукт належить приватним особам. Суспільній власності притаманне спільне привласнення засобів виробництва.

Прогресивний економічний розвиток завжди передбачає взаємодію цих двох типів власності. Власність економічно реалізується, коли приносить доход її суб’єкту. Такий доход може бути виражений прибутком, різного роду платежами. Держава також реалізує свою власність через систему податків і платежів.

Об’єктивні потреби суспільного розвитку вимагають існування різноманітних форм власності. Науково технічна революція не лише не виключає різноманітності форм господарювання, а й, навпаки вимагає підтримання такої різноманітності. Історії відомі два основних типи власності – приватна і суспільна. Форми власності – це приватна, колективна, державна. В свою чергу приватна власність має такі види: 1. індивідуальна; 2. приватна власність у формі капіталу; 3. інтелектуальна власність. Колективна власність поділяється на 1. кооперативну; 2. корпоративну (акціонерну); 3. власність громадських організацій. Державна власність поділяється на загальнодержавну та комунальну. В умовах товарного виробництва і ринкових відносин лише конкуренція здатна виявити ефективність певної форми власності порівняно з іншими.

Основний напрямок розвитку відносин власності в Україні на сучасному етапі – це формування багаторівневих відносин, що включають формування всіх форм власності. Суть сучасної економічної реформи полягає в ліквідації монополії держави в усіх ланках системи відносин власності. Це проявляється в роздержавленні – перетворенні державної форми присвоєння на різноманітні інші форми господарювання.

3.Еволюційний процес розвитку висунув на домінуючі позиції корпоративну (акціонерну) форму власності. У західних країнах на корпоративну форму власності припадає 80 – 90% загального обсягу виробництва. Корпорація є майже бездоганним механізмом для мобілізації найбільших сум капіталу. Це найдемократичніша форма власності.

В останні десятиріччя корпорація значно еволюціонувала. Йдеться про «революцію» у структурі корпорації. Пов’язану з передаванням частини акціонерного капіталу найманим працівникам того підприємства де вони працюють. При цьому працівник за своїм соціальним статусом стає працюючим власником.

Незважаючи на домінуюче становище корпоративної власності в країнах Заходу зростає кількість підприємств, що безпосередньо перебувають в індивідуальній приватній власності. Це насамперед малі підприємства, які в останні десятиріччя отримали значний розвиток.

Первагою цих підприємств є високий динамізм, здатність з одного боку, швидко пристосовуватись до ринкового попиту, який постійно змінюється. З іншого – акумулювати технічні нововведення.

В зв’язку з перетворенням інформатики на провідну ланку виробничого процесу, а самої інформації – на домінуючий об’єкт власності, основну форму багатства суспільства, надзвичайно важливу роль відіграє інтелектульна власність. Інтелектуальна власність – це результати творчої, розумової діяльності особи у науковій, художній, виробничій та інших сферах діяльності. Вона є ресурсом, який об’єднує знання, досвід, інформацію, які можна раціонально використовувати для одержання максимально високого прибутку та досягнення конкурентних позицій на ринку. В свою чергу вона є нематеріальним ресурсом, який забезпечує виробництво, зменшуючи вміст і використання натурально-речових факторів у процесі виробництва.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...