Главная Обратная связь

Дисциплины:






Політехнічна спрямованість трудового вих. в поч. школі



Трудове виховання – процес залучення школярів до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно-корисної праці з метою передавання їм певного виробничого досвіду, розвитку в них творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці.Зміст трудового виховання багатоликий. Воно включає в себе всю навчально-виховну роботу школи. У загальному розумінні трудове виховання в загальноосвітній і професійній школі включає в себе навчальну працю з основ наук і трудове виховання, котрі призначені для формування в учнів позитивного ставлення до розумової і фізичної праці й озброєння їх загальними політехнічними знаннями, трудовими уміннями та навичками. Але навчальна праця з основ наук і трудове виховання не обмежуються лише навчальною метою. Спільно з трудовим вихованням вони виступають найважливішою основою морального, розумового, фізичного та естетичного розвитку школярів. Основою всієї системи трудового виховання є суспільно-корисна праця учнів.Вона включає:

-суспільну роботу – таку діяльність, яка сприяє досягненню мети організації учнівського колективу культурно-масового обслуговування населення;

-самообслуговування;

-виробничу працю – суспільно-корисну трудову діяльність учнів, пов’язану з створенням матеріальних цінностей суспільного використання як в умовах школи, так і в сфері виробництва.Система трудового виховання повинна використовувати всі форми і методи, які забезпечують свідоме, цілеспрямоване виконання суспільно корисної праці, дисципліну і організованість, відповідальність за особистий внесок колективу в розвитку суспільного багатства, вироблення відносин товариства і взаємодопомоги, непримиренність до дармоїдства.

Формами трудового виховання є:

1) засоби морального та матеріального заохочення;

2) подання широких можливостей для підвищення своїх здібностей;

3) підготовка молодого покоління до праці методами сімейного виховання і в навчальних закладах;

4) використання засобів масової інформації з метою трудового виховання.

У процесі трудового виховання молодших школярів виділяють три групи методіввиховання свідомої дисципліни:

· Методи формування свідомості особистості.

· Методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки.

· Методи стимулювання поведінки і діяльності.

Професійна орієнтація — система організації та проведення навчально-виховної роботи, спрямованої на засвоєння учнями необхідних знань про соціально-економічні й психофізіологічні умови правильного вибору професій, формувань в них уміння аналізувати вимоги різних професій до психологічної структури особистості, а також свої професійно зна­чущі якості, шляхи й засоби їх розвитку.



Економічне виховання — це організована педагогічна діяльність, спря­мована на формування економічної свідомості учнів.

Економічна свідомість забезпечує розуміння економічного життя суспільства, перетворення кожного працівника в активного творчого учасника виробни­чого процесу. В умовах економічних реформ формування економічної свідомості підростаючого покоління стає загальним і обов’язковим.

Складником економічної свідомості є економічне мислення —здатність до осмислення явищ економічного житія з урахуванням досягнень науки і техніки.

Завдання економічного виховання: а) ознайомлення учнів із законами ринкової економіки, перебудовою структури виробництва, підвищенням йот ефективності, вдосконаленням виробничих відносин, системою управліпии і методами управління; б) формування здатності до економічного мисленнч творчого пошуку підвищення продуктивності праці, ВМІННЯ ШВИДІ'И оволодівати новими формами і методами праці; в) виховання почуття і рис господаря, що працює з віддачею, бережливо ставиться до результатів праї и. г) виховання здорових матеріальних потреб, уміння розпоряджатиі н зарплатою.

Зміст економічного виховання має розкривати такі ідеї: а) економіка розвивається на базі сучасної науки і техніки. Вона має бути рентабельною та ефективною; б) учасник економічної сфери життя має осмислювати свою діяльність у масштабах конкретного виробництва, бути не просто виконавцем, а діловим раціоналізатором, працювати творчо; в) працівник виробництва сумлінно ставиться до праці, дотримується трудової, технологічної, планової дисципліни; г) на виробництві дотримуються наукової організації праці, яка визначає розстановку сил, задає певний режим і ритм роботи, забезпечує технологічну послідовність операцій і якість кінцевого результату; ґ) продукт праці, який не відповідає естетичним смакам споживача, не користується попитом, завдає шкоди виробництву та економіці; д) кожен працівник прагне вносити зміни в свою виробничу діяльність, планує підвищення своєї кваліфікації.

Етнопедаго́гіка — галузь педагогіки, що включає в себе емпіричні педагогічні знання, навики, досвід певного етносу у вихованні підростаючого покоління. В етнопедагогіці загальнолюдські надбання трудового, етичного, естетичного виховання втілюються в системі виховання даного народу.

Етнопедагогіка - наука про емпіричний досвід етнічних груп у вихованні і освіті дітей, про морально-етичні і естетичні переконання на відвічні цінності сім'ї, роду, племені, народності, нації

Після тривалого періоду ігнорування і заборони в Україні національної системи виховання, по-новому осмислюється значення і роль етнопедагогіки у вихованні майбутніх громадян Української держави. Прийняття Державної національної програми «Освіта» надало процесам етнопедагогічного відродження цілеспрямованого характеру на державних засадах, яке було запроваджено у педагогічну науку у 60-х роках XX століття Геннадієм Волковим. Значний внесок в етнопедагогіку зробили українські письменники, які зберегли для нас джерела народної мудрості, де відображені й народні педагогічні погляди. Так, народні погляди на дитину та її виховання знаходимо в Тараса Шевченка, Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Лесі Українки, Івана Франка і Михайла Коцюбинського. Сучасні підходи до організації навчання школярів у контексті етнопедагогіки розглядались як у працях вітчизняних, так і зарубіжних вчених.

19. Система естетичного вих…

Естети́чне вихова́ння — це процес формування цілісного сприйняття і правильного розуміння прекрасного у мистецтві та дійсності; здатність до творчого самовиявлення притаманна людині. Завданням естетичного виховання є не тільки розширення художнього сприймання, списку прочитаних книг, почутих музичних творів, а й організація людських почуттів, духовного росту особистості, регуляція і корекція поведінки. Найважливішим завданням естетичного виховання є формування і розвиток естетичного сприйняття, яке складає основу естетичного почуття. Зміст естетичного виховання конкретизується у програмах з літератури, музики, образотворчого мистецтва, основ наук, у різних самодіяльних об'єднаннях учнів (хори, оркестри, ансамблі, літературні, драматичні, хореографічні гуртки, кіно- і фотогуртки), у роботі студій (художніх, спортивних тощо), під час факультативних занять з етики, естетики, різних видів художньої творчості, історії мистецтва тощо.Джерелами естетичного виховання є художня література, музика, образотворче, театральне мистецтво, кіно, природа, естетика шкільних приміщень, зовнішній вигляд учителів та учнів, взаємини між учнями і вчителями та ін.В естетичному вихованні учнів величезне значення має особистість педагога. Його поведінка, одяг, осанка, рухи, міміка, голос, тон — все це має бути взірцем для учнів. Показники естетичної вихованості учнів — це і їх зовнішній вигляд, манера поводитися, розмовляти, вигляд їхніх підручників, зошитів тощо.Методологічною основою і важливим принципом естетичного виховання на сучасному етапі е ідея комплексного підходу який у реалізації системи естетичного виховання має подвійне значення.Система естетичного виховання будується з урахуванням принципу творчої самодіяльності учнів. Це виявляється у здатності школярів переносити вироблені творчі навички на виконання будь-якої справи.

20. .Вдосконалення системи естетичного виховання учнів початкових класів.Особливості розвитку естетичного сприймання в молодшому шкільному віці. У цей період важливо забезпечити своєчасний розвиток чутливості сенсорного апарату дитини, сформувати емоційний відгук на сприймання найяскравіших якостей і властивостей предметів та явищ. У молодшому дошкільному віці елементарна художня діяльність дитини має ознаки естетичного характеру, а її естетичний розвиток пов’язаний з індивідуальним досвідом та її інтересами. У своїх творах дитина намагається досягти образності, виявляє елементи самостійності, творчої активності.Особливості розвитку естетичних сприймань дітей середнього шкільного віку. У середньому шкільному віці діти зацікавлюються настроєм творів мистецтва, помічають зв’язок між змістом твору і його виражальними засобами, починають вибірково ставитися до жанрів мистецтва і конкретних творів, порівнювати їх. Багато з них виявляють художні інтереси, прагнення до творчості, відчувають радість від створення найпростіших віршиків, пісеньок, малюнків. Дорослі повинні максимально підтримувати ранні творчі прагнення дітей, стимулювати розвиток художньо-творчої практики, дбати про збагачення дітей життєвими враженнями, досвідом у різноманітних видах художньої практики.

Особливості розвитку естетичних сприймань дітей старшого шкільного віку. У цьому віці дитина глибше сприймає твори мистецтва, у неї краще розвивається музичний слух або поетичний хист, вона виявляє здатність помічати й емоційно відгукуватися на виражально-зображувальні засоби творів мистецтва, пояснювати особливості, оцінно ставитися до музичних, літературних, малярських творів.

Важливе значення в естетичному розвитку старших школярів початкової школи має розвиток уяви, яка забезпечує формування естетичних переживань і творчої діяльності дитини.Згодом формуються мислительні форми творчої активності: діти створюють образ у своїй уяві перед втіленням його у малюнку чи грі. Формування естетичного переживання охоплює розвинені емоції, роботу мислення та уяви, потребу в естетичній діяльності.

Основним шляхом естетичного розвитку дитини є самостійна художня творчість, у якій вона відкриває нове для себе, а для тих, хто її оточує, — нове про себе. Творчість може виявлятися у виконанні художніх творів (виразній передачі їх змісту і настрою), у створенні власного продукту (малюнка, поробок із пластиліну), музичних імпровізаціях (прагненні втілити у пісеньках свої переживання, ставлення до навколишньої дійсності).

Українська етнопедагогіка про фізичне виховання.

У діяльності трудової людини постає чимало проблем, для подолання яких потрібні чималі зусилля. Сила і витривалість в народі високо цінуються. Ці риси батьки і прагнули виховати у своїх дітях. Вдалий фізичний розвиток дитини сприяв виробленню таких життєво необхідних рис як відвага, рішучість, наполегливість, чесність, дисциплінованість, працьовитість, впевненість у своїх можливостях, здатність до подолання усіх труднощів.

21. Система фізичного виховання учнів початкових класів

Завдання фізичного виховання дітей дошкільного віку поділяють на три групи.

1. Оздоровчі завдання. Це охорона і зміцнення здоров"я дітей, загартовування організму, підвищення його опору шкідливим впливам зовнішнього середовища, своєчасний розвиток усіх систем організму, підвищення їх функціональних можливостей, формування правильної постави і стопи.

2. Формування рухових навичок і умінь, виховання фізичних якостей. Це завдання полягає у розвитку життєво необхідних видів рухових дій: ходьби, бігу, стрибків, метання, лазіння, плавання, їзди на велосипеді; рухів рук, ніг, тулуба; шикування і перешиковування. Рухова діяльність впливає на формування таких фізичних ознак організму, як спритність, сила, гнучкість, швидкість, загальна витривалість, від яких залежить успішне подолання людиною різних життєвих труднощів.

3. Виховання у дітей культурно-гігієнічних навичок і вмінь здорового способу життя. Діти повинні знати, що добре, а що шкідливе для організму, і відповідно організовувати свою поведінку. Вміння доглядати за тілом, одягом, особистими речами, культурно поводитися за столом від час вживання їжі, підтримувати порядок у приміщеній повинні перерости у стійкі звички.

Фізичне виховання на уроках проводиться у вигляді фізкультхвилинок

Фізкультхвилинка має стати обов’язковим елементом кожного уроку в початковій школі.

Фізкультхвилинка включає 3-4 вправи, добре знайомі дітям і легкі для виконання. Кожна вправа виконується 3-4 рази в середньому темпі. Тривалість фізхвилинки 2-3 хвилини.

Вправи мають добиратися таким чином, щоб протягом дня цілеспрямовано навантажувалися і розслаблялися різні групи м’язів дітей: плечового пояса, спини, тазостегнових суглобів. Необхідно включати в комплекс вправи для відпочинку очей, дихальні вправи, вправи на координацію рухів. Щоб процес виконання фізичних вправ був цікавим для дітей, необхідно час від часу змінювати вправи (кожні 2-3 тижні), виконувати їх під музику, включати танцювальні рухи.

Позашкільні установи фізичного виховання

Фізичне виховання учнів за межами школи здійснюється сім'єю, позашкільними установами, ДСТ, ДЮСШ, дитячими екскурсійно-туристичними станціями та іншими культурно-просвітницькими установами та організаціями. Вони допомагають загальноосвітнім школам в організації позакласної спортивно-масової і туристичної роботи з учнями, надають школам спор­тивні майданчики, стадіони, басейни, лижні бази, ковзанки, спортивні зали для проведення самостійних занять, тренувань, змагань. Крім цього, названі організації, установи і заклади беруть на себе обов'язки щодо організації дитячих груп, гуртків, спортивних секцій, поєднують заняття зі специфічним для себе змістом із заняттям фізичними вправами.

Фізичне виховання в сім’ї

Рухових дій переважно навчає школа. Для оздоровчо-загартовуючого впливу на організм, формування постави, виховання гігієнічних навичок кращі умови має сім'я. Мати не вчить свою дитину техніки стрибка, але її виховний вплив не припиняється і тоді, коли дитина сидить за обідом, грається або відпочиває. Робота над поставою, культурою поз і манер (хода, жестикуляція, міміка) відбувається паралельно з навчанням дітей спілкуватися з людьми, з повагою ставитися до них.

22. Позакласне навчання і виховання

Поняття про позакласну роботу

Позакласна робота — різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, організована в позаурочний час педагогічним колективом школи.

Завдання позакласної та позашкільної роботи — закріплення, збагачення та поглиблення знань, набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці; розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування в них наукового світогляду, вироблення вмінь і навичок самоосвіти; формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей та нахилів; організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг; поширення виховного впливу на учнів у різних напрямах виховання.

Форми позакласної роботи

Індивідуальна робота -- це самостійна діяльність окремих учнів, направлена на самовиховання. Наприклад: підготовка доповідей, номерів художньої самодіяльності, підготовка ілюстрованих альбомів і т.д. Це дозволяє кожному знайти своє місце в загальній справі. Ця діяльність вимагає від вихователів знання індивідуальних особливостей учнів молодших класів шляхом бесід, анкетування, вивчення їх інтересів.

Форми масової роботи належать до найбільш поширених в школі. Вони розраховані на одночасний обхват багатьох учнів різних вікових категорій, їм властива барвистість, урочистість, яскравість, велика емоційна дія на дітей. Так конкурс, олімпіада, змагання, гра вимагають безпосередньої активності кожного. У таких заходах, як відвідини спектаклів, зустріч з цікавими людьми, всі учасники стають глядачами. Співпереживання, що виникло від участі в загальній справі служить важливим засоби об'єднання колективу. Традиційною формою масової роботи є шкільні свята. Вони розширюють кругозір, викликають відчуття залучення до життя країни.

Гурткова позакласна виховна робота сприяє виявленню і розвитку інтересів і творчих здібностей в певній області науки, мистецтва, спорті. Найбільш поширені такі її форми, як кухлі і секції (наочні, технічні, спортивні, художні).

Зв'язок позакласної і позашкільної роботи

Обидва види роботи мають спільні завдання і передбачають застосування переважно однакових засобів, форм і методів виховання. Позакласна та позашкільна робота будується на спільних принципах виховання.

23. Позакласна виховна робота з учнями початкових класів на засадах народної педагогіки

Важливим є упровадження в навчально-виховному процесі інтегрованих навчально-виховних програм і авторських програм для гуртків і творчих об’єднань з метою вивчення місцевого фольклорного матеріалу, зміст яких охоплює різні напрями гурткової роботи та є спрямованим на усвідомлення та збереження духовної, культурної, художньої спадщини українського народу та горюнського етносу зокрема;

Велике застосування народна педагогіка має на заняттях формування уявлень про природу. Адже саме на цих заняттях вихователь знайомить дітей з народним календарем, прислів'ями, приказками, прикметами. Візьмемо для прикладу прислів'я та приказки, пов'язані з окремими місяцями. Які вони точні, поетично соковиті і влучні! Слухаємо їх та переконуємось в мідрості нашого народу. Треба бути справді геніальним, щоб сказати так: “Хвала і січень сніговий, травень дощовий, а серпень на хліб рясний” або “Питає лютий - чи добре взутий, бо прийде марець та вхопить за палець”. Тут і образ, і характерна ознака місяця, і поетична рима, що так важливо для особливостей сприймання дошкільниками певних природних явищ, обміркування природно-наслідкових зв'язків в природі.

 

24.Зміст сімейного виховання:моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання. Реалізуючи ці напрямки змісту, особливу увагу слід приділити вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей; піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родоводу, історії народу.

Умовиуспішного сімейного виховання: а) сім’я — міцний і дружний колектив; б) інтереси членів сім’ї перебувають у гармонійній єдності з ін­тересами суспільства; в) повна сім’я — важлива умова успішного виховання дітей; г) єдність вимог з боку батька і матері; ґ) наявність у батьків почуття відповідальності за виховання дітей;

Часобисімейного виховання: а) вплив атмосфери сімейного життя, її ірудового укладу, громадянської зрілості, культури взаємовідносин; і>) використання трудових традицій сім’ї; в) організація життя дитини в сім’ї: режим, обов’язки, вимоги, участь дітей у домашній роботі, піклування про навчальну діяльність школяра; г) організація дозвілля дітей.

Труднощі і недолікивиховання дітей у сім’ї: а) неповна сім’я; б) погані житлові умови; в) недостатнє матеріальне становище; г) невміння батьків знаходити адекватні вікові дитини прийоми і методи виховання; ґ) не­узгодженість виховного впливу дорослих членів сім’ї.

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні. Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна звести у такі три групи: педагогічно неспроможні, педагогічно пасивні та антипедагогічні. Перша група—сім’ї, в яких батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло. їх виховний вплив непослідовний, педагогічно необгрунтований. Друга група— сім’ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей. Вони з об’єктивних (хвороба, зайнятість) або суб’єктивних (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками та ін.)причин не можуть належним чином виховувати дітей. Третя група— сім’ї, що харахтеризуються антипедагогічними, аморальними умовами виховання дітей. У таких сім’ях панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Такі сім’ї вимагають спеціальної виховної роботи з ними.

.Піклування школи про виховання дітей у сім’ї здійснюється в таких напрямках: а) педагогічна освіта батьків: читання лекцій, проведення бесід; відвідування батьків вдома; консультації батькам; проведення вечорів запитань і відповідей; запрошення батьків до школи, відкриті уроки для батьків; конференції по обміну досвідом родинного виховання; диспути батьків; усні журнали; прес-конференції “Ми і наші діти”; зустрічі “за круглим столом”; батьківські університети; виконання батьками практичних завдань; озна­йомлення батьків з педагогічною літературою; перегляд фільмів на педагогічні теми; дні відкритих дверей; вечори “На сімейний вогник”, сімейних традицій, “Портрет сім’ї-”; виставки “Світзахоплень нашої сім’ї"”, прикладної, декоративної творчості, родинних альбомів, колекцій; випуск тематичних газет: “Дозвілля родини”, “Говорять професії батьків”; конкурси “Ну-мо, тати”, “Ну-мо, мами", “Що, де, коли?”, “Тато, мама і я — бережлива сім’я”, їх можуть доповниш нетрадиційні форми роботи: педагогічний десант (виступи педагогів на під приємствах); дерево родоводу (зустрічі поколінь); у сімейному колі (індивідуальні консультації, зустрічі з лікарями, психологами, юристами); родинний міст (зустрічі з батьками та обговорення проблем виховання); народна світлиця (звертання до народних традицій); день добрих справ (спільна трудова діяльність педагогів, батьків і дітей); вечір великої розмови (участь педагогін, батьків, учнів, організація відпочинку, ігри, вистави і т. п. (альбом-естафета “Як ми відпочиваємо” —досвід організації відпочинку в родині); дискусійний клуб; клуб послідовників сім’ї Нікітіних; клуб “Сімейних традицій”; сімейна скринька (з досвіду сімейного виховання); аукціон ідей сімейної педагогіки; батьківський ринг (вирішення педагогічних ситуацій); батьківська школа (клуб, в якому проводяться диспути, обмін досвідом, випускаються газети, бюлетені і т. п.); азбука родинного виховання (обговорення проблем виховання, виступи спеціалістів); дні довір’я (консультації батькам різних спеціалістів); сімейні свята в класі (спільні проведення днів народження дітей, календарних, народних свят); б) залучення батьків до виховної роботи з дітьми: рада батьків; батьківські збори; батьківський комітет (включає комісії: навчальну, культурно-масову, господарську, з трудового виховання і професійної орієнтації,з педагогічної пропаганди); залучення батьків до керівництва гуртками.

Наведемо приклад орієнтованого плану проведення конференції батьків “У сім’ї росте син” (Розмова за круглим столом).

1. Вступне слово директора школи чи його заступника з виховної роботи.

2. Шлях до розуміння поведінки сина (виступ психолога у вигляді бесіди

з батьками).

3. Щира розмова (із досвіду батьків, яким вдалось поставити виховання в сім’ї на належний рівень. Пропонується підготуватися 2-3 особам).

4. Помилки та прорахунки: а) виступають батьки, які не можуть знайти шляхи до взаєморозуміння; б) слово надається інспектору служби у справах неповнолітніх; в) розповідь про шкідливі звички (лікар-нарколог).

5. Гігієна хлопчика, підлітка, юнака (поради лікаря).

6. Коло інтересів. Із хлопчика повинен вирости мужчина (інформація керівників спортивних секцій та клубів, які приваблюють підлітків).

7. Огляд літератури, яка може допомогти у вихованні сина (бібліотекар).

На конференцію запрошується також соціолог, який може дати поради

батькам з проблем соціалізації дітей.

 

25.Педагогічне керівництво вихованням дітей у сімї

Рівень педагогічної освіченості батьків залежить від традицій у сім’ях, в яких виросли вони, набутих знань, життєвого досвіду, здатності до саморозвитку.На сучасному етапі особливо, у зв’язку з переходом до нового типу суспільства, утвердження нових суспільних, етичних цінностей, а також із процесами глобалізації, одним із свідчень якого є Інтернет, педагогічна освіченість батьків нерідко відстає від реальної педагогічної ситуації, суспільних потреб, очікувань дитини.

Неодмінною ознакою педагогічної культури батьків є їхнє вміння володіти словом – "найтоншим інструментом людського виховання". Але чи завжди вміють дорослі розмовляти з дітьми? Скажемо відверто, небагато дорослих уміють розмовляти з дітьми. Одні батьки єдино можливим вважають повчальний тон; інші – будь-яку провину різко засуджують; деякі – засвоюють поблажливо-іронічну манеру.

Найкращим висновком будуть переконливі слова А.С. Макаренка: "Найбільш правильні, розумні, продумані педагогічні методи не дадуть ніякої користі, якщо загальний тон вашого життя поганий. І навпаки, тільки правильний загальний тон підкаже вам і правильні методи поводження з дитиною і насамперед правильні форми дисципліни, праці, свободи, гри... і авторитету".

Важливою умовою успішного виховання дітей є авторитет батьків. Під авторитетом батьків слід розуміти вплив батька і матері на дітей, заснований на повазі і любові до батьків, до їх життєвого досвіду.

 Авторитет відстані. Є такі батьки, та й матері, що переконані: щоб діти слухалися, потрібно поменше з ними розмовляти, подалі триматися, зрідка тільки виступати у виді начальства. Особливо любили цей вид у деяких старих інтелігентських родинах. Тут суцільно і поруч у батька який-небудь окремий кабінет, з якого він показується зрідка. Обідає він окремо, розважається окремо.Одним словом батьки живуть ніби окремим,від дітей,життям,намагаються тримати їх на відстані,розмовляють холодно,жорстко.

 Авторитет придушення. Це найстрашніший сорт авторитету хоча і не самий шкідливий. Більше всього таким авторитетом страждають батьки. Якщо батько будинку завжди ричить, завжди сердить, за кожну дрібницю вибухає громом, при всякому зручному і незручному випадку хапається за ціпок або за ремінь, на кожне питання відповідає брутальністю, кожну провину дитини відзначає покаранням, – то це і є авторитет придушення. Такий батьківський терор тримає в страху всю родину, не тільки дітей, але і мати. Він приносить шкоду не тільки тому, що залякує дітей, але і тому, що робить мати нульовою істотою ,що здатна бути тільки прислугою. Не потрібно доводити, як шкідливий такий авторитет. Він нічого не виховує, він тільки привчає дітей подалі триматися від страшного батька, він викликає дитячу неправду і людське боягузтво, і в той же час він виховує в дитині жорстокість.

 Авторитет чванства. Такий авторитет характеризується тим,що батьки люблять часто вихвалятися та принижувати оточуючих.

 Авторитет педантизму. Такі батьки є дуже вимогливими та прискіоивими.Кожне їх слово потрібно сприймати як вимогу.

 Авторитет резонерства. У цьому випадку батьки буквально заїдають дитяче життя нескінченними повчаннями і повчальними розмовами. Замість того щоб сказати дитині кілька слів, може бути, навіть у жартівливому тоні, батько саджає його проти себе і починає нудну і докучливу мову. Такі батьки упевнені, що в повчаннях полягає головна педагогічна мудрість. У такій родині завжди мало радості і посмішки. Батьки зі всіх сил намагаються бути доброчесними, вони хочуть в очах дітей бути непогрішними. Але вони забувають, що діти – це не дорослі, що в дітей своє життя і що потрібно це життя поважати.

 Авторитет любові. Це в нас найпоширеніший вид помилкового авторитету. Багато батьків переконані: щоб діти слухалися, потрібно, щоб вони любили, батьків, а щоб заслужити цю любов, необхідно на кожнім кроці показувати дітям свою батьківську любов. Ніжні слова, нескінченні цілування, ласки, визнання сиплються на дітей у зовсім надлишковій кількості. Якщо дитина не слухається, у нього негайно запитують: «Виходить, ти папу не любиш?» Батьки ревниво стежать за вираженням дитячих очей і вимагають ніжності і любові. Часто мати при дітях розповідає знайомим: «Він страшно любить папу і страшно любить мене, він така ніжна дитина...» Це дуже небезпечний вид авторитету. Він вирощує нещирих і брехливих егоїстів. І дуже часто першими жертвами такого егоїзму стають самі батьки.

 Авторитет доброти. Це самий нерозумний вид авторитету. У цьому випадку дитяча слухняність також організується через дитячу любов, вона викликається поступливістю, м'якістю, добротою батьків.

 Авторитет дружби. Якщо дружба досягне крайніх меж, виховання припиняється, або починається протилежний процес: діти починають виховувати батьків. У цих родинах діти називають батьків Петьком або Наташею, потішаються над ними, грубо обривають, повчають на кожнім кроці, ні про яку слухняність не може бути і мови. Але тут немає і дружби, тому що ніяка дружба неможлива без взаємної поваги.

 Авторитет підкупу – самий аморальний вид авторитету, коли слухняність купується подарунками й обіцянками. Батьки, не соромлячись, так і говорять: будеш слухатися, – куплю тобі ляльку; будеш слухатися, – підемо в цирк.

Розглянувши декілька видів авторитетів,батьки мають задуматися над тим: чи не впізнають вони себе у вище перерахованих видах авторитетів?Якщо так,то їм варто почати щось змінювати у своїй політиці виховання. Треба відрізняти дійсний авторитет від авторитету помилкового, заснованого на штучних принципах і прагнучого створити слухняність будь-якими засобами. Дійсний авторитет ґрунтується на вашій цивільній діяльності, на вашому цивільному почутті,знанні життя дитини, на допомозі йому і на відповідальності за його виховання.

Не менш типовою помилкою у вихованні, зазначав педагог, є відсутність організації життя сім’ї та життя в ній дитини. Справжній зміст виховної роботи полягає не у бесідах з дитиною, не у безпосередньому впливі на неї, а саме в організації сім’ї – особистого і суспільного життя її членів. У цій справі не потрібно нехтувати дрібницями, адже у виховній роботі не існує дрібниць.А.С. Макаренко у своїх працях сформулював низку цінних, перевірених на практиці педагогічних порад щодо виховання дітей у сім’ї. Погляди педагога були гідно оцінені прогресивними послідовниками, вони є надзвичайно цікавими і для сучасних дослідників.

26.Робота вчителя початкових класів з батьками дітей.

(див. питання №25)

Рівень педагогічної освіченості батьків залежить від традицій у сім’ях, в яких виросли вони, набутих знань, життєвого досвіду, здатності до саморозвитку.На сучасному етапі особливо, у зв’язку з переходом до нового типу суспільства, утвердження нових суспільних, етичних цінностей, а також із процесами глобалізації, одним із свідчень якого є Інтернет, педагогічна освіченість батьків нерідко відстає від реальної педагогічної ситуації, суспільних потреб, очікувань дитини.

Тому школа має дбати про постійний розвиток їх педагогічних знань, вдаючись до різних методів роботи, найпоширенішими серед яких є:

Педагогічний лекторій. Передбачає надання батькам систематизованих знань з теорії виховання, привернення їх уваги до актуальних проблем виховання з допомогою лекцій, бесід.

Позакласний педагогічний всеобуч. Спрямований на ознайомлення батьків з проблемами виховання дітей різних вікових груп, починаючи роботу з першого класу. Заняття проводять керівники школи.

Університет педагогічних знань. Передбачає більш серйозну підготовку з теорії виховання. Заняття відбуваються у формі лекцій та семінарів. Батьки беруть участь в обговоренні проблем.

Підсумкова річна науково-практична конференція батьків з проблем виховання. Учасники визначають найактуальнішу проблему сімейного виховання ("Трудове виховання”, "Найкоротший шлях до добра – через прекрасне” тощо), протягом року вивчають її. У виступах батьки підбивають підсумки теоретичних і практичних досліджень, діляться особистим досвідом.

День відчинених дверей. Головна мета – показати роботу школи, привернути увагу батьків до проблем виховання. Вимагає серйозної підготовки: оформлення школи, організації програми свята (концерту, зустрічей у класах, відвідання виставок, спортивних змагань тощо). Відвідування батьків вдома. Це сприяє налагодженню контактів із сім’єю, з’ясуванню її загальної та педагогічної культури, умов життя учня, консультуванню щодо єдиних вимог до дитини, обговоренню відхилень в її поведінці, вжиттю необхідних заходів щодо їх запобігання, залученню батьків до участі в роботі школи тощо

Листування. Передбачає періодичне надсилання батькам листів про успіхи учня в навчанні, старанність, уважність та відповідальність за доручення. Можна повідомити про певні його труднощі, попросити про зустріч. Варто висловити щиру подяку за хороше виховання дитини. Лист передають батькам через їх дитину, попередньо ознайомивши з її змістом. Найчастіше листування використовують, коли класний керівник не може зустрітися з батьками вдома або запросити їх до школи.

Консультації батькам. Передбачають надання конкретних рекомендацій, порад з актуальних для батьків питань.

Запрошення батьків до школи. Найчастіше це роблять для конфеденційної розмови про шкільні проблеми дитини (погана поведінка, неуспішність тощо). Під час бесіди важливо дотримуватися педагогічного такту,створити атмосферу довіри. Педагог висловлює свої міркування, відповідає на запитання батьків, надає корисні поради. Нобхідно пам’ятати, що надмірне звертання уваги на недоліки викликає в батьків неприязнь, насторогу, навіть якщо учитель має рацію.

Тематичні вечори запитань і відповідей. Сприяють глибокому пізнанню методики сімейного иховання. На них запрошують працівників правоохоронних органів, лікарів, психологів, соціальних працівників, фахівці, які опікуються проблемами виховання молоді.

Ознайомлення батьків з психолого-педагогічною літературою. Передбачає відбір і надання рекомендацій щодо психолого-педагогічної, науково-популярної літератури для батьків відповідно до проблеми, які є в учнів певного класу, чи в окремої дитини.

Батьківські збори — одна з форм педагогічного та навчального впливу на батьків, традиційна форма спілкування з ними. Протягом року відбуваються загальношкільні та класні збори. На загальношкільних, які проводяться двічі на рік, батьків ознайомлюють з планом навчально-виховної роботи школи, заслуховують звіти про роботу ради голів батьківських комітетів, окреслюють заходи з поліпшення виховної діяльності школи і сім'ї. Класні збори проводяться щочверті. Вони мають на меті аналіз підсумків навчання і виховання учнів, обговорення шляхів впливу учителів і батьків на дітей.

27. Психолого-педагогічний аналіз помилок сімейного виховання та подолання причин,що їх породжують

«Виховання дітей — найважливіша галузь нашого життя. Наші діти — це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти — це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями.

Правильне виховання — це наша щаслива старість, погане виховання — це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, перед усією країною», — писав А.С.Макаренко в «Книзі для батьків». Причиною неправильного сімейного виховання є помилки, яких припускаються батьки. Типові помилки сімейного виховання:

1. Низька згуртованість і значна розбіжність членів сім'ї у питаннях виховання. Внаслідок різних виховних підходів членів сім'ї виховання дитини стає суперечливим, непослідовним, неадекватним.

2. Незнання батьками психологічних особливостей своєї дитини. Гіперпротекція (гіперопіка) — надмірне опікування дитиною, придушення її самостійності та ініціативи, прийняття за неї рішень Внаслідок надмірної опіки дитина не привчається до самостійності, в неї не формується почуття відповідальності.

3. Гіпопротекція (гіпоопіка) — дорослі члени сім'ї недостатньою мірою опікуються дитиною та контролюють її.

4. Емоційне відчуження — психологічна депривація дитини.

5. Виховання в культі хвороби — це ситуація, за якої навіть незначна хвороба дитини дає їй особливі права, ставить її в центр уваги сім'ї. За такої виховної позиції у дитини культивується егоцентризм.

6. Виховний контроль через викликання почуття провини. Дитині, яка постійно не слухається, говорять, що вона «не виправдала надії», «доводить батьків до серцевих нападів», тобто самостійність дитини сковується постійним побоюванням стати винною в неблагополуччі батьків.

7. Авторитет батьків, побудований на хибному підґрунті. А.С.Макаренко виділяв кілька видів хибного авторитету: авторитет придушення, віддалі, чванства, педантизму, любові, доброти, підкупу, резонерства. (питання №25- авторитети)

Батьки, які прагнуть піднесення педагогічної культури, мають постійно аналізувати свої дії, критично ставитись до проявів фальшивого авторитету і витісняти їх з власної поведінки.

проблеми виховання породжувались і породжуються передусім соціальними факторами. Усе частіше можна зустріти в науковій літературі, та й не тільки, такі поняття, як «неблагополучна сім я», «педагогічно занедбані діти», «важковиховувані діти». Що ж криється за цими поняттями?

Поняття «неблагополучна сім я» досить широке. Зазвичай до неблагополучних відносяться сім ї, які повністю або частково втратили свої виховні можливості через ті чи інші причини. У результаті цього в таких сім ях об'єктивно чи суб'єктивно складаються несприятливі умови для виховання дітей. Ці сім ї характеризуються певними негативними проявами:

батьки зловживають спиртними напоями, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт із морально-правовими нормами суспільства, тобто припускають різні види правопорушень;

• низьким морально-культурним рівнем батьків;

• неповні сім ї;

• постійними конфліктами дітей і батьків;

• зовні благополучна сім ї, які допускають серйозні помилки, прорахунки в системі родинного виховання внаслідок низької педагогічної культури та неосвіченості.

Причому такі помилки та прорахунки мають не ситуативний, а стійкий характер. Це означає, що в таких сім ях постійно порушуються педагогічні вимоги.

До зовні благополучних можна віднести й сім ї, в яких:

 спілкування батьків із дітьми має формальний характер;

 відсутня єдність вимог до дитини чи вони взагалі не регламентовані;

 безконтрольність із боку батьків успішності в освітній установі та поведінки дитини взагалі або контроль має епізодичний характер;

 надмірна батьківська любов;

 надмірна суворість у вихованні, застосування фізичних покарань;

 не враховуються у процесі родинного виховання вікові й індивідуально-психологічні особливості особистості дитини.

Сімейне неблагополуччя негативно позначається на формуванні особистості дитини. Дитяче виховання в умовах негативного емоційно-психологічного сімейного мікроклімату визначається ранньою втратою потреби у спілкуванні з батьками, егоїзмом, замкненістю, конфліктністю, упертістю, неадекватною самооцінкою (заниженою чи завищеною), озлобленістю, невпевненістю у власних силах, недисциплінованістю, утечами з дому тощо. Усе це свідчить про те, що діти з неблагополучних сімей мають більше причин для поповнення рядів важковиховуваних і правопорушників.

Велике значення для вирішення цих завдань має особистісна сутність учителя, його методика спілкування з дітьми. Говорячи про особистість учителя, варто зупинитись на найістотніших якостях педагога, що забезпечують ефективне моральне виховання:

 повага й довіра до дітей;

 професійна майстерність (учитель - джерело знань, інформації);

 високий моральний авторитет;

 творчий стиль діяльності;організаторські здібності;

 знання специфіки роботи з дітьми й урахування їх вікових особливостей;

 широкий культурний кругозір.

Для підвищення ефективності діяльності вчителя початкових класів з дітьми з неблагополучних сімей та їхніми батьками використовуються такі форми роботи:

 масові (батьківські конференції, дні відкритих дверей, сімейні вечори та сімейні естафети, педагогічні лекторії);

 індивідуально-групові (бесіди, тренінги, рольові ігри, батьківські дні у школі, організація консультацій для батьків із запрошенням соціальних педагогів, психологів, спеціалістів з питань медицини, юристів);

 індивідуальні (педагогічні консультації, обговорення педагогічних ситуацій, індивідуальні бесіди, тренінги);

 взаємодія школи із соціальними службами.

Робота з неблагополучними сім ями повинна передбачати психологічну підготовку вчителя, усвідомлення ним необхідності організації педагогічного керівництва сімейним вихованням; дійове керівництво вихованням дітей з неблагополучних сімей, створення цілеспрямованої системи роботи з неблагополучними сім ями; спонукання вчителів до творчого пошуку, критичного аналізу роботи з неблагополучною сім єю, вивчення кращого досвіду сімейного виховання.

 

 


 

 





sdamzavas.net - 2022 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...