ТЕРНОПІЛЬСЬКА ОБЛАСТЬ

Утворена 4 грудня 1939 р. Включає частини історичних теренів Південної Волині, Західного Поділля і Східної Галичини. На території Тернопільської області розташовано: 426 пам’яток археології (з них — 6 національного значення), 1673 пам’ятки історії (з них — 1 національного значення), 1315 пам’яток архітектури та містобудування (з них — 180 національного значення), 164 пам’ятки монументального мистецтва. До Списку історичних населених місць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. за № 878, включено 30 населених місць Тернопільської області: Бережани, Борщів, Бучач, Вишнівець, Гримайлів, Гусятин, Залізці, Заліщики, Збараж, Зборів, Золотий Потік, Козова, Копичинці, Коропець, Кременець, Ланівці, Мельниця-Подільська, Микулинці, Монастирська, Підволочиськ, Підгайці, Почаїв, Скала-Подільська, Скалат, Теребовля, Тернопіль, Товсте, Хоростків, Чортків, Шумське

БЕРЕЖАНИ

Місто розташоване по обох берегах річки Золота Липа, притоки Дністра, за 52 км від Тернополя. Найдавніші поселення на цій території відносяться до доби пізнього палеоліту. Наприкінці Х — на початку ХІ ст. територія сучасного міста входила до складу давньоруської держави, протягом ХІІІ — першої половини ХІV ст. — до Галицько-Волинського князівства. В 1375 р. місто було передане князем Владиславом Опольським у власність бояринові Васькові Тептуховичу. У 1530 р. король Сигізмунд І передає Бережани у власність воєводі Миколі Синявському, в цьому ж році місто отримує Магдебурзьке право. У 1534 р. Синявський заклав тут замок-фортецю. У 1648 р. загони козацького війська, очолюваного Б. Хмельницьким, оволоділи Бережанами, а в 1772 р. місто підпало під владу Австрії.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК У М. БЕРЕЖАНИ

Тернопільська область,

м. Бережани, пл.. Ринок, 1.

тел.: (803548) 21437, 24552

Створений на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.2001 р. за № 1508. Загальна площа заповідника — 7,8 га.

Найбільш визначними пам’ятками архітектури та містобудування, що увійшли до складу заповідника, є: комплекс замку Синівських (1534—1554 рр.); будівля ратуші (1803—1811 рр.); адмінбудинок (поч. XIX ст.); споруда магістрату (середина XIX ст.); будівля “Рідна школа” (середина XIX ст.); комплекс споруд вірменської церкви (1764 р.). У приміщенні ратуші розташовано чотири музеї: краєзнавчий, книги, Богдана Лепкого, переслідуваної церкви.

На цей час основним завданням заповідника є проведення повної реставрації замку Синівських до 650-літнього ювілею міста (2025 р.), а також відродження міської ратуші, будівель магістрату, “Рідної школи” та комплексу споруд вірменської культури — до 500-річчя надання Бережанам Магдебурзького права (2030 р.). У 2004 р. затверджений Генеральний план розвитку Державного історико-архітектурного заповідника у м. Бережани.

ЗБАРАЖ

Розташоване на Подільській височині за 22 км від Тернополя, на обох берегах р. Гнізни. У Х—ХІІ ст. територія Збаража була заселена слов’янським племенем дулібів. 1211 р. Збараж вперше згадується в літописі як центр волості Галицько-Волинського князівства. 1214 р. польський князь Лешек Білий захопив Збараж. 1219 р. місто повертається до Галицько-Волинської держави. У 1241 р. воно було зруйноване під час монголо-татарської навали. З 1349 р. Збараж входив до Кременецької волості. У 80-х рр. ХІV ст. він переходить у власність Польщі. В середині ХV ст. місто перейшло до Дениска Мокосійовича. Від нього починається рід князів Збаразьких, які володіли містом до 1636 р. У цей час Збараж перейшов до Януша Вишневецького, а потім — його сина Дмитра. 1474 р. місто було зруйноване під час навали татарської орди Айдора. Ще раз воно було знищене татарами у 1598 р. Після Люблінської унії 1569 р. Збараж увійшов до Кременецького повіту Волинського воєводства. 1636 р. місто перейшло у власність Я. Вишневецького. За Андрусівським перемир’ям 1667 р., Збараж залишився під владою Речі Посполитої. В другій половині ХVІІ ст. місто неодноразово зазнавало руйнувань від татарських набігів. З початку ХVІІІ ст. власником стає Ю. Потоцький. У 1772 р. Збараж увійшов під володіння Австро-Угорщини. З 1867 р. він став повітовим центром.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЗАПОВІДНИК „ЗАМКИ ТЕРНОПІЛЛЯ”

Тернопільська область,

м. Збараж, вул. Б.Хмкльницького, 6.

тел.: (803550) 23115

Створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 р. за № 78 на базі пам’яток архітектури і містобудування м. Збаража. Указом Президента України від 15.01.2005 р. за № 35 заповіднику надано статус національного. Територія заповідника включає історичні землі літописних давньоруських поселень, на яких пізніше виникли міста Збараж, Вишнівець, Скалат.

Загальна площа території заповідника — 17,21 га. У межах території заповідника знаходиться 27 пам’яток архітектури та містобудування, з яких 10 — національного значення. Найвизначнішими серед пам’яток заповідника є: замок князів Збаразьких (XVII ст.); парк (XIX ст.); костел та монастир бернардинів (XVII ст.); церква Успіння Пресвятої Богородиці (XVII ст.); церква Воскресіння Хрестового (XVIII ст.); ансамбль споруд монастиря філіціянок (XVII ст.); залишки Старозбаразької фортеці у м. Збараж; палацо-ландшафтний комплекс князів Вишневецьких (XVII ст.).

В структуру заповідника ввійшла Збаразька філія Тернопільського краєзнавчого музею. На 280 кв.м. відреставрованих та музеєфікованих приміщень замку у Збаражі створено 15 стаціонарних виставок та 34 періодичні художні експозиції. Фонди заповідника налічують 22657 одиниць зберігання.

КРЕМЕНЕЦЬ

Розташований біля підніжжя Замкової гори, в долині річки Ікви. Місто відоме з давньоруського часу. Кременець вперше згадується в Іпатіївському літописі: 1226 р. під його стінами руські війська розгромили об’єднані сили угорських та польських військ під командуванням королевича Андрія. Кременець входив до Галицько-Волинського князівства. Неодноразово зазнавав руйнувань від татарських набігів. 1366 р. місто відійшло до Литви. У 1438 р. Кременцю було надано Магдебурзьке право. Протягом ХV — першої половини ХVІІ ст. місто стало важливим торговельним центром Волині. Після Люблінської унії 1569 р. Кременець увійшов до складу Речі Посполитої. 1795 р., після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії, місто стало центром повіту Волинського намісництва. На початку ХІХ ст. Кременець перетворився на один з найбільших освітніх центрів Волині.

КРЕМЕНЕЦЬКО-ПОЧАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК

Тернопільська область,

м. Кременець, вул. Т.Шевченка, 67.

тел.: (803546) 23758, 24290

Створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.05.2001 р. за № 583 з метою збереження, відновлення мистецької та історичної цінності комплексу пам’яток міста Кременця та його околиць.

На території заповідника розташовані 17 пам’яток архітектури та містобудування. Найвидатнішими серед них є замок, костел Святого Станіслава з пам’ятником Юліушу Словацькому, колишній єзуїтський колегіум, садиба родини Словацьких та ін.

Загальна площа заповідника 13,3531 га (Кременець — 11,1631 га, Почаїв — 2,19 га). Проводиться робота по збору і формуванню фондів музею заповідника. Українським регіональним науково-реставраційним інститутом “Укрзахідпроектреставрація” розроблений Генеральний план розвитку Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника.

Кременецько-Почаївський заповідник працює за державною програмою “Збереження архітектурної спадщини в заповідниках”. Заповідником видано путівник по місту Кременцю та його околицях (серія: “Історичні міста України”) та збірник наукових праць “Середньовічні і ранньомодерні оборонні споруди Волині”.

ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ

Утворена 27 лютого 1932 р. Належить до історичного регіону Слобожанщини, стало заселеного з другої половини XVII ст. На території Харківської області розташовано: 4563 пам’ятки археології (з них — 14 національного значення), 2590 пам’яток історії (з них — 10 національного значення), 799 пам’яток архітектури та містобудування (з них — 73 національного значення), 292 пам’ятки монументального мистецтва (з них — 4 національного значення). До Списку історичних населених місць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. за № 878, включено 16 населених місць Харківської області: Балаклія, Богодухів, Валки, Вовчанськ, Зміїв, Золочів, Ізюм, Кегичівка, Красноград, Краснокутськ, Куп’янськ, Люботин, Мерефа, Харків, Чугуїв, Шарівка.

ВЕРХНІЙ САЛТІВ

Розташований на березі Донця. В різній час місце носило назву: Савгар, Сарате, Сальтан-град, Салтанов, Салтов. За доби раннього середньовіччя місто заселяли племена аланів та “чорних булгарів”, які входили до складу Хазарського каганату. Салтів був торговельним, адміністративним та прикордонним центром Хазарії. Місто було перевальним та прикордонним пунктом на схрещенні суходільних та річкових доріг. 1705 р. в Верхній Салтів прийшли козаки-черкаси з Подніпров’я. Салтівським сотником Кирилом Цесаренком була відіслана чолобитна Петру І з проханням відвести їм землі. 1705 р. одержана царська грамота, в якій був припис: “отвесть вновь поселившимся в г.Салтове черкасам , 670 человекам, земли в урочищах реки Гнилушки на другой стороне Донца по реке Бабке, на Ольховую пристань”. Імператриця Єлизавета подарувала Салтів Івану Самойловичу Хорвату. 1848 р. місто перейшло у володіння Олександра Кузіна.

ІСТОРИКО-АРХЕОЛОГІЧНИЙ МУЗЕЙ-ЗАПОВІДНИК „ВЕРХНІЙ САЛТІВ”

Харківська область,

С. Верхній Салтів, вул.. Шевченка, 24.

тел.: (805741) 78342, (80572) 954361

Створений відповідно до Рішення Вовчанської районної державної адміністрації від 20.10.1997 р. за № 648 на базі Верхньосалтівського музею. У 1902 р. під час археологічних досліджень біля с. Верхній Салтів була відкрита новаархеологічна культура, яка отримала назву салтівська.

Площа музейної експозиції — 518 кв. м. На території заповідника розташовані: стародавнє Салтівське городище, селища, некрополь. Фонди заповідника налічують понад 4 тис. одиниць зберігання.

На території Салтівського городища регулярно працюють кілька археологічних експедицій з різних наукових закладів України. Завдяки залученню матеріалів досліджень археологів, істориків, етнографів, антропологів була відтворена картина життя племен, які мешкали в VIII — X ст. н.е. на місці нинішнього села Верхній Салтів.