Главная Обратная связь

Дисциплины:






Політична ідеологія анархізму



 

Анархізм виник у період висхідного розвитку капіталізму, коли поруч з іншими його суперечностями виявилося масове зубожіння дрібновласницьких прошарків населення. Ці прошарки виступали проти великого капіталу, який їх постійно доводив до злиднів, і його політико-правових установ. їхній протест, виражений з позицій дрібного власника, не здатного зрозуміти справжніх причин свого лиха, привів до виникнення політичної доктрини анархізму.

 

Історії XIX ст. були відомі дві різновидності анархізму - анархо-індивідуалізм і колективний анархізм. Найвідомішими виразниками ідеї анархо-індивідуалізму були Гаспар Шмідт (псевдонім Макс Штірнер) і П´єр-Жозеф Прудон. Друга різновидність анархізму - колективний анархізм, представниками якого були М. А. Бакунін і П. А. Кропоткін. У літературі ці дві течії анархізму часто називають прудонізмом та бакунізмом.

 

Іншими рисами бакунізму порівняно з прудонізмом були такі: 1) на відміну від прудоністів, які не були ворогами буржуазії та приватної власності, бакуністи розвивали ідею колективної власності; 2) на відміну від прудоністів, які заперечували необхідність насильної революції, бакуністи обстоювали ідею насильного повалення всякої держави та чинного ладу. Отже, між бакуністами, які закликали до загальної руйнації, та прудоністами, які проповідували пасивний опір владі, була суттєва різниця. І все ж таки прудоністи і бакуністи мали дуже багато спільного, насамперед у поглядах на державу. Всі прихильники анархізму вважали абсолютним злом, яке необхідно негайно усунути, не капітал, не суперечності між капіталом і найманими робітниками, а державу. Розглядаючи державу як абсолютне зло, анархісти мали на увазі всяку політичну владу - і реакційну, і революційну. Будь-яка влада для них була джерелом експлуатації та деспотизму. Тож принципова ворожнеча анархістів стосувалась як буржуазної держави, так і держави диктатури пролетаріату.

 

Одним із перших творів анархізму стала опублікована 1844 р. книга «Єдиний і його власність», написана Максом Штірнером (1806-1856). Своє учення Штірнер іще не називав анархізмом. Цим терміном вперше скористався П. Прудон. Але, подібно до всіх анархістів, він оголосив себе противником усякої держави. Не випадково Енгельс назвав Штірнера «прологом сучасного анархізму».

 

Тезою, яка послужила головним аргументом на користь анархії, Штірнер виставив гасло свободи особи, яку, за його теорією, необхідно звільнити від усякої підлеглості. Мислитель піддавав критиці державу, право, мораль, сім´ю, суспільство в цілому, принципи, ідеї, оголошуючи, що все це перешкоджає розвиткові єдиної та неповторної особи, зв´язує її внутрішній світ, не дає можливості прояву «Я». Він багаторазово повторював свою ідею, що в державі не може бути свободи для індивіда. «Кожна держава - деспотія»,- писав Штірнер. «Ми - держава і Я - вороги. Я - смертельний ворог держави, який стоїть вічно перед альтернативою: держава або Я».



 

Але Штірнер виступав не проти існуючої держави і права, не проти моралі, принципів та ідей тогочасного суспільства, а взагалі проти всякої держави і права, проти всяких норм, проти всяких принципів та ідей, які претендують на загальнозначимість для всіх індивідів. За його теорією, кожна особа повинна в інтересах свого прояву, в інтересах розвитку своєї самосвідомості бути цілком автономною, не зв´язаною ніякими соціальними нормами, принципами, ідеями, суспільними установами; особа не повинна рахуватися з громадською думкою і навіть із власним учорашнім рішенням. Із цих позицій Штірнер критикував політичний лад, буржуазну державу і право, а водночас був непримиренним ворогом ідей комунізму. Він приписував комунізму прагнення обмежити інтереси особи в ім´я загальних інтересів, інтересів колективу.

 

Штірнер усіляко обстоював приватну власність. Він вважав її необхідною формою реалізації особою свого «Я». Захист приватної власності був характерним для індивідуального анархізму, який хоч і виступав із критикою капіталізму, але тільки з позицій дрібного власника, який ставав злидарем у процесі розвитку капіталізму.

 

Водночас Штірнер вважав, що держава є джерелом економічної нерівності, поділу на класи, вона - базис власності. Тобто, держава, на його думку, володіє власністю, вона має, наприклад, фабрику на правах власності. Фабрикант - лише ленник держави, а не власник. Але якщо капіталіст - власник лише з ласки держави, то достатньо її знищити, і капіталіст утратить усе.

 

Штірнер протиставляв існуючій державі своє анархічне суспільство егоїстів, в якому кожен егоїст користується не тільки повною свободою у своїй поведінці, а й забезпечений власністю. «Ти повинен бути не тільки вільним, а й володільцем»,- писав він. Тільки за таких умов «єдиний» може забезпечити свій вільний розвиток, стати «самобутнім». Мислитель закликав усіх стати відвертими егоїстами, дбати про збільшення свого достатку, освоювати світ будь-якими засобами.

 

Однак у своєму анархістському суспільстві Штірнер мимоволі відновлював інститути держави і права, бо для захисту власності кожного «егоїста», розгляду конфліктів між ними пропонував створити «союз егоїстів», здатний примушувати кожного, хто до нього входить, до дотримання загальних умов цього союзу. У цьому вбачається типова для анархізму суперечність у питанні про усунення примусу.

 

Наступним відомим представником анархо-індивідуалізму був французький публіцист, соціолог П´єр-Жозеф Прудон (1809-1865). У 1846 р. Прудон опублікував книгу «Система економічних суперечностей або філософія злиденності», в якій відкрито проголосив себе противником комунізму, політичної боротьби, держави.

 

Розроблення анархістської теорії мислителя завершилося в 50-х роках XIX ст. Особливо повне відображення вона одержала в його праці «Загальна ідея революції в XIX ст.». Виникнення анархізму Прудона обумовлено злиденним становищем робітників і селян, специфічним становищем дрібної буржуазії.

 

У 40-х роках XIX ст. Франція була передовою капіталістичною країною, але менш розвинутою, ніж Англія. Промисловий переворот відбувався тут повільніше, ніж в Англії. Французька промислова буржуазія ще не мала панівного становища в країні. Монархія у Франції являла собою царство банкірів і лихварів.

 

Ось чому у вченні Прудона великий капітал, який приносив проценти, виступав як головний, а часто ледь не єдиний ворог простого народу і особливо - дрібної буржуазії.

 

Анархістська теорія мислителя була нерозривно зв´язана з його проектами соціальних реформ. Ліквідація держави розглядалася ним як перша умова відповідних перетворень суспільства.

 

У творах Прудона містилася досить гостра критика окремих аспектів капіталістичного суспільства, буржуазної держави і права. У книзі «Загальна ідея революції в XIX ст.» він характеризував тогочасну державу як захисника імущих класів проти класу бідних. Не менш різко філософ висловлювався про буржуазне право.

 

Основою теорії Прудона було уявлення про самостійність державної влади, її надкласовість, незалежність від виробничих відносин. Походження ж держави він пояснював сімейними традиціями та релігійними ідеями. Ідея державності, твердив мислитель, народилася на базі звичаїв сім´ї та досвіду домогосподарства. Долучившись до сімейних порядків, де старші визначали, що потрібно для молодших, люди помилково визнали владу необхідною умовою порядку. Цей забобон, на його думку, проникав у свідомість дедалі глибше, і тому всякі хиби уряду почали вважати не хибами самого інституту влади, а результатом окремих зловживань.

 

Прудон, отже, аж ніяк не пов´язував появу держави з поділом суспільства на класи. Навпаки, наслідком виникнення держави він вважав появу класів, каст, привілейованих і непривілейованих груп і станів. За його теорією, закони виникли для захисту різноманітних інтересів, незліченних та безконечних за самою природою суспільства; вони - змінні та рухливі, як усякі відносини людей. І тому законодавство працює неперервно: закони, декрети, едикти, укази, постанови градом сипляться на бідних людей.

 

Відображаючи протест народних мас проти гніту їх тогочасною державою, Прудон оголошував усяку владу і всяке право обмеженням свободи. «Свобода і уряд, свобода і закон являють собою речі несумісні»,- проголошувалось в усіх його творах. «Політика,- писав він у праці "Що таке власність?" - є наука про свободу: влада людини над людиною, хоч би яку форму вона приймала, є пригнічення». «Правління людини людиною є рабство»,- заявив мислитель у праці «Сповідь революціонера».

 

З цього випливало гасло Прудона: не повинно бути ніякої державної влади, ніякого уряду, ніяких законів, які обмежують волю громадян. «Ніяких партій більше, ніяких авторитетів більше, необмежена свобода людей і громадян: ось у трьох словах весь наш політичний і соціальний світогляд. Немає влади, немає уряду, хоч би й тільки народного,- ось революція»,- заявляв Прудон.

 

Але бездержавне прудонівське суспільство - не безвладдя, яке може призвести до свавілля і знищення права. Прудон пропонував створити суспільство дрібних виробників - комуни, які мають рівну за розмірами власність і об´єднались у федерацію. Кожна комуна має право на самоврядування, адміністрацію, збирання податків, розпорядження своєю власністю і своїми податками. Вона має право створювати школи, мати свою поліцію, національну гвардію; призначати суддів, мати приватні підприємства, банки і т. д. Кожна комуна видає свої закони, має свою релігію.

 

Ліквідація держави в теорії Прудона передбачалася способом перевороту в ідеології - повсюдного поширення ідей «позитивної анархії». Він засуджував революційну боротьбу за демократичні права і свободи, за перетворення державної влади, вважаючи, що людство вже пережило релігійні, філософські та політичні революції. Мислитель не надавав переваги республіці перед монархією, буржуазній демократії перед реакцією; навпаки, він намагався довести, що такі демократичні інститути, як загальне виборче право, пряме законодавство, народне представництво тощо є новими формами абсолютизму. Прудон вважав, що робітники не повинні чинити політичному ладу ніякого опору, крім декларацій про майбутнє суспільство, в якому цей штучний лад припинить існування».

 

Розроблений іще в першому творі ідеал філософ назвав анархією, тобто безвладдям. Те ж гасло він використав у «Загальній ідеї революції в XIX ст.», а згодом увів і термін «федерація» для позначення того ж суспільства без державної влади і хоч би якого централізованого підпорядкування.

 

Прудон, пропонуючи ліквідувати державу, не передбачав знищення капіталістичного устрою взагалі. Він розрізняв у ньому добрий і поганий аспекти. Мислитель вважав, що можна віддалити один аспект єдності протилежностей, зберігши інший. Він засуджував збідніння дрібних товаровиробників, експлуатацію робітників, пригнічення народу, критикував високі доходи великих торгівців, великих підприємців, а надто лихварство, називаючи це дозволеною крадіжкою, тобто результатом пограбування дрібних ремісників, селян і робітників. Але сам інститут приватної власності, товарне виробництво, конкуренція та інші риси тогочасного ладу розглядалися ним як необхідні, вічні та справедливі інститути, які необхідно лише очистити від хиб і зловживань. У вимові: «Знищіть власність, збережіть володіння» полягала основна ідея Прудона - ідея ліквідації великої приватної власності. Називаючи власність крадіжкою, експлуатацією сильним слабого, він мав на увазі лише велику буржуазну власність. Дрібна приватна власність у нього - умова свободи особи.

 

Водночас Прудон виступав і проти комунізму, критикував інститут спільної власності, висловивши йому свою незгоду. Спільність є нерівність, писав він, але зовсім в іншому сенсі, ніж власність. Власність веде до експлуатації слабкого сильним, спільність же - до експлуатації сильного слабким.

 

Наприкінці 40-х років Прудон розробив комплексний план безгрошового обміну (перетворення всіх товарів у засіб обміну), створення народного банку. Головною перешкодою справедливого обміну він вважав капітал, який приносить проценти, оскільки такий капітал змушує всіх, хто зобов´язаний платити проценти за взяті кредити, збільшувати ціни на свої товари і зменшувати заробітну плату робітникам. Спершу мислитель мріяв про урядовий декрет, який заборонив би всім банкам стягування процентів. Зрозумівши, що цього неможливо домогтися від уряду Франції, він переніс свої надії на народний банк, який, на його думку, повинен бути встановлений на заощадження людей. Такий банк міг би авансувати всіх робітників потрібними їм товарами, зокрема для створення власного виробництва, а далі забезпечив би справедливий обмін і цим відвернув би зубожіння дрібних товаровиробників. Можливо, врахувавши невдалий досвід створення мінових ринків послідовниками Оуена в деяких містах Англії, Прудон у своїх останніх працях відмовився від надій на створення банку на кошти робітників.

 

Отже, підсумком усіх пропозицій мислителя було не знищення тогочасного ладу, а його очищення від хиб і зловживань. Для збереження і захисту порядків, що обстоювалися мислителем, він пропонував укласти загальний договір, оголосивши його основою анархії, безвладдя, свободи. Мета договору - взаємна охорона справедливого обміну, майна, яким кожен володів, та особистої свободи громадян. Кожен вільний, твердив Прудон, прийняти цей договір або відмовитися. Але якщо ти відмовишся, застерігав він, то відходиш у суспільство дикунів. Ніщо тебе не захистить за найменшу образу, перший зустрічний може підняти на тебе руку, за що відповість лише як за безкорисну жорстокість проти дикого звіра. Зате якщо ти приймеш суспільний договір, казав мислитель, то ввійдеш у суспільство вільних людей. Якщо хтось порушить умови договору навмисно або навіть через необережність, він, як і всі інші, відповідатиме за заподіяну шкоду, збитки, неприємності й порушення безпеки. Ця відповідальність, підкреслив Прудон, відповідає тяжкості и кількості порушень договору та може виразитись у вигнанні та смерті. «Закон ясний, санкція ще ясніша»,- підсумував викладення свого договору мислитель.

 

Виступаючи за ліквідацію авторитету, влади, примусу, Прудон особливо наполягав також на негайному знищенні правосуддя, без перетворення судів і трибуналів на будь-який замінник.

 

Завершуючи, відзначмо, що реформаторські плани Прудона були нереальними. Вони не могли привести до повалення тогочасної держави і права. Але й донині його ідеї використовуються різними демократичними течіями з метою очищення сучасних капіталістичних країн від негативних аспектів.


 





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...