Главная Обратная связь

Дисциплины:






Політичні та правові погляди С. Є. Десницького



Демократичні ідеологи молодої російської буржуазії вже в умовах XVIII ст. розуміли, що існування самодержавно-кріпосного ладу зайшло в суперечність з інтересами подальшого економічного розвитку країни. Спостерігаючи торжество буржуазних порядків над феодальними в країнах Західної Європи, ці ідеологи наближалися до розуміння того, що те саме повинно статися в Росії. Але вони негативно ставилися до ідеї народної революції. Свої надії вони покладали на монарха, сподіваючись на те, що він сам, за велінням розуму, усвідомить необхідність поступового знищення кріпацтва і перетворення абсолютизму в конституційну правову державу. Цей напрямок суспільно-політичної думки епохи розкладу феодалізму та розвитку капіталістичних відносин і в Росії дістав назву Просвітництва. У другій половині XVIII ст. в Росії з'явилася плеяда відомих просвітителів, таких як Новиков, Третьяков, Ковельський. Найбільш яскравим і різнобічним політичним мислителем серед просвітителів Росії, ідеологів молодої буржуазії був С. Є. Десницький.

Семен Єфимович Десницький (1740-1789) народився в українському м. Ніжині, в сім'ї міщан. Закінчивши духовну семінарію Троїце-Сергієвої лаври, а згодом Петербурзьку академію, Десницький продовжив навчання в Англії у Глазговському університеті. Повернувшися до Росії, він став професором Московського університету. Його перу належить багато праць, серед яких найбільш цікавими для нас є: «Слово про прямий та найближчий спосіб до навчання юриспруденції», «Юридичні міркування про початок і походження супружества», «Уявлення про встановлення законодавчої, судової та каральної влади в Російській імперії»

Приступаючи до розроблення питань юриспруденції, Десниць-кий повинен був визначити своє ставлення до панівної в XVII-XVIII ст. доктрини природного права. Відомо вже, що ця доктрина широко використовувалася ідеологами буржуазії, яка перебирала владу від феодального дворянства. Теорія природного права мала в той час прогресивне значення, оскільки була спрямована проти феодальних теорій, творці яких обстоювали непорушність абсолютистських порядків та оголошували королів намісниками Бога на землі. На противагу феодальним теоріям, теорія природного права виводила походження державної влади із суспільного договору, зі згоди самих людей, і що тільки та держава відповідає своєму призначенню, яка охороняє невід'ємні права людини. Під цими правами розумілися право на життя, свободу, рівність, власність і под.

Але школа природного права не була єдиною, в ній існували та боролися різні напрямки. Наприклад, Локк, Монтеск'є, Руссо, з одного боку, і Гоббс, Пуфендорф, Томазій - з іншого. Абстрактність основ цієї теорії давали можливість кожному мислителеві, залежно від того, чиї інтереси він виражав, вкладати в неї свій довільний зміст. Десницький бачив усі ці спекуляції з теорією природного права, а тому взяв із неї тільки положення про природні, натуральні, невід'ємні права людини. Мислитель вважав, що ці права полягають у захисті: а) персональної безпеки, б) персональної свободи, в) своїх власності й маєтку.



Антифеодальне спрямування вчення Десницького про невід'ємні природні права людини - очевидне. Очевидне й те, що під егідою натуральних (природних) прав людини обстоювалися буржуазні за значенням принципи, які відповідали інтересам розвитку капіталістичних відносин. І все ж деякі дослідники вчення Десницького вважають його послідовником школи природного права. Справді, мислитель, торкаючись головних правил природного закону і вважаючи їх найкращою основою закону людського, казав про «натуральну юриспруденцію». В іншому місці поняття «натуральної юриспруденції» він замінив поняттям «загальної юриспруденції». Розшифровуючи зміст натуральної (чи загальної) юриспруденції, можна дійти висновку, що під нею Десницький розумів не що інше, як теоретичні основи правової науки, науки про найза-гальніші закони розвитку держави і права. За допомоги натуральної юриспруденції мислитель намагався визначити: а) причини походження держави і права, б) їх історичний розвиток у різних народів, в) залежність розвитку держави від зміни умов господарського життя

Таким чином, на противагу антиісторичним побудовам школи природного права Десницький висував завдання історичного вивчення виникнення і подальшого розвитку державного ладу і правового порядку. Він вважав за необхідне застосування історичного, філософського і політичного методів у розгляді та оцінюванні державних порядків і правових інститутів. У науковому аспекті то був крок уперед порівняно з суто раціоналістичними побудовами представників природноправових вчень взагалі. Ці та інші положення Десницького свідчать про те, що його, як гадає С. А. Покровський, аж ніяк не можна вважати послідовником природноправової доктрини. Пориваючи з цією доктриною, мислитель одночасно поривав із договірною теорією походження держави.

Надзвичайно глибокими для свого часу та оригінальними були уявлення Десницького про виникнення та розвиток приватної власності, сім'ї, держави і права. Він вважав, що всі ці інститути не є вічними, а виникли за певних історичних умов і змінювалися зі змінами форм господарського побуту. Вони цілковито залежать від форм господарської діяльності суспільства, з яких і слід виводити історію народів, їхні правління, закони та звичаї.

У процесі історичного розвитку народи, гадав мислитель, зазнають певних змін. Але ці закономірні зміни можна прослідкувати в історії віків, а не на малих відтинках часу. Необхідно поновити послідовну картину історичного розвитку народів за такими обставинами та становищами, за якими вони починалися від первісного свого життя і до сучасної цивілізації.

Десницький розрізняв чотири стадії (ступені) в розвитку людства, з яких початковою була стадія народів, які жили ловлею звірів і харчувалися плодами, що росли на землі. Другою була стадія, в якій люди розводили та випасали худобу. Третя стадія - хліборобська, а четверта - комерційна. Перші дві стадії мислитель визначав як епоху «дикості» й «варварства». Третю стадію він характеризував як феодальний період. Комерційна стадія розумілася ним як період капіталістичного розвитку суспільства.

Приватну власність Десницький не розглядав як вічну й незмінну, а її виникнення пов'язував зі змінами в господарському побуті суспільства. Виникла вона з переходом людського суспільства до осілості, тобто на хліборобській стадії, але найповнішого розвитку досягла на стадії комерційній, яку мислитель вважав найдосконалішою, а тому й найкориснішою. Він наполегливо доводив переваги буржуазного суспільства, приватної власності, вказуючи водночас на недосконалість власності феодальної. Ці ідеї Десницького були прогресивними, вони вказували напрямок подальшого розвитку суспільства.

Розглядаючи питання про походження та еволюцію сім'ї, Дес-ницький дійшов висновку, що лише після того, як люди почали робити коло землі, в них на основі господарської вигоди виник інститут парного шлюбу, який досяг повного розвитку на комерційній стадії. Виникнення та розвиток сім'ї, отже, мислитель тісно пов'язував зі зміною господарського побуту людей, з зародженням і розвитком приватної власності.

Виникнення держави Десницький також пов'язував із виникненням і розвитком приватної власності. Коли приватної власності ще не існувало, не було ні держави, ні права. Люди блукали без всяких законів, без уряду, вільні та розпусні. З появою приватної власності влада в суспільстві стала належати багатим. Саме багатство - у вигляді земельної власності - породило феодальне правління, «дворянські та баронські чиноначальства». На комерційній стадії носіями великого багатства, відзначав Десницький, є нові прошарки суспільства - купці та промисловці. Тому мислитель виступав фактично за притягнення до державного управління буржуазних елементів суспільства, щоби вирішальний вплив на державні справи мали всі власники.

Десницький не був прихильником республіки, його лякала активність народних мас. У республіці, вважав він, як у такому правлінні, яке є скоріше правлінням законів, ніж людей, доволі складно обійтися без хвилювань і заворушень. Ідеалом мислителя була конституційна монархія, яка, на його думку, повинна служити інтересам не тільки дворянства, а й усіх власників. Тому вона мусила бути конституційною.

Виникнення права Десницький теж пов'язував із появою приватної власності. У суспільстві, де ще була відсутня приватна власність, не було й права, твердив мислитель. Поява приватної власності породила сварки та вбивства. Народи і звичаї поступилися місцем уведеному державою праву. З виникненням держави стали потрібними закони не тільки для охорони приватної власності, а й для регулювання відносин між державою та підданими, між суддею та підсудним і т. д. Мислитель висказав думку, що як держава перебуває в руках багатих, так і закони встановлені в їхніх інтересах і служать їм.

 

Будучи противником феодально-абсолютистської держави, Десницький 1768 р. виступив із широким проектом державних перетворень. В основі проекту лежала вимога встановлення в Росії, замість самодержавної монархії, монархії конституційної, в якій закони видавалися б не монархом одноособово, а разом із впливовим та авторитетним представницьким органом, який виражав би волю не тільки дворянства, а й усіх власників. Уже сама назва проекту Дес-ницького - «Уявлення про встановлення законодавчої, судової та каральної влади в Російській імперії» - свідчила про те, що мислитель сподівався на здійснення своїх задумів дуже популярним у його час поділом влади, розробленим Локком і Монтеск'Є. Але Дес-ницький не копіював цих мислителів: його установка в питанні про устрій законодавчої влади була набагато демократичнішою. Він був противником поділу законодавчого корпусу на дві палати і створення особливих зборів благородних. Мислитель висував план організації єдиного сенату, куди на рівних правах входили б представники дворянства та буржуазії.

Гарантію проти свавілля монарха Десницький вбачав насамперед у створенні представницького сенату, без якого монарх не мав би права приймати закони. Другу гарантію він убачав у суворому розмежуванні функцій різних державних органів: одні видають закони, інші виконують їх, іще якісь судять за їх порушення.

Вимагаючи, щоб одна влада не виходила за свої межі та не втручалася в іншу, Десницький водночас у своєму проекті з особливою впертістю підкреслював, що законодавча влада стоїть вище всіх інших властей. Відправляючись від своєї тези про верховенство законодавчої влади, мислитель усі інші влади ставив фактично у повну залежність від неї.

Отже, Десницький розвивав теорію, яка націлювала на перехід Росії від абсолютної монархії до конституційної, на обмеження влади монарха представницькою установою із 600-800 депутатів, обираних не тільки від землевласників, а й від купецтва, духовенства та інтелігенції. В основу активного виборчого права мислитель пропонував покласти принцип майнового цензу. Що стосується права бути вибраним у сенатори, то його Десницький вважав можливим надати лише тим, хто міг би сам себе утримати на посаді сенатора. Так до законодавчого корпусу припинявся доступ навіть людям середнього достатку. Проект Десницького про створення однопалатного сенату, де на рівних правах засідали б депутати від усіх станів, був значним кроком уперед порівняно з державним ладом Англії з її аристократичною палатою лордів.

На другому місці, за проектом Десницького, стояла судова влада. Мислитель вимагав повного відокремлення суду від адміністрації, повного позбавлення органів управління судових функцій. Право судити слід було надати тільки незалежним і колегіальним судам. Десницький обстоював буржуазні принципи судочинства -гласність, введення суду присяжних із усіх жителів міста, введення захисту. Він рішуче виступав проти станового суду.

Функції виконавчої влади мав частково виконувати монарх, який володів правом відкладного вето, частково колеги, яким доручалися різні галузі державного управління і які мали подвійне підпорядкування: монархові та сенатові.

Наказову (виконавчу) владу в губерніях слід було надати воєводам, яких безпосередньо призначав монарх. Цим Десницький намагався зробити її незалежною від дворянської аристократії. Коло діяльності воєвод - суворо обмежене. Вони повністю позбавлялися судових функцій, виконуючи майже цілковито поліційні.

Особливо неприйнятними для феодально-абсолютистської держави були пропозиції Десницького про організацію четвертої влади, яку він назвав громадянською (цивільною) і вважав за необхідне встановити в обох столицях, а також у всіх губернських і знатних купецьких провінційних містах. Керівництво цією владою, під якою розумілося міське самоуправління, мало перебувати в руках третього стану. Органам міського самоуправління мислитель надав ширше коло повноважень, ніж воєводам. Вони завідували міським господарством та благоустроєм, збирали податки з міщан і вирішували цивільні справи за позовами на невелику суму, керуючись у своїй діяльності виданими сенатом статутами.

Ідея законності червоною ниткою проходила через весь проект Десницького. «Правда,- писав він,- що законодавча влада справедливо у всіх народів ставиться першою: однак від судової, наказової та громадянської влади все виконання законів залежить. Багато народів на досвіді переконалися, що краще не мати деяких законів, аніж, маючи, не виконувати».

Кажучи про форми держави, Десницький розрізняв феодальне правління, монархію, деспотію і республіку. Феодальне правління являло собою порядки феодальної роздробленості, властиві початковим державам. Міжусобні війни привели до занепаду феодального правління, і його заступила централізована монархія. Зміцнення нових суспільних сил в особі купецтва та промисловців нерідко приводило до руйнування монархії та заміни її республікою. Але страх перед революційними виступами народних мас спонукав мислителя надати перевагу конституційній монархії. . Такі основні риси проекту державних перетворень, запропонованого Десницьким. Його прогресивні ідеї справили значний вплив на формування антифеодальної ідеології та розвиток російської юридичної науки.


 

36.Державно-правові ідеї декабристів (Пестель, Муравйов)

Повстання декабристів на Сенатській площі у Петербурзі в грудні 1825 р. і Чернігівського полку в Україні були підготовлені таємними дворянськими товариствами — Північним у столиці і Південним в Україні. Маючи загальну мету: скинення самодержавства, створення в Росії представницьких установ, скасування станового ладу, кріпосного права і т. д., способи досягнення і конкретні цілі члени суспільств бачили по-різному.

 

У Північному товаристві обговорювалися проекти конституції, складені Микитою Муравйовим (1795—1843). Які найбільш примітні риси його проектів конституції?

 

По-перше, його проект 1822 р. проголошував народ єдиним джерелом верховної влади і засуджував абсолютну монархію, вважаючи її протиприродною. Влада в майбутній оновленій Росії повинна була Грунтуватися на широкому представництві всіх громадян в органах центральної і місцевої влади. Народ, утворивши свою державу за договором, зберігає свій суверенітет і не втрачає свої природні права, вважав автор проекту. «Свобода полягає зовсім не в тому, щоб мати можливість робити все дозволене законами, як вважав Монтеск´є, а в тому, щоб мати закони, які відповідають невідчужуваним правам людини,... всякі інші закони є зловживання, засноване на силі, але сила ніколи не встановлює і не забезпечує ніякого права».

 

По-друге, муравйовський проект передбачав рівність прав і обов´язків усіх громадян, скасування всіх станів і чинів. «Усі росіяни» оголошувались рівними перед законом. «Кріпосницький стан і рабство скасовуються; раб, доторкнувшись землі Російської, стає вільним». Майбутнє суспільство бачилося автору проекту як громадянське, а всі його члени — повноправними (крім кочових племен), із правом власності, заснування товариств, недоторканністю особи, житла, власності, свободою совісті, слова, пересувань, правом на правосуддя і суд присяжних. Рівність і свобода («усі люди — брати»), з однаковими суспільними повинностями законам і владі батьківщини.

 

По-третє, внутрішній устрій держави передбачав федерацію з 13 держав і 2 областей, які поділяються на повіти і волості. На території України намічалося створення Чорноморської (зі столицею в Києві) і Української (зі столицею в Харкові) держав. Фактично мова в проекті йде не про федерацію, а про нову систему адміністративно-територіального устрою Росії, яка враховує не національний, а історичний, економічний і географічний фактори. Столицю імперії передбачалося перенести в Нижній Новгород чи Москву — історичний і географічний центр Росії.

 

По-четверте, формою правління, найкращою для Росії, Му-равйов вважав конституційну монархію, засновану на принципі поділу влади — гарантії їх взаємного контролю в державі.

 

Законодавчою владою наділяється, за проектом, Народне віче, яке складається з Верховної думи і Палати представників. Остання складена з 450 обраних на два роки представників громадян держав. Верховна дума обирається терміном на шість років. Вона складається з представників держав (по три від кожної, двох — від Московської й одного від Донської області) — всього 42. Кожні два роки вона оновлюється на третину свого складу. Члени Думи повинні бути не молодше 30 років і мати нерухоме чи рухоме майно. Думі належить право прийняття законів, суду над міністрами, верховними суддями і сановниками імперії, обвинуваченими народними представниками.

 

Верховна виконавча влада належить монарху. «Імператор є верховним чиновником російського уряду», який присягає Народному вічу. Його влада спадкова і за проектом досить велика: призначення міністрів, чиновників, послів, право відкладного вето, права верховного воєначальника, нагляд за виконанням законів тощо. У свою чергу, діяльність імператора й інших чиновників підконтрольна Народному віче. Виконавча влада держав доручається пра­вителям, обраним вищим законодавчим органом за представленням «урядових зібрань держав» і затвердженим імператором.

 

Вищим органом судової влади є Верховне судилище (з обраних довічно Народним віче суддів), яке вінчає систему судів — обласних, повітових («совісних»), за участю присяжних. Судочинство передбачалося гласним, здійснюване обраними незмінюваними суддями до 70-літнього віку.

 

Проекти Муравйова (у т.ч. останній — «тюремний») містили вимоги неухильного дотримання законів усіма громадянами імперії.

 

На слідстві Муравйов висловлював симпатії республіканському правлінню, хоча республіканський проект П.Пестеля засуджував як «варварський і противний моральності», що провокує сваволю і беззаконня. Надії на перехід до конституційної монархії декабрист пов´язував з військовою революцією, керованою членами таємних товариств.

 

Більш радикальним проектом державних перетворень була «Руська правда» Павла Пестеля (1793—1826). У чому полягає сенс і основний зміст цього програмного документу Південного товариства?

 

Насамперед, у вступі до «Руської правди» її укладач дає тлумачення «основних понять» — суспільства, держави, народу, їх мети та ін. Так, суспільство (громадянське суспільство) Пестель називає об´єднанням людей із загальною метою: благоденство всього суспільства і кожного його члена. Він розрізняє суспільний і державний устрій, визначаючи державу як влаштоване і приведене в законний порядок суспільство. Воно може існувати тільки за умови рівноваги взаємних прав і обов´язків народу й уряду (підлеглих і повеліваючих). При втраті цієї рівноваги держава переходить зі стану «природного здорового» у «насильницьке і хворобливе». Встановлення такої рівноваги — «обов´язок кожного законодавця».

 

Право «без обов´язку є ніщо». Обов´язки виникають з мети держави: «по можливості найбільше благоденство численної кількості людей у державі». Обов´язки закріплені в законах — духовних, природних, громадянських. «Кожна людина їм підвладна, — відзначається в «Руській правді», — ніхто не в силах їх скинути, і тому постанови державні повинні бути в такій же згоді з незмінними законами природи, як і святими законами віри». Іншим правилом, що визначає зміст державних законів, служить пріоритет суспільних інтересів.

 

Організація влади в Росії характеризується як «зловладдя», що вимагає зміни і введення такого порядку, який був би «заснований на точних і справедливих законах і постановах і не надавав би нічого особистому самовладдю й у довершеній точності засвідчував би Народ Російський в тому, що він складає Громадянське суспільство, а не є і ніколи не може бути чиєю-небудь власністю або приналежністю». Так Пестель сформулював право на революційне повалення уряду, що не виконує обов´язки (закони) перед народом.

 

Соціальна програма Пестеля є радикальною. Він вимагає скасування кріпосного права, наділення селян землею («а не мниму волю їм дарувати»), перетворення всіх росіян у власників. Приватні землі вільно продаються і купуються. Розміри поміщицької землі обмежуються. Подушні податі заміняються податками з майна, прибутків і повинні бути прогресивними. Право власності чи володіння оголошувалося священним і недоторканним. Перехід до пропонованого порядку передбачався поступовий.

 

У «Руській правді» обґрунтовується необхідність введення загальнодемократичних прав і свобод: недоторканність особи, рівноправність, свобода совісті, слова, зборів тощо. Громадяни одержували рівні права на правосуддя, доступ до державної служби. Встановлюється рівність усіх народів Росії. «Право благоудобс-тва» надає політичну незалежність лише Польщі. Інші цією незалежністю «користатися не можуть» і повинні скласти єдиний російський народ. «Росія є держава єдина і нероздільна». Федерацію Пестель відкидав як відродження «удільної системи».

 

Політичним ідеалом Пестеля є республіка. В організації верховної влади він розрізняє Верховну законодавчу владу і державне правління (виконавчу владу). Верховна влада вручається Народному вічу, виконавча — Державній думі, а нагляд за їхньою діяльністю — Верховному собору («блюстительная власть»).

 

Народне віче складають народні представники, обрані на 5 років із щорічною ротацією 1/5 частини її складу. У ньому зосереджується виключно законодавча влада. Воно ж оголошує війну й укладає мир. Його ніхто не вправі розпустити.

 

Державна дума складається з 5 представників народу, обраних на 5 років, один з них щорічно обирається президентом. їй належить уся верховна виконавча влада, у її відомстві «усі міністерства і узагалі всі урядові місця».

 

Верховний собор складається з 120 чоловік, «іменованих боярами», призначуваних довічно губерніями. Вони затверджують закони, не входячи в їх розгляд по суті, але ретельно перевіряючи дотримання усіх формальностей, після чого закон набуває чинності. Верховний собор призначає зі своїх членів по одному генерал-прокурору в кожне міністерство і кожну область, «утримує в межах законності Народну вічу і державну Думу», має право віддати під суд чиновника будь-якого рівня за зловживання.

 

Дії влади, державний устрій визначаються Конституцією, яку Пестель називає Державним Завітом. Весь простір російської держави поділяється на 10 областей і 3 повіти. Місцеві органи влади (губернські, окружні, волосні) будувалися за зразком центральних.

 

Для здійснення «Руської правди» передбачалося проведення військово-революційного перевороту, встановлення Тимчасового Верховного правління терміном на 10—15 років. Організація і повноваження цього органу нагадують відому схему Робесп´єра.

 

Повстання декабристів потерпіло поразку, наочно показавши кризу самодержавно-кріпосницького ладу в Росії. Слідом за Ра-діщевим декабристи першими виступили проти всяких форм рабства, за республіку, громадянське суспільство. У своїх проектах конституції вони зуміли поєднати західноєвропейські ідеї, ідеї творців американської конституції з особливостями суспільно-політичного і соціально-економічного розвитку Росії. Водночас у радикальних проектах не знайшлося місця ідеям демократичного вирішення гострого національного питання в багатонаціо­нальній імперії. Виключення робилося лише для Польщі. Тільки поет-декабрист К. Ф. Рилєєв у думі «Богдан Хмельницький» і поемі «Войнаровський» зі співчуттям ставився до сподівань українського народу, представляв «мазепінський рух» як «боротьбу свободи із самовладдям». Національне питання, а тим більше українське питання надовго залишиться «ахіллесовою п´ятою» російського лібералізму і революційного нігілізму.

 

Після придушення виступу декабристів державною доктриною в Росії стала проголошена міністром освіти графом Уваро-вим офіційна тріада «православ´я, самодержавство, народність». Ця охоронна ідеологія протистояла будь-яким спробам ліберальних реформ, національного відродження окраїн імперії. Вона загострила суперечки слов´янофілів і західників про перспективи її історичного розвитку.


 





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...