Характеристика ядерної зброї.

До ядерної зброї відносять атомні, термоядерні та нейт­ронні боєприпаси.

Особливістю атомних боєприпасів є те, що енергія вибуху утво­рюється внаслідок миттєвого поділу ядер урану або плутонію при приве­денні маси цих елементів до надкритичного стану. У бойових умовах, для виведення з ладу особового складу, противник може застосовувати повітряні, наземні, підземні та підводні ядерні вибухи. Ураження військ при ядерних вибухах може бути на великих площах і носити масовий характер. Разом з дією вражаючих факторів в зоні ядерно­го вибуху, особовий склад може опромінитись на місцевості, що забруд­нена радіоактивними речовинами (РВ). Ядерні вибухи матимуть сильний психологічний вплив на особовий склад, що необхідно враховувати при організації медичного забезпечення бойових дій військ.

Під час вибуху ядерного боєприпасу виникає п’ять уражаючих факторів: ударна хвиля; світлове випромінювання; проникаюча радіація; радіоактивне зара­ження місцевості та об’єктів; електромагнітний імпульс.

Ударна хвиля являє собою ділянку сильно стиснутого повітря, розповсю­дженого у всі боки від місця ядерного вибуху із надзвуковою швидкістю. Дія ударної хвилі на людей - це нанесення їм травм і контузій. Під час ураження ударною хвилею виді­ляють такі види пошкоджень:

- контузії різного ступеня (найчастіший вид пошкодження);

- баротравми (розглядають як самостійний вид);

- звукові або акустичні травми;

- вібраційні травми.

Світлове випромінювання ядерного вибуху виникає в зв’язку з тим, що температура вибуху досягає декількох мільйонів С°, а уражаюча дія світло­вого випромінювання залежить від теплового імпульсу. За фізичними власти­востями, світловий імпульс є потужним потоком ультрафіолетового види­мого діапазону та інфрачервоного випромінювання. Світлове випромінювання має високу інтенсивність: запалює різні предмети та може викликати у людей опіки на значній відстані від місця ядерного вибуху (від 1 до 25 км). Опі­ки від безпосередньої дії світлового випромінювання виникають на відкри­тих ділянках тіла, повернутих до центру ядерного вибуху. Опіки, викликані горілим одягом та пожежами, можуть бути найрізноманітнішої локалізації та ступеня. Необхідно зазначити, що під час ядерного вибуху можуть спостерігати­ся опіки очей та тимчасове осліплення.

Бойова техніка, захисні споруди (окопи, траншеї, ходи сполучення та інше), а також канави, ями, вирви від вибухів снарядів можуть бути надій­ним захистом для людей від уражаючої дії ударної хвилі. Сховища, блін­дажі, перекриті щілини виключають ураження людей світловим випромі­нюванням та ударною хвилею, якщо при цьому не руйнуються. В населе­них пунктах дія світлового випромінювання зменшується за рахунок екра­нування його будівлями та іншими спорудами. Загальновійськовий захис­ний комплект, комплексний захисний костюм, протигаз захищають від опі­ків, якщо вони своєчасно використані особовим складом.

Проникаюча радіація виникає в момент ядерного вибуху і являє собою потік гамма-випромінювання та нейтронів із зони ядерного (термоядерного) вибуху.

Радіоактивне забруднення місцевості та об’єктів - четвертий уражаючий фактор. Радіоактивне забруднення здійс­нюється, здебільшого, під час наземних (підземних, підводних) та, менше, при повітряних вибухах. При наземному вибуху велика кількість радіоак­тивних речовин змішується із ґрунтом і піднімається на велику висоту. Дрібні частини здіймаються вгору, а великі залишаються в ніжці грибопо­дібної хмари. По мірі зниження температури в хмарі, швидкість її підйому зменшується, а частки під силою тяжіння починають випадати на місцевос­ті. Хмара переноситься вітром та поступово розсіюється. На шляху руху хмари радіоактивні речовини, що осідають, створюють радіоактивне за­бруднення місцевості та об’єктів. При цьому, забрудненню підлягають не лише район вибуху та місцевість, що безпосередньо прилягає до нього, а й місцевість та об’єкти, віддалені від вибуху на десятки та сотні кілометрів.

Електромагнітний імпульс. При ядерних ви­бухах, внаслідок іонізації повітря та руху електронів з великими швидкостя­ми, виникають електромагнітні поля, що утворюють імпульсні електричні розряди та струми. Електромагнітний імпульс, що утворюється в атмосфері, подібно до блискавки, може наводити сильні струми в антенах, електромере­жах та ін. Цей фактор уражає, перш за все, електронну і радіотехнічну апара­туру, що є на озброєнні. Під дією електромагнітного імпульсу, в згаданій апаратурі проводяться електричні струми і напруги, що можуть пробити ізо­ляцію, пошкодити трансформатори, викликати несправність напівпровідни­ків, інших радіотехнічних засобів та уразити людей електричним струмом.

Радіологічна зброя. Радіологічною зброєю називають технічні прила­ди, призначені для розпиляння бойових радіоактивних речовин (БРР). Ця зброя характеризується єдиним уражаючим фактором - радіоактивним за­раженням місцевості та об’єктів. Її застосування дозволяє діяти на людей, викликаючи у них гостру променеву хворобу, та зберігати матеріальні цін­ності на території противника. Вихідним матеріалом для виготовлення БРР є радіоактивні відходи ядерної енергетики. БРР можуть використовуватись в рідкому, паро- та порошкоподібному вигляді, а також у вигляді туману або бути змішаними з клейкими речови­нами, що прилипають до поверхні шкіри, одягу, зброї. Доставка БРР до ра­йону використання можлива за допомогою бойових частин ракет, артиле­рійських снарядів, авіабомб, торпед та ін. Розпиляти БРР можливо навіть лі­таками цивільної авіації. Особлива небезпечність БРР в їх специфічних вла­стивостях - відсутність кольору, смаку та запаху. Визначити наявність БРР на даній місцевості можливо лише за допомогою дозиметричних приладів. Природний радіоактивний розпад виключає можли­вість довгочасного зберігання у мирний час запасів БРР. їх зберігання та бо­йове використання потребують спеціального захисту особового складу.

6.

Гостра променева хвороба (ГПХ). Клінічна картина ГПХ I – IV ступенів. Механізм розвитку променевих уражень. Види радіаційних уражень. Перша та долікарська (фельдшерська) меддопомога ураженим. Використання протирадіаційних засобів з АІ (Знати).

Радіаційні ураження виникають унаслідок дії на організм іонізуючого випромінювання:

- Гамма – нейтронного випромінювання під час вибуху ядерних боєприпасів і термоядерних;

- Бета- і гамма випромінювання під час випадання РР (радіоактивних речовин) на місцевості і формування слідів проходженні радіоактивної хмари;

- Довготривалого впливу зовнішнього бета- і гамма випромінювання.

При попаданні продуктів ядерного вибуху всередину з вдихуваним повітрям та з водою, їжею спостерігається внутрішнє опромінення організму.

Механізм розвитку променевих уражень.

- Безпосередня дія іонізуючого випромінювання (пряма і непряма) на найбільш чутливі клітини і тканини організму;

- Утворення й циркуляція в крові токсичних речовин (радіотоксинів), які посилюють біологічний вплив проникаючої радіації;

- Дезінтеграція нейроендокринної системи, порушення координаційних впливів на функцію внутрішніх органів.

Розрізняють радіаційні ураження: ізольовані і комбіновані ураження, гострі та хронічні.

Гостра променева хвороба (ГПХ). Клінічна картина ГПХ I – IV ступенів. Рання діагностика ГПХ. Перша меддопомога ураженим.

Залежно від величини дози гострого опромінення, можливе виникнення гострої променевої реакції або гострої променевої хвороби (ГПХ).

Гостра променева реакція - це найлегший прояв гострого променевого ураження, що виникає у осіб, опромінених дозою 0,5 — 1 Гр. При тривало­му і ретельному спостереженні можуть бути виявлені мінімальні лаборато­рні ознаки променевого ушкодження: зниження кількості лімфоцитів, ней­трофілів і тромбоцитів до нижньої межі норми через 6-7 тижнів після гост­рого опромінення. Зміни носять тимчасовий характер і через 3-4 тижні зникають. Самопочуття постраждалих залишається задовільним, будь-які виразні клінічні прояви відсутні. Смертельних наслідків немає. Водночас, надалі у частини постраждалих можливі відхилення в стані здоров’я, при впливі на організм малих доз іонізуючого випромінювання.

Гостра променева хвороба — це захворювання, що виникає після відно­сно рівномірного одноразового, повторного чи пролонгованого (протягом декількох годин, або 1-10 діб) опромінення всього тіла чи більшої його ча­стини іонізуючим випромінюванням (гама, рентгенівські промені, нейтро­ни) дозою, що перевищує 1 Гр.

Після гострого опромінення дозою від 1 до 10 Гр виникає кістково-мозкова форма ГПХ.

При вищих дозах (більше 10 Гр) розвиваються кишкова, судинно-токсемічна, церебральна форми ГПХ (табл. 15).

Характерною рисою кістково-мозкової форми ГПХ є фазність розвитку її основних синдромів. Виділяють 5 періодів перебігу захворювання, 4 сту­пені тяжкості загального стану. Періоди ГПХ мають місце при будь-якому ступені тяжкості, але вони найхарактерніші для уражень ІІ та ІІІ ступенів.

Періоди гострої променевої хвороби:

1 - початковий або період загальної первинної реакції на опромінення;

2 - латентний (прихований) або період уявного клінічного благополуччя;

3 - період розпалу хвороби або виражених клінічних проявів захворю­вання;

4 - період наслідків (прогресування, стабілізація, раннє одужання — по­вне або часткове);

5 - період віддалених наслідків.

Виразність цих періодів при різних ступенях тяжкості й різних формах променевої хвороби неоднакова. Найчіткішою періодизацією перебігу харак­теризується кістково-мозкова форма ГПХ середнього і тяжкого ступеня. При легкому, а також вкрай тяжкому ступенях кістково-мозкової форми ГПХ, окремі періоди виражені недостатньо чітко. Такими ж особливостями харак­теризується перебіг кишкової, судинно-токсемічної та церебральної форми променевої хвороби. Так, при легкому ступені ГПХ слабо виражені клінічні прояви розпалу захворювання, а при кишковій, судинно-токсемічній і цереб­ральній формах практично відсутній латентний період і на бурхливі прояви загальної первинної реакції нашаровуються симптоми розпалу.

Період загальної первинної реакції (ЗПР) на опромінення.

Виникає через корот­кий термін (хвилини, години) після опромінення. Симптоми ЗПР можуть бу­ти розподілені на чотири групи:

- диспепсичні - нудота, блювота, пронос;

- загальноклінічні — непритомність, слабкість, головний біль, зміни ру­хової активності, підвищення температури тіла;

- гематологічні - лімфоцитопенія (відносна та абсолютна), нейтрофільний лейкоцитоз;

- місцеві — зміни шкіри, слизових оболонок та інших тканин в місцях найбільшого опромінення.

Інтенсивність і тривалість проявів ЗПР залежать від сумарної поглину­тої дози опромінення (мінімальна - 1-2 Гр), розподілу її в органах і ткани­нах опроміненого (переважного опромінення того або іншого сегменту ті­ла), загального стану ураженого на момент опромінення, статі, віку. Так, диспепсичний синдром нерідко обумовлений переважним опроміненням живота; головний біль, порушення свідомості, адинамія - опроміненням голови тощо.

Найдемонстративнішим симптомом ЗПР при ГПХ є блювота (час появи, частота і тривалість її). Вона має вирішальне діагностичне та прогностичне значення. Біль в епігастральній ділянці, відсутність або раптова одноразова блювота, що з’являється через 2 години і пізніше після опромінення свід­чить про легкий ступінь ураження, тоді як нестримна виснажлива блювота, що виникає рано (через 5-20 хвилин) - про вкрай тяжкий ступінь ГПХ. У проміжках між блювотними актами самопочуття може залишатися задові­льним. Блювоті часто передує нудота, яка не має прогностичного значення. Пронос, парез шлунка або кишківника характерні симптоми для вкрай тя­жкого ураження.

Серед загальноклінічної симптоматики слід особливо виділити загаль­ний стан, свідомість та температуру тіла. Спрага, сухість у роті, млявість, сонливість, пригнічення, субфебрилітет — характерні для формування дру­гого і третього ступеня тяжкості ГПХ, а запаморочення, висока температу­ра (38-39° С) свідчать про розвиток тяжкого та вкрай тяжкого ураження. Як непряму ознаку, що має також діагностичне значення, варто виділити зага­льну м’язову слабкість - від легкої, при дозах 1-2 Гр, до вираженої (зни­ження фізичної активності) - при дозах понад 4 Гр. Гіпо - і адинамія пов’язані з розладами функцій ЦНС і нервово-м’язового тонусу, включаю­чи попереково-смугасту мускулатуру.

Велике значення для оцінки тяжкості променевого ураження у фазі ЗПР приділяється показникам крові.

Протягом кількох годин після опромінення з’являється нейтрофільний лейкоцитоз із зсувом вліво, відносна і абсолютна лімфоцитопенія, схиль­ність до ретикулоцитозу. Виразність та стійкість лімфоцитопенії в перші 2-3 доби досить чітко свідчать про ступінь тяжкості ГПХ. При середньому та тяжкому ступенях ГПХ в формулі крові можна бачити лейкоцитоз понад 12-10⁹/л з перевагою нейтрофілів (сегменто- і паличкоядерних) із зсувом вліво. В кістковому мо­зку спостерігається зменшена кількість мієлокаріоцитів, еритробластів, чи­сла мітозів, зниження мітотичного індексу, зникнення молодих форм клі­тин, підвищений цитоліз.

Стан шкірних покривів у потерпілих в період ЗПР є надійним об’єктивним діагностичним показником променевого впливу. Наявність і виразність первинної еритеми (“радіаційна засмага”) шкіри та видимих слизових оболонок, гіпергідроз, лабільність вазомоторів в значній мірі за­лежать від дози локального опромінення. У вкрай тяжких випадках з’являється іктеричність склер.

Тривалість проявів ЗПР на опромінення коливається від кількох годин, у легких випадках, до 2 і більше днів при тяжких формах ГПХ. Варто врахову­вати, що на прояви і виразність симптомів ЗПР істотно впливають лікувальні заходи (наприклад, застосування протиблювотних засобів знижує прояви, аж до повного їх усунення).

Прихований (латентний) період ГПХ .

Характеризується відносно задові­льним станом опроміненого. При легких променевих ураженнях явища бі­льшості симптомів ЗПР зменшуються або зникають, а при вкрай тяжких — на симптоми ЗПР нашаровуються симптоми періоду розпалу хвороби.

У прихованому періоді, незважаючи на поліпшення самопочуття хво­рих, при спеціальному обстеженні виявляються ознаки прогресуючих по­рушень функціонального стану нервової, ендокринної систем, змін крові, дистонічних і обмінних розладів. Водночас, можуть зберігатися загальна слабкість, знижена толерантність до навантажень, пітливість, періодичний головний біль, нестійкість настрою, розлади сну, зниження апетиту, диспе­псичні розлади.

Характерна лабільність пульсу з тенденцією до тахікардії, схильність до гіпотонії, ослаблення тонів серця. Лейкоцитоз, що спостерігається в пер­шому періоді, змінюється лейкопенією, знижується кількість ретикулоцитів і тромбоцитів. За­кономірні зміни в периферичній крові і кістковому мозку протягом 1-1,5 тижнів після опромінення дозволяють прогнозувати тяжкість ГПХ з доста­тнім ступенем вірогідності.

Тривалість прихованого періоду складає при легких опроміненнях 3-4 тижні, а при вкрай тяжких він може бути відсутнім.

Період розпалу ГПХ.

Починається з погіршення загального стану хворих. Згодом виявляються ознаки прогресуючого розладу кровотворення і обмі­ну речовин, приєднуються інфекційні ускладнення, у тяжких випадках роз­вивається картина сепсису, виникає кровоточивість, алопеція. У хворих порушуються сон і апетит, з’являються різка загальна слабкість, адинамія, головний біль, запаморочення, серцебиття, біль в ділянці серця.

Характерне підвищення температури тіла, що набуває вигляду постійної або гектичної лихоманки з ознобом і проливним потом. Пульс прискорю­ється, серце розширюється у розмірах, тони його стають глухими, а над верхівкою вислуховується систолічний шум. Часто приєднується бронхіт і вогнищева пневмонія. У тяжких випадках на фоні диспепсичних розладів і різкого зниження апетиту, виникають виразковий або виразково - некротичний стоматит, глосит, тонзиліт і ентероколіт. Через різку болю­чість слизової ясен і біль при ковтанні, хворий не може їсти. Різка пітли­вість, висока лихоманка, проноси призводять до зневоднення організму і розладу електролітного гомеостазу.

Кровоточивість спочатку виявляється на слизовій оболонці рота, пізні­ше крововиливи утворюються на шкірі пахових ділянок, на внутрішніх по­верхнях стегон, гомілок, передпліч, у нижньому трикутнику живота; часто приєднуються носові і кишкові кровотечі, гематурія. Волосся починає ви­падати на голові, лобку, потім на підборідді, у пахових ділянках і на тулубі.

При неврологічному дослідженні визначаються виражена загальмованість хворих, астенізація, іноді симптоми подразнення мозкових оболонок, анізорефлексія, зниження сухожильних і периостальних рефлексів, м'язова гіпотонія.

Розлади кровотворення досягають найвиразнішого ступеня. У тяжких випадках виникає панцитопенія. Кількість лейкоцитів знижується до 0,2- 0,5* 10⁹/л, тромбоцитів до до 5-10-10⁹/л, прогресує анемія, кістковий мозок стає гіпо- і апластичним (спустошення кісткового мозку). На висоті захво­рювання визначаються ознаки розладу процесу гемокоагуляції у всіх його фазах. Загальна кількість білку у сироватці крові зменшена, як і кількість альбумінів та збільшена кількість альфа-1 - і особливо альфа-2 - глобулі­нів.

При бактеріологічному дослідженні, в період виражених клінічних про­явів виявляється активізація інфекції. З крові і кісткового мозку висівається різноманітна флора.

Період розпалу продовжується від 2 до 4 тижнів. Далі настає тривалий період одужання.

Період наслідків.

Покращення кровотворення - позитивна прогностична ознака. У периферичній крові з’являються спочатку поодинокі мієлоблас- ти, промієлоцити, мієлоцити, ретикулоцити. Потім швидко (протягом 1-3 днів) збільшується кількість лейкоцитів. Відновлення кількості гранулоци­тів починається з 4-5 тижня. Йому на 1-2 добі передує підйом рівня тром­боцитів. З відновленням функції кісткового мозку відбувається нормаліза­ція температури тіла, поліпшення самопочуття, зникнення ознак кровото­чивості. Повільно нормалізується функція нервової системи. Протягом тривалого часу зберігається астенія, дратівливість. У деяких випадках спо­стерігаються вегето-судинні пароксизми, діенцефальний синдром, вести­булярні розлади. Період одужання у більшості хворих з кістково-мозковою формою ГПХ І-ІІ ступеня завершується до 3-4 місяців. Тривалішого ліку­вання потребують пацієнти з тяжкими променевими опіками і ознаками ГПХ ІІІ-ІV ступеня. Тривале лікування пацієнтів з ГПХ III ступеня, в тому числі виконання пластичних операцій, зумовлено місцевими променевими ураженнями. У хворих, які вижили після тяжкого кістково-мозкового син­дрому, довго зберігаються лабораторні ознаки імунодефіциту. У хворих з ГПХ І та II ступеня показники фізичної працездатності відновлюються вже на 8-9 тижні. Хво­рі після ГПХ III ступеня тяжкості навіть протягом року не досягають тако­го відновлення.

Небоєздатність постраждалих на найближчі 1-2 роки зумовлена, голо­вним чином, наявністю наслідків місцевих променевих уражень або поєд­нанням їх з іншими захворюваннями.

До періоду віддалених наслідків

відносять залишкові явища або сомати­чні і генетичні зміни. У віддалені терміни можуть спостерігатись помірна нестійка лейкопенія, деколи тромбоцитопенія. Протягом багатьох років ви­являються неврологічні синдроми (астено-вегетативний, діенцефальний і т.д…), розвиток катаракти, виникнення лейко­зів, новоутворень. Скорочується тривалість і погіршується якість життя.

Генетичні наслідки, звичайно, виявляються не у самого постраждалого, а у його нащадків. Вони проявляються зростанням кількості новонародже­них з вадами розвитку, збільшенням дитячої смертності, кількості викиднів і мертвонароджених. Кількість соматичних і генетичних наслідків збільшу­ється по мірі зростання дози радіаційного ураження.

Перша медична допомога.