Главная Обратная связь

Дисциплины:






Ознаки правопорушення, та його склад



Поняття правопорушення

Правопорушення являють собою особливу різновидність поведінки людей та інших суб'єктів суспільних відносин. Закон регулює лише вчинки (поступки) людей, їх дії або бездіяльність. Думки людей або певні риси людського характеру не можуть регулюватися нормами права.

Правопорушення -- це перш за все, протиправне діяння (дія або бездіяльність).

Правопорушення відрізняється від права і від правомірної поведінки наступними ознаками:

1.Це суспільне небезпечне або шкідливе діяння.

Усі правопорушення є суспільне небезпечними або шкідливими діяннями, оскільки вони спрямовані проти прав і свобод людини, юридичної особи, держави чи суспільства в цілому. Порушуючи природні права або права, які закріплені законом, правопорушник наносить шкоду людині, суспільству чи державі. Шкода або соціальна небезпека буває різна: матеріальна, моральна. Дуже небезпечна шкода, яка здійснює посягання на життя чи здоров'я людини, на державну безпеку тощо, тому в кожній державі є галузь законодавства, яка передбачає відповідальність за такі порушення.

2. Правопорушення -- це протиправне діяння (дія або бездіяльність).

Усі правопорушення спрямовані проти вимог чинного законодавства чи природних прав людини, які ще не закріплені в законодавстві. Вони можуть виявитися в активних фізичних діях правопорушника (порушення правил дорожнього руху, порушення громадського порядку тощо

3. Правопорушення -- це винне діяння. Воно не тільки протиправне, шкідливе, небезпечне діяння, а й винне діяння. Без вини ніхто не може бути притягнутий до юридичної відповідальності.

Вина-- це психічне відношення особи, яка вчинила правопорушення до своїх протиправних діянь. Вона має об'єктивну і суб'єктивну сторону (як почуття вини). Особа іноді може визнавати свою вину у вчинені правопорушення, а іноді не визнає її. В таких випадках вина доводиться державними органами або позивачем по цивільних справах.

4. Правопорушення -- це юридичне карне діяння. Караність означає, що в чинному законодавстві передбачено склад правопорушень і встановлена міра юридичної відповідальності. В зв'язку із цим всі правопорушення і юридична відповідальність за них, закріплена в законодавстві.

5. В окремих видах правопорушень, особливо кримінальних злочинах, необхідно встановити причинний зв'язок між протиправними діями і наслідками, які настали. Якщо такого причинного зв'язку не буде встановлено, то не можна і ставити питання про наявність складу правопорушення.

Ознаки правопорушення, та його склад

Правопорушенню властиві такі ознаки:

1) має протиправний, неправомірний, характер, тобто суперечить нормам права, чиниться всупереч праву, є свавіллям суб'єкта; являє собою порушення заборон, зазначених у законах і підзаконних актах, невиконання обов'язків, що випливають із нормативно-правового акта, акта застосування норм права або договору, укладеного на основі закону;



2) є суспільна шкідливим (наприклад, прогул,) або суспільна небезпечним (посягання на життя людини). Суспільна шкідливість (проступок) і суспільна небезпечність (злочин) -- основна об'єктивна ознака, що відрізняє правомірну поведінку від неправомірної. Юридичний аспект шкідливості виражається в порушенні суб'єктивних юридичних прав і обов'язків або перешкоді їх виконанню, матеріальний -- у заподіянні учаснику правовідносин матеріальних або моральних збитків;

3) виражається в поведінці -- протиправній дії (крадіжка, розбій, наклеп, образа) або бездіяльності (недбалість, прогул, залишення особи в безпомічному стані). Думки, наміри, переконання, які зовні не виявилися, не визнаються чинним законодавством об'єктом переслідування. Практика переслідування за інакомислення є виявом репресивної суті тоталітарного режиму в державі;

4) має свідомо вольовий характер, тобто в момент вчинення правопорушення залежить від волі і свідомості учасників, перебуває під контролем їх волі і свідомості, здійснюється ними усвідомлено і добровільно. Відсутність свободної волі є юридичною умовою, за якою діяння не визнається правопорушенням, навіть якщо воно і мало шкідливі наслідки. Правопорушенням визнається лише неправомірне діяння деліктоздатної особи (малолітні і душевнохворі деліктоздатними не вважаються);

5) є винним. Правопорушенням визнається лише винне діяння, тобто дія, яка виражає негативне внутрішнє ставлення правопорушника до інтересів людей, завдає своєю дією (чи бездіяльністю) збитки суспільству і державі, містить вину. Вина -- це психічне ставлення особи до свого діяння і його наслідків. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).

6) є кримінальним, тобто спричиняє застосування до правопорушника заходів державного примусу, заходів юридичної відповідальності у вигляді позбавлень особистого, організаційного і матеріального характеру. Застосування державного примусу до правопорушника має на меті захистити правопорядок, права і свободи громадян.

Кожне правопорушення має такий склад (елементи):

- об'єкт;

- об'єктивна сторона;

- суб'єкт;

- суб'єктивна сторона правопорушення.

Об'єктом правопорушення є певні блага чи соціальні цінності, на пошкодження, позбавлення чи знищення яких спрямоване протиправне діяння. Об'єктами правопорушення можуть бути різні матеріальні і духовні цінності, які визначаються об'єктами правовідносин. Це може бути власність, життя, здоров'я людини, державна безпека, порядок управління, честь і гідність особи тощо.

Об'єктивна сторона включає протиправне діяння, його шкідливий або небезпечний результат. До об'єктивної сторони входить необхідний причинний зв'язок між протиправним діянням і шкідливими або соціально-небезпечними наслідками. Таке діяння може бути виражене як в активних діях, так і в результаті бездіяльності, коли суб'єкт не виконує зобов'язуючих норм права. Юридична відповідальність настає лише за фізичні протиправні діяння. Не можуть бути підставою юридичної відповідальності думки, переконання, бажання, настрої, світогляд, соціальні або особисті властивості.

Суб'єктом правопорушення є фізична або юридична особа, яка повністю є деліктоздатною.

Деліктоздатність -- це здатність особи нести юридичну відповідальність. Вона дуже тісно пов'язана із віком особи.

Суб'єктивна сторона юридичної відповідальності виражається у встановленні психічного відношення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків, виражене у формах умислу чи необережності.

Фізичні особи як суб'єкти правопорушення повинні володіти деліктоздатністю, тобто здатністю нести юридичну відповідальність. Вік настання юридичної відповідальності фізичної особи є різним, що визначено в окремих галузях законодавства.

Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільного -- фізичні і юридичні особи, адміністративного -- переважно фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених у законодавстві, й юридичні особи (порушення правил пожежноїбезпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та ін.).

Юридична особа не може бути суб'єктом кримінального злочину. Ним може бути посадова особа підприємства, організації, установи або особа, яка виконує функції керівника організації, капітана морських, річкових і повітряних суден та ін. Така особа іменується в юридичній літературі спеціальним суб'єктом правопорушення. Вона може виступати суб'єктом матеріального і адміністративного правопорушення.

Види правопорушень

Правопорушення кваліфікуються за:

а) ступенем суспільної небезпеки - на злочини і провини;

б) належністю норм права, які порушуються, до відповідних галузей права -- кримінальні, цивільні, адміністративні і т. д.;

в) колом осіб -- особові (фізичні і посадові) і колективні;

г) за характером правових приписів -- нормативно-правові і дисциплінарні.

Найбільш розповсюдженою класифікацією правопорушень є їх розподіл за ступенем соціальної небезпеки, коли правопорушення поділяються на:

злочини;

проступки.

Проступки (Провини) -- це правопорушення, які є особистісне чи суспільне шкідливими.

Цивільні проступки -- це суспільне небезпечні порушення майнових і пов'язаних з ними особистих відносин, які регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного, фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів .цивільні провини не мають вичерпного переліку у законодавстві, а їх юридичні наслідки тягнуть за собою у значній мірі правовідновлюючі заходи.

Об'єктом цих правовідносин є майнові або пов'язані з ними немайнові цінності.

а) шкода;

б) протиправна поведінка;

в) причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою ;

а)Шкода -- зменшення або знищення майнових чи немайнових (особистих) благ, що охороняються законом. Виступаючи як зменшення наявних майнових, особистих благ, шкода може бути майновою і моральною (немайновою).

Майновою вважається шкода, яка має певну економічну цінність і виражається у грошах.

Моральною є шкода, яка не має економічного змісту.

Необхідно відмітити, що характер шкоди не визначається об'єктом, якому вона задається. Майнова і немайнова шкода може мати місце як при порушенні майнових, так і особистих благ. Наприклад, заподіяння каліцтва, що спричинило зниження працездатності, призводить до зниження заробітної плати.

При пошкодженні чи знищенні майна шкода виражається у сумі вартості знищеної або пошкодженої речі. Коли така річ давала плоди і доходи, тоді шкода виражається у втраті можливості їх одержання.

Майнова шкода, входячи до складу цивільного правопорушення, виконує ще одну функцію -- її розмір визначає розмір цивільної відповідальності.

Б) Протиправність поведінки -- це невиконання юридичного обов'язку, встановленого нормою права. Протиправність завжди виявляється у конкретних формах і поза ними не існує. Форми протиправної поведінки безпосередньо пов'язані з формами юридичних обов'язків: активний обов'язок і пасивний обов'язок. Відповідно до форми юридичних обов'язків, протиправність виступає у формі дії і бездіяльності.

Протиправна дія -- це поведінка, що заборонена законом. Друга форма протиправної поведінки -- протиправна бездіяльність, якій відповідає юридичний обов'язок в активній формі -- обов'язок виконати необхідні дії.

В) Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. Встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою дає можливість визначити суб'єкта відповідальності та її межі, тобто особа несе відповідальність лише за ту шкоду, яка спричинена лише її поведінкою.

Г) Вина відповідно до функції, яку вона виконує у структурі правопорушення, у цивільній літературі визначається як психічне ставлення особи до вчинюваної нею протиправної дії чи бездіяльності та її можливих наслідків.

Визначають дві форми вини -- умисел і необережність, яка в свою чергу поділяється на просту і грубу, що має значення при визначені розміру відшкодування. [17;186]

Адміністративні проступки -- це суспільне небезпечні вчинки, які посягають на громадський або державний порядок, суспільні відносини в сфері державного управління, права і законні інтереси громадян, що регулюються нормами адміністративного, фінансового, аграрного та інших галузей права. Юридичні наслідки ад Підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є скоєння нею адміністративного правопорушення (провини).

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (пряма або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.[18; 39]

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з Необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, Але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх Передбачити (ст.11 КпАП).

Згідно із ст.12 КпАП адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

Особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності. [18;29]

Залежно від того, що є об'єктом посягання адміністративних правопорушень, вони поділяються на різні види. Їх перелік дає Особлива Частина Кодексу України про адміністративні правопорушення. Це правопорушення проти особи, прав і свобод громадян, порушення Санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм, правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів, порушення на Транспорті, в галузі дорожнього господарства і зв'язку, порушення громадського порядку та громадської безпеки.міністративних провин носять карний характер.

Дисциплінарні проступки -- це суспільне небезпечні вчинки, які наносять шкоду внутрішньому порядку діяльності підприємств, установ чи організацій.

Дисципліна праці є необхідною умовою усякої спільної праці. Працівники повинні працювати чесно й сумлінно, дотримуватися дисципліни праці, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, підтримувати продуктивність праці, покращувати якість продукції, дотримуватись технологічної дисципліни, вимог по охороні праці, техніки безпеки та виробничої санітарії, берегти і приумножувати власність.

До окремих несумлінних працівників застосовуються у необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу. Дисциплінарна відповідальність працівників як наслідок невиконання або неналежне виконання ними своїх трудових обов'язків, полягає у застосуванні до порушників дисциплінарних стягнень. Підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку.

Дисциплінарний проступок -- це протиправна дія чи бездіяльність працівника, що порушує встановлений на підприємстві, в установі, організації внутрішній трудовий розпорядок. Дисциплінарна відповідальність працівника може настати лише у тому випадку, коли проступок пов'язаний з виконанням трудових обов'язків. Тому є неправомірним притягнення працівника до дисциплінарної відповідальної за негідну поведінку в сім'ї, за появу в нетверезому стані у громадських місцях тощо.

При порушенні працівниками трудової дисципліни власник або Уповноважений ним орган відповідно до ст.147 КЗпП України може застосовувати лише один з таких заходів стягнення, як догана або звільнення.

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не враховуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю чи перебування його у відпустці (ст.148 КЗпП України).

Згідно із ст.150 КЗпП України дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством). [20; 89]

Так, в цьому розділі ми визначили критерії за яким проводиться кваліфікація та класифікація правопорушень. Визначили види правапорушень та їх складові елементи та основні ознаки.

Злочини

Теорія кримінального законодавства включає в поняття злочину наступні чотири ознаки:

1. Злочин -- це передбачене КК України суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочином ч. І ст.11 КК України, злочин є суспільне небезпечним діянням. Якщо у зв'язку з малозначністю те чи інше діяння не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяло і не могло заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі, то воно не визнається злочином, про що вказано у ч. 2 ст. 11 КК України. Наявність чи відсутність суспільної небезпеки - це головна ознака, за якою злочин відрізняється від інших правопорушень -- адміністративних, дисциплінарних чи цивільно-правових. [19; 35]

2. Злочин -- це діяння, передбачене кримінальним законом, тобто кримінально-протиправне діяння. Отже, злочином може бути визнано лише таке діяння, за яке закон встановлює кримінальну відповідальність. Діяння ж, які не передбачені кримінальним законом (хоч би вони й ставили небезпеку для суспільства) не є злочинами.

Стосовно названих двох ознак слід зробити застереження. Необхідно пам'ятати про наявність обставин, які виключають суспільну небезпеку і протиправність діяння: (ст.ст 36-43 КК України)

1. Необхідна оборона;

2. Уявна оборона;

3. Крайня необхідність;

4. Затримання особи, що вчинила злочин;

5. Фізичний чи психічний примус;

6. Виконання наказу або розпорядження;

7. Діяння, пов'язане з ризиком;

8. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Вчинення діяння, яке формально містить ознаки злочину вчинене в стані необхідної оборони, крайньої необхідності, затримання злочинця чи виконання спеціального наказу з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації є не тільки не суспільно небезпечним, а навпаки, корисне для суспільства, оскільки дає змогу кожному громадянину, в тому числі й неповнолітньому, боротися із злочинністю, не боятися відповідальності за вимушене заподіяння шкоди. Щоправда, при цьому КК України ставить умови, при наявності яких такі дії будуть неправомірними.

3. Злочин -- це діяння винне, тобто вчинене з умислом чи з необережності. Ст.23 КК України вказує, що вина-це психічне ставлення особи до вчиненої дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Тут названо дві її форми -- умисел та необережність. Зміст же ознак умислу та необережності розкриває ст.24 та ст.25 КК України.

4. Злочин -- це діяння кримінальне каране, тобто за його вчинення передбачається застосування найсуворіших заходів державного примусу -- кримінальних покарань.

Для того, щоб діяння було визнане злочином, потрібна наявність усіх чотирьох ознак у сукупності (суспільної небезпеки, кримінальної протиправності, вини й кримінальної караності). Відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає можливість вважати скоєне злочином, тоді може наставати не кримінальна відповідальність, а інший вид правової відповідальності.

Підсумовуючи зазначимо, що злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене законом суспільне небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок.

У науці кримінального права (загальна частина) злочини класифікують за ступенем тяжкості:

а) Злочини невеликої тяжкості;

б) Злочини середньої тяжкості;

в) Тяжкі злочини;

г) Особливо тяжкі злочини.

Особа, котра вчинила злочин і підлягає відповідальності за його вчинення, називається суб'єктом злочину.

Суб'єктом злочину може бути фізична особа -- громадянин України, іноземний громадянин, особа без громадянства. Юридична особа відповідальності не підлягає. Особа повинна досягти віку, з якого настає кримінальна відповідальність. Питання про вік вирішене у ст. 22 КК України. Відповідно до цієї статті КК України -- кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до дня вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.

Особи ж, які вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за певні злочини, перелік яких чітко визначено КК України -- умисне вбивство (ст. ст.115-117),посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (ст.ст.112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст.121, ч.3 ст.ст. 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст.122, ч.2 ст.ст. 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (ст.113), бандитизм (ст.257), терористичний акт (ст.258), захоплення заручників (ст.147 і 349), зґвалтування (ст.152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст.153), грабіж (ст.ст. 186, 262, 308), крадіжку (ст.185, ч. І Ст.ст.262, 308), розбій (ст.187, ч. 3 ст.ст.262, 308), вимагання (ст.ст. 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (ч.2 ст.ст. 194, 347, 352,378, ч.2 і 3 ст.399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст.277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст.278), незаконне заволодіння транспортним засобом (ч.2,3 ст.289), хуліганство (ст.296).

До особи, яка у віці до виповнення 18 років, вчинила злочин, що не становить великої суспільної небезпеки, якщо буде визнано, що її виправлення та перевиховання можливе без застосування кримінального покарання, а також до особи, яка до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, вчинила суспільне небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, суд може застосувати примусові заходи виховного характеру, які не є кримінальним покаранням (ст. 97 КК України).

Згідно ст. 24 КК України, злочин визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільне небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільне небезпечні наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Згідно ст. 25 КК України, злочин вважається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільне небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або ж не передбачала можливість настання таких наслідків, хоча могла і повинна була їх передбачити.

Якщо шкода заподіяна при відсутності і умислу, і необережності, а внаслідок так званого казусу, то кримінальна відповідальність не настає. Для випадкового заподіяння шкоди характерним є те, що особа не повинна була і не могла передбачити наслідки своєї дії або бездіяльності.[19; 56]





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...