Главная Обратная связь

Дисциплины:






Грубоволокниста, пластинчаста



Функції скелетних тканин:

1. – опорна;

2. – захисна;

3. – участь у вводно-сольовому обміні

4. – участь у мінеральному обміні, депо солей кальцію, фосфору тощо;

5. – пластична.

 

Кістки беруть участь у мінеральному обміні, вони є депо кальцію, фосфору тощо. Жива кістка містить в собівітаміни А, D, С та інші. Як складові скелету виконують опорну, захисну та рухову функції. Кістковий мозок бере участь в утворенні крові.

Кістки побудовані з кісткової тканини, які є різновидом сполучної тканини, складаються із клітин (остеобластів, остеобластів та остеоцитів) та міжклітинної речовини, яка містить багато колагену, глікопротеїдів тощо, і мінеральних компонентів (в основному кристали гідрооксиапатиту). Завдяки цьому кістка має і гнучкість, і міцність. Опір свіжої кістки на розрив такий же, як у міді, і в 9 разів більший, ніж у свинцю. Кістка витримує стискування 10 кг/мм2(подібно до чавуну). Щоб переламати ребро необхідна сила в 110 кг/см2.

ХРЯЩОВІ ТКАНИНИ

хондробласти, хондроцити + міжклітинна речовина

хондроцити 1, 2, 3 порядку хондромукоїд, хондринові волокна

 

 

СКЕЛЕТНІ ТКАНИНИ: ХРЯЩОВА ТА КІСТКОВА

Хрящова тканина (textus сагtilagineus). Залежно під будови міжклітинної речовини розрізняють три види хрящової тканини — гіалінову, еластичну та волокнисту. Основна функція усіх видів хряща — опорна, формо­творча.

Розрізняють три види хондроцитів. Перший різновид віднос­но малодиференційованих клітин трапляється переважно у складі «молодої», так званої первинної хрящової тканини. Для цих клітин притаманне високе ядерно-цитоплазматичне співвідношення, у цитоплазмі добре виражені елементи комп­лексу Гольджі, багато мітохондрій та вільних рибосом. У хондроцитах другого типу ядерно-цитоплазматичне співвідношення нижче, у цитоплазмі підвищений вміст РНК, елементів грануляр­ної ендоплазматичної сітки та комплексу Гольджі, які забезпе­чують утворення та виділення у міжклітинний простір протеогліканів та глікозаміногліканів (гіалуронової кислоти, хондроїтинсульфату, кератансульфату, дерматансульфату та ін,). Для хондро-цитів третього типу характерний найнижчий показник ядерно-цитоплазматичного співвідношення, значний розвиток гра­нулярної ендоплазматичної сітки. Інтенсивність синтезу протеогліканів та глікозаміногліканів знижена порівняно з хондроцитами другого типу, однак вищим с синтез глікопротеїнів та фібрилярних білків колагену та еластину.

 

 

Органічні компоненти основної міжклітинної речовини хрящової тканини (хондромукоїд) представлені білками, ліпідами, глікозаміногліканами та протеогліканами. Останні є найхарактернішою ознакою хрящової тканини. У складі протеогліканів хряща знайдені гігантські макромолекулярні комплекси з молекулярною масою порядку десятків і сотень мільйонів дальтон і довжиною молекули, що становить кілька мікрометрів. Вони побудовані з довгої нитки гіалуронової кислоти, до якої нековалентними зв'язками приєднано близько сотні поліпептидних ланцюгів; з серединними амінокислотними залишками останніх зв'язана велика кількість полісахаридних ланцюгів сульфатованих глікозаміногліканів (хондроїтинсульфату, кератансульфату, дерматансульфату), а також молекул олігосахаридів. У цілому моле­кула протеоглікана нагадує гілочку ялини, причому від ступеня її гідратації залежить пружність (тургор) хряща.



 

Хондринові волокна побудовані з колагену І типу (гіаліновий та волокнистий хря­щі) або еластину (еластич­ний хрящ). Орієнтація волокон визначається впливом силових ліній, які виникають при дефор­мації хряща у процесі функціо­нування органа. Особливо багато хондринових волокон кон­центрується навколо лакун, утворюючи так звану капсулу хрящової клітини (або клітин).

 

Гіаліновий хрящ

 

Гіаліновий хрящ (textus сагrilagineus hyalinus). Локалізова­ний у стінках трахеї, бронхів, у місцях з'єднання ребер з гру­диною, на суглобових поверхнях і в метаепіфізарних пластинках росту кісток. В ембріональному періоді гіаліновий хрящ лежить в основі переважної більшості зачатків кісток скелету. З віком відбувається заміна його кістковою тканиною. У нативному стані гіаліновий хрящ біло-голубого кольору, прозорий. Гістологічно у його складі розрізняють охрястя та власне хрящ. Охрястя складається з поверхневого волокнистого шару (являє собою колагенові волокна) та глибокого клітинного шару (в ньому містяться хондробласти та прехондробласти). Поверхневий шар охрястя мас багато судин, що забезпечують трофіку хряща. За рахунок глибокого клітинного шару охрястя відбувається фі­зіологічна регенерація та апозиційний (периферійний) ріст хряща. Власне хрящ складається з ізогенних груп хондроцитів, а також молодих поодиноких хондроцитів, оточених хондромукоїдом та хондриновими во­локнами. Хондромукоїд, розмі­щений навколо молодих хондро­цитів, забарвлюється оксифільно той, що оточує більш дифе­ренційовані ізогенні групи клі­тин, набуває властивостей базо­філії. Хондринові волокна гіалінового хряща побудовані з кола­гену ІІ типу.

 

 

Гіаліновий хрящ

 

Гіаліновий хрящ

1. Ізогенні групи хондроцитів; 2. Міжклітинна речовина; 3.Охрястя

Еластичний хрящ

Еластичний хрящ (textus cartilagineus elasticus) міститься у вушній мушлі, слуховій трубі, зовнішньому слуховому проході, ріжковидних і клиновидних хрящах гортані. Його характерною особливістю є жовтий колір, здатність розтя­гуватися. Еластичний хрящ ні­коли не вапнується. На відміну від гіалінового хряща, хондринові волокна в еластичному хря­щі побудовані не з колагену, а з еластину. Еластичні волокна формують капсули навколо хондроцитів, а також вплітають­ся до складу охрястя.

 

Еластичний хрящ

1. Ізогенні групи хондроцитів; 2. Еластичні волокна.

 

Еластичний хрящ

 

 

Волокнистий хрящ

Волокнистий хрящ (textus cartilagineus fibrosus) формує міжхребцеві диски і розташо­ваний у місцях переходу сухо­жилля в гіалінову хрящову тка­нину.

 

Волокнистий хрящ

Хондроцити у волокнисто­му хрящі розміщені у вигляді своєрідних рядів — клітинних стовпчиків, а колагенові волокна формують товсті пучки, що йдуть паралельно. За будовою волокнистий хрящ нагадує сухо­жилля, але його клітини типо­во хрящові.

 

Гістогенез, регенерація та ві­кові зміни хрящової тканини.

Джерелом утворення хрящової тканини в онтогенезі є мезен­хіма — зародкова сполучна тканина. Частина клітин мезен­хіми при цьому губить свої від­ростки, округлюється і утворюс; хрящовий зачаток (хондрогенний острівець). Мезенхімні клі­тини у його складі диференцію­ються у хондробласти. На на­ступній стадії утворення первин­ної хрящової тканини, з пере­творенням хондробластів першого типу, посилю­ється синтез колагену, виника­ють колагенові волокна, внаслі­док чого міжклітинна речовина набуває ознак оксифілії. Дозрі­вання хондроцитів, їхнє перетво­рення з клітин першого типу в клітини другого типу призводять до посилення синтезу протеогліканів і відповідно до зростання базофілії міжклітинної речо­вини.

Існує два способи росту хряща — внутрішній (інтерстиційний) та шляхом накладання (апо­зиційний). Внутрішній ріст хряща здійснюється в результаті розмноження молодих хондроцитів і новоутворення ізогенних груп клітин. Апози­ційний ріст відбувається за рахунок охрястя — проліферації хондробластів глибокого шару, перетворення хондробластів у хондроцити і продукції ними міжклітинної речовини.

Фізіологічна регенерація хрящової тканини відбувається завдяки діяльності хондроцитів - вироблення ними речо­вин хондромукоїду, колагену та еластину, що сприяють ново­утворенню хондринових воло­кон. З віком у хрящовій тканині зменшується вміст клітинних елементів і зростає вміст між­клітинною матриксу. При цьому у міру перетворення хондроцитів першого і другого типів на хондроцити третього типу, в міжклітинній речовині хряща знижується кількість протеогліканів, хондромукоїд заміщується альбумоїдом, зростає вміст кола­генових волокон. Останні мають здатність нагромаджувати солі кальцію і вапнуватися. Усі ці зміни призводять до зменшення ступеня гідратації, втрати пруж­ності хрящової тканини, збіль­шення її ламкості. Спостері­гаються також вростання у звап­нований хрящ кровоносних су­дин і заміна хрящової тканини кістковою.

 

Гістогенез хрящової тканини

Стадії:

1. Хрящовий зачаток – хондрогенний острівець;

2. Утворення первинної хрящової тканини;

КІСТКОВІ ТКАНИНИ

До складу кістки входять і органичні, і неорганічні речовини; чим молодша тварина, тим більший вміст перших; тому, кістки молодих тварин пружні і м'які, а кістки старих — тверді та крихкі. Відношення між обома складовими різне у всіх груп хребетних; наприклад, в кістках риб, а особливо глибоководних вміст мінеральних речовин відносно малий, і вони відрізняються м якою волокнистою будовою.

Кісткова тканина (lextus osseus) разом з хрящовою нале­жить до скелетних тканин орга­нізму. Основна роль кісткової тканини опорно-механічна: завдяки значній міцності кістки забезпечують захист життєво важливих органів від механіч­них пошкоджень, опору, а також переміщення тіла у просторі. Елементи кісткової тканини утворюють каркас і мікрооточення для клітин крові у складі чер­воного кісткового мозку. Кістко­ва тканина є депо кальцію і фос­фору в організмі. У кістковій тканині розрізняють клітинні елементи (остеобласти, остеоцити і остеокласти) та міжклітин­ну речовину (осеїнові волокна та осеомукоїд). Осеомукоїд міс­тить глікопротеїни (серед яких специфічний білок кісткової тканини остеонектин) та протеоглікани. Незвапнований між­клітинний матрикс кісткової тканини має назву остеоїду (передкістки).

Характерною особливістю кісткової тканини є виключно високий (до 70 %) вміст у скла­ді її міжклітинної речовини не­органічних сполук, серед яких найбільше солей кальцію гідроксиапатитів та фосфатів. Міцність кісток залежить від високого вмісту по­будованих з колагену І типу осеїнових волокон, що утво­рюють пучки.

 

Остеобласти

Остеобласти — клітини неправильної кубічної або полі­гональної форми розміром близько 15-20 мкм. Цитоплазма їх базофільна, внаслідок висо­кого вмісту РНК, має добре роз­винуті елементи гранулярної ендоплазматичної сітки та комп­лексу Гольджі. Це відносно малодиференційовані одноядерні клітини, в яких здійснюється синтез глікопротеїнів і протеогліканів осеомукоїду. Остеобласти трапляються переважно в місцях новоутворення кістко­вої тканини — у дорослому орга­нізмі в глибоких шарах окістя, а також у ділянках регенерації кісткової тканини.

Остеокласти — великі багатоядерні клітини непра­вильної округлої форми, попередниками яких можуть бути малодиференційовані клітини кісткового мозку, а також моно­цити кроні. Основна функція остеокластів — резорбція (роз­смоктування) кісткової тканини. Діаметр цих клітин 90 мкм і більше, у цитоплазмі налічуєть­ся від трьох до кількох десятків ядер. Цитоплазма остеокластів оксифільна або слабо базофіль­на, містить значну кількість лізосом і мітохондрій. На поверх­ні клітини, що приляють до місця руйнування кості, розрізняють дві зони: покриту мікроворсинками зону адсорбції і секреції ферментів (так звану гофро­вану облямівку), і замикальну зону, яка ізолює ділянку кон­такту від оточуючої тканини.

 

Механізм руйнівної дії остео­кластів на кісткову тканину по­в'язують з виділенням цими клі­тинами вуглекислого газу, з яко­го під впливом ферменту карбоангідрази утворюється вугільна кислота, здатна розчиняти солі кальцію. Остеоїд перешкоджає взаємодії остеокластів з неорга­нічними компонентами кістки. Для реалізації процесу резорб­ції необхідна секреція остео­бластами колагенази — фермен­ту, який руйнує шар остеоїду і забезпечує доступ остеокластів до мінерального матриксу кістки.

 

Остеоцити

 

Остеоцит

 

Остеоцит

 

Залежно від способу організації колагенових волокон у кіст­ковій тканині розрізняють два її види — пластинчасту та грубоволокнисту. Для пластин­частої кісткової тканини характерним с строго паралельне розташування пучків колагенових волокон з формуванням так званих кісткових пластинок. Залежно від орієнтації останніх у просторі кісткову тканину поділяють на компактну (у ній відсутні порожнини) та губчасту (кісткові пластинки утворюють розміщені під кутом одна до одної трабекули з формуван­ням характерної губчастої струк­тури). З компактної кісткової тканини побудовані діафізи трубчастих кісток, з губчастої — плоскі кістки, епіфізи трубчастих кісток. Пластинчаста кісткова тканина становить переважну більшість кісток організму.

Для грубоволокнистої кісткової тканини характерне невпорядковане (різнонаправлене) розміщення пучків осеїнових волокон, оточених звапнованим осеомукоїдом. Між пучками осеїнових волокон у лакунах осеомукоїду залягають остеоцити. Грубоволокниста кісткова тканина трапляється здебільшого в скелеті зародка, а у дорослому організмі — лише в ділянці швів черепа та в місцях прикріплення сухожилля до кісток.

 

Будова трубчастих кісток.

Діафіз — це центральна частина, епіфіз — периферійне закінчення трубчастих кісток. У ділянці діафіза кістки існує три шари: окістя (періост), власне кістка та ендост (внутрішній шар). Окістя складається з поверхневого волокнистого шару, утвореного пучками колагенових волокон, та глибокого остеогенного ша­ру (в ньому розміщеніостео­бласти та остеокласти). За рахунок окістя, яке пронизане суди­нами, здійснюється живлення кісткової тканини; кісткові еле­менти глибокого остеогенного шару забезпечують ріст кістки товщину, її фізіологічну та репаративну регенерацію.

Між окістям і власне остеонним шаром розміщений шар зовнішніх генераль­них пластинок. Основна товща стінки кістки — це остеонний шар. Кожний остеон являє собою кісткову трубку діаметром від 20 до 300 мкм, у центральному каналі якої лежить так звана живильна судина і локалізовані остеобласти й остеокласти. Навколо центрального кана­лу концентричне розміщено 5-20 кісткових пластинок.

 

Колаге­нові волокна у кісткових плас­тинках кожного шару розташо­вані паралельно. Напрям колагенових волокон у сусідніх пластинках не співпадає; пучки волокон тут розміщені під кутом один до одного, що сприяє зміц­ненню остеона як структурного елемента кістки.

 

Остеон

 

Остеони

Між кістковими пластинками у кісткових лакунах розташова­ні тіла остеоцитів, які анастомо­зують своїми відростками, розміщеними у кісткових канальцях. Остеонний шар можна уявити собі як систему паралель­них циліндрів (остеонів), про­міжки між якими заповнені вставними кістковими пластин­ками. Через окістя до остеонного шару проходять так звані проривні судини, а також пучки колагенових волокон. Від ендосту остеонний шар відокремлений шаром внутрішніх ге­неральних пластинок. Ендост — тонковолокниста сполучна тканина, збагачена остеобластами й остеокластами, яка обмежує кістковомозкову порожнину.

Епіфіз кістки утво­рений губчастою кістковою тка­ниною. Поверхнево вкритий окістям, під яким розмішений шар генеральних пластинок і остеонів. Кісткові пластинки у товщі епіфіза формують сис­тему розміщених під кутом одна до одної трабекул, порожнини між якими заповнені ретикуляр­ною тканиною і гемопоетичними клітинами. Подібну до епіфіза будову мають і плоскі кістки скелету.

 

Гістогенез кісткової тканини.

Існує два способи розвитку кіст­кової тканини — безпосередньо з мезенхіми (перетинчастий остеогенез) та на місці хрящового зачатка (хрящовий остеогенез). Перший спосіб характерний для перших тижнів ембріогенезу, другий — для пізніших етапів ембріонального розвитку та постнатального онтогенезу.

При характеристиці процесів розвитку кісткової тканини без­посередньо з мезенхіми визна­чають наступні етапи. Перший етап — формування у складі ме­зенхіми так званого остеогенного зачатка. При цьому проходить локальне роз­множення мезенхімних клітин з вростанням у скелетогенний острівець кровоносних судин. Остеоїдний, тобто другий етап, характеризується виділенням остеогенними клі­тинами у міжклітинний простір колагену (формуванням осеїнових волокон) і високомолекулярних біополімерів (глікопротеїнів, протеoгліканів, ліпідів) осеомукоїду. Третій етап — власне утворення грубоволокнистої кістки — полягає у вапнуванні міжклітин­ної речовини (відкладанні солей кальцію). Для реалізації цього процесу необхідна присутність у міжклітинній речовині проду­кованої остеобластами лужної фосфатази та білка остеонектину. Останній, зв'язую­чи колаген з гідроксиапатитом, визначає місце росту кристалів фосфату кальцію та їхнє при­кріплення до органічного матриксу кістки. Четвертий етап пов'язаний з резорбтивної тканини лежить постійна зміна напрямку дії вектора сили на кістку, внаслідок чого виникає, так званий п'єзоелектрич­ний ефект (встановлюється різ­ниця потенціалів на увігнутій та випуклій поверхнях кістко­вих пластинок). При ньому від­значено, що концентрацій остео­бластів і процеси апозиційного новоутворення кістки пов'язані з від'ємними зарядами, а кон­центрація остеокластів і про­цеси резорбції — з позитивни­ми зарядами на поверхні кістко­вої тканини.

 

Вікові зміни кісткової ткани­ни полягають у поступовій втра­ті неорганічного матриксу кіст­ки після досягнення двадцяти­річного віку. Характерною особ­ливістю є те, що у чоловіків втра­та мінеральних компонентів кістки є сталим показником протягом усього життя і стано­вить близько 0,4 % до маси що­річно. У жінок з настанням менопаузи, очевидно, в результаті дефіциту естрогенів в організмі, процеси демінералізації на­ростають, досягаючи рівня 1–1,5 % щорічно.

Кількість (а точніше співвідношення) органічних і мінеральних речовин в кістці змінюється з віком. У дітей значно переважають органічні речовини, у дорослих — мінеральні. У дорослої людини частка мінеральнихскладових (переважно, фосфорнокисле і вуглекисле вапно та фосфорнокисла магнезія, а також фтористого,хлористого кальцію й інші) складає близько 60—70 % маси кістки, а органічні речовини (в основному осеїн — 30—40 %. Кістки виявляють велику міцність і сильний опір розривові, надзвичайно довго протистоять руйнуванню і належать до числа найзвичайніших залишків викопних тварин. При випалюванні кістка втрачає органічні речовини, але зберігає свою форму і будову; піддаючи кістку дії кислоти (напр. соляної), можна розчинити мінеральні речовиний одержати гнучкий хрящуватий кістяк кістки.

Кістка зсередини

 

Розрізняють два основних типи кісткової тканини — ретикулофіброзну (грубоволокнисту) і пластинчасту.Перша розвивається із мезенхіми, що властиво для покривних кісток черепа.

 

Одночасно з диференціюванням клітин в остеоцити утворюється міжклітинна речовина і колагенові волокна. Розташована між клітинами і волокнами основна речовина ущільнюється, формуються кісткові балки (перекладини). Клітини поверхні утворюваної кістки перетворюються в остеобласти. Більшість кісток скелету людини (за винятком покривних кісток черепа) побудовані пластинчастою кістковою тканиною, тобто мають кісткові пластинки товщиною від 4 до 15 мкм, які складаються із остеоцитів і тонковолокнистої міжклітинної речовини. Сполучнотканинні волокна в товщі кожної пластинки лежать паралельно та орієнтовані у певному напрямку. В залежності від розташування кісткових пластинок розрізняють компактну і губчасту кістки. У компактній кістці пластинки розташовуються у певному порядку, утворюючи складні системи — остеони.

 

 

Репаративна регенерація кісток

 

 

Остеон

Остеон — структурна одиниця кістки. Він складається із 5-20 циліндричних пластинок, що вставлені одна в одну. В центрі кожного остеону проходить центральний (Гаверсів) канал. Діаметр остеона 0,3-0,4 мм. Між остеонами розташовуються вставні пластинки. Зовнішній і внутрішній краї кістки вкриті генеральними пластинками. Губчаста кістка має тонкі кісткові пластинки і перекладини (трабекули). Напрямок перекладин співпадає з кривими стискування і розтягу, утворюючи склепінчасту конструкцію. Таке розташування кісткових трабекул під кутом одна до одної забезпечує рівномірне передавання тиску або тяги на кістку. Все це забезпечує найбільшу міцність кістки при невеликій затраті кісткової тканини.

У кістках розрізняють щільну і губчаcту кісткові речовини. Щільна відрізняється однорідністю, твердістю і складає зовнішній шар кістки; вона особливо розвинута в середній частині трубчастих кісток і тоншає в напрямку до кінців; у широких кістках вона утворює 2 пластинки, розділені шаром губчастої речовини; у коротких вона у вигляді тонкої плівки одягає кістку зовні. Губчаста речовина складається з пластинок, що перетинаються в різних напрямках, утворюючи систему порожнин та отворів, які в середині довгих кісток зливаються у велику порожнину.

Основу кістки складають колагенові волокна з речовиною, що їх з'єднує. Ці волокна просочені мінеральними солями і складаються з пластинок, що складаються із шарів поздовжніх і поперечних волокон; крім того, у кістковій речовині знаходяться пружні волокна (волокна Шарпе). Частина цих пластинок в щільній кістковій речовині розташована концентричними шарами навколо минаючих у кістковій речовині довгих каналів, що розгалужуються, (Гаверсові канали), частина лежить між цими системами, частина охоплює цілі групи їх або тягнеться уздовж поверхні кістки. Паралельно поверхні цих пластинок в них розташовані шари маленьких зіркоподібних порожнин, що продовжуються в численні тонкі канальці — це так звані «кісткові тільця», у яких знаходяться кісткові клітини, що дають відростки в канальці. Канальці кісткових тілець з'єднуються між собою та з порожниною Гаверсових канальців внутрішніми порожнинами й окістям. В такий спосіб уся кісткова тканина виявляється пронизаною безперервною системою наповнених клітинами і їхніми відростками порожнин і канальців, по яких і проникають необхідні для життя кістки поживні речовини. По Гаверсових канальцях проходять тонкі кровоносні судини (зазвичай артерія івена); стінка Гаверсового каналу і зовнішня поверхня кровоносних судин покриті тонким шаром ендотелію, а проміжки між ними служать лімфатичними шляхами кістки. Губчаста кісткова речовина не має Гаверсових канальців. Кісткова тканина риб представляє деякі відмінності: Гаверсових канальців тут немає, а канальці кісткових тілець сильно розвинуті.

Особливою видозміною кісткової тканини є зубна речовина або дентин

 

 

Гістогенез кісткової тканини

2 способи:





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...