Главная Обратная связь

Дисциплины:






Процес огляду місця події повинен здійснюватись за двома стадіями: статичною і динамічною. 2 страница



Перші наявні ознаки гниття з’являються у товстій кишці, внаслідок чого через 24-36 год. після смерті виникає зелене забарвлення шкіри, передньої черевної стінки в правій підчеревній ділянці тіла трупа. Воно зумовлюється тим, що сірководень, який утворився у товстій кишці, сполучається з гемоглобіном із утворенням сульфгемоглобіну. Далі залізо, яке вивільняється при розпаді гемоглобіну, сполучається з сірководнем і інтенсивність зеленого забарвлення посилюється. На 3-5-у добу воно поширюється по всьому животу і переходить на статеві органи. У цей же час трупні плями набувають брудно-зеленого кольору. Шкіра трупа повністю стає зеленою в середньому на 8-12-у добу після смерті.

Внаслідок поширення мікроорганізмів по судинах на 3-4-у добу виникає гнильна венозна сітка в ділянці живота і стегон. Поступове накопичення гнильних газів у черевній порожнині призводить на 4-5-у добу до різкого здуття живота. Гнильні гази, поширюючись підшкірною клітковиною, спочатку спричиняють утворення у ній гнильної емфіземи підшкірної жирової тканини, а надалі всіх тканин, внаслідок чого на 2-му тижні після смерті тіло трупа набуває величезних розмірів. Поряд із гнильною емфіземою виникають гнильні пухирі з рідиною, які лопаються та оголяють розташований під епідермісом шар шкіри.

У цей час із отворів рота, носа, відхідника, статевої щілини, гнильних пухирів і тканин витікає брудно-червона сукровиця. На 3-му місяці після смерті розміри гнильно зміненого трупа зменшуються, а внутрішні органи і тканини перебувають у стані гнильної деструкції. Вони стають пінявими, брудно-зеленого кольору і, поступово розпадаючись, нагадують напіврідку слизьку масу. Проте гниття внутрішніх органів відбувається нерівномірно. Насамперед воно починається у кишках, потім переходить на пе­чінку, селезінку, кров, мозок, підшкірну жирову клітковину. Досить повільно гниють нирки, сечовий міхур, серце, судини і несептична матка.

Протягом 2 місяців (якщо смерть настала влітку) або протягом року (в разі смерті взимку) відбувається часткове скелетування трупа, проте зв’язковий апарат ще зберігається. Якщо ж труп лежить на землі, то через 1-3 роки відбувається повне його скелетування.

Гнильні зміни тканин трупа відбуваються послідовно, проте вплив різних чинників (зовнішніх і внутрішніх) може порушувати середній темп і послідовність розвитку гниття.

Таким чином, середні строки розвитку гниття трупа дозволяють встановити давність настання смерті. Крім того, на гнильно змінених трупах можна виявити тілесні пошкодження та деякі хворобливі зміни.

Пошкодження і знищення трупів комахами, тваринами, птахами. За природних умов у біологічному розпаді тіла трупа поряд з мікроорганізмами беруть участь ще й мухи, комахи, великі тварини — некрофаги, птахи, рослини. Під час розпаду трупа відбувається зміна популяцій різних організмів. Якщо гниття трупа відбувається на повітрі і труп перебуває на грунті, то в ньому виникають умови, які забезпечують своєрідний мікроклімат (температура до 49°С і вологість) для комах-некробіонтів, які дістали назву ентомофауни трупа.



Окремий розділ судової медицини — судова ентомологія вивчає біологію некробіонтів, їх місце і роль у процесі біологічного розпаду трупа, вплив на їх життєдіяльність чинників, які належать до умов перебування трупа.

В середньому після третьої доби від настання смерті, коли відбувається інтенсивне гниття трупа, у місцях його природних отворів (очі, рот, ніс) та у ділянках пошкоджень мухи починають відкладати сотні тисяч яєць, які через 10-30 год. перетворюються в личинки. Вони досить швидко знищують основну масу м’яких тканин трупа — новонародженого за 10-12 діб, дорослої людини за 3-4 тижні. Далі личинки мух перетворюються у лялечки, а через 2 тижні — в мух. Таким чином, розвиток мух при температурі +15-20°С відбувається протягом 3 тижнів.

Крім личинок мух у розпаді трупа беруть участь жуки, які замінюють популяцію мух. Популяція жуків перебуває на трупі в середньому 504 доби і за цей час знищує м’які тканини, які ще залишились.

Протягом цього терміну розпад трупа триває внаслідок життєдіяльності мікроорганізмів і плісеневих грибів.

Після того, як з трупа зникають жуки-некробіонти, його подальший розпад спричиняється мікроорганізмами, діяльність яких за 27-976 діб залежно від температурних умов перебування трупа, призводить до розпаду скелета на окремі кістки. Через 4-5 років після смерті відбувається розпад і кісток.

Якщо труп перебуває в лісі, на відкритій місцевості, у приміщенні, воді, він може пошкоджуватись або знищуватися свійськими чи морськими тваринами і птахами. Встановлення експертом факту пошкоджень трупа тваринами або птахами не становить значних труднощів. Так, наприклад, коти і собаки можуть спричиняти як значні дефекти шкіри і м’язів з нерівними велико і дрібнозубчастими краями, так і неправильно овальної форми рани переважно на лиці, передній і бічній поверхні шиї, кистях рук.

Пошкодження, які спричиняють дикі тварини (вовки, кабани, лисиці) можуть нагадувати травми від колючих і ріжучих предметів. Проте по краях цих пошкоджень вдається виявити сліди від передніх зубів тварини, яка намагалась відірвати частини тканин трупа. Досить характерними для лисиць та інших хижаків є великі дефекти всіх м’яких тканин на тулубі і кінцівках майже до повного їх скелетування.

Післясмертні пошкодження часом спричиняють і птахи, найчастіше ворони. Вони можуть викльовувати очі та ділянки тканин у вигляді круглястих або вікончастих отворів значної глибини діаметром 4-5 см.

Часто трупи людей пошкоджуються гризунами — щурами і мишами, які об’їдають відкриті частини тіла. Такі пошкодження мають форму, близьку до овальної, та дрібнофестончасті краї.

Якщо труп перебуває у воді, його можуть пошкоджувати риби, раки та інші представники водяної фауни. Причому частини тіла, що прикриті одягом, як правило, не пошкоджуються. Ступінь пошкодження трупа залежить від тривалості перебування його у воді, пори року і фауни водяного середовища. Так, у морі різко змінити зовнішній вигляд трупа вже через кілька днів його перебування у воді здатні восьминоги. Череп і кінцівки трупа можуть бути повністю скелетовані, довгі трубчасті кістки поламані, на мацерованій шкірі наявні численні дефекти з зазубреними краями, а внутрішніх органів може не бути. Для пошкоджень, спричинених акулами, характерна багаторядність, рани мають вигляд гострих кутів із скошеними верхніми і підритими нижніми краями та гострими кінцями. Часом такі пошкодження можуть переходити у різні за розміром рвані рани.

Пошкодження, спричинені тваринами і птахами, можуть нагадувати зажиттєві травми. Проте при їх гістоло­гічному дослідженні ніколи не виявляють ознак зажиттєвої травми. Крім того, тварини і птахи, знищуючи м’які тканини трупа, руйнують труп та пошкодження, які могли бути на трупі, внаслідок чого вигляд зажиттєвих травм може різко змінюватися або вони можуть зовсім зникати.

Таким чином, ентомофауна трупа є важливим компонентом, який забезпечує його біологічний розпад, а вивчення її популяцій дозволяє встановити час заселення ними трупа і давність настання смерті. Відомості про пошкодження тканин трупа гризунами, птахами або великими тваринами допомагають визначити сезон потрапляння трупа в ці умови і місце його виявлення.

Консервування трупів належить до пізніх трупних змін. Після смерті в деяких випадках звичайний перебіг трупних змін порушується і за певних умов внаслідок дії відповідного поєднання природних і штучних чинників трупні зміни набувають характеру консервувальних і труп може тривалий час зберігатися.

Так, вплив природних чинників може приводити до розвитку муміфікації, жировоску, торф’яного дублення тощо.

Муміфікація виникає за умов сухого середовища, достатньої вентиляції повітря і підвищеної температури. Тому найчастіше вона відбувається влітку, коли труп перебуває на горищі, в сухому піщаному грунті або склепі. Початкові прояви муміфікації можуть спостерігатися у строк від 2 тижнів до 2 місяців. Повна ж муміфікація трупів різної маси і вгодованості може тривати від 1 до 12 місяців. Досить швидко муміфікуються трупи новонароджених і виснажених осіб. При муміфікації труп втрачає всю рідину і висихає, внаслідок чого його маса може становити до 1/10. Шкіра муміфікованого трупа стає буро-брунатною, набуває інтенсивної пергаментної щільності. Внутрішні органи також змінюються: зменшуються, стають сухими, безформними, часом плівчастими, внаслідок чого розпізнати їх неможливо.

На муміфікованих трупах довго зберігаються травматичні пошкодження. На них майже завжди є численні сліди перебування жуків-шкіроїдів, різної форми і розміру, з дрібнозубчастими краями. Такий їх характерний вигляд дозволяє виключити їх травматичне походження.

У стані муміфікації зберігається зовнішній вигляд трупа (рис. 2), що дозволяє встановити його стать, зріст, вік, індивідуальні особливості і завдяки цьому в деяких випадках провести його розпізнавання.

Проведене в 1988–1991 рр. науковими співробітниками Національного медичного університету (І.О.Концевич, Б.В.Михайличенко, С.С.Бондар, І.А.Федотова, Л.І.Остапюк, Т.В.Топчій, О.З.Ло­пушенко та ін.) дослідження мумій, що зберігаються в Києво-Печерському заповіднику, незважаючи на багатовікову давність їх поховання, дозволило встановити статеву, вікову приналежність, зріст, виявити патологічні зміни і пошкодження кісткової системи та інші патологічні процеси. Цікавим є те, що в муміфікованих шкірних покривах частково зберігається їх гістологічна структура, а також такі речовини, як хімічні елементи, біогенні аміни (гістамін, серотонін), простагландини, гепарин та амінокислоти.

Жировіск. В умовах значної вологості при відсутності або нестачі повітря тканини трупа перетворюються у жировіск. Під час хімічних змін, які відбуваються в трупі, жири розкладаються на гліцерин і жирові кислоти — олеїнову, пальмітинову і стеаринову. Розчинні у воді гліцерин та олеїнова кислота вимиваються з трупа водою. В той же час пальмітинова і стеаринова кислоти сполучаються із солями лужних і лужноземельних металів. При цьому, якщо виникають сполуки цих жирових кислот із натрієм і калієм, то утворюється жировіск драглистої консистенції. У разі сполучення жирових кислот з кальцієм і магнієм утворюється щільний жировіск сірувато-білого кольору з сальним блиском і запахом згірклого сиру.

Утворення жировоску починається вже через 2-3 місяці перебування трупа у відповідних умовах. Повністю всі тканини і органи перетворюються в жировіск у середньому через рік. У початкових стадіях жировіск нагадує тьмяне, згіркле масло з неприємним запахом. Через кілька років він стає сіро-білим і крихким, сироподібним, із незначним запахом. Досить часто ці дві стадії перебігають майже одночасно.

За умов утворення жировоску значно краще зберігаються органи і тканини багатьох ділянок тіла, ознаки зажиттєвих пошкоджень, хворобливі зміни та деякою мірою зовнішній вигляд трупа, що дозволяє проводити ідентифі­кацію особи.

Торф’яне дублення виникає в разі перебування трупа в болоті або грунті, де є гумусні кислоти. Під їх впливом і дією таніну шкіра трупа стає щільною, темно-бурою, внутрішні органи значно зменшуються, а мінеральні солі кісток розчиняються і поступово вимиваються. Внаслідок цього кістки скелета стають м’якими, гнучкими, легко ріжуться, а за консистенцією нагадують хрящі.

Торф’яне дублення фіксує пошкодження, які є на трупі, і дозволяє проводити ідентифікацію особи.

Труп може зберігатися і за інших умов, коли припиняється його гниття наприклад, труп перебуває в середовищі з високою концентрацією солей, у нафті, при низькій температурі навколишнього повітря, що часто буває взимку або в географічних регіонах з арктичним кліматом і в умовах вічної мерзлоти. Це має важливе значення для слідства і дозволяє судово-медичному експерту встановити характер пошкоджень, причину смерті та орієнтовно визначити час її настання.

Штучне консервування трупів. У стародавні часи було прийнятним зберігати трупи від гниття шляхом їх бальзамування.

Найповніші відомості про бальзамування в Стародавньому Єгипті є в другій книзі Геродота, де він описує три класи бальзамування тіл померлих. За першим класом вона проводилась особливо ретельно. Спочатку через природні отвори вилучали частину мозку. Далі через розріз у пахвинній ділянці вилучали внутрішні органи, а черевну порожнину промивали пальмовим вином, розтертими пахощами, миррою, касією. Після цього тіло поміщали в їдкий натрій (каустичну соду), а потім загортали в тканину, яку змащували камеддю.

За другим класом у черевну порожнину та пряму кишку впорскували кедрову олію з подальшою обробкою тіла їдким натром. Олія розкладала всі внутрішні органи, а їдкий натрій — м’язи. Від покійника залишались тільки шкіра і кістки.

За третім класом бальзамування в черевну порожнину вливали сік редьки, а тіло обробляли їдким натрієм.

Крім того, є відомості, що для муміфікації труп обробляли медом, смолою, дьогтем та іншими речовинами.

У ХVІ-ХVІІ ст. в Європі для бальзамування трупів використовували речовини, до складу яких входили сіль, морська сіль, галуни, алое, ароматичні смоли. Поверхню трупів обробляли воском, лаком, кедровою олією, камеддю.

У XIX ст. до складу бальзамуючих речовин почали включати сулему, миш’як, галуни, цинку хлорид, свинцю ацетат, алюміній, камфору, карболову, борну, саліцилову кислоти, тимол, а також гліцерин, хлороформ та етиловий ефір.

З другої половини XIX ст. почали використовувати формалін, який був відкритий у 1859 р. Бутлеровим. У подальшому поширились методи фіксації тканин у формаліні, спирті, гліцери­ні.

Для нетривалого збереження тіл померлих тепер застосовують їх бальзамування шляхом введення у кровоносну систему або порожнини тіла трупа хімічних речовин, дія яких запобігає гниттю, наприклад, формаліну (10 %), суміші формаліну із спиртом (1:1). Для зменшення трупного запаху до бальзамуючих речовин додають деякі есенції. Після обробки м’яких тканин речовинами, які не випаровуються, наприклад гліцерином, тіло залишається м’яким і зовнішньо нагадує початковий стан після смерті.

5. Визначення давності настання смерті

Перебіг післясмертних процесів дозволяє визначати давність настання смерті, тобто період між часом настання смерті і дослідженням трупа. При цьому враховують як динаміку трупних явищ, так і результати лабораторних досліджень тканин, органів і рідин трупа, які дають можливість об’єктизувати експертні висновки.

Насамперед визначити давність настання смерті можна за динамікою трупних змін — вимірюванням температури тіла, дослідженням трупних плям, трупного заклякання. Вважають, що встановити давність настання смерті за допомогою глибокої термометрії внутрішніх органів можна з точністю до 1-1,5 год., а шляхом двозонального динамометричного дослідження трупних плям — до 1-2 год. Трупне заклякання є відносною ознакою для визначення терміну настання смерті. Проте його відсутність свідчить, що давність настання смерті становить менш як 2-4 год. або перевищує 3 доби.

Для визначення давності настання смерті можуть бути застосовані також суправітальні реакції, які грунтуються на явищі функціонування деяких тканинних структур і клітин після смерті, м’язів, потових залоз, сперматозоїдів. Певний час після смерті глікоген може використовуватись як енергетичний субстрат, внаслідок чого м’язи та інші тканини можуть реагувати на подразнення. Так, у ділянці механічного подразнення м’язів тупим твердим предметом виникає феномен ідіомускулярної пухлини, який є саркоплазматичною м’язовою контрактурою і спостерігається протягом 6 год. після смерті.

М’язова тканина досить чітко реагує й на електричне подразнення. Так, реакція м’язів очей та нижніх кінцівок спостерігається протягом 12-24 год. після смерті. В той же час досить швидко знижується електрична активність м’язів шиї і лиця. Тепер для дослідження реакції м’язів на електричне подразнення з метою визначення давності настання смерті у судово-медичній практиці рекомендується використовувати спеціальний пристрій генератор тестових впливів, розроблений В.В.Білкуном (1989).

Реакція м’язів на подразнення хімічними засобами може спостерігатися протягом 24 год. після смерті. Так, внаслідок скорочення м’яза райдужної оболонки очей можна зареєструвати реакцію зіниць, яка характеризується їх звуженням при закапуванні розчину пілокарпіну і розширенням — від розчину атропіну.

Важливу роль у визначенні часу настання смерті відіграє дослідження вмісту травного каналу, якщо відомий час останнього приймання їжі. Так, якщо у шлунку неперетравлена їжа, то вона була прийнята не пізніше як за 2 год. до смерті. Якщо шлунок пустий, то перед смертю їжа не приймалась протягом 2 год. Залежно від характеру їжі вона перебуває у шлунку від 1,5 до 4 год., а потім евакуюється у дванадцятипалу кишку.

Імовірну давність настання смерті можна визначити також за наповненням сечового міхура. Якщо він пустий, то найбільш імовірно, що смерть настала на початку ночі, а якщо наповнений сечею — то вранці.

Рухливість сперматозоїдів у трупа спостерігається протягом 10-83 год. після настання смерті.

Визначити давність настання смерті можна і за пізніми трупними змінами, особливо гнильними, та стадією розвитку ентомофауни на трупі, зіставляючи їх із середніми показниками.

Останнім часом проводяться інтенсивні пошуки критеріїв давності настання смерті за результатами лабораторного дослідження органів, тканин і рідин трупа. Так, розроблено (Ю.Д.Мельников. В.Г.Науменко, 1981) модельні зміни активності у внутрішніх органах дегідрогеназ, трансаміназ, протеаз, коферментів і субстратів гліколітичного та окислювального обмінів. За допомогою біохімічного дослідження органів і рідин трупа — крові, цереброспі­ нальної та синовіальної рідини, випоту перикарда — встановлені посмертні зміни вмісту глікогену, вітамінів, нуклеїнових кислот, білків, молочної кислоти, залишкового азоту, хімічних елементів (фосфор, сірка, калій, натрій, хлор, магній, кальцій) залежно від давності настання смерті (Г.Ботезату, І.В.Буромський, Г.Н.Назаров, Т.В. Хохолева, 1980-1987). Такі дослідження можна використовувати як додаткові при визначенні терміну давності.

Певну інформацію про термін настання смерті надає і метод “білкового годинника”, який грунтується на закономірності післясмертних змін вмісту амінокислот у тканинах трупа. Так, за життя молекули амінокислот перебувають у L-формі, а після смерті з часом перетворюються у свої ізомери — Д-форму. Це явище дістало назву рацемізації. За результатами співставлення вмісту L- і Д- ізомерів (наприклад, аспарагінової кислоти) із швидкістю рацемізації можна визначити, скільки часу минуло після смерті.

Проведено дослідження (А.Ф. Рубіжанський і співав., 1978–1995) щодо визначення давності поховання за залишками кісток та макро- і мікроскопічними ознаками їх розпаду.

Крім того, проводяться роботи із створення математичних моделей трупних змін, динаміки вмісту у трупі деяких речовин, а також спеціальних формул, які дозволяють враховувати чисельність індивідуальних ознак, внутрішніх і зовнішніх умов, які впливають на перебіг післясмертних змін трупа.

Наведені методи встановлення давності настання смерті ще не набули значного поширення в судово-медичній практиці, оскільки їх використання потребує апробації на значному секційному матеріалі та необхідного устаткування.

 

 

Розділ IV

Судово-медична експертиза трупа

1. Загальні положення

Судово-медична експертиза трупа є найважливішим і найбільш відповідальним видом експертної діяльності, який потребує з’ясування найрізноманітніших питань, пов’язаних зі смертю людини. Вона проводиться з дотриманням норм, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України, а також спеціальними “Правилами проведення судово-медичної експертизи (досліджень) трупів у бюро судово-медичної експертизи”, затвердженими МОЗ України в 1995 р.

Судово-медичний розтин трупа проводиться на підставі письмової вимоги — постанови або направлення правоохоронних органів. Такому розтину підлягають трупи осіб (частини трупів), що померли насильною смертю, раптово або за нез’ясованих обставин, наприклад, у разі смерті в медичних закладах, якщо діагноз не був встановлений, після будь-яких травм, отруєнь, трупи новонароджених, смерть яких настала за межами медичних закладів, і невстановлених осіб, а також у випадках надходження в слідчі органи заяви щодо неправильних дій медичних працівників, внаслідок яких настала смерть хворого.

Розрізняють два види розтину трупів —патологоанатомічний і судово-медичний. Патологоанатомічному розтину за призначенням Головного лікаря підлягають трупи осіб, які померли в стаціонарах. Під час його проведення потрібно підтвердити клінічно встановлену причину смерті, її генез, зіставити морфологічний і клінічний діагноз, виявити можливі дефекти або недоліки діагностики та лікування, які надалі розглядаються на клініко-патологоанатомічних конференціях лікувального закладу. Результати патологоанатом розтину фіксуються у “Протоколі розтину”, який закінчується клініко-патологоанатомічним епікризом. Як правило, під час патологоанатомічного розтину трупа присутній лікар, який обов’язково доповідає та уточнює деталі перебігу хвороби. Якщо ж під час розтину трупа патоморфолог виявляє ознаки насильної смерті, то розтин негайно припиняють і далі його має продовжувати судово-медичний експерт. На виконану частину розтину складають протокол, де вказують підставу для наступного виконання судово-медичного розтину.

Судово-медичний розтин трупа у всіх перелічених випад­ках є обов’язковим і передбачає розв’язання ширшого кола пи­тань: встановлення причини смерті, часу її настання, виз­­начення характеру травми, її механізму, зажиттєвості і дав­ності нанесення; наявності і ступеня алкогольного сп’яніння; можливості дій після отримання травми. Різнома­ніт­ні питання виникають при дослідженні трупів новонароджених, а також розчленованих і скелетованих осіб. Для роз­в’язання цих та інших питань судово-медичне дослідження потребує огляду трупа на місці його виявлення, де­тального обстеження одягу, знарядь травми, різноманіт­них слідів, вилучених з місця події, вивчення обставин спра­ви, а також використання результатів різних лаборатор­них досліджень. При наявності “Постанови про призначен­ня судово-медичної експертизи” судово-медичний експерт складає “Висновок експерта”, а у разі направлення слідчих органів — “Акт судово-медичного дослідження трупа”.

2. Порядок проведення судово-медичної
експертизи трупа

Судово-медичну експертизу трупа проводять у відділі судово-медичної експертизи трупів бюро судовою медичної експертизи. Розтин проводять удень, при достатньому природному освітленні. Експертизу трупа бажано проводити в присутності представників слідчих органів, які її призначили, особливо у випадках вбивств, смерті після зґвалтування. У разі експертизи трупів осіб, померлих у медичних закладах, за згодою слідчого або експерта під час розтину можуть бути присутніми лікарі, які лікували хворого і можуть дати пояснення щодо симптомів хвороби, діагностики і методів лікування, особливо оперативних. Присутність сторонніх осіб, наприклад родичів померлих, заборонена.

Експертизу трупа проводить, як правило, один експерт. Проте при значному обсязі одного експертного дослідження, експертизі трупів іноземних громадян, первинній експертизі ексгумованого трупа, що раніш не був підданий розтину, а також у разі повторної експертизи розтин можуть проводити два або більше експертів.

Судово-медична експертиза може проводитись лише після виникнення ранніх абсолютних ознак смерті, але в наукових і науково-практичних цілях (негайне вилучення знаряддя вбивства, тканин для дослідження, вилучення окремих тканин для клінічного пересадження) розтин трупа може бути проведений і раніше, проте за умови попередньої констатації факту смерті. Обов’язковим є складання відповідного акта з обгрунтуванням причини необхідності раннього розтину.

Будь-який ступінь гниття трупа не може вважатися причиною відмови від його повного дослідження. Замерзлі трупи підлягають попередньому відтаванню при кімнатній температурі.

Порядок експертизи трупа передбачає насамперед ознайомлення з постановою про її призначення, з’ясування питань, які поставлені слідчим, вивчення медичної документації, ознайомлення з протоколом огляду трупа на місці події.

Повна судово-медична експертиза трупа охоплює його зовнішнє і внутрішнє дослідження, а також проведення різних додаткових лабораторних досліджень — гістологіч­них, гістохімічних, бактеріологічних, токсикологічних, імунологічних, цитологічних, медико-криміналістичних та ін.

3. Зовнішнє дослідження трупа

Після ознайомлення з документами про призначення експертизи та з іншою документацією, що додається, експерт починає зовнішнє дослідження трупа. Воно складається з дослідження одягу, взуття, інших предметів, які доставлені разом з трупом, і власне трупа.

При дослідженні одягу його перелічують, знімаючи з трупа пошарово, вказують його назву, вид матеріалу, колір, ступінь зношеності тканин, наявність ґудзиків і стан петель. Обов’язково досліджують вміст кишень, перелічуючи все, що в них виявлено.

У разі наявності на одязі пошкоджень і забруднень описують їх характер, особливості, точну локалізацію, відповідність до стандартних найменувань частин одягу, форму, розміри, проводять зіставлення локалізації пошкоджень або забруднень одягу із слідами на трупі. Враховуючи те, що одяг, на якому є пошкодження, накладення, біологічні або хімічні речовини, потребує подальшого дослід­ження, експерт зобов’язаний забезпечити збереження такого одягу або передати його під розписку особі, яка призначила проведення експертизи трупа. В деяких випадках одяг фотографують або замальовують на контурних схемах всі важливі зміни, які були виявлені. Якщо одяг вологий, потрібно його висушити і тільки після цього направити в судово-медичну лабораторію для подальшого дослідження.

Потім переходять до безпосереднього дослідження трупа, під час якого за зовнішніми ознаками відмічають стать, вік, будову тіла, ступінь вгодованості і довжину тіла.

Потім встановлюють наявність і ступінь прояву трупних змін, починаючи з визначення на дотик ступеня охолодження трупа в прикритих одягом і відкритих частинах тіла.

Двічі з годинною перервою вимірюють температуру тіла в пахових западинах і в прямій кишці.

Далі з’ясовують наявність і ступінь трупного заклякання в м’язах лиця, шиї, верхніх і нижніх кінцівок.

Виявляють наявність трупних плям, їх локалізацію, колір, особливості їх поширення на тілі, наявність ділянок поблідніння, спричинених тиском деталей одягу чи предметів, на яких розташовувався труп. Тричі натискаючи на трупну пляму плунжером спеціального динамометра з силою 2 кг/см2визначають характер її змін із зазначенням часу відновлення її забарвлення.

Ознаки трупного висихання зазначають, описуючи частини тіла, де вони виявлені.

Для визначення давності настання смерті використовують поряд з дослідженням трупних явищ, ще й деякі інструментальні та лабораторні методи.

Так, бюро судово-медичної експертизи забезпечені генераторами тестових впливів, за допомогою яких досліджують електрозбудливість м’язів.

Для визначення терміну настання смерті шляхом дослід­ження реакції зіниці ока електроди генератора підключають до зіниці ока і після впливу постійного струму спостерігають за реакцією, яка проявляється звуженням, розширенням або витягуванням зіниці. Реакцію зіниці оцінюють кількісно у міліметрах за ступенем її зміни та залежно від часу, потрібного для максимального прояву реакції. При цьому, якщо термін настання смерті становить 1-6 год. максимальна реакція зіниці проявляється в середньому через 7 с; 7-12 год. — через 15 с; 13-18 год — через 25 с; 19-24 год. — через 45 с; 25-30 год. — до 1 хв.

Генератор тестових впливів дозволяє також визначити електрозбудливість м’язів (М.П.Марченко, 1966; В.В.Білкун, 1980), яку досліджують послідовно заглиблюючи в м’язи електроди генератора в ділянках повік, у верхній третині обличчя, навколо обох очей, в середній і нижній третинах обличчя, навколо рота, а також на шиї, верхніх і нижніх кінцівках. Ступінь електрозбудливості кожної групи м’язів оцінюють у балах від 0 до 4 (0 — відсутність реакції, 1 — тільки фібрилярні рухи, 2 — слабка. реакція, 3 — середня реакція, 4 — добре виражена реакція).

Давність настання смерті встановлюють за результатами сумарної бальної оцінки електрозбудливості м’язів за графіком (рис. 3).

Для встановлення терміну настання смерті можна застосовувати проби, які грунтуються на явищах функціонування деяких тканин. Наприклад, досліджують реакцію зіниці на введення в передню камеру ока 1% розчину атропіну (або пілокарпіну). При введенні атропіну розширення зіниці спостерігається через 5-6 хв. і триває протягом 1,5-2 годин. Після введення пілокарпіну звуження зіниці проявляється за 1,5-2 хв. і триває близько 5 год. Ці явища можна спостерігати до 20-24 — годинного терміна настання смерті. Якщо ж смерть настала за 7-9 год до проведення цієї проби, то зіниця дає подвійну реакцію: звужується при введенні розчину пілокарпіну і розширюється після введення в це ж саме око розчину атропіну.

Якщо виявлені пізні трупні зміни, то описують їх ознаки та ступінь прояву і поширеність, зазначаючи при цьому наявність трупної ентомофауни або флори. Їх зразки в разі потреби вилучають для ентомологічного і ботанічного дослідження.

Відзначають колір і стан шкіри, наявність на ній рубців, татуювання, слідів від ін’єкцій, висипань, набряків тощо.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...