Главная Обратная связь

Дисциплины:






Залежно від кінетичної енергії кулі розрізняють чотири види її дії: розривну, пробивну, клиноподібну і контузійну. 2 страница



Надзвичайно характерним є рановий канал у плоских кістках (склепіння та основі черепа, таза, лопатка, грудина тощо), де спостері­гається конусоподібне розширення у напрямку польоту кулі (рис. 51). Місце входу кулі, як правило, має круглясту або овальну форму з рівними краями з боку зовнішньої кісткової пластинки і розширеними великозубчастими та скошеними всередині. Місце виходу — навпаки, має круглу або овальну форму з боку внутрішньої кісткової пластинки, а розширені, скошені краї, — назовні.

Таким чином, місце входу і виходу кулі утворює зрізаний конус, менший діаметр якого повернений до входу, а більший — до виходу.

Місце входу і виходу кулі при пошкодженні трубчастих кісток має аналогічні особливості (рис. 52). Проте внаслідок їх руйнування виявити зрізаний конус надто складно. Тому хід ранового каналу в трубчастих кістках визначають за допомогою локалізації уламків травмованої кістки. Суть полягає в тому, що при значній кінетичній енергії куля роздробляє трубчату кістку і спричиняє багатоосколкові переломи. При цьому уламки кісток розташовуються в рановому каналі між пошкодженою кісткою і вихідним кульовим отвором, що виявляється або візуально на секції, або за допомогою рентгенологічного дослідження.

В таких органах, як шлунок, кишки, сечовий міхур тощо, внаслідок гідродинамічної дії кулі місце її виходу значно більше, ніж місце входу.

В паренхіматозних органах в’язкої та еластичної консистенції, збагачених кров’ю, вхідний отвір внаслідок циркулярних і радіальних тріщин має променисту форму. Просвіт ранового каналу містить зруйновані тканини, кров, а в початковій частині уривки одягу. Куля, проходячи через паренхіматозний орган, несе на собі частинки його в подальшу частину ранового каналу. Тому мікроскопічне дослідження ранового каналу і наявність частинок одного органа в каналі іншого дозволяє визначити напрямок польоту кулі.

Проте напрямок ранового каналу і напрямок пострілу — це різні поняття. Вони найчастіше не збігаються. Судово-медичний експерт зобов’язаний дати слідчому лише відповідь на питання про напрямок ранового каналу в тілі померлого, який відносно до трьох умовних площин тіла може бути одиничний, подвійний і потрійний (наприклад, згори-донизу, зліва-направо, спереду-назад або навпаки).

Напрямок же пострілу визначає не лікар, а слідчий, використовуючи всі отримані у процесі слідства матеріали, в тому числі й дані експертизи трупа.

7. Вогнепальні пошкодження одягу

При експертизі вогнепальних пошкоджень для визначення вхідного і вихідного кульових отворів важливе значення має ретельне дослідження одягу, якщо куля попередньо пройшла крізь нього. В таких випадках без дослідження одягу вирішити питання про дистанцію пострілу неможливо, тому що на поверхні одягу затримуються частково або повністю додаткові чинники пострілу. Якщо поранений перебував у лікарні, де йому було зроблено хірургічну обробку ран і недостатньо докладно занотовано особливості їх в історії хвороби, визначити локалізацію вхідного і вихідного кульових отворів і дистанцію пострілу іноді можливо лише шляхом дослідження одягу. Це дослід­ження проводиться не лише візуально, а й за допомогою безпосередньої мікроскопії, з обов’язковим визначенням (вимірюванням від підошви) форми, розмірів та інших особливостей цих пошкоджень.



Вхідні кульові отвори. У разі пострілу впритул гази, що вилітають із каналу ствола, розривають одяг. У вовняних, бавовняних, шовкових тканинах утворюються хрестоподібні розриви довжиною до 10-25 см, при зближенні країв яких у центрі вхідного отвору виявляється мінус-тканина-дефект, який за своїм розміром в кілька разів перевищує діаметр кулі (рис. 53). В трикотажних, плетених тканинах вхідний отвір має круглу або овальну форму з вираженим дефектом тканини. Кіптява виявляється на зовнішній і внутрішній поверхні одягу по краях вхідного отвору. В синтетичних тканинах по краях кульового отвору волокна розплавляються і мають булавовидні потовщення (А.С. Лісовий, В.Д. Ісаков та ін.). Тонка, пухка тканина (марля, вата) в момент пострілу легко займається.

При пострілі на близькій відстані кіптява і порошинки розташовуються навколо вхідного кульового отвору, а при досить близькій відстані (в межах І і ІІ зони) суха, пухка тканина може займатись на відстані до 15-20 см (В.І.Молчанов, К.Н. Калмиков, Л.Б. Озарековський та ін.). В межах ІІІ зони близької відстані порошинки не тільки осідають на поверхні, а й застряють у товщі одягу (рис. 54). В синтетичній тканині вони оплавляють місця зіткнення з нею і щільно прилипають до неї.

При пострілі на неблизькій відстані вхідний кульовий отвір має круглу або овальну форму з дефектом тканини, який добре виявляється на гладкій поверхні (гімнастерці, сорочці, піджаку тощо), а на ворсистих тканинах (грубововняній шинелі, сукняному одязі тощо) маленький кульо­вий отвір, який за своїми розмірами відповідає калібру кулі, виявити важко, тому що він закривається дрібними волосинками. У таких випадках для виявлення кульового отвору в одязі його розглядають у прохідному світлі, а дефект тканини визначають окремо в поздовжніх і поперечних волокнах, що дозволяє визначити загальний розмір дефекту тканини.

Якщо куля при пострілі проходить через світлий одяг, то на краях вхідного отвору звичайно добре помітний обідок обтирання, або забруднення. Якщо ж одяг темний і забруднення у вигляді слідів кіптяви і порошинок на ньому не видно, його треба відіслати в медико-криміналістичну лабораторію для дослідження контактно-дифузійним або електрографічним методами, фотографуванням в інфрачервоному випромінюванні за допомогою електронно-оптичного перетворювача тощо.

У разі пострілу на неблизькій відстані можливі випадки, коли куля внаслідок великої кінетичної енергії переносить на значну відстань на своїй поверхні частинки металу, кіптяви, мастил, які відкладаються навколо вхідного кульо­вого отвору як на одязі, так і на шкірі, що нагадує постріл із близької відстані.

Таке явище спостерігається, якщо швидкість польоту кулі перевищує 500 м/с, проте чинники пострілу відкладаються на другому (нижньому) шарі одягу на відстані 0,5-1 см або на шкірних покровах, а не на зовнішньому шарі, як при пострілі на близькій відстані. Відкладення кіптяви в цих випадках менш інтенсивне і має вигляд променистого обідка навколо кульового отвору, що дістало назву феномена Виноградова.

Це явище спостерігається рідко, але знати про нього потрібно, щоб не зробити помилку в діагностиці відстані пострілу.

Вихідні кульові отвори в одязі при всіх дистанціях пострілу можуть мати щілиноподібну, променисту або кулясту форму, кругла або овальна форма, як правило, не спостерігається. Навколо вихідного отвору немає кіптяви, порошинок, а також, звичайно, і дефекту тканини.

8. Встановлення послідовності
вогнепальних пошкоджень

У разі наявності на потерпілому кількох вогнепальних кульових пошкоджень питання про послідовність їх нанесення становить на практиці значні труднощі. Для розв’язання цього питання береться до уваги ступінь прояву реактивних змін. При різній давності виникнення пошкоджень послідовність їх нанесення легко встановити. Проте якщо пошкодження заподіяні швидко одне за одним, для визначення їхньої послідовності ці дані не можуть бути використані.

Однією із ознак послідовності заподіяння пошкоджень може бути кровотеча. Чим масивніша вона, тим раніше заподіяне поранення. Іноді послідовність заподіяних пошкоджень встановлюють із урахуванням можливості самостійних дій та інших обставин подій — по слідах крові на одязі, його пошкодженнях. Наприклад, людину було вбито двома пострілами в груди і в живіт. Якщо після першого пострілу вона була ще на ногах, а після другого впала, то від першого вхідного отвору потік крові буде поздовжній, а від другого — поперечний.

При розтині трупа можна іноді помітити в ділянці першого поранення більший крововилив, ніж у наступних, оскільки після першого поранення з кровотечею часто відбувається різке зниження артеріального тиску.

Якщо два постріли було зроблено в груди і при цьому утворилися ранові канали в одній легені, то внаслідок спа­­діння легеневої тканини канал від першої кулі змі­щу­ється, тоді як від другої кулі він прямолінійний, тому що виникає в легені, яка спалася після першого пострілу.

Первинні проникні поранення черевної порожнини характеризуються широкими розривами стінок порожнистих органів. При наступних пострілах утворюються менші за розмірами пошкодження.

Послідовність заподіяння кульових пошкоджень кісток черепа визначається за ознакою Шавіньї-Никифорова. Тріщини, які відходять від другого вхідного отвору, ніколи не перетинають тріщин, які відійшли від країв першого (рис. 55).

9. Визначення можливості смертельно
поранених до самостійних доцільних дій

Судово-медична практика свідчить, що смертельно поранена людина у ряді випадків здатна ще певний час як до усвідомлених, так і умовно-рефлекторних доцільних дій. Після смертельного пошкодження людина може заподіяти собі нові поранення, нерідко також смертельні, від яких і вмирає. У такому випадку постає питання, чи могла людина, наприклад, із простреленою головою нанести собі постріл у серце, або навпаки.

Оцінюючи здатність до цілеспрямованих дій у смертельно поранених, потрібно звертати увагу на:

1) можливість збереження свідомості;

2) можливість виконання самостійних дій.

Такі питання часто виникають при пораненні головного мозку і серця. Слід враховувати, що навіть масивні пошкодження голови можуть не призводити до втрати свідомості і поранений здатний при цьому виконувати самостійні доцільні дії. Поранення певних ділянок мозку, наприклад, лобових, перебігає безсимптомно. Проте пошкодження інших відділів, особливо ділянок, де розташовуються рухові центри кінцівок, або повний розрив шийної частини спинного чи довгастого мозку виключає можливість самостійних доцільних дій.

Подібні питання нерідко постають також в разі пошкодження серця, тому що не кожне його поранення обов’язково призводить до смерті. Кульові і осколкові рани, що не проникають у порожнину серця, нерідко закінчуються видужанням, і людина з кулею або осколком у товщі серця, навіть без значних болісних відчуттів може прожити до глибокої старості. Це залежить від локалізації пошкодження і ступеня крововтрати. В разі пошкодження певних відділів серця або при дуже масивному його руйнуванні може настати швидка смерть від травматичного шоку.

При пошкодженнях органів черевної порожнини здатність до самостійних дій залежить насамперед від ступеня травмування органів і крововтрати. Здатність до самостійних дій часто зберігається. Іноді вони можливі при значних пошкодженнях органів грудної і черевної порожнини, що свідчить про високу пристосованість орга­нізму людини та його надзвичайно великі компенсаторні механізми.

10. Методи дослідження вогнепальних пошкоджень

Вогнепальні пошкодження на тілі і одязі трупа насамперед ретельно обстежують візуально, а також за допомогою безпосередньої мікроскопії з використанням стереоскопічного та операційного мікроскопів. При цьому звертають увагу на локалізацію пошкоджень з обов’язковим вимірюванням відстані від підошви, форму, розміри, наявність дефекту тканини, характер країв, наявність або відсутність слідів додаткових чинників пострілу. Проте ці дослідження не дозволяють розв’язати всі питання, які постають перед експертизою, тому в більшості випадків використовують додаткові дослідження: гістологічне, медико-кримі­налістичне, рентгенологічне, фотографічне, контактно-ди­фузійне, спектрографічне та ін.

Гістологічне дослідження дозволяє встановити наявність обідка обтирання, або забруднення, кільця висихання, сліди кіптяви, порошинок, наявність сторонніх частинок у рановому каналі, тобто цей метод розширює можливості судово-медичної діагностики при встановленні дистанції і напрямку пострілу, характеру вхідного і вихідного кульових отворів.

Медико-криміналістичне дослідження використовується для виявлення кіптяви, порошинок, частинок металу. Широке впровадження дістала проба з дифеніламіном і сірчаною кислотою, яку можна застосовувати за будь-яких умов для виявлення зерен пороку.

За допомогою рентгенологічного дослідження встановлюють локалізацію і форму сторонніх мас, уламків, пошкоджених кісток, дробинок, куль, частинок металу. Це важливо для вирішення питань про локалізацію вхідного і вихідного вогнепальних отворів, дистанцію і напрямок пострілу.

Емісійна спектрографія дозволяє визначити хімічну природу металів, які входять до складу обідка обтирання або локалізуються біля вхідного отвору. В процесі дослідження об’єкт спалюють і його спектр фотографують. Одержані спектрограми піддають аналізу. Метали якісно і кількісно виявляються в мізерних кількостях. Цей метод не набув значного поширення, оскільки не всі лабораторії мають відповідну апаратуру. Крім того, об’єкт дослідження повністю руйнується, що може негативно позначитись на подальшому дослідженні.

Фотографування в інфрачервоному випромінюванні (за допомогою ЕОП — електронно-оптичного перетворювача) дозволяє виявити на темних тканинах кіптяву, мастило які непомітні візуально і при звичайному фотографуванні.

Контактно-дифузійний метод (метод кольорових від­битків) широко використовується в експертній практиці. Він дозволяє виявити частинки металу навколо вхідного кульового отвору на шкірі й одязі. Метод простий для виконання, не потребує дорогої апаратури, в зв’язку з чим може використовуватись в умовах будь-якої медико-кримі­налістичної лабораторії.

11. Вибухова травма

Під вибухом розуміють імпульсне виділення енергії внаслідок фізичних, хімічних чи ядерних перетворень вибухових речовин.

Вибухові речовини — це різні хімічні сполуки, які під дією різних чинників навколишнього середовища перетворюються в гази з дуже високою температурою, внаслі­док чо­го навколишні предмети зазнають значного руйнування. При вибухах таких сполук, якими споряджені спеці­альні прилади, утворюється хвиля детонації — екзотермічного, хімічного процесу перетворення твердої речовини в га­зоподібні продукти, які набувають швидкості близько 9000 м/с, а тиск ударної хвилі досягає 2,02-3,03 кПа (200-300 атм). Внаслідок детонації вибухових речовин відриваються окремі їх частинки, які разом із оболонкою і елементами вибухового спорядження розлітаються зі швидкістю до 1000 м/с і, руйнуючи різні об’єкти, утворюють осколки вто­ринних снарядів. Швидкість детонації тротилу (тринітротолуолу) досягає 6700 м/с, а тиск ударної хвилі перевищує 202000 кПа (1000000 атм) що спричиняє значні руйнування.

Чинниками травмування при вибухах є продукти детонації вибухових речовин: хвиля вибухових газів, ударна хвиля навколишнього середовища, осколки і частини вибухового спеціального спорядження, а також вторинні снаряди.

Пошкодження, які виникають від дії цих чинників, дістали назву вибухової травми.

Продукти детонації вибухових речовин спричиняють механічну, термічну і хімічну дію. Механічна дія характеризується руйнівною, розривною, пробивною і контузійною силою. Термічна дія виявляється у вигляді обпалення одягу, волосся, а іноді поверхневих шарів шкіри, хімічна — в утворенні карбоксигемоглобіну в зруйнованих тканинах тіла.

Ударна хвиля навколишнього середовища діє як тупий твердий предмет із широкою поверхнею і силою тиску до 0,2-0,3 кг/см2, що призводить до розриву барабанних перетинок, а сила тиску до 0,7-1,0 кг/см2спричиняє смертельні пошкодження внутрішніх органів. Якщо сила тиску перевищує 1,2 кг/см2, спостерігаються відриви кінцівок, а тіло потерпілого відкидається в бік на багато метрів, отримуючи при падінні і ударі об предмети додатково різні пошкодження. При дії ударної хвилі пошкодження у потерпілого виникають на боці, оберненому до епіцентру вибуху.

Осколки і частини вибухового спеціального спорядження, а також вторинні снаряди характеризуються різною дією залежно від їх маси, сили вибуху і відстані від його епіцентру. При цьому утворюються садна, крововиливи, рани з дефектом тканини і без нього, рани, що проникають у порожнини тіла, переломи кісток тощо.

В судово-медичній практиці спостерігаються нещасні випадки серед підлітків внаслідок вибухів різних боєприпасів (мін, гранат тощо). При цьому на тілі потерпілого виявляють множинні рани з розгорнутими синюшними, вкритими кіптявою краями. Якщо боєприпаси вибухають в руках потерпілих, то кисті рук відриваються, а частини верхніх кінцівок мають вигляд шматків шкіри, м’язів, сухожиль, розтрощених кісток. У разі вибуху міни тіло людини піддається значному руйнуванню, розриваючись іноді на шматки, нерідко відкинуті на значну відстань від місця вибуху. Іноді може займатися одяг, внаслідок чого на шкірі утворюються великі опіки (Ю.С.Сапожников).

Останнім часом спостерігаються випадки вбивств із використанням вибухових речовин та пристроїв.

Залежно від характеру дії чинників вибуху і пошкоджень, які при цьому утворюються, виділяють (В.Л. Попов, Г.П. Леврентюк, 1985) три дистанції:

1) дуже близьку — контактний вибух або зіткнення, коли діють продукти детонації, ударна хвиля і осколки;

2) відносно близьку, коли пошкодження спричиняються від поєднання дії ударної хвилі і осколків;

3) неблизьку, при якій діють лише осколки.

В.І. Молчанов рекомендує іншу класифікацію дистанцій:

1) стикання вибухового пристрою з тілом чи одягом;

2) близька — у межах дії продуктів вибуху;

3) відносно близька — в межах дії ударної хвилі навколишнього середовища;

4) неблизька — при пошкодженнях осколками металевої оболонки вибухового пристрою за межами дії ударної хвилі.

Під час проведення судово-медичної експертизи вибухової травми виникають різні питання, розв’язання яких грунтується на характерних особливостях цих пошкоджень. У деяких випадках для вирішення окремих питань потрібна участь криміналістів і фахівців з озброєння.

12. Рід насильної смерті

При вогнепальних пошкодженнях можуть спостерігатися вбивство, самогубство і нещасний випадок.

Для самогубства при пострілах із вогнепальної зброї характерні:

1) локалізація вхідного отвору в ділянці скроні і серця, іноді постріл в рот;

2) дистанція пострілу — впритул або дуже близька відстань;

3) напрямок ранового каналу, що відповідає положенню зброї в руці того, хто стріляв;

4) наявність зброї в руці покійного або біля нього;

5) наявність кіптяви на руці того, хто стріляв;

6) при пострілах із довгоствольної зброї (гвинтівка, мисливська рушниця) наявність пристосування, яке використовується для натискання на спусковий гачок ногою чи будь-яким предметом.

У разі вбивств і нещасних випадків характерних особливостей немає. При цьому можуть бути різними відстань пострілу, локалізація вхідного отвору і напрямок ранового каналу залежно від взаєморозташування потерпілого і того, хто стріляв.

При встановленні роду насильної смерті потрібно враховувати особливості вогнепальних пошкоджень, дані первинного обстеження трупа на місці його виявлення, а також усі обставини справи.

Розділ X

Судово-медична експертиза при смерті від механічної асфіксії

1. Функціональні розлади та морфологічні
зміни при асфіксії

Асфіксія — це такий стан організму, при якому внаслі­док кисневого голодування порушується процес газообміну і в тканинах накопичується вуглекислота, що може призвести до смерті. Незважаючи на те, що термін “асфік­сія” дослівно означає відсутність пульсу (від грец. а — заперечення, sphyxis — пульсація), він проте, широко застосовується в медичній практиці для позначення задушення в широкому розумінні цього слова.

Причин розвитку стану асфіксії дуже багато. Його може спричинити будь-яка перепона для надходження повітря в дихальні шляхи чи проникнення його через легені в кров, а також інші чинники, які порушують процес засвоєння кисню кров’ю або перехід його із крові в клітини та ін.

Залежно від причини розвитку стану асфіксії розрізняють гіпоксію дихальну, або респіраторну, циркуляторну, або ішемічну, анемічну та гістотоксичну, або тканинну, причому вони спостерігаються в чистій або змішаній формі.

Смерть від асфіксії може настати як при різних хворобах (запалення легень, дифтерія, епілепсія). так і при травмах (пошкодження дихальних шляхів, легень), отруєннях (кров’яними, нервово-функціональними отрутами) а у новонароджених — під час пологів. У зв’язку з цим асфіксія поділяється на насильну і ненасильну.

Для судової медицини найважливіше значення має один із видів насильної асфіксії — механічна асфіксія, при якій гостре кисневе голодування і швидке накопичення в організмі вуглекислоти настає внаслідок зовнішньої механічної перешкоди для надходження повітря в дихальні шляхи.

Залежно від характеру і місця дії механічної перешкоди виділяють кілька її видів. Єдиної класифікації видів механічної асфіксії поки що не розроблено. Одні автори виділяють три, інші шість. На нашу думку, доцільно розрізняти сім самостійних видів механічної асфіксії, які відрізняються один від одного наявністю характерних для кожного з них ознак. До цих видів належать:

1) повішення;

2) задушення петлею;

3) задушення руками;

4) закриття отворів рота і носа;

5) стискання грудної клітки і живота;

6) закриття сторонніми предметами дихальних шляхів;

7) утоплення.

Незважаючи на різноманітність чинників і умов, які спричиняють механічну асфіксію, перебіг її має багато загальних проявів, до яких належать гостре кисневе голодування і накопичення в організмі потерпілого вуглекислоти.

Вивченню реакцій організму при асфіксії присвячено багато досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених, проте проблема кисневого голодування залишається однією з найактуальніших у теоретичній і практичній медицині до нинішнього часу.

Як свідчать дослідження, внаслідок кисневого голодування тканин у крові накопичується велика кількість проміжних продуктів обміну речовин, прогресує метаболічний ацидоз. Продукти неповного окислення, які циркулюють у крові, діючи на біохімічні процеси в клітинах, спричиняють порушення їх функції і розвиток тканинної гіпок­сії. Клітини втрачають здатність вбирати кисень і в них настають незворотні хімічні, фізико-хімічні та інші зміни, які можуть бути наслідком порушення мембранних структур клітин і внутрішньоклітинних органел. Найбільш чутливими і вразливими елементами клітин є фосфоліпідні компоненти мембран.

Зменшення вмісту кисню в клітинах призводить до зменшення і зникнення АТФ, порушення функцій окисно-відновних ферментів, збільшення кількості кислих продуктів метаболізму, частково молочної кислоти, зниження показника рН.

Порушення усіх видів обміну і розвитку протеолітичних процесів при асфіксії найшвидше виникає у клітинах головного мозку.

У разі локалізації цих незворотних процесів у дихальному і судинно-руховому центрах настає смерть.

Патофізіологічні зміни, характерні для асфіксії, пов’язані з кисневим голодуванням тканин, специфічною дією накопиченого вуглецю та ацидозом, який виникає внаслідок як гіперкапнії, так і утворення недоокиснених продуктів обміну.

За сучасними уявленнями припинення або зменшення доступу кисню в тканини зумовлює в організмі значні зміни, які полягають у порушенні біохімічного складу крові, обміну речовин, в розладі функцій центральної нер­вової системи, порушенні функцій дихання і кровообігу.

Ступінь прояву цих змін залежить від виду механічної асфіксії, її тривалості, стану організму та інших чинників. В зажиттєвому перебігу асфіксії спостерігається певна стадійність, що дозволило різним авторам виділити від 3 до 6 періодів або фаз.

Найбільш обгрунтованим є виділення чотирьох стадій:

1) задишки із судомами;

2) спокою;

3) термінального дихання;

4) припинення дихання з поступовим згасанням діяльності серця.

Кожна з цих стадій триває від 1 до 3-5 хв. Вони є по­с­тійними для всіх видів механічної асфіксії, хоча інтенсив­ність і тривалість кожної з них можуть мати відхилення.

Стадія задишки із судомами настає відразу після припинення доступу кисню і накопичення в організмі вуглекислоти, яка збуджує дихальний центр, внаслідок чого виникає інспіраторна та експіраторна задишка змішаного типу. Чіткої послідовності між ними не спостерігається (Л.М.Ейдлін), у зв’язку з чим немає підстав виділяти окремо стадію експіраторної та інспіраторної задишки.

За сучасними уявленнями, ця стадія є захисно-фізіологічною реакцією організму, за допомогою якої поновлюється брак кисню і видаляється надлишок вуглекислоти. У цій стадії внаслідок подразнення асфіктичною кров’ю довгастого і спинного мозку підвищується артеріальний тиск, виникають судоми, під час яких внаслідок розслаблення сфінктерів, відбувається виділення сечі, калу, сперми. Судоми можуть бути значно виражені, що призводить до утворення на тілі різних пошкоджень, які потрібно відрізняти від пошкоджень під час боротьби та оборони. Якщо покійний перед задушенням перебував у стані алкогольного сп’яніння, судоми можуть бути слабшими або зовсім не спостерігатися. У стадії задишки наприкінці першої або на початку другої хвилини втрачається свідомість, що пов’язують із впливом вуглекислоти на клітини кори великого мозку, які дуже чутливі до порушення кисневого режиму.

Друга стадія, або стадія спокою, настає, як правило, на третій хвилині стану асфіксії внаслідок пригнічення функцій дихального центру. При цьому дихання припиняється, організм перебуває в стадії повної прострації. Вона триває близько 2 хв.

Третя стадія — термінального дихання — настає на 4-5 хв, коли виникають короткі глибокі вдихи і паузи. Причину термінального дихання пов’язують із пригніченням функції дихального центру довгастого мозку і функціонуванням слабо збуджених центрів спинного мозку.

Четверта стадія — припинення дихання з поступовим згасанням діяльності серця — зумовлена повним виснаженням і паралічем дихальних центрів головного і спинного мозку. Після стійкого припинення дихання поступово згасає діяльність серця, яке може слабо функціонувати ще протягом 5-30 хв.

Збереження діяльності серця після припинення дихання при асфіксії має надзвичайно велике практичне значення для відновлення життєвих функцій умираючого орга­ніз­му.

Медична практика свідчить, про те, що не завжди людина без ознак життя є справді мертвою. Відомо багато випадків, коли людей вдавалося повернути до життя не тільки при короткочасній механічній асфіксії (протягом 3-4 хв), а й при тривалішій (до 20-30 хв). Причому відновлення життєвих функцій при асфіксії відбувається в напрямку, зворотному процесу вмирання. Спочатку відновлюються функції довгастого мозку, потім спинного і середнього і, нарешті, кори півкуль великого мозку.

У людей, які перебували у стані механічної асфіксії, крім ознак безпосередньої дії механічних чинників (странгуляційна борозна, крововиливи, садна на шиї, переломи хрящів гортані тощо), виявляються також розлади функцій центральної нервової системи і внутрішніх органів у вигляді шаленості, судом, збудження, амнезії з дезорієнтацією, конфабуляціями, псевдоремінісценціями тощо.

Інколи виникають і соматичні розлади — пневмонія, ішемія міокарда, набряк легень, мозку, порушення зору, слуху, паралічі сфінктерів та ін. Причому ступінь їх прояву залежить від глибини і тривалості асфіксії. При короткочасній асфіксії ці явища порівняно швидко проходять. У разі глибокої тривалої асфіксії вказані прояви мають затяжний, стійкий характер, а іноді після виведення із стану асфіксії через кілька днів може настати смерть, яка зумовлена різними причинами (набряк легень, мозку, ішемія міокарда, пневмонія тощо).

В разі смерті від механічного задушення виявляють­ся ознаки, які характерні для всіх його видів, а тому во­ни дістали назву загальноасфіктичних. Внаслідок того, що вони виявляються також в разі смерті від інших при­чин (раптовій смерті, деяких отруєннях тощо), їх ще на­зивають ознаками швидкої (гострої) смерті. Їхні особ­ливості визначаються сутністю функціональних пору­шень, які лежать в основі асфіксії. Ці ознаки виявляються як при зовнішньому, так і при внутрішньому дослідженні тру­па.

Зовнішні загальні ознаки асфіксії:

1. Синюшність обличчя, що пов’язана з застоєм крові в малому колі кровообігу та особливо виражена при первинному обстеженні трупа.

2. Різко виражені трупні плями синявого кольору з крапковими крововиливами на них, що зумовлене рідким станом крові в судинах, внаслідок чого трупні плями утворюються швидше, ніж звичайно.

3. Крапкові крововиливи на кон’юнктивах, що пов’язане з підвищенням кров’яного тиску ще у зажиттєвий пе­ріод асфіксії, а також підвищенням проникності стінок кровоносних судин.

4. Виділення сечі, калу, сперми, що пов’язане з розслабленням сфінктерів і судомами.

Внутрішні ознаки асфіксії:

1. Рідка темно-червона кров. Такий колір крові пояснюють накопиченням у ній вуглекислоти і поглинанням кисню крові тканинами, які ще продовжують функціонувати. Наявність же рідкої крові пов’язують з аутолізом фібриногену внаслідок збільшення в крові вуглекислоти. Крім того, судово-медична практика свідчить, що рідка кров часто є одним із важливих показників швидкої смерті.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...