Главная Обратная связь

Дисциплины:






В перебізі гострої променевої хвороби виділяють періо­ди формування ураження, відновлення і наслідків



Перший період — формування ураження складається з чотирьох фаз: первинної загальної реакції організму, прихованого перебігу, виражених клінічних проявів і безпосереднього відновлення.

Розрізняють три ступеня тяжкості гострої променевої хвороби -легку (1-2,5 Гр, або 100-250 рад), середньотяжку (2,5-4 Гр, або 250-400 рад), тяжку (4-10 Гр, або 400-1000 рад). При більших дозах поглинання настає швидка загибель.

Первинна загальна реакція спостерігається через деякий час після опромінення при поглинанні дози понад 2 Гр (200 рад) у вигляді нудоти, блювання, відсутності апетиту, головного болю, загальної слабості і сонливості. У периферичній крові виявляються нейтрофільний лейкоцитоз, лімфопенія, у кістковому мозку — відсутність молодих форм клітин.

У фазі прихованого перебігу (уявного благополуччя) ознак променевої хвороби немає. Самопочуття опроміненого нормалізується. Тривалість цього періоду залежить від дози іонізуючого випромінювання і становить від 14 до 30 діб. Незважаючи на зникнення несприятливих суб’єк­тивних відчуттів, у опромінених може спостерігатися випадіння волосся, зниження резистентності стінок судин, пригнічення кровотворення у кістковому мозку.

Після цього самопочуття і стан опромінених погіршується. Виникають прояви первинної фази, підвищується температура тіла та швидкість зсідання еритроцитів і настає фаза виражених клінічних проявів променевої хвороби, яка характеризується геморагічним синдромом. Цей синдром спостерігається на 8-10-й день після опромінення і характеризується виникненням крапкових і більших за розміром крововиливів у шкіру, слизову оболонку ротової порожнини, дихальних і травних шляхів та внутрішні органи. Майже одночасно розвивається і аутоінфекційний синдром із розвитком запальних ускладнень. Показники клінічних досліджень різко змінені. Тривалість цієї фази становить 1-3 тижні і за сприятливою перебігу вона переходить у фазу безпосереднього відновлення.

Гостра променева хвороба може виникнути і при внутрішньому опроміненні в разі потрапляння до організму радіонуклідів, наприклад, із харчовими продуктами. Така форма променевої хвороби характеризується відсутністю первинної реакції або слабкою вираженістю, розтягненістю у часі усіх фаз променевої хвороби, особливо її розпалу і відновлення, вибірковим ураженням критичного органа та поступовим зростанням з часом дози опромінення у внутрішніх органах.

Через 3-4 тижні від опромінення гостра променева хвороба може закінчитися смертю опроміненого. Трупи осіб, які загинули від гострої променевої хвороби, виснажені, з крововиливами на шкірі і слизових оболонках, пролежнями. Оглядаючи порожнину рота, виявляють некротичні зміни з крововиливами в яснах. Поверхня мигдаликів сірого кольору з фібринозними нашаруваннями.



Внутрішні органи з різко вираженими гемодинамічними розладами, набряклі, повнокровні, з крововиливами, ділянками запалення і змертвіння. Так, у серці виявляються крововиливи і дистрофічні зміни в усіх шарах міокарда. В легенях спостерігаються ділянки апоплексії, некротичні і пневмонічні вогнища, в яких немає нейтрофільних лейкоцитів. У шлунку і кишках крововиливи різної давності, які можуть (особливо в кишках) перетворюватися у виразки і просякати жовчю. Печінка з ознаками жирової дистрофії. Нирки у стані набряку, з крововиливами в паренхіму і навколониркову жирову клітковину (жирову капсулу нирки). У ниркових мисках, сечівниках і сечовому міхурі кров’яні згустки.

При дослідженні ендокринних залоз також мають місце ознаки порушення кровообігу і дистрофічні зміни. Щитовидна залоза тьмяна, надниркові залози сірого кольору, яєчка зморшкуваті і зменшені, в яєчниках крововиливи.

Найзначніші зміни виявляються в органах кровотворення. Лімфатичні вузли збільшені, червоні, селезінка в’яла, кістковий мозок має вигляд кров’янистої рідини і легко вимивається з кісток.

При гістологічному дослідженні поряд із дистрофічними змінами і крововиливами в тканинах виявляється загальне зменшення кількості лімфоїдної тканини і лімфоцитів у селезінці, лімфатичних вузлах і фолікулах внаслідок їх розпаду. У разі тривалого перебігу променевої хвороби можлива наявність гіперплазії ретикулярної строми та ознак регенерації.

Дослідження трупа доцільно доповнювати гістоавторадіографією внутрішніх органів, яка дозволяє не тільки виявити в них інкорпоровані частинки, а й за характером малюнка встановити їх походження.

Смерть від гострої променевої хвороби настає внаслідок гіпоплазії органів кровотворення, масивних крововтрат і крововиливів у життєво важливі органи або інфекційних ускладнень.

5. Хронічне променеве ураження

Хронічний вплив іонізуючого випромінювання може призводити як до місцевих змін у зоні його дії, так і до розвитку хронічної променевої хвороби.

Розрізняють три ступеня хронічного місцевого опромінення у разі променевого ураження. При опроміненні легкого ступеня виявляють зміни кольору шкіри, місцеве підвищення температури тіла і потовиділення.

При опроміненні середнього ступеня спостерігаються зміни поверхневого шару шкіри і сполучнотканинної основи, стан яких відновлюється протягом 4 місяців. Тяжкий ступінь опромінення характеризується змінами форми нігтів, волосся. Шкіра стає сухою, папілярний малюнок зникає, підвищується ламкість нігтів, виникають виразки.

В разі тривалого опромінення організму відносно малими дозами — 0,001-0,005 Зв* (0,1-0,5 бер) за добу, якщо сумарна доза досягає 0,7-1 Зв (70-100 бер), розвивається хронічна променева хвороба. Вона може розвинутись і при тривалому місцевому зовнішньому опроміненні або при потраплянні радіонуклідів усередину з вибірковим накопиченням їх в окремих органах. У такому разі загальні зміни проявляються слабше, а переважають місцеві.

Хронічна променева хвороба має поступовий розвиток, тривалий хвилеподібний перебіг, який відбиває співвідношення ефектів пошкодження і репараційних процесів. З часом, якщо дія джерела іонізуючого випромінювання не припиняється, спостерігається превалювання альтеративних процесів і порушення функції критичних органів внаслідок їх радіочутливості або накопичення радіо­нуклідів.

Наслідком хронічної променевої хвороби є дистрофічні зміни внутрішніх органів різного ступеня, пригнічення гемопоеза, геморагічний діатез, крововиливи у внутрішні органи, інфекційні ускладнення. При судово-медичному дослідженні трупа у внутрішніх органах виявляють як атрофічні, так і регенераторні зміни, які превалюють.

6. Дія малих доз іонізуючого випромінювання

З розвитком ядерної енергетики і застосуванням її в народному господарстві все більшого значення набуває з’ясування впливу малих доз випромінювання на організм людини.

При дії іонізуючого випромінювання навіть досить малі дози спричиняють загибель окремих клітин. Проте встановлено, що малі дози іонізуючого випромінювання не тільки не пригнічують діяльність живих організмів, не руйнують їх, а в багатьох випадках стимулюють їх життєдіяльність. Наприклад, опромінення у дозі 0,05-0,1 Гр (5-10 Рад) прискорює клітинний цикл, стимулює розмноження, збільшує майже на 40% інтенсивність синтезу ДНК, підвищує імунітет. Тобто малі дози випромінювання, які дещо вищі за природний фон, стимулюють життєві процеси, що мають ступінчасту регуляцію. Це явище застосовується в медицині, наприклад, коли хворим призначають родонові ванни.

Проте поряд з такими життєвими процесами, що ре­гулюються ступінчасто, є інші, вплив на які малих доз іоні­зуючого випромінювання зумовлює пошкодження генетичного апарату клітин. Це може призвести до певних наслідків.

Організм людини досить стійкий до впливу іонізуючого випромінювання на рівні 0,001-0,01 Зв (0,100-1 бер) на рік. Концепція безпорогової дії іонізуючого випромінювання не підтверджується як в експерименті, так і в спостереженнях за людьми. Є реальний біологічний поріг дії іонізуючого випромінювання на рівні 0,1-0,3 Гр (1-3 рад) поглиненої ядерної енергії, при перевищенні якого виникають хворобливі зміни.

Таким чином, малі дози випромінювання — це дози, які перевищують у 5-10 разів природний радіаційний фон і майже у 100 разів менші за напівлетальну дозу. Щодо людини вони становлять 0,04-0,05 Гр (4-5 рад) при одноразовому опроміненні.

Особливої актуальності визначення впливу малих доз іонізуючого випромінювання набуло після аварії на ЧАЕС у 1986 р. Ця аварія призвела до значного забруднення території України, Бєларусі, Росії та деяких інших європейських країн, в яких спостерігалось збільшення показників радіоактивності навколишнього середовища. Внаслі­док цієї глобальної, за визначенням експертів ВООЗ, аварії частина населення зазнала радіаційного пошкодження, а інша опинилась в умовах впливу малих доз іонізуючого випромінювання, який зараз досить інтенсивно вивчається. Зокрема встановлено, що їх дія призводить до порушення функції головного мозку, синдрому вегетативної дисфункції, зміни епітелію слизової оболонки шлунка і бронхів, де спостерігаються явища метаплазії, зміни імунного стану внаслідок впливу на дозрівання і диференціювання імунокомпетентних клітин, виникнення астенічного синдрому, підвищення інфекційної захворюваності тощо.

Таким чином, антропогенне забруднення навколиш­ньо­го середовища, особливо джерелами іонізуючого випромі­нювання, негативно впливає на стан здоров’я людини, а тому боротьба за екологію довкілля є важливою соціальною проблемою.

Розділ XV

Судово-медична токсикологія

1. Загальні положення

В судово-медичній практиці часто доводиться спостері­гати дію хімічних чинників, які спричиняють розлади здоров’я, а нерідко призводять і до смерті внаслідок приймання отруйних речовин. Вивченням саме цих питань і займається судова токсикологія.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...