Главная Обратная связь

Дисциплины:






Сорян» – у кого-то на этом сайте я видел; означает извини или прошу прощение. 7 страница



— А вам натхненного щастя, Маріанно! Останнім часом я почав помічати найдрібніші деталі... Коли розмовляю з людиною, то намагаюся дивитися тривалий час в очі, хоча деякі люди почувають себе незручно, тому я вже кидаю погляд по бокам... А ще я помітив таку невеличку деталь... Коли я просто йшов з людиною і розмовляв, то навколо нас поставали пейзажі, але ми йшли і не звертали на це уваги... Ми була зайняті своїми думками і тим, як триматися файно у розмові. А мені одного разу ось така деталька відкрилася... Таке враження, ніби ми взагалі не знаходимося у цій сьогоденній миті, а десь застрягли між теперішнім і майбутнім... І так вперед у майбутнє, залишивши і не відчувши мить "тут і зараз"... Перше, на що я звертаю увагу в розмові – це лице... Далі очі... Потім сама людина... Далі манери її поведінки... Згодом починаю вивчати тембр голосу людини, її інтереси, уподобання і так далі... Я не слідопит! Просто коли знайомишся з людиною, то виникає жага більше дізнатися про ходячий Всесвіт по Землі й під Небом...

_______________________________________________________________________

А ще мене дуже зворушила одне висловлювання Муджі, з якою я з вами поділюся:

«Якби ви могли заглянути у серця всіх людських істот, ви б повністю закохалися у кожне із них. Якщо ви бачите внутрішню сутність такою, якою вона є насправді, а не проекцією вашого розуму, тоді ви будете цілком закохані у неї.»

146) Ти в мультикультурному суспільстві? Мультикультуралізм — явище суспільного життя, яке полягає в співіснуванні у рамках одного суспільства багатьох культур. Хочу аби ти висловився щоду культури, співснування особистості і кулбтури у наш) Гарного вечора)‎ Helga

— Так, Олю! Я в ньому народився, я в ньому виріс і я його практикую... Почну з початку... Народився на Україні... Батьки і бабусі з дідусями також... Мати за походженням росіянка... Тато - чех... Обидві бабусі є українками... Якщо копнути глибше до прапраотців, то навіть зустрічаються німці та поляки...

Далі я виріс в існуванні, принаймні, двох культур... Хоч у школі був український клас, проте там учні здебільшого розмовляли на перервах частенько російською мовою, та й вчителі теж так робили... У сім'ї частенько зустрічався суржик... Далі у ВНЗ було 50/50... Більш менш у викладанні трималася українська мова... Серед діалогів з однокурсниками була російська, але не так часто... Чимало знаходилося одногрупників, що були за розмову українською мовою... Але вони у нас були нечасті...

Тепер йдемо далі... Традиції теж трохи змішані: російські з українськими, але переважно домінантою виступала українська сторона...



Тепер мої пізнання... Читаючи різні езотеричні книги, різні праці так званих Учителів... Мене занесло до Китаю... Даосизм... Конфуціанство... Але знову повертався до Китаю, Індії а потім до Європи... Далі до слов'ян... І так сную серед різних культур...

Трохи відвернуся від теми... Один розумний дядечко у своїх книзі радив самому шукати істини... Через книги, власні спостереження/досвід, через розмови з людьми, через фільми і так далі... Відбирати немов те золото з піску... Якщо щось співає у душі, отже, це той клаптик, що треба... Якщо викликає обурення чи дискомфорт, отже, то не те... А ще рекомендував почати писати так звану Родову книгу, аби передавати її з покоління в покоління, мовляв, так краще передаватимуться знання, оскільки перед тим аби щось передати наступним поколінням, то людина буде дуже добре думати перед тим, аби що попало записувати у книгу...

Повертаюся до теми... Як тепер ти, Ольго, можеш бачити, що мультикультуралізм для мене є очевидним явищем... А тим більш, коли зараз розрослися засоби масової інформації. Візьмемо той же Інтернет... Тепер ми всі тут, ніби в одній країні... серед багатьох культур, а потім повертаємося у реальність й кожен у своїй країні... Але культури тісно переплетені між собою у рамках одного суспільства... Взяти, наприклад, іноземні слова, які прижилися на Україні, як вони заполонили цю територію... Як окрім української культури, традицій і тому подібного тут ще й інших культур вистачає... Тому я в мультикультурному суспільстві.

Постскриптум. Дякую за увагу і витримку, аби прочитати мою відповідь...

147) дещо збентежені думки,різка амплітуда емоцій,незрозуміле піднесення і накінець повна атарксія... всеосяжна пустота....маленький промінь....обриси хмар і маленькі візерунки морозу за бортом літака ,напевно , прохолодно

— Радий, що з вами все гаразд, – почув знайомий голос Їскело. – Знаєте, можливо і прохолодно... І буде холодніти до світанку, поки не зійде сонечко. Або просто не почнеться день... А там вже знову тепло... І не дивлячись на ось такий цикл "прохолодно-тепло-прохолодно", хай у вашій душі буде стабільна температура... Хай там буде тепло і чудова атмосфера будь-якої пори року. І зафіксуйте, пані, цей стан вашого незрозумілого піднесення, повної атарксії... Зафіксуйте і збережіть у налаштуваннях душі чудовий стан...

148) Доброго, світлого ранку) Знаєш, іноді я сумую за листування . Повідомлення в соц. мережах ніколи не передадуть чуттєвості та трепету листів. Проте, одиниці в наш час продовжують листуватись. А за чим із минулого сумуєш ти?‎ Lаna

— Не сумуйте, Роксолано! Листування не така вже прадавня культура скіфів... Берете ручку, листочок паперу, трохи зайвих рухів, кладете до конверту папір з магічними символами, пишете адресу на конверті тієї людини, якій треба телепортувати послання на відстань близько тисячі лі... Не хвилюйтесь, є люди, які радітимуть листуванню... Якщо ви цією думкою перейметесь, тоді здивуєтесь, наскільки це правда і знайдете стільки однодумців, скільки знаходять люди у соціальних мережах або тоді, коли грають в онлайн комп'ютерні ігри... Так і у вас буде певна група людей...

Чи сумую я за минулим? Ні, Лано, я не сумую за минулим. Я прийняв його з вдячністю... Якщо я буду сумувати за минулим, то промарную сьогодення і зустріну похмуре майбутнє... Адже я своїми думками буду випромінювати смуток... І не важливо, що я сумував з світлими намірами... Сумував за світлим, прекрасним і так далі... Я отримую смуток і баста... Ось таким буде майбутнє, якщо я стану чудовим прихильником випромінювання смутку за минулим... Все у цьому світі змінюється... Треба бути готовим до змін... Щось йде, а щось приходить... Якщо закриваються одні двері, то відкриваються інші...

Якби я зациклювався і сумував на якихось ніби втрачених подіях, людей з якими стежки розійшлися і різні промайнулі явища, тоді б зі мною не сталося стільки всього чудесного, як сталося, принаймні, за 2014 рік... Та й 2015 рік теж не відступає, хоча лише два тижні дали маху в моєму житті... Тому якщо щось відійшло у минуле, то відпустіть його. А якщо можете його відновити, а хвилюєтесь, що цим не займається більшість, то не хвилюйтесь, а просто робіть за покликом серця... Всі ми різні... Кому достатньо мереж, аби відчути близькість... А хтось віддає перевагу альтернативному спілкуванню....

Якщо в наш час одиниці продовжують листуватись, так це ж добре, Роксолано! Якби листувались всі до єдиного на цій планеті, то чи б цінувала б ти оте листування чи відчувала трепет листів, насування почуттів, коли торкаєшся конверту і розгортаєш листа... Якби це стало буденністю, то вся чарівність листування звелася б до нуля... Тому ти маєш честь використовувати давні атрибути реліквій...

149) які іноземні мови ти знаєш досконало?

— Чудового дня, Іванно! Російську мову... У ній я дуже наближений до досконалості. А ось англійську мову треба ще «пошпрехати», «порайтати» і, звичайно, «поспікати», аби довести до досконалості... І бажано «поспікати» з людьми у тій державі, де оригінал і її носії не спотворили її оригінал. А ще корисно «ту рід» книги класиків, так званих палких «патріотів» тієї іноземної мови... Для яких любов'ю є іноземна (їхня з точки зору їх) мова і ще якісь цінності...

 

150) Здравствуй..Yiskelo. Какое Ваше самое любимое место для прогулки?‎ Red

— Здравия желаю, Таня! Лес... Речка... Озеро... Вот они моих три любимых места... А в них еще найдутся свои места, если уточнять координаты леса, озера и речки... А в тех местах еще есть места в мыслях и так далее. Прямо как матрёшка... А еще на будущее мне хочется побывать в горах. Я уверен, что там тоже у меня есть любимые места...

151) Чи любите ви дивитися на зорі? Які відчуття та асоціації у вас викликає зоряне небо? Повітряно-легкого вам вечора та мирного неба над головою!‎ •ніжний дотик минулого•

— Вітаю, Оксано! Я люблю дивитися на зорі, але рідко практикую. Останнім часом така практика була влітку 2014 року. Споглядаєш на небо і бачиш перед собою безмежність. Розумієш, що у світі є багато чудесних явищ, предметів... Відчуття піднесеності, радості, умиротворення, розуміння того, наскільки легко ми піддаємося неволі у житті, хоча ми прийшли на Землю вільними... А тут поглянув на зорі й пелена з очей спала. Очі починають далі бачити, а вуха далі чути... Зоряне небо викликає у мене світлі асоціації... Дім... Рідний дім...

P.S. Піднесених думок вам, дівчино, цього прийдешнього вечору і наступних, а також втілення тих думок... І сильне відчуття себе частинкою з Всесвітом... Відчуття одним цілим... Хоча і є частинкою...

152) чим тобі запам'яталась ця зима?

— Привіт-привіт! Мені ця зима запам'яталася двома душевними фільмами, весняним снігом, весняним вітром, що пролітав трьома місяцями зими, весняними концертами пташок зимою, переосмисленням свого життя, утилізацією власних почуттів, дивами новорічної ночі, відчуттям найбільшої радості душі у моменті "тут і зараз", коли щось твориш... Також запам'яталося ця зима усвідомленням того, як багато навколо мене є чудесних людей... Це чомусь стало ясно промальовуватися тоді, коли настала зима... Навкруги сніжок, морозець, а всередині душі тепло... А ще запам'яталася, – продовжував далі я, відкривши мою книгу чудес. – близько 300-ма чудесами... Знаєш, Іванно, 300 див за цю зиму – це лише ледь наближено... Більшість з них я лінувався записувати або просто не помічав через свою необачність... Душевні розмови, казкові прогулянки на природі, випадкові зустрічі й багато всіляких подій сталося цієї зими... Тому якщо взятись за цю справу душевно і з ентузіазмом, то вийде ціла книга про спогади зими 2014-2015 року... А зараз моя відповідь тобі, Іванно, постає у вигляді резюме... Те, що перше прийшло до голови, викликаючи спогади зими (свіжі й трохи давні)...

153) чи можеш сказати людині в очі все,що ти про неї думаєш?

— Так, звичайно! Можу... Кажу... Але я поки що цього не роблю зі своїми рідними... Принаймні, з деякими із них. Чому? Не хочу ламати стосунків у родині... Тому часом буває, що я при своїй бабусі, дідусю, мамі граю певну роль, яку вони сприйнятливо приймають й обидві сторони при цьому залишаються задоволеними... А якщо я скажу в очі в родині, хай навіть не думки про них, а скажімо, наприклад, свою життєву позицію, релігійні, політичні погляди і тому подібне, то цього буде достатньо, повір, аби розійтися... А на мою думку сім'я б цьому мала сприяти і підтримувати будь-які думки й не дивлячись на всі обставини бути сім'єю до кінця її існування... Адже це сім'я! Але схоже, що я не до кінця розумію значення цього слова. Тому доводиться починати з малого, з далекого... Шукати по світам знань, переживати власний досвід і віднайти те розуміння, аби потім створити власну міцну сім'ю і не зруйнувати по можливості стосунки з тими людьми, з якими тебе, буцімто, звела у цьому житті лише кров.

154) Чарівного суботнього вечора) Як ви гадаєте, про що може розповісти посмішка людини?‎ Lаna

— Несподіваної дня недільки, Лано! Приємного, радісного і казкового вихідного дня... Можливості за відведені 24 години прожити по велінням душі й щось зробити давно відкладене або ново-навіяне... Посмішка людини багато чого може розповісти про людину... Навіть не треба бути знавцем у розумінні фізіономіці людей... Ти просто дивишся на людину, в якої проявилася посмішка і читає... Ця людина щаслива... Ця одягнула маску посмішки, а насправді в її серці там бушує буревій... А ось та людина радіє життю, насолоджується ним і в цю мить відчула цьому підтвердження з боку життя. А ось та людина закохалася... Ви помітили, як вона часто стала посміхатися в присутності однієї людинки? Ви помітили, як вона готова обійняти весь світ? А ось там проходжає ще одна людина і щось про себе посміхається і не може стримати себе... Думаєте, що вона здуріла? Анітрохи... Її переповнює радість... Сьогодні приїхав додому її тато після тривалої розлуки... Ось вона прямо летить на крилах до магазину, аби швидше повернутися додому. А погляньте на того хлопця в метро! Ось він умиротворено посміхається про себе... Нарешті він захистив курсову і тягар з його плечей впав і йому так легко... Тому, Роксоланко, посмішка людини багато чого може розповісти про людину... Лише потрібно віднайти у собі підказонькі у розпізнаванні того, від чого вона викликана і для чого... Вони всередині нас... Змалечку...

155) ПитанняДняВідАніки: |Чудеса — там, где в них верят, и чем больше верят, тем чаще они случаются. Дени Дидро| Верите ли вы в чудеса? Ели да – что стало причиной этому?‎ Аніка ♛

— Привіт, дівчино! Знаєте, я підтримую думку Дені Дідро... А ще уточню трохи його думку... Чудеса скрізь... Лише ті люди, які у них вірять, вони їх і бачать... А якщо б вони вірили у дива всім серцем своїм і своїм мозком, тоді б вони побачили, що все їхнє життя – це диво... І це апріорі... З моїх семи попередніх рядочків можна витягти те, що я вірю у дива... Причина цьому дуже проста... Я практикував негативізм... Помічав, як він вправно здійснюється. Помічав, як вдало спрацьовують типу закони Мерфі... А далі я почав мислити трішечки не так... Перевернув свою полярність думок. Спочатку був такий безлад під час ремонту, що мені здавалося, що колишній стан був раєм, аніж цей перехід. Проте з часом ремонт закінчився і я на небі побачив Веселку... Також під час ремонту мені потрапили книги з категорії езотерики, в яких зазначалось про важливість думок у житті людини поряд з вчинками і діями... А з часом я зрозумів вислів з трактату "Дао де Цзін": "що віддав - твоє"... Робиш дива у житті, їх і отримуєш... Відправляєш думки, їх і отримуєш... Або навіть отримуєш їх так несподівано і закрученим одержанням, що навіть можеш загубити ланцюжок своєї причетності до них...

— Я тут ні до чого! – думає людина. – А потім розуміє, яким боком і яким пером вона написала на клаптику паперу бажання зустріти певну подію випадковим ходом своїх думок, фіксуючи на них тривалий час і роблячи це несвідомо...

Але з часом картина проявляється виразніше, коли відслідковуєш свої думки, вибірково споживаєш інформацію, не чіпляєш за те, що хоче тебе вивести поза собою... Практика допомагає... І зміцнює імунітет... Сприяє екології духу...
________________________________________________________________________

Слова, які все ж таки потрапили до відповіді, хоч і їх хотіли видалити.

Візьмемо понеділок... Ранок... Для більшості людей це важкий день... Важкий ранок...

— Ранок? – перепитав пан Світанок. – Знаєте, це ваші проблеми, що я для вас важкий і похмурий. Я кожен день є добрим... Кожен день світлим, навіть якщо цілий день ллє дощ як із відра... А ще мене подобається радіти... Особливо піднесеним і радісним я буваю у години сходу сонця... Я чудесний, але ви своїми думками або своїми недосипами висвітлюєте мене у темних тонах... А ось у неділю у вас інші думки... Я що, змінився? Анітрохи... Ви просто змінили до мене своє відношення і побачили нарешті мою душу...

156) Знаете ли Вы из каких компонентов сделан коктейль «Кровавая Мэри»? И в каком городе его впервые сделали?‎ Red

— Я до этого времени не знал, Таня, честно... А теперь буду знать, почерпнув информацию со страниц дедушки Ґугла... Я сел возле него на стуле и он мне поведал о таинственной название этого коктейля... После ознакомления с содержанием коктейля «Кровавая Мэри», я вовремя поперхнулся...

— Ну уж нет! – продолжил я, поставив бокал. – Я такой коктейль буду употреблять по отдельности... Лимонный сок... Через какое-то время томатный сок. А водку я буду использовать в технических целях... А если я этот коктейль приму полностью так, как предписал Джордж Джессель, то знаете, что тогда внутри меня будет происходит? Там Кровавая Мэри такие расправы устроит в моем желудочно-кишечном тракте, что если я потом доживу до утра, то буду думать головой и вспоминать сердцем, прежде чем принять в себя этот коктейль... Хотя, лимонный сок в том коктейле может меня спасти, уравновесив на некоторое время кислотно-щелочной баланс в моем организме... Но лучше не рисковать... Осознанность дороже...

В каком городе? Кажется Париж...

 

157) Здравствуй...Yiskelo. Скажите, верите ли Вы в Призраков? Знаете ли какие-нибудь истории о них? Расскажите, если таковая имеется.‎ Red

— Добрый день, Таня! Да, я верю в этих созданий... Правда мне они не попадались... Как-то мой дедушка с другими пчёловодами вывезли пасеку на природу, недалеко от села Витачев Киевской области... Я тогда был еще маленьким, кажется лет 5 или 6... Где-то 1995 год... Приехали жены пчеловодов и помогали своим мужьям качать мёд... Выкачали, а потом вечером собрались домой возвращаться домой – в город Ирпень... С ульями конечно... Чтобы перевезти пчёлы нужно было сделать 2 ходки... Они погрузили улья и поехали домой разгружаться, а тем временем остались на пасеке моя бабушка и жена другого пчёловода...

Перед пасекой пролегала дорога, за которой было поле. А позади был глубокий яр... Если пройти дальше по дороге в лес вдоль пасеки, то с правой стороны яр будет более крутой и очень глубокий...

Где-то было около 2-3 часов ночи... Жены ждут своих пчёловодом и разговаривают между собой... Как вдруг в поле появился образ человека... Половина человека – мужчина в белой рубашке... Он летал недалеко от них и были слышны какие-то стоны... Бабушка со своей подружкой испугались и давай читать «Отче Наш» и крестится... Он держался от них на каком-то расстоянии и не подлетал близко... Вдалеке в селе послышалися голоса петухов... К рассвету этот призрак исчез... Приходило утро... Мужья приехали около 5 часов утра, а их жёны набросились на них, мол, оставили их, а тут такое творится... А еще говорят, что в тех местах много погибло воинов во времена Великой Отечественной Войны... Вот такой реальный случай из жизни...

________________________________________________________________________

А еще в тех местах, если пройти в лес и пройти немного, то есть дорога ведущая вниз к яру... Там есть место, где из под земли бьёт ключом источник воды... Небольшая копанка размером с ведро... Вокруг это место в радиусе 2 метра лежат большие ветки деревьев... Так что никак там не пройти... Лишь тропинкой с натоптанными ступеньками вниз можно туда добраться... А еще ходят слухи, что там на шабаш собираются все ведьмы в окрестности... Но я их не видел... И это уже не призраки, не так ли?

________________________________________________________________________

Где-то лет 3 назад я с родителями ездил в село Терехи (Чёрнобыльский район) – побывать в родных местах моей матери... Мы зашли в заброшенный домик, где когда-то жили родители моем мамы... Там сделали немного фотографий в доме... И когда проявили снимки, то на одной из них в доме мы увидели светящуюся сущность у виде очертаний солнца, имеющая более синие оттенки... Если присмотреться ближе, то можно увидеть очертания человеческого лица....

________________________________________________________________________

Лет 6-8 назад... Мы ездили на кладбище в городе Малин Житомирская область... После него мы поехали к моей прабабушке в село Елевка... По дороге в машине мой дядя сфоткал моих родителей спереди... У мамы на левом плече сидело какое-то белое существо, имеющее очертание голубя...

________________________________________________________________________

Вот такие у нас невероятные факты...

 

158) Здравствуй...Yiskelo. Скажите, Вы в детстве сильно хулиганили? Как?‎ Red

— Я? Да вы что? Я даже таких слов не знал в детстве... Не знал, но практиковал, – сказал тихо я, чтобы не услышали последнее слово, а потом начал опять выводить звуки в нормальном положении громкости. – Я же был рёбенок, какое хулиганство [рассмеялся Йискело]! Я был такой послушный, что меня даже пугали бабаем, вихухолем... Особенно вихухолем... Я не знал, что это, а эти провокаторы мене им пугали... А ведь это птичка... Птичку жалко... Из-за меня бедняжка ощущала чувство вины, что она меня пугает... Но сейчас она уже избавилась от чувства вины, а я от чувства страха... Я не сильно хулиганил... Я просто вел себя немного по-ангельски так, что дедушка в селе говорил мне, мол, за мое божественное поведение я отправлю тебя, Йискело, назад на Землю к матери... И после этого я старался вести себе не так уж хорошо... Зачем мне Земля? Мне и там хорошо... Много было таких моментов... Ой, приятных и послушных моментов...

Бабушка говорила, мол, у нее почернеет один зуб, если я буду плохо себя вести и она станет бабушкой-ягою... А я старался ее не выводить... Эх... Только сейчас понял, что баба-Яга – это идущая по жизни женщина... И почему я не дал возможность бабушке стать на свой Путь? У меня же почти это получалось... Вот как например в следующей ситуации... Моя послушность дошла до кульминации... Мне велели вынести мусор... Ну я взял ведро и вынес... Поставил возле калитки и пошёл в город бабушку встречать с работы. Вечер... Лето... Солнце... Иду себе в детских колготках, бодро шагая в направлении бабушкиной работы... Бабушка услышала интуицию (шелест вечерних звёзд) и решила всё таки пойти той дорогой, которой должен идти маленький хулиганчик.. Ой, послушное дитя... И она не прогадала... Там ишел какой-то мальчик встречать свою бабушку с работы... Это так трогательно, не так ли? А потом, Таня, это было так трогательно дома... Так трогательно... Словами... Дома были семейные посиделки, где мне сообщали о том, что я попал в переделки... Мол, не хорошо, Йискело! А что тут нехорошего? Как они так могли на меня подумать, не так ли, Таня? Я же тихий и спокойный человек... Моя послушность аж пищала во мне в моих временах жизни, что зовётся детством...

159) Здравствуй, Yiskelo. Как думаете, когда цветет папоротник?‎ Red

— Светлых событий дня и дарю вам поток весеннего настроения этого дня, переливающего в вечер, а там уже сумерки... Близость ночь... А потом снова рассвет... Утро... День... Новый день, новый опыт, новые возможности, новые ощущения, новые идеи, все новое... Но не будем торопить события и займёмся «сегодня».... Возьмём за руку летящее мгновение, например, 15:42:12, зафиксированное мною, хотя для Вас это уже будет прошлым и ваше мгновение несколько другое, хотя оно общее сейчас для всех нас... И не важно где мы живём, который час... Мы все в одном потоке этого «сегодня». Для кого-то это ночь, а для кого-то день... Кто-то сейчас видит сны, а кто-то бодрствует... Не упускайте свое мгновение...

Я за папоротниками не подглядывал, поэтому не знаю когда он будет цвести... Тут будут только мои предположения, Таня... Может быть в апреле будет цвести это растение... А если быть реалистом 2015 года, то вполне возможно в марте увидеть его воплощение задуманных планов... А если быть очаровательным оптимистом с силой мысли ого-ого-огого, тогда у папоротника есть еще шансы удивить нас за эти 5 дней зимы...

160) Мрійливого вечора тобі . Як гадаєш :як звучить Весна?‎ Lаna

— Дякую, Росколано! Сіяючого й пронизаного теплом, затишком, радістю і світлими почуттями, вечору зими... Якщо цей весняний вечір можна назвати зимою... Як звучить Весна? Лано, увімкни звук... Зараз через 4 дні ця панянка буде танцювати і співати, а їй будуть допомагати звірі, дерева, квіти...

Весна зеленим птахом прилетіла,

Принесла радість і роздала людям,

Сама, як дівчина сміялась і раділа,

Засипала зерном землі п'янкої груди.

 

Тоді пройшлась зеленими лісами,

Луги накрила чудо-килимами,

Берізкам зелень заплела у коси,

Дівчат манила на вечірні роси.

 

Лилась, як музика,

Бриніла на всі струни,

Лишаючи в душі одвічні луни.

Я попрошу весну на добру її волю,

Хай подарує й нам свою пісню...

 

161) Як Ви вважаєте, мріяти - корисно чи шкідливо?

Чому Ви так думаєте?‎ Замріяна

 

— Так, Тіно, це корисно! Про шкоду навіть і мови бути не може... Якщо, звичайно, людина не мазохіст... А так лише одна користь. І не важливо, чи свідомо (цілеспрямовано, пересуваючись при цьому ніжками) вона мріє чи просто мріє, лежачи на дивані й нічого не робить... Тому в мріянні я бачу користь...

162) кинь сюди фото зроблене у щасливий моментик)

163) То що ж , Олексію, викликає у тебе цю душевну радість ? Цікавлюсь , тому що у мене вона зазвичай спровокована банальними для інших , але такими важливими для мене речами . Моя радість у заході сонця, в очах мами, у кожному світанку .У тебе теж так, чи тобі потрібно щось глобальніше для щастя?‎ Lаna

— Багато чого, Роксолано! Я знаходжу її там, де розумні люди можуть не шукати, вважаючи це марними спробами. Мені іноді промовляють батьки, мовляв, чому ти поводиш себе як дитина, треба як усі... Тому доводиться бути як усі. Через те люди, які зі мною проводять у спілкуванні досить тривалий час і продовжують спілкуватися, то стають дітьми... Тому це полегшує мені вказівки батьків і я надалі поводжу себе дитиною. Я не копіюю інших людей, що стають схожі на дітей у взаємодії зі мною, а маю свій оригінал.. Ось так і живу... А якщо трапляються миті наодинці з Природою, то там вже я як я... Все той же Їскело... Все та ж людина, душа якої залишається дитиною, хоча розум починає брати на себе більше відповідальності з часом і ставати дорослим. Хай і дорослішає... А ось серце хай і надалі має дитячий світогляд... На мою думку це найдосконаліша форма пізнання світу... Ти ставиш мільйони "чому" і час від час шукаєш відповіді... Перш за все у собі... Ти не припиняєш до чогось прагнути... Ти не перестаєш дивуватися світом... І світ не перестає при цьому дивувати себе... Така собі дивовижна взаємність...

Моя душевна радість проявляється:

1) Природа:

а) Схід/Захід/несподівана поява сонця;

б) Присутність вітру... Люблю теплий весняний вітер... Ось так починається весна і в перші дні відчуваєш, як твоє тіло обіймає потік повітря, який зветься весняним вітром...

в) Пори року (зима, весна, літо, осінь)...

г) Ліс і все, що з ним пов'язано (окрім полювання), у тому числі прогулянки лісом...

д) Луги і все, що з ним пов'язано...

е) Річка і все, що з нею пов'язано (окрім рибалки);

є) Озеро (окрім рибалки);

ж) Море (окрім рибалки);

з) Гори (я там ніколи не був, але відчуваю серцем, що там я зможу віднайти вищі нотки душевної радості);

и) Прогулянки на свіжому повітрі [Природа]... Навіть за останні дві роки я став радіти прогулянкам містом, хоч певний час був таким ярим екологом, що своє місто трошки зневажав... Може просто Людей став більше зустрічати з радістю?

Ось таке може прийти до голови на природі:

Я бачу Бога у тобі,

Його присутність у кожному із Вас.

Побудь з собою на самоті,

І ти відчуєш Його серед мас.

 

і) Єднання з природою... Наприклад, доторкнутися легенько до дерева, до квітки і відчути у них подих життя - їх душу...

й) Ходити босоніж по землі;

к) Лягти на землю і дивитися на небо... Влітку... Вдень...

л) Вночі підвести голову вгору і побачити зоряне небо... А далі ти стоїш, як зачарований і тобі не хочеться знову опускати погляд, але раптом розумієш, що тебе чекають обов'язки або шия починає тобі повідомляти, мовляв, ти так несподівано тримаєшся у такі позі, що я давно від неї відвикла і мені це не звично, тому будь ласка поверни мене у звичайне положення... Будеш частіше дивитись вгору, я невдовзі звикну.

м) Пригорнути до себе котика чи кішку... Я хоч і нейтральний до цих створінь, але час від часу вони сідають мені на руки й муркочуть. Або я просто підходжу до кішки і починаю тертися лобом об лоб. Обоє вдоволені.

164) Доброго понеділка)Я люблю спілкуватись з щирими людьми, занурюватись з головою у мистецтво та милуватись природою... Це окрилює мене . А що окрилює твою душу?‎ Lаna

— Не заперечуєш, Роксолано, якщо я продовжу відповідати на твоє попереднє запитання?

Мою душу окрилює:

н) Спів пташок... Божественна мелодія...

о) Вітер... Я люблю весняний, осінній і літній вітри...

п) Гул бджіл... Особливо у той момент, коли вони плідно працюють, несучи взяток до вулика...

р) Генератор щастя і гарного настрою... Так це вона... Природа... Ось ще один пунктик, чому мене окриляє природа і спонукає посміхатися...

с) Самодостатність... Буваючи на Природі ти бачиш, що всі скрізь грають свої ролі, тому тобі автоматично доводиться грати свою роль... Там легше бути собою...

т) Атмосфера умиротворення... Природа дарує мир і спокій душі...

у) Дива... Природа чудова майстриня у таких справах, а її дива завжди окриляють мою душу... А тим часом серце знаходить пісні та вірші...

ф) Сад... Є певні куточки садів на Землі... В одному із них моя душа здобувала своє окрилення... Я той сад буду пам'ятати все своє життя...





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...