Главная Обратная связь

Дисциплины:






Види шкіряної сировини



ТЕМА 6. ШКІРЯНІ МАТЕРІАЛИ ТА ОСНОВИ ТЕХНОЛОГІЇ ЇХ ВИРОБНИЦТВА

Шкірою називається продукт переробки дерми шкури, який зберіг волокнисту структуру, а хімічні та фізичні властивості волокон і шкірної тканин змінені залежно від призначення.

Вихідною сировиною для вироблення шкір є шкури тварин-шкурний покрив, відокремлений від туші. Людина з давніх-давен використовує шкури тварин для захисту свого тіла від несприятливих умов навколишнього середовища, постійно вдосконалює їх перероблення на шкіри або хутро. Для виготовлення доброякісної шкіри необхідні знання будови, хімічного складу і властивостей шкури. Найціннішою сировиною для виготовлення шкіри є шкури великої рогатої худоби (ВРХ), коней, кіз, овець і свиней. Використовуються також шкури диких, деяких морських тварин і рептилій, придатні для переробки на шкіру.

Свіжа шкура містить (%): 28-30 білків, 55-75 води, 0,5-1,5жирів і жироподібних речовин, 0,3-1,0 мінеральних речовин і 0,2-0,6 вуглеводів.

Будова шкури та її властивості різні як у різних тварин, так і на різних ділянках однієї і тієї самої шкури, що істотно впливає на властивості шкіри.

Шкури диких і свійських тварин мають волосяний покрив і на їх поперечному перерізі розрізняють три основні шари:

- Епідерміс;

- Дерму;

- підшкірну клітковину.

Епідерміс – зовнішній шар шкури, має клітинну будову. Клітини з’єднані невеликою кількістю міжклітинної речовини. Клітини зовнішнього рогового шару мертві і поступово відлущуються у вигляді лупи. Внутрішній шар називається ростковим (слизовим, мальпігійовим). Його клітини мають ядро і протоплазму, розмножуються поділом. Між цими шарами є ще декілька проміжних шарів. Основною речовиною епідермісу, як і волосяного покриву, є білок кератин. Товщина епідермісу в різних тварин становить 1-5% товщини шкури. Епідерміс є щільним шаром непроникним для води, хімічних речовин і бактерій, проте його слизовий шар нестійкий до дії цих чинників. Така властивість використовується для видалення епідермісу разом з волосяним покривом під час вироблення шкіри. У хутряному виробництві епідерміс слід зберігати. Епідерміс пов’язаний з дермою проникаючими в неї волосяними сумками і залозами, а також численними сосочками. Конічні або циліндричні вирости дерми також проникають у епідерміс і живлять його. Висота і форма сосочків дерми, густина і товщина волоса, характер його розташування у різних тварин не однакові, тому після видалення епідермісу і волосяного покриву шкіра має різний характер рельєфу поверхні, який називається мереєю. Мерея є однією із головних ознак розпізнавання видів шкір з природною лицьовою поверхнею за видом сировини.



Дерма–основний шар шкури, з якої отримують шкіру. На відміну від епідермісу, вона має волокнисту будову, формується переплетенням пучків волокон з’єднувальної тканини.

На поперечному перетині у дермі розрізняють два шари, які поступово переходять один в один. Перший шар, що прилягає до епідермісу, називається сосочковим, або термостатичний, другий-сітчастим, або ретикулярним. Межею між ними є нижній рівень залягання волосяних цибулин і потових залоз. У сосочковому шарі розташовані волосяні сумки разом з м’язами, що піднімають волос, сальні залози, які живлять волос, і потові залози. Під час вироблення шкури перелічені структурні елементи видаляються, тому сосочковий шар шкіри має більшу пухкість і меншу в два-три рази міцність, ніж сітчастий.

Волокниста структура дерми формується колагеновими, еластиновими і ретикуліновими волокнами. Колагенові волокна об’єднані в жмутики, що переплітаються між собою під різним кутом і формують структуру дерми. У сосочковому шарі ці волокна тонші, а на його поверхні розпадаються на тоненькі волоконця й утворюють густу сітку, яка при невеликому збільшенні має вигляд суцільного шару. Його називають лицьовим шаром, лицем, або базальною мембраною.

Шкури великої рогатої худоби (ВРХ) і коней мають досить міцний сосочковий шар. У шкур овець волосяний покрив дуже густий, багато сальних і потових залоз, тому сосочковий шар має низьку міцність. У шкурах свиней щетина пронизує дерму наскрізь, сальні і потові залози розташовані по всій товщині дерми, тому поділ на шари відсутній.

Сітчастий шар формується щільною в’яззю жмутиків колагенових волокон, які переплітаються між собою під значним кутом відносно поверхні шкури, що забезпечує високі показники міцності і стійкості шкіри до стирання.

Характер переплетення волокон та їх товщина залежать від виду і віку тварин, типографічної ділянки шкури. У найціннішій частині шкури, яка вкриває спину тварини (чапраку), товщина сітчастого шару шкур різних тварин неоднакова: у бичини – 70-80%, яловиці – 60, молодих тварин ВРХ – 50-60, козлини – 50, овчини – 30-50% всієї товщини дерми. Співвідношення між сосочковим і сітчастим шарами впливає на властивості шкіри. Крім того, цей показник має важливе значення під час розпилювання шкіри на шари для виготовлення тонких шкір для верху взуття. Наприклад, у шкірі яловиці товщиною 4 мм сосочковий шар сягає товщини 1,2 мм, а сітчастий-2,8 мм. Якщо виготовити лицьовий спилок, який є найціннішим, товщиною 1,2 мм, то він буде включати лише сосочковий шар низької міцності. Крім того, розпилювання шкір знижує їх міцність. Тому із товстої шкури не можна отримати тонку лицьову шкіру. Такі шкіри навіть при підвищеній товщині будуть мати нижчу межу міцності, ніж із шкур молодих тварин.

Зниження міцності під час розпилювання залежить від кута розташування волокон. Сумарна межа міцності розпилених шарів менша, ніж цілого зразка: при великому куті на 10-15%, середньому – на 25, невеликому – на 35%.

Проміжки між жмутиками волокон і волокнами заповнені клітинами і міжволоконною речовиною. Клітини шкури називаються фібропластами і фіброцитами. Є також жирові й пігментні клітини. До складу міжволоконної речовини входять : глобулярні білки і білковоподібні речовини-альбуміни, глобуліни, муцини, мукоїди, мукополісахариди. У сосочковому шарі їх більше, ніж у сітчастому. Під час проведення підготовчих процесів вироблення шкіри значна частина цих речовин видаляється.

Підшкірна клітковина (міздря) має горизонтальні, нещільно розташовані білкові волокна, між якими знаходяться кровоносні судини, нервові і м’язові волокна, білкові і жирові клітини, жирові прошарки.

Властивості дерми залежать від властивостей волокон. Для лицьового шару є характерною наявність значної кількості еластинових волокон, які мають підвищену розтяжність, низьку міцність і значну пружність. Ці волокна також пронизують дерму в різних напрямах, утворюючи своєрідний кістяк для колагенових волокон. Еластин стійкий до кип’ятіння, слабких кислот і лугів, руйнується при тривалій дії вапна.

Ретикулярні (сітчасті) волокна колагену утворюють сітчасті футляри навколо жмутиків колагенових волокон. Останні стійкі до гарячої води, розчинів кислот і лугів, значно змінюються під дією сірчистого натрію.

Основним елементом дерми є волокна колагену. За різними джерелами суха шкіра містить 80-95% колагену. Макромолекула колагену, як і інших білків, складається з амінокислот, з’єднаних між собою поліпептидним зв’язком (-СОNH -). Три поліпептидних ланцюги скручуються в спіраль і утворюють паличкоподібну молекулу (протофібрилу) довжиною більше 280 нм і діаметром 1,5 нм. Протофібрили об’єднуються в фібрили товщиною 0,1мкм, а останні –у волокна (7-10 мкм), волокна – у жмутики товщиною 30-130 мкм.

Жмутики колагенових волокон утворюють ромбоподібні і хвилясті петлі безперервних мереж, переплітаються між собою під різним кутом і формують в’язь. Величина кута переплетення і щільність в’язі на різних ділянках шкури одного виду тварин і в шкурах різних видів неоднакова. Розрізняють п’ять основних класів будови сітчастого шару дерми. Для першого класу є характерними колагенові жмутики найбільшої товщини, які щільно прилягають один до одного, нерідко згинаються, утворюючи ромбоподібну в’язь. З підвищенням класу зменшується товщина жмутиків, щільність і кут розташування. Наприклад, у шкурах ВРХ клас структурної будови дерми підвищується від хребтової лінії до периферійних ділянок і голови. Найвищу цінність мають ділянки шкури із структурою перших трьох класів. П’ятий клас має горизонтальну в’язь, характеризується пухкістю, низькою міцністю.

Хімічні властивості колагену пов’язані з його амінокислотним складом і функціональними групами. Макромолекула колагену складається з 18 амінокислот, розташованих у відповідному порядку. Залежно від будови бокового ланцюга амінокислоти розподіляють на три групи:

Ø Гліцин (амінооцтова кислота), якого в калагені найбільше (26,6%) - це моноаміномонокарбонова кислота без бокового ланцюга.

Ø Амінокислоти другої групи (пролін, аланін та ін.) неполярні, у бокових ланцюгах не мають реакційноспроможних груп і характеризуються хімічною інертністю.

Ø Амінокислоти третьої групи, які становлять близько 50% амінокислот (оксипролін, глютамінова і аспарагова кислоти, арганін, серин, лізин та інші),-полярні, мають у бокових ланцюгах активні групи, дисоціюють як основи або кислота і надають колагену високу реакційну спроможність. Функціональними групами колагену є карбоксильні, аміногрупи, гідроксильні і пептидні.

Залежно від того, яку ділянку тіла тварини вкриває шкура, вона по-різному формується і має різні властивості. У ВРХ на спині, яка є менш рухливою, формується більша товщина шкури з товстіших жмутиків колагенових волокон, які мають щільну ромбоподібну і петельну в’язь. На череві, розміри якого непостійні, шкура розтягується, має меншу товщину, жмутики хвилясті, розгалужені. Передня частина шкури, особливо на шиї, залежно від віку тварин, має зморшки різної глибини, може бути потовщеною, але пухкою. Ці особливості враховуються під час переробки шкури на шкіри для низу взуття і під час розкроювання тонких шкір на деталі верху.

Ділянки шкури, які істотно відрізняються за товщиною, щільністю укладання і характером в’язі жмутиків волокон, густиною волосяного покриву, називається топографічним. Різниця між ділянками посилюється з віком тварин, особливо у шкур ВРХ, коней і свиней. У шкурах ВРХ розрізняють такі топографічні ділянки: чапрак, вороток, поли.

 

 

Рис. 11 Топографічні ділянки шкіри:

а — великої рогатої худоби; б — кінської

 

Чапрак – центральна ділянка шкури. Має більшу товщину, щільну в’язь колагенових волокон, більш вертикальне їх розташування (кут нахилу – 60-70). Характеризується високими показниками фізико-механічних властивостей, є найціннішою частиною шкури, займає 40-50% площі. Чапрак відокремлюється від воротка по лінії, що проходить на рівні западин передніх і задніх пахвин. Задня частина чапрака називається озадком. Ділянка м’якої шкіри з відокремленим воротком називається кулатом.

Вороток – передня ділянка шкури. Має значну товщину, але підвищену пухкість і меншу міцність, нерівну поверхню через наявність складок і зморшок на лицьовому боці, які не розправляються. Жмутики волокон тонкі і мають менший кут нахилу. Займає близько 20% площі шкури.

Поли – крайні бокові ділянки шкури, розташовані по обидва боки чапрака і воротка. Мають меншу товщину, нещільне укладання волокон, розташованих під невеликим кутом нахилу (5-20) або паралельно поверхні шкури. Міцність шкіри невелика, розтяжність підвищена. Поли займають площу близько 15% кожна. Шкури корів, які телилися, мають більшу площу пол.

Шкури коней розподіляють на дві ділянки: передину і хаз. Передина має меншу товщину і переробляється на м’які шкіри. Хаз (шкури дорослих коней) товста і щільна ділянка, переробляється на шкіри для деталей низу взуття. Ця ділянка вкриває круп коней. Межею цих ділянок є лінія волосорозділу. По обидва боки хребта на хазі розташовані дві овальні ділянки, які мають високу щільність і міцність. На поперечному зрізі вони скло- або хрящоподібні і називаються шпігелі, що в перекладі з німецької означає “дзеркало”. Хаз займає приблизно чверть довжини шкури по хребтовій лінії.

У шкур дорослих свиней товщиною 2,7-3,7 мм відокремлюють поли, які є пухкими, менш міцними, мають соски, структуру сплетення волокон четвертого і п’ятого класів. Чапрак з відокремленим озадком називається крупоном.

Шкури ВРХ. Мають високу міцність і щільність. Шкури телят розподіляються за віком, а дорослих тварин – за статтю.

Опойок – шкури телят з первинним волосяним покривом, мають площу 70-120 дм2, товщину 1,3-12,0 мм. Якість шкури залежить від годування і умов утримання. Молочний опойок дає шкуру високої якості. Телята, вигодувані пійлом і переведені на рослинну їжу, дають шкуру з більш пухкою дермою.

Виросток– шкури телят, які перейшли на рослинні корми, з вторинним після линьки волосяним покривом. Вага свіжої шкури до 10 кг, площа 100-160 дм2, товщина до 3 мм. Переробляється на щільні високоякісні шкіри для верху взуття.

Напівшкурок– шкури телиць і бичків масою 10-13 кг, площа 120-220 дм2, товщина 2,5-3,5 мм. Отримують від тварин віком 1-1,5 роки.

Бичок – шкури молодих кастрованих і не кастрованих бичків масою 13-17 кг. Площа 200-275 дм2, товщина 3-4 мм.

Яловиця –шкури корів масою понад 13 кг. Залежно від маси поділяються на легку (13-17 кг),середню(17-25 кг) важку (більше 25 кг).Площа в межах 200-400 дм2, товщина 2,5-5 мм.

Бичина – шкури кастрованих биків масою 17-25 кг (легка) і більше 25 кг (важка).Площа 300-570дм2, товщина 3,5-5 мм. довжина шкур1,75-2,4 м, ширина 1,5-2 м.

Бугай– шкури не кастрованих биків. За масою аналогічні бичині, товсті, мають глибокі складки на воротку і передній частині чапрака.

Шкури опойка, виростка, напівшкурка переробляють на шкіри для верху взуття, підклади і галантерейних виробів, бичка - переважно на юхтові і устілкові шкіри. Із шкур бичини і яловиці, залежно від товщини, отримують різні шкіри–хромового дублення, юхту, спилок, устілкові, підошовні, лимарно-сідельні, технічні.

Шкури коней відрізняються від шкур ВРХ густішим волосяним покривом, розвиненою системою потових залоз, меншою щільністю і міцністю, більшими прижиттєвими вадами.

Шкури лошат мають масу до 5кг, площу 60-130 дм2, товщину до 1,4 мм. у зв’язку з непридатністю для виготовлення хутра перероблюють на шкіри для верху взуття і рукавичок.

Вимітка-шкури кінського молодняку масою понад 5 кг. площа 120-200 дм2, товщина передини 1,5-2 мм, хазу - 3-4 мм. Передини переробляють на шкіри хромового дублення і юхту, хази - на устілкові і підошовні шкіри.

Шкури овець. На шкіру переробляються шкури овець, які за станом волосяного покриву непридатні для виготовлення хутряної і шубної овчини. Шкури овець значно відрізняються за породою, віком, сезонним забоєм та іншими чинниками. Найкращими за якістю є шкури тварин, забитих влітку і восени. Шкури мають високу густину вовни, звивистість волосяних сумок, пухкість і незначну міцність при підвищеній розтяжності. Шкури овець щільні, площа 60-

75 дм2. переробляються на шкіри для верху взуття (шеврет), одягові, рукавичні, галантерейні.

Шкури кіз. Козлина відрізняється від овчин щільнішою дермою. Виготовлені із козлини шкіри досить міцні, м’які і гнучкі. Мерея досить своєрідна. Чітко виділяються глибокі борозни і нерівності.

Козлина розподіляється залежно від віку тварин.

Дрібна козлина – шкури козенят віком 2-3 міс., площа до 25 дм2. переробляється на лакові і рукавичні шкіри.

Легкакозлина – шкури козенят віком 3-5 міс., площа 25-40 дм2. використовується для виготовлення високоякісного шевро.

Середня козлина – шкури кіз віком 6-10 міс., площа до 60 дм2. шкури товсті, щільні, еластичні. Використовується на шевро.

Важкакозлина – шкури дорослих кіз і цапів. Площа 60-90 дм2. переробляються на козлину хромового дублення.

Шкури свиней. Особливість свинячих шкір полягає у тому, що рідко розташована щетина проникає через всю товщину дерми, яка не розподіляється на шари. Це зумовлює високу пористість виготовлених шкір. Досить товстий епідерміс (5-6% товщини дерми) своїми виступами глибоко проникає у дерму,надаючи лицьовому шару своєрідного рисунку.

Шкури поросят мають площу до 30 дм2 ,середні-70-120 дм2. великі шкури дорослих маток і хряків площею понад 120 дм 2 мають товщину 2,7-3,7 мм. Зі шкур поросят виготовляють рукавичні і галантерейні шкіри, дрібних і середніх-шкіру для верху взуття, підкладкові і галантерейні вироби; з важких – підошовні, устілкові шкіри, юхту, сирицю, лимарно-сідельні шкіри.

Крім перелічених основних видів, для виготовлення шкіри в обмеженій кількості застосовуються шкури деяких домашніх та диких тварин, морських звірів, плазунів, риб.

Шкури північних оленів мають глибоке залягання волосяних сумок, значно більшу товщину сосочкового шару, ніж сітчастий, значну пухкість і пористість. Шкури молодих тварин (до 1 року) площею 70-90 дм2 і товщиною 2-3 мм є найціннішими для виготовлення взуттєвої замші і рукавичних шкір. Площа шкур дорослих тварин становить 130-170 дм2, товщина залежно від сезону 1,5-5 мм. Зі шкур виготовляють галантерейну та технічну замшу, шкіри хромового дублення для спортивних виробів.

Шкури верблюдів мають глибоке залягання волосяних сумок, пористі й пухкі. Шкури верблюденят масою до 10 кг порівняно тонкі. З них виготовляють шкіри для верху взуття і підкладки та галантерейних виробів. Шкури дорослих верблюдів площею 340-460 дм2 мають товщину на озадку 3,5-5 мм. Використовуються на шкіри різного призначення.

Шкури диких кіз (сайгака, джейрана, косуль, гірських цапів, гірських баранів, кабарги) прирівнюються до степової козлини. Шкури сайгаків мають площу до 100 дм2, тонкій щільні, придатні для переробки на замшу, на шкіри хромового дублення для верху взуття та галантерейних виробів. Шкури косуль (родини оленів) мають площу 60-100 дм2, завтовшки 1,5-2 мм, використовуються для виготовлення замші та лайки.

У шкур кенгуру немає розшарування, шкіри мають високу міцність під час розтягування, гарний зовнішній вигляд, м’які на дотик, застосовуються для виготовлення високоякісного спортивного взуття.

Шкури тюленів мають рівномірну товщину до 4-6 мм і площу 70-250 дм2 залежно від віку і виду. Шкури з цієї сировини недостатньо міцні, мають високі показники розтяжності, водо- і повітропроникності. Лицьовий спилок завтовшки 1,3-1,8 мм має однакові властивості у повздовжньому і поперечному напрямах. Використовуються на шкіри для верху взуття, одягу та галантерейних виробів.

Шкури моржів мають площу до 600 дм2 і значну товщину, досить грубі складки і зморшки на поверхні. Переробляються переважно на технічні шкіри, для яких притаманна пухкість, але менша пористість, ніж у тюленячих.

Шкури рептилій (крокодилів, ящірок, плазунів) використовуються як другорядна сировина. Цінність шкіри з них визначається характерним рисунком мереї, що утворюється виступами. Різноманітне розташування цих виступів, природне і штучне забарвлення надають кожній шкірі своєрідного вигляду. Поряд з цим шкіри мають високий опір розтягуванню та стиранню. Шкіри з традиційної сировини нерідко імітують під шкіри рептилій.

Шкури крокодилів найбільш придатні для виготовлення шкір для верху взуття. Вони мають великі виступи прямокутної форми, однотонне забарвлення. Із шкур різних видів ящірок, розповсюджених у тропічних країнах, отримують дуже гарні шкіри для верху взуття з своєрідним рисунком, нерідко барвистим. наприклад, варан, довжина якого сягає 1,5 м. Має на спині горбки, а на голові і череві – лусочки. Верхній бік тіла жовтуватий з темними смугами, а нижній-піскувато-жовтий без плям.

У шкіряному виробництві можуть використовуватися також шкури різних видів удавів, полозів, вужів, гадюк.

Шкіри плазунів досить міцні, можуть застосовуватися для верху взуття і галантерейних виробів.

Шкури риб (акул, тріски, білуги тощо) не мають розшарування. Верхній шар шкури має тверді горбки та кишені, в яких щільно тримається луска. Завдяки цьому утворюється своєрідний рисунок лицьової поверхні. Шкіри можуть застосовуватися для верху взуття та галантерейних виробів.

Шкури птахів мають великі отвори від грубого пір’я . гарний вигляд має шкіра зі шкури страуса, що використовується на сумки і портфелі.

 





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...