Главная Обратная связь

Дисциплины:






Жидівське друкарство на Волині



Найстаршою жидівською друкарнею на Волині була друкарня в Острозі. Видання цеї друкарні широко розхо-дилися не тільки на Волині, але також і по Поділлі та Ки-ївщині. Пізніше вона припинила своє існування, але 1792 р., з дозволу власника міста Малаховського, місцеві міщани -- Шмуль Беркович та Арон Йосійович знову відкрили жидів-ську друкарню. З дозволу Рижської цензури вони друку-вали багато своїх релігійних книжок. Ця друкарня проіс-нувала аж до нових часів, і тільки 1832 р. її закрито з наказу уряду.

28. Фольклорна культура. Козацтво у літературі й фольклорі.

Український фольклор, багатство якого неосяжне, це складова невiдємна частина великої культури нашого народу. З нього промовистих сторінок, пісень, дум, казок, легенд, переказів, прислів'їв та приказок - відкривається не лише найповніша енциклопедія народного побуту, звичаїв, обрядів, свят, а й цілий світ настроїв, роздумів, сподіванок та мрій українців за тисячоліття, їхні вдача, характер, психологія, фiлософiя та етнопедагогiка народу, його менталітет. В усі часи саме пісня стояла на сторожі тих заповітних джерел, що нині живлять наше національне відродження.В українській народній пісні, як ні в одному з будь-яких інших жанрів відбилася історична пам'ять народу про його побут, звичаї, почуття, переживання настрої, про все те, що він любить i ненавидить, про все те, до чого прагне людина у своєму житті. Пісенний фольклор в цілому і героїчний епос українського народу, зокрема, протягом кількох століть відігравав важливу роль у процесах етнічної самоідентифікації, а згодом у формуванні української нації. Ці процеси мали спільні ознаки з розвитком європейської фольклористики та рухом “побудителей” у слов'янських народів східної Європи. Справжнє захоплення національним фольклором у ХІХ ст., особливо героїчним епосом, пояснюється високим пафосом боротьби за волю й незалежність, що була закладена в Феномен козацтва (особливо запорозького) в уяві українця завжди асоціюється з такими морально-естетичними поняттями, як воля, героїзм, честь, вірність, справедливість, патріотизм і самопожертва в ім'я добробуту батьківщини. Тому цілком закономірним, логічно вмотивованим с тісний зв'язок цього феномену з народною уснопоетичною творчістю (фольклором). Із методологічної й пізнавальної точок зору важливо розрізняти власне козацький фольклор (народні уснопоетичні твори, складені самими козаками) і фольклор про козаків (народні уснопоетичні твори, що виникали поза козацьким середовищем).

Про власне козацький фольклор дають підстави говорити свідчення сучасників і дослідників козаччини. Так, наприклад, польські письменники і вчені 16-17 ст. С. Сарницький, Б. Папроцький, Петрицький та Морштин у своїх писаннях про Україну відзначають, що серед козаків були досить поширені історичні пісні та думи, які вони складали самі й вельми майстерно виконували під акомпанемент кобзи. Д. Яворницький твердить також: «Бувши високими поцінувачами пісень, дум і рідної музики, запорожці любили послухати своїх боянів, сліпців-кобзарів, нерідко самі складали пісні та думи й самі бралися за кобзи...». Щоб визначити належність уснопоетичного твору до власне козацького фольклору, слід враховувати два головні моменти: час виникнення і першого запису цього твору (якщо є такі дані) та тематику й сюжетно-версифікаційні його особливості. Перевага другого моменту для доказовості більш очевидна, оскільки така структурно-семантична ознака фольклорного тексту, як точність і деталізація опису події (подій), може беззаперечно вказувати на те, що автором твору про цю подію (ці події) є її (їх) учасник, очевидець. Беручи до уваги сказане, до власне козацького українського фольклору можна з певністю віднести історично-героїчні думи 15-17 ст., переважну більшість історичних пісень 15-18 ст., окремі давні ліричні пісні, легенди й перекази, а також цілу низку прислів'їв та приказок. Найхарактернішу частину усно-епічного надбання козаків (запорозьких і реєстрових) становлять думи. Вони виникли в кінці 15 ст.



Сам термін «дума» як визначення жанру народних творів уперше фіксується в хроніці згадуваного С. Сарницького, датованій 1506. Перший їх запис датується кінцем 17 ст., а перша їх збірка опублікована в 1819 М. Цертелєвим у Петербурзі під назвою «Опыт собрания старинных малороссийских песней». Історично-героїчні думи козацького походження поділяються на три цикли : 1) думи 15-16 ст.; 2) думи середини 17 ст.; 3) думи 18 ст. До дум 1-го циклу належать «Козак Голота» (запис кіпця 17 ст.), «Отаман Матяш старий», «Федір безрідний, бездольний», «Три брати самарські», «Іван Богуславець», «Самійло Кішка», «Івась Коновченко, Вдовиченко», «Олексій Попович», «Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі», «Розмова Дніпра з Дунаєм» (запис 1805), «Смерть козака в долині Кодимі», «Плач невольника в турецькій неволі» (запис 1832), «Маруся Богуславка», «Невольники на каторзі» (запис середини 19 ст.), «Сокіл і соколя» (запис 70-х рр. 19 ст.). Героями цих творів виступають покозачені злидарі - борці за соціальну справедливість - і прості запорожці та їх ватажки, що потрапили в бусурманську неволю. Самі ж твори яскраво відбивають початковий період козаччини, причини та обставини її виникнення.


Другий цикл складають думи «Іван Богун», «Про Сулиму, Павлюка та про Яцька Остряницю» (запис 1928), «Хмельницький І Барабаш», «Богдан Хмельницький І Василь молдавський», «Смерть Хмельницького» {запис 1814), «Корсунська перемога» (запис 1849), «Вдова Івана Сірка і Сірченки» (запис 1805). Вони присвячені подвигам видатних козацьких проводирів періоду Визвольної війни українського народу середини 17 ст., а також долі їх родичів та близьких.
Думи «Козак-нетяга Хвесько Ганжа Андибер» (запис 1853), «Козацьке життя» (запис 40-х рр. 19 ст,), «Проводи козака» (запис 1805) становлять третій цикл. Від дум 1-го й 2-го циклів названі твори відрізняються тим, що в них, крім героїко-романтичного мотиву, сильно звучить мотив соціально-побутовий. Це й природно, бо у 18 ст. українське козацтво під дією внутрішніх і зовнішніх чинників зазнало глибоких соціальних змін, які врешті призвели до його занепаду.


Тематично й художньо-стилістично до козацьких дум близькі численні Історичні пісні козацького походження. Вони поділяються в хронологічному плані на такі ж цикли, як і думи.
Пісні першого циклу оплакують долю України, яка зазнає грабіжницьких нападів кримськотатарської орди («Зажурилась Україна, бо нічим прожити», «За річкою вогні горять», «Із-за гори, гори, з темненького лісу»), розповідають про муки козаків-певільників («В Туреччині та й на брамі кам'яній») та героїчну смерть їхніх ватажків («В Цареграді на риночку»), прославляють молодиків за бажання потрапити на Січ і стати на захист рідної землі («Туман поле покриває», «Не жур мене, стара нене»). В історичних козацьких піснях другого циклу опоетизовано визвольну боротьбу 1648-54 та змагання за волю Вітчизни видатних учасників цієї боротьби: Б. Хмельницького («Чи не той то хміль», «Ой Богдане, батьку Хмелю», «Ой послав Бог Хмельницького»), М. Кривоноса («Не дивуйтеся, добрії люди», «Ой усе лужком та все бережком» ), Д. Нечая («Ой з-за гори високої»), Н. Морозенка («Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче»). До цього ж циклу належать пісні про Жванецьку облогу («Ой з города з Немирова») та про Берестецьку битву («Висипали козаченьки з високої гори»).


З історичних пісень третього циклу постають образи І. Мазепи («Ой пише, пише та гетьман Мазепа»), С. Палія («Годі, коню, в стайні спати»), І. Ґонти («Да стояв, стояв сотник Гонта», «Виїхав Гонта та з Умані»), М. Залізняка («Максим козак Залізняк»), М. Швачки («Ой виїхав із Гуманя козаченько Швачка»), С. Чалого («ОЙ був в Січі старий козак»). Пісні цього ж циклу передають тугу з приводу національної трагедії українського народу - зруйнування царським військом Запорозької Січі («Ой з-за гори, з-за лиману», «Ой не жалуйте ви, славні запорожці», «Ой полети, галко, ой полети, чорна», «Ой тепер наші славні запорожці», «Та славне ж було Запорожжя», «Пішло наше славне Запорожжя», «Ой Боже наш милостивий», «Чорна хмара наступає, дрібен дощик з неба»). Для козацької уснопоетичної творчості не чужими були й ліричні пісні. В цьому переконує пісня «Про козака і Кулину», записана у 1625 (варіант назви - «Пісня про козака Плахту»). У козаків, зокрема запорожців, була багата фантазія, вони вміли майстерно розповідати про власні пригоди, про різні події та про різних людей. Д. Яворницький пише, що вони «нерідко самі розпускали про свою силу та непереможність неймовірні оповідання й змушували вірити в те інших». Особливо любили братчики переказувати про своїх богатирів і характерників. Усе це, безумовно, сприяло виникненню в середовищі січового й реєстрового товариства таких фольклорних жанрів, як легенда та переказ.

Не чим іншим, як плодом козацької творчості, можна вважати легенди «Хмельницький і Барабаш», «Герць Хмельницького», а також перекази «Ян Потоцький попав у полон», «Про запорожців та царицю Катерину», «Як запорожці пішли із Січі до турка», «Запорожці за Дунаєм». Є відомості про те, що Б. Хмельницький, приймаючи в жовтні 1655 послів польського короля Яна II Казимира, розповів їм легенду про вужа і невдячного господаря. Цим гетьман виразно натякнув на непримиренність його війська та шляхетської Речі Посполитої. Цілком можливо, що використана українським державним діячем легенда виникла й побутувала в його козацькому оточенні. Образність, дотепність, влучність висловів із козацького мовлення породжували прислів'я й приказки. Такі, скажімо, прислів'я, як «Висипався Хміль із міха та показав ляхам лиха» (про Б. Хмельницького) або «Іван носить плахту, а Настя булаву» (про І. Скоропадського, яким керувала його дружина) могли з'явитися тільки в козацьких колах. Немає сумніву щодо козацького походження й цілого ряду інших (записаних здебільшого в 17-18 ст.) паремій, хоча б оцих: «Були ляхам Жовті Води, буде ще й Пилява», «До булави треба й голови», «Од Богдана до Івана не було гетьмана», «Славний козак Максим Залізняк - славнішеє Запорожжя», «Гляди, козаче, щоб татари сидячого не взяли», «Де байрак, там і козак», «Козак журби не має», «Козацькому роду нема переводу», «Терпи, козаче, отаманом будеш», «Наш Луг - батько, Січ - мати: от де треба помирати», «Хто любить піч, тому ворог Січ», «Краще живий хорунжий, ніж мертвий сотник». У фольклорі про козаків найпоширенішими жанрами є легенди та перекази.

Ті чи ті історії з елементами фантастики й художнього вимислу, пов'язані з козаччиною, побутують майже в кожному населеному пункті сучасної України, а також на Кубані, на Дону та в деяких інших регіонах. Особливо часто їх можна почути на теренах колишнього Запорожжя (Дніпропетровська, Запорізька, Херсонська, Кіровоградська, Миколаївська, Донецька області). Не випадково саме тут протягом 19-20 ст. збирачі фольклору зафіксували цих творів найбільше (записи О. Стороженка, І. Срезневського, О. Афанасьєва-Чужбинського, Я. Новицького, І. Манжури, Д. Яворницького, Г. Данилевського, Яра Славутича, М. Киценка та ін.). Подібно до дум та історичних пісень, що виникли в козацькому середовищі, легенди й перекази новішого часу, присвячені козацькій тематиці, поділяються на цикли: 1) історико-героїчні легенди та перекази; 2) топонімічні легенди та перекази; 3) соціально-побутові легенди та перекази. Серед історико-героїчних легенд і переказів, записаних, як правило, від нащадків запорожців, домінують твори про боротьбу козаків із хансько-татарськими, турецькими, польськими і московськими завойовниками, а також твори про життя й подвиги Б. Хмельницького, Н. Морозенка, М. Кривоноса, С. Палія, І. Сірка, П. Калнишевського та інших козацьких ватажків («Як козаки взяли Азов», «Про козака Щербія», «П'ятницькі хрести», «Подвиги Семена Палія», «Великий воїн», «Його жахались вороги», «Як Сірко переміг татар» і т. п). У всіх цих творах дуже виразно звучить патріотична ідея.

Такі легенди й перекази, як «Річка Чортомлик», «Річка Кінська», «Озеро Лебедеве», «Тарасове Гульбище», «Урочище Сірківка», «Острів Лантухівський», «Урочище Сагайдаче», «Думна скеля», «Баштові дуби», «Селище Кривий Ріг» та подібні, належать до топонімічного циклу. В них ті чи ті сучасні географічні назви тлумачаться у зв'язку з подіями періоду козаччини, у зв'язку з іменами запорожців та їх отаманів.

Такі пісні творилися зазвичай людьми, близькими до козаків, здебільшого їх родичами та коханими. Дехто з цих людей тепер відомий. Йдеться, зокрема, про українського поета і філософа 18 ст. Семена Климовського та легендарну поетесу з Полтавщини Марію (Марусю) Чурай (17 ст.). Перший - автор знаної у всьому світі пісні «їхав козак за Дунай», яку обробив Л. Бетховен; друга ж залишила нащадкам шедевр української піснетворчості - «Засвіт встали козаченьки» (або «Засвистали козаченьки»).
Лише зрідка козаки виступають героями українських народних казок. Це, мабуть, пояснюється тим, що в післякозацьку добу казка як жанр українського фольклору вже майже перестала творитися, а також тим, що для казкового зображення якихось подій чи якихось людей потрібне значне часове дистанціювання казкаря від цих подій або цих людей. Казками про козаків можна назвати хіба що такі народні твори, як «Про запорожців та царицю Катерину» і «Як запорожці висватали наймита» (хоча за своїми художньо-стилістичними ознаками названі твори є скоріше легендами, аніж казками).


Історична пам'ять про козаччину стимулює виникнення в україномовному середовищі різного роду фразеологічних сполучень, зокрема прислів'їв і приказок на зразок: «Життя собаче, зате слава козача», «Зовсім козак, та чуб не так», «Козак не без долі, дівка не без щастя», «Козак хороший, та не має грошей», «Козацька миля довга», «Піч - річ бабська, а пляшка - козацька», «То не козак, що боїться собак», «Якби хліб та одежа, їв би козак лежа». Прикметною рисою прислів'їв і приказок на козацьку тему, але створених не козаками, є ухил їх морально-філософської семантики у бік побутовізму.
Козацький фольклор і фольклор про козацтво становлять вагому частину духовного, культурного і художньо-естетичного надбання українців.

29. Блискуче Мазепинське Бароко. Стилістичні особливості бароко як світогляд епохи.

Тематика і художні риси бароко. Найяскравішими були ознаки бароко в тематиці творів та художній картині відображува- ного в них життя. Для бароко характерними стали алегоричність, містицизм, інтерес до трагічних суперечностей буття: життя і смерті, тлінного і вічного, взагалі поєднання непоєднуваного — смішного із сумним, трагічного з комічним, високого з низьким («радісний біль», «багатий жебрак», «німий промовець», «блаженна мука» тощо). Дотепність, парадоксальність, контрастність — це ті риси твору, які найбільш цінували митці бароко.


Улюблені теми митців бароко — ілюзорність та скороминущість людського життя, метафорично осмислювані в образах життя як сну, життя як театру або лабіринту; трагічна невлаштованість світу; фатальна підпорядкованість людської долі божественній волі; гріховність людської природи. Поширеними мотивами поезії бароко стають різноманітні природні катаклізми (бурі, повені, землетруси) та соціальні потрясіння (війни, повстання, народні заворушення), трагічні суперечності в душі людини як відображення суперечностей між небесним та земним, раціональним та ірраціональним, пристрастю та моральним обов'язком, мотиви відчаю, зневіри та приреченості.
У творах бароко найчастіше домінує похмурий, песимістичний пафос. Напружена емоційна атмосфера творів бароко розрахована на те, щоб максимально вразити, схвилювати читача. Художні прийоми бароко — це надмірна метафоричність, вишуканість, ускладненість мови, різноманітні стилістичні експерименти з формою художнього твору, елементи фантастики, використання різноманітних емблем, алегорій та символів, через які митці бароко намагались осмислити потаємний сенс буденних речей (наприклад, людське життя асоціювалося зі «скаженим звіром», що переслідує власну тінь, або з трояндою, яка швидко втрачає свої пелюстки, залишаючи натомість сухе стебло і гострі шипи, та ін.). В основу сюжету барочного твору, як правило, покладено історію духовного випробовування людини. Жанри бароко. Найпоширенішими жанрами бароко були пасторальна поезія та драма, пасторальний роман, філософсько-дидактична лірика, сатирична бурлескна поезія, комічний роман, трагікомедія, філософська драма. За тематикою бароко інколи ділять на високе, що відображало ідеологію та естетичні смаки аристократії, та низьке, яке відбивало проблематику життя демократичних прошарків суспільства.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...