Главная Обратная связь

Дисциплины:






Основи філософського розуміння буття та матерії



1. Буття як філософська проблема.

2. Види, форми та рівні буття.

3. Матерія та її атрибути

 

Ключові поняття: онтологія, буття, матерія, субстанція.

Філософія прагне з'ясувати питання про буття світу та буття людини, тому вона потребує особливої категорії, яка фіксує існування світу, людини та свідомості.

Поняття буття із самого початку стає однією зі світоглядних підстав філософського мислення. Правий був Г. Гегель, назвавши поему Парменіда «Про природу», де проблема буття є центральною, початком філософії: є буття, а небуття зовсім немає; тут достовірності шлях і до істини він наближає…

Поняття «буття» – прадавнє в філософії й означає «бути», «існувати». Буття – це чисте існування, що не має причини; буття – причина самого себе, самодостатня і така, що ні до чого не зводиться, не з чого не виводиться. Буття – це не вид або різновид предметів – це буття існуючого.

Співвідношення буття і небуття – це філософська проблема, яка вирішувалася упродовж усієї історії філософії. Уперше в філософії це поняття ми зустрічаємо у Парменіда. Він дотримується абстрактного розуміння буття, і не бачить сенсу розмежовувати буття й думку, бо без буття думки немає. У Геракліта буття пронизане боротьбою протилежностей, з неї народжується найпрекрасніша гармонія світу, воно мінливе, динамічне. Вічність світу, вічність буття для нього така ж безперечна, як і для Парменіда. Буття і небуття нерозривні, одне породжує інше, одне переходить в інше. У Демокрита гловне в світі – атоми і порожнеча, тобто, реально існуючими виявляються і буття (атоми) і небуття (порожнеча).

У Платона істинне буття («світ ідей» – духовних сутностей) протиставляється матеріальному, в якому з'єднується буття і небуття у вигляді недосконалих відбитків ідей.

З одного боку, філософ проводить думку про тотожність буття і розуму, з іншого, буття – життя, рух, душа, воно несе у світ істину, красу, співмірність, благо, і речі стають все конкретнішими, йдучи від абстрактної одноманітності.

У Аристотеля є буття можливості, потенційне буття, а буття дійсне, реальне, завжди буття чогось, а не просто буття.

В Середні віки буття – це створений Богом світ, Бог – саме буття.

В епоху Відродження буття – це природа, а людина – вище її творіння.

У Новий час це поняття грало помітну роль в усіх філософських системах. Тут створена така концепція буття, яка могла дати обґрунтування науковому знанню. Розглядають буття як одиничне існування (Бэкон, Гоббс, Локк), а в той же час будується система абсолютного буття (Декарт, Спіноза).

У німецькій класичній філософії буття наповнюється діалектичним змістом. У Гегеля буття і небуття об'єднані спочатку, у зародку, потенційно. Їх взаємопереходи розглядаються як становлення. Для Фейєрбаха буття – природа, а людина – унікальне її творіння.



У марксизмі – все реально існуюче. Багато сучасних філософських шкіл розділяють цю точку зору, уточнюючи структуру буття.

Російська релігійна філософія – буття духовне, в нім і хаос, і гармонія, Зло і Добро. Людина ж є точкою перетину матеріального і духовного світу, земного і божественного.Таким чином, буття – це філософська категорія для позначення всего того, що існує, має місце. Нескінченне різноманіття духовного і матеріального, сукупність сущого, мінливого й вічного, світ як єдине ціле.

Буття багатоструктурне, тому необхідно розрізняти види буття – об'єктивна і суб'єктивна реальність, рівні буття – актуальне і потенційне буття, форми буття – природне і соціальне.

Об'єктивна реальність включає неживу природу – природний і штучний світ, усі стани і явища природи. Це уся перша і друга природа, позбавлена життя, нескінченна у своєму прояві. Уявлення про походження і еволюцію світу склалося 400 років тому, а про Галактику люди дізналися тільки в ХХ ст. Різноманіття неживої природи має свій початок (факт Всесвіту, що розширюється), але немає відповіді, що було до вибуху, що буде в майбутньому – розширення або стискання? Чи є у світу початок і кінець в просторі і в часі? Зрозуміло одне – світ змінюється.

Плазма, що розширюється: зірки, планети, комети, що входять до складу Галактик, що віддаляються один від одного, в скупченнях яких відбуваються вибухи, причини їх доки науці невідомі. Наша планета виникла з розсіяного в сонячній системі газопилової речовини приблизно 5 млрд. років назад. Сьогодні людина створила цілий світ штучної природи, де задовольняє свої потреби.

Виникає закономірне питання: Що таке природа в контексті поняття «буття»? Відповіді на нього можуть бути наступними:

1. Природа в широкому сенсі – увесь Всесвіт, включаючи і людину.

2. У вузькому сенсі природа – це біосфера – сфера життя (у 1802 р. це поняття вводить французький вчений Ж. Ламарк), тонка оболонка Землі, де протікає життя.

При цьому особливе місце займає людина і місце його існування, куди включається і штучна природа.

 

 

Буття живої природи включає два рівні:

- Жива неодухотворена природа, тобто все, що має здатність до розмноження, обміну речовин з природою, але не має свідомості (біосфера: фауна, флора);

- Жива одухотворена природа – буття людини і його свідомість, буття конкретних людей і суспільства, буття ідеального і духовного (індивідуальна і громадська свідомість).

Це доки все, що відомо науці.

Суб'єктивне буття – це світ Духу, особливого роду реальність. Вона незрима, невагома, є присутнім в усіх актах людської діяльності. Це світ почуттів, емоцій, образів, понять, уявлень. Сюди включається індивідуальна свідомість в усіх формах прояву. Суб'єктивна реальність є продуктом відображення об'єктивної реальності і, у свою чергу, робить вплив на неї.Таким чином, буття є єдність матеріального і духовного. Це світ сам по собі (ноуменальне буття) і світ, яким він нам уявляється, (феноменальне буття).

Необхідно розрізняти актуальне (дійсне) і потенційне (можливе) буття. Актуальне, готівкове, в цьому просторово-часовому інтервалі, все, що існує у цей момент. Актуальне буття речей і процесів природи, людини, і їм створене, має в собі масу нереалізованих можливостей. Це потенційне буття, яке може залежно від умов стати або не стати актуальним. У природі відбувається завдяки природним законам. У суспільстві теж є свої закони, але вони проявляються через діяльність людей.

Буття пов'язане з небуттям, вони нерозривні. Одне породжує інше, одне помирає в іншому. Буття одних визначається через перехід в небуття інших. Буття – загальна, універсальна і єдина у своєму роді здатність існувати, яку має будь-яка реальність. Але категорія «бути» фіксує факт наявності або відсутності.

Небуття – це коли річ, явище, думка (те, що може існувати) перестає бути самим собою, і про нього говорять, що зійшло у небуття. У філософії це не так: якщо про те, що пішло, говорять, то воно мислиться як щось конкретне, одже, воно знову існує, але вже у свідомості, як ідеальне. Ідеальний образ може утілитися в аналогічний об'єкт – копія картини, храм Христа Спасителя. Буття завжди в сьогоденні.

Усі форми буття існують за своїми законами і є об'єктом пізнання різних наук. Людина – символ єдності світу, вона відкриває цей світ засобами наукового і ненаукового пізнання. Вічність буття обумовлена законом збереження і перетворення одного виду в іншій, а це пов'язано із законом універсальної взаємодії, що і є розвиток.

Таким чином, природа і людина, майбутнє і справжнє, ідеальне і матеріальне – єдині, і передумовою цієї єдності є буття. Але яку б форму буття ми не узяли, основою його є матерія як об'єктивна реальність.

Категорія «матерія» має древнє коріння. Вона виникла в історії філософії із спробою древніх філософів пояснити єдність світу, і в усьому різноманітті знайти кінцеву основу – вічну незмінну субстанцію.Матеріалісти намагалися звести її до одного начала (Фалес, Анаксимен), інші мислителі приходять до визнання множинності начал (Эпидокл).

Новою синтезуючою спробою знайти початок усіх речей явилося вчення атомістів, одному з найплідніших завоювань людської думки. Ця ідея проіснувала більше двадцяти віків і дозволила пояснити безліч природних процесів (періодична система Менделєєва).

У Новий час висловлюється ідея спільності властивостей і фізичної будови матерії. У вченні про матерію як субстанції акцентувалася увага на атрибутивних властивостях (протяжність, твердість, непроникність, інертність, щільність і т.ін.). Правда, тут, говорять і про «начала», «елементи», «корпускули» як їх носій.

Таким чином, матеріалістична традиція у філософії виходила з двох принципів – матерія розглядалася як загальна речова основа, або як сукупність специфічних властивостей. Цю модель можна назвати субстрактно-атрибутивною.

Здолати підміну поняття «матерія» одним з його видів вдалося французькому філософові Гольбаху, який вважав, що матерія, – все те, що впливає якимсь чином на наші органи чуття. Такий погляд на категорію "матерія" знайшов подальший розвиток в діалектичному матеріалізмі з урахуванням нових відкриттів в природознавстві.

Необхідно розмежовувати поняття «матерія» у філософії і природознавстві. У філософії – «матерія» – категорія, яка дана для позначення об'єктивної реальності і відбивається в нашій свідомості.

Головна властивість – бути об'єктивною реальністю, тобто існувати поза свідомістю. А природно-наукові й соціальні уявлення виражають її фізичні, хімічні, біологічні і соціальні властивості.

Матерія – це об'єктивний світ в цілому, а не те, з чого він складається. Окремі речі, явища – види матерії. Матерія – загальне, що об'єднує все суще, що існує поза свідомістю, впливає на наші органи чуття і відбивається в наших уявленнях. Це поняття розмежовує зовнішній світ на дві реальності – матеріальну і ідеальну, тобто свідомість, яка і за походженням, і за змістом вторинна. У світі немає нічого, окрім матерії, що рухається, яка змінюється в просторі і в часі.

Об'єктивна реальність двоєдина: власне природа, де свідомість вторинна, а друга – результат творчої діяльності людини – світ культури. Тут свідомість – первинна. Свідомість не лише відбиває, але і творить світ. Таким чином, категорія матерії багата за своїм змістом як субстанція, що має атрибути, вона є єдність загального і окремого.

Основні властивості матерії:структурність, системність, самоорганізація, відображення, рух, простір, час.

Матерія багатоструктурна. Нежива природа включає такі елементи: субмікроелементарний рівень, елементарні частки, фізичний вакуум (стан матерії, де відбувається складний процес появи і зникнення елементарних часток); ядерний рівень, атомарний, молекулярний, макротіла, планети, системи планет, зірки, галактики (сукупність планетних систем і зірок), система галактик. Метагалактика – це увесь Всесвіт.

Жива природа включає наступні елементи: нуклеїнові кислоти (ДНК, РНК); клітина; багатоклітинні; популяція (сукупність особин); биоциноз – сукупність популяцій (ліс – це тварини, рослини, які мешкають на цій ділянці землі, води і знаходяться в певному відношенні один з одним); біосфера – глобальна система життя, утворена в результаті биоцинозов.

Соціум включає наступні елементи:

- індивід, сім'я, колектив, соціальні групи, етнічні утворення, раси, держави, союзи, суспільство, людство в цілому. Таким чином, матерія по відношенню до буття (онтології ) – основа усього сущого;

- у гносеології – носій свідомості, джерело пізнання, критерій істини;

- у природно-науковій галузі – носій численних властивостей фізичного світу;

- у соціальній дійсності – громадське буття, поле чуттєво-предметної діяльності, основа суспільної свідомості.

Що стосується будови матерії, то сучасній науці відомо два її види – речовина і поле, що переходять один в одного.

Речовина дискретна (внутрішньо розчленована) та структурована, має масу спокою і зосереджена в просторі. Форми речовини різноманітні: атоми, молекули, гази, рідкі і тверді тіла, полімери, білок, віруси, живі організми, макротіла.

Поле – складна електромагнітна освіта, що складається з квантів («порцій»), які не мають маси спокою і розподілені в просторі рівномірно. Поле теж існує в різних видах: гравітаційне, електромагнітне, біологічне.

Речовина і поле взаимопроникають, доповнюють один одного. Їх синтезом, наприклад, є плазма, як особливий стан матерії, з неї складаються, зокрема, небесні тіла типу Сонця. Така взаємодія має місце на рівні елементарних часток в мікросвіті.

Матеріальний світ – єдність протилежного: переривчастого та безперервного, кінцевого і нескінченного.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...