Главная Обратная связь

Дисциплины:






Діалектика в системі методів філософського пізнання світу



 

1. Діалектика та інші форми мислення

2. Основні принципи та закони діалектики

3. Базові категорії діалектики

 

Основні терміни: діалектика, метафізика, закони, категорії.

 

Первинно під діалектикою розумілося мистецтво вести спір, дискусію, але з часом в античній філософії дозріло розуміння світу як вічного потоку, вічного процесу зміни, рухомою силою якого є боротьба протилежностей (Геракліт, Сократ, Платон).

Багато рис діалектики знайшли відображення у філософії Середньовіччя, епохи Відродження та Нового часу. Істинний тріумф чекав ідею розвитку починаючи з кінця XVIII ст. (І. Кант, І. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г. Гегель). Далі К. Маркс переосмислив діалектику Гегеля з матеріалістичної позиції.

Традиційно виділяють такі історичні форми діалектики, як діалектика Сократа, діалектика Гегеля та діалектика Маркса. Якщо перша форма являє собою мистецтво вести спір з метою виявлення істини, то пізніші форми являють собою філософський метод, погляд на світ у цілому. Саме така діалектика розглядається у теорії пізнання.

Діалектика – це вчення про універсальні зв'язки та загальні закони розвитку природи, суспільства й пізнання. Діалектика вивчає зв'язок і розвиток не в повному обсязі (в іншому випадку спеціальним наукам не залишалося б об'єкту дослідження), а виявляє їх загальні риси. Її завдання полягає у тому, щоби відтворити ідеальну модель розвитку в його загальних характеристиках.

Діалектика є не тільки теорією, але й методом мислення (пізнання).

Діалектика має низку альтернатив. Альтернатива (фр. аlternative – чергування) – наявність взаємовиключних можливостей та необхідність вибору між ними. Альтернативами або антиподами діалектики виступають метафізика, софістика, еклектика.

Аналізуючи відношення діалектики до метафізики, слід пам'ятати, що діалектика розглядає всебічні, всеосяжні зв'язки, тоді як метафізика об'єднує, спрощує зв'язки, зводить усе їх різноманіття до найбільш простих зв'язків одного типу, як правило, до механічних. Г. Гегель вважав, що метафізика – це антидіалектика, ненауковий метод пізнання. Вчений-діалектик – це новатор, який вміє з'єднати окремі частини дослідження в загальне ціле, має широку картину світу; він розуміє, що світ безперервно змінюється, і тому не боїться нового. Навпаки, вчений-метафізик – це догматик, який «за деревами не бачить лісу», ідеалізує минуле і побоюється нового. Зазначимо, що таке негативне розуміння метафізики має місце лише у межах вчень Г. Гегеля і К. Маркса. Водночас у філософії зберігається традиційне розуміння метафізики як учення про понадчуттєве.

Софістика – свідоме використання неправильних доводів та хитрощів, зовнішньо виступаючих як правильні. Тут відбувається виривання окремих неіснуючих зв'язків і взаємозалежностей об'єктивної дійсності та здійснюється спроба представити їх як істотні, визначальні. Можна сказати, що софістика починається там, де діалектика як метод аналізу понять, що відбивають дійсність, поступається місцем мистецтву мовного конструювання.



Еклектика безпринципно, механічно об'єднує в єдине ціле несумісні між собою ідеї, зв'язки і стосунки, претендуючи при цьому на об'єктивність і всебічність аналізу процесів і явищ. У сучасних умовах еклектика набуває поширення в роботах вчених самих різних напрямів. Поліваріантність, «клаптевість» мислення досить типові для постмодернізму, який використовує техніку «вільного польоту», колажу, що складається з протилежних і несумісних ідей і поглядів. Така техніка не визнає послідовності, логіки або симетрії, ґрунтується на парадоксах і плутанині.

Початковими принципами (лат. principium – початок, основа) діалектики як методу пізнання є: принцип загального зв'язку і принцип розвитку. Передусім, потрібно звернути увагу на універсальну взаємозалежність і взаємообумовленість усіх явищ дійсності, що виражає єдність світу. Зміни, що відбуваються у результаті взаємодії об'єктів, є різними формами руху. Безповоротна, спрямована зміна системи означає саморух, себто розвиток, джерело якого перебуває в самому об'єкті. Ці принципи знаходять своє відображення в засадничих поняттях (категоріях) і законах.

Основними законами діалектики є: закон єдності і боротьби протилежностей; закон переходу кількісних змін в якісні; закон заперечення заперечення. Ці закони були сформульовані Г. Гегелем.

При розгляді закону єдності і боротьби протилежностей (закону діалектичного протиріччя) особливу увагу треба звернути на те, що процес розвитку здійснюється за допомогою вирішення протиріч, внутрішньо властивих усім предметам і явищам.

Будь-який розвиток проходить через три необхідні стадії: стадію тотожності (первинного збігу об'єктів за певними ознаками), стадію відмінності (наростаючої розбіжності об'єктів за деякими ознаками) і стадію протилежності (що виключає, заперечує один одного). Протилежності водночас: а) нерозривно пов'язані, б) виключають один одного, в) взаємно проникають і, за певних умов, переходять один в одного. Взаємодія протилежностей між собою народжує протиріччя (взаємне виключення ознак об'єкту, що припускають один одного). Кожна з протилежностей прагне перевищити іншу, і розвиток визначається тією стороною, яка перемогла. Розвиток протиріччя йде шляхом роздвоєння єдиного («тотожність») на протилежності і взаємодію їх між собою. Виникнення гранично різких протиріч називається конфліктом. На стадії конфлікту протиріччя усуваються (знімаються), виникає нова тотожність, і процес повторюється.

Таким чином, закон єдності і боротьби протилежностей свідчить про те, що розвиток є процесом виникнення, зростання, загострення і вирішення численних протиріч. Внутрішня суперечність, боротьба протилежностей дає поштовх до розвитку, до наростання протиріч, до зникнення старого і виникнення нового. Закон єдності і боротьби протилежностей, власне як і інші закони діалектики, має загальний характер і проявляється в різноманітті протиріч, властивих природі, суспільству і людському мисленню. Цей закон показує джерело будь-якого розвитку.

При вивченні закону переходу кількісних змін в якісні необхідно засвоїти, що цей закон показує, яким чином здійснюється розвиток, розкриває його механізм. Зміст цього закону розкривається через категорії «якість», «кількість», «міра», «стрибок».

Якість є стійкою сукупністю властивостей, що вказують на те, чим ця річ є, в чому її специфіка. Кількість – це сукупність властивостей предметів і явищ дійсності, яка вказує на величину, розміри, об'єм, інакше кажучи, – на просторово-часове положення цих предметів. Якість не існує без кількості (як і кількість без якості). Їх єдність складає міру, яка є тими кількісними межами, у рамках яких існує ця якість. При досягненні меж міри відбувається перехід від однієї якості до іншої, що протікає у формі стрибка (наприклад, нагрів води до 100 градусів перетворює її на пар). Стрибок – це момент переходу від однієї якості до іншої, це перерва поступовості, безперервності. З усього різноманіття стрибків зазвичай виділяють скачки у вигляді вибуху, коли якість переходить в іншу якість миттєво, і повільні, коли елементи нової якості з'являються поступово. Отже, закон переходу кількісних змін в якісні показує, що кількісні зміни поступово накопичуючись, досягши певних меж, призводять до якісних змін, що протікають у вигляді стрибка.

При вивченні закону заперечення заперечення слід засвоїти, що цей закон описує спрямованість, циклічність, поступальність розвитку і показує його напрямок.

Найважливішою категорією цього закону є категорія «заперечення». У діалектиці заперечення характеризується двома моментами: знищенням і збереженням. Діалектичне заперечення – це не знищення предмета будь-яким способом, а знищення, яке є в той же час і збереженням (єдність знищення і збереження). Воно припускає зв'язок, спадкоємність між старим і новим. Якби заперечення було повним, абсолютним, то не було б розвитку як єдиного процесу. Категорія «заперечення» відбиває один з моментів процесу розвитку, сам же розвиток, реалізовуючи себе у вигляді спіралі, є нескінченним ланцюгом наступних один за одним заперечень. Діалектика як теорія розвитку і метод пізнання встановлює певний порядок, повторюваність і закономірність в дотриманні заперечень (наприклад, зерно – паросток – зерно). Розвиток йде від простого до складного, від нижчого до вищого. Проте, з одного боку, здійснюється безперервний розвиток, з іншого – зберігається спадкоємний зв'язок між новим і попереднім.

Отже, закон заперечення заперечення, виражаючи складний, спіралеподібний характер розвитку, показує, що на певному етапі розвитку повторюються на якісно новій основі деякі особливості пройдених етапів.

В цілому, закони діалектики дозволяють зрозуміти наступне: а) закон єдності і боротьби протилежностей – чому відбувається розвиток, його джерело і зміст; б) закон переходу кількісних змін в якісні – як відбувається розвиток, його механізм; в) закон заперечення заперечення – в якому напрямі відбувається розвиток, який зв'язок нового із попереднім.

Категоріями називаються найбільш загальні поняття, що відбивають істотні закономірні зв'язки між процесами і явищами реальної дійсності і пізнання. До найважливіших парних категорій належать: одиничне і загальне, причина і наслідок, необхідність і випадковість, зміст і форма, сутність і явище, можливість і дійсність.

Одиничне і загальне. Одиничне – це індивідуальне, неповторне в предметах і явищах. Загальне – те, що властиво усім предметам і явищам дійсності. Одиничне і загальне знаходиться в діалектичній єдності. Одиничне містить в собі загальне. У свою чергу, загальне існує лише в одиничному.

Причина і наслідок. Причина – це явище, яке передує іншому явищу і породжує його. Наслідок – це явище, яке породжується іншим явищем. Привід – ця подія, яка саме по собі не є причиною, але дає поштовх до дії причини. Це своєрідний пусковий механізм, що «включає» причину. Так, вбивство ерцгерцога Фердинанда послужило приводом для першої світової війни. Причиною ж були протиріччя між світовими державами.

Необхідність і випадковість. Необхідність – це явище, яке має причину в самому собі, і, за наявності певних умов, обов'язково відбувається. Випадковість – це явище, причина виникнення якого лежить в зовнішніх обставинах. Вона може статися, а може і не статися, може статися так, а може інакше. У світі немає «чистої» необхідності і «чистої» випадковості.

Зміст і форма. Зміст – це сукупність елементів і процесів, складових даного явища або предмету. Форма – це структура змісту, внутрішньо властива йому. Зміст завжди виступає як ціле, що включає певні частини. Частина – це відносно самостійний елемент цілого. Взаємодія цілого і частини утворює структуру, що є способом поєднання, принципом зв'язку елементів цілого. Елемент – це відносно неділима частина цілого. Частина виявляє свій зміст, як правило, в співвідношенні з цілим, а елемент – в співвідношенні із структурою і системою. Система – це сукупність тісно пов'язаних між собою елементів, що виступають по відношенню до навколишнього світу як єдине ціле. Поняття частина і ціле, система, структура, елемент широко використовуються в різних областях знання, у тому числі і у філософських дослідженнях.

Сутність і явище. Сутність – це головна, внутрішня, відносно стійка сторона предмета або процесу. Сутність співпадає з буттям речі. Вона визначає природу предмета, характеризує його ознаки. За своїм змістом сутність об'єктивна. Її не можна змінити або знищити (хоча сама вона природним чином може змінюватися). Її знищення означало б знищення предмета, процесу. Явище є мінливішою, рухливою, зовнішньою стороною предметів. Явище – це форма, в якій виявляється сутність.

Можливість і дійсність. Можливість – це те, чого ще немає (явище, процес, предмет), але що може з'явитися в силу об'єктивних тенденцій розвитку цього явища. Дійсність – це те, що вже виникло, реально існує і функціонує. Інакше кажучи, дійсність є здійсненою (що відбулася) можливістю. Виділяють абстрактну (формальну) можливість і реальну (конкретну) можливість. Абстрактна можливість – це така можливість, яка в принципі здійсненна, але в цих конкретних умовах не може статися. Абстрактну можливість складає все те, що не суперечить законам природи і суспільства. Реальна можливість – це така можливість, для якої в даний момент є усі умови перетворення її на дійсність. Від можливості слід відрізняти неможливість як те, що суперечить законам природи і суспільства і ніколи не може відбутися.

Таким чином, усі парні категорії діалектики є протилежностями в їх єдності і боротьбі. В ході подолання протиріч шляхом діалектичного заперечення відбувається перехід однієї в іншу, результатом чого стає новий етап розвитку. Постійно міняючись місцями, категорії відбивають логіку подій, яка стає логікою нашого мислення.

В цілому, діалектика дає нам цілісну картину світу, в якому все взаємопов'язано і перебуває в постійному розвитку. Сучасна наука не може обходитися без категорій діалектики. Без них неможливе теоретичне відтворення дійсності і творче її перетворення.

 

 

Тема 13





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...