Главная Обратная связь

Дисциплины:






Тема 15 Суспільство як об'єкт філософської рефлексії



1. Суспільство як підсистема об'єктивної реальності. Особистість і суспільство

2. Теоретична модель суспільства

3. Суспільна свідомість: структура та основні форми

 

Ключові слова: суспільство, людина, індивід, особистість, індивідуальність.

Cуспільство є частиною природи. Воно виникло в результаті складного процесу становлення людини, виділення її з природи, і може розглядатися як підсистема об'єктивної реальності, яка має певну специфіку.

Ця специфіка полягає в тому, що суспільство, на відміну від інших природних об'єктів, існує в результаті постійного здійснюваного процесу виробництва. Для цього виробництва необхідні фізіологічні та психологічні передумови. Однак вони не визначають сутність матеріального виробництва. Промислові комплекси, які слугують головним інструментом впливу людини на природні об'єкти, створені людиною, а не природою. У процесі матеріального виробництва людина виступає перетворювачем природи.

Тварини так само змінюють природу, але змінюють в силу своєї присутності. Так, мавпи з допомогою тонкого листя вивуджують з гнізд термітів, за допомогою пережованого листя виготовляють щось подібне до губки для видобутку води. Проте тварини не тільки не вдосконалюють від покоління до покоління знаряддя праці, що характеризує людину, але і не змінюють свого способу життя, пристосовного по відношенню до природи.

Для людини та або інша форма постійного контакту з природою є разом з тим і певним способом життя. Змінюючи знаряддя праці, за допомогою яких людина впливає на природу, він змінює свій спосіб життя. Крім того в знаряддях праці та продуктах своєї діяльності вона «матеріалізує», фіксує свою психологію, свій світогляд.

Для суспільства, як специфічної підсистеми об'єктивної реальності, характерна наявність раціональних, духовних елементів у вигляді філософських, релігійних, естетичних, екологічних ідей, відповідних їм відносин та інститутів.

Кожна підсистема, у тому числі і суспільство, може розглядатися як система, що представляє собою нерозривну єдність її складових елементів. Властивості системи не зводиться до простої сумі її складових елементів. По відношенню до зовнішнього світу, в даному випадку у ставленні суспільства до природи, система виступає як щось ціле.

Таким чином, суспільство, з одного боку, виступає як складова частина єдиного цілого – природи. З іншого – вийшовши в результаті тривалої еволюції з надр природи, воно, у свою чергу, виступає як певна система елементів.

Існування будь-якої системи завжди базується на взаємозв'язку її складових елементів. Момент зв'язку і взаємодії елементів системи прийнято називати відносинами. Виходячи з цього, можна сказати, що суспільство як цілісний соціальний організм, являє собою соціальну систему, яка включає в себе єдине безліч соціальних відносин і взаємозв'язків, носіями яких є людина і, утворені людьми, соціальні шари та групи. Воно формується і функціонує на основі певного способу виробництва, соціокультурної сфери і способу життя.



Оскільки виробництво матеріальних благ і функціонування суспільства як соціальної системи не може здійснюватися без людського (суб'єктивного) чинника, то саме людська життєдіяльність виступає специфічним способом існування громадського (соціального) як матеріального носія соціальної форми руху.

Особистість – це складне біосоціальне явище. Існує безліч визначень цього поняття, але всі вони проблему особистості розглядають у зв'язку з поняттями «людина», «індивід», «індивідуальність».

Людина – це найбільш загальне поняття, що характеризує живу істоту (homo sapiеns), яка проявляє ту або іншу ступінь розумності.

У суспільному житті людина виступає як індивід. Під поняттям «індивід» розуміється одиничний представник роду людського без урахування його біологічних особливостей, специфіки в реальному житті і діяльності (тобто як знеособлене істота). Індивідуальність – це неповторна своєрідність людини.

Кожна людина, живучи в суспільстві, характеризується як представник певної статі, як фахівець з певної професії, як громадянин, як член сім'ї. Тим самим вона, на основі досвіду життя і процесу навчання, реалізує певний соціальний початок, проявляє себе як особистість.

Поняття «людина» та «особистість» нерідко ототожнюються, використовуються як синоніми. Однак між ними є різниця. По-перше, людина є цілісністю, а особистість є частиною, компонентом людини. По-друге, людина є істота біосоціальна, тоді як поняття «особистість» характеризує суспільний бік людини (це людина, що піднялась до певного рівня соціалізації).

Особистість – це окрема людина з певними рисами характеру, індивідуальними здібностями та схильностями.

Це поняття вживається тільки по відношенню до окремої людині, і притому починаючи лише з певного етапу її розвитку. Особистістю в специфічному розумінні цього слова є людина, у якої є свій світогляд, свої позиції та виражене ставлення до життя.

Невід'ємними ознаками особистості виступають розумність, володіння мовою, здатність до трудової діяльності, самостійність, прагнення до свободи, сила волі, оригінальність почуттів, відповідальність. Ці ознаки особистості детерминируются всією системою суспільних відносин, всім укладом соціального життя.

Основним видом діяльності особистості є праця. У праці проявляються соціальні якості людини, які роблять її особистістю. У цьому плані, можна стверджувати, що суспільство формує особистість шляхом її соціалізації, шляхом впливу на неї соціального середовища.

Особистість не тільки формується соціумом, соціальним середовищем, але й сама впливає на них залежно від освіти, професії, суспільного становища і активності. Визначальна роль у цьому процесі належить соціуму, що створює відповідні умови для діяльності особистості.

Разом з тим треба враховувати, що взаємозв'язок між особистістю та суспільством проявляється в залежності від індивідуальної життєдіяльності особистості, а так само від потреб і можливостей суспільства, від того, які умови створені в ньому для спілкування та відокремлення особистості, для її самовиховання.

Слід також враховувати можливість загострення взаємин особистості й суспільства, особливо в періоди кризових явищ в соціальній системі, в умовах ослаблення керованості соціальними процесами та їх неефективністі. Ці процеси зараз властиві й українському суспільству та виражаються, в першу чергу, в ціннісній і практичній переорієнтації в сферах економіки, політики та духовності.

Соціальна визначеність особистості знаходить своє вираження в категоріях соціального статусу і соціальних ролей. Ці поняття визначають місце індивіда в соціальній системі, конкретизують його спосіб життя та соціальні функції особистості.

Поняття соціального статусу та соціальних ролей пов'язані між собою як можливість і дійсність, як потенційне і актуальне буття. Їх взаємний зв'язок означає, що кожен статус може бути реалізований в тій чи іншій сукупності ролей, обумовлених як цим статусом, так й індивідуальними особливостями особистості.

Співвідношення соціального статусу та соціальних ролей є одним з аспектів волі. Той суспільний лад є більш вільним, який, усуваючи жорстку визначеність статусу особистості, разом з тим допускає більше число рольових проявів особистості в межах кожного статусу.

Межі рольової поведвнки особистості в суспільстві чітко визначені, оскільки усунення різних функцій або неадекватне їх виконання може призвести до порушення рівноваги всієї соціальної системи. Для забезпечення меж рольової поведінки використовується ціла система соціального контролю.

Багатоплановість життя суспільства зумовлює й різноманітність соціальних ролей особистості. Студент повинен усвідомити вихідну, базисну роль особистості, яка полягає, по-перше, в тому, що вона є трудівником. По-друге, особистість завжди прагне виступати в ролі власника, використовуючи для цього результати свого фізичного або інтелектуальної праці. По-третє, особистість завжди проявляє себе як споживач вироблених суспільством цінностей. По-четверте, особистість виконує роль сім'янина, що формується в господарсько-побутової діяльності та вихованні дітей. По-п'яте, особистість виконує роль громадянина відповідно до наданих йому правами і обов'язками. По-шосте, особистість відіграє вирішальну роль у захисті своєї країни від будь-яких форм зовнішньої агресії.

Перераховані основні соціальні ролі взаємопов'язані та виконуються особистістю в залежності від соціальної зрілості й професійної підготованості.

Ступінь цієї зрілості та рівень активності визначають роль індивіда в суспільстві, є переконливою підставою для поділу особистостей на рядові та видатні, а, отже, визначає і їх роль в історичному процесі.

У зв'язку з цим слід усвідомити існуючі уявлення пророль особистості в історії.

Волюнтаризм заперечує об'єктивний характер законів суспільного розвитку і стверджує, що розвиток суспільства залежить від волі «героїв», які ведуть за собою «натовп». Тут проголошується ідея про визначальну роль особистості в історичному процесі.

Фаталізм, навпаки, заперечуючи роль особистості, вважає, що в людській історії всі зумовлено долею, що людина не здатна впливати на визначений хід подій.

Провідною тезою сучасної соціально-філософської науки в розумінні ролі особистості в історії є теза про те, що розвиток суспільства є закономірним процесом, який здійснюється завдяки діяльності людей. Якщо вся історія складається з діяльності народних мас і особистосте , то кожна людина вносить свій внесок у загальний потік суспільного життя. Цей внесок залежить як від соціальних умов, так і від індивідуальних якостей особистості. Звідси випливає висновок: найбільш видатні з них надають більш глибоке і масштабне вплив на хід історичних подій.

Суспільство – це не тільки специфічна, але й надзвичайно складна система. Пізнання цієї системи має певні особливості.

Теоретичний, науковий аналіз суспільства як певної системи відбувається на базі певної ідеальної моделі суспільства. Кожна галузь науки, фактично, створює свою модель або теоретичний об'єкт. Іншими словами, розглядається не весь об'єкт – соціальний організм, а тільки якусь його конкретна частину. Так, для істориків реальний історичний процес постає не сам по собі, а через окремі фрагменти дійсності: архівні матеріали, документи, пам'ятники культури. Для економістів – економіка постає у вигляді цифрових даних, матеріалів статистики.

Дослідники не ставлять своєю метою охопити весь об'єкт. Розглядаючи його під певним кутом зору, як ідеальну модель, вони отримують можливість аналізувати явища «в чистому вигляді».

Ідеальна або теоретична модель того чи іншого фрагмента суспільства та реальний соціум дуже різні. Однак аналіз моделі дозволяє виявити істотне, закономірне в об'єкті, не заблукати в складному лабіринті соціальних явищ, фактів і подій.

Світоглядних підставою побудови та подальшого вивчення теоретичної (ідеальною) моделі товариства виступають: натуралізм, ідеалізм і матеріалізм.

Натуралізм– закономірності функціонування та розвитку суспільства намагається пояснити законами природи. Він виходить з того, що природа й суспільство єдині, а звідси, немає відмінностей у функціонуванні природного та соціального.

Ідеалізм – приймає свідомість (абсолютну ідею або комплекс відчуттів) за кінцеву і таку, що визначає причину соціального розвитку.

Матеріалізм – за основу приймає суспільне буття, реальний процес життя людей, в основі якого лежить певний спосіб виробництва, рівень розвитку культури, сформований образ життя і відповідний йому менталітет, тобто склад розуму, характер почуттів і мислення.

Кожний з розглянутих вище світоглядних підходів має свої переваги. За їх допомоги було надано пояснення соціальних процесів, зроблені певні кроки в пізнанні суспільства.

Людське життя включає в себе два види діяльності: матеріальну і духовну. В процесі матеріальної діяльності людина стверджує себе практично, задовольняючи потреби в їжі, одязі, житлі. Духовне життя виступає теоретичним буттям людини. Воно спрямована на виробництво духовних цінностей і формування світогляду. Соціокультурна сфера включає в себе науку, культуру, політичні, правові, етичні, естетичні, релігійні та інші погляди.

Сутність суспільної свідомості розкривається через вирішення питання про співвідношення суспільного буття та свідомості. Громадське буття – це реальний процес життя людей, ті суспільні відносини, які складаються в суспільстві на основі даного способу виробництва і культури.

З точки зору ідеалізму свідомість визначає буття. Така точка зору, що отримала своє концентроване вираження у Г. Гегеля та його послідовників, спирається на так званий «здоровий глузд». Люди беруть участь у громадських діях, керуючись певними думками, почуттями, стимулами, і дослідники роблять висновок про визначальну роль свідомості. При цьому, недооцінюється роль економіки, техніки та технології в житті людей, ігнорується той факт, що людині, незважаючи на її свідомість, не дано в повному обсязі передбачити результати своєї діяльності.

Матеріалісти суспільну свідомість вважають похідним від буття, тобто стверджують, що буття визначає свідомість. З цієї точки зору, суспільна свідомість – це сукупність існуючих у суспільстві ідей, теорій, поглядів, переконань, почуттів, настроїв, які відображають буття людей, умови їх життя.

Суспільна свідомість не функціонує поза свідомістю конкретних людей, але це не є доказом ідентичності або тотожності індивідуальної та суспільної свідомості. Індивідуальна свідомість – це внутрішній (духовний) світ особистості, її життєвий досвід, світовідчуття й світосприйняття. Вона відображає через призму конкретних умов життя людини не всю реальність, а лише окремі її риси, фіксуючи багато неповторного та цінного для даної людини.

Виникнення, функціонування та розвиток індивідуальної свідомості є функціонуванням і становленням свідомості конкретної людини. Зі смертю людини індивідуальну свідомість завершує свій цикл, хоча ті або інші результати діяльності індивіда, її свідомості в тій або іншій формі передаються іншим людям, продовжують жити в їх пам'яті або в конкретних видах духовного буття: музичних творах, віршах, фразах, афоризмах. Перський поет ХV в. Атааллах Аррані наступним чином висловив існування слідів індивідуальної свідомості в духовній сфері: «А в час, коли мій слід в серцях усіх зітреться, лише у цей страшний час скажи, що помер я».

На відміну від індивідуальної, суспільна свідомість виступає колективною, всеосяжною пам'яттю, різнобічним духовним досвідом суспільства. До тих пір, поки буде існувати людство, буде функціонувати і суспільна свідомість. Відволікаючись від рис, властивих індивідуальній свідомості, вона виступає як узагальнююча картина людського світобачення.

Суспільна свідомість за своїм походженням (генетично) формується з найважливіших досягнень індивідуальної свідомості. Ті чи інші ідеї, концепції, прогнози проходять через «сито» громадської думки. Потім наявний «твердий» залишок дуже прискіпливо проходить випробування часом, епохами з їх цінностями, установками, підходами до розуміння досягнень людської думки.

У свою чергу, індивідуальна свідомість є суспільною свідомістю, адже кожна людина стає особистістю тільки в процесі соціалізації, засвоюючи те, що людство накопичив у суспільній свідомості в попередній період. Згідно з Гегелем, індивідуальна свідомість являє собою скорочений, стиснутий у часі інваріант свідомості родового, громадського. Його завданням є засвоєння того, що вже освоєно людської культурою. Суспільна свідомість являє собою багатогранне, дуже складне явище соціального життя. Воно має певну структуру, під якою розуміється розчленованість свідомості на складові елементи та характер взаємозв'язку між ними. Існує безліч підходів до аналізу структури суспільної свідомості. Один з них наступний. Структура суспільної свідомості розглядається в трьох основних аспектах:

1. Конкретно-історичному, виокремлюючи типи свідомості: свідомість первісного суспільства; свідомість попередніх епох: античності, середніх віків, Нового часу; свідомість сучасного суспільства.

2. Гносеологічному, виокремлюючи види (емпіричний, теоретичний, художньо-образний, масовий, професійний), і рівні свідомості (повсякденне (пізнання явищ) і наукове (пізнання суті)).

3. Соціологічному, виокремлюючи сфери (ідеологію і громадську психологію), і форми свідомості (політичну, правову, моральну, естетичну, релігійну).

Найважливіші особливості суспільної свідомості найбільш яскраво представлені в ідеології та суспільної психології.

Ідеологія– це цілісна система ідей і поглядів, що відображає умови життя людей, їх суспільне буття з позиції певних соціальних сил, а також цілі (програми), спрямовані на зміцнення або розвиток існуючих у суспільстві відносин.

Ідеологія виникає завдяки діяльності теоретиків: вчених, письменників, релігійних, громадських і політичних діячів. За формою виступаючи як вираження потреб всього суспільства або певних соціальних груп, ідеологія включає в себе світорозуміння, гасла, директиви діяльності і прагнення до певних практичних результатів. Головна особливість ідеології – це її орієнтованість на соціально економічну реальність, спрямованість на масову свідомість, де фактор віри сильніше фактора знання. Крім того, ідеологія повинна пропонувати певний спосіб життя, без цього вона не може бути прийнята людьми, не може захопити їх.

Ідеологія знаходить своє вираження в Конституції держави, в програмних заявах політичних партій, у релігійних писаннях і в інших матеріалах.

Громадська психологія являє собою систему переконань, відчуттів, емоцій, установок, у яких відображаються, в першу чергу, найближчі умови буття людей.

Громадська психологія, на відміну від ідеології, є продуктом духовної життєдіяльності суспільства або конкретних груп людей. Вона не виступає у вигляді узагальненої системи поглядів, думок і поглядів, а проявляється в окремих несистематизованих думки, емоції, почуття, настроях. Ідеї та погляди в суспільної психології носять емпіричний характер, де емоційні моменти переплітаються з інтелектуальними.

Громадська психологія не існує поза психологією індивідів і розвивається в тісному зв'язку з розвитком індивідуальної психології. Однак якщо явища індивідуальної психології властиві тільки окремої особистості, то явище і процеси суспільної психології носять колективний характер і проявляється як психологія певних соціальних груп, партій, суспільства, нації. За своїм характером люди різних соціальних груп і верств можуть бути схожими одна на одну або різко відрізнятися одна від одної. Але не тільки і не стільки індивідуальні особливості та індивідуальна психіка людей спонукає їх діяти певним чином, скільки їх загальні матеріальні і духовні інтереси та потреби.

Визначальним у становленні психології людей виступає громадське буття і особливо стан економіки, освіти, культури, традицій. Важливий вплив на громадську психологію має ідеологія. Більш того, дія суспільного буття (і як його основи матеріальних умов) та ідеологія мають свою специфіку. Якщо матеріальні умови впливають на громадську психологію без видимих зусиль, стихійно, то ідеологічний вплив передбачає певні цілеспрямовані зусилля. Ця цілеспрямованість полягає, насамперед, у прагненні виробити певну орієнтацію людей, підштовхнути їх до певних активних дій. Ідеї самі по собі ведуть до роботи думки, до обміну думками, в той час як до дії людей підштовхують почуття, настрою, психологічні установки. Одним з найважливіших моментів в цьому процесі є прагнення перетворити ідеї в переконання та спонукання до відповідних акцій. Це необхідно тому, що знання тих або інших теоретичних положень ще не означають дій у відповідності з цими знаннями. Можна відмінно знати ті або інші теорії і закони, але знати і бути впевненими в їх правоті й діяти у відповідності з ними – це далеко не одне і те ж саме.

Відданість людей тим або іншим ідеям ще не свідчить про істинність або помилковість цих ідей, моральності або аморальності засвоєних установок. У своїй діяльності люди можуть керуватися найкращими побажаннями, доходити в обстоюванні своїх ідей до самопожертви, як роблять, наприклад, сьогодні терористи-самогубці, але об'єктивно при цьому вони можуть відстоювати помилкові погляди, бути реакціонерами, консерваторами, що перешкоджають соціальному та науково-технічному прогресу.

У свою чергу громадська психологія здійснює помітний вплив на ідеологічні процеси й політичну практику. Ідеологи у своїх теоретичних побудовах враховували і враховують конкретний стан суспільної психології. Історія розвитку людства свідчить про те, що громадська психологія нерідко сприяла виникненню й формуванню ідеології. Це відбувається тоді, коли ідеологи в своїх теоретичних висновках приходять до тих висновків, до яких прагне в своїх потребах і сподіваннях та чи інша соціальна група або суспільство, роблять своєрідну «кристалізацію» суспільної психології. Але в кінцевому рахунку, ідеологія, враховуючи стан суспільної психології, створюється не стільки в результаті її концептуалізації, скільки на основі попереднього духовної спадщини у вигляді попередніх теорій і поглядів.

Стан суспільної психології в ідеологічних проектах і конструкціях іноді, особливо в умовах України, приймає паразитичні форми, виступаючи у вигляді популізму. Популісти, заради досягнення своїх егоїстичних цілей, апелюють до свідомості широких народних мас, грають на хвилинних настроях людей, обіцяючи простим шляхом вирішити завідомо складне завдання.

У процесі функціонування духовної сфери в суспільній свідомості виокремились особливі форми свідомості, що виконують різні соціальні функції. Форма суспільної свідомості – це система суспільних ідей, думок, почуттів, установок і переконань, в яких відображається певна галузь духовного життя. Виокремлюють наступні найбільш важливі форми суспільної свідомості: політична свідомість, правосвідомість, моральність, естетична та релігійна свідомість.

З виникненням громадянського суспільства з'являється держава і зароджується новий вид людської діяльності – політика.

Політика– це діяльність соціальних груп, націй, партій, держави, ядром якої є проблема влади. Займатися політикою – значить відстоювати інтереси певних груп людей, керувати політичними процесами.

Політика як певні відносини та дії знаходить своє відображення в політичній свідомості.

Політична свідомість являє собою сукупність ідей, теорій, поглядів, почуттів, настроїв, що відображають ставлення до влади соціальних груп, партій, суспільства.

Вона включає в себе політичну ідеологію та психологію.

Політична ідеологія – це система поглядів, що обґрунтовує політику, що проводиться тією чи іншою партією, соціальною групою або державою. Вона знаходить своє теоретичне вираження в конституціях держав, в програмах і гаслах партій, в програмних висловлюваннях лідерів політичних партій і соціальних угруповань.

Політична психологія включає в себе почуття солідарності і ненависті, емоції, поведінкові установки, настрої тієї чи іншої соціальної групи або спільноти, що виявляються в процесі реалізації політичних цілей і завдань.

Політична свідомість не є чимось постійним і незмінним. Вона функціонує, розвивається та змінюється в залежності від стану суспільного буття, від змін в соціальній практиці і соціокультурній сфері.

Правосвідомість – це сукупність переконань людей щодо правомірності чи неправомірності обов'язків, прав і вчинків людей у суспільстві.

Правосвідомість специфічна. Кожна соціальна група, етнічне співтовариство та інші об'єднання соціуму мають свої правові погляди на соціальні процеси, своє правосвідомість. Незважаючи на це, всі змушені рахуватися з існуючими в суспільстві законами, правом.

Право – це система обов'язкових норм, правил поведінки людей, виражена в юридичних законах.

Право є продуктом конкретного економічного, соціального, політичного, екологічного, культурного стану суспільства, історичних традицій, стану і розстановки політичних сил в суспільстві. Правові норми складаються в результаті компромісу між різними соціальними групами і верствами суспільства. Це примиряє інтереси різних соціальних груп, не дозволяє суспільству розколотися. Право охороняється силою держави.

Право, як і політична й правова свідомість, з'являється з виникненням громадянського суспільства і держави, і впливає на всі аспекти життя суспільства.

На відміну від них, моральна свідомість є найбільш древньою формою свідомості та соціальної формою регулювання діяльності людей. Мораль – це сукупність поглядів, норм і оцінок поведінки людей у суспільстві з точки зору добра, зла, справедливості, несправедливості, честі і безчестя.

Норми моралі чи моральності відрізняються від інших соціальних норм, зокрема, від норм права. Якщо порушується право, то держава за допомогою апарату примусу може змусити людину підкорятися вимогам закону. За мораллю, де найбільш чітко виражені елементи суспільної психології, варто сила переконання, прикладу, традицій, громадської думки, культури. Вимоги права та моралі не у всьому збігаються. У праві на першому плані – покарання, у моралі – виховання.

Моральні відносини, як правило, мають емоційне забарвлення, у той час як в категоріях правосвідомості переважає логічний, розумовий елемент. Наприклад, закон не передбачає покарання за недолік ввічливості або неохайність, тоді як моральність це засуджує (емоційно).

Також як і право, мораль є історичною та конкретною. У ній є цілий ряд загальнолюдських елементів, типу: «Не кради!», «Не убий!». Поряд з ними є чимало елементів, які в різних соціальних сил в різні історичні епохи мають різні ціннісні варіації.

Вивченням моралі займається філософська наука етика. Вона досліджує роль і місце моралі в системі духовного життя суспільства, вивчає генезис моралі, а також теоретично обґрунтовує ту або іншу її систему.

Однією з найстаріших форм свідомості, поряд з мораллю, є естетична свідомість. У праці, в ході повсякденної практичної діяльності та художньої творчості, людина виробила в собі найціннішу здатність – естетичного відображення дійсності. Його основна особливість в тому, що об'єкт осягається емоційно.

Естетична свідомість – це система поглядів і почуттів, що відображають дійсність з точки зору прекрасного й потворного, комічного й трагічного, величного й нікчемного.

Вищою формою естетичної свідомості виступає мистецтво. Мистецтво – це форма відбиття дійсності в художніх образах.

Як форма відображення дійсності мистецтво включає в себе конкретні види мистецтва: літературу, театр, музика, живопис, скульптуру, кіномистецтво і т.д. Кожен вид мистецтва у свою чергу, поділяється на цілий ряд різновидів. Так, література включає в себе прозу, поезію, драматургію; музика підрозділяється на симфонічну, камерну, естрадну та ін.

Мистецтво виконує наступні функції: 1) пізнавальну (наприклад, про Другу світову війну люди знають більше з творів мистецтва, ніж з історичних документів); 2) естетичну (твори мистецтва змушують людей радіти та захоплюватися, ненавидіти та обурюватися, сприймати прекрасне та визначатися по відношенню до низменного й жахливого); 3) виховну (спілкування зі світом прекрасного вчить людей відрізняти благородне від вульгарного, величне від нікчемного); 4) соціальну, ідеологічну (твори мистецтва спеціально висловлюють певні інтереси, емоційний настрій, почуття, світовідчуття і світосприйняття певних соціальних груп, їх політичні, правові, моральні та інші погляди, ідеї, концепції).

Мистецтво та його різноманітні види є предметом спеціального вивчення теорії мистецтва – естетики. Естетика як філософська наука вивчає два взаємозалежних виду духовних явищ: сутність естетичного як специфічного прояви ціннісного ставлення людини до буття і сферу художньої (естетичної) діяльності людей.).

Релігійна свідомість – одна з найстаріших форм усвідомлення світу і регулювання людської діяльності. У її основі лежить віра в надприродні сили і поклоніння їм.

Історія людства знала безліч різних типів і варіантів релігій: примітивні і складні; монотеїстичні та політеїстичні; національні та світові. До світових релігій відносяться: християнство, іслам і буддизм.

Кожна релігія включає в себе три основних елементи: міфологічний – віру в реальне існування тих або інших надприродних, чудодійних сил; емоційний – релігійні відчуття, що виникають під впливом віри; нормативний – вимоги щодо дотримання релігійних приписів.

Сутність релігії полягає в тому, що віруючі виконують певні дії з метою привернути до себе надприродні сили і з їх допомогою відвернути від себе та інших людей різні лиха або отримати якусь користь.

Релігія, пропонуючи людині не просто зведення особливих знань, а певний тими або іншими релігійними догмами спосіб життя, тотально впливає на особистість. Релігійне виховання являє собою певною мірою кодування особистості з допомогою ритуалів, включення його в певну систему цінностей. У своїй основі воно деструктивно, так як пропонує піти від мирських турбот і прийти до Бога, або, на худий кінець, зайнятися богоискательством або богостроительством.

В останні роки в духовному житті України відбуваються глибокі зміни поглядів на роль релігії в соціальному житті. Слово «релігія» ще недавно, перекладаючи з латини, тлумачили як «віра в існування надприродних сил», «предмет культу», «побожність». Зараз релігію нерідко тлумачать як «ретельне обмірковування», «зчитування», «об'єднання», сюди ж додають: «благочестя», «сумлінність», «побожність». Відродження духовності – це важливе надбання незалежної України.

 

 

 

Тема 16





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...