Главная Обратная связь

Дисциплины:






СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ. 1. Аблеев С. Р. История мировой философии: учебник / С



 

1. Аблеев С. Р. История мировой философии: учебник / С. Р. Аблеев. – М.: АСТ: Астрель, 2005. – С. 29–60.

2. Аристотель. Метафизика / Аристотель // Соч.: в 4-х т. – М.: Наука, 1983. – Т.1. – 608 с.

3. Асмус В. Ф. Античная философия / В. Ф. Асмус. – М.: Высшая школа, 1998. – 408 с.

4. Бэкон Ф. Новый Органон / Ф. Бэкон // Соч.: в 2-х т. – М.: Наука, 1972. – Т.2. – 502 с.

5. Бергсон А. Два источника морали и религии / А. Бергсон. – М.: Знание, 1994. – 217 с.

6. Бердяев Н. А. О назначении человека / Н. А. Бердяев. – М.: Наука, 1993. – 304 с.

7. Белл Д. Социальные границы информационного общества / Д. Белл // Новая технологическая волна на Западе. – М.: Генезис, 1986. – 254 с.

8. Васильева Т. В. Афинская школа философии. – М.: Наука, 1985. – 161 с.

9. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма. – М.: Наука, 1987. – 314 с.

10. Вернадский В. И. Философские мысли натуралиста / В. И. Вернадский // Мир философии: в 2-х ч. – М.: Знание, 1991. – 286 с.

11. Винниченко В. Відродження нації / В. Винниченко. – К.: Либідь, 1990. – 342 с.

12. Витгенштейн Л. Философские работы в 2-х ч. / Л. Витгенштейн. – М.: Знание, 1994. Ч.1: Логико-философский трактат. – 305 с.

13. Вступ до філософії: Історико-філософська пропедевтика: підручник. – К.: Вища школа, 1999. – 624 с.

14. Гоббс Т. Левиафан / Т. Гоббс // Избр. произв.: в 2-х т. – М.: Знание, 1964. – Т.2. – 456 с.

15. Гейзинга Й. Homo Ludens / Й. Гейзинг. – К.: Наука, 1994. – 302 с.

16. Гегель Г. В. Ф. Феноменология духа / Г. В. Гегель // Соч.: в 4-х т. – М.: Знание, 1969. – Т. 4. – 408 с.

17. Гриненко Г. В. История философии: учебник / Г. В. Гриненко. – М.: Юрайт-Издат, 2006. – С. 25–62.

18. Грушевський М. С. Хто такі українці і чого вони хочуть / М. С. Грушевський. – К.: Вища школа, 1991. – 289 с.

19. Декарт Р. Рассуждения о методе / Р. Декарт // Избр. произв: в 2-х т. – М., 1989. – Т.1. – 375 с.

20. История мировой философии: учеб. пособие / под ред. В. Д. Губина и Т. Ю. Сидориной. – М.: АСТ: Астрель: Хранитель, 2008. – С. 11–58.

21. История философии: учебник для высших учебных заведений. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2002. – С. 13–35.

22. История философии: учебник для вузов / В. Ильин. – СПб.: Питер, 2003. – С. 10–77.

23. Історія філософії в її зв’язку з освітою: підручник / за ред. Г. І. Волинки. – К.: Каравела, 2006. – С. 60–106.

24. Історія філософії: підручник / В. І. Ярошовець, І. В. Бичко, В. А. Бугров та ін. – К.: ПАРАПАН, 2002. – 774 с.

25. Кант И. Критика чистого разума / И. Кант // Соч.: в 6 т. – М.:Наука,1966. – Т.3. – 415 с.

26. Камю А. Бунтующий человек / А. Камю. – М.: Знание, 1990. – 405 с.



27. Конт О. Курс положительной философии / О. Конт / Мир философии: в 2-х ч. – М.: Наука, 1991. – Ч.1. – 502 с.

28. Ленин В.И. Карл Маркс / В. И. Ленин // Полное собрание сочинений. – М.: Политиздат, 1988. – Т. 26. – 302 с.

29. Ленин В.И. Три источника и три составных части марксизма / В. И. Ленин // Полное собрание сочинений. – М.: Политиздат, 1989. – Т. 23. – 416 с.

30. Ленин В.И. Фридрих Энгельс // Полное собрание сочинений. – М.: Политиздат, 1988. – Т. 2. – 315 с.

31. Макиавелли Н. Государь / Н. Макиавелли. – М.: Знание, 1990. – 608 с.

32. Маркс К. Избранные сочинения: в 3-х т. / К. Маркс, Ф. Энгельс – М.: Политиздат, 1979.

33. Монтескье Ш. О духе законов / Ш. Монтескье. – М.: Наука, 1990. – 269 с.

34. Ніцше Ф. Так казав Заратустра / Ф. Ніцше. – К.: Генеза, 1993. – 568 с.

35. Новая философская энциклопедия: в 4-х т. – М.: Наука, 2001. – 4 т.

36. Ортега де Гассет. Что такое философия / Ортега де Гассет. – М.: Знание, 1991. – 276 с.

37. Парсонс Г. Человек в современном мире / Г. Парсонс. – М.: Наука, 1985. – 325 с.

38. Пролеев С.В. История античной философии. – М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 2001. – 512 c.

39. Поппер К. Открытое общество и его враги: соч.: в 2-х т. / К. Поппер. – М.: Знание, 1992. – 356 с.

40. Сизов В.С. История философии: учеб. пособие / В. С. Сизов. – М.: Экономисть, 2004. – С. 51–71.

41. Сковорода Г. С. Сад божественных песен / Г. С. Сковорода. – К.: Наука, 1973. – 304 с.

42. Філософський енциклопедичний словник. – К.: Наука, 2002. – 689 с.

43. Філософія: навчальний посібник. – К.: Атіка, 2003. – 464 с.

44. Філософія: підручник / за ред. О. П. Сидоренка. – К.: Знання, 2008. – С. 49–58.

45. Філософія: посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Академвидав, 2003. – 576 с.

46. Философия: учебник для вузов / под ред. В. Н. Лавриненко, В. П. Ратникова. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004. – С. 34–56.

47. Фромм Э. Психоанализ и этика / Э. Фромм. – М.: Наука, 1993. – 345 с.

48. Хайдеггер М. Время и бытие / М. Хайдеггер. – М.: Знание,1991. – 211 с.

49. Чанышев А. Н. Философия древнего мира: учебное пособие для вузов / А. Н. Чанышев. – М.: Высшая школа, 2003. – 512 с.

50. Шопенгауэр А. Афоризмы житейской мудрости / А. Шопенгауэр. – М.: Знание, 1991. – 205 с.

51. Штомпка П. Социология социальных изменений / П. Штомпка. – М.: Аспект-пресс. – 1996. – С. 202–228.

52. Юркевич П. З науки про людський дух / П. Юркевич // Вибране. – К.: Наукова думка, 1993. – 245 с.

53. Ясперс К. Смысл и назначение истории / К. Ясперс. – М.: Знание, 1991. – 512 с.

 

ГЛОСАРІЙ

 

Антиномія – у філософії І. Канта – нерозв'язна суперечність розуму.

Антропологія філософськав широкому сенсі – філософське вчення про природу та сутність людини; у вузькому сенсі – напрям (школа) в західноєвропейській філософії (переважно німецькій) першої половини XX ст., що виходив з ідей філософії життя Дільтея, феноменології Гуссерля та інших філософів, що прагнули до створення цілісного вчення про людину шляхом використання й тлумачення даних різних наук — психології, біології, етологиі, соціології, а також релігії та ін.

Антропоцентризм – філософське переконання, згідно з яким людина є головною суспільною цінністю.

Артефакт – це предмет або явище, яке виникли в результаті цілеспрямованої діяльності людини.

Базис і надбудова – в марксизмі – сукупність виробничих стосунків, яка складає економічну структуру суспільства (базис), на якому підноситься юридична і політична надбудова.

Буття – існування чого-небудь взагалі, тобто – це все що існує в світі: всі види матерії зі всіма видами ідей, з ними зв'язаними.

Гіпотеза – науково обгрунтоване припущення про закономірний зв'язок і причинну обумовленість явищ, що вивчаються, наукове припущення відносно суті об'єкту, сформульоване на основі ряду відомих фактів.

Глобалізація– процес формування універсальної, всесвітньої культури, яка поширюється поза національними і регіональними кордонами.

Глобальні проблеми – проблеми, які охоплюють весь світ і можуть становити загрозу існуванню людства.

Гуманізм – світогляд, в центрі якого знаходиться ідея людини як вищої цінності; виник як філософська течія в епоху Відродження.

Дао – одна з найважливіших категорій китайської філософії. Конфуцій і ранні конфуціанці надали йому етичне значення, тлумачили як «дорогу людини», тобто етичну поведінку і заснований на моралі соціальний порядок. Даоси, запозичивши термін, збудували довкола нього власну філософію; найбільш відома і значима даоська інтерпретація Дао міститься в трактаті «Дао Де Цзин». У даосизмі Дао набуває вже не етичного, а онтологічного значення, причому під ним розуміються і першопричина всесвіту, і таємнича і непізнавана закономірність світу, і цілісність життя.

Деїзм – релігійно-філософський напрям, що визнає існування Бога і створення ним світу, але заперечує більшість надприродних і містичних явищ, божественне одкровення і релігійний догматизм. Більшість деїстів вважають, що Бог після створення світу не втручається в подальший хід подій; інші деїсти вважають, що Бог все ж впливає на події, але не контролює їх повністю.

Діалектика – вчення про універсальні зв'язки та загальні закони розвитку природи, суспільства та пізнання.

Дхарма – багатозначний індійський філософський та релігійний термін, який використовується для позначення морального обов'язку людини, певного вчення або неподільної дрібної частки буття (дармо-частки). Слово «дхарма» буквально перекладається як те, що утримує або підтримує» (від кореня дхр — «тримати»), і зазвичай перекладається українською мовою як «закон» (універсальний закон буття). У контексті індійських мов термін має на увазі релігію людини. У більшості напрямів індійської філософії дхарма виступає як центральне поняття, яке використовується для пояснення вищої істини. У індійському історико-філософському контексті термін «дхарма» завжди втілював правильну поведінку в житті відповідно до вселенських законів.

Ідеалізм – вчення, яке первинним началом буття вважає свідомість, а вторинним – матерію.

Ідея – узагальнене знання, що пояснює сутність того чи іншого процесу або явища (ідея розвитку світу, ідея існування надприродних сил і тому подібне).

Індивід – одиничний представник людського роду без врахування його біологічних особливостей, специфіки реального життя та діяльності.

Індивідуалізм – моральний, політичний і соціальний світогляд (філософія, ідеологія), який підкреслює індивідуальну свободу, первинне значення особи, особисту незалежність і сповідує принцип «покладатися на самого себе».

Індивідуальність – це неповторна своєрідність людини як особистості.

Інновація – це упроваджена новинка, що забезпечує якісне зростання ефективності процесів або продукції на ринку. Є кінцевим результатом інтелектуальної діяльності людини, її фантазії, творчого процесу, відкриттів, винаходів і раціоналізації. Прикладом інновації є виведення на ринок продукції (товарів і послуг) з новими споживчими властивостями або якісним підвищенням ефективності виробничих систем.

Інтеллігибельний світ – у філософії І. Канта – явище, що осягається лише розумом, або інтелектуальною інтуїцією.

Істина – образ, адекватний відбиваному об'єкту.

Емпіризм – напрям в теорії пізнання, що визнає досвід єдиним джерелом достовірного знання. Протистоїть раціоналізму та містицизму.

Категорія – найбільш загальне або спеціальне апріорне поняття, використовуване при побудові теорій.

Категоричний імператив – у філософії І. Канта – внутрішній морально-наказовий закон.

Космоцентризм– система філософських поглядів, що з'явилася в Древній Греції, згідно з якою світ сприймається як Космос, що є гармонійним і одночасно вселяє жах. Всі явища навколишнього світу розглядалися через призму Космосу.

Культура – сукупність цінностей, створених людиною. Культура є мовою, об'єднуючою людство; середовище, в якому зростає особистість.

Людина – найбільш загальне поняття, що характеризує живу істоту (homo sapiеns), що проявляє той або інший ступінь розумності.

Майбутнє – частина лінії часу, сукупність подій, які ще не сталися, але стануться.

Матеріалізм – вчення, яке стверджує, що первинним началом світу є матерія, а вторинним – свідомість.

Матерія – це об'єктивна реальність, що існує незалежно від свідомості і з'являється перед нами у вигляді речовини, поля, рядини, плазми та інших її об'єктивних станів.

Метафізика – розділ філософії, що займається дослідженнями первинної природи реальності, світу і буття як такого.

Модернізм – напрям в культурі та філософії XX ст., що характеризується розривом з попереднім історичним досвідом художньої творчості, прагненням затвердити нові нетрадиційні починання в мистецтві, безперервним оновленням художніх форм, а також умовністю (схематизацією, абстрагованістю) стилю. Модерністська парадигма була однією з тих, що лідирують в західній цивілізації першої половини XX ст.; у другій половині століття вона була піддана розгорнутій критиці.

Мислення – пізнавальна діяльність людини. Продуктом або результатом мислення є думка (поняття, сенс, ідея).

Натурфілософія– історичний термін, що позначав (приблизно до XVIII ст.) філософію природи, що розуміється як цілісна система найзагальніших законів природознавства.

Натурфілософія виникла в античну епоху як спроба знайти «кінцеві причини» та фундаментальні закономірності природних явищ. В середні віки натурфілософія розвивалася головним чином з часу пізньої схоласти. Яскравими представниками її були такі мислителі, як Фома Аквінський і Альберт Великий. Більшість натурфілософських систем до XVIII ст. були чисто умоглядними; з появою класичної фізики натурфілософія швидко витісняється більш аргументованою філософією науки.

Наука – особливий вид пізнавальної діяльності, спрямованої на здобуття, уточнення й поширення об'єктивних, системно-організованих і обгрунтованих знань про природу, суспільство та мислення.

Національна ідея – систематизоване узагальнення національної самосвідомості.

Національна ідея визначає сенс існування того або іншого народу, етносу або нації. Вона може виражатися за допомогою художніх творів, різних філософських текстів або соціальних міфів.

Неотомізм – офіційна філософія католицизму з 1879 р., сучасна версія томізму (вчення Фоми Аквінського), який є християнською адаптацією філософії Аристотеля. Бог сприймається як першопричина, речі – як з'єднання матерії і форми, процеси — як перехід потенції в актуальність.

Нірвана – поняття в індійській релігійній думці, що позначає вищу мету всіх живих істот і відіграє найважливішу роль у буддизмі. Існує безліч визначень поняття «нірвана», але зазвичай воно зв'язується зі станом звільнення від страждань, властивих сансарі.

У буддизмі нірвана – це: 1) свобода від бажань, страждань і пристрастей (відсутність їх впливу на події життя); 2) звільнення від страждання, від круга народжень (сансари); 3) стан свідомості, в якому елементи потоку свідомості (дхарми) перебувають у спокої; 4) вища мета устремлінь віруючих в ранньому буддизмі, досяжна після викорінювання всіх затьмарень розуму.

Номіналізм – напрям середньовічної філософії, представники якого вважали, що існують лише окремі речі. Універсалії (загальні поняття) при цьому розумілися лише як словесні найменування одиничних речей.

Норми – розпорядження, зразки поведінки, міра думки про речі і міра оцінки. У нормах формулюються критерії соціальної поведінки і мислення. В рамках культурної практики часто норми виникають з цінностей. Спільність норм забезпечує існування комунікативних зв'язків усередині культури.

Ноумен – у філософії І. Канта – річ в собі (суть) – розумоосяжний предмет.

Онтологія – філософське вчення про буття.

Особистість – окрема людина з певними рисами характеру, індивідуальними здібностями та схильностями.

Пантеїзм – ототожнення божественного начала та природи.

Постмодернізм– термін, що позначає структурно схожі явища в світовому суспільному житті і культурі другої половини XX ст.: він вживається як для характеристики постнекласичного типу філософствування, так і для комплексу стилів в художньому мистецтві.

Постмодернстан сучасної культури, що включає пред-постнекласичну філософську парадигму, допостмодерністське мистецтво, а також масову культуру цієї епохи.

Прогноз– передбачення майбутнього за допомогою наукових методів, а також сам результат передбачення.

Раціоналізм – філософський напрям, що визнає розум основою пізнання і поведінки людей, джерелом і критерієм істинності всіх життєвих устремлінь людини. Раціоналізм протистоїть як ірраціоналізму, так і сенсуалізму й емпіризму.

Реалізм – напрям середньовічної філософії, представники якого вчили, що загальні поняття (універсалії) первинні та існують незалежно від окремих речей.

Релятивізм – методологічний принцип, що полягає в метафізичній абсолютизації відносності й умовності вмісту пізнання.

Сансара – кроловоріт народження та смерті в світах, обмежених кармою; одне з основних понять в індійській філософії.

Світогляд – система узагальнених знань про світ в цілому, про місце в ньому людини, про її відношення до світу.

Свідомість – стан психічного життя людини, що виражається в суб'єктивному переживанні подій зовнішнього світу та життя самого індивіда.

Сенсуалізм – вчення, яке головну роль в пізнанні відводить відчуттям.

Сократичний метод – метод, що застосовувався Сократом. Його завдання полягає у виявленні істини шляхом бесіди, суперечки, полеміки, постанови питань, що підштовхують людину до самостійного осягнення іситини. Сократичний метод з'явився джерелом ідеалістичної діалектики.

Софістика– свідоме використання неправильних аргументів і прийомів, зовні виступаючих як правильні, тобто виривання окремих неістотних зв'язків з контексту, і розгляд їх як істотних, визначних.

Срідна праця – у філософії Г. Сковороди – праця, до якої людина схильна від природи і заняття якою здатне привести її до щастя.

Субстанція – філософська категорія класичної раціональності для позначення об'єктивної реальності в аспекті внутрішньої єдності всіх форм її прояву і саморозвитку. Субстанція незмінна на відміну від перманентно змінних властивостей і станів: вона існує в самій собі і завдяки самій собі.

Суспільне буття – реальний процес життєдіяльності людей, суспільний спосіб виробництва людьми засобів життя, основою яких є виробничі стосунки, тобто стосунки між людьми в процесі виробництва (стосунки власності, розподіли, обміну, вжитку).

Суспільна свідомість – це сукупність ідей, що існують в суспільстві, теорій, поглядів, переконань, відчуттів, настроїв людей, що відображають буття, умови їх життя.

Суспільно-економічна формація – в марксизмі – певний історичий тип суспільства, що є також і рівнем його розвитку. У основі кожної суспільно-економічної формації лежить певний спосіб виробництва.

Суспільство – відокремлена від природи, але тісно з нею зв'язана частина матеріального світу, що включає способи взаємодії та форми об'єднання людей, здатна створювати знаряддя праці та користуватися ними в процесі праці.

Теорія – форма наукового знання, що дає цілісне відображення істотних зв'язків досліджуваного об'єкту.

Теоцентризм– філософська концепція, в основі якої лежить розуміння Бога як абсолютного, досконалого, найвищого буття, джерела всього життя і будь-якого блага.

Томізм – філософське вчення середньовічного філософа Фоми (лат. Томи) Аквінського.

Традиція – набір уявлень, звичаїв, звичок і навичок практичної діяльності, що передаються з покоління в покоління, та є одними з регуляторів суспільних стосунків.

Універсалії – термін середньовічної філософії, що позначає загальні поняття.

Філософія – це вчення про природу, суспільство, а також людину та її місце в світі. Вона досліджує загальні закономірності розвитку природи, суспільства і людського мислення.

Цінності – переконання про те, що є добро, істина, краса, справедливість тощо, які розділяють більшість членів даного суспільства. Цінності найтісніше пов'язані не з реальним станом речей, а з бажаним і належним. Більшість цінностей є релятивними і трансформується в ході культурного та суспільного розвитку. Наявність загальних цінностей відіграє найважливішу роль в підтримці культурної єдності.

Цивілізація – рівень розвитку культури, протилежний до варварства. Інколи поняття цивілізації вживається як синонімічне поняттю культури і розуміється як відносна самодостатня соціально-історична єдність. До початку XIX ст. цивілізація розумілася як процес культурного розвитку, тоді як з першої половини XIX ст. дане поняття стало позначати певний стан суспільства. О. Шпенглер і М. Данилевський тлумачили цивілізацію як кінцеву стадію розвитку культури, період культурного згасання.

Штучний інтелект – наука і технологія створення інтелектуальних машин та інтелектуальних комп'ютерних програм.

 


Навчальне видання

 

Алексейчук Ігор Сидорович

Андрєєва Тетяна Олександрівна

Андрієнко Олена Володимирівна

Білецький Віталій Володимирович

Ємельянова Наталія Миколаївна

Коновалов Андрій Григорович

Колінько Марина Вадимівна

Корнєєва Валентина Олексіївна

Попов Володимир Юрійович

 

Філософія: навчально-методичний посібник для студентів нефілософських спеціальностей денної та заочної форм навчання.

 





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...