Главная Обратная связь

Дисциплины:






З чого починається історія Рогатина



Походження назви міста невідоме. Є легенда, за якою князь Осмомисл взяв із собою молоду дружину на полювання. Дружина заблукала і натрапила на великого оленя вогненної масті і поскакала вслід за оленем. Олень зник, а жінка натрапила на князя і дружинників. На місці, де жінка зустріла оленя, побудували терем навколо якого й виникло місто. Ще одна версія про княжича Рога, який побудував на цьому місці колись місто (поставив тин), от і вийшло — Рога-тин, тобто місто Рогатин.

Легенди

1.Золоторогий олень

Жив і правив колись землями нашими славний князь Галицький. Тримав він біля себедружину вояків вірних.З ними вiн i в далекі походи ходив, i край наш оберігав, і навіть мисливські лови-розваги собі позволяв.

Облюбував вiн для ловів ліси Опільські. Розкішні дубові та букові гаї, глибокі дебрі та густі чагарники сприяли розвою різної звірини-дичини. Отож довго після таких лoвiв гомоніли Галичани в княжому дворі, згадуючи захоплюючі мисливські пригоди.

Ось і знову зібрався князь зі своїми вояками на полювання в Опільські ліси. Та, дізнавшись про це, княжна й собі почала проситися:

- Візьми мене з собою в цей край мальовничий на лови. Візьми, я не буду тобі на заваді!

Не хотів князь брати її з собою. Не радили брати її i княжі дружинники. Не радили брати і

 

бояри галицькі, бо, мовляв, із жінками часто лихо трапляється. Та наполеглеве прохання княгині взяло верх! Звелiв князь i для неї коня осідлати. Biдкрились під мисливcькi сурми ворота княжого Галича, вирушили мисливці гоміркою ватагою в ліси Опільські. Попереду них на конях вороних князь із княгинею.

Був теплий літній день, невгамовно поводились ловчі собаки-хорти, весело палахкотіло на мальовничій лісовїй галявині вогнище. Тут мисливці стали на пocтiй, щоб під вечір розпочати лови. Звелів князь прислузі та княгині залишатись на постою, а сам з дружинниками подався в ліс на полювання.

Наказ князя – закон. Прислуга хвацько метушилася. Підготовляли лави та столи для княжиx дружинників, зводили намети, заготовляли дрова для вогнища та цідющу воду iз чистого джерела. За цими клопотами ніхто не зауважив, куди на свому вороному поскакала княгиня.

В лici було не просто гарно, а чарівно! На верхів’ї дерев виспівували свої надвечірні мелодії пташки, весело з гiлки на гілку скакали прудкі білки, порушуючи лісовий спокій.

А попри це непомітно котилось до обрію спекотне літнє сонечко. Не було ч,ути нi гомону мисливської ватаги, нi шуму заклопотаної прислуги.

Та раптом здригнувся кінь під княгинею. Що це? Відчув вiн, що підкрадається до ниx зграя сірих вовків. І кинувся вiн стрімголов в глибину лісу, але ці лісові розбишаки невпинно гналися за ними. Ось, ось наздоженуть!



Спритно вхопилася княгиня за гілку кремезного дерева та заховалась вiд вовків в його буйно-зеленій кроні.

 

Вовки погнались за конем. Незабаром стих тупіт коня та шум вовчої зграї. Злізла княгиня з дерева, та й не знає, в яку сторону податися. Може туди, а може в iнший бiк?

Вечоріло. В далині вили вовки, тривожно кричав пугач. Немає нi стнжини, нi дороги, не чути жодних мисливських звуків. Настала темна ніч. Куди ж іти, в якому напрямі? А ще та колюча малина, ожина та свербилос на кожному кроці!

Тож у нашій легенді: десь тріснула гілка вiд княгині неподалік. Ось вийшов iз хащів лісних стрункий олень-рогач. Легким рухом своїм не злякав він її, сяйвом poгiв золотих освітив все навкруги. Рушив кроком повільним, запрошуючи кивком голови йти за ним, що ж вагатись й втрачати нічого було княгині, йде як звелів їй олень-рогач. Ідучи, втомилася, важко, та враз виринув пагорб над річкою iз темноти.

Догоряло вогнище на нім, а бiля нього порався сивий дідусь. Невідомо де дівся той олень-рогач, як дідусь цей княгиню гарбатою з трав пахучих поїв. Бiля вогнища зiгpiв та й на сон в свою нехитру землянку вiдвiв.

А миcливцi та князь повернули iз ловів надвечір іще. Усіх охопила тривога. Де ж ділась княгиня? Ну й дісталось за це всій прислузі! Чому не встерегли, чому не допомогли! Покарані будуть вони по заслузі.

Як до княжого Галича всім їм вернутись? Труби гуділи, тріщали гiлки, винюхували княгинені сліди мисливські хорти. Ось кiнь, що роздерли вовки, ось клаптик хустини висить на кущі. Вже ранок надходить, світає навкруг.

Крутились вояки туди i сюди, скакали на конях верхи то в Перунівський ліс, то на Ягу- гору (чи то в Яглушський ліс).

 

Ось i Весела річка тече. Iшли попри неї, ішли попри Липу-ріку та побачили пагорб на її беріжку.

Там порався дід, вже кипів казанок з чебрецевим борщем. Побачивши княжу дружину, дідок з проханням пішов їм назустріч:

- Я прошу Вас, княже, тихше, не шуміть. Бо втомлена вiд нічної пригоди княжна ще спить.

Зраділи усі та й присіли спочить. Тут виходить дружина князя. Розказала про пригоду свою лісову, не забула й про дивний свій сон, бо наснився її Дух Святий.

Тож звелів Галицький князь спорудити на пагорбі цім церкву-святиню в честь Духа Святого. І стоїть вона тут вже понад п'ять століть. Поселилися люди біля неї, та назвали городище своє в честь оленя-рогача Рогатином.

2.Рог – засновник Рогатина

Не в заморських це краях,

Не в далеких регіонах,

А в Опіллі на землі

Жили люди-трударі.

На пасовиськах квітучих

Та лугах розкішних

Отари пасуться.

В квітучих травах лісових

Співають бджолині рої.

У зелених гіллях лiciв безмежних

Щебечуть солов'ї.

Поселились в краю краснім цім

Племена хорватів білих

З дерева будують колиби-хатини,

Запрягають до плугів воли.

Честь русинським божкам віддають,

На нікого війною не йдуть!

Жили там Троян, Рог й Стоян.

Жили дружно, як ведеться,

Разом Купала звеселяли,

Перуну й Сварогу поклонялись.

Та настали тi часи,

Що дізнались про цей край

Заздрісні нероби-ліньтюхи.

Раз в ночі напали,

Все трудом добро нажите грабували.

Раз й у раз діла свої злодійські

повторяли.

Як зарадить діям цим?

Скільки можна вже терпіти

Цих злодіїв-ворогів

Та порадили усі:

Тільки разом, у спільноті

Можна протистоять оцій голоті!

Тож давайте об’єднаймось,

Побудуєм городища,

Обгородим їх тинами

Та високими валами.

Вожаком обрали Рога

Та чинить над ними право дали.

Всі взялися за роботу,

Все у їх руках горить!

Там ось пагорб височить –

Буде тут вже Рога Чин,

Звідси краєм править

Буде наш Рог-Боярин.

Тут повстане город Рогатин.

Обведем його валами,

Тином дубовим міцним,

Щоб ніякі вороги

Не пролізли, не пройшли!

Як урадили – вчинили!

Утекло із цього часу

Ох багато вже води!

Збереглися лиш з цієї давнини

Красні славнії ліси,

Квітучії поля й діброви,

Звичаї давні писанкові.

Стоїть там славно, між лісами,

Прадавній Рогачин,

Поїдеш трошки дальше –

Побачиш горде Рога місто –

Рогатин.

 

 

Герби міста

Головне зображення на рогатинському гербі, яке було завжди там присутнє, — оленячий ріг, як і назва міста «Рогатин», апелюють до легенди, згідно з якою велетенський олень-рогач начебто вивів з лісу дружину руського князя Ярослава Осьмомисла, що заблукала на полюванні, а на тому місці, звідки вона вийшла, і було зановане місто Рогатин.

Перший символ Рогатина — власну печатку у вигляді оленячого рога з літерою «R» місто отримало у 1415 році.

У 1535 місту надане магдебурзьке право, відтак право на власний герб. Тодійшній герб містив на щиті латинську (польську) «Р» («R»), згодом на деякий час — до 1557 року цю літеру змінила латинська «Б» («B») по імені Бони, жінки польського короля Жигмонта І.

 

 

2-й герб Рогатина австрійського періоду

Із входженням Рогатина разом з іншими землями до Австрії утверджується новий герб. Так, у цісарському документі від 1796 року є докладний опис герба міста

« «Дозволяємо містові мати власний герб, а саме, природний, поставлений на блакитному полі ріг оленя з сімома розсохами, зверненими вправо, а побіч золоту латинську букву R. Робимо це надання та дозволяємо місту мати описаний тут герб і користуватися ним без перешкод у всіх пам’ятках і будівлях, що постануть в імені цілої міської громади, та на печатках на грамотах, які будуть видані в імені міста, з видрукуваною тут леґендою Sіgіllus Munіcіpіі Rogatyn» »

Герб мав круглу форму і був опоясаний білим кільцем з отим написом Sіgіllum Munіcіpі Rohatyn (Муніципальна рада Рогатина)

У гербовниках же XIX століття подається вже відозмінений герб Рогатина

« Природний, поставлений вертикально на лазуровому тлі ріг оленя з сімома ріжками, а побіч золоту латинську літеру "R" у французькому щиті. »

Сучасний герб Рогатина має вигляд, дуже близький гербові австрійського періоду, головна відмінність у зображеннях у геральдичному полі — замість літери «R» використовується українська «Р» — початкова літера назви міста «Рогатин»

 





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...