Главная Обратная связь

Дисциплины:






Тема 2. Вимоги до особистості учителя



Розглянуті вище особливості педагогічної діяльності ставлять певні вимоги до особистості вчителя.

Учитель української національної школи має, передусім, палко любити рідну землю, український народ, свою Батьківщину Україну. Він повинен усвідомлювати свій високий громадянський обов'язок — виховання гідних громадян вільної і незалежної України. У такому разі вчитель буде виховувати підростаюче покоління власним прикладом служіння справі, Вітчизні.

"Хоч би які були докладні і точні інструкції щодо викладання та виховання, — писав К. Ушинський, — вони ніколи не можуть замінити собою відсутність переконань у викладача... Найголовнішим шляхом людського виховання є переконання, а на переконання можна вплинути тільки переконанням. Всяка програма викладання, всякий метод виховання, хоч би який він був хороший, не ставши переконанням вихователя, залишається мертвою буквою, що в дійсності не має ніякої сили". І далі: "Вже сам собою поганий той захисник ідеї, який береться за її втілення тільки тому, що про неї сказано у статуті, — і який так само візьметься втілювати іншу, коли статут зміниться. З такими захисниками і провідниками ідея далеко не піде. Чи не демонструє це виразно: коли у світі фінансовому або адміністративному можна діяти наказами й розпорядженнями, не цікавлячись тим, чи подобається їхня ідея тим, хто буде її виконувати, то у світі громадського виховання немає іншого засобу втілити ідею, крім одверто висловленого і одверто прийнятого переконання?"1

Однією з важливих рис вчителя має бути його педагогічна вираженість, яка проявляється не тільки в його педагогічній діяльності, але й у різних життєвих ситуаціях. Педагогічна вираженість особистості — своєрідна установка на педагогічну діяльність і психологічну готовність до неї. Вона

1 Ушинський К.Д. Твори: В 6-ти т. — К.: Радянська школа, 1952-1955. — Т.4. — С. 27.

виявляється у спрямованості думок і прагнень до навчання і виховання дітей, в манері розмовляти, у поведінці тощо. Завдяки такій рисі педагог стає педагогічно чутливим і спостережливим до психічного життя учнів, здатним інтуїтивно виділяти з навколишнього середовища різноманітні навчально-виховні факти і відповідно педагогічно їх інтерпретувати.'

Підкреслюючи значення педагогічної вираженості для вчителя, Л. Толстой писав, що "...не той учитель, хто здобув виховання й освіту вчителя, а той, хто внутрішньо переконаний у тому, що він є, повинен бути і не може бути іншим.

Ця переконаність трапляється рідко і може бути доведена тільки жертвами, які людина приносить своєму покликанню."2

"Учительська самосвідомість полягає у високій думці вчителя про гідність і значення своєї професії, — писав А. Дістервег. —...Хто не усвідомлює значення своєї професії, не цінує її високо, той небагато зробить як учитель, тобто не виконає свого призначення вчителя і людини, а отже, не виправдає свого існування."3



Важливою морально-психологічною рисою вчителя має бути розумна любов до дітей, прагнення віддати їм своє серце, почуття прив'язаності до них, що, на думку В. Сухомлинського, є визначальною рисою педагогічної культури.4 Л. Толстой писав, що досконалий вчитель поєднує в собі любов до знань, до своєї справи з любов'ю до дітей.

А. Макаренко вважав, що розумна любов виключає безпринципне і поб­лажливе ставлення до дитини, потурання її слабкостям. На його думку, ви­могливість не суперечить любові і повазі до дитини — саме у вимогливості до людини і полягає повага до неї.

Важливою вимогою до педагога є знання нимсвого предмета.Досвід переконує, що успішно навчає і виховує учнів той вчитель, який глибоко знає свій предмет. Опитування учнів засвідчують, що серед характерних рис улюблених ними вчителів вони, передусім, вказують на їх знання. Але знання педагога можуть стати могутнім засобом навчання і виховання учнів за умови, що він не просто викладає їх, а використовує як матеріал науки для розумового розвитку дітей, їх морального виховання.

Вчитель має глибоко і всебічно знати свій предмет на сучасному науковому рівні. А. Макаренко відзначав, що учні вибачать своїм учителям і суворість, і сухість, і навіть прискіпливість, але не вибачать поганого знання справи.

1 Див.: Ніколенко Д.Ф. Психологія особистості радянського вчителя. — К.: 1973.—С. 73.

2 Толстой Л.Н. Педагогические сочинения. 2-е изд. — Москва: Изд. АПН РСФСР, 1953. —С. 399.

3 Дистервег А. Избраннне педагогические сочинения. — Москва: Учпедгиз, 1956. — С. 312-313.

4 Сухомлинський В.О. Школа радості // Вибр. тв. в 5-ти т. — К., 1997. — Т. 3.— С 14-15.16

Окрім досконалого знання свого предмета, вчитель повинен знати і суміжні предмети. Так, викладачеві літератури не можна викладати свій предмет без знання історії, викладачам фізики і хімії — без знання математики.

Для вчителя важливе не тільки знання свого предмета, але й уміння передавати ці знання іншим: учням, яких навчає, батькам, педагогічну культуру яких підвищує, колегам, з якими ділиться власним досвідом роботи. Така передача знань можлива за умови володіння методикою навчання: вміння складне робити простим, доступним, враховуючи при цьому вікові та індивідуальні особливості учнів і дорослих; вміння зацікавити пропонованою інформацією, викликати захоплення нею і бажання поповнювати свої знання.

Важливою вимогою до вчителя національної школи є володіння ним державною українською мовою. К. Ушинський вважав, що рідна мова є основою всякого розвитку і скарбницею усіх знань, що знання з кожного предмета передаються дитині і засвоюються нею завжди у формі слова, тому лексичний склад мови вчителя, знання ним граматики і володіння стилем мови має величезне значення для успішного навчання дітей та виховного впливу на них.'

Д. Ніколенко вважає, що мова і мислення вчителя повинні бути педагогічними. Під цим автор має на увазі конкретність, чіткість і ясність думок, їх логічність, дохідливість, переконливість, впливовість, здатність викликати в учнів відповідні почуття. Разом з тим він застерігає, що мова вчителя має бути позбавлена таких дефектів, як шепелявість, затинання, невимовляння окремих звуків, надмірно швидкий або сповільнений темп, бо часом ці вади мовлення протипоказані педагогічній роботі.2

"Неправильним є твердження, яке ще, на жаль, інколи можна почути і від науковців, і від окремих учителів: слабкість виховання в багатьох школах пояс­нюється, мовляв, тим, що воно — "словесне", — писав В. Сухомлинський. — Насправді виховання стає немічним, безсилим саме тоді, коли забувають, що в нашому розпорядженні є, по суті, єдиний тонкий і надійний, всесильний і гострий інструмент виховання — слово. Дивним звучить навіть цей термін, в який дехто вкладає безліч гріхів, — "словесне виховання". Справжній вихователь, власне, і повинен досконало володіти мудрим словом. У ньому акумулюються відносини між людьми, слово виявляє ідею, а ідея — основа виховання. Серце дитини повинно бути відкритим слову, думці, переконанням, навчанням вихователя."3

1 Див.: Ніколенко Д.Ф. Психологія праці радянського вчителя. — К., 1973. — С. 86.

2 Див.: Ніколенко Д.Ф. Психологія праці радянського вчителя. — К., 1973. — С. 87.

Педагог має бути ранобічноерудованою людиною. Окрім глибоких знань зі свого предмета, він повинен володіти ґрунтовними знаннями з питань політики, філософії, мистецтва, літератури, сучасних досягнень науки і техніки. Така енциклопедичність знань допоможе педагогу працювати з батьками учнів, які мають освіту з різних галузей знань, відповідати учням на запитання, що виникають у зв'язку з інформацією, яку вони одержують з радіо, телебачення, газет та журналів. Важливе значення ерудиції вчителя і в організації позакласної виховної роботи, де широта інтересів вчителя дає можливість підказувати учням цікаві справи, допомагати їм у їх проведенні.

В. Сухомлинський вважав, що "фундамент, на якому стоїть школа і будується все, що робиться в школі, — це різносторонні знання, багате розумове життя, широта кругозору, постійне інтелектуальне зростання кожного вчителя. Через три-п'ять років після закінчення вузу вчитель повинен знати в три, в п'ять, в десять разів більше, ніж знав він у перший рік своєї роботи. Якщо цього нема, учні будуть приречені на нудне зубріння і отупіння, тому що викладання, не зігріте і не осяяне прагненням учителя до знань, перетворюється для нього у важку повинність, у тягар, а в дитини відбиває всяку охоту до знань і губить її інтелектуальні задатки й здібності."1

Школа готує підростаюче покоління до життя у майбутньому, тому по­винна прогнозувати поведінку своїх вихованців на далеку перспективу, в тих соціально-економічних умовах, які будуть у майбутньому у зв'язку із суспільним і науково-технічним прогресом. Вирішувати таке завдання може вчитель, який постійно вчиться. К. Ушинський говорив, що вчитель у вчителеві живе лише до тих пір, поки він вчиться. Як тільки перестає вчитися, вчитель у ньому вмирає. Окрім того, слід мати на увазі, що вихованці отримують широку інформацію і за межами школи (радіо, телебачення, книжки, журнали, газети, спілкування з оточуючими) і де в чому можуть навіть випередити вчителя, який несистематично поповнює свої знання, не цікавиться новинами науки, техніки, культури, політичними подіями. У такому разі вчитель втрачає авторитет у своїх вихованців, зменшується його виховний вплив на них. "Учитель повинен свідомо йти в ногу з сучасністю, пройматися і надихатися силами, що пробудилися в ній. Жалюгідна кожна людина, що відстала від свого часу; поява ж учителя молоді, який сам живе в минулому, викликає лише співчуття всіх людей, що живуть у ногу зі своїм часом і мислять суголосно зі своїми сучасниками."2

3 Сухомлинський В.О. Методика виховання колективу. 1971. — С. 174.

К.: Радянська школа,

1 Сухомлинский В. А. Павльшіская средняя школа. — Москва: Просвещение, 1969. — С. 44.

2 Дистервег А. Избранньїе педагогические сочинения. — Москва: Учпедгиз, 1956. — С. 318.18

Серед критеріїв оцінювання особистості вчителя особливе місце займають його моральні якості. У моральному плані педагог повинен бути тим, ким він хоче зробити вихованця, має щиро бажати таким і всіма силами до цього прагнути. М. Добролюбов вважав, що моральні переконання вчителя мають витримуватися навіть у дрібницях: "Найнещасніші стосунки між учителем і учнями — ті, коли в учня закрадається сумнів щодо знань учителя. Але ще нещасніший стан учителя тоді, коли цей сумнів дітей торкається його моральних достоїнств."'

Підкреслюючи важливість моральності вчителя, Я. Коменський писав: "Учителями повинні бути люди... чесні, діяльні і працьовиті; не тільки для годиться, а й насправді вони повинні бути живими взірцями чеснот, що їх вони мають прищепити іншим. (Ніщо удаване не може бути тривалим.)"2

У діяльності вчителя особлива роль належить його вмінню володіти своєю емоційно-вольовою сферою. "Справжній вихователь, — підкреслює В. Сухомлинський, — людина широкого емоційного діапазону, що глибоко переживає радість і засмучення, прикрощі й тривогу, обурення і гнів. Він дуже рідко гримає, підвищує голос. Тривогу, засмучення, подив, біль, гнів (а вчитель має право бути гнівним, як і будь-яка емоційно культурна, вихована людина) — всі ці й десятки інших відтінків аналогічних почуттів діти вловлюють у звичайних словах свого наставника."3

Підкреслюючи важливість для педагога володіння своїми почуттями, В. Сухомлинський писав, що "настрій діє блискавично, думка ж плентає десь позаду... — ось що часто вибиває у нас з рук тонкий інструмент влади. Ми зможемо користуватися цим інструментом мудро й обачно тоді, коли блискавично діятиме наша думка і настрій наш гармонійно звучатиме у злагодженому оркестрі з нею. Величезною мірою педагогічна мудрість залежить від того, наскільки уміло ми володіємо своїми почуттями.""

Емоції педагога проявляються, передусім, у наперед продуманій поведінці, відповідних емоціях "мажорного" чи "мінорного" характеру. Таке "перевтілен­ня" вчителем здійснюється для того, щоб вплинути на учня, змусивши його пережити ту чи іншу ситуацію. Окрім того, вчителю необхідно виявляти емо­ції у несподіваних ситуаціях педагогічного процесу. Таке виявлення емоцій потребує розвинутого педагогічного самовладнання, витримки, вміння

1 Добролюбов Н.А. Избр. педагогические произведения. — Москва: Изд. АПН РСФСР, 1952. — С. 160.

- Коменский Я.А. Избранньіе педагогические сочинения. — Москва: Учпедгиз, 1955. — С. 600.

3 Сухомлинський В.О. Народження громадянина. — К.: Рад. школа, 1970. — С. 212.

4 Сухомлинський В.О. Методика виховання колективу. — К.: Рад. школа, 1971.—С. 191.

моментально вибирати шляхи адекватного реагування на ситуацію, правильно

її вирішувати.

Для успішної роботи з дітьми вчителю потрібні такі вольові якості, як цілеспрямованість, ініціативність, дисциплінованість, самовладання, вимогливість до себе та інших. Особливо важливі для педагога витримка, здатність до гальмування у поєднанні зі швидкою реакцією і винахідливістю, емоційною рівновагою, умінням володіти своїми почуттями.

Професія вчителя вимагає великого нервового і фізичного напруження, атому ставить певні вимоги до його здоров'я.Праця педагога передбачає розвиток голосу, добрий зір, вміння довго стояти, багато ходити, вільно і легко рухатись. "Можна і треба розвивати зір, просто фізичний зір, — писав А. Макаренко. — Це конче потрібно для вихователя. Треба вміти читати на людському обличчі, на обличчі дитини, і це читання може бути навіть описане у спеціальному курсі. Нічого мудрого, нічого містичного немає в тому, щоб по обличчю дізнаватись про деякі ознаки душевних рухів."1

У цьому контексті цікавою є думка П. Блонського про те, що "учитель, який нервовий сам і нервує дітей, сьогодні вимагає одного, завтра іншого, а післязавтра нічого не вимагає, дуже дезорганізовує дітей."2

Для ефективної діяльності вчителю потрібна така риса, як педагогічна спостережливість. Спостерігаючи за учнями на всіх етапах уроку і в усіх видах їх діяльності, вчитель отримує інформацію про вікові та індивідуальні особливості учнів, їхнє розуміння навчального матеріалу, ставлення до навчання і вчителів, стосунки між учнями та їх поведінку, настрої і психічні стани дітей, їх реагування на зауваження та оцінку успіхів у навчанні й поведінці. Спостережливий учитель виховує спостережливість в учнів. А це, на думку К. Ушинського, сприяє розумовому розвитку дітей.

Для ефективної організації навчально-виховної діяльності вчитель має бути уважним.Так, під час уроку йому необхідно тримати в полі зору всіх учнів класу, особливо тих, кому властива підвищена рухливість і недостатній рівень уваги; концентрувати свою увагу на розвитку теми, зміні різних видів навчальних завдань і засобів; зосереджувати свою увагу на написаному, щоб не допустити помилок у словах, формулах, обчисленнях тощо. Ф. Гоноболін вважає, що "увага вчителя до роботи і внутрішнього світу учнів, зазвичай, переростає в уважність як моральну рису особистості".3

1 Макаренко А.С. Твори: В 7-ми т. — К.: Рад. школа, 1953-1955. — Т. 5. -_С. 247.

2 Блонский П.П. Избраннне педагогические произведения. — М.: Изд. АПН РСФСГ,

1961. —С. 466.

3 Гоноболин Ф.Н. Внимание и его воспитание. — Москва: Педагогика, 1972. — С. 133.20

У творчій діяльності вчителя важлива роль належить натхненню та інтуїції. Натхнення — піднесення творчих потенцій людини, яке характеризується "ясністю свідомості, появою потоку думок і образів, швидкою і високою продуктивністю мислення".'

Натхнення приходить до людини у результаті її значних зусиль, роботи над своєю психікою, націленості на предмет дослідження, постійного обдумування і переживання його. Натхнення є таким психічним станом, коли одночасно задіяні усі сфери психіки — розум, почуття, сприймання, інтуїція тощо.

Творча праця вчителя характеризується й інтуїцією. Вона виявляється в особливому відчутті правильного напрямку діяльності, бажаних її резуль­татів, неусвідомленому переконанні, що саме так, а не інакше треба діяти.2

Вчені характеризують інтуїцію таким чином: а) в акті творчості процеси, що приводять до інтуїтивного пізнання, не усвідомлюються; б) інтуїція, зазвичай, виявляється у поєднанні з натхненням, емоційними і афективними станами, пов'язаними з піднесенням духовних і фізичних сил у процесі творчості; в) замисел, ідея часто формуються тоді, коли увага суб'єкта зо­середжена на чомусь іншому; г) інтуїтивне розуміння найчастіше властиве обдарованим, але ще мало ерудованим людям; ґ) процес інтуїтивного пізнання є важливим стимулом для самовдосконалення; д) інтуїція має доцільний ха­рактер, вона є результатом хоч і несвідомих, але високоінтелектуальних процесів; є) процес інтуїтивного розуміння, утворення ідеї або задуму від­бувається, зазвичай, швидко, але не завжди блискавично — це залежить від багатьох об'єктивних і суб'єктивних факторів.2

Вчитель повинен володіти педагогічною майстерністю, якої набуває у процесі своєї практичної діяльності і оволодіння педагогічним досвідом. "Майстерність вихователя не є якимось особливим мистецтвом, — писав А. Макаренко, — що вимагає таланту, але це спеціальність, якої треба на­вчитись, як треба навчити лікаря його майстерності, як треба навчити музиканта."3 Успіх учителя в оволодінні педагогічною майстерністю залежить від наявності в нього педагогічних здібностей.

В оволодінні педагогічною майстерністю можна виокремити кілька рівнів:

елементарний — наявні окремі якості професійної діяльності: володіння знаннями для виконання педагогічних дій, предметом викладання; продуктивність навчально-виховної діяльності є низькою;

1 Платонов К.К. Проблема способностей. — Москва: Наука, 1972. — С. 167.

2 Див.: Налчаджан А.А. Некоторне психологические и философские проблеми интуитивного познания. —Москва: Мисль, 1972. — С. 5.

3Макаренко А.С. Твори: В 7-ми т. — К.: Рад. школа, 1953-1955. — Т.5. — С. 246.

базовий — володіння основами педагогічної майстерності: педагогічні дії гуманістично зорієнтовані, стосунки з учнями і колегами розвиваються на позитивній основі, добре засвоєно предмет викладання, навчально-виховний процес організовано методично впевнено і самостійно;

досконалий — чітка спрямованість дій учителя, їх висока якість, діалогічна взаємодія у спілкуванні; вчитель самостійно планує і організовує свою діяльність на тривалий проміжок часу, маючи на меті розвиток особистості школяра;

творчий — ініціативність і творчий підхід до організації професійної діяльності; вчитель самостійно конструює оригінальні педагогічно доцільні прийоми взаємодії; діяльність будує, спираючись на рефлективний аналіз; сформовано індивідуальний стиль професійної діяльності.

Завдання вищого педагогічного закладу освіти — допомогти студентові опанувати основні закони педагогічної майстерності для усвідомленого і продуктивного початку професійної діяльності; сформувати гуманістичну спрямованість, дати ґрунтовні знання, розвинути педагогічні здібності, озброїти технікою взаємодії, підготувати до професійного самоаналізу великого розмаїття педагогічних ситуацій.'

"Здібності, — пише Д. Ніколенко, — це індивідуально-психологічні особливості людини як умова успішного виконання конкретної діяльності. За всіх інших однакових умов вони найповніше визначають рівень майстерності і творчих успіхів, обдарованості і продуктивності праці особистості".2

Педагогічні здібності відносяться до спеціальних розумових здібностей і спрямовані на формування особистості, на навчання і виховання дітей і дорос­лих. У педагогічних здібностях загальним є те, що виявляється в нахилах осо­бистості до педагогічної діяльності, у своєрідних позиціях розуму, емоційно-вольової сфери, характерологічних особливостях особистості, які виявляються в її життєвій спрямованості на виховання інших (ці загальні педагогічні здібності притаманні всім, кому довірено керівництво людьми, їх виховання). Спеціальні педагогічні здібності зумовлені загальними педагогічними здібностями і виступають в органічній єдності. Але загальне в структурі спеціальних педагогічних здібностей реалізується по-різному, залежно від виду педагогічної діяльності — виховання, навчання спеціального предмета, керівної ролі педагога. У процесі формування педагогічних здібностей необхідно мати на увазі не лише загальні, а й спеціальні компоненти педагогічних здібностей.

Здібності людини до певного виду діяльності перебувають у тісному зв'язку з відповідними знаннями, уміннями і навичками. Без знань та умінь працювати

1 Див.: Зязюн І., Саган Г. Краса педагогічної дії. — К., 1997. — С. 35-38.

2 Див.: Ніколенко Д.Ф. Психологія особистості радянського вчителя.—К., 1973. — С. 59.22

не можна, але глибина знань та майстерність спеціаліста, у свою чергу, зумовлюються відповідними здібностями. Щоб майстерно працювати, необхідна ще й здатність володіти загальними і фаховими знаннями, уміння­ми, засобами для успішного вирішення навчальних завдань, технікою праці. Кожна спеціальність потребує своєрідного виявлення знань і вмінь. В особ­ливостях виявлення широти і глибини духовних сил особистості і полягають спеціальні здібності, що зумовлюють її кмітливість, винахідливість, майстерність.'

До найхарактерніших ознак здібностей відносять їх творче виявлення. Твор­ча діяльність — це, насамперед, розумова діяльність людини. М. Аллен і О. Ґілфорд вважають, що для творчих здібностей найбільш необхідні такі здатності:

1) відкинути звичайні, стандартні методи вирішення і шукати нові, оригі­нальні;

2) бачити далі безпосередньо даного і очевидного;

3) схопити суть основних взаємозв'язків, властивих проблемі;

4) виявити можливості реорганізації елементів для нового функціонування;

5) переключити дію об'єкта для його нового вживання;

6) передбачити декілька можливих шляхів і подумки вибрати найбільш ефективний;

7) переключитися з однієї зорової моделі на іншу, закладену в тому ж образі;

8) відчуття присутності проблеми там, де здається, що "все вже розв'язано";

9) передбачити наслідки;

10) висловити різноманітні ідеї у відносно необмеженій ситуації;

11) розподілити події на "кроки" в оптимальній послідовності;

12) точно визначити деталі, необхідні для розвитку загальної ідеї;

13) запропонувати вдалі, незвичайні відповіді у специфічній ситуації;

14) до ідейної плідності (здатності "сипати" ідеями, незалежно від їх якості).2 У педагогічній літературі виділяють шість визначальних здібностей до

педагогічної діяльності, а саме:

комунікативність — професійна здатність педагога, що характеризу­ється потребою у спілкуванні, готовністю легко вступати в контакт, викликати позитивні емоції у співрозмовників і відчувати задоволення від спілкування;

перцептивні здібності — професійна проникливість, пильність, педа­гогічна інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину;

динамізм особистості—здатність активно впливати на іншу людину;

1 Див.: Ніколенго Д.Ф. Психологія особистості радянського вчителя.—К., 1973.—С. 67-68.

2 Див.: Бернштейн М.С. Психология научного творчества // Вопросьі психологии. — 1966. —№3. —С. 180.

емоційна стабільність — здатність володіти собою, зберігати само­контроль, здійснювати саморегуляцію за будь-якої ситуації, незалежно від зовнішніх чинників, які провокують емоційний зрив;

оптимістичне прогнозування — прогнозування розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній і перетворення всієї структури особистості через вплив на позитивні якості;

креативність — здатність до творчості, спроможність генерувати незвичні ідеї, відходити від традиційних схем, швидко розв'язувати проблемні

ситуації.

Важливою рисою педагога є володіння ним педагогічним мисленням, тобто його здатність застосовувати теоретичні положення філософії, психології, педагогіки, методики у конкретних педагогічних ситуаціях навчально-виховної роботи, вирішувати конкретні педагогічні завдання, використовувати теоретичні положення педагогіки у конкретних ситуаціях, бачити в явищах навчально-виховного процесу педагогічну суть.

Педагогічне мислення має відповідати певним критеріям і параметрам: —здатності аналізувати виховні явища і факти в їх цілісності, взаємозв'язку і взаємозалежності;

— здатності прослідкувати генезис педагогічних взаємодій і впливів;

— здатності співвідносити педагогічну дію з цілями та результатами навчання і виховання;

—здатності використовувати у педагогічній мислительній практиці всі типи і способи мислення;

— здатності здійснювати в єдності аналіз і синтез педагогічних явищ, розрізняти педагогічну істину від помилок;

— здатності у педагогічній теорії і практиці переходити від абстрактного (ідеї) до конкретного — педагогічної ситуації — і мисленно рухатись У зворотному напрямку;

— здатності відмовлятися (заперечувати) від усталених шаблонів і стереотипів, шукати і знаходити нові оцінки, узагальнення, підходи, дії;

— здатності використовувати теорію і нові ідеї у практичному, творчому пошуку;

— здатності ефективно застосовувати логіку фактів і переконливу ар­гументацію в діалозі з дітьми;

— здатності проявляти гнучкість мислення та оперативність; —здатності співвідносити тактичні і стратегічні дії.'

Майбутньому вчителеві важливо з перших днів навчання у вищому закладі

'Див.: Лихачев Б.Т. Педагогика. — Москва: Прометей, 1993. — С. 58-59.24

освіти виробляти в себе установку на оволодіння педагогічним мисленням. Для цього важливо вчитися не відкидати важкопояснюване, а спокійно і наполегливо шукати підходи до розуміння складного педагогічного явища, глибоко осмислювати його, перевіряти істинність оцінок і висновків практикою і колективним обговоренням.

Невід'ємною рисою сучасного вчителя має бути його оптимізм. Він впливає на ефективність навчання школярів, викликає у них позитивні емоції: добрий настрій, зацікавленість і захопленість справою, активність, рішучість, упевненість у своїх силах. "Треба, щоб учитися було переможно, радісно і легко", — говорив дитячий письменник Борис Житков.'

Камертоном цього бадьорого, мажорного стану є, передусім, вчитель, його поведінка. У розвитку оптимізму важливу роль відіграє "гімнастика" почуттів: учитель повинен зміцнювати себе в радості, доброті, бадьорості, енергійності. А. Макаренко з цього приводу прямо вказував, що педагог повинен бути веселим, бадьорим, мусить робити для цього певні зусилля, створювати свій настрій.

Важливою рисою вчителя є педагогічний такт. Це — професійна, психолого-педагогічна особливість поведінки вчителя у взаємовідносинах з учнями, яка відповідає цілям і завданням виховання і проявляється у творчій, педагогічно виправданій його діяльності. Педагогічний такт передбачає відповідне ставлення до учнів, уміння в кожному конкретному випадку знаходити правильну лінію поведінки. Він потрібен вчителю у системі його виховного впливу як на учнівський колектив, так і на кожного учня зокрема.

Особисті якості вчителя в їх сукупності становлять його авторитет. Авторитет учителя — загальновизнана учнями та їхніми батьками значущість достоїнств учителя й заснована на цьому сила його виховного впливу на дітей. До таких достоїнств належать висока духовність, культура, інтелігентність, ерудиція, високі моральні якості, педагогічна майстерність.2

Учні вважають авторитетним того вчителя, який глибоко знає свій предмет і майстерно його викладає, любить дітей, відчуває їхні наміри і прагнення, доброзичливо відгукується на них.

Український письменник Ю. Збанацький, сам педагог, у повісті "Малиновий дзвін" так описує вибір педагогічної професії героєм твору Тарасом Демидовичем: "З самого дитинства я звик дивитися на вчителя як на щось виняткове, як на людину особливої природи. Мій перший учитель був для мене святинею... У своїх дитячих мріях я плекав у собі народного вчителя. Мені хотілося бути в усьому схожим на свого вихователя... Для мене навіть звання "учитель"

1 Львова Ю.Л. Деякі питання психології праці вчителя. — К.: Знання, 1972. — С. 25.

2 Див.: Гончаренко С. Український трологічний словник. — К.: Либідь, 1997. — С. 14.

містило в собі незвичайний, неосяжний зміст. Учитель, Людина, яка знає все, бачить все, розуміє все. Учитель не для себе живе — для народу. То ж якою треба бути людиною, щоб заслужити всенародну пошану! І коли я сам став учителем, то вже ніколи не забував того, як на мене дивляться учні, їхні батьки..."

Серед вимог до сучасного вчителя не останнє місце займає і його зовнішній вигляд. У дитячому віці, вважав К. Ушинський, зовнішнє і внутрішнє, форма і суть змішуються дуже легко. І неохайна, задушна шкільна кімната, подертий, заяложений, погано надрукований підручник майже так само відбивають у дітей бажання вчитися, як, наприклад, неприваблива, непристойна зовнішність учителя. Педагог повинен бути особливо вимогливим до свого одягу і прикрас. "Тому я, — казав А. Макаренко про себе, — жодного разу не вийшов з непочищеними чобітьми або без пояса".1

Особистість вчителя має таке важливе значення у вихованні дітей тому, що він постійно перебуває у сфері психічних явищ дитини. Той, хто виховує дітей, є інженером їхніх душ у повному розумінні цього слова. Школа і вчитель, спираючись на довколишнє суспільне життя, на дитячий колектив, планують розвиток дитини, викорінюють зайве, шкідливе і прищеплюють корисне відповідно до завдань національного виховання.

Особисті якості вчителя є для учня і взірцем, і засобом виховного впливу на нього. Учень, наслідуючи вчителя, переймає його знання, вміння, манери, звичку працювати і поводитися. Знання вчителя, його кращі моральні й вольові якості — важливий засіб переконання і впливу на учня. Духовні якості учня формуються за допомогою духовних якостей інших людей і, насамперед, вчителя.2

Запитання і завдання.

1. Розкрийте суть і особливості педагогічної діяльності.

2. У чому специфіка педагогічного мислення?

3. Які показники засвідчують творчий підхід учителя до своєї професійної діяльності?

4. Охарактеризуйте основні вимоги до вчителя національної школи і обгрунтуйте їх об'єктивність.

5. Чи був у Вас улюблений учитель? Які риси його особистості імпонували Вам найбільше?

6. Проаналізуйте особливості своєї особистості у плані вимог до сучасного вчителя. Над якими якостями Вам потрібно буде попрацювати, щоб досягнути бажаних результатів?

1 Макаренко А.С. Твори: В 7-ми т. — К., 1954. — Т.5. — С. 201.

2 Див.: Ніколенко Д.Ф. Психологія особистості радянського вчителя. — К., 1973. — С.21.26

7. Чи є у Вас як у майбутнього педагога, ідеал, до якого Ви будете прагнути у своєму самовдосконаленні?

8. Прочитайте книжки В. Сухомлинського "Серце віддаю дітям" і А. Макаренка "Педагогічна поема". Яке враження вони на Вас справили? Які нюанси педагогічної професії Вам "відкрились"? Що Ви взяли для себе на майбутнє з цих педагогічних творів?

9. На основі рекомендацій відомого українського психолога і педагога І. Синиці можна сформулювати окремі поради щодо педагогічного такту та педагогічної тактики вчителя:

• Бережіть благородне звання вчителя.

• Поважайте у своїх учнях людину, оберігайте і розвивайте їхню гідність.

• Не підкреслюйте без особливої потреби своєї зверхності над учнями.

• Змінюйте свою тактику у взаєминах з учнями відповідно до їхнього віку та духовного росту.

• Використовуйте увесь діапазон педагогічного стимулювання, але будьте

щедрішими на похвалу і скупішими на покарання.

• Навчіться володіти своїм голосом, інтонувати своє мовлення, уникайте крику,

тим більше вереску.

• Уникайте рішень, у доцільності яких ви не впевнені: не приймайте рішень у стані

роздратування; вдавайтесь до методу відтермінування, що дасть змогу вам розумно скористатися своїм правом, а учням — розумно підкоритися йому.

• Уміння контактувати з учнями — справа набувна, як і будь-яке педагогічне

уміння.

• Поважайте індивідуальність кожного учня, його бажання утвердитися в класі,

мати кращий статус.

• Контакт з цілим класом значною мірою залежить від ваших контактів з окремими

учнями.

• Несіть батькам учнів радість.

• Принагідно продемонструйте учням усе краще, що є у вас (свої збідності до чого-небудь, уміння, ерудицію, звички тощо).

• Бережіть довір'я своїх учнів.

Уважно прочитайте книжку І. Синиці "Про педагогічний такт учителя" і теоретично обґрунтуйте вищеозначені поради, підкріпивши їх цікавими прикладами зі шкільної практики.

10. В одному з номерів газети "Фактьі" було описано цікавий випадок зі шкільного життя: "У високій зачісці вікторіанської епохи, яку Марія Іванівна кожного ранку вибудовувала на своїй голові, похитувалось куряче яйце. Весь клас із завмиранням серця стежив за рухами біологічки. Коли вчителька запідозрила щось недобре, хитнула головою, яйце помалу сповзло і впало на підлогу... Пройшло немало років, але Марію Іванівну мої однокласники пам'ятають — не по уроках, а, головним чином, за її величні форми, "вертеп" на маківці і те, що ми витворяли з цією зачіскою. Та курс біології начисто щез із пам'яті. Можливо,

недарма. Спеціалісти стверджують: зовнішність учителя істотно впливає на засвоєння предмета, успішність учнів і навіть на взаємостосунки з класом".

А що думаєте з цього приводу Ви? Чи можете навести конкретні приклади зі шкільного життя?

11. Вдумливо прочитайте висловлені видатними педагогами А. Дістервегом і А. Макаренком погляди на підготовку педагога, порівняйте їх і визначте, у чому вони різняться, а в чому збігаються. Яка Ваша власна думка з цього приводу?

"Як істинним поетом, так і геніальним вихователем, учителем треба народитися, — писав А. Дістервег. — Він приходить у світ із задатками, потрібними для його покликання. Але ці задатки треба пробудити, розвинути. Як цього досягти? Найкраще це можна зробити в обстановці справжнього виховання, завдяки людям — майстрам у справі виховання і навчання. їхнє життя і діяльність пробуджують дрімаючі задатки і розвивають педагогічний такт — учительський такт". (Дистервег А. Избранньїе сочинения. — Москва: Учпедгиз, 1956. —С. 105-106.)

А. Макаренко був переконаний, що "навчити виховувати можна так само легко, як навчити математики, навчити читати, навчити бути хорошим фрезерувальником чи токарем, і я навчав. В чому полягало таке навчання? Насамперед — в організації характеру педагога, формуванні його поведінки, а потім — в організації його спеціальних знань та навичок, без яких жоден вихователь не може бути хорошим вихователем, не може працювати, тому що в нього не поставлений голос, він не вміє розмовляти з дитиною і не знає, в яких випадках як треба говорити. Без подібного уміння не може бути хорошого вихователя." (Макаренко А. Твори в 7-ми т. — К.: Рад. школа, 1953-1955. —Т. 5.-—С. 162.) Задумайтесь над висловом А. Макаренка: "Обов'язок педагога — щоби його любили діти". Задайте самі собі запитання: "За що мене любитимуть мої учні?", "За що мене не любитимуть мої учні?"

Ш Рекомендована література

1. Белухин Д.П. Учитель — от любви к ненависти (Техника професіонального поведения). — Москва: Народное образование, 1999. — 114 с.

2. Кан-Кальїк В.А., Никандров И.Д. Педагогическое творчество. — Москва: Педагогика, 1990. — 144 с.

3. Львова Ю.Л. Творческая лаборатория учителя. — Москва: Педагогика, 1985. — 158 с.

4. Мижериков В.А., Ермоленко М.И. Введенне в педагогическую профессию. — Москва: Педагогическое общество России, 1999. — 228 с.

5. Мудрик А.В. Учитель: мастерство и вдохновение. — Москва: Просвещение, 1986.—160 с.

6. Професіональная культура учителя / Под ред. В.А. Сластенина. — Москва, 1993.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...