Мета медичного страхування

· захист здоров'я і працездатності співробітників підприємства;

· зниження фінансових проблем роботодавця і співробітників, пов'язаних з організацією і наданням медичної допомоги;

· скорочення кількості днів непрацездатності співробітників за рахунок надання якісної медичної допомоги і контролю над процесом одужання;

· додатковий стимул для співробітників до збереження робочого місця і підвищення якості роботи.

Задачі медичного страхування[ред. • ред. код]

· охорона здоров'я населення;

· забезпечення відтворення населення;

· розвиток сфери медичного обслуговування;

· фінансування системи охорони здоров'я, поліпшення її матеріальної бази;

· перерозподіл коштів, що йдуть на оплату медичних послуг між різними групами населення. [2]

Переваги щодо отримання медичного страхування[ред. • ред. код]

· забезпечення більшої доступності, якості і повноти щодо задоволення різноманітних потреб населення в наданні медичних послуг, що є ефективнішою формою порівняно з державним фінансуванням системи охорони здоров'я;

· у разі порушення лікувально-профілактичним закладом стандартів медичних послуг страхова компанія може частково або повністю не оплачувати вартість таких послуг;

· ніяких фінансових розрахунків у лікарні застрахованій особі робити не потрібно, бо з медичною установою за фактом надання застрахованій особі медичної допомоги (медичних послуг) розраховується страхова компанія.

Основна мета добровільного медичне страхування — це гарантувати громадянам (застрахованим особам) при виникненні страхового випадку оплату вартості медичної допомоги (медичних послуг) за рахунок коштів страхових резервів, а також фінансувати профілактичні заходи.

Перелік послуг страхової компаніі в разі настання страхового випадку[ред. • ред. код]

· ургентну (швидку) медичну допомогу;

· стаціонарне лікування;

· амбулаторно-поліклінічне лікування.

Особливості добровільного медичного страхування (ДМС)в Україні[ред. • ред. код]

· ДМС є частиною особистого страхування;

· ДМС є важливим ринковим компонентом та ефективним доповненням до системи соціального забезпечення, в т. ч. Обов'язкового загальнодержавного медичного страхування;

· У ДМС застосовується принцип страхової солідарності, який визначається тим, що застрахована особа отримує ті види медичної допомоги та у тих розмірах, за які було сплаченостраховий платіж;

· Програми ДМС можуть обиратися за бажанням страхувальника та реалізують потреби кожного окремого громадянина. [2]

Заходи для поліпшення нормативно-методичної бази ДМС:[ред. • ред. код]

· забезпечення конкурентного середовища на ринку медичних послуг у разі прийняття законодавчих актів з питань обов‘язкового соціального медичного страхування;

· створення умов розвитку ДМС в якості ефективного доповнення до обов‘язкового соціального медичного страхування, яке б забезпечувало покриття витрат за надання медичної допомоги, понад або в межах обсягу і рівня, визначених програмами обов‘язкового соціального медичного страхування;

· посилення зацікавленості роботодавців у турботі про збереження здоров'я своїх працівників шляхом встановлення економічних стимулів щодо коштів, які направлятимуться підприємствами на ДМС;

· законодавче врегулювання питання щодо можливості юридичними особами (роботодавцями) включення витрат на сплату страхових платежів за договорами ДМС своїх працівників до складу собівартості продукції;

· підвищення надійності страхових організацій, що працюватимуть у системі ДМС, шляхом встановлення вимог до їхнього ліцензування відповідно до чітко встановлених критеріїв;

· забезпечення надходження коштів у систему ДМС, підвищення зацікавленості медичних установ, роботодавців і громадян шляхом створення уніфікованої оптимальної системи класифікації та ціноутворення на медичні послуги;

· забезпечення контролю за використанням єдиних стандартів усіма медичними установами, що працюють у системі ДМС, незалежно від їхньої відомчої підпорядкованості та організаційно-правової форми.

Вищенаведена система заходів, спрямованих на реалізацію Концепції розвитку ДМС в Україні, дозволить:

· створити умови для найбільш повного задоволення потреб населення в одержанні доступної і високоякісної медичної допомоги;

· суттєво зменшити навантаження на державний та місцеві бюджети;

· зменшити долю тіньової медицини в системі медичного забезпечення;

· уникнути необґрунтованих витрат, викликаних наданням зайвих медичних послуг з метою одержання додаткового прибутку;

· підвищити фінансовий стан працівників медичних установ.

Сьогоднішній стан справ охорони здоров'я потребує реформування, відпрацювання та впровадження ефективних програм, які б враховували інтереси всіх зацікавлених сторін та забезпечили:

· достатнє фінансування закладів охорони здоров'я;

· гідну матеріальну винагороду медичних працівників (лікарів);

· достатній обсяг медичних послуг та на гідному рівні всім громадянам України.

Перевага медичного страхування полягає в його прогнозованості: кожен громадянин вкладає невеликі суми коштів у медичну страховку для того, щоб бути впевненим, що при хворобі всі або переважна більшість медичних витрат будуть оплачені. Медичне страхування дає можливість контролювати свій бюджет, тому що завдяки йому більше, ніж вартість страховки, на медицину за рік не витратиш. [2]

Доцільність медичного страхування[ред. • ред. код]

· програми медичного страхування дозволять підприємству делегувати безпосередньо страховій компанії реалізацію цілого ряду питань, які стосуються соціального захисту своїх робітників, що пов'язані з їх захворюваннями та нещасними випадками. Подібна «спеціалізація» питань організації виробничих та соціальних процесів на підприємстві приводить до мінімального відволікання керівництва на їх рішення, при повному контролі та впливу безпосередньо на реалізацію даних питань через механізм страхування.

· соціальний аспект, який також можна враховувати, полягає в тому, що медичне страхування сприймається робітниками як додаткова соціальне благо та перевага роботи на конкретному підприємстві.

Огляд ринку медичного страхування[ред. • ред. код]

Медичне страхування досі не стало затребуваною послугою. Позитивні тенденції є, але вони незначні в порівнянні з потенціалом і реальними можливостями цього ринку. У 2008р. вітчизняні страхові компанії майже 90% договорів медичного страхування уклали з корпоративними клієнтами. Пересічний споживач не зацікавлений у придбанні страховки, що пов'язано з відсутністю у більшості клінік сучасного обладнання для діагностики та лікування, складнощами з медичними препаратами та катастрофічною нестачею кваліфікованих лікарів. Послуги приватних лікарень, які мають сучасної технологічної та матеріальною базою, занадто дорогі, що теж відлякує людей. Тому простіше відвідати дільничного лікаря, поклавши в його кишеню певну суму грошей, ніж придбати страховий поліс. На медицину в Україні виділяється лише 3% ВВП , невелика частина покривається ДМС , а інше;— це неофіційні платежі населення . Згідно опитування, проведеного в листопаді 2009 року, за свій рахунок лікується 72,6% населення України , 16,8% займаються самолікуванням і 4,7% мають страховий поліс. [3]

4) Майнове страхування є однією з галузей страхування. Його значення зумовлене тим, що майно служить обов'язковим елементом господарської діяльності юридичних осіб і життєдіяльності людей, тому забезпечення страхового захисту майна є пріоритетним у системі страхових відносин.

Економічне призначення майнового страхування полягає у відшкодуванні збитків, заподіяних страхувальнику внаслідок пошкодження або знищення майна при настанні страхових випадків. Мета такого страхування — компенсування шкоди.

До майнового страхування у світовій практиці відносять будь-яке страхування, що не пов'язане з особистим страхуванням та страхуванням відповідальності.

Зазвичай, під майном у майновому страхуванні розуміють як конкретні предмети, вантажі, транспортні засоби, так і групу речей, предметів, виробів тощо.

Закон України "Про страхування" (2001) визначає як об'єкт страхування майна майнові інтереси, що пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном. Страховий захист охоплює лише ті майнові інтереси, які зумовлені необхідністю збереження майна через можливість його знищення, затоплення, пошкодження, крадіжки у результаті настання непередбачуваних випадків та інших негативних подій, а не отриманням якихось вигод чи переваг, пов'язаних із володінням, користуванням чи розпорядженням цим майном. Звідси під майном, що підлягає страхуванню, розуміють не всі, а лише такі об'єкти цивільних прав, стосовно яких:

— існує інтерес щодо їх збереження;

— завдані страховим випадком збитки можна оцінити вартісно.

Як правило, не страхуються предмети, факт знищення яких важко встановити, тобто діють певні обмеження щодо об'єктів майнового страхування. Зокрема, не приймаються на страхування:

— документи, грошові знаки та цінні папери;

— рукописи, креслення, бухгалтерські та ділові книги;

— картотеки;

— технічні носії інформації (магнітні плівки, касети, магнітні диски тощо);

— дорогоцінні метали;

— майно, яке знаходиться у застрахованому приміщенні, але не належить страхувальнику;

— будівлі, споруди, які перебувають в аварійному стані чи знаходяться у зоні, якій загрожують обвали, зсуви, повені та інші стихійні явища;

— виробнича деревина та дрова на лісосіках і під час сплаву тощо.

Страхувальниками у майновому страхуванні можуть бути юридичні й (або) фізичні особи. Залежно від того, хто виступає у ролі страхувальника, ця галузь страхування охоплює дві підгалузі:

1. Страхування майна юридичних осіб (виробничого майна):

— нерухоме майно;

— обладнання;

— устаткування;

— транспортні засоби;

— вантажі;

— інструменти;

— інше майно підприємств. .

2. Страхування майна фізичних осіб (особистого майна):

— будівлі та квартири громадян;

— домашні тварини;

— транспорт;

— домашнє майно та майно на садибі;

— інше майно.

Залежно від виду страхових подій майнове страхування класифікують за такими групами ризиків:

— страхування майна від вогневих ризиків та стихійного лиха (вогневе страхування);

— страхування сільськогосподарських культур від стихійних явищ, посухи, граду тощо;

— страхування тварин на випадок загибелі в результаті хвороби та нещасних випадків;

— страхування засобів транспорту від аварій, крадіжок та інших ризиків тощо.

Страхування майна як юридичних, так і фізичних осіб може здійснюватись у добровільній і обов'язковій формах.

Відповідно до ст. б Закону України "Про страхування" (2001), видами добровільного майнового страхування, на які видається ліцензія, є:

— страхування залізничного транспорту;

— страхування наземного транспорту (крім залізничного);

— страхування повітряного транспорту;

— страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту);

— страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);

— страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

— страхування іншого майна.

Ст. 7 згаданого Закону передбачені такі види обов'язкового майнового страхування:

— авіаційне страхування цивільної авіації;

— страхування засобів водного транспорту;

— страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності;

— страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції у випадках, передбачених Законом України "Про угоди про розподіл продукції";

— страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти та газу у випадках, передбачених Законом України "Про нафту і газ";

- страхування об'єктів космічної діяльності (наземна інфраструктура), перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного космічного агентства України;

— страхування об'єктів космічної діяльності (космічна інфраструктура), яка є власністю України, щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

— страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випадках та згідно з переліком тварин, встановленим Кабінетом Міністрів України;

— страхування ліній електропередач та перетворюючого обладнання передавачів електроенергії від пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або техногенних катастроф та від протиправних дій третіх осіб.

Отже, страхування майна фізичних осіб здійснюється в основному в добровільній формі, тоді як значна частина майна юридичних осіб страхується в обов'язковій формі. Насамперед, це стосується тих об'єктів, які мають високу вартість та зачіпають майнові інтереси не тільки окремих суб'єктів господарювання, але й національні інтереси.

5) Транспортне страхування відноситься до вибіркового страхування як частини майнового страхування. Тому умови страхування мають багато спільного з умовами страхування майна загалом.

Транспортне страхування — сукупність різноманітних видів страхування від небезпек, які виникають на різних шляхах сполучення.

Залежно від виду шляху страхування поділяється на:

— морське;

— річкове;

— наземне;

— повітряне;

— змішане.

Об'єктами транспортного страхування є:

1. Засоби транспорту без вантажів — каско-страхування.

2. Вантажі без страхування транспорту — карго-страхування.

Страхуванням водночас може бути охоплено як сам транспортний засіб (таке страхування відоме як страхування каско), так і вантаж, який на ньому перевозиться (страхування карго), водій та пасажири, а також відповідальність перевізника перед третьою особою.

Нині ринок страхування транспортних засобів є значним. Завдяки своєму географічному й економічному становищу транспортна система в Україні дуже розвинута. У той же час розвиваються інтенсивно й обсяги транспортних перевезень усередині самої України. Усе це дало великий поштовх для розвитку страхування на транспорті. Почавши впроваджувати транспортне страхування у 1992 р., Україна нині випереджає багато інших країн. Разом із тим, в Україні близько з 10 мли зареєстрованих автотранспортних засобів страхуванням охоплено приблизно 20 %. Отже, можна прогнозувати подальший розвиток ринку автотранспортного страхування.

Страхування наземного автомобільного та водного (крім окремих видів) транспорту здійснюється в добровільній формі, а страхування повітряного транспорту — в обов'язковій.

Особливо важливим видом транспортного страхування є страхування наземного автомобільного транспорту, оскільки такий вид транспорту є невід'ємною частиною більшості сфер підприємницької діяльності. Тому є вагомі причини й інтерес до страхування транспортних засобів на випадок різних несприятливих подій. При страхуванні наземного автомобільного транспорту об'єктами страхування є:

— транспортні засоби та причепи до них, які підлягають реєстрації в органах ДАІ та знаходяться в технічно справному стані (вантажні та легкові автомобілі, мотоцикли, моторолери, спеціальний автотранспорт, міні-техніка та ін.);

— додаткове обладнання до транспортного засобу.

На страхування приймаються всі марки автомобілів, яким, зазвичай, не більше 10 років.

Страховими ризиками при страхуванні засобів наземного автомобільного транспорту можуть бути:

— дорожньо-транспортна пригода (ДТП);

— пожежа або вибух у транспортному засобі в результаті самозаймання;

— викрадення або спроба викрадення;

— протиправні дії третіх осіб;

— стихійне лихо (повінь, буря, ураган, землетрус тощо), падіння дерев, падіння предметів, напад тварин.

При страхуванні автотранспортних засобів на практиці існують різні варіанти проведення страхування. За кожним з них визначається різний обсяг відповідальності страховика, які різняться складом ризиків, що становлять зміст страхового покриття — обсяг відповідальності страховика.

Існують обмеження страхових випадків, за яких страховик не здійснює відшкодування, зокрема, якщо машину знищено під час бойових дій чи масових заворушень; конфісковано на підставі рішень правоохоронних органів; при радіоактивному забрудненні, внаслідок якого транспортний засіб не може бути використаний; гниття, корозії, втрати природних властивостей матеріалів, використаних в автотранспортному засобі, природних хімічних процесів тощо; природного спрацювання транспортного засобу в цілому, окремих деталей і вузлів, втрати товарного вигляду, заводського браку; збитків, що виникли внаслідок участі автомобільного засобу в змаганнях — гонках; збитків, завданих майну водія та пасажирів, які перебували в транспортному засобі під час страхового випадку.

Розмір страхового тарифу залежить від:

— типу та марки (моделі) автомобіля, його призначення;

— року випуску;

— умов та строку експлуатації;

— технічних та зовнішніх характеристик автомобіля;

— місця зберігання та наявності пристроїв проти викрадення;

— віку та стажу водія;

— інших факторів.

Залежно від типу обраного ризику страховий платіж може становити 1,5—15 % від страхової суми.

Транспортний засіб може бути застрахований на повну вартість або на певну частку від повної вартості, але не менше х/ від вартості автомобіля.

Страхова сума визначається на підставі поданих заяви па страхування і документів, що підтверджують вартість автотранспортного засобу, причепів до нього та додаткового обладнання. Вартість автотранспортного засобу визначається за довідкою — розрахунком торговельної організації, біржової ціни або на підставі висновків спеціалістів — товарознавців страхової компанії. При цьому страхова сума не повинна перевищувати діючої вартості транспортного засобу на день укладання договору з урахуванням зносу.

Страховий платіж обчислюється страховиком залежно від страхової суми та обраних страхувальником страхових випадків, від яких залежить розмір страхового тарифу.

Договір страхування укладається, зазвичай, на рік і може бути укладений як на користь страхувальника, так і на користь іншої особи, визначеної страхувальником.

У разі настання страхового випадку страхувальник повинен повідомити органи ДЛІ та страхову компанію. Страховик після надходження заяви у триденний строк має оглянути транспортний засіб, скласти страховий акт у присутності страхувальника, винної особи та свідків.

Страхове відшкодування не виплачується у разі:

— якщо страхувальник був у нетверезому стані, внаслідок навмисних дій та при невчасному повідомленні страховика про страховий випадок;

— використання транспортного засобу та причепів до нього у заздалегідь відомому страхувальнику аварійному стані;

— управління транспортним засобом особою, яка не має посвідчення водія;

- вчинення дій, пов'язаних з порушенням правил дорожнього руху;

— порушення правил пожежної безпеки, перевезення та зберігання вогненебезпечних речовин і предметів, що легко займаються тощо.

Виплата страхового відшкодування здійснюється в межах страхової суми з урахуванням пропорційної відповідальності. При частковому ушкодженні автомобіля відшкодування виплачується в розмірі фактичних збитків та в сумі, яка необхідна для ремонту автотранспортного засобу.

У зв'язку з тим, що зростає обсяг перевезень пасажирів і вантажів водним транспортом, усе більшого значення набуває морське страхування. До його складу входять такі основні види: страхування суден (каско), страхування вантажів (карго). В Україні до морського страхування відносять ще страхування відповідальності судновласників та особисте страхування від нещасних випадків на морському транспорті. Через це об'єктами морського страхування виступають:

1. Судно (як транспортний засіб) — каско.

2. Вантаж, який перевозиться цим судном, — карго.

3. Фрахт (доходи від фрахту, які отримує судновласник).

4. Правова (цивільна) відповідальність судновласника або вантажоперевізника.

Разом із тим, суто страховий інтерес щодо збереження майна мають два перших види, які можна вважати майновими видами страхування. Решта відносяться до інших галузей страхування, а саме: особистого та відповідальності.

Особливості морського страхування:

— на страхування приймаються великі ризики, тому воно проводиться не окремими страховиками, а об'єднаннями страховиків, які беруть на себе морські ризики на принципах співстрахування і перестрахування. В Україні в 1998 р. створене Морське страхове бюро України. Членство в бюро є обов'язковою умовою для отримання ліцензії на страхування морських ризиків;

— міжнародний характер морських перевезень, що призводить до існування міжнародних угод і правил, на основі яких проводиться страхування національними страховиками;

— договори укладаються переважно на основі Морського страхового поліса Ллойда та застережень Інституту лондонських страховиків;

— договори морського страхування через їхню складність укладаються за посередництвом страхових брокерів;

— елементом ринку морського страхування є Клуби взаємного страхування судновласників.

Основне місце серед майнових видів морського страхування займає страхування суден (каско), що зумовлене як підвищеними ризиками використання цих засобів, так і їхньою високою вартістю. Страхування каско суден охоплює страхування корпусу судна (включаючи машини і обладнання), фрахту та деяких інших витрат, пов'язаних з ризиками плавання на морях, річках та озерах. Під фрахтом розуміють плату за перевезення судном вантажу та пасажирів.

Обсяг страхового покриття встановлюють на основі однієї з таких умов:

— з відповідальністю за повну загибель і пошкодження;

— з відповідальністю за повну загибель;

— без відповідальності за пошкодження;

— без відповідальності за часткову аварію.

Огляд судна, вантажів чи іншого майна, що приймається на страхування, здійснює сюрвеєр — експерт, який є агентом страховика. На підставі його висновку страховик приймає рішення про укладання договору страхування. Розподіл витрат по загальній аварії між судном, вантажем і фрахтом здійснюється диспашером — спеціалістом у галузі морського права, яким складається спеціальний розрахунок, який називається диспашею.

При настанні страхового випадку страхувальник повинен довести документально цей факт, надати всі претензійні документи та розрахунки, необхідні страховику для визначення страхового відшкодування.

Виплата страхового відшкодування в повному обсязі за договором відбувається у таких випадках: у разі повної фактичної, повної конструктивної загибелі судна і при пропажі судна безвісти.

При страхуванні вантажів (карго) застосовують такі поширені умови страхового покриття:

— з відповідальністю за всі ризики;

— з відповідальністю за часткову аварію;

— без відповідальності за пошкодження, крім випадків кругаіння;

— додатково — протиправні дії третіх осіб.

Страхувальник — це юридична або фізична особа — відправник або одержувач вантажу.

Об'єкт страхування — це вантаж страхувальника при його транспортуванні від місця відправлення до місця призначення.

Особливості страхування вантажів у морському страхуванні:

— договір може бути укладений на окремий рейс (від одного пункту до іншого ) і на визначений період часу. Укладається за Генеральним полісом, за яким страховик зобов'язується протягом визначеного строку забезпечувати страховий захист усіх вантажів без оформлення поліса страхування за кожною окремою партією вантажу;

— страховий поліс видається страховиком лише від свого імені та набирає чинності з моменту сплати страхувальником страхової премії;

— договір може бути укладений не тільки в інтересах самого страхувальника, айв інтересах іншої особи;

— права й обов'язки за договором страхування можуть передаватися страхувальником без відома страховика іншій особі.

Вантаж приймається на страхування в сумі, заявленій страхувальником. Страхова сума має відповідати дійсній страховій вартості вантажу.

Страхові тарифи при страхуванні вантажів залежать від:

— виду вантажу та транспортного морського засобу; —- способу відправлення вантажу;

— маршруту;

— вартості вантажу;

— обсягу страхової відповідальності (умов страхування).

Умовами страхування вантажів передбачені також випадки відмови у відшкодуванні збитків, а також принципи відшкодування збитків.

Зазначимо, що страхування вантажів є найбільш поширеним у морському страхуванні. Водночас договори страхування вантажів класифікують за різними ознаками:

1)за видами транспорту — договори залізничних, морських, автомобільних, внутрішньоводних і повітряних перевезень;

2) за територією — внутрішньодержавні та міжнародні;

3) за кількістю перевізників, що беруть участь у перевезенні, — місцеві перевезення, перевезення в прямому сполученні, прямі змішані перевезення тощо.

Авіаційне страхування — страхування ризиків, пов'язаних із використанням авіаційної та космічної техніки.

Авіаційне страхування включає такі види:

1. Страхування літаків, вертольотів та іншої авіатехніки від пошкодження і знищення (авіа-каско).

2. Страхування відповідальності експлуатантів повітряних суден.

3. Страхування відповідальності власників повітряних суден.

4. Страхування інших ризиків.

Страхування авіаційних суден — це вид авіаційного страхування, де об'єктами страхування виступають повітряні судна, зареєстровані у Департаменті повітряного транспорту та які мають сертифікат льотної придатності

Страхувальником з цього виду страхування може виступати фізична або юридична особа — власник повітряного судна чи перевізник, що експлуатує повітряне судно. Такий вид страхування в Україні передбачено здійснювати в обов'язковій формі.

Умови страхування охоплюють такі страхові випадки:

1. Пошкодження повітряного судна.

2. Повна загибель повітряного судна.

Для координації діяльності національних страховиків у галузі авіаційного страхування, збору статистичних даних, розробки програм та методів страхування авіаційних ризиків в Україні створено Авіаційне страхове бюро України.