Главная Обратная связь

Дисциплины:






Відбудовчі процеси в господарстві в 1945-поч. 50-х рр



Після завершення Другої світової війни Радянський Союз постав перед проблемою відбудови значною мірою зруйнованої економіки. Особливо постраждала Україна. Велика кількість зруйнованих міст. Демографічні втрати становили майже чверть загальної чисельності населення. Війна принесла багато втрат Україні. Від рук фашистів загинув кожний шостий її житель (на фронтах Другої світової війни загинуло близько 6 млн. осіб, стільки ж закатували фашисти під час окупації). Гітлерівці зруйнували 714 міст, селищ, понад 28 тис. сіл і понад 16 тис. підприємств. Близько 10 млн осіб залишилися без житла. Збитки, завдані війною, складали астрономічну в тодішніх підрахунках суму — 286 млрд крб.

У серпні 1946 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон про п'ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства. Ставилося завдання довести валовий продукт промисловості в 1950 р. порівняно з 1940 р. до 113%. Особливо значні труднощі переживало сільське господарство. У цю сферу спрямовувалося всього близько 7% капітальних витрат. Селянство утискувалося надмірними податками.

Ситуація в 1946— 1947 рр. ще більше погіршилася у зв'язку з неврожаєм та голодом. Значно скоротилося поголів'я худоби. Незважаючи на це, обов'язкові поставки сільгосппродукції державі майже не знизилися. Зате СРСР надавав широку підтримку країнам Східної Європи, котрі під тиском Москви стали на шлях «соціалістичного будівництва». В 1946 р. СРСР експортував 1,7 млн тонн зерна. В цей же час сотні тисяч селян України, інших республік вмирали від голоду. Міжнародна спільнота запропонувала свою допомогу в подоланні наслідків Другої світової війни та голоду 1946—1947 рр., однак Москва відмовилася від неї, а також від допомоги, запропонованої США («план Маршалла»). Отже, радянський народ був покинутий напризволяще власною владою. Але за допомогою інших республік СРСР до ладу стали шахти, заводи, фабрики, які до війни давали ¾ промислової продукції.

Такими були умови відбудови зруйнованого народного господарства: командно-адміністративні методи, державна, соціалістична власність, панування колгоспно-радгоспної системи в сільському господарстві, практично повна відсутність економічної зацікавленості працівника в розвитку виробництва, тотальний ідеологічний контроль. Ціною величезного напруження сил до 1950 р. були в основному загоєні рани війни. Обсяг валового виробництва промисловості перевищив рівень 1940 р. на 15%. Стали до ладу шахти Донбасу, підприємства важкої індустрії. Більше, ніж до війни, добувалося залізної руди, вироблялося продукції машинобудування, електроенергії, цементу тощо. Валова продукція сільськогосподарського виробництва у 1950 р. становила 91% довоєнного рівня. Позитивні зрушення сталися в галузях освіти, науки, культури.



Серйозною проблемою для влади стала колективізація в селах Західної України, котра викликала масовий спротив місцевого населення. Основними засобами слугували примус, «розкуркулення», депортації. Зокрема, у східні райони СРСР було депортовано більше 203 тис; так званих співучасників і посібників угруповань ОУН — УПА.

Трагічною подією в житті західних українців стала так звана операція «Вісла». Українці, які проживали на території Польщі мали виїхати до України, але більшість залишилась. Активну участь у спротиві насильницькій депортації брали формування Української повстанської армії. 29 березня 1947 р. польська комуністична влада приймає рішення про виселення всіх українців, що мешкали у Південно-Східній Польщі. 28 квітня 1947 р. о 4-й годині ночі розпочалася горезвісна операція «Вісла». В результаті було депортовано 140 тис. українців, вбито 655, взято в полон 1466 вояків ОУН—УПА. 2274 українців було заарештовано, 3873 особи ув'язнено в концтаборі. В 1947 р. до смертної кари було засуджено 372 українці. Що ж до насильницьки виселених у квітні— серпні 1947 р. до Польщі українців, то вони були спеціально розпорошені в північних та західних польських землях. Ця акція не лише підірвала базу ОУН — УПА на Закерзонні. Вона вкрай важко відбилася на соціально-економічному і політико-правовому становищі українців, котрі залишилися в Польщі.

5 березня 1953 р. сталася подія, яка здатна була справити неабиякий вплив не тільки на внутрішньополітичне життя в СРСР, а й на міжнародну ситуацію загалом: помер Й. Сталін. Здавалося, що створюються умови для змін на краще. Однак почалося, як завжди, з боротьби за «трон». Група партійних керівників на чолі з М. Хрущовим усунула Л. Берію і прийшла в липні 1953 р. до влади. Суспільство, яке перебувало в сталінських лабетах протягом майже 30 років, чекало на переміни. Україна, де довгий час працював М. Хрущов, сподівалася на посилення своїх позицій. Особливо ці надії зміцніли після XX з'їзду компартії (лютий 1956 р.), де М. Хрущов частково викрив злодійства Сталіна.

Попервах у напрямку оздоровлення суспільства були зроблені деякі конкретні кроки. Розпочалася реабілітація безневинно засуджених сталінським режимом. З концентраційних таборів звільнено тисячі репресованих, у тому числі з України. Здійснювалися реформи, що певною мірою сприяли розвитку економіки, освіти, науки. Нові явища відбувалися у сфері культури. Певною мірою розширювалися права національних республік. Село на середину 50-х років залишалося ще напівзруйнованим, а колгоспники — безправними. Все це вимагало термінових змін у сільському господарстві. Однак цього практично не сталося. Увага спрямовувалася не на підвищення продуктивності праці та врожайності, а на нарощування кількісних факторів, розширення територій під зернові культури. В УРСР удвоє збільшилися посівні площі під кукурудзу. Загострилися проблеми в розвиткові тваринництва.

3)Створення грошово- фінансової системи.

Гроші — це специфічний товар, який виконує в суспільстві роль загального еквівалента. Вони відіграють важливу роль для нормального функціонування економіки, розвитку ринкового господарства. У процесі суспільного відтворення гроші обслуговують усі сфери економічних відносин, виконуючи при цьому функції міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження, світових грошей.

Форми організації грошового обігу в країні, встановлені Державним законодавством, — це і є грошова система. У Радянському Союзі основним засобом платежу були карбованці (рублі). Наприкінці 1980-х років почав набирати темпів процес знецінення грошей. Не дивлячись на зростання готівкової емісії, тобто додаткового випуску грошей, банки виявились неспроможними задовольнити потреби в готівці. Зростання номінальних доходів без забезпечення розвитку товарного виробництва зумовило вимивання низки товарів першої необхідності. У 1991 р. в Україні та інших радянських республіках розпочався гострий "грошовий голод". У країні до рублів додались купони, без яких на її території неможливо було зробити жодної покупки. Рублі, які друкувалися в Росії, взагалі перестали надходити в Україну. Тоді у 1992 р. випустили в обіг власні грошові знаки — так звані купони з написом "карбованці". Україна вийшла з рубльової зони. Внаслідок цього, інфляції розмінних монет взагалі не існувало, а рахунок грошей ішов спочатку на сотні, потім тисячі і мільйони карбованців. Такі гроші незабаром втратили важливіші функції і стали гальмом економічного розвитку України. До цього додавалися проблеми приватизації, масові випадки ошукування громадян різними об'єднаннями посередників, трестами, переведення капіталів за кордон і т.д. З другої половини 1994 р. в Україні розпочався жорсткий курс на приборкання інфляції. В економіку залучались іноземні інвестиції. Активізувались зв'язки з Міжнародним валютним фондом та Європейським банком реконструкції і розвитку.

У вересні 1996 р. в обіг була введена сучасна грошова одиниця — гривня. Обмінний курс становив 100 тис. купоно-карбованців за одну гривню. Нові гроші були віддруковані в Англії та Канаді.

Назва гривні бере свій початок з часів Київської Русі. У 1918 р. у гривнях випускались кредитні білети Державного банку Української Народної Республіки. Після проголошення в 1991 р. Акту про незалежність України було вирішено назвати гривнею власну грошову одиницю, зберігши назву для розмінних монет — "копійка".

Українська грошова система ґрунтується на обігу кредитних і паперових грошей. Величина будь-якої національної грошової одиниці визначається її золотим вмістом, який встановлює держава через валютний курс.

Для нормального розвитку економіки потрібні стабільні гроші, тому Національний банк України веде жорстке планування й регулювання грошового обігу. Кількість грошей в обігу визначається відношенням суми цін товарів до числа оборотів однойменних грошових одиниць. Отже, існує пряма взаємозалежність рівня виробництва в державі і кількості грошей в обігу.

Певна стабілізація грошової одиниці є одним із досягнень економіки незалежної України. Однак грошова система України функціонує не ізольовано, а залежить як від стану національної економіки і ходу ринкових реформ, так і від фінансових коливань на світовому ринку.

Білет № 8





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...