Главная Обратная связь

Дисциплины:






До поняття культура



Розділ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КУЛЬТУРИ

1.1. Етимологія та розвиток наукового підходу до поняття «культура»

1.2. Культура: проблема визначення та сутність

1.3. Типологія та функції культури

1.4. Розвиток уявлень про цивілізацію. Багатозначність поняття «цивілізація»

Етимологія та розвиток наукового підходу

до поняття культура

На буття людини та її життєдіяльність впливають два основні

процеси: біологічний і культурний. Якщо біологічна еволюція визна-

чається природними та генетичними засадами, то сутність культур-

ного розвитку виражається інформаційною передачею традицій,

звичаїв, обрядів, способів спілкування індивідів між собою і з сере-

довищем їхнього існування. Культура, як система позабіологічно

вироблених норм, прийомів, засобів людської діяльності, задає цю

діяльність, програмує спосіб і міру оволодіння людиною природного

і соціального світу. Сфера культури містить не тільки результати,

але й процеси матеріальної та духовної діяльності людей.

Поняття «культура» латинського походження, під яким у добу

античності розуміли обробіток землі, догляд за нею тощо. Таке

визначення культури давно відійшло в минуле. Традиційно вважа-

ється, що першим до сучасного розуміння поняття «культура»

наблизився римський оратор, політичний діяч, письменник і філософ

Марк Тулій Цицерон (106–43 рр. до Р. Х.) у праці «Тускуланські

бесіди». Ця робота присвячена Марку Юнієві Бруту, який запа-

м’ятався в історії як людина, що очолила змову проти Юлія Цезаря.

«Тускуланські бесіди», які написані в 45 р. до Р. Х., складаються з

п’яти книг. У першій книзі М. Цицерон порівнює досягнення греків і

римлян, а в другій, де висловлюється, що таке правдива філософія,

пише: «Як плодоносне поле без обробітку не дає врожаю, – так і

душа. Обробіток душі – це і є філософія: вона випалює в душі вади,

6 Розділ 1

готовить душі до посіву і сіє тільки те насіння, яке, визрівши, при-

несе рясний врожай». З часом слово «культура» почало вживатись у

значенні «вихований», «освічений», «мудрий» тощо.

У повсякденне життя, як самостійне, поняття «культура» ввів

німецький філософ культурно-історичної доби Нового часу* Самуїл

Пуфендорф (1632–1694). У 1684 р. цим поняттям він позначив все

те, що відрізняється від природного, тваринного, тобто все створене

і надбане людиною, що має позабіологічне походження. С. Пуфен-

дорф розділив «природну» людину і людину культурну, внаслідок

чого поняття «культура» поступово набувало значення чогось поза-

природного, штучного.

Сьогодні «культуру» ще називають «другою» природою, що її



створила людина під час освоєння божественної або «першої»

природи, від якої вона безпосередньо походить.

У добу Просвітництва (ХVІІІ ст.) активно продовжилось

теоретичне осмислення культури. Французькі просвітителі Шарль

Монтеск’є (1689–1755), Марі Франсуа Аруе Вольтер (1694–1778),

Жан Антуан Кондорсе (1743–1794) зводили культурно-історичний

процес до розвитку людського розуму, боротьби варварства і циві-

лізації, пов’язували культуру з тими перевагами і благами, які несуть

людині вдосконалення й застосування розуму. Вони та їхні прихиль-

ники враховували те, що культура повинна сприяти побудові

досконалого суспільно-політичного ладу, який відповідав би природі

людини, яка, будучи творінням Божим, вважається доброю від

народження. Таке суспільство повинно ґрунтуватися на засадах

розуму, де в кожної людини виховані розумні потреби. Для гармо-

нізації особи необхідно шляхом загальної просвіти підвищити рівень

освіти суспільства.

* У культурно-історичній періодизації XVII – середина XIX ст. – це доба

Нового часу. Під час цієї доби розвинулось Просвітництво як – широка ідейна

течія, представники якої (вчені, філософи, письменники) вважали метою сус-

пільства людське щастя, шлях до якого – зміна устрою суспільства відповідно

до розуму. Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялися концепція

освіченого абсолютизму, ідея цінності людини, критика церкви, патріотизм,

осуд експлуатації людини людиною, утвердження самосвідомості й само-

цінності особи. Цим просвітники відрізняються від просвітителів, якими є всі

носії освіти і прогресу.

Теоретичні основи культури 7

Раціоналізм Вольтера та його прихильників піддав критиці

Жан-Жак Руссо (1712–1778), який поставив під сумнів роль освіти,

науки і мистецтва в покращенні природи людини. Зокрема

філософські, релігійні та педагогічні міркування Ж.-Ж. Руссо за-

клали основи такої естетичної течії в мистецтві, як сентименталізм:

«Розум може помилятись, а почуття – ніколи!». Для сучасної куль-

турології важливою, хоч і неоднозначною, є думка Руссо про те, що

культура із своїми благами відділяє людину і народи від «першої

природи», впливаючи негативно на їхнє фізичне і моральне здоров’я,

що врешті-решт, веде до занепаду, як це трапилось у минулому з

Єгиптом, Грецією, Римом, Візантією та іншими цивілізаціями. Для

Руссо є очевидним, що причина нерівності в суспільстві має куль-

турне походження, а саме після того, як люди добровільно відмо-

вились жити за законами природного права і погодились жити за

такими правилами, згідно з якими кожен має право сказати стосовно

чогось – це моя власність. Він також протиставив зіпсованість і

моральну розбещеність «цивілізованих» націй простоті і чистоті

звичаїв культури патріархальних народів. Досі ці ідеї є визна-

чальними для культурологів.

Вагомий внесок у теоретичне осмислення культури зробив ні-

мецький філософ Еммануїл Кант (1724–1804), який, визнаючи в

основі світобудови тріаду ідей – істина, добро і краса, – прийшов до

морального осмислення культури. У цьому контексті важливе місце

займають його роздуми над проблемою просвіти. На думку Е. Канта,

суть просвіти полягає в тому, щоб поступово навчити суспільство

думати над тим, якими принципами, законами і правилами воно ке-

рується в своєму громадському, духовному і повсякденному житті.

Філософ закликає владу не забороняти громадянам займатися віль-

ним і публічним обговоренням тих питань, які виникають з приводу

державного ладу, релігійних традицій і освіти. Оскільки, залежно від

того, як швидко суспільство візьметься за публічне обговорення

наявних проблем, настільки швидше воно розпочне пошук доско-

наліших і розумніших принципів життєвого устрою. Він вважав, що

дана Богом культура сприяє людським здібностям піднятись від

тваринного стану до високоморального існування, підкоряючись

внутрішньому прагненню до добра, яке він назвав «категоричним ім-

8 Розділ 1

перативом». Цей основний закон кантівської етики твердить: «Чини

так, щоб ти завжди ставився до людини в своєму обличчі, і в обличчі

будь-кого іншого, як до цілі, і ніколи як до засобу». Е. Кант також

вважав, аналізуючи людську діяльність, що небезпечно ставити

насолоду на перше місце – це загрожує самій сутності моралі.

Інша актуальна для культурології проблема, яку піднімав

Е. Кант, це проблема про небезпечність цивілізації, але визнавав, що

іншої дороги в людства немає. Вважав, що людина стає людиною,

тільки завдяки тому, що перемагає в собі «природне», тобто тва-

ринне, і стає людиною, коли здатна побачити людину в іншій.

До формування фундаментальних засад культури особливо

доклався ще один німецький філософ – Георг Вільгельм Фрідріх

Гегель (1770–1831), який вирізнявся загостреною увагою до історії

світової духовної культури. У роботі «Феноменологія духу» (1807)

він оцінює культуру як закономірний розвиток, поступове виявлення

творчої сили існуючого поза ним «світового» розуму, який ототож-

нював з Богом. Розум втілюється в поступово змінних формах

культури різних держав і народів, одночасно пізнаючи сам себе, як

їхнього творця. Рушієм цих змін у природі і суспільстві є діа-

лектична боротьба протилежностей. Сутність культури, за Гегелем,

розкривається не через подолання біологічних основ у людині і

творчу фантазію видатних осіб, а через духовне приручення людини

до світового цілого, яке поєднує природу та історію.

Загалом у добу Нового часу культура розглядалася насамперед

як феномен духовного порядку, як наслідок і прояв творчої діяль-

ності в науці, мистецтві, релігії, освіті тощо. Матеріально-виробнича

діяльність, яка була примусовою для більшості безпосередніх вироб-

ників, поняттям культури не охоплювалась, тому що не створювала

належних умов для творчої активності людини. Натомість, духовна

діяльність завжди асоціювалася з вільним інтелектуальним пошу-

ком, фантазією і натхненням, незалежним від зовнішніх обставин,

внутрішнім світом людини, що робить її досконалішою і сильнішою.

Утім, ці погляди на культуру та її особливості стали фун-

даментальними, вже з середини ХІХ ст. і відтоді розширився їхній

предмет дослідження, з’явилися нові дискусійні проблеми, тео-

Теоретичні основи культури 9

ретичні роздуми, сформувалися концепції* та наукові школи**. А все

для того, щоб пізнати витоки, сутність, особливості, закони куль-

турно-історичного розвитку тощо.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...