Главная Обратная связь

Дисциплины:






Землях з середини ХІV до середини ХVІ ст. 1 страница



Передвідродження

Історичні події середини ХІV ст. на українських землях

суттєво позначились на подальшому розвитку національної

культури*. Оскільки українські історичні землі потрапляють під вла-

ду іноземних держав, що не могло не мати дуже негативних

* Близько 1323 р. за невідомих обставин (припускають, у поході проти

Орди) загинули обидва останніх представники роду Романовичів – брати

Андрій та Лев Юрійовичі, співправителі Галицько-Волинського князівства.

Претендентів на їхню спадщину не бракувало, проте серед них уже не було

жодного з-поміж князівського роду Рюриковичів. На початку 1325 р. княжий

стіл обійняв Болеслав Тройденович – син мазовецького князя й сестри покійних

Романовичів Марії Юріївни. Проте міцної опори в місцевої знаті його правління

не знайшло. Як наслідок, 7 квітня 1340 р. Юрія-Болеслава отруїли, а на княжий

стіл посаджено Любарта (зятя покійного Галицько-Волинського князя Андрія

Юрійовича та сина великого князя Литви Гедиміна), реальна влада якого

обмежувалась Волинню.

У Галичину, за кілька днів після смерті Юрія-Болеслава, вступив король

Польщі Казимир ІІІ, який оволодів Львовом, проте втримати його не зміг. Після

чого фактичним розпорядником Галичини впродовж 1340-х рр. був один із

найближчих радників Юрія-Болеслава боярин Дмитро Дєдько. У 1349 р.

Казимир ІІІ здійснив масштабний похід на Русь, захопивши Львів, Белз, Холм,

Берестя та Володимир. Загалом боротьба за волинські землі тривала до 1377 р.,

у результаті чого їх було поділено між Польщею та Великим князівством

Литовським, а Галичина після 1387 р. потрапила до Польщі.

82 Розділ 4

наслідків для розвитку національної культури. Переважно упродовж

найближчих двох століть культурне життя звелося до збереження та

оборони культурної спадщини.

У Галичині панівною стала культура католиків, яка передусім

зачепила верхівку українського боярства, яке прагнуло урівняти свій

статус зі статусом їм рівних у межах нової батьківщини. Українська

(руська) верхівка менш помітного калібру призвичаювалась до

нових порядків подібно, хоча й на нижчих соціальних щаблях, що за

словами сучасної дослідниці Н. Яковенко, призводить до форму-

вання стереотипів «територіального русина» та його політизованого

аналогу – шляхтича «руського племені польської нації». Етнічна й

територіальна тотожність тут доповнюється, як бачимо, політич-

ною – підкресленням своєї належності до «польської нації», тобто до

політичного «народу-шляхти» всієї Корони Польської. Звичайні

люди, яким поталанило підтвердити свої майнові права й вибороти

шляхетський статус, духовенство та широкі народні маси, зберігали



православну віру і культуру.

У землях і князівствах, які опинилися у васальній залежності

від великих князів литовських, а це була більшість українських зе-

мель, зберігалися традиції з доби Київської Русі та удільних кня-

зівств часу політичної роздробленості. Тому старі княжі та боярські

роди могли з успіхом підтримувати рідну церкву, школу й культуру

взагалі.

Хоча загальна тенденція, на тлі суспільно-політичних про-

цесів, була такою, що гальмувалась поява нових явищ у сфері укра-

їнської культури та інтеграція в європейський культурно-історичний

простір.

Поза цим, доцільно звернути увагу на окремі здобутки українсь-

кої культури. У часи Семена Олельковича* відбудовували зруйновані

татарами київські храми, насамперед Софійський собор, заново

переписали Києво-Печерський патерик (1460, 1462), з’явилися

українські рукописні книги «Листвиця» (1455), «Златоструй» (1474).

* Олельковичі – литовсько-український князівський рід. Олельковицький

ренесанс відбувався в роки правління останнього київського князя Семена

Олельковича (р.н. невідомий – 1470), останній київський удільний князь

(1455–1470).

Ренесанс в українській культурі 83

Нове відчуття світу, розуміння ролі людини у світі, бажання

передати власні знання і досвід майбутнім поколінням привели до

виникнення українського книгодрукування. У Кракові наприкінці

XV ст. вийшли перші чотири книжки, надруковані кирилицею цер-

ковнослов’янською мовою. Дві з них – «Часослов» і «Осмогласник»

(тобто Октоїх) – мають позначення про закінчення їхнього друку в

Кракові 1491 р. міщанином-німцем Швайпольтом Фіолем. Тим

самим шрифтом надруковані «Тріодь пісна» і «Тріодь цвітна».

Динаміка міського життя сприяла поступовому формуванню

до цього часу незнаної на Русі відкритої міської культури поліет-

нічного типу та проникненню впливових у той час в Західній Європі

гуманістичних ідей. Першою з-поміж ознак, що свідчили про

світоглядні зміни в міському побуті, можна вважати зміну ставлення

до книги. З предмета сакральної або принаймні наближеної до

духовної сфери книга перетворилась на знаряддя пізнання.

Це не було прямим наслідком її здешевлення, завдяки розвит-

кові книгодрукування, бо, скажімо, на Волині чи Київщині годі

шукати слідів книжкового буму. Натомість у Львові та інших ве-

ликих населених пунктах Галичини з’являються перші осередки

регулярної торгівлі продукцією з Франкфурта, Ляйпциґа, Нюрнберґа

тощо. До широкого читача потрапляють твори античних авторів,

теологічні та філософські трактати, книги з медицини, посібники з

юриспруденції, історії, географії.

Латинські школи, що їх від кінця XIV ст. почали створювати

при костелах і монастирях, сприяли формуванню читацького по-

питу. При єпископських осередках – у Львові, Холмі, Перемишлі,

Кам’янці – відкриваються школи підвищеного рівня, невдовзі за-

звичай перетворювані на міські освітні заклади під спільною опікою

єпископа та магістратів. Упродовж XV – на початку XVI ст. їх було:

у Перемиській дієцезії – 12, Львівській – 9, Холмській – 5. Більшість

з них – Львівська, Перемишльська, Ярославська – невдовзі набули

статусу так званих «колоній» Краківського університету, тобто

розширили викладання до «семи вільних мистецтв» європейської

середньої і вищої школи: арифметики, геометрії, астрономії, музики,

граматики, поетики і риторики. Озброївши вихованців знаннями

латини, школи Русі відкрили юнакам двері до європейських універ-

ситетів. Так у Краківському університеті впродовж XV–XVI ст.

84 Розділ 4

навчалось більше 800 студентів, що були вихідцями з України,

зокрема зі Львова – 108, Городка – 19, Дрогобича – 15.

Саме появі латинських шкіл українська культура завдячує тим,

що вже наприкінці XV – на початку XVI ст. стрімко зростає кіль-

кість студентів із Русі не тільки в Краківській академії, але й в

університетах Праги, Падуї, Болоньї, Вітенберга тощо. Найяскра-

вішим прикладом злету є доля Юрія Дрогобича (Котермака) (1450–

1494), сина дрогобицького ремісника Михайла Котермака.

Саме вихідці з цього середовища стають головними спо-

движниками гуманізму та раціоналізму, які впродовж останньої

чверті XV ст. і до середини XVI ст. утверджуються на теренах

України. Погляди українських гуманістів, їхні дії, міркування віді-

грали важливу роль у розвитку національної української культури,

суспільної свідомості, філософії та розкрили інтелектуальний по-

тенціал українців. Як нова верства світської інтелігенції, що здобула

широке громадське визнання, українські гуманісти, так само як і

італійські, були носіями високої освіченості, ідейними натхнен-

никами ренесансного мистецтва. До порад гуманістів прислухалися,

їхні твори викликали інтерес у різноманітних колах суспільства.

Ранній гуманізм в українській культурі ознаменований діяль-

ністю провідних учених, вихідців із українських земель: Ю. Дро-

гобича, Павла Русина (1470–1517), Станіслава Оріховського-Роксо-

ляна (1513–1566)* та ін. Вони більшою чи меншою мірою

* П. Русин із Кросна народився на Лемківщині, навчався у Краківському

та Грейфсвальдському університетах (Німеччина), тут дістав 1499 р. ступінь

бакалавра вільних мистецтв. Від 1506 р. викладав у Краківському, а пізніше

Віденському університетах античну літературу. Деякий час учителював в

Угорщині. Писав вірші латинською мовою, вважається першим поетом

гуманістом для поляків і українців. Збірка його віршів опублікована у Відні

1509 р. Утверджував ренесансно-гуманістичну ідею про спроможність людини

завдяки власним зусиллям, дотримуючись доброчесності та доблесті, піднятися

до рівня богоподібності, досягти земного щастя і залишатися в пам’яті людей.

Був прихильником концепції природного права, особистої свободи індивіда,

свободи совісті, слова, віри, права керуватися власним розумом, справедливості,

толерантності. Поетичне слово називав даром богів, а поета порівнював з

пророком. Серед основних його праць: «Похвала поезії», «Похвала Валерію

Максиму» та «До Станіслава Турзо». У «Похвалі поезії» відображено велике

значення античної поезії, де поетичне слово називає даром богів, їхнім дитям.

Ренесанс в українській культурі 85

усвідомлювали свою національну належність – русин (українець) і

дбали про рідну культуру незалежно від місця своєї просвітницької

діяльності.

Ю. Дрогобич розпочав навчання в Львівській катедральній

школі, після закінчення якої продовжив навчання в Краківському

університеті, де в 1470 р. отримав ступінь бакалавра, а в 1473 р. –

магістра. У Болонському університеті здобуває ступінь доктора, де

впродовж 1478–1482 рр. викладає астрономію та медицину і навіть

його обирають на 1481–1482 рр. ректором медичного факультету та

вільних мистецтв цього університету.**

С. Оріховський – оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, шляхтич

з мішаної католицько-православної родини з-під Перемишля, вихованець

університетів Кракова, Відня, Віттенберґа, Падуї і Болоньї, речник ідеї «золотих

вольностей» шляхти. Писав латинською та польською мовами, мати була

українкою, тому Станіслав гордо писав про себе, що він Роксолан. Найвиз-

начніші праці: «Про турецьку загрозу» (1543–1544), в якій автор порушує

актуальну тоді проблему згуртування європейських народів для подолання

турецької експансії; «Про целібат» (1547) – лист до Папи з вимогою відмінити

обітницю безженства священиків, оскільки целібат суперечить природі людини,

праву мати сім’ю і продовжувати рід, за що автора відлучили від церкви;

«Літопис» (1554), що охоплює п’ять років історії Польщі; «Промова на

похоронах польського короля Сигізмунда Ягелона» (1548), введена до антології

«Промови найвидатніших мужів» (Венеція, 1559) і перевидана (Париж, 1566;

1568 р. – Венеція, 1569 p. і 1586 p. – Кельн); «Квінкункс, тобто взірець устрою

Польської держави». У роботі «Настанови польському королеві Сигизмунду

Августу» (1543 p. і 1548 p. – дві редакції) – гуманістичний твір про природу

монархічної держави, – С. Оріховський наголошує на виборності короля всім

народом, влада короля не має бути спадковою, право володаря король має

заслужити працею на користь народу, піклуванням про найнижчі верстви, їхню

освіту, добробут, мораль. Обґрунтовує теорію демократичної держави, де влада

підзвітна народові. С. Оріховський розробляв її на основі античних зразків,

розвивав ідею рівності народів, пошану до рідної мови і традицій культури.

Талант оратора та публіциста доповнювався талантом філософа, котрого

цікавили питання війни і миру, етики й політики, релігійної толерантності. Відо-

мо, що католикові, який паплюжив православ’я – віру його матері – С. Орі-

ховський відповів двома гнівними трактатами, де відстоював гідність людини, її

право на вільний вибір релігії та святий обов’язок шанувати віру предків.

** На болонський період його життя припадає видатна подія в історії

української культури, до якої він мав стосунок. З друкарні Еухаріуса Зільбера в

Римі у лютому 1483 р. виходить книга «Прогностична оцінку року Божого 1483

Георгія Дрогобича з Русі, доктора мистецтв і медицини славетного Болонського

університету» – перший друкований твір, який написала людина з Русі. Це

86 Розділ 4

До одних з перших докторів богослов’я та філософії належить

Бенедикт Сервінус та Іван Тинкевич з Києва, які отримали свої

ступені в Сорбоні в 1483 р.

Українцями відчували себе і залишили помітний слід у

духовному житті України – Григорій Тичинський, Іван Туро-

бінський-Рутенець, Симон Пекадія, Григорій ___________Чуй-Русин. Симпати-

зував українській культурі поляк Себастьян Кленович.***

Торкнулись українських земель і реформаційні процеси.

Найголовніша ідея, яку скріпила й зреалізувала Реформація, була та

сама, що ми її бачимо в Європі – це переклади Св. Письма живою

народною мовою та її вживання в богослужінні. Щоправда, не Ре-

формація вперше занесла цю ідею в Україну, а попередні релігійні

невелика 10-аркушна книжечка, яка на сьогодні відома лише в двох при-

мірниках. За змістом ця праця – це популярний у ті часи астрологічний

календар. Із наукового погляду тут автор вперше спробував визначити

географічні координати кількох міст Польщі, Русі (України) й Угорщини.

Зокрема, світ дізнався про точні географічні координати українських міст –

Дрогобича, Львова, Феодосії (Кафи). З 1488 р. і до смертіЮ. Дрогобич викладав

астрономію та медицину в університеті Кракова, водночас здійснював лікарську

практику (очевидно консультував і королівський двір, бо отримав титул

«королівського медика»). Відомі його праці, де точно визначено дати сонячного

затемнення: «Трактат про сонячне затемнення 20 липня 1478 р.» і «Трактат із

шести розділів про затемнення» (1490). Вважають, що його лекції у

Краківському університеті міг слухати польський астроном Миколай Коперник.

*** Г. Чуй-Русин народився в містечку Самбір у родині шевця в 1523 р.

Навчався в Краківському університеті, де здобув ступінь бакалавра вільних

мистецтв, а в 1553 р. став професором цього університету, де і працював до

1573 р. Писав латинською мовою поеми, панегірики тощо.

Г. Тичинський народився у містечку Тичин (Львівщина) на поч. XVI ст.,

навчався у Краківському університеті, згодом був професором поетики і

риторики цього ж навчального закладу, а потім королівським дипломатом в

Італії. Упродовж першої половини XVI ст. друкує свої поеми, елегії тощо.

І. Туробінський-Рутенець народився в 1511 р., навчався в Краківському

університеті, де здобув ступінь магістра і доктора, був професором право-

знавства й певний час ректором університету, що свідчить про його високий

науковий авторитет серед польських науковців. Автор праці «Підручник права

папського і королівського» (1537) та «Випробування тим, які повинні приймати

святі порядки предків» (1540).

С. Кленович (1545–1602) – польський поет, композитор, викладач, пев-

ний час мешкав у Львові, був професором Замойської академії. Він є автором

відомої «Роксолянії» (Україна), в якій вперше яскраво відображена Галицька

Русь, її побут і звичаї.

Ренесанс в українській культурі 87

рухи, які докочувалися через Чехію та Польщу до України. Тільки

Реформація поставила цю ідею серед українського народу вже

зовсім виразно, і не тільки поставила, але й реалізувала її.

Польські протестантські переклади широко розповсюджувалися

по Україні і заохочували українців до пошани своєї мови та

наслідування науки протестантів. З середини XVI ст. в Україні

з’являються переклади Св. Письма живою українською (близькою до

народної) мовою, причому оригіналами для цих перекладів слугували

польські протестантські переклади. Так визначну пам’ятку староук-

раїнської літературної мови та мистецтва – «Пересопницьке Єван-

геліє» (1556–1561), перекладено і укладено на основі лютеранського

Нового Заповіту Секлюціана 1553 р. Як свідчить приписка до руко-

пису, переклали Євангеліє син протопопа М. Василевич та архиманд-

рит Пречистенського монастиря Григорій у с. Двірці й м. Пересопниці

(тепер Рівненська обл.), а замовила книгу княгиня А. Заславська___________.

До інших визначних пам’яток належить також: Євангелія

В. Тяпинського – переклад з соцініанського Нового Заповіту С. Буд-

ного 1570 р.; Новий Заповіт Негалевського 1581 р. – переклад з

соцініанського Нового Заповіту Чеховича 1577 р.; Крехівський

Апостол 1560-х років – переклад з кальвінської Біблії 1563 р. Ці

джерела українських перекладів Св. Письма виразно говорять, що

реформаційні впливи в Україні були значними.

З середини XVI ст. український культурно-історичний простір

охоплює процес становлення національних рис. Н. Яковенко називає

цей процес народженням «старожитного народу руського». Акти-

візація цього процесу була пов’язана з конкуренцією двох куль-

турних систем – української (руської) та польської, яка особливо

посилилась після укладення в 1569 р. Люблінської унії. У результаті

Велике князівство Литовське об’єдналось з Польщею у федеративну

Річ Посполиту, а всі українські території Великого князівства

(Волинь, Київщина, Брацлавщина, Підляшшя) були передані до

складу Польщі і в такий спосіб об’єднались з Галицькою Руссю.*

* На 1500 р. на цих землях проживало 4,4 млн. ос., 1550 р. – 4,9, 1600 р. –

5,2, 1650 р. – 5,3 млн. ос. Слід також наголосити, що ___________на середину XVIІ ст. на

українських землях проживали представники 21 народності. Крім українців, як

найчисельнішого народу і для якого ці землі були історичними, тут проживали

поляки, росіяни, литовці, євреї, білоруси та ін.

88 Розділ 4

У ролі опосередкованих ініціаторів виступили волинські княжі

роди, передусім – рід Острозьких. Відтворена генеалогічна лінія

роду Острозьких створювала підмурок для руської (української)

ідентичності як паритетної польській, а водночас немовби стягувала

строкаті терени України-Русі в єдиний масив «історичних спогадів».

Це творило підставу для виокремлення нового політичного суб’єк-

та – «старожитного народу руського», що має свою окреслену

територію («Руську землю») і чию давність та цілість засвідчено

таким неспростовним «речовим доказом» – генеалогічною лінією.

Одночасно рід Острозьких розпочав демонтаж тогочасної українсь-

кої культури та формування нової – ренесансної культури.

4.2. Національно-культурний Ренесанс (остання

третина ХVІ ст. – перша половина ХVІІ ст.)

4.2.1. Острог, Львів, Київ – центри розвитку української

науки, освіти та книгодрукування

Ренесанс зароджується в Італії в кінці ХІІІ ст., поступово

поширюється по всій Європі та набуває ознак окремої культурно-

історичної епохи і основного художнього стилю в мистецтві. Визна-

чальною рисою культури Ренесансу і провідним інтелектуальним

напрямом стає гуманізм – ідейна система, яка на відміну від се-

редньовічного ідеалу людини – аскета, здатної переносити злидні на

землі заради небесного блаженства, утверджує ідеал вільної та

сильної особистості. В Україні Ренесанс як нова доба та художній

стиль триває з останньої третини ХVІ ст. і впродовж першої

половини ХVІІ ст.

З Острога бере початок формування ренесансної культури.

Становлення Острога як одного з центрів української культури

можна датувати 1574 р., коли князь Василь-Констянтин Острозький

(1526–1608) переніс сюди з Дубна головну адміністрацію своїх

володінь. Це стало поштовхом до зосередження в Острозі освічених

управлінців та радників з оточення князя.

Крім того, Остріг був другим титулярним центром єпархії

Східної Волині, владика якої титулувався «луцьким і острозьким»,

Ренесанс в українській культурі 89

відтак Богоявленський замковий храм – одна з наймонументаль-

ніших православних споруд того часу – мав статус кафедрального

собору. Кілька богородичних образів, написаних у тодішньому

Острозі, фахівці зараховують до шедеврів православного іконопису.

Замилування князя Василя-Костянтина в церковному стилі і штат

музики, якими він себе оточував, спричинилися до появи особливого

«острозького наспіву», чому передувало довготривале плекання

традиції хорового мистецтва. У княжому замку була чимала кни-

гозбірня, що містила як православні богословські тексти, так і

європейські видання світського та релігійного змісту.

Піднесенню міста як інтелектуального осередку сприяло й те,

що між Острогом – офіційним центром маєтків князя – і його при-

ватною резиденцією (Дубенським замком) лежав Дерманський

монастир, одна з найбагатших православних пристаней Русі під пат-

ронатом Острозьких.

Зосередження на середину 1570-х рр. довкола князя В.-К. Ост-

розького гурту інтелектуалів збіглося в часі з першими наслідками

впровадження рішень Тридентського собору (1544–1563), який

ухвалив радикальну програму реформ для зміцнення католицької

церкви. Зокрема, 1564 р. у Польщу приходять націлені на активну

місіонерську та освітню роботу серед іновірців – єзуїти.*

Створюються перші єзуїтські колегії, зокрема у Вільні (1569)

та Ярославі (1574). У 1573 р. з метою поширення унійної ідеї

Папська курія засновує в Римі так звану Грецьку колегію – кузню

кадрів для місіонерської праці на Сході.

На хвилі цих новацій у 1574 р. був написаний, а в 1577 р.

надрукований, трактат відомого єзуїтського теолога й проповідника,

тодішнього ректора Віленської єзуїтської колегії Петра Скарги «Про

єдність Божої Церкви під одним Пастирем». Присвячуючи книгу

В.-К. Острозькому, П. Скарга обґрунтував потребу об’єднання «іс-

тинної» (католицької) та «хибної» (православної) церков. Натомість

жоден український православний осередок не спромігся відразу

виступити з обґрунтованою позицією у відповідь. Цією роботою

П. Скарга започаткував полемічну літературу.

* Єзуїтський орден – товариство Ісуса – заснував 1534 р. іспанець Ігнатій

Лойола у Парижі та затвердив його 27 вересня 1540 р. римський папа Павло III.

Головною метою єзуїтів стало проповідування ідей християнства, поширення

впливу католицької церкви і зміцнення влади папи римського.

90 Розділ 4

У цих умовах з 1576 р. в Острозі на кошти В.-К. Острозького

починає працювати науковий осередок. Його початкова мета була

цілком конкретною: підготувати випуск першої друкованої Біблії на

церковнослов’янській мові і тим самим утвердити її престиж нарівні

з сакральними мовами – гебрейською*, грецькою та латинською.

Н. Яковенко припускає, що за цією програмою ховалося кілька

імпульсів, першим з-поміж яких стало бажання спростувати закиди

П. Скарги про нікчемність «слов’янської» мови. З іншого боку,

поява автентичного тексту друкованої Біблії відповідала поширеній

у ті часи антипротестантській ідеї, згідно з якою переклади Святого

Письма призводять до його перекручень, внаслідок чого множаться

єресі. Врешті є версія, що за наміром видати Біблію саме в Острозі

відлунювала вперше висунена тоді ж думка про перенесення столиці

Константинопольського патріархату до Острога (дещо пізніше

обговорювався ще один варіант – зробити столицею патріархату

Київ як найдавніший релігійний осередок «усієї Русі»).

Біблія, звірена за кількома авторитетними списками, зокрема з

грецьким із Ватикану і церковнослов’янським, так званим Генна-

діївським – з Москви, вийшла в світ 12 серпня 1581 р. «Острозьку

Біблію», передмову до якої написав перший ректор Острозької

школи-колегії Герасим Смотрицький (р.н. невід. – 1594), надрукував

Іван Федоров. На титульному аркуші підкреслювалося, що книга є

докладним перекладом з грецької Біблії сімдесяти толковників.

Острозьке видання Біблії було передруковано в Москві 1663 р. і

було основою для багатьох наступних перевидань. Із поліграфічного

боку Біблія є шедевром слов’янського книгодрукування, а текстоло-

гічно й донині вважається канонічною.

В Острозі під патронатом К.-В. Острозького тривалий час

працювали білоруси, поляки, греки: Кирило Лукаріс, Ян Лятос,

Андрій Римша, Симон Пекалід, Никифор Парасхез. Серед відомих

українських інтелектуалів того часу в Острозі працювали Герасим і

Мелетій Смотрицькі, Клірик Острозький, Василь Суразький

(справжнє прізвище Василь Малюшицький), Христофор Філалет,

Дем’ян Наливайко та ін.

* Гебрей́ська мова (іврит, гебр. תירבע ) – єврейська мова з групи семітсь-

ких; державна мова в Ізраїлі (поряд з арабською). На письмі користується

гебрейською абеткою.

Ренесанс в українській культурі 91

Робота вчених мала історико-філологічні ___________особливості бого-

словського напряму, тобто була спрямована на виправлення зіп-

сованих переписувачами місць, текстологічні розшуки й порівняння,

переклад із грецької та коментування східнохристиянської пат-

ристики. У зв’язку з цим сучасники до острозького наукового осе-

редку прикладали назву «академія», якою в XV–XVI ст. традиційно

іменували наукові угрупування чи товариства. Інколи під цим

поняттям розуміли – осередок вчених та школу. Остання, імовірно,

була започаткована в 1578 р., коли острозька друкарня для потреб

дітей 18 червня 1578 р. перевидала «Буквар», уперше надрукований

у Львові в 1574 р. Папський нунцій Болоньєті згадує школу під

1583 р., називаючи її «грецькою колегією», а Шимон Пекалід у па-

негіричній поемі, присвяченій Острозьким (1600), називає «три-

мовний ліцей» і «тримовна гімназія».*





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...