Главная Обратная связь

Дисциплины:






Землях з середини ХІV до середини ХVІ ст. 2 страница



Острозька друкарня, яка працювала від 1578 р. до 1612 р., була

втіленням в Україні витвореного у Західній Європі типу видав-

ничого закладу при школі і науково-літературному гуртку книж-

ників. І хоча зв’язок Острозької друкарні із школою не став на-

стільки безпосереднім, як планувалося спочатку, ця друкарня виріз-

нялася з-поміж інших українських видавничих закладів різно-

манітністю репертуару. З 29 відомих нині її видань (загальним

обсягом 1528,5 аркуша) до літургічних належить лише 8 (обсягом

575 аркушів).

Це дає змогу дослідникам стверджувати, що Острог став також

першим в Україні центром видання тогочасної публіцистики, яку

пізніші дослідники назвали «полемічною літературою». Серед цієї

публіцистики увагу привертає: «Ключ царства небесного» Г. Смот-

рицького (1587), який упорядкував Василь Суразький-Малюшицький

збірник «О єдиной істінной православной віре» (1588), твір Клірика

* Передовсім, острозька школа була похідною структурою наукового

середовища Острога. Припускають, що учні тут вивчали дисципліни циклу

«семи вільних наук» – граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію,

музику та астрономію. Риторика, найімовірніше, доповнювалася основами пое-

тики, а в курсі діалектики подавали філософію. Нововведенням було вивчення

трьох мов – грецької, латинської та старослов’янської. Поява школи сло-

в’янсько-греко-латинського типу була справжньою революцією в освітній

православній традиції, уперше поєднавши культурні особливості східно-

європейського православного світу із західноєвропейським католицьким.

92 Розділ 4

Острозького «Отпис на лист в Бозі велебного отца Іпатія Володи-

мирського і Берестейського єпископа…» (1598), збірник «Книжниця»

(1598), українське видання «Апокрисиса» Христофора Філалета.

Принципово новим явищем стало двомовне видання «Лі-

карство на впалий умисел чоловічий» (1607), воно містило пара-

лельно церковнослов’янський і український тексти. Тематична різ-

номанітність видань була безперечною заслугою літературних керів-

ників друкарні, серед яких: Г. Смотрицький, В. Суразький (Малю-

шицький) (сер. 1550-х років – помер між 1604–1608), Д. Наливайко

(р.н. невід. – 1627). У 1602–1605 рр. друкарня діяла в Дерманському

монастирі під керівництвом Д. Наливайка. Після смерті В.-К. Ост-

розького друкарня не змогла знайти достатніх засобів для про-

довження видавничої діяльності.

У діяльності «Острозької академії» як осередку науковців

Н. Яковенко виділяє два періоди. Перший пов’язаний з підготовкою

до видання «Острозької Біблії». Другий етап з середини 1590-х років

пов’язаний із боротьбою навколо церковної унії. *



На початку ХVІІ ст., у зв’язку з байдужістю надто похилого

князя К. Острозького, науково-видавнича діяльність і школа по-

чинають занепадати. Перед смертю в 1608 р. він так і не подбав про

фінансування школи та легалізацію статусу з правом викладання

«семи вільних наук».

* У цей час в академії працюють український богослов Г. Смотрицький,

білоруський астролог Тимофій Ми-хайлович-Аннич, литовський астролог і поет

Андрій Римшу, росіянин друкар І. Федоров, українець типограф Гриня Іванович

та ін. З ними співпрацювали грецькі богослови і церковні діячі: архиєпископ

кизікійський і тарновський Діонісій Ралі, який привіз з Риму до Острога

грецький список Біблії; перекладачі грецьких текстів Євстафій Нафанаїл з

Криту, Емануїл Мосхопулос та ін.

На цьому етапі в Острозі працюють грецькі проповідники й теологи

Емануїл Ахілеос, Лука Сербин, Никифор Парасхес-Кантакузен, Кирило Лукаріс.

Окрім них, до видавничої та навчальної роботи було залучено чимало поляків та

русинів: протестанти-теологи Мартин Броневський і Каспар Лушковський,

доктор медицини Ян Лятош, поет родом із Малої Польщі Шимон Пекалід,

львівський поет Гаврило Дорофійович та інші. Разом з ними працюють і

вихованці Острозької школи перекладач і проповідник Д. Наливайко (автор

праці «Лемет дому княжат Острозьких…»), богослов Іван Княгининський та

І. Борецький (майбутній київський митрополит). До вихованців острозького

осередку належить гетьман П.-К. Сагайдачний.

Ренесанс в українській культурі 93

З середини 1580-х рр. Львів стає другим потужним культурно-

освітнім осередком. Тут високий рівень самоорганізації та ініціативу

проявляють організації ремісників, купців та дрібних власників

православного віросповідання. Вони зливаються у потужний братсь-

кий рух, який багато чим спричинив розвиток української культури

останньої чверті XVI – першої третини XVII ст.

Братські організації поступово взяли під свою опіку розвиток

освіти, друкування і розповсюдження книг. Вони групували навколо

шкіл і друкарень освічені та ініціативні сили української інтелі-

генції, що вийшла з середовища духовенства, української шляхти та

міщан.

Після Львова братський культурно-освітній рух поширюється

у Києві, Ярославлі, Перемишлі, Вінниці, Кам’янці-Подільському,

Немирові, Луцьку, Кременці, Галичі, Рогатині, Холмі та інших

містах. Ці школи не тільки навчали грамоти учнів, а й протистояли

католицьким школам, які були знаряддям наступу на українську

національну культуру.

Братські міські школи були загальнодоступними, в них

навчались діти міщан, козаків, духовенства, дрібної шляхти; на

кошти братств навчались сироти, діти бідних батьків. У братських

школах викладали старослов’янською мовою, вивчали тогочасну

українську і грецьку мови, а також латинську, яка, разом з

польською, була мовою державних установ. За програмою ці школи

були навчальними закладами середнього типу.

Першу братську школу відкрито в кінці 1585 р. у Львові на

основі Львівського Успенського братства. Напередодні відкриття

школи у Львові вже діяла українська друкарня. Відкриття друкарні

було пов’язано з тим, що тут поєдналися інтереси й плани, з одного

боку, львівських українських міщан, а з іншого – мандрівного дру-

каря І. Федорова (1510–1583), який перед тим працював у Москві й

білоруському містечку Заблудові. І якщо в Москві І. Федоров був на

службі в державній друкарні, а у Заблудові – в друкарні Г. Ход-

кевича, то тепер він вирішив відкрити власне підприємство, стати не

лише друкарем, а й видавцем. Задумавши заснувати власну дру-

карню, І. Федоров невипадково обрав Львів, велике торговельно-

промислове і культурне місто.

94 Розділ 4

І. Федоров у вересні 1572 р. прибув до Львова, коли тут акти-

візувалася політична й культурна діяльність міщан, на передмісті

діяли Миколаївське та Благовіщенське братства, підготувались до

реорганізації Львівського Успенського братства і заснування його

школи. За свідченням самого І. Федорова, йому допомогли не «ба-

гаті та благородні», а «неславні в мирі» – ремісники, крамарі, пред-

ставники нижчого духовенства.

У лютому 1573 р. львівська друкарня почала працювати, а в

1574 р. тут надруковано першу книгу «Діяння і послання апос-

тольські», яку скорочено називають «Апостол». Перевидаючи

«Апостол», раніше надрукований у Москві, І. Федоров наблизив

правопис до загальноприйнятого в Україні, істотно доповнив

вступну частину, збагатив орнаментику. Найважливіше, що на-

прикінці книги він замість офіційної за стилем післямови зазначив

«Повість откуда начася і како совершися друкарня сія». Це

мемуарно-публіцистичний твір, в якому друкар схвильовано опо-

відав про свою вірність високому покликанню: служити людям і

церкві «художеством» власних рук.

Того ж 1574 р. І. Федоров надрукував перший у Східній

Європі друкований підручник – «Буквар». Для його укладання

використано відомі раніше рукописні посібники для вивчення

грамоти, граматичні статті з рукописних збірників різного поход-

ження, зокрема й білорусько-українських.

Укладання і друк І. Федоровим у Львові «Букваря» пов’язане з

освітніми планами міщан, які поступово піднімали рівень своїх

шкіл. У 1575 р. І. Федоров переїжджає до Острога на службу до

князя В.-К. Острозького, у 1581 р., після видання «Острозької

Біблії», повертається до Львова, де і працює до смерті.

В основу діяльності Львівської братської школи було по-

кладено статут школи «Порядку шкільного», – одному з най-

старіших європейських шкільних статутів.* Цей статут покладено в

основу діяльності всіх братських шкіл і він проголошував цінність

людської особистості незалежно від походження чи багатства.

* Статут затвердив у січні 1586 р. антіохійський патріарх Йоаким IV Доу,

згідно з яким за братством встановлювалося право зверхності над іншими

братствами та контроль за духовенством, а також і за єпископами.

Ренесанс в українській культурі 95

Незабаром Львівське братство домоглося права ставропігії – непід-

леглості місцевим православним єпископам.

У перші роки діяльності школа працювала за старим грецько-

руським порядком, однак з початком 1590-х рр. переорієнтувалась

на викладання латини й циклу «семи вільних наук». Грецьку мову

(мову православного богослужіння) викладав Арсеній, архиєпископ

Еласонський, перший ректор школи. Слов’янсько-руську мову

викладав Стефан Зизаній (1570–1621) – богослов, полеміст, про-

повідник.

У 1591 р. для забезпечення учнів навчальним матеріалом

видано грецько-слов’янську граматику «Адельфотес». Цей теоре-

тичний підручник грецької мови написаний двома мовами: грецькою

і старослов’янською. Його поява заохочувала до написання

спеціальних граматик церковнослов’янської мови. Так у 1596 р. у

Вільні світ побачили дві роботи Лаврентія Зизанія (1560-ті – 1628) –

«Граматика словенська» та «Лексик». Перша праця Л. Зизанія, який

певний час викладав у Львівській братській школі, помітно вплинула

на подальший розвиток мовознавства в Україні, а друга – це

церковнослов’янсько-український словник, який полегшив читання і

розуміння літератури церковнослов’янською мовою.

Найактивнішими міщанами, що забезпечували діяльність

Львівського братства, були брати Юрій та Іван Рогатинці, Дмитро й

Іван Красовські, Лука Губа, Микола Добрянський, Констянтин

Корнякт. Братство мало меценатів – князів В.-К. Острозького, Адама

Вишневецького, Анну Потоцьку та ін. Львівське братство було дуже

активним – воно не лише утримувало школу і друкарню, забезпе-

чувало книговидання, функціонування шпиталів, а й збудувало

чудовий архітектурний ансамбль Успенської церкви у Львові.

У 1591 р. при школі відкрито братську друкарню, яка

займалась не тільки друком, але й видавала книги. Згідно з грамотою

константинопольського патріарха Єремії від 1589 р. братській

друкарні дозволялося видавати для потреб школи книги з граматики,

піїтики, риторики та філософії.*

* До 1648 р. друкарня видрукувала не менш як 36 книг обсягом 2842

аркуша. Серед них: збірник «О воспитанії чад» (1609), «Книга о священстві»

Іоанна Златоуста (1614) та інші праці. Першим виданням була, згадана,

96 Розділ 4

Отож Острог і Львів зробили перші кроки для прилучення

православного шкільництва до європейських освітніх комунікацій.

З середини другої декади XVII ст. освітні та наукові іні-

ціативи, на тлі дискусії між православними та уніатами, переймає на

себе Київ. Тут поступово зосереджуються діячі острозького та

львівського науково-освітніх та видавничих осередків.

У 1615 р. при Богоявленській церкві в Києві на Подолі була

відкрита братська школа, а в 1620 р. Єрусалимський патріарх

Феофан затвердив статут братства, надав братству з церквою право

ставропігії і благословив їх. Очолив школу майбутній митрополит Іов

Борецький (1560–1631), який прибув до Києва зі Львова, де очолював

Львівську братську школу. Братство отримує підтримку з боку

козацтва на чолі з гетьманом П.К. Сагайдачним (1570–1622) і набуває

значення ідейно-культурного центру українського суспільства.

Паралельно в Києві активізував роботу вчений гурток Києво-

Печерської Лаври, який розвинув освітню, наукову та видавничу

справу. Сподвижником цієї роботи став вихованець Львівського

братства, здібний політик і громадський діяч Єлисей Плетенецький

(1550–1624). Він у 1599 р. посів посаду архимандрита Києво-

Печерської лаври і повернув Лаврі великі земельні володіння, роз-

горнув торгівлю та виробництво для збагачення лаврської скарбниці.

На виручені гроші Є. Плетенецький викупив у Балабанів друкарню,

заснував фабрику паперу в Радомишлі. Підготувавши міцну мате-

ріальну базу, архимандрит скликав до Лаври вчених людей з усієї

України, які освіченістю й ерудицією могли спричинитися до

розвитку української культури, мови, створення книг і книгодру-

кування. Ці вчені знали кілька мов, мали досвід полеміки, розу-

мілися у видавничій справі. До його гуртка належали Захарія

Копистенський, Лаврентій Зизаній, Памво Беринда, Іов Борецький,

граматика на грецькій та старослов’янській мовах – «Адельфотес». Наступним

було видано збірнику вірші, що їх декламували учні братської школи 17–18

січня 1591 p. під час урочистої зустрічі київського митрополита Ми-хайла

Рогози в братській церкві і школі – «Просфонима». З 1617 р. починається

перерва в діяльності друкарні Львівського братства, але в тому самому році

естафету підхопила друкарня Києво-Печерської лаври. У 1630 р. відновила

діяльність друкарня Львівського братства. Починаючи з того часу, вона

видавала майже виключно богослужбові книжки, приділяючи багато уваги

правильності текстів.

Ренесанс в українській культурі 97

Олександр Митура, Гаврило Дорофієвич, Йосиф Кирилович та ін.

Вони підтримали Є. Плетенецького в організації чернечого життя на

зразок католицьких монаших орденів. Ченці у Лаврі не лише

молилися, постили в ім’я спасіння душі, а й активно працювали на

підтримку та збагачення культурних традицій.

Культурно-освітній осередок при Києво-Печерській Лаврі не

стільки підтримував колишні ініціативи Іпатія Потія (1541–1613),

котрий вбачав шляхи оновлення української церкви як оберегу

культурних традицій через поєднання з Римським престолом, скіль-

ки намагався оновити православ’я на власній основі, вносячи в

догматику та практику церкви раціональні елементи.

Центром осередку була друкарня, основним її завданням вва-

жалася публікація джерел: літератури богословської – творів святих

отців, служебників, требників, підручників для школи, книг для

читання, а також історичних, полемічних і художніх творів. Це була

найбільша та найпотужніша у тогочасній Україні друкарня, про-

дукція якої сприяла формуванню моральної й естетичної свідомості,

а знання стали здобутком широкого загалу. Першим виданням цієї

друкарні вважається «Часослов» (1616), призначений для шкільного

навчання. Передмову до цього видання написали Є. Плетенецький і

З. Копистенський.

Найвищим досягненням лаврського книжкового гуртка вва-

жають публікацію «Бесід» Іоанна Златоуста на чотирнадцять по-

слань апостола Павла. Текст, перекладений раніше Киприяном з

Острога, був звірений Л. Зизанієм з виданням 1612 р. в Ітоні

(Англія) Генрі Севіллома (друкарня Джона Нортона).

Серед видань першого десятиліття діяльності лаврської дру-

карні були: перекладений з грецької мови «Анфологіон» (1619) –

збірник святкових служб на весь рік (тексти підготовив І. Борецький),

засвідчив, що Русь має свої свята, звичаї, традиції, не менш важливі,

ніж в інших краях; українською книжною мовою – вірші О. Митури

«Візерунок цнот… Елисея Плетенецького» (1618); укладена З. Ко-

пистенським «Книга о вере единой святой соборной апостольской

церкви» (бл. 1619–1620); «Вірші на жалісний погреб шляхетного

лицаря Петра Сагайдачного» (1623) Касіяна Саковича; проповіді

З. Копистенського на похороні засновника друкарні Є. Плетенецького

і в день річниці («на роковую память») його смерті (1625).

98 Розділ 4

Подією в культурному житті України можна вважати появу в

1627 р. «Лексикону славеноруського і імен толкованіє» Памви

Беринди (між 1550–1570-ми рр. – 1632).*

Особливого розквіту осередок Лаври досягнув у часи уряду-

вання Петра Могили (1596–1647), який у 1627 р. став архи-

мандритом Лаври. Він запровадив друкування книг не лише кири-

личних, а й польських та латинських. У 1631 р., паралельно до

братської школи «греко-слов’янського» типу відкрив власну школу

при монастирі, яка вперше в практиці православного шкільництва

була зорієнтована на організаційну структуру єзуїтських колегій.

Орієнтуючись на високоосвічену церковну єрархію, яку настирливо

виховував, П. Могила намагався підвищити роль церкви в

суспільному житті, а шлях до цього вбачав у визнанні досягнень

людського розуму й науки. Благочестя невігласів не має ціни, тому

він орієнтував сучасників на вивчення, осмислення та засвоєння

західноєвропейської науки – передової на той час, – а також прак-

тики Католицької Церкви, збагаченої досвідом Реформації.

Православні фундаменталісти сприйняли це як виклик проти

православних традицій і спробу латинізувати українську культуру.

Компромісу таки вдалося досягти восени 1632 р., коли на основі

об’єднання Братської та Лаврської шкіл відкрили Києво-Моги-

лянську колегію.

За життя П. Могила формального королівського привілею на

існування школи вищого рівня добитися не встиг. У колегії, крім

«семи вільних наук», вивчали «вищі науки» – філософію та

богослов’я. Розпорядок навчального дня, послідовність дисциплін та

форми їхнього викладання, а також система шкільних почестей і

градацій молоді збігалися з організаційним порядком протес-

* Цей фундаментальний твір вміщує сотні термінів, що осмислюють та

узагальнюють дані тогочасної науки, насамперед на позначення людини, її

діяльності, суспільних відносин, етичних і естетичних категорій. Вперше філо-

софські поняття прозвучали українською мовою. Поняття та терміни пере-

кладені з грецької, латинської, арабської, єврейської, майже всіх слов’янських

мов, а також мов народів Західної Європи. «Лексикон» є першою українською

енциклопедією знань про зовнішній світ, природу, людину, її мислення і буття.

Призначений для навчання молоді, цей посібник знайомив з християнською й

античною культурою, яскраво засвідчив гуманізацію та раціоналізацію укра-

їнської ментальності.

Ренесанс в українській культурі 99

тантських гімназій та єзуїтських колегій підвищеного або так

званого академічного типу.*

Поза межами України відомим українським мовознавцем був

Іван Ужевич (навчався в Краківському, Падуанському та Сорбонсь-

кому університетах). Він написав латинською мовою «Словенску

граматику» (Париж, 1643 і 1645). Граматика І. Ужевича вводила

староукраїнську літературну мову в сферу тогочасної європейської

науки.

Зміцненню вузлів, що єднали українську освітню практику з

європейською, сприяла поява наприкінці XVI – впродовж першої

третини XVII ст. на території України мережі єзуїтських колегій.

Зокрема, у 1606 р. єзуїтську колегію відкрито у Львові, у 1609 р. – у

Луцьку, в 1610 р. – Кам’янець-Подільському, 1626 р. – в Острозі та

інших містах України.

Ставлення православного загалу до єзуїтських навчальних за-

кладів важко охарактеризувати однозначно. З одного боку, зберег-

лося чимало свідчень про дуже негативну, навіть ворожу оцінку

освітньої діяльності єзуїтів як «ловців душ», але з іншого – вочевидь

переважали прагматичні міркування. Адже єзуїтська система освіти

була дуже якісною, а до того ж безкоштовною.

Оцінюючи роль єзуїтського шкільництва в історії української

культури, слід звернути увагу на міжнаціональний склад та високий

освітній багаж викладачів, які приїжджали викладати по тутешніх

колегіях, прививаючи учням європейські інтелектуальні стереотипи.

Опоненти єзуїтів – протестанти – теж створили власну мережу

шкіл на теренах України. З-поміж них помітними були каль-

* Вихованців трьох нижчих класів (граматичних), як і там, називали «ди-

тина», а двох середніх (гуманістичних – поетики й риторики) і двох вищих

(філософії та богослов’я) – студентами. Максимально зближеними були

навчальні програми, особливо у нижчих і середніх класах, що спиралися на

використання універсальної для всієї Європи навчальної літератури: граматики

іспанського єзуїта Емануїла Альвара – для вивчення латини; відповідно

адаптованих творів Вергілія, Цицерона, Горація, Лівія, Овідія, Тацита та інших

– для читання й тлумачення римських класиків. Однаковими були підручники

поетики та риторики – наприклад, знаменитий трактат з поетикиЮлія Скаліґера

(1561), чи підручник з риторики Кіпріано Соареса (1562), офіційно введений до

єзуїтських програм навчання з 1599 р., що згодом його передруковували у всій

Європі понад 200 разів.

100 Розділ 4

віністські гімназія в Дубенську на Перемишильщині (1560–1580-ті),

школи у м. Панівцях поблизу Кам’янець-Подільського (1590–1611),

у Берестечку (1585 р. – початок 1640-х рр.) та інших містах.

Найяскравіший спалах протестантського шкільництва в Україні

пов’язаний з діяльністю в 1638–1658 рр. Киселинської академії (нині

Локачинський район Волинської обл.). Академія була відкрита в

містечку Киселин, яке належало волинському магнату-протестанту

Юрієві Чаплину, після закриття в 1638 р. знаменитої в Малій Польщі

Раківської академії.

Врешті, говорячи про нову освітню хвилю, треба згадати і

унійну (греко-католицьку) церкву. Перші кроки в напрямі створення

власної школи зробив митрополит Іпатій Потій, який на власний

кошт заклав у 1609 р. такий освітній заклад при єпархіальному

соборі м. Володимира, де, згідно з королівським привілеєм, дозво-

лялося навчати церковонослов’янською, староукраїнською, грець-

кою та латинською мовами. У 1639 р. аналогічну школу відкрито в

Холмі, зростання її авторитету навіть викликало спробу перетворити

її на унійну академію, однак цей задум реалізувати не вдалося.

Важливу роль у зміцненні просвіти або фактично внесок у

майбутнє стали ініціативи митрополита Йосифа Рутського (1574–

1637), який очолив уніатську церкву в 1613 р. Так у 1617 р. він

розпочав реформу чернецтва. Відповідно до його ініціатив унійні

монастирі, виведені з відання єпархіальної влади, мали підпоряд-

ковуватись – за взірцем католицьких чернечих орденів – одному

зверхникові, протоархимандриту, об’єднуючись у спільноту

Василіянського чину (новий чин засновано за іменем св. Василія

Великого). Єдине послушництво і спільний чернечий устав, окрім

зміцнення дисципліни, відкривали шлях до впровадження обов’яз-

кового богословського вишколу монахів-новачків. Це відповідало

завданням отців василіян, націлених, подібно до єзуїтів, не на

аскетичне усамітнення, а на освітню й душпастирську роботу серед

мирян. Реалізуючи цю стратегію, Й. Рутський виклопотав для васи-

ліян 26 щорічних стипендій у Грецької колегії в Римі та папських

колегіях Оломоуца, Праги, Відня, Браунсберґа й Вільна.

Ренесанс в українській культурі 101

4.2.2. Українська ренесансна література, архітектура,

скульптура, малярство, музика

На тлі освітніх, наукових та видавничих процесів помітне

місце в українській культурі доби Відродження займає міжкон-

фесійна полеміка, яка супроводжувалась виданням полемічної літе-

ратури. Започаткували її в середині XVI ст. у Речі Посполитій

католики та протестанти. Написаний часом вкрай гостро, поле-

мічний твір притягував увагу читача, привчаючи його до логіки

доказів двох полемізуючих сторін. Православні мислителі, прагнучи

вести повноцінну міжконфесійну дискусію з католиками, змушені

були поступово освоювати арсенал прийомів і тактик полеміки.

Першим закликав православних інтелектуалів до полеміки,

згадуваний єзуїтський теолог П. Скарга працею «Про єдність Божої

Церкви під одним Пастирем» (1577). Відповіддю на закиди П. Скар-

ги, а одночасно і першою полемічною пробою українського пера,

стала праця «Посланіє до латын из их же книг», яку вважається

написав Мотовило на замовлення князя В.-К. Острозького.

Усна та писемна полеміка часто була подібною до лайки, спов-

нена звинувачень у смертних гріхах, моральних ___________вадах, вишукування

в супротивника відступів від канонів віри тощо. Полеміку

загострила календарна реформа папи Григорія ХІІІ від 1582 р., до

якої православний світ не приєднався і продовжував жити за

юліанським календарем.

У такому дусі написана праця ректора Острозької школи

Г. Смотрицького «Ключ царства Небесного», видана в 1587 р. в

Острозі. Цією працею Г. Смотрицький опонував короткій аполо-

гетичній історії католицизму Бенедикта Гербеста «Виклад віри

Римської Церкви». Г. Смотрицький відповів короткою викриваль-

ною історією папства, спираючись на протестантську тезу «папи-

антихриста», чия влада є «передпеклом», тоді як ключ Царства

Небесного доступний лише людям православної віри.

Наступний полемічний твір вийшов в Острозі в 1588 р. під

назвою «О єдиной істинной православной вірі» й був підписаний

псевдонімом В. Суразький. Ця книга стала першим богословським





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...