Главная Обратная связь

Дисциплины:






НАПРИКІНЦІ ХVIII – НА ПОЧАТКУ ХХ ст. 2 страница



щенка-Захарченка (1825–1912), біолога І. Мечникова (1845–1916). Ці

вчені працювали у руслі європейської науки. Вони провели чимало

досліджень першорядного значення і отримали вагомі результати,

що вписувалися в логіку розвитку світової науки.

6.1.2. Література, театр і музика

Не викликає сумніву, що найкраще потенціал українського

культурного відродження розкрила література. Традиційно визна-

чають, що після бароко нова епоха в історії української культури

починається з появою україномовних творів Івана Котляревського

(1769–1838). Все більше зростає інтерес до власної історії,

фольклору, джерел – літописів___________, документів, національних символів

тощо. Ще в 1777 р. Г. Калиновський видав «Опис весільних укра-

їнських обрядів».

Започатковану Г. Сковородою традицію використання живої

народної української мови в літературному процесі закріпив І. Кот-

ляревський. Видана в 1798 р. у Петербурзі поема «Енеїда» стала

Відомим економістом України став М. Туган-Барановський (1865–1919),

автор праць з теоретичних засад кооперативного руху, один із засновників

Всеукраїнської академії наук (1918).

168 Розділ 6

першим твором нової української літератури.* І. Котляревський все

життя продовжував роботу над «Енеїдою». Він встиг закінчити всі

шість частин твору, але світ вони побачили тільки в 1842 р., після

його смерті. Взявши за основу сюжетну канву однойменної поеми

Вергілія, І. Котляревський у традиціях давнього українського бур-

леску** створив свій оригінальний художній твір. У поемі автор від-

творив різні сторони життя українського суспільства другої поло-

вини ХVІІІ ст. Національне забарвлення і співчуття до долі простого

народу зумовили великий успіх «Енеїди» серед сучасників. Життя

І. Котляревського було тісно пов’язане з Полтавою, де він помер і

похований. У цьому місті від 1817 р. до 1821 р. він був директором і

актором Полтавського вільного театру.

Основоположником української прози був Г. Квітка-Осно-

в’яненко (1778–1843), а також театру в Харкові (1812). Комедія

«Сватання на Гончарівці» (1835) відзначається багатством жанрових

сцен, які стали класикою української драматургії. Прозові твори

Г. Квітки-Основ’яненка поділяються на дві основні групи: бур-

лескно-реалістичні («Мертвецький великдень», «От тобі і скарб»,

«Пархімове снідання», «Підбрехач», повість «Конотопська відьма»)

та сенти-ментально-реалістичні повісті («Маруся», 1834; «Козир-

дівка», 1838; «Сердешна Оксана», 1841; «Щира любов»).

З 1820-х і до 1860-х рр. для української літератури характер-

ний романтизм. Одними з перших праць у романтичному стилі вва-



жаються твори: П. Гулака-Артемовського (1790–1865) «Твардовсь-

кий», твір опублікований в «Вестнике Европы» в 1827–1828 рр.;

Л. Боровиковського (1808–1889) «Молодиця» та «Пир Владимира

Великого»; М. Максимовича «Малороссийские песни» (1827).

І. Срезневський (1812–1880) у атмосфері захоплення народною

поезією, переказами про бувальщину, легендами створив у Харківсь-

кому університеті літературний гурток. Членами гуртка були

переважно романтично налаштовані студенти (брати Ф. і О. Євецькі,

І. Розковшенко, О. Шпигоцький та ін.). Однак їхній романтичний

* У 1798 р. видано три частини поеми, у 1808 р. знову без згоди автора їх

передруковано, а в 1809 р. І. Котля-ревський сам видав у Петербурзі чотири

частини твору.

** Бурлеск (жарт) – вид комічної поезії.

Національно-культурне відродження кінця ХVIII – початку ХХ ст. 169

ентузіазм, що в 1820–1830-ті роки виявився в нечисленних пое-

тичних творах і записуванні зразків народної словесності, в участі у

підготовці збірників «Запорожская старина», не приніс значних

творчих наслідків. З поетичних творів самого І. Срезневського най-

відоміша балада «Корній Овара».

Розквіт української романтичної поезії припадає на 30–40 рр.

ХХ ст. (Л. Боровиковський, А. Метлинський, Є. Гребінка, М. Косто-

маров, Т. Шевченко та ін.)*.

Не менш яскравою особистістю цієї доби був український

письменник, поет, драматург, перекладач, видавець П. Куліш (1819–

1897). Найбільшим своїм творчим успіхом П. Куліш вважав

двотомну збірку фольклорно-історичних і етнографічних матеріалів

«Записки о Южной Руси». З’явилися вони в Петербурзі в 1856–

* Письменник, педагог та видавець Є. Гребінка (1812–1848) автор слів

російського романсу «Очи черныя» (уперше було надруковано в «Літературній

газеті» 17 січня 1843 р.). У 1831 р. побачив світ перший друкований твір

Є. Гребінки – вірш «Рогдаев пир». У 1834 р. переїздить до Санкт-Петербурга, де

восени вийшла його збірка байок «Малороссийские приказки». У червні 1835 р.

художник І. Сошенко познайомив Гребінку з Т. Шевченком. Бере участь в

організації викупу Т. Шевченка з кріпацтва, у 1840 р. допоміг у виданні

«Кобзаря». Збирає твори українською мовою й клопочеться про випуск їх у до-

датках до журналу «Отечественные записки». Одержавши відмову, із зібраних

для додатків матеріалів укладає альманах «Ластівка», який вийшов 27 квітня

1841 р.

М. Костомаров історик, поет-романтик, мислитель, громадський діяч, у

1833 р. вступив до Харківського університету на історико-філологічний

факультет. Свої поетичні твори М. Костомаров друкує в різних альманахах і

видає у вигляді збірників «Українські балади» (1838) і «Гілка» (1840) під

псевдонімом «Ієремія Галка». Тоді ж під впливом творчості В. Шекспіра

створює історичну драму «Сава Чалий» (1838) і трагедію «Переяславська ніч»

(1841). Перша історична наукова праця присвячена Берестейській унії 1596 р.

Основними працями стали «Богдан Хмельницький» (перше видання – 1857 р.,

третє, вже в 3-х томах, – 1876 р.), «Руїна» (1879–1880), присвячена трагічним

подіям, що настали після смерті Хмельницького, «Мазепа» і «Мазепинці»

(1882–1884), а також фундаментальна праця «Російська історія в життєписах її

найважливіших діячів» (1874–1876), де подані критичні біографії основних

героїв давньоруської, української та російської історії. У грудні 1845 р. – січні

1846 р. М. Костомаром разом з В. Білозерським, М. Гулаком, П. Кулішем та

О. Маркевичом став засновником української таємної політичної організації

«Кирило-Мефодіївське товариство», яке проіснувало до березня 1847 р. Особ-

лива роль М. Костомарова полягала в тому, що він став автором програмного

документа товариства «Книга буття українського народу».

170 Розділ 6

1857 рр. у двох томах і викликали подив та захоплення. Збірка напи-

сана «кулішівкою», яку придумав П. Куліш як перший український

фонетичний правопис. Творчо багатим і успішним був для П. Ку-

ліша 1857 р. Виходить «Чорна рада», український буквар і читанка –

«Граматика», «Народні оповідання» М. Вовчка, які він відредагував

і опублікував, відкривається ___________власна друкарня. П. Куліш переклав

Біблію, твори У. Шекспіра, Дж. Байрона, А. Міцкевича та ін.

В українській романтичній поезії (це стосується великою

мірою й прози) 1820–1860-х рр. можна виділити такі основні тема-

тично-стильові течії: фольклорну, фольклорно-історичну, грома-

дянську та психологічно-особистісну, в межах яких проявилися різні

ідейні позиції письменників. До того ж явним є те, що фольклорні

витоки в українській романтичній поезії виразно домінують.

Завершують романтизм в українській літературі збірки «Поезія

Іосифа Федьковича» (1862), «Українські оповідання» (1863) О. Сто-

роженка (1806–1874) та романтичні казки М. Вовчка (1833–1907)

1860-х рр.

Втім з середини 1840-х рр. спочатку в поезії, а пізніше і в

художній прозі формується критичний реалізм, який стає основним

художнім напрямом, що визначає провідні закономірності ідейно-

художнього розвитку і приносить найбільші творчі здобутки. Ро-

мантична творчість в Україні розвивалася не тільки синхронно з

критичним реалізмом, а й у багатьох випадках органічно з ним

перепліталася (Т. Шевченко, Марко Вовчок* та ін.).

Величезний вплив на розвиток української літератури мала

творчість Тараса Шевченка (1814–1861) – видатного українського

поета і прозаїка, художника, ідеолога та символу українського

націоналізму. Не буде перебільшенням твердження, що Т. Шевченко

є справжньою національною гордістю українців, навіть попри

* Творча спадщина Марко Вовчок представлена: дві книги «Народних

оповідань» (1857 – перший том, 1862 – другий том); соціальна повість

«Інститутка» (1859–1861) (початкова назва «Панночка»); історичні казки-повісті

«Кармелюк», «Дев’ять братів і десята сестриця Галя», «Невільничка»,

незавершені – «Гайдамаки», «Сава Чалий»; повісті «Три долі», «Павло Чор-

нокрил», «Сестра», «Дяк» та ін. збірка російською мовою «Рассказы из русского

народного быта», повісті «Тюлевая баба», «Записки причетника» та ін. близько

ста перекладів.

Національно-культурне відродження кінця ХVIII – початку ХХ ст. 171

сучасні спроби розвинути шевченкофобію і тим же зруйнувати один

із непорушних стовпів української національної культури.

Т. Шевченко навчався в Петербурзькій академії мистецтв

(1838−1845). У березні 1846 р. приєднався до Кирило-Мефоді-

ївського товариства. Політв’язень російських тюрем, концтаборів і

заслання в Оренбурзі, Орській та Новопетровській фортецях (1847–

1857). 1840 р. побачила світ перша збірка поезій «Кобзар» (за життя

«Кобзар» видавався ще двічі – 1844 р. та 1860 р.). Ця збірка стала

епохальним явищем, позаяк у ній українська мова досягла літе-

ратурної досконалості. Т. Шевченко розширив гнучкість, експре-

сивні можливості і ресурси української мови, синтезувавши кілька

українських діалектів, сільську і міську говірки, а також елементи

церковнослов’янської мови. Він автор балад «Причинна» (1837),

«Утоплена» (1841), поем «Катерина» (1838), «Гайдамаки» (1841),

«Сон» (1844), «Кавказ» (1845), послання «І мертвим, і живим...»

(1845), «Заповіту» (1845) та ін. Т. Шевченко надав українській мові

статусу літературної, тим самим заклавши міцну основу модерної

української літератури, а в ширшому значенні – українську націо-

нальну ідентичність.*

* Поезія Т. Шевченка не обмежувалася, як в інших українських роман-

тиків, оплакуванням героїчного минулого, пробуджувала національні почуття і

давала бачення майбутнього. Своєю поезією він продемонстрував здатність

української мови неперевершено передавати розмаїття почуттів і думок.

У Т. Шевченка осмислював Україну через призму історичного минулого,

знаковими прикметами якої були Дніпро, степ, червона калина, високі могили

тощо. Степ, Дніпро, червона калина символізували історичне безсмертя укра-

їнської землі, її народу, природну силу й цілісність. Високі могили – це символ

історичної пам’яті, шана до минулого, втраченої волі. Все це об’єднується в

єдине україноцентричне бачення. У цьому контексті для нього Україна не-

повторна і унікальна в світі «Нема на світі України, немає другого Дніпра».

У своїх творах Т. Шевченко порушив найгостріші питання суспільного

життя, пропагував радикальні методи усунення несправедливості в суспільстві,

формував національну свідомість українців. Значна частина його поетичної

спадщини стосується осмислення історичного шляху України на тлі українсько-

польських і українсько-російських відносин, намагався також з’ясувати при-

чиново-наслідкові зв’язки цього. Винуватцем історичного протистояння ук-

раїнців і поляків вважав ксьондзів, єзуїтів і магнатів, українців і росіян царя.

Поезія Т. Шевченка відкидала конформістську модель «малоросійства», що

ґрунтувалася на ідеї нероздільної Малої і Великої Русі та лояльності до ім-

ператора. Його заклик до одночасного національного та соціального визволення

172 Розділ 6

У другій половині XIX ст. українська література, незважаючи

на репресії та перешкоди з боку влади, царського уряду, не лише

вижила, а й розцвіла. До цього спричинилося успішне освоєння

нових літературних стилів, зокрема реалізму. Все ще зберігаючи

елементи романтизму, український реалізм нарешті сягнув за межі

етнографічності, розпочавши дослідження соціальних і психоло-

гічних проблем.

У 1861 р. А. Свидницький (1834–1871) написав перший

український соціальний роман «Люборацькі»**, а О. Стороженко

і поєднання ідеї нації з найвищими гуманістичними ідеалами стали ідео-

логічним наріжним каменем модерного українського націоналізму, а слова «Бо-

рітеся – поборете!» – гаслом боротьби за незалежність для майбутніх поколінь.

На його думку, історична вага козацтва – це боротьба за волю і

формування навиків керувати, хоч ці мотиви мають романтичні особливості.

Загибель козацтва – це загибель батьківщини. Ці думки були викладені в таких

поезіях: «Тополя» (1839), «Іван Підкова» (1839), «Тарасова ніч» (1839) та ін.

Тема Переяславського договору з Москвою опосередковано заторкнена в

«Катерині» (1838). Стосунки ___________українки Катерини і росіянина Івана не ґрунтуються

на щирих почуттях кохання і не ведуть до сімейного щастя, а завершуються

зрадою, що переносить паралель на українсько-російські взаємини. В поемі

«Розрита могила» дорікає Б. Хмельницькому: «Ой Богдане! Нерозумний сину».

У творі «Сон» (1844) Т. Шевченко назвав Петра І і Катерину ІІ «катами»

і «людоїдами». Тут він не возвеличує козацьку старшину, а пише, що вона

стоїть поруч з ними, тобто несе відповідальність за долю України.

У творчості Т. Шевченка помітні спроби накреслити перспективи для

України. Зокрема, у вірші «Стоїть в селі Суботові...» (1845) описує Україну

своєї доби в образі домовини, але прогнозує, що «церков-домовина розвалиться

... і з-під неї встане Україна ...». У поемі «Кавказ» пише: «Встане правда! Встане

воля». Викриває і підступних провідників: «Доборолась Україна до самого

краю. Гірше ляха свої діти її розпинають».

У поемі «І мертвим, і живим, і ненародженим» пише про переваги життя

у свобідному або незалежному просторі «В своїй хаті своя й правда і сила, і

воля» та оптимістично заявляє «І оживе добра слава, слава України».

Культурологічна цінність творчості Т. Шевченка полягає і в пропагу-

ванні соціальної справедливості.

З погляду того часу Т. Шевченко точно порушив проблему причин істо-

ричної несамодостатності українства, а саме наголосив на внутрішньому

рабстві, меншовартості, провінційності та яничарстві, тобто на всьому, що

призвело до «паралічу волі».

Загалом спадщина Т. Шевченка є цілком оригінальною, яка стала

результатом синтезу досвіду народної мудрості і власного життя.

** Роман «Люборацькі» – це хроніка (здебільшого автобіографічна) зане-

паду священичого роду Люборацьких у трьох поколіннях, на реалістично

Національно-культурне відродження кінця ХVIII – початку ХХ ст. 173

(1806–1874) дещо пізніше – повість із селянського життя «Марко

проклятий». У 1865 р. з’являється один з перших творів класика ук-

раїнської літератури – Івана Нечуя-Левицького (1838–1918)*** – «Дві

московки», в 1878 р. повість з народного життя «Микола Джеря», ще

через рік «Кайдашева сім’я». У 1876 р. Панас Мирний (Панас

Рудченко, 1849–1920) з братом завершує роботу над реалістичним

твором «Хіба ревуть воли, як ясла повні».

На зламі століть нова генерація письменників вдавалася

водночас і до реалістичних, і до модерністських (новітніх, сучасних___________)

прийомів в описі особистих переживань. Український модернізм був

закономірним явищем у розвитку українського письменства. При-

кметною його особливістю було те, що на перший план виступала

національна проблематика. Прихильники модернізму збагатили літе-

ратуру психологізмом, зосередженістю на внутрішніх переживаннях

та суб’єктивних враженнях героя за мінімуму дій та загальної

характеристики тла зображуваних подій. Реальний персонаж часто

перетворювався на символ. Заслуга українських модерністів

полягала в тому, що вони примусили українську літературу вир-

відтвореному тлі панування польських панів на Поділлі, утисків царського

режиму і ворожого українству офіційного православ’я. Широке тематичне

полотно твору дало підставу І. Франкові назвати його першим реалістичним

романом на побутовому тлі. На тогочасну літературу роман впливу не мав, бо

його опублікував І. Франко в «Зорі» (1886) – 25 pоків по смерті автора.

*** І. Нечуй-Левицький увійшов у історію української літератури як ви-

датний майстер художньої прози. Створивши багато високохудожніх соціально-

побутових оповідань та повістей, відобразивши ___________в них тяжке життя українського

народу другої половини XIX ст., показавши життя селянства й заробітчан,

злиднями гнаних з рідних осель на фабрики та рибні промисли. І. Нечуй-

Левицький увів в українську літературу нові теми й мотиви, змалював їх

яскравими художніми засобами. Свої погляди на народну творчість виклав у

праці «Світогляд українського народу» (1876), яка й нині є корисним дослід-

женням у галузі української міфології. У ній письменник виводив українську

міфологію ще з дохристиянських часів, розглядав українську культуру в її

історичному розвитку серед інших слов’янських і неслов’янських культур від її

найдавніших витоків як питомо національну. Своєрідною рисою стилю в інших

творах І. Нечуя-Левицького є тонке поєднання реалістичної конкретності

описів, великої уваги до деталей портретів та особистісних характеристик,

побуту, обставин праці, особливостей мови та поведінки персонажів з жи-

вописною образністю, емоційністю, тяжінням до яскравих епітетів. Усе це

разом ставить твори українського прозаїка в один ряд з творами кращих

тогочасних західноєвропейських письменників.

174 Розділ 6

ватись з кола побутописання, відмовитися від шаблонного патріо-

тизму, звернули увагу на психологію вчинків і таким чином підняти

нашу літературу на якісно новий рівень.

Першим в українській літературі під гаслами модернізму ви-

ступив Микола Вороний (1871–1940). У 1901 р. в «Літературно-

науковому віснику» він опублікував відкритий лист програмного

характеру, в якому закликав письменників до участі в альманасі,

«який змістом і формою міг би хоч трохи наблизитись до нових

течій і напрямів сучасних літератур». Перша збірка М. Вороного

«Ліричні поезії» вийшла в 1911 р. у Києві. Вірші сповнені музи-

кальністю, свіжістю образів. У наступній збірці «У сяйві мрій»

(1913) М. Вороний іде шляхом певної естетизації, самозамилування

ліричного героя.*

Для цього часу характерні дві тенденції – збереження націо-

нально-культурної ідентичності (народництво) та пересадження на

український ґрунт новітніх європейських зразків художнього

самовираження (модернізм). Своєрідним синтезом народництва і

модернізму стала проза М. Коцюбинського (1864–1913), який в

творчості органічно поєднував традиційні для української

літератури розповіді від першої особи з новітніми європейськими

здобутками – символізмом та психоаналізом. У повісті «Фата

Моргана» (1903–1910) використання слова подібне до того, як ху-

дожник-імпресіоніст застосовує фарби, торкаючись найпотаємніших

струн у душі людини, створюючи відчуття тривожного напруженого

чекання, письменник майстерно вдається до глибокого аналізу

психологічного стану своїх героїв, тонко відтворює зміни в наст-

* Поезія М. Вороного дедалі глибшає змістом, порушує загальносвітові

теми, філософські питання («Мандрівні елегії»). Він один із перших вводить у

лірику тему міста, переймає багато традиційних мотивів європейської поезії, в

якій протиставляється поетична одухотвореність і буденність, утверджує

нестримне прагнення людини до краси світла, осягнення космосу («Ікар»,

«Сонячні хвилини»), розкриває трагізм духовної самотності (цикл «Осокорі»).

Тяжіння до модернізму не перешкоджало Вороному писати твори, пройняті

щирою любов’ю до народу, шаною до його кращих синів («Краю мій рідний»,

«Горами, горами», «Привид», вірші присвячені Т. Шевченку, І. Франку, М. Ли-

сенку). Водночас поет створив поезії, в яких висміяв національну обмеженість,

псевдопатріотизм, його антигуманістичну, аморальну сутність («Мерці» та

«Старим патріотам»).

Національно-культурне відродження кінця ХVIII – початку ХХ ст. 175

роях, точно фіксує миттєві враження. Одним із найцікавіших творів

письменника є «Тіні забутих предків» (1911), автор зумів передати

багатий духовний світ гуцульського краю та його мешканців.

Імпресіоністична вишуканість виявилась у надзвичайній тонкості

психологічного проникнення в усі душевні щілини та все те, що

творить силу барв самого зображення.

Характерним для розвитку українського варіанта модернізму в

літературі був значний вплив романтизму, що пояснюється як

традицією, так і ментальністю українського народу, для якого

романтизм є органічним елементом світобачення будь-якої доби.

Яскраво модернізм проявився і в творчості Лесі Українки

(1871–1913, справжнє ім’я та прізвище Лариса Косач-Квітка). Гли-

бока й витончена поезія Лесі Українки («На крилах пісень» (1893),

«Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902) та ін.) сповнена натхнення,

енергії і оптимізму. У творах вона не обмежується суто українською

проблематикою, а порушує загальнолюдські проблеми – конфлікт

між владою та свободою, взаємини між поетом і народом, між висо-

ким ідеалом і похмурою дійсністю.* Вершиною творчості поетеси є

драма «Лісова пісня», в якій утверджує людську мрію, високі

почуття, красу життя.

Серед молодої плеяди майстрів художнього слова виділявся

В. Винниченко (1880–1951), який в оповіданнях і повістях яскраво

змалював життя мешканців провінційних містечок та наймитів у селі,

а також страхіття царських в’язниць, у яких самому довелося по-

бувати. Появу перших його творів вітали І. Франко і Леся Українка.

Упродовж ХІХ ст. з літературою тісно був пов’язаний

український театр, для якого – це час переходу з аматорського до

* Поезія Лесі Українки великої емоційної напруги, сповнена глибоких

патріотичних почуттів до України. Призначення поета вона вбачала в творчій

праці для духовного і національного визволення свого народу. Звертаючись до

образів і сюжетів, взятих із світової літератури, історії, міфології, розглядала

соціально-політичні та морально-етичні проблеми, які хвилювали тогочасне

українське суспільство. Леся Українка модернізувала поетику української драми

творами «Одержима» (1901), «Осіння казка» (1905), «В катакомбах» (1905),

«Кассандра» (1907), «У пущі» (1897–1909), «Бояриня» (1910), «Адвокат Мар-

тіан» (1911), «Лісова ___________пісня» (1911), «Камінний господар» (1912), «Оргія» (1913),

«На полі крові» (1910) загостреністю діалогу, багатопроблемністю, пере-

несенням наголосу із зовнішньої дії на внутрішню тощо.

176 Розділ 6

високопрофесійного. На початку XIX ст. у великих містах Наддніп-

рянщини почали будувати театральні приміщення, створювати

постійні театральні трупи. Однак на Лівобережжі вони були пере-

важно російськими, на Правобережжі – російськими й польськими, а

в Галичині – австрійськими і польськими.

Становлення класичної української драматургії пов’язане з

іменами І. Котляревського та Г. Квітки-Основ’яненка. І. Котляревсь-

кий у 1819 р. написав для Полтавського театру п’єсу «Наталка

Полтавка» (надрукована 1838) і водевіль* «Москаль-чарівник»

(надрукована 1841). П’єси І. Котляревського стали першими творами

нової української драматургії, що спиралися на традиції так званого

просвітницького реалізму. Вони заклали основи українського театру,

розвиток якого, оминувши класицизм та сентименталізм, одразу

пішов шляхом романтизму і реалізму.

На початку 1840-х рр. до драматургії звертається Т. Шевченко.

Єдина його п’єса українською мовою «Назар Стодоля» (1843) стала

важливим кроком у розвитку української історично-побутової драми.

Видатними акторами першої половини ХІХ ст. були М. Щеп-

кін (1788–1863) та К. Соленик (1811–1851).

Поза тим були створені умови, в рамках яких придушувалась

активність української творчої еліти. Передусім слід згадати про

розгром царським урядом Кирило-Мефодіївського братства (1845–

1847).

Не останню роль відіграли загальновідомі рішення: циркуляр

міністра внутрішніх справ Російської імперії П. Валуєва від 18 липня

1863 р., який призупинив офіційне використання та друк на

українській мові книг; Емський указ імператора Олександра ІІ від

18 травня 1876, в доповнення до циркуляру заборонив ввозити на

територію Російської імперії з-за кордону українські книги, ук-

раїнською мовою видавати оригінальні твори і робити переклади з

іноземних мов, тексти для нот, ставити театральні вистави і про-

водити публічні читання.

На цьому тлі доречно згадати заснування в 1861 р. в Санкт-

Петербурзі журналу «Основа», який видавався українською та

* Водевіль – різновид легкої комедії з куплетами, які виконуються під

музику.

Національно-культурне відродження кінця ХVIII – початку ХХ ст. 177

російською мовами та проіснував до 1862 р. На його сторінках

друкувались етнографічні, фольклорні, літературно-художні та кри-

тичні праці В. Білозерського, П. Куліша, М. Костомарова та ін.

У 1860-х рр. своєрідними будителями українського народу





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...