Главная Обратная связь

Дисциплины:






Національна культура 6 страница



2010 р. становив 882 друкованих та 24 електронних видань. З 2009 р.

Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського отримує

обов’язковий електронний примірник наукових фахових видань

України.

Непозбавлена наукова сфера і чималих проблем. Фінансування

наукових досліджень залишається вкрай недостатнім. Якщо на

ний (Одеса), Північно-східний (Харків), Придніпровський (Дніпропетровськ),

Кримський (Сімферополь) та Інноваційний центр (Київ).

Основною ланкою структури НАН України є науково-дослідні інститути

та прирівняні до них наукові установи. У структурі НАН України діють

національні заклади: Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського, На-

ціональний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут», На-

ціональний історико-археологічний заповідник «Ольвія», Національний бота-

нічний сад ім. М.М. Гришка, Національний дендрологічний парк «Софіївка»,

Національний науково-природничий музей, Національний музей народної

архітектури та побуту України, Львівська національна наукова бібліотека Укра-

їни ім. В. Стефаника.

До структури НАН України також належать організації дослідно-вироб-

ничої бази (дослідні підприємства, конструкторсько-технологічні організації,

обчислювальні центри). Загалом тепер у НАН України діє 173 наукові установи

та 46 організацій і підприємств дослідно-виробничої бази.

330 Розділ 8

початку 1980-х рр. для потреб науки держава виділяла 4,6–4,8 %

національного доходу, то в 1994 р. асигнування на науку становили

менше 1 %, а в наступні роки 0,5 %. Національна наука потерпає від

обмеженого доступу до новітньої наукової інформації та має

недостатню матеріальну базу. Як результат учені не зацікавлені

працювати в наукових установах країни. Найбільше затребуваними в

розвинених державах є українські генетики, фізіологи, біохіміки,

фізики-теоретики, програмісти.

Очевидним є те, що наукою не зацікавлений вітчизняний ви-

робник, прикладні розробки НАНУ та провідних ВНЗ, за рідкісним

винятком, залишаються на архівних полицях. Державний сектор

економіки практично знищено, а приватна власність, що виникла з

надр держави, не довела свою ефективність та інноваційність.

Ніхто не заперечує, що українській науці є чим пишатися. Про-

те імена українських учених у світовій літературі згадуються все рід-

ше і рідше. Ми самі в цьому винні, бо ніде в Інтернеті не знайти ори-

гінальні ___________роботи наших корифеїв. Адже в світі вже виросло нове поко-

ління вчених, які вважають, що те, чого немає в Інтернеті, немає ніде.

Ці та інші проблеми свідчать, що є потреба зміни політики



держави у сфері науки, зупинити дію руйнівних чинників, які є

великою загрозою інтелектуальному потенціалу як гаранту динаміч-

ного розвитку, престижу й безпеки України.

Не оминули проблеми перехідного періоду і мистецтво неза-

лежної України. Незважаючи на матеріально-фінансові негаразди,

державі таки вдалось зберегти колишні установи та заклади куль-

тури, просвіти, мистецтва тощо. Як результат культурно-мистецьке

життя з року в рік стає насиченішим.

Виявом нової соціально-культурної ситуації є сплеск теат-

рального життя.* Відкрито багато нових мистецьких колективів,

* За даними Міністерства культури і туризму в Україні на 2010 р. діяли

чотири національних академічних драматичних театрів: Національний акаде-

мічний драматичний театр ім. І. Франка (м. Київ, художній керівник Б. Ступка),

Національний академічний драматичний театр ім. М. Заньковецької (м. Львів,

художній керівник Ф. Стригун), Національний академічний театр російської

драми ім. Л. Українки (м. Київ, художній керівник М. Рєзніков), Донецький

національний академічний український музично-драматичний театр (художній

керівник М. Бровун); 99 державних, обласних, міських, приватних театрів;

7 театрів опери і балету, з них 5 національних академічних (Київ, Львів, Одеса,

Українська культура середини ХХ – першої декади ХХІ ст. 331

театрів, студій комунальної та приватної власності. Театральний

репертуар постійно поповнюється новими постановками. В театр

приходять фахівці, менеджери, продюсери, які вміють працювати в

умовах ринкової економіки.

Загалом на 2010 р. в Україні, за даними Державної служби

статистики України, діяло 140 професійних театрів (державних,

обласних, міських, приватних та інших) і 83 концертні організації,

які відвідало 10,8 млн. осіб. Помітним є скорочення відвідуваності

цих закладів культури. Так, у 1990 р. діяло 125 професійних театрів і

44 концертних організацій, які відвідало 32, 6 млн. осіб.

У цирковому мистецтві України діє один національний цирк,

11 державних цирків, державне підприємство «Державна циркова

компанія України», державне підприємство «Цирковий творчий ко-

лектив «Зірки України», українська дирекція з підготовки циркових

атракціонів та номерів, харківське державне художньо-виробниче

підприємство, дирекція пересувних циркових колективів України.

Розвиток національної кінематографії належить до одного з

найважливіших системних чинників, як і театральне мистецтво,

формування духовних цінностей українського народу. Як свідчить

світовий досвід, передові позиції в розвитку індустрії кіно займають ті

держави, де створені належні правові, організаційні, фінансові та

технологічні умови, які активно використовуються для розвитку на-

ціонального кіновиробництва, розбудови кіномережі, забезпечення

доступу глядачів до споживання національних мистецьких вартостей.

На 2010 р. спостерігалось збільшення кількості кіновід-

відувань, зростання валових надходжень від кінопоказів, інвесту-

вання у будівництво та переоснащення кіномережі. Станом на кінець

Донецьк, Харків); 3 театри музичної комедії; 28 обласних концертних установ

та дві національні (Національна філармонія України, Національний будинок ор-

ганної та камерної музики України); один державний (Державний академічний

естрадно-симфонічний оркестр України) та 9 національних (Національний

заслужений академічний симфонічний оркестр України, Національний заслуже-

ний академічний ансамбль танцю України iм. П.П. Вірського, Національна

заслужена капела бандуристів України iм. Г. Майбороди, Національний

заслужений академічний український народний хор ім. Г.Г. Верьовки, На-

ціональний оркестр народних інструментів України, Національна заслужена

академічна капела України «Думка», Національний ансамбль солістів «Київська

камерата», Національний одеський філармонійний оркестр, Національний

одеський філармонійний оркестр) музичних колективів.

332 Розділ 8

2009 р. в Україні діяло понад 275 кінозалів, оснащених найсучас-

нішою апаратурою. У великих містах продовжується будівництво

мегамаркетів з багатозальними кінотеатрами.

Особливої уваги надавали утвердженню статусу української

мови у кіномережі. На початок 2010 р., від часу введення в дію рі-

шення Конституційного Суду України (20 грудня 2007 р.), Держав-

ною службою кінематографії України видано для кінотеатрального

показу 328 державних посвідчень на право розповсюдження і

демонстрування фільмів, з них: 154 фільмів дубльовано державною

мовою; 51 фільм озвучений державною мовою; 94 фільми, субтит-

ровані державною мовою; 29 фільмів артхаузного кіно з синхронним

перекладом державною мовою під час демонстрації.

Незважаючи на зростання кількості відвідувань кіносередньо-

статистичним жителем України, пропозиція у сфері кінообслуго-

вування не відповідає запитам суспільства.*

У складних фінансово-матеріальних і нормативно-правових

умовах розвивається і музейна сфера. Порівняно з 1990 р., коли на

території України діяло 214 музеїв, у 2008 р. працювало 478 музеїв

державної та комунальної власності. У них зберігається майже

12 мільйонів музейних предметів державної частини музейного фонду

України, проте експонується лише десята частина цього багатства.

Загалом в Україні, враховуючи державні та комунальні, діє близько

п’яти тисяч різноманітних музеїв та виставок, які поділено на такі

типи: археологічні, військово-історичні, військово-технічні, геологіч-

ні, декоративно-ужиткового мистецтва, етнографічні, історико-архео-

логічні, історико-архітектурні, історико-культурні, історичні, крає-

знавчі, літературні, меморіальні, музеї вищих навчальних закладів,

музеї різних видів мистецтв, музичні, народної архітектури та побуту,

науково-технічні, приватні, природничі та медичні, релігійні та ін.

За останні роки наймасштабнішим музейним проектом є

спорудження в Києві культурно-мистецького та музейного комп-

лексу європейського рівня «Мистецький арсенал». Цей проект

* На сьогодні значення такого показника, як забезпечення сучасними

кінотеатрами в розрахунку на 100 тисяч міських жителів в Україні становить

0,5. Це в 15 разів менше ніж у Франції та вдесятеро менше ніж в інших

європейських країнах. Відповідно до європейських стандартів в Україні необ-

хідно мати не менше 1000 сучасних кінозалів.

Українська культура середини ХХ – першої декади ХХІ ст. 333

передбачений, як вікно в Україну для світу і вікно у світ для Ук-

раїни. Помітною подією стало відкриття в м. Коломиї музею

«Писанки».*

Однією з ключових проблем музейної сфери є відсутність

органу, який би займався пошуком і поверненням культурних

цінностей України з-за кордону.

Крім музеїв, збереженням культурної та наукової національної

спадщини займаються архіви України. Сучасна система державних

архівних установ України, підпорядкованих Державному комітету

архівів України, охоплює 709 установ (13 центральних, 25 обласних та

в Автономній Республіці Крим, 2 – у містах Києві та Севастополі,

488 архівних відділів райдержадміністрацій, 168 архівних відділів

міських рад та 13 галузевих архівів). У складі Національного архів-

ного фонду – понад 56,5 млн. одиниць зберігання (не менше 5 млрд.

документів, 50 млрд. аркушів). За мінімальними оцінками, сукупна

грошова вартість документів Національного архівного фонду стано-

вить не менш як 500 млрд. грн.

Сучасні вимоги до діяльності архівів передбачають оцифру-

вання документних архівних фондів. Однак, через брак фінансу-

вання, створення інформаційного цифрового простору архівів

проходить дуже повільно. Часто, якщо ці процеси і відбуваються, то

вони є нескоординованими, малоефективними, тому не відповідають

потребам сучасного цифрового суспільства. Постійне збільшення

архівного фонду потребує нових архівних будівель, а з 1991 р. в

Україні не споруджено жодної архівної будівлі.

Центрами збереження та розвитку національної культури є

бібліотеки. Статистичні ___________дані свідчать, що кількість масових універ-

сальних бібліотек порівняно з 1990 р. (25,6 тис.) скоротилась до

19,5 тис. у 2010 р. Втім збережені та розвиваються провідні біб-

ліотеки України: 16 загальнодержавного рівня, 26 обласних, 22 ба-

гатогалузеві. До найбільших бібліотек належить Національна біб-

* Це єдина в світі культурна установа, збудована у вересні 2000 р. Спе-

ціально для збереження і експонування творів писанкового розпису – писанок.

Музей володіє колекцією понад 6000 писанок, представлених з більшості

областей України (Тернопільської, Львівської, Вінницької, Черкаської,

Кіровоградської, Одеської), а також з Пакистану, Шрі-Ланки, Білорусі, Польщі,

Чехії, Швеції, США, Канади, Франції та Індії.

334 Розділ 8

ліотека України ім. В. Вернадського (Київ), Державна науково-

технічна бібліотека (Київ), Львівська наукова бібліотека ім. В. Сте-

фаника, Національна парламентська бібліотека (Київ). В Україні

працює 28 бібліотек з більш як стоп’ятдесятилітньою історією.

Релігійне життя України характеризується надзвичайною

інтенсивністю, динамічністю і водночас конфліктністю. Стрімко

зростає кількість різноманітних конфесій і культів. На 2003 р. в Ук-

раїні існувало багато конфесійних напрямів, серед яких є нетра-

диційні для нашого суспільства, наприклад, кришнаїти або мормони.

Загальна кількість релігійних громад усіх конфесій зросла з

10, 8 тис. у 1991 р. до 27, 5 тис. у 2003 р.

Найглибші історичні корені в Україні має християнство. За

приблизними оцінками, кількість християн перевищує 34 млн., але

практиків вірян серед них не більше 12 млн. осіб.* Усі вони поділя-

ються на три напрями – православні, католики і протестанти.

Зростає прагнення до створення єдиної національної церкви.

Втім за наявної політичної ситуації ця мрія є нездійсненою.

Насамкінець звернемо увагу на сучасну українську літературу,

яка існує у вільному суспільстві, де кожен може писати й читати те,

що йому подобається. У ній розвиваються масові жанри – детектив,

трилер, еротична повість, мелодрама, порнографічна література,

містика. Дослідниця Р. Харчук, яка найцілісніше систематизувала

сучасну українську літературу, виділяє такі її напрями: неопозити-

візм в сучасній українській прозі; неомодерний стиль як компенсація

розгромленого українського модернізму; літературний андеграунд;

«Станіславський ___________феномен» – найпомітніше явище українського

постмодернізму; особливості жіночого письма; альтернатива як

спосіб самовираження молодих українських письменників.

Представники неопозитивізму акцентують на тому, що лі-

тературний твір не можна розглядати відірвано від історичного

* Більшість українських християн – православні, які поділені на кілька

конфесій: Українська Православна Церква Московського патріархату (УПЦ

МП) – 9,5 тис. парохій і близько 5 млн. вірних; Українська Православна Церква

Київського патріархату (УПЦ КП) має 3,5 тис. парохій і до 1,8 млн. парохіян;

Українська автокефальна Православна Церква (УАПЦ) має 600 парохій і до

300 тис. вірних. Чисельною є Українська Греко-Католицька Церква (УГКЦ) –

3317 парохій і 1,6 млн. вірних.

Українська культура середини ХХ – першої декади ХХІ ст. 335

контексту, традиції тощо. До представників цього напряму, яких

Р. Харчук називає поколінням «батьків», належить В. Дрозд (1939–

2003, останній роман «Листя землі»), Є. Гуцал (1937–1995, останній

роман «Блуд. Україна: розпуста і виродження»), Р. Іваничук як автор

традиційних для української літератури історичних романів та

інших. У межах цього напряму, але як митців, які поєднують інші

стильові тенденції, Т. Харчук аналізує творчість В. Шевчука та

М. Матіос (новели «Нація», історико-психологічний роман «Солодка

Даруся» та інші).* До речі, В. Шевчук, який є одним з моральних

авторитетів шістдесятників, вважається головним авторитетом для

нової української прози – неомодерністів і посмодерністів. До

останніх його романів належить «Привид мертвого дому» (2005) та

«Сон сподіваної віри» (2007). Крім того, В. Шевчук є фахівцем з

історії української літератури («Із вершин та низин: Книга цікавих

фактів із історії української літератури», «Муза роксоланська:

Українська література ХІІІ–ХVІІІ століть. Ренесанс і Бароко» та ін.).

Неомодерністи надають українській традиції суб’єктивності,

міфологізують та створюють «високу літературу». Представниками

неомодерного напряму є В. Медвідь, Є. Пашковський, О. Улья-

ненко* та С. Процюк. Перші троє у 1990-х рр. були членами групи

«Нова література», а С. Процюк був учасником літературної групи

«Нова дегенерація».

Літературний авангард представляють В. Діброва – письмен-

ник «задушевного покоління», Б. Жолдак – автор прози, написаної

суржиком, Л. Подерев’янський – «творець мінус-культури», Ю. Вин-

ничук – батько «чорного» гумору в українській літературі.

Ю. Андрухович, Ю. Іздрик, Т. Прохасько – найвідоміші пред-

ставники «станіславівського феномену» в літературі. Найхарактер-

нішою ознакою постмодерного дискурсу є виразне «західництво» і

різке неприйняття традиційних цінностей – як соцреалістичних, так і

* У 1988 р. роман В. Шевчука «Три листки за вікном» відзначено

Державною премією ім. Т.Г. Шевченка. У 2005 р. М. Матіос за роман «Солодка

Даруся» отримала Національну премією ім. Т.Г. Шевченка.

* У 2003 р. за роман «Кров по соломі» В. Медвідь нагороджений Націо-

нальною премією ім. Т.Г. Шевченка. Є. Пашковський у 2001 р. за роман «Що-

денний жезл» отримав Національну премією ім. Т.Г. Шевченка. О. Ульяненко у

1997 р. за роман «Сталінка» отримав МалуШевченківську премію.

336 Розділ 8

неонародницьких, неопозитивістських. У постмодерній літературі

переважає іронія, гра, а не сатира, сарказм чи гротеск. Постмо-

дернізм апелює до жанрів масової літератури – детективу, трилеру,

анекдоту, інтерв’ю, але це не означає, що вона стала масовою у

прямому сенсі слова. Звертаючись до масових жанрів, ця література

намагається говорити про складні речі доступною мовою. До того ж,

Ю. Андрухович засновник відомого літературного угруповання «Бу-

Ба-Бу» (бурлеск, балаган, буфонада),* яке виникло у Львові 1985 р. і

стало втіленням карнавального необарокового мислення, притаман-

ного метаісторичній карнавальній культурі людства. Соціальним

фундаментом метаісторичного карнавалу в Україні став підсвідомий

масовий синдром зламу, що супроводжував розпад імперії і вик-

ликав дві метапсихічні складові: суспільну депресію і масову кар-

навальну сміхову рефлексію на катаклізм системи. Апофеозом «Бу-

Ба-Бу» став фестиваль «Вивих-92».

Виокремлюють твори авторів жінок, а саме тих, які творять

феміністичний дискурс сучасної української прози. Основними пред-

ставниками є О. Забужко (авторка романів «Польові дослідження

українського сексу» (1996), «Сестро, сестро» (2003, 2005) та інших

літературних праць) та Є. Кононенко (найбільший успіх у критики

мав дебютний роман «Імітація», який побачив світ у 2001 р.).

До молодих письменників належить С. Жадан – «Вічний під-

літок», І. Карпа – дівчинка, яка не бажає бути скромною, Л. Дереш,

С. Поваляєва та Т. Малярчук. Головним ворогом «альтернативи»,

зрозуміло, є «нормальний» світ, який уособлюють не тільки тра-

диційні «сірі» громадяни й громадянки, тобто міщанство, нові

українці, псевдоінтелектуали, усі без винятку політики, масова і про-

вінційна культура, зокрема глянцеві журнали, тупе телебачення й

попса, а й українське герантократичне суспільство, яке традиційно

продовжує ігнорувати молодь, тримаючи час у муміфікованих руках.

* Бурлеск – стиль сатиричної літератури, в основі якого навмисна не-

відповідність між темою твору та мовними засобами, що створює комічний

ефект; Балаган – грубуваті дії, явища, подібні до балаганної вистави; буфонада –

стиль комедії, побудований на прагненні виконавця максимально підкреслити

зовнішні характерні ознаки персонажа, схильність до різких перебільшень

(гротеску).

Українська культура середини ХХ – першої декади ХХІ ст. 337

Важливе місце в сучасній літературі посідає письменник

В. Шкляр. У 2011 р. рішенням Комітету з Національної премії Ук-

раїни ім. Т. Шевченка визнаний лауреатом Шевченківської премії за

роман «Залишенець. Чорний ворон» (2009), яку з власних пере-

конань відмовився отримувати.

Не втрачає гостроти і творчість Л. Костенко, яку часто нази-

вають моральним авторитетом. У грудні 2010 р. світ побачив її

прозовий роман «Записки українського самашедшого», в якому роз-

крито складні будні сучасного українського суспільства. Упродовж

двох місяців тираж роману сягнув 45 тисяч, а до кінця 2011 р.

продано 100 тисяч книг.

Однак, поки що про повноцінну масову літературу в укра-

їнському варіанті говорити не доводиться, що спричинено відсут-

ністю українського книжкового ринку й української книжкової

індустрії. У цьому контексті показовою, а одночасно і оманливою є

статистика. У сфері книговидання за даними Книжкової палати,

станом на 15 червня 2009 р. українською мовою в країні було видано

6457 книжок накладом 11170 тисяч примірників, а російською –

2460 книжок накладом 8341,2 тисячі примірників. За даними Мініс-

терства юстиції, на сьогодні в Україні зареєстровано 25933 україно-

мовних, 3659 російськомовних та 17690 україно-російськомовних

газет та журналів.

Отже, українська культура від часу завершення Другої світової

війни на всіх українських історичних землях розвивається в межах

єдиного державного простору – УРСР, а з 1991 р. в незалежній

державі Україна. У складі тоталітарної системи культура з повним

державним забезпеченням була покликана возвеличувати режим, що

унеможливило демократичний і творчий розвиток та утвердження

самодостатності української культури. Особливо, якщо взяти до

уваги, наміри створити на основі російської культури єдину ра-

дянську. Це породило опозиційний рух у культурному середовищі –

шістдесятників, які захист української культури перетворили в

основний рупор боротьби за державний суверенітет та незалежність.

У незалежній Україні культура, попри історичні, економічні, по-

літичні, правові та організаційні труднощі, розвивається у всіх

сферах та напрямах.

338 Розділ 8

Питання для самоконтролю

1. Культура Західної України в перші роки становлення більшо-

вицького тоталітарного режиму (вересень 1939 – червень 1941 рр.).

2. Стан української культури в роки німецької окупації.

3. Відродження національної культури в повоєнні роки.

4. Політичний терор у сфері культури в повоєнні роки.

5. Особливості розвитку української культури в роки лібералізації

(друга половина 1950-х – середина 1960-х рр.).

6. Значення шістдесятників у культурних процесах УРСР.

7. Політика радянської влади в напрямі денаціоналізації

української культури 1960-х – 1970-х рр.

8. Здобутки українських митців у сфері архітектури, скульптури та

малярства.

9. Значення української культури на шляху проголошення дер-

жавної незалежності.

10. Стан освіти в Україні.

11. Стан науки в Україні.

12. Особливості сучасної української літератури.

13. Стан та особливості розвитку інститутів збереження націо-

нальної духовної та матеріальної спадщини: музеї, архіви та бібліотеки.

14. Театр та кіно в сучасній Україні.

Найважливіші факти

2 січня 1940 р. – постановою Раднаркому УРСР у Львові на основі

НТШ створено філіали інститутів АН УРСР – літератури, мовознавства,

фольклору, археології, історії України та економіки.

1944 р. – В. Сосюра написав вірш «Любіть Україну».

1946 р. – заборонено діяльність Української Греко-Католицької

Церкви.

1948–1951 рр. – в АН УРСР під керівництвом С. Лебедєва

створено першу в СРСР малу електро-обчислювальну машину «МЕОМ».

1959 р. – в Києві засновано клуб творчої молоді «Сучасник» під

керівництвом Л. Танюка.

20 травня 1961 р. – постановою Ради міністрів УРСР засновано

республіканську премію ім. Т. Г. Шевченка.

1964 р. – у Львові споруджено пам’ятник І. Франкові (скульптори

В. Борисенко, Д. Крвавич, Е. Мисько, В. Одрехівський, Я. Чайка).

Восени 1965 р. – І. Дзюба, В. Чорновіл та В. Стус під час прем’єри

фільму «Тіні забутих предків» закликали глядачів виступити з протестом

проти арештів української інтелігенції.

Українська культура середини ХХ – першої декади ХХІ ст. 339

Грудень 1965 р. – І. Дзюба надіслав відкритого листа керівнику

партії та уряду УРСР П. Шелесту та В. Щербицькому, до якого додав

об’ємну працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?».

1966 р. – вийшла стаття М. Брайчевського «Приєднання чи

возз’єднання? (Критичні замітки з приводу однієї концепції)».

Листопад 1967 р. – у Львові заарештовано В. Чорновола за під-

готовку документального збірника «Лихо з Розуму (Портрети двадцяти

злочинців)».

1968 р. – В. Івасюк написав слова і музику пісні «Червона рута».

1979 р. – вийшов роман Л. Костенко «Маруся Чурай».

1985 р. – заснування літературного угруповання «Бу-Ба-Бу»

(бурлеск, балаган, буфонада).

Вересень 1987 р. – в Києві утворено першу незалежну українську

громадську організація «Український культурологічний клуб».

28 жовтня 1989 р. – Верховна Рада УРСР прийняла закон «Про

мови в Українській РСР», яким українській мові надано статус державної

в УРСР.

1989 р. – Українська Греко-Католицька Церква виходить з підпілля.

1990 р. – світ побачила праця І. Крип’якевич «Історія України»

тиражем 200 тис. книг.

24 серпня 1992 р. – відроджено діяльність університету «Києво-

Могилянська академія».

Станом на початок 2010 р. в Україні діяв 91 вищий навчальний

заклад зі статусом національний.

340

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Посібники, монографії, брошури, статті, повідомлення,

автореферати дисертацій:

1. Андрієвська Л. Відзначення 90-ї річниці створення в Украї-

ні системи державних архівних установ / Л. Андрієвська // Архіви Ук-





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...