Главная Обратная связь

Дисциплины:






Психологія характеру: провідні риси, типологія



Характер належать до індивідуально-типологічних особливос­тей особистості. На відміну від інших особливостей (наприклад, темпераменту, здібностей), у ньому виражається ставлення люди­ни до інших, до себе, до праці, до речей тощо. Якщо поведінка лю­дини виражає її усталене ставлення до інших людей, можуть сфор­муватися такі риси характеру як принциповість, грубість, так­товність, правдивість тощо; до себе — самолюбство, приниження, впевненість, егоцентризм тощо; до праці — ентузіазм, безвідповідальність, старанність, серйозність тощо; до речей — акуратність, скупість, недбалість, охайність тощо. Отож, характер(від гр. charassein — різьбити, мітити) — це сукупність стійких індивідуально-типологічних особливостей особистості, в яких виражається типове ставлення до навколишнього світу і до себе у типових ситуаціях.

Виділяють такі провідні риси характеру: моральні, вольові, емоційні та інтелектуальні. Моральні риси є визначальними у став­ленні до оточуючих людей (наприклад, ввічливість, відпо­відальність, непринциповість тощо). Вони виявляються у ситу­аціях, коли слід діяти згідно з суспільними нормами та правилами поведінки. В умовах, які спонукають людину до здійснення вольо­вих дій, долаючи перешкоди, найяскравіше виявляються вольові риси характеру (наприклад, наполегливість, цілеспрямованість, нерішучість тощо). Вони відіграють провідну роль в утворенні цілісного характеру. Саме від сформованості вольових рис зале­жить сила характеру людини. Якщо людині потрібно емоційно оцінити себе, інших людей або навколишню дійсність, то найяс-


кравіше виявляються емоційні риси (наприклад, чуйність, щирість, черствість тощо). Інтелектуальні риси (наприклад, допитливість, вдумливість, кмітливість тощо) переконують у індивідуальних відмінностях розуму. Вони набувають особливого значення за об­ставин, коли необхідно усвідомлено сприймати навколишню дійсність і приймати обдумані рішення. Усі зазначені провідні ри­си характеру в людини проявляються комплексно. Вони є віднос­но стійкими, але під впливом оточення і самовиховання надають­ся зміні.

Якщо в характері людини домінує одна чи декілька несупереч-ливих рис (наприклад, вдумливість, рішучість і відповідальність), такий характер називають цілісним. Суперечливому характеру вла­стиво домінування несумісних рис (наприклад, принциповість і нерішучість). Якщо домінуючі риси відсутні або мало виражені, характер називають невизначеним.

Сукупність рис характеру, спільну для більшості людей у даному суспільстві, називають соціальним характером. Досоціального характеру належать лише ті риси, які властиві більшості членам певної соціальної групи і які виникають в ре­зультаті спільних для них переживань і спільного способу життя. Розуміння соціального характетру є ключовим для пояснення суспільних процесів.



Якщо характер людини розглядати в контексті конкретних історичних і соціально-економічних умов буття національної спільноти, можна говорити про національний характер. Націо­нальний характер це сукупність соціально-психологічних рис, що властиві національній спільноті на певному етапі її розвитку. Він проявляється у національних установках і стерео­типах, ціннісних ставленнях до навколишнього світу, у культурі, традиціях, звичаях, обрядах. За допомогою національного харак­теру продовжується і передається з покоління в покоління національна культура. Основними рисами українсього національ­ного характеру є релігійність, перевага емоційних рис над інтелек­туальними та індивідуалізм.


Розділ II


Персонологія


 


6.2. Історія вчення про характер

У давнину під характером розуміли інструмент для карбуван­ня, штампу, клейма; згодом — образ штампа, прикмети відбитка. У Стародавній Греції слово «характер» почали застосовувати й для окреслення ознак, рис, особливостей обличчя людини і її по­ведінки, зокрема моральної.

Тривалий час характер ототожнювали з поняттями особистість, темперамент, воля, моральність. Особливо була поширеною думка про тотожність характеру і темпераменту. Лише у XVIII ст. /. Кант розмежував їх, розуміючи під темпераментом те, що робить з лю­дини природа, а під характером те, що вона сама робить із собою. Зв'язок між характером і темпераментом є настільки сильний, що і тепер часто ці поняття використовують як синоніми. Причина, мабуть, у тому, що кожна риса характеру забарвлюється ди­намічними характеристиками конкретного темпераменту, який представлений у всіх рисах характеру, а особливо яскраво — у во­льових і емоційних. Якщо динаміка поведінки є яскравішою за її змістовий бік, то є привід для ототожнення характеру і темпера­менту. У XIX ст. поняття «характер» починає набувати свого сучасного загальноприйнятого значення.

Початок наукового вивчення проблеми характеру людини при­падає на добу Стародавньої Греції і пов'язаний з іменами Платона, Арістотеля, Протагора, Теофраста. У працях Платона та Арістоте-ля простежено спробу пов'язати характер з рисами обличчя. Вважалось, якщо у рисах обличчя є схожість до якоїсь тварини, можна прирівняти характер до її особливостей. Наприклад, якщо людина має товстий, як у бика ніс, вона лінива. Такий підхід до характеру отримав назву фізіогномічної теорії характеру.

У XVIII ст. цю теорію поширював /. Лафатер. Він вважав, що дзеркалом душі є голова людини: її будова, конфігурація черепа і міміка обличчя. Безперечно, існує певний зв'язок між звичним виразом обличчя людини і складом її характеру, однак він не є закономірним. Один й той самий вираз обличчя може мати багато причин виникнення.

На початку XIX ст. подібний підхід — френологічну теорію — запровадив австрійський лікар та анатом Ф. Галль. Він висунув


припущення, що особливий розвиток психічних функцій, у тому числі і рис характеру, спричинює утворення опуклостей у черепі. Всі властивості характеру строго локалізовані у півкулях головно­го мозку. Чим більше розвинена та чи інша частина мозку, тим яскравіше і виявляється певна риса характеру. Відповідно до цих ідей були побудовані спеціальні френологічні карти, де кожній із 27-ми ділянок мозку відповідала певна риса характеру.

Характер людини пов'язують також з лініями долоні (хіро­мантія) і почерком (графологія). Вважається, що певний малю­нок «ліній долі» або розмір, форма, нахил, зв'язок букв при письмі свідчать про схильність людини до тих чи інших рис характеру.

Сучасна наука не має прямих доведень того, що характер лю­дини залежить від будови тіла, черепа, рис обличчя, «ліній долі» або почерку людини. Водночас не можна заперечити зв'язок між звичним виразом обличчя людини (особливо очей), посмішкою, сміхом, мовленням, ходою, потиском руки, одягом, іншими прикметами поведінки і характерологічними особливостями людини.

Так, на думку Достоєвського, сміх може свідчити про характер значно більше, ніж психологічне обстеження. Цікавою і небез­підставною є спроба пов'язати характер з мовленням. Спостере­ження показують, що за тембром і інтонаціями голосу можна суди­ти про щирість людини, про її доброту, суворість тощо. Виразна інтонація говорить про щирість, тверда — про мужність. Голос найточніше відображає стан нервозності і душевного розладу. Якщо людина говорить повільно і контролює себе, можна припус­тити, що вона напружена. Про характер може свідчити і хода людини. Так, тверді, розмірені кроки вказують на мужність, хода З частими зупинками — про нерішучість, сором'язливість. Важли­вим моментом у розпізнаванні характеру здавна визнається потиск руки. В'ялий і короткий потиск може свідчити про неба­жаність зустрічі, несміливість і нерішучість; грубий і міцний — про бажання справити враження. Ззовні характер демонструється і че­рез одяг людини, особливо через окремі його деталі.


T


Розділ II


Персонологія


 


6.3. Типологія характеру

У психології описані різні типології характеру. З практичного погляду найбільший інтерес являють собою типи орієнтацій ха­рактеру і типи акцентуацій характеру.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...