Типи орієнтацій характеру

Типи орієнтацій характеру запропонував у середині XX ст. Еріх Фромм, автор культурного, або гуманістичного психоаналізу. Він виділив такі чотири типи орієнтацій: рецептивну, експлуата­торську, користолюбну і ринкову.

Рецептивна орієнтація характеру спрямована на отримання будь-яких благ із зовнішнього світу. Такі люди орієнтовані на сприймання ідей, а не на їхнє самостійне утворення; вони очіку­ють, щоб усі блага були їм надані у готовому вигляді, власних зусиль майже не прикладаючи. Тому вони дуже залежать від тих оточуючих людей, які можуть їм надати яку-небудь підтримку. Загалом особи рецептивної орієнтації є дружелюбні оптимісти, їм характерна відповідальність, пошана до інших, скромність, соціальна адаптація, ввічливість, довірливість. Одночасно вони є пасивні, безініціативні, підкорені, паразитичні, безпринципні, не­впевнені у собі, нереалістичні, боягузливі, легковірні, сентимен­тальні, приймають бажане за дійсне.

Експлуататорська орієнтація характеру спрямована на ово­лодіння вартостями. Подібно до рецептивної орієнтації, вони вва­жають, що всі блага знаходяться ззовні, і нічого самому створити не можна. Відмінність між цими двома орієнтаціями полягає у то­му, що експлуататорський тип не сподівається на те, що йому щось буде подароване — він забирає бажане силою або хитрістю. Це ак­тивні люди, здатні взяти ініціативу у свої руки, висувають постійні вимоги іншим, горді і впевнені в собі. Для них характерна агре­сивність, егоцентричність, самозадоволення, безрозсудність, висо-комірність, підозрілість, цинізм, заздрість, ревнощі.

Користолюбна орієнтація характеру пов'язана зі збагаченням і економією. Будь-які витрати вони сприймають як загрозу. їхня скупість поширюється як на матеріальні цінності, так і на почуття. Для них характерна педантична акуратність і нав'язлива пункту­альність. Найвища цінність — це порядок і безпека. Особи з кори-

столюбною орієнтацією практичні, економні, обережні, стримані, терплячі, уважні, стійкі до стресу, наполегливі, віддані. Вони вперті і на всі пропозиції кажуть «ні». У них слабка уява, вони підозріливі, холодні, загальмовані, тривожні, ліниві, інертні.

Ринкова орієнтація характеру розвинулась і стала доміную­чою лише у XX ст. Характерним для неї є те, що людина сприймає себе як товар. При такій орієнтації вважають, що майстерність, ціннісні орієнтації людини, а також такі ознаки, як чесність, по­рядність, щирість тощо лише в окремих випадках впливають на успіх людини. Щоб досягти успіху, недостатньо мати знання, уміння і навички, але слід також уміти успішно конкурувати з іншими. Люди з таким характером добре засвоїли, що на «осо-бистісному» ринку людина має бути модною, і тому їй треба знати, який тип особистості користуєтся найбільшим попитом. Така орієнтація породжує певні риси: готовність до обміну, цілеспрямо­ваність, моложавість, вільнодумство, комунікабельність, схильність до експериментування, недогматичність, дієвість, допитливість, терпимість, щедрість. Негативними ознаками цього типу є те, що во­ни непослідовні, не рахуються з минулим або майбутнім, без прин­ципів і цінностей, надмірно активні, безтактні, нерозбірливі, бай­дужі тощо.

6.4. Чинники формування характеру

Становлення характеру починається відразу після народження. Особливо сприятливим віком є період до 10 років. Чим старшою стає людина, тим важче змінити її характер. Формування характе­ру залежить від багатьох чинників: фізіологічних задатків, умов життя, виховання, самовиховання.

Розділ II

Персонологія

Фізіологічні задатки впливають на характер опосередковано че­рез тип темпераменту. Темперамент забарвлює риси характеру, визначаючи динаміку їхнього перебігу. Риси темпераменту мо­жуть сприяти, але можуть і заважати розвитку тих чи інших рис характеру. Наприклад, флегматику легше, ніж холерику, стати аку­ратним, але важче ініціативним і рішучим; сангвініку легше стати життєрадісним, ніж відповідальним; меланхоліку — чуйним, ніж сміливим. Риси темпераменту і характеру інтегруються і зумовлю­ють неповторність кожної індивідуальності.

Характер формується під впливом навколишнього середовища, зокрема умов життя. Відомі факти, які переконують, що люди з однаковими темпераментами (монозиготні близнюки), виховані в різних сім'ях і різному оточенні, мають різні риси характеру. Нерідко можна спостерігати і те, що в одній й тій самій сім'ї брати і сестри, маючи подібні темпераменти, виявляють різні риси характеру. У цьому випадку різні характери сформувались, оче­видно, внаслідок того, що діти, залежно від статі, віку, статусу в сім'ї, прихильності до них батьків і багатьох інших чинників по-різному сприйняли це, ніби-то однакове середовище. Суб'єк­тивно для них воно виявилось різним.

Так, першій дитині в сім'ї до появи другої приділяють макси­мум уваги. Вона отримує безмежну любов і турботу з боку батьків. Це продовжується до появи другої дитини. Народження молодшо­го брата чи сестри може драматично вплинути на первістка, змінивши не лише його статус в сім'ї, а й погляди на світ. Якщо ж перша дитина так і залишається єдиною, часто це може призвести до формування таких рис характеру, як залежність і егоцентризм; в таких дітей бувають труднощі у взаємовідносинах з ровесника­ми, бо вони ніколи, нічого, ні з ким не ділили.

Розвиток другої дитини в сім'ї зазвичай відбувається швидше, ніж першої, бо їй слід «доганяти» старшу. Часто вони більше схильні до суперництва і стають честолюбними, ніби хочуть до­вести, що не гірші за свого старшого брата чи сестру. Таким чи­ном, для другої дитини характерна орієнтація на досягнення успіху.

Положення в сім'ї наймолодшого унікальне у всіх відношеннях: його ніколи не «позбавляла трона» ще менша дитина; в нього

нерідко немає нового одягу, забавок тощо (все це передається від старших); батьки можуть йому більше пробачати провин, а старші діти — утискувати. В результаті у наймолодшої дитини може роз­винутись як почуття меншовартості і залежності, так і сильна мотивація перевершити старших дітей.

Виховання і самовиховання характеру починається з наших учинків. Це підтверджує східна приказка: «Посій вчинок — пожнеш звичку, посій звичку — пожнеш характер, посій характер — пожнеш долю». Однак те, як людина чинить за тих чи інших обставин, знач­ною мірою залежать від її темпераменту і загальної спрямованості особистості. Під час виховання характеру слід пам'ятати також і про те, що одні й ті ж педагогічні впливи можуть спричинити проти­лежні результати.

У самовихованні характеру провідне значення відіграють во­льові якості людини. Особливої інтенсивності цей процес набуває, починаючи з підліткового віку.

* * * * #

Характер — це сукупність стійких індивідуально-типологічних особливостей особистості, в яких виражаються типові способи її поведінки у типових ситуаціях. У характері виражається устале­не ставлення до інших людей, до себе, до праці, до речей. Провідни­ми є моральні, вольові, емоційні та інтелектуальні риси характеру. Сукупність рис характеру, спільну для більшості людей у даному суспільстві, називають соціальним характером. Національний ха­рактер — це сукупність соціально-психологічних рис, що властиві національній спільноті на певному етапі її розвитку і проявляють­ся у ціннісних ставленнях до навколишнього світу, а також у куль­турі, традиціях, звичаях, обрядах. Упродовж історії суть характе­ру намагались пояснити за допомогою різноманітних теорій: фізіогномічної, френологічної, хіромантії, графології.

Залежно від орієнтації вирізняють такі типи характеру: рецеп­тивний (орієнтація на те, що хтось з оточуючих надасть бажане у го­товому вигляді), експлуататорський (орієнтація на оволодіння варто­стями силою або хитрощами), користолюбний (орієнтація на збага­чення і економію), ринковий (орієнтація на те, що людина — товар).

Крайній варіант норми характеру називають акцентуацією. Провідною рисою демонстративного типу акцентуації є егоцент-

Розділ II

Персонологія

ризм, педантичного — нерішучість і сумніви, застрягаючого — стійкість афекту і надмірна образливість, збудливого — поганий настрій і роздратованість, гіпертимного — підвищений настрій і оптимізм, дистимного — песимізм і серйозність, циклоїдного — періодичні безпідставні коливання настрою і життєвого тонусу, екзальтованого — різке мотивоване коливання настрою, тривож­ного — нездатність відстояти свою позицію, а у дитинстві боязкість, емотивного — надмірна чутливість і вразливість.

Характер, насамперед, залежить від умов життя, виховання і самовиховання і тому надається коригуванню; певною мірою характер визначається і фізіологічними задатками людини.