Главная Обратная связь

Дисциплины:






Соціальні установки



Одним із центральних у психології є поняття “установка” як готовність людини до певної активності, спрямованої на задоволення конкретної проблеми чи їх сукупності. Із різних її видів психологію управління цікавить передусім соціальна установка. Оскільки значною мірою вона стосується позиції, відносин особистості в організації, регулюють соціальну поведінку, ціннісні орієнтації особистості.

Соціальна установка — суб'єктивна орієнтація індивідів як представників групи на певні цінності.

Орієнтації диктують людині соціально прийнятні способи поведінки. У психології управління установку використовують під час вивчення: 1) ставлення особистості як члена групи (організації, установи тощо) до об'єктів, механізмів саморегуляції; 2) стійкості й погодженості соціальної поведінки індивіда під час прийняття управлінського рішення, прогнозування можливих форм поведінки персоналу за певних обставин тощо. В управлінській діяльності важливі такі функції установки:
— визначення стійкості, послідовності, цілеспрямованості діяльності;
— забезпечення стабільної діяльності в ситуації, схильній до змін;
— звільнення суб'єкта від необхідності приймати рішення і мимовільно контролювати діяльність у стандартних ситуаціях;
— визначення інертності діяльності, забезпечення важкості пристосування суб'єкта до нових ситуацій.
Ефекти установки безпосередньо виявляються тільки за зміни умов діяльності, спричинюються відповідністю чи невідповідністю внутрішніх потреб, ставленням людини до себе, соціальних вимог узагалі, конкретних фактів дійсності зокрема.

ВПЛИВ ТЕМПЕРАМЕНТУ НА ПРОФЕСІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ

ОСОБИСТОСТІ У СТРЕСОВИХ СИТУАЦІЯХ

УДК 159.923.4

В. В. Шевченко

П

ричина пильної уваги до проблеми реакції

особистості на стрес під час професійної

діяльності пов’язана з особливостями пе-

реходу до інформаційного суспільства, зростанням

науково-технічного прогресу. У зв’язку з цим стресо-

стійкість постає необхідною якістю, що дозволяє збе-

регти фізичне і психічне здоров’я людини, а питання

індивідуально-психологічних чинників стресостійкос-

ті, від яких залежить успішність професійної діяль-

ності в сучасному суспільстві, набувають особливий

науково-практичний інтерес.

Як показує аналіз наукових праць, вивченням

проблем стресу займалися як вітчизняні, так і за-

рубіжні психологи, зокрема Ф. Березін, К. Бернар,

Ф. Дамбар, П. Жані, Р. Ешбі, У. Кенон, М. Левітов,

О. Леонтьєв, О. Лурія, С. Сільверман, Я. Рейковський,

Г. Сельє, Д. Хорні та інші. Дослідники з’ясовують пси-

хологічну сутність стресостійкості, її компонентний



склад, чинники формування та розвитку, однак, не-

зважаючи на широку представленість цієї проблеми

у науковій літературі, все-таки недостатньо вивченим

залишаються питання індивідуальних відмінностей у

реакціях на стресогенні дії.

З огляду на це метою статті є з’ясування впливу

темпераменту на професійну діяльність особистості в

стресових ситуаціях.

Термін “стрес”, що набув у наші дні такого широко-

го застосування, уперше був введений у науковий обіг

щодо технічних об’єктів. У XVII ст. англійський учений

Р. Гук використовував це поняття для характеристики

об’єктів (наприклад, мостів), що зазнають навантажен-

ня та чинять опір йому. Ця історична аналогія цікава

тим, що поняття “стрес” у сучасній фізіології, психо-

логії, медицині включає уявлення про зв’язки стресу з

навантаженням на складні системи (біологічні, психо-

логічні, соціально-психологічні) і опором цьому наван-

таженню. Стосовно цих уявлень стрес розглядається

як фізіологічний синдром, що складається із сукупності

неспецифічно викликаних змін, як неспецифічна реак-

ція організму на вимоги, що ставляться до нього [7].

Стрес – це такий емоційний стан, який пов’язаний

з тотальною мобілізацією сил організму на пошук ви-

ходу із положення, що склалося [1]. Поняття стресу

ввів канадський учений Г. Сельє, який вважав, що

стрес – це неспецифічна відповідь організму на будь-

яку поставлену йому вимогу [8].

Пізніше поняття “стрес” стало використовува-

тись для опису станів людини в екстремальних умо-

вах на фізіологічному, психологічному і поведінково-

му рівнях.

Як показує аналіз наукових досліджень виник-

нення і переживання стресу залежить не стільки від

об’єктивних, скільки від суб’єктивних чинників, від

особистостей самої людини: оцінки нею ситуації, зі-

ставлення своїх сил і особливостей з тим, що вима-

гається, тощо. Будь-яка несподіванка, що порушує

звичайний перебіг життєдіяльності організму, може

стати причиною стресу або так званого стресу, за тер-

мінологією Г. Сельє. При цьому не мають значення ні

зміст самої ситуації, ні ступінь її об’єктивної загрози.

Важливим є лише суб’єктивне ставлення людини до

неї. З огляду на це, певна ситуація одними людьми

може сприйматися як стресова, а в інших – не викли-

кати жодної реакції.

Поведінка людини у стресовій ситуації залежить

не тільки від соціально зумовленої спрямованості її

особистості, але й від специфіки її природної органі-

зації, зокрема такої індивідуально-психологічної влас-

тивості, як темперамент.

За І. Павловим темперамент є найзагальнішою

характеристикою людини, однією із найголовніших

характеристик її нервової системи, а ця остання на-

кладає той чи інший відбиток на всю діяльність кож-

ного індивідуума.

Як показують дослідження, властивості нервової

системи є вродженими індивідуальними особливостя-

ми людини, які прямо або опосередковано впливають

абсолютно на всі компоненти психічної організації

людини, виявляються в її задатках і здібностях, по-

требах, мотивах і мотиваційних установках, темпе-

раменті і схильності до конкретних психічних станів,

здатності переносити інтелектуальні й фізичні наван-

таження, індивідуальному стилі та успішності вико-

нання діяльності.263

№ 54/2010

психологічні НАУКИ

Так, В. Небиліцин вказує на наявність зв’язків між

деякими характеристиками професійних якостей лю-

дини та основними властивостями її темпераменту,

він виділяє такі якості та їх зв’язки:

довгочасної витривалості – із силою нервових

процесів;

витривалості до екстремальної напруги та пере-

вантажень – із силою процесу збудження чи рівнова-

гою нервових процесів;

стійкості – із силою нервових процесів;

реакції на випадкові подразники – із рівновагою

нервових процесів;

перемикання – із лабільністю, підкреслюючи, що

лабільність не має однозначного визначення й потре-

бує детального дослідження [9].

Стійкість під час виконання професійної діяль-

ності залежить від типу нервової системи, її сили або

слабкості. Так, у результаті психологічного аналізу про-

фесії машиніста поїзда була виявлена така основна

професійно важлива якість, як здатність зберігати в

умовах тривалої монотонної діяльності високий рівень

готовності до дій в екстремальних ситуаціях. Ця якість

зазвичай не притаманна всім, але саме від неї багато в

чому залежить безаварійна робота машиніста [6].

Визначення темпераменту хворого допомагає

медичному працівникові передбачати характер мож-

ливої акцентуації особистості за несприятливих стре-

сових впливів, а в деяких випадках характер перебігу

і наслідки психічного розладу [2].

У меланхоліків стресові реакції найчастіше

пов’язані зі збудженням конституції, наприклад три-

вогою або переляком, фобією або невротичною три-

вожністю. У холериків типова стресова реакція – гнів.

Ось чому вони найчастіше страждають на гіпертонію,

виразкову хворобу шлунку, виразковий коліт. У флег-

матиків під дією стресу знижується активність щито-

видної залози, сповільнюється обмін речовин і може

підвищуватися вміст цукру в крові, що призводить до

переддіабетичного стану. У стресових ситуаціях вони

“налягають на їжу”, унаслідок чого можуть ставати до-

сить огрядними. Сангвініки зі своєю сильною нерво-

вою системою найлегше переносять стреси.

У свої дослідженнях В. Небиліцин висловив низку

припущень про те, що здатність витримувати екстрені

напруги й перенапруги, реакція на непередбачені по-

дразники, стійкість до дії факторів зовнішнього сере-

довища визначаються силою нервової системи, ба-

лансом нервових процесів та їх рухливістю тощо [9].

Зазвичай у психології сила нервової системи роз-

глядається як здатність клітин кори головного мозку

витримувати, не переходячи в гальмівний стан, або

дуже сильне, або дуже тривале за дією (хоча й не

сильне) збудження.

Виявлено відсутність зв’язку між рівнем досяг-

нень, тобто кінцевим результатом дій, і особливостями

темпераменту, якщо діяльність характеризується нор-

мальними умовами перебігу. Таким чином, незалежно

від ступеня рухливості або реактивності особистості в

нормальній, нестресовій ситуації, результати профе-

сійної діяльності зазвичай будуть однаковими, оскіль-

ки рівень досягнень буде залежати головним чином

від інших факторів, особливо від рівня мотивації та

здібностей. Разом з тим дослідження, що визнача-

ють цю закономірність, показують, що залежно від

особливостей темпераменту люди розрізняються не

стільки за кінцевим результатом дій, скільки за спосо-

бом досягнення цих результатів. У цих дослідженнях

індивідуальний стиль діяльності розглядався як шлях

досягнення результатів або спосіб вирішення постав-

лених завдань, зумовлених головним чином типом

нервової системи. Результати досліджень більшості

авторів доводять, що незалежно від особливостей

досліджуваних груп і експериментальних ситуацій, у

яких вивчався типовий для цих індивідів спосіб ви-

конання дій, саме тип нервових процесів впливає на

формування певного стилю діяльності.

Від темпераменту залежить, яким чином люди-

на реалізує свої дії, але при цьому не залежить їхня

змістовна сторона. Темперамент виявляється в осо-

бливостях перебігу психічних процесів, впливає на

швидкість пригадування і міцність запам’ятовування,

швидкість розумових операцій, стійкість і перемикан-

ня уваги.

Оскільки постійна мобілізація виснажує організм,

людина неусвідомлено прагне до таких ситуацій, які

не потребують від неї великих зусиль. Для низькоре-

активних людей (флегматиків і меланхоліків) харак-

терна перевага ситуацій, багатих стимулами, що ви-

магають від них менших фізіологічних витрат, тобто

більш комфортних і за психологічним, і за фізіологіч-

ним критеріями. Для високореактивних людей (санг-

вініків і холериків) оптимальна стратегія пов’язана зі

зниженням збудження за рахунок уникнення надмір-

ної стимуляції. Така перевага виявляється у виборі

відповідної форми діяльності – професійної, спортив-

ної тощо.

Експериментально доведено, що сангвініки й

холерики виявляють менший опір і знижену продук-

тивність у ситуаціях, коли умови й способи діяльності

чітко регламентовані і не припускають використання

індивідуальних прийомів. Регламентація діяльності

призводить до їх швидкого стомлення, і тому вони

надають перевагу виконанню дій, які можна довіль-

но перервати, а також прагнуть до чергування нео-

днорідних дій. Зміна способів або типу роботи, ство-

рюючи оптимальні умови для функціонування їхньої

нервової системи, охороняючи її від перевантаження,

дозволяє цим людям працювати ефективно тривалий

час без перерви і з малою кількістю помилок. Флег-

матики й меланхоліки, навпаки, в умовах чіткої ре-

гламентації виявляють більший опір і продуктивність,

ніж холерики й сангвініки. Звідси зрозуміло, що робочі

інструкції бажано формулювати з урахуванням типу

темпераменту працівників. Для одних потрібні чіткі,

детальні інструкції, для інших – узагальнені або такі,

що містять мінімальну кількість допоміжних вказівок.

Оптимізація професійної діяльності холерика по-

требує досить частого контролю, однак у роботі з ним

неприпустимі різкість, нестриманість, оскільки вони

можуть викликати негативну відповідну реакцію. У 264

Збірник наукових праць

психологічні НАУКИ

той же час будь-яка його провина повинна бути ви-

могливо й справедливо засуджена. Стосовно нього

негативну оцінку потрібно застосовувати в дуже енер-

гійній формі й настільки часто, наскільки це потрібно

для поліпшення результатів його роботи або навчан-

ня. Перед сангвініком варто безупинно ставити нові

якомога цікавіші завдання, які вимагали б від нього

зосередженості й напруги. Флегматика необхідно по-

стійно втягувати в активну діяльність і заохочувати

його зусилля. Він потребує постійного контролю. Його

не можна швидко переключати з одного виду діяль-

ності на інший. Щодо меланхоліка, то стосовно нього

неприпустимі не лише різкість, брутальність, але й

просто підвищений тон, іронія. Про провину, зробле-

ну меланхоліком, краще поговорити з ним наодинці.

До нього потрібно виявляти особливу увагу, вчасно

похвалити за виявлені успіхи, рішучість і волю. Нега-

тивну оцінку варто застосовувати якомога обережні-

ше, усіляко пом’якшуючи її негативну дію. Для деяких

особистостей несподівана ситуація може виявитися

стресовою. Так, при відповіді на іспиті флегматик реа-

гує на питання уповільнено і може скластися вражен-

ня, що він не знає матеріалу, і щоб не вивести його

з рівноваги, потрібно особливе терпіння. Зайва по-

спішність сангвініка або невиправдана поривчастість

холерика в цій ситуації можуть призводити до їх не-

достатньо продуманих відповідей. Тут бажано багато-

разове уточнення того, що саме вони хотіли сказати.

Меланхолік – найчутливіший тип, з ним треба бути

дуже м’яким і доброзичливим.

Значення темпераменту в праці полягає в тому,

що від нього залежить вплив на діяльність різних

психічних станів, що викликаються неприємною об-

становкою, емоціогенними чинниками, педагогічними

діями. Від темпераменту залежить вплив різних чин-

ників, що визначають рівень нервово-психічної напру-

ги (наприклад, оцінка діяльності, очікування контролю

діяльності, прискорення темпу роботи, дисциплінарні

дії і т. д.). З огляду на це варто було б звернути увагу

на шляхи пристосування темпераменту до вимог про-

фесійної діяльності.

Перший шлях – це професійний відбір, одним

із завдань якого є недопущення до цієї діяльності

осіб, які не мають необхідних властивостей темпе-

раменту. Цей спосіб можливий лише при відборі кан-

дидатів на професії, які ставлять підвищені вимоги

до властивостей особи. Так, наприклад, меланхоліку

важко працювати диспетчером, бо потрібна швидка

реакція.

Другий шлях пристосування темпераменту до ви-

мог діяльності полягає в індивідуалізації умов і спо-

собів роботи (індивідуальний підхід), третій – у подо-

ланні негативного впливу темпераменту за рахунок

формування позитивного ставлення до діяльності і

відповідних мотивів, четвертий, основний і найунівер-

сальніший – формування індивідуального стилю про-

фесійної діяльності, під яким розуміють таку індивіду-

альну систему прийомів і способів дії, яка характерна

для цієї людини і доцільна для досягнення успішних

результатів діяльності.

Отже, підбиваючи підсумки зазначеного вище,

можна стверджувати, що за нормальних умов тем-

перамент виявляється лише в особливостях індиві-

дуального стилю. В екстремальних ситуаціях вплив

темпераменту на ефективність життєдіяльності суттє-

во підсилюється, оскільки попередньо засвоєні форми

поведінки стають неефективними і необхідна додатко-

ва мобілізація сил організму аби впоратися з неспо-

діваними чи дуже сильними впливами-подразниками.

Б. Теплов вважав, що здатність швидко реагува-

ти на зміни в навколишньому середовищі має склад-

ну природу і тому в різних дослідженнях постають

різні вияви цієї властивості. Взагалі при визначенні

типу темпераменту доцільно користуватися такими

формулами:

1. “Довіряй, але перевіряй”, оскільки сангвінік

має: позитивні сторони – життєрадісність, захопле-

ність, чуйність, товариськість; негативні сторони –

схильність до зазнайства, обіцянок, незібраність, лег-

коважність, поверховість, зверхність, ненадійність.

2. “Ні хвилини спокою”, оскільки холерик має:

позитивні сторони – енергійність, захопленість, при-

страсність, рухливість, цілеспрямованість; негативні

сторони – запальність, агресивність, нестриманість,

нетерплячість, конфліктність, здатність спрямовувати

свою активність на колектив і розкладати його зсере-

дини.

3. “Не підганяй”, оскільки для флегматика ха-

рактерні: позитивні сторони – стійкість, постійність,

активність, терплячість, самовладання, надійність;

негативні сторони – загальмованість, байдужість,

“товстошкірість”, сухість, неможливість працювати в

режимі дефіциту часу; його не треба підганяти, він

сам розрахує свій час і зробить справу.

4. “Не зашкодь”, оскільки меланхолік має: позитив-

ні сторони – висока чутливість, людяність, доброзичли-

вість, здатність до співчуття; негативні сторони – низька

працездатність, підозрілість, вразливість, замкненість,

сором’язливість; на нього не можна кричати, надто тис-

нути, давати різкі та жорсткі вказівки, оскільки він надто

чутливий до інтонації і дуже вразливий.

При організації робочих пар ураховують, що най-

більш ефективна робота у парах: холерик – сангвінік;

сангвінік – меланхолік; меланхолік – флегматик.

Наведені дані дозволяють стверджувати, що

залежно від умов формування особистості кожний

тип темпераменту може характеризуватися комп-

лексом як позитивних, так і негативних психологіч-

них рис: “кращих” або “гірших”, однак при цьому слід

пам’ятати, що лише позитивних або лише негативних

темпераментів не існує.

Для прогнозу впливу темпераменту на успішність

професійної діяльності спеціалістів нами було по-

ставлено завдання виявити залежність рівня стресо-

стійкості особистості від типу темпераменту та оціни-

ти властивості нервової системи. Для цього були ви-

користані теоретичні джерела, що стосуються стресу

та стресостійкості особистості, а також адекватний

меті комплекс взаємодоповнюючих методик для оцін-

ки властивостей нервової системи за В. Сафоновим 265

№ 54/2010

психологічні НАУКИ

(опитувальник ВНС); визначення типів темпераменту

за Г. Айзенком; оцінки рівнів нервово-психічної стій-

кості (методика В. Бодрова “Прогноз”).

На першому етапі дослідження ми продіагносту-

вали осіб за допомогою особистісного опитувальника

Г. Айзенка для з’ясування їх типу темпераменту. До-

слідженням було охоплено 74 спеціаліста віком від

24 до 42 років. Серед них виявлено: сангвініків – 24,

холериків – 17, флегматиків – 22, меланхоліків – 11.

У подальшому дослідженні з використанням ме-

тодики В. Бодрова “Прогноз” виявлено (див. табли-

цю), що сангвінічний тип темпераменту має найви-

щий рівень стресостійкості (І, ІІ рівень), він найменше

від інших типів темпераменту здатен піддатися впли-

ву стресовим факторам і має найбільший потенціал

протистояти їм за допомогою саморегуляції та само-

керування, не знижуючи продуктивності діяльності і

не завдаючи шкоди своєму здоров’ю.

Холеричний та флегматичний типи темперамен-

ту мають переважно однаковий рівень стресостій-

кості (ІІ, ІІІ рівень), вони здатні протистояти впливам

стресових факторів у процесі виконання професійної

діяльності, але їхній внутрішній потенціал може бути

вичерпаний від тривалої стресогенної дії.

Меланхолічний тип темпераменту має переваж-

но ІІІ рівень стресостійкості, що вказує на їхню неви-

тривалість перед значними інтелектуальними, вольо-

вими та емоційними навантаженнями (перевантажен-

ням), вони не стійкі до впливу зовнішніх та внутрішніх

подразників, їм характерна пасивність, залежність,

високий рівень тривожності або схильність до депре-

сивних, іпохондричних реакцій.

Оскільки кожна діяльність ставить до психіки

людини та її динамічних особливостей певні вимоги,

немає темпераментів, ідеально придатних для всіх

видів діяльності. Можна лише зазначити, що люди хо-

леричного темпераменту більш придатні для активної

ризикованої діяльності (“воїни”), сангвініки – організа-

торської діяльності (“політики”), меланхоліки – творчої

діяльності (“мислителі”), флегматики – планомірної і

плідної праці (“творці”). Для деяких видів діяльності,

професій протипоказані певні властивості людини,

наприклад, для діяльності льотчика-винищувача про-

типоказана повільність, інертність, слабкість нервової

системи. Отже, флегматики і меланхоліки психологіч-

но малопридатні до подібної діяльності.

Таким чином, результати проведеного дослі-

дження дозволяють стверджувати, що в професій-

ній діяльності потрібно враховувати індивідуально-

психологічні властивості темпераменту не стільки для

відсіювання непридатних для її виконання кандидатів,

скільки для вироблення оптимального індивідуально-

го стилю професійної діяльності, який би не призво-

див до перевантаження і дозволив би компенсувати

виникнення стресових ситуацій.

Список використаної літератури

1. Блейхер, В. М. Толковый словарь психиатрических

терминов: около 3000 терминов / В. М. Блейхер, И. В. Крук ;

под ред. С. Н. Бокова. – Воронеж : НПО “МОДЭК”, 1995. – 640 с.

2. Вітенко, І. С. Основи загальної і медичної психоло-

гії : навч. посібник / І. С. Вітенко, Л. М. Дутка, Л. Я. Зименков-

ська. – К. : Вища шк., 1991. – 271 с.

3. Выготский, Л. С. Важнейшие законы высшей нерв-

ной деятельности (поведения) человека / Л. С. Выготский //

Педагогическая психология. – М., 1999. – С. 61–81.

4. Левитов, Н. Д. Психические состояния беспокойства,

тревоги / Н. Д. Левитов // Вопросы психологии. – 1969. –

№ 1. – С. 131–137.

5. Лозниця, В. С. Психологія і педагогіка: основні по-

ложення : навч. посібник / В. С. Лозниця – К. : ЕксОб,

2001. – 303 с.

6. Нерсесян, Л. С. Железнодорожная психология /

Л. С. Нерсесян. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : ООО Фирма

“РЕИНФОР”, 2005. – 533 с.

7. Розов, В. І. Адаптивні антистресові психотехнології :

навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів /

В. І. Розов. – К. : Кондор, 2005. – 278 с.

8. Селье, Г. Стресс без дистресса : [пер. с англ.] / Г. Се-

лье ; под общ. ред. Е. М. Крепса. – М. : Прогресс, 1982 – 124 с.

9. Небылицын, В. Д. Избранные психологические

труды / В. Д. Небылицын ; под ред. Б. Ф. Ломова. – М. : Пе-





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...