Главная Обратная связь

Дисциплины:






Методи оцінювання достатності банківського капіталу



Вступ

Роль банківської системи в економічному житті України важко переоцінити. НБУ неухильно забезпечує стабільність національної грошової одиниці відповідно до розроблених Радою НБУ основних засад грошово-кредитної політики, провадить грошово-кредитну політику що сприяє економічному й соціальному розвитку країни та забезпечує її економічну незалежність.

Запроваджувані в Україні ринкові відносини спонукають до пошуку нових і нових підходів до вдосконалення функціонування усієї банківської системи й Національного банку зокрема. Реформування банківської системи полягає в тому, щоб банківська сфера не лише повністю відповідала зростаючим економічним і соціальним запитам держави та суспільства, а йшла на крок попереду, стимулювала економіку до подальшого піднесення, нарощування темпів виробництва.

Основи діяльності будь-якої банківської установи є наявні фінансові ресурси, основними джерелами яких є власні кошти. Власний капітал банку відіграє важливу роль як від початку функціонування банківської установи, так і в процесі його подальшої діяльності. Це проявляється в його функціях: оперативні, захисні, регулюючі.

Розвиток банківської справи в Україні впливає також на фор­мування банківського законодавства держави. Швидкий розви­ток банківської системи вимагає постійного удосконалення та розширення чинного законодавства та нормативно-методологічної бази Національного банку.

Актуальністю індивідуальної роботи є дослідження стану формування та управління власними капіталом на прикладі конкретної банківської установи та розробка програми взаємопов’язаних заходів щодо удосконалення управління ними.

Основними завданнями щодо розкриття даної теми є:

1 визначення основних економічних категорій пов’язаних з формуванням та використанням власного капіталу банку;

2 дослідження порядку формування окремих складових власного капіталу банку;

3 дослідження методики аналізу власного капіталу;

4 дослідження методів та особливостей управління власним капіталом банку;

5 проведення структурно-динамічного аналізу зобов’язань та капіталу банку;

6 проведення коефіцієнтного аналізу банківського капіталу;

7 розробка заходів з удосконалення управління власним капіталом банку.

1. Банк має ефективну структуру управління, побудовану на чіткому розподілі на бізнес - лінії (корпоративний бізнес, роздрібний бізнес, малий та середній бізнес, казначейство та підрозділ з надання послуг фінансовим інститутам) та вертикалі підтримки (інформаційні технології та операційна підтримка, контролінг, безпека та інші), які створені на рівні Центрального офісу та обласних дирекцій банку. ПАТ КБ «ПРОМЕКОНОМБАНК» має чітке розмежування функцій фронт - офісу та бек - офісу, що підвищує якість обслуговування клієнтів та сприяє зменшенню ризиків.



Структурними підрозділами, що займаються фінансовою роботою в банку є: казначейство, департамент бухгалтерського обліку та аудиту, департамент управління фінансового контролінгу, департамент управління ризиками.

Рис. 2.1 Організаційна структура внутрішнього аудиту

ПАТ КБ «ПРОМЕКОНОМБАНК»
Казначейство.Діяльність казначейства ПАТ КБ «ПРОМЕКОНОМБАНК» сконцентрована виключно на функціях фінансового менеджменту в банку. Ця служба встановлює такі внутрішні нормативи, ліміти, пропорції та межі, які забезпечують досягнення запланованих результатів діяльності за підтримки нормальної ліквідності банку та мінімізації ризиків і втрат.

Отже, казначейство банку є самостійним структурним підрозділом, яке виконує функції забезпечення ресурсами, розміщення власних коштівзавдяки ефективному управлінню структурою активів і пасивів; наданняклієнтам послуг, пов'язаних із проведенням операцій на ринках грошей і ринках капіталу; управління структурою активів і пасивів шляхом використаннярізних за видами і термінами інструментів відповідно до директив, прийнятих комітетом управління активами й пасивами та правлінням банку.
До основних завдань казначейства ПАТ КБ «ПРОМЕКОНОМБАНК»належать:

· оптимізація та регулювання основних грошових потоків банку;

· підтримка на необхідному рівні коррахунків у національній та іноземній валютах;

· координація діяльності підрозділів банку на різних фінансових ринках;збалансування кредитних ресурсів для забезпечення виконання поточного і стратегічного планів розвитку банку;

· оптимізація структури активів і пасивів з метою підтримки максимальної дохідності та мінімальної вартості залучених в обіг ресурсів, їх узгодження за термінами, сумами й рівнем відсоткових ставок;

· здійснення заходів з дотримання вимог НБУ щодо формування обов'язкових резервів;

· встановлення лімітів для банків-контрагентів та надання рекомендацій щодо доцільності відкриття й функціонування кореспондентських рахунків;

· встановлення тарифів (трансфертних цін) на внутрішньобанківські ресурси;

· дотримання валютної позиції банку згідно з вимогами НБУ;

· оптимальне використання вільних власних і залучених коштів;

· контроль за дотриманням нормативних документів і рішень правління банку, які належать до компетенції казначейства тощо.

Департамент бухгалтерського обліку та аудиту.Головними завданнями Департаменту є органiзацiя та ведення бухгалтерського облiку, складання i подання бухгалтерської та податкової звiтностi.Основними напрямами дiяльностi департаменту є:

· ведення бухгалтерського облiку та складання податкової, бухгалтерської та статистичної звітності;

· вивчення законодавчих та iнших нормативних актiв з питань бухгалтерського та податкового облiку;

· нарахування та виплата заробiтної плати.

Департамент управління фінансового контролінгу.Контролінг покликаний подолати “вузькі місця” в роботі банку, зорієнтувати тактику управління на досягнення конкретних результатів бізнесу за рахунок комплексного використання методів оперативного і стратегічного менеджменту. Основними завданнями департаменту контролінгу є:

· планування: підготовка, координація і реалізація стратегічних планів, бізнес-планів, фінансових планів та бюджету;

· розроблення методів і принципів податкової політики;

· оцінювання діяльності окремих підрозділів і банку в цілому;

· підготовка та інтерпретація звітів про фактичне виконання планових показників для керівництва та власників банку, підготовка звітів для зовнішніх користувачів;

· організація внутрішнього контролю спрямованого на збереження активів банку та недопущення зловживань;

· проведення ринкових та макроекономічних досліжєень.

Основними функціями департаменту контролінгу є:

· інформаційна;

· координаційна;

· обліково-аналітична;

· контрольна;

· консультаційно – методична.

Департамент управління ризиками
Здійснює управління ризиками в ході постійного процесувизначення, оцінки та спостереження, а також шляхом встановлення лімітів ризику та інших заходів внутрішньогоконтролю. Процес управління ризиками має визначальне значення для підтримання стабільної рентабельностібанку, і кожен окремий працівник несе відповідальність за ризики, пов’язані з його діяльністю.

Управління ризиками здійснюється шляхом:

- системного виявлення, аналізу, оцінки та контролю ризиків: ліквідності,достатності капіталу, кредитного, процентного, операційного, валютного,ринкового тощо;

- встановлення цільових, критичних та гранічних значень ключовихпоказників ризику;

- постійного моніторингу фактичних значень ключових показників ризику;

- застосування адекватних заходів реагування уразі наближення фактичнихзначень ключових показників ризику до критичних та/або гранічних значень;

- інформування керівництва Банку про поточний стан справ у сфері управлінняризиками, прогнозні та перспективні оцінки його розвитку.

Остаточну відповідальність за встановлення та затвердження цілей всферіправління ризиками та капіталом несе Спостережна рада.

 

2. Надійна банківська система – це одна з найважливіших умов забезпечення фінансової стабільності та сталого економічного розвитку України. В умовах загострення конкуренції на вітчизняному ринку банківських послуг важливого значення набувають питання розробки ефективної ресурсної політики банків, а саме заходів, спрямованих на формування власного капіталу. Від розміру та структури власного капіталу багато в чому залежать фінансові результати діяльності банку, можливості збільшення вкладень в економіку країни і розширення спектру послуг, що надаються клієнтам банку. Тому проблеми розробки ефективної моделі управління формуванням власного капіталу банку залишаються надзвичайно актуальними для банківських установ України. Дослідженню окремих проблем управління власним капіталом банку присвячено багато праць вчених-економістів. Вагомий внесок у дослідження цього питання зробили такі вчені, як: Алексеєнко М. Д., Бондаренко В. В., Вовканич А. І., Е. Дж. Долан, К. Дж. Кемпбелл, Коваль С. Л., Лаврушин О. І., Ф. Мишкін, Мороз А. М., П. Роуз, Савлук М. І.
У той же час в умовах змін, що відбуваються в економіці України, недостатньо дослідженими і висвітленими є питання визначення сутності власного капіталу банківських установ. Крім того, на сьогодні не існує єдиного підходу щодо трактування сутності поняття "управління формуванням власного капіталу банку".

Формування власної капітальної бази є необхідною умовою майбутньої діяльності банку. Тому одна з найсерйозніших проблем, що постають перед менеджментом банку, полягає у залученні та підтримці достатнього обсягу власного капіталу. Слід зауважити, що в економічній літературі не існую єдиного підходу до визначення суті банківського власного капіталу. Деякі вчені ототожнюють власний капітал банку та власні кошти банку. Тому для визначення поняття "власний капітал банку" слід порівняти думки відомих науковців за допомогою методу аналізу наукових джерел.

Термінологічний аналіз поняття "власний капітал банку" Табл.1

  Автор або джерело Наукова думка
1. ЗУ «Про банки і банківську діяльність" Залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов'язань
2. О. Лаврушин Усі пасиви, утворені у процесі внутрішньої діяльності банку
3. В. Бондаренко Величина, що включає статті власних коштів і деякі статті залучених коштів, наприклад, субординований борг, що за своїм економічним змістом можуть виконувати функції капіталу банку
4. С. Коваль Власні і прирівняні до них кошти, котрими володіє, користується та розпоряджається банк для забезпечення ефективної банківської діяльності
5. М. Алексеєнко Грошові кошти і виражена у грошовій формі частина майна, які належать його власникам, забезпечують економічну самостійність і фінансову стійкість банку, використовуються для здійснення банківських операцій та надання послуг з метою одержання прибутку
6. П. Роуз Кошти, які внесені до банку його вкладниками і складаються в основному з акціонерного капіталу, резервів і нерозподіленого прибутку
7. А. Мороз, М. Савлук Резервний та статутний фонди та нерозподілений прибуток
8. А. Вовканич Різні фонди, створювані банком для забезпечення його фінансової стійкості, комерційної і господарської діяльності, а також отриманий прибуток за результатами діяльності
Ф. Мишкін, Е. Дж. Долан, К. Дж. Кемпбелл Різниця між банківськими активами і зобов’язаннями становить реальну величину власного капіталу банку, подану у формі акцій

 

Аналіз економічної літератури, поданий у таблиці, дав змогу дійти висновку, що всі зазначені вчені мають спільну думку про те, що в складі власного капіталу банку повинні міститися власні кошти, створені за рахунок коштів власників банку, та прибуток, отриманий у процесі діяльності банку. Розбіжність думок авторів полягає в тому, варто чи ні включати до складу власного капіталу деякі залучені кошти, наприклад, субординований борг. Отже, узагальнюючи думки вчених, можна трактувати власний капітал банку як сукупність фондів, створюваних засновниками банку, прибутку, отриманого в результаті діяльності банку, та величини деяких залучених коштів, що за своїм економічним змістом можуть виконувати функції капіталу банку.

в, що за своїм економічним змістом можуть виконувати функції капіталу банку. Дослідження сутності механізму управління формуванням власного капіталу слід розпочинати з дослідження теоретичних засад поняття управління. Серед науковців існує кілька підходів до визначення суті поняття "управління". Тому доцільно зробити порівняльний аналіз підходів до визначення цього поняття. Технічний підхід акцентує увагу на управлінні операціями, тобто на технічному боці виробничого процесу. Мотиваційний підхід базується на управлінні трудовими ресурсами, віддаючи пріоритет психологічним факторам, мотивації працівників і стимулюванню їх до діяльності.
Системний підхід розглядає управління як діяльність об’єднаних суб’єктів управління, що спрямована на досягнення певної мети, шляхом виконання певних функцій, із застосуванням відповідних методів та дотриманням принципів управління .
Проаналізувавши підходи, можна дійти висновку, що найбільш повно зміст поняття "управління" характеризує саме системний підхід. Отже, процес управління – це діяльність об’єднаних суб’єктів управління, спрямована на

досягнення певної мети, шляхом виконання певних функцій, із застосуванням відповідних методів та дотриманням принципів управління.
Дослідження сутності понять "власний капітал банку" та "управління" дозволяє вивести інтегральне трактування поняття "управління власним капіталом банку". Більш наочно це представлено на рисунку. Таким чином, згідно з рисунком вирішено трактувати управління власним капіталом банку як процес формування оптимальної структури його пасивів за допомогою використання певних методів з урахуванням мети створення та місця банку на ринку банківських послуг.

Рис.1 «Підходи до визначення сутності поняття "управління"»

Отже, можна зробити висновок, що власний капітал відіграє в діяльності банківських установ важливу роль, бо саме від його стану та структури багато в чому залежить успішність банківської діяльності та розвиток банківської системи України в цілому. Трактування власного капіталу банку визначається специфікою діяльності банківських установ, які, з одного боку, виступають як фінансові інститути, що беруть участь у перерозподілі фінансових ресурсів, а з іншого – як суб’єкти господарювання, які використовують фінансові ресурси у своїй діяльності. Управління власним капіталом банку – це процес формування оптимальної структури його пасивів за допомогою використання певних методів з урахуванням мети створення та місця банку на ринку банківських послуг банку як сукупність фондів, створюваних засновниками банку, прибутку, отриманого в результаті діяльності банку, та величини деяких залучених коштів, що за своїм економічним змістом можуть виконувати функції капіталу банку. Ефективність функціонування банку залежить від ефективності процесу управління формуванням власним капіталом банку. На мою думку, слід трактувати управління власним капіталом банку як процес формування оптимальної структури його пасивів за допомогою використання певних методів з урахуванням мети створення та місця банку на ринку банківських послуг. Ефективне управління формуванням власного капіталу банку є запорукою активізації його підприємницької діяльності, зміцнення фінансового стану, підвищення довіри економічних агентів до установ банківської системи і розширення кредитної підтримки розвитку реального сектору економіки. Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що були узагальнені концепції відомих авторів щодо визначення поняття "власний капітал банку". Крім того, за допомогою синтезу понять "управління" та "власний капітал банку" було запропоновано трактування поняття "управління формуванням власного капіталу банку". Практична значущість дослідження полягає в тому, що основні висновки та отримані результати можуть бути застосовані при розробці механізму управління формуванням власного капіталу банківськими установами України.

Сучасний стан банківської системи України характеризується значним погіршенням фінансових результатів діяльності банків, наявністю банківських установ, що знаходяться на межі банкрутства чи перебувають у стані ліквідації, значними обсягами неякісних активів, передусім — проблемних кредитів.

Власний капітал вітчизняних банків і показники їх діяльності перебувають на значно нижчому рівні, ніж відповідні показники в країнах з розвинутою ринковою економікою. Незначними є розміри власного капіталу відносно активів банків. Отже, є підстави стверджувати, що проблема управління власним капіталом банків в Україні є актуальною й потребує подальших наукових досліджень і практичних рішень.
Однак, незважаючи на значні результати досліджень, невирішеними залишаються питання щодо вибору джерел нарощування власного капіталу банків та участі держави в рекапіталізації проблемних банків.
Джерела нарощування власного капіталу для забезпечення його достатності можна об’єднати в дві групи:
1) внутрішні джерела (нерозподілений прибуток, переоцінка
основних засобів, розкриті резерви);
2) зовнішні джерела (додаткова емісія акцій, субординований борг,
емісійний дохід, бонусна емісія)
Головним внутрішнім джерелом зростання капіталу є нерозподілений прибуток банку. Реінвестування прибутку – найприйнятніша і порівняно дешева форма фінансування банку, який прагне розширити свою діяльність. Такий підхід до нарощування капітальної бази дає змогу не розширювати коло власників, а отже, зберегти існуючу систему контролю за діяльністю банку і виключити зниження дохідності акцій внаслідок збільшення їх кількості в обігу.

Докризова практика формування резервів під кредитні ризики банку передбачала створення резерву під стандартну заборгованість (загальний резервний фонд) за рахунок прибутку, що залишився у банку післясплати податку на прибуток.

Іншим обов’язковим напрямом використання прибутку для формування і нарощування власного капіталу є створення за рахунок відрахувань від прибутку резервного фонду банку, розмір якого передбачається в установчих документах створюваного банку.

Цей резерв призначений для покриття збитків і втрат, що виникають у результаті діяльності банку.
Використання прибутку як джерела нарощування капіталу власного капіталу банку багато в чому визначається йогодивідендною політикою,співвідношенням прибутку, що залишається в розпорядженні банку, і прибутку, що розподіляється.

Водночас нерозподілений прибуток як джерело нарощування капіталу банку оцінюється фахівцями неоднозначно, має як переваги, так і недоліки порівняно з іншими джерелами збільшення розмірів капітальної бази банку.
До основних переваг можна віднести наступне:
- нерозподілений прибуток не залежить у засобах від ринку;
- виключаються витрати на його залучення;
- відсутність загрози втрати контрольного пакета акцій і зниження розміру прибутку в розрахунку на одну акцію.
Основними недоліками є:
- зростання величини податкових платежів до бюджету;
- прогнозовані обсяги прибутку можуть бути неотриманні у зв’язку із впливом значної кількості факторів, які перебувають поза контролем банківської установи.

Можливості використання методу управління внутрішніми джерелами нарощування капіталу шляхом капіталізації прибутку суттєво залежать від ефективності державного регулювання та управління банківською діяльністю щодо:
— стимулювання капіталізації прибутку в банках через удосконалення оподаткування банківських установ,
— удосконалення існуючої системи резервування коштів комерційних банків у напрямі зниження його норми;
— удосконалення механізмів рефінансування комерційних банків з одночасним стимулюванням їхньої інвестиційної діяльності;
— запровадження системи державної компенсації процентів за кредитами під інвестиційні проекти, визначені Кабінетом Міністрів України, розробки механізмів сплати податків за інвестиційними кредитами тільки після реалізації відповідних проектів;
— запровадження правових, економічних та організаційних механізмів формування земельного ринку та іпотечного кредитування під заставу землі з метою поліпшення інвестиційного клімату в агропромисловому комплексі та підвищення його ефективності;
— удосконалення регулювання банківської діяльності з метою мінімізації ризикованих кредитів;
— запровадження прозорого порядку реалізації заставного майна і механізмів ефективного захисту прав кредиторів шляхом створення механізмів гарантування повернення боржниками взятих позик;
— реалізації закону стосовно захисту прав національних інвесторів, надання їм чітких переваг над іноземними кредиторами тощо.
Другим джерелом нарощування власного капіталу є переоцінка основних засобів. Необхідність переоцінки вкладень банку в основні засоби в основні засоби пов’язана з тим, що їх балансова вартість змінюється протягом усього терміну служби.
За умов фінансової кризи банки більшою мірою нарощують власний капітал не за рахунок власних джерел, а шляхом збільшення внесків у статуний капітал. Нарощування статутного капіталу банків України забезпечувалося за рахунок інвестицій вітчизняних та іноземних інвесторів, а також держави, що, на мою думку, потребує економічної оцінки з огляду на можливі економічні наслідки для банківської системи і економіки країни вцілому.

Новим для української практики явищем у сфері вирішення проблеми нарощування власного капіталу банків в умовах фінансової кризи є участь держави у відтворенні й збільшенні капіталу проблемних банків. Держава може брати участь у капіталізації банку за умови, що їй передається одноосібно або разом з іншим інвестором не менше 50% + 1 акція. Участь держави в капіталізації банків передбачено лише щодо банків:
1) до яких застосовано процедуру запровадження тимчасової
адміністрації;
2) утворених у формі публічних акціонерних товариств або
перетворених у процесі капіталізації у (публічні) акціонерні товариства.

На сьогоднішній день в Україні як сурогатний інструмент нарощування власного капіталу використовується субординований борг. Субординований борг ― це звичайні незабезпечені інструменти, які не можуть бути вилучені в банку раніше п’яти років, а у випадку банкрутства або ліквідації банку повертатьюся інвестору після задоволення претензій всі кредиторів. Залучення коштів на умовах субординованого боргу здійснюється як шляхом укладання прямих договорів між банком-боржником та інвестором, так і шляхом випуску банком-боржником облігацій. У випадку залучення коштів на умовах субординованого боргу в сумі більше, ніж 2 млн. грн., вони залучаються шляхом укладання прямих договорів .
Одним із можливих зовнішніх джерел зростання обсягу власного капіталу банку є бонусна емісія. Вона доцільна в тому випадку, коли ринкова вартість будь-яких активів банку підвищується порівняно з їх балансовою вартістю.

Нині найпопулярнішим зовнішнім джерелом є емісія звичайних і привілейованих акцій. Випуск і розміщення на ринку акцій банку – найдорожчий з погляду вартості спосіб нарощування капіталу. Така процедура пов’язана з високими витратами та супроводжується значним ризиком, який полягає в можливості зниження прибутку на одну акцію та втрати контролю над банком з боку акціонерів. Якщо емісія акцій значна і акціонери не в змозі викупити всі нові акції, то перед банками постає загроза зміни власників шляхом концентрації контрольного пакета акцій. Водночас розширення кола акціонерів створює сприятливі умови для залучення додаткових коштів у майбутньому.
Як варіант організації випуску акцій може виступати IPO (initial pulic offerings) – первинне публічне розміщення акцій на відкритому ринку (біржі), де їх може «вільно купувати широке коло приватних та інституційних інвесторів».
Переваги цього способу – можливість швидко отримати значні грошові ресурси, а також покращити позиції банку щодо залучення коштів у майбутньому. Крім того, додаткова емісія може бути використана з метою захисту від недружнього поглинання.
Основними чинниками, що стримують проведення операцій ІРО українськими банками, сьогодні є закритість нашої банківської системи, низький рівень капіталізації, значні витрати таких операцій, законодавчі проблеми та небажання реальних власників втратити контроль над своєю власністю. Більшість банків просто не готові вийти на відкритий фондовий ринок через низьку інвестиційну привабливість їхніх цінних паперів .
Ще одним способом управління капіталом банків є стимулювання їх до консолідації. Консолідація (від лат. consolidatio — зміцнення, об’єднання) — збільшення розмірів банківського капіталу в розпорядженні окремих банків або груп банків на основі їх об’єднання і/або нарощення обсягів власного капіталу .
Основни формами консолідації банківського капіталу в ринковій економіці є об’єднання — злиття та поглинання.
Під «злиттям» слід розуміти об’єднання на рівних умовах двох або більше банків, а під поглинанням чи приєднанням — безпосереднє здобуття (дружнє чи ні) контролю одного банку над іншим .
Злиття двох або більше юридичних осіб — це такий процес взаємовідносин між ними, в результаті якого права та обов’язки кожного з них переходять до знову створеної юридичної особи. З організаційно-економічної точки зору — це створення нового банку замість двох або більше раніше зареєстрованих банків, ліцензії яких анулюються. Новий банк повинен пройти державну реєстрацію. На відміну від злиття, приєднання одного або декількох юридичних осіб до іншої юридичної особи — це перехід прав та обов’язків та анулювання ліцензії приєднуваного банку, його ліквідація як самостійної юридичної особи і одночасне збереження банку, який приєднує інший банк, з його перереєстрацією (в його статут вносяться необхідні зміни та доповнення). Злиття та поглинання належать до об’єднувальних форм реорганізації.
У світовій практиці класифікація типів консолідації є досить широкою. Взагалі злиття та поглинання поділяють на :
– горизонтальні;
– вертикальні;
– родинні, або концентричні;
– конгломеративні.
Горизонтальне злиття відбувається між суб’єктами, які працюють в одному сегменті ринку і спеціалізуються на виробництві подібної продукції або наданні подібних фінансових послуг. Клас горизонтальних злиттів прийнято поділяти на два види :
1. Злиття, які розширюють географію ринку.
2. Злиття, що розширюють спектр фінансових послуг.
Вертикальні злиття – це злиття, за допомогою яких покупець намагається розширити свою операційну діяльність, охопивши ширше коло клієнтури, спорідненої за видами фінансових послуг, що замовляються.
Родинні, або концентричні, злиття – це злиття, за яких банк-покупець і банк - продавець пов’язані між собою базовими характеристиками або через ринкову нішу.
Конгломеративне злиття відбувається між суб’єктами, які не мають-спільних інтересів у певному сегменті ринку, так і операційним зв’язків .
Із погляду зв’язку з бізнесом виділяють такі типи поглинання :
1. Конгломерат (передбачає об’єднання різних видів бізнесу за умов збереження певної незалежності).
2. Вертикальна інтеграція (злиття різних видів бізнесу).
3. Горизонтальна інтеграція (об’єднання банківських структур).
Горизонтальна інтеграція на сьогодні є актуальною, оскільки дозволяє сконцентрувати банківський капітал, тим самим зміцнивши фінансовий стан банків. Даний тип поглинання дозволить зменшити кількість неконкурентоспроможних банків).
Отже, стратегічне управління капіталом банку — одне з першочергових завдань банків, вирішення якого дозволить забезпечити стабільність функціонування усього банківського сектору. Нині процес управління капітальною базою банків з метою її нарощення супроводжується значною кількістю проблем, які залишаються невирішеними.

Отже, можна зазначити, що:
1) ефективне управління власним капіталом банку є запорука
активізації його підприємницької діяльності, зміцнення фінансового стану, підвищення довіри економічних агентів до установ банківської системи і розширення кредитної підтримки розвитку реального сектору економіки;
2) нарощування власного капіталу може бути забезпечено за
рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел;
3) для більшості банків України таке внутрішнє джерело
нарощування власного капіталу, як прибуток, — унеможливлене, оскільки вони мають збиткові результати своєї фінансової діяльності;
4) пріоритетним джерелом нарощування власного капіталу на
сьогодні є збільшення статутного капіталу, що може бути забезпечено за рахунок коштів вітчизняних, іноземних інвесторів та коштів держави;
5) вирішення проблем підвищення капіталізації банків за рахунок
коштів іноземних інвесторів може мати негативні наслідки для національної економіки і національного суверенітету;
6) участь держави у рекапіталізації проблемних банків повинна
бути спрямована на підтримку системоутворюючих банків і банків, що обслуговують підприємства базових галузей економіки;
7) залучення банками коштів на умовах субординованого боргу
доцільно здійснювати з урахуванням переваг і недоліків, що притаманні цьому джерелу нарощування власного капіталу банку.

Особливої актуальності питанням управління власним капіталом банку і його регулювання додає той факт, що чітко простежується тенденція відставання темпів приросту капіталу від темпів приросту активів, що призводить до зменшення величини показника достатності капіталу.

Вітчизняна практика на сучасному етапі не створила ефективного інструментарію планування і управління власним капіталом банку. Постійні зміни в галузі нормативного регулювання і на фінансових ринках не дають змоги вітчизняним банкам оцінити результати прийнятих управлінських рішень. У більшості вітчизняних банках робота з управління капіталом обмежується виконанням вимог регулюючих органів. Керівництво банків часто не вбачає самостійного об’єкта управління в тому, що об’єднується в понятті власного капіталу.

Стратегічне управління капіталом банку — це сукупність взаємозв’язаних у часі і просторі управлінських дій і функцій, які дозволяють формувати бажану структуру капіталу відповідно до стратегічних цілей діяльності та розвитку банку, визначати характер взаємовідносин між відокремленими ланками його внутрішнього середовища.
Головною метою стратегічного управління банківським капіталом є залучення та підтримка на достатньому рівні капітальної бази з метою розширення діяльності й створення захисту від ризиків, які супроводжують банківську установу в процесі діяльності, прогнозування майбутнього обсягу капіталу з урахуванням усіх можливих факторів впливу, дотримання законодавчо визначених нормативів співвідношення між різними складовими капіталу.
Беручи до уваги те, що капітал є основою при створенні банківської установи, відіграє головну роль в процесі діяльності та ліквідації чи реорганізації, механізм стратегічного управління капіталом повинен забезпечувати наступне:
- визначення конкретних цілей та завдань, а також здійснення контролю за їх дотриманням;
- визначення способів оптимізації процесу управління капіталом банківської установи та здійснення аналізу ефективності даної оптимізації;
- розробка загальної стратегії управління капіталом;
- обґрунтування напрямів оперативного управління високоліквідними активами;
- вдосконалення способів використання банківського капіталу;
- застосування з метою управління економічних методів і моделей, зокрема при аналізі та плануванні;
- орієнтація на використання внутрішніх важелів впливу на процес управління капіталом.

Формування власної капітальної бази є необхідною умовою майбутньої діяльності банку. Тому одна з найсерйозніших проб­лем, що постають перед менеджментом банку, полягає у залу­ченні та підтримці достатнього обсягу власного капіталу.

Власний капітал банку виконує такі функції:

1)захисну;

2)оперативну;

3)регулюючу.

Суть захисної функціїполягає в тому, що капітал служить для захисту коштів вкладників і кредиторів, оскільки збитки від кредит­них, інвестиційних, валютних операцій банку, зловживань, поми­лок списуються за рахунок резервів, які входять до складу капіта­лу. Тобто капітал банку відіграє роль своєрідного буфера, який по­глинає втрати від реалізації різноманітних банківських ризиків.

Ця функція включає гарантування вкладів, захищаючи інтере­си вкладників у разі ліквідації чи банкрутства банку, а також за­безпечує функціонування банку у разі виникнення збитків від по­точної діяльності, що покриваються, як правило, за рахунок поточних прибутків. Захисна функція банківського капіталу є го­ловною протягом всього періоду функціонування банку.

Функція забезпечення оперативної діяльностімає важливе значення під час створення та на початкових етапах функціону­вання банку. В такі періоди за рахунок власного капіталу банку фінансується придбання чи оренда основних фондів, комп'ю­терної та оргтехніки, організаційні заходи щодо створення сис­тем безпеки в банку, запровадження банківських технологій та систем зв'язку. В подальшій діяльності банку функція забезпе­чення оперативної діяльності стає другорядною на відміну від підприємств сфери матеріального виробництва, де вона залиша­ється головною протягом всього періоду діяльності.

Зміст регулюючої функціїкапіталу полягає в тому, що через фіксацію величини власного капіталу або його окремих складо­вих наглядові органи впливають на банківську діяльність та об­межують рівень банківських ризиків. Так, для визначення обов'яз­кових економічних нормативів регулювання діяльності банків, установлених НБУ, показники власного капіталу банку викорис­товуються в десяти із тринадцяти обов'язкових нормативів (крім нормативів ліквідності). Тобто величина капіталу бан­ку суттєво впливає на обсяги та напрями проведення банківських операцій. Власний капітал комерційного банку може також використо­вуватися для участі у власності акціонерних та спільних підпри­ємств.

Банківський капітал неоднорідний за своїм складом і включає основний капітал та додатковий капітал.

Основний капітал(капітал першого рівня) є найстабільнішою частиною власного капіталу банку і відповідно до чинних в Україні нормативних актів [9] включає такі складові:

а)фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;

б)розкриті резерви, створені або збільшені за рахунок нероз­поділеного прибутку банку (резерви, оприлюднені банком у фінансовій звітності), зокрема:

·дивіденди, направлені на збільшення статутного капіталу;

·емісійні різниці — сума перевищення доходів, отриманих від первинної емісії власних акцій та інших корпоративних прав, над їх номіналом;

·резервні фонди, що створюються згідно із законами України;

·загальні резерви, що створюються під невизначений ризик під час проведення банківських операцій;

·прибуток минулих років;

·прибуток минулих років, що очікує затвердження.

Формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися тільки у формі грошових внесків (резидентами України — у гривнях, нерезидентами — у вільноконвертованій іноземній валюті або у гривнях).
Загальна методика аналізу власного капіталу КБ

Власний капітал банку — це величина, яка визначається шля­хом розрахунку. Вона містить ті статті власних коштів (і навіть залучених), які за економічним змістом можуть виконувати функції капіталу банку. Основні елементи власних коштів, тобто основні фонди, створені згідно із законодавством, і ре­зерви, утворені за рахунок внутрішніх джерел з метою підтри­мання діяльності банку, входять і в капітал банку, якщо вони в доповідають таким принципам:

·стабільність;

·субординація стосовно прав кредиторів;

·відсутність фіксованих нарахувань доходів.

Під власним капіталом банку слід розуміти спеціально створювані фонди і резерви, призначені для забезпечення його еко­номічної стабільності та погашення можливих, збитків, які пе­ребувають у користуванні банку впродовж усього періоду його функціонування. Капітал банку містить: статутний капітал, Ре­зервний капітал, засновницький прибуток, нерозподілений прибуток поточного і минулого років, залишений у розпоря­дженні банку, резерви на покриття різноманітних ризиків і виконує ряд найважливіших функцій у діяльності банку.

Власний капітал банку складається із статутного фонду, спе­ціальних фондів банку, загальних резервів, нерозподіленого фінансового результату минулих років, фінансового результату поточного року і фонду переоцінки основних засобів. Статут­ний фонд є основним компонентом власного капіталу банку, а інші елементи в сукупності — додатковими компонентами. При цьому додатковий капітал, за міжнародними стандартами, не може перевищувати основний капітал.

Формула визначення власного капіталу банку така:

К=ОК+ДК

де К— власний капітал банку;

ОК— основний капітал банку;

ДК—додатковий капітал банку.

У фінансовій звітності власний капітал банку являє собою нефіксовану, неконтрактну частину вимог до активів банку. Та­кі вимоги виникають на момент внесення власниками коштів у статутний фонд банку. Тому власний капітал банку можна та­кож обчислювати за формулою:

К=А-З

де К— власний капітал банк);

А — активи банку;

3 — зобов'я­зання банку.

Власний капітал банку є тим фундаментом, на якому будуєть­ся вся споруда банківських операцій. Чим міцніший фундамент, тим міцніший банк. Основними функціями власного капіталу банку є: захисна, регулятивна та оперативна.

Звідси випливає регулятивна функція власного капіталу бан­ку, яка полягає в принципі адекватності або достатності, — об­сяг власного капіталу повинен відповідати обсягу активів банку з урахуванням ступеня їхнього ризику. Ця функція пов'язана із зацікавленням суспільства у підвищенні надійності банківської системи країни. Центральний (національний) банк звичайно регламентує діяльність комерційних банків, виходячи з розміру власного капіталу кожного банку. Як правило, при цьому вста­новлюються вимоги до мінімального розміру статутного фонду і власного капіталу, а також припустимі співвідношення між власним капіталом і активами з метою обмеження кредитних та інвестиційних операцій.

Методи оцінювання достатності банківського капіталу

Величина банківського капіталу істотно впливає на рівень на­дійності та довіри до банку з боку суспільства. Саме тому проб­леми об'єктивного оцінювання величини банківського капіталу та методи визначення його достатності залишаються актуальни­ми як у міжнародній, так і у вітчизняній банківській практиці.

У процесі управління капіталом банку важливе значення має метод оцінювання його вартості. У банківській практиці існує кіль­ка методів обчислення вартості власного капіталу банку.

Метод балансової вартості.Згідно із цим методом усі активи та зобов'язання банку оцінюються в балансі за тією вартістю, яку вони мали на момент придбання або випуску. За основу прийнято бухгалтерську модель, де величина власного капіталу банку ви­значається із базового балансового співвідношення:

A=L+K

де А — активи; L — зобов'язання; К — капітал банку, звідки:

K=A-L

Отже, капітал банку розраховують, виходя­чи з балансової вартості активів та зобов'язань. Такий метод оці­нювання капіталу прийнятний у тому разі, коли балансова та рин­кова вартість активів і зобов'язань банку не дуже різняться між собою. Але з часом дійсна вартість може значно відхилятися від первісної балансової вартості, що призводить до неадекватної оцінки банківського капіталу. У періоди, коли кредити та цінні папери знецінюються, метод оцінювання капіталу за балансовою вартістю не дає надійних результатів для визначення ступеня за­хисту вкладників від ризику.

Метод ринкової вартості.Цей метод полягає в тому, що ак­тиви та зобов'язання банку оцінюють за ринковою вартістю, ви­ходячи з якої розраховують і капітал банку. Такий метод оцінювання банківського капіталу найкорисніший як для інвесторів та вкладників, так і для менеджерів банку. Рин­кова вартість капіталу достатньо точно відбиває реальний рівень захищеності банку від ризику банкрутства. Крім того, розгляду­ваний метод оцінювання є найдинамічнішим, оскільки ринкова вартість активів і зобов'язань, а отже і капіталу, може змінюва­тися щодня. Менеджмент банку має змогу приблизно оцінити зміну ринкової вартості капіталу, виходячи з поточної курсової вартості акцій банку та їх кількості на ринку.

Метод «регулюючих бухгалтерських процедур».Сутність методу полягає в обчисленні розміру капіталу за правилами, які встановлено регулюючими інстанціями. Правила в різних країнах неоднакові, але часто такий підхід є спробою зробити банки на­дійнішими для сторонніх спостерігачів. За методом «регулюючих бухгалтерських процедур» капітал банку розраховується як сума низки складових: акціонерного капіталу, нерозподіленого прибу­тку, резервних фондів, зокрема на покриття кредитних і валют­них ризиків, субординованих зобов'язань і т. ін. Такий підхід має істотні недоліки, котрі полягають у розгляді боргових зо­бов'язань та резервів на покриття збитків як капіталу банку. Саме з цієї причини метод «регулюючих бухгалтерських процедур» критикують зарубіжні економісти.

Питання про рівень достатності капіталу, який забезпечив би довіру до банку з боку вкладників, інвесторів, кредиторів та ор­ганів нагляду, є найсуперечливішим у теорії банківської справи. В економічній літературі це питання називають проблемою адек­ватності капіталу. Термін «адекватність капіталу» містить уяв­лення про банківський капітал як джерело покриття збитків і ві­дображає рівень надійності та ризикованості банку.

Для реєстрації банку необхідно забезпечити мінімальний обо­в'язковий розмір статутного капіталу і підтримувати встановлені нормативи достатності капіталу впродовж усього періоду діяль­ності.

 

 

3. Зростання ризикованості банківської діяльності в умовах трансформації економіки, зростання її обсягів та поява різноманітних форм зумовлюють необхідність пошуку джерел формування власного капіталу банків задля збільшення обсягу його ресурсної бази. З урахуванням вимог регулюючих органів, для розширення можливостей здійснення активних операцій більшість банків прагне до нарощення обсягу власного капіталу. Тому вирішення проблем та завдань, пов'язаних з формуванням власного капіталу банку є досить актуальною науковою проблемою, яка має безперечне практичне значення.

Подальший аналіз буде здійснений у вигляді дослідження власного капіталу банківської системи України у розрізі груп банків за 2013 рік.

«Структура власного капіталу банківської системи України у 2013 році » Табл. 2

Балансові показники Група 1 Група 2 Група 3 Група 4
1.01 1.07 1.01 1.07 1.01 1.07 1.01 1.07
Статутний капітал   93,83 94,014 41,86 42,27 17,28 17,023 23,25 23,77
Емісійні різниці   6,66 6,68 4,39 5,045 0,362 0,362 0,268 0,268
Незареєстровані внески до статутного капіталу   4,61 0,241 0,769 0,519 1,34 0,114 0,647
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)   -19,23 -13,8 -18,98 -20,98 -8,55 -7,61 -4,176 -3,956
Резервні та інші фонди банку   13,74 6,63 2,50 2,54 0,907 0,986 2,072 2,144
Резерви переоцінки   9,37 9,60 1,19 1,19 0,945 0,932 1,59 1,636
Усього власного капіталу   104,38 107,68 31,21 30,85 11,465 13,032 23,128 24,510

 

Згідно зі статистичних даних НБУ протягом 6-ти місяців 2013 року практично всі групи банків нарощували статутний капітал(приріст близько 1 %). Нарощення статутного капіталу перших двох груп банків, повязно з розширенням їхньої діяльності, четвертої групи з метою дотримання мінімальних вимог, щода капіталу НБУ. Нарощування статутного капіталу банків України забезпечувалось за рахунок інвестицій вітчизняних та зарубіжних інвесторів. На позитивну оцінку заслуговує факт. тенденції до збільшення власного капіталу банків за рахунок коштів вітчизняних інвесторів (особливо це стосується малих банків, які належать до четвертої групи), адже в цьому випадку підвищення рівня капіталізації може посилити зацікавленість інвесторів у ефективному використанні ресурсів банківських установ, зміцненні їх фінансового стану і якості активів та дасть можливість розширити обсяги кредитування вітчизняної економіки.Емісійні різниці по всім групам банків фактично не змінювалися.
Також за 2 квартали 2013 рр зменшуються непокриті збитки практично всіх груп українських банків, що зумовлено насамперед підвишенням фінансової стабілізації банківської системи.

Протягом останніх років значне місце у структурі власного капіталу зайняв субординований борг, позитивну роль якого відзначають більшість фахівців. Законодавство України визначає субординований борг як звичайні незабезпечені банком боргові капітальні інструменти, які за умовою договору не можуть бути забрані з банку раніше, ніж через 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій всіх інших кредиторів.

За економічною сутністю субординований борг повинен належати до зобов’язань банків. Однак, оскільки зазначені зобов’язання мають характер підпорядкованих, тобто зобов’язань другої черги, банки можуть використовувати їх для поповнення власного капіталу. Саме тому закон України “Про банки і банківську діяльність” трактує субординований борг як гібридні капітальні інструменти, яким характерні ознаки і власного капіталу, і зобов’язань.

Залучення коштів на умовах субординованого боргу може відбуватися у вигляді як позик, кредитів, депозитів юридичних осіб, тобто шляхом укладення прямих договорів між банком та інвестором, так і шляхом випуску банком облігацій. Мінімальна сума залучених коштів на умовах субординованого боргу шляхом випуску облігацій для врахування цих коштів до капіталу банку становить 100 тис. грн. На суму понад 2 млн. грн. кошти залучаються шляхом укладання прямих договорів.

Відповідно до законодавства сума субординованого боргу, що включається у власний капітал банку, не може перевищувати 50% від основного капіталу із щорічним зменшенням на 20% від його первинної вартості. Проте законом України “Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи” від 23 червня 2009 р. визначено, що на період із 1.11.2009 до 1.01.2012 гранична сума коштів, залучених на умовах субординованого боргу, підвищується до 100% від основного капіталу банку. Кошти, залучені у цей період на умовах субординованого боргу, зараховуються до капіталу банку у повному обсязі без урахування обмежень, встановлених до додаткового капіталу.

Запровадження цієї норми активізувало процес капіталізації банків. Проте в умовах недостатніх обсягів економічної діяльності в Україні та посилення загрози розгортання другої хвилі глобальної економічної кризи забезпечити необхідну капіталізацію банків до кінця 2011 р. було неможливо. Тому наприкінці 2011 р. Комітетом з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики Верховної Ради України було запропоновано продовжити до 1.01.2014 термін дії вищезгаданого закону з метою недопущення процесу декапіталізації банків.

Внесення таких коректив дасть змогу банкам виконати вимоги щодо нарощення капіталу та сприятиме ефективному розвитку банківської системи в посткризовий період..

Динаміка обсягу субординованого боргу українських банків за 2006–2013 рр., млн. грн. Рис.2

Починаючи з 2009 р., тобто з моменту прийняття закону, спостерігається стрімке збільшення обсягу субординованого боргу українських банків – більш ніж на 12 млрд. грн. порівняно з 2008 р. В наступні роки тенденція до нарощення обсягу субординованого боргу українськими банками зберігається, досягнувши показника 34638 млн. грн. у 2013 р.

Залучення субординованого боргу для українських банків є виправданим з таких міркувань:

- по-перше, відбувається збільшення капітальної бази банку без збільшення кількості його власників;

- по-друге, субординовані зобов'язання є дешевшим джерелом формування власного капіталу порівняно з емісією акцій і відповідно менш ризиковим;

- відсотки за субординованим боргом сплачуються за рахунок збільшення валових витрат;

- інвестиційні ризики суб'єктів ринку обмежені у часі, оскільки кошти субординованого боргу залучаються на довгостроковій основі [3, с. 18].

Водночас варто врахувати й недоліки, які притаманні цьому джерелу нарощення власного капіталу банку. В результаті амортизації субординованого боргу погіршується співвідношення між власним капіталом і зобов'язаннями банку, а це знижує його надійність і обмежує можливості збільшення доходів та прибутку.

Залучення коштів субординованого боргу у формі облігацій залежить від кон'юнктури ринку, курсу цінних паперів. До того ж банк несе додаткові витрати з організації, розміщення й реєстрації випуску субординованих облігацій згідно з вимогами нормативно-правових актів НБУ та Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Також необхідно звернути увагу на те, що збільшення власного капіталу за рахунок субординованого боргу є лише тимчасовим вирішенням проблеми капіталізації банківської системи, оскільки сума таких зобов'язань зараховується до складу додаткового власного капіталу банку тільки протягом п'яти років із щорічною їх амортизацією.

Таким чином, отримані результати внаслідок здійснення аналізу власного капіталу українських банків свідчать про нарощення обсягу власного капіталу насамперед за рахунок статутного капіталу та субординованого боргу, незважаючи на ряд недоліків, які йому притаманні. Також в роботі подано структуру власного капіталу в розрізі окремих груп банків і з’ясовано, що збільшення обсягу статутного капіталу банками перших трьох груп здійснено з метою розширення масштабів діяльності, а банки четвертої групи нарощували статутний капітал з метою виконання законодавчо встановлених вимог щодо мінімального розміру статутного та регулятивних капіталів.

Далі мною буде здійснено аналіз власного капіталу ПАТ ПРОМЕКОНОМБАНКУ за допомогою методу коефіцієнтів.

Аналізуючи стан власного капіталу банків, використовують різні види та методи аналізу. Серед них важливе місце посідає метод коефіцієнтів, за допомогою якого виявляють кількісний взаємозв'язок між різними статтями, классами чи групами статей балансу.
Власний капітал банку, виходячи з функцій, які він виконує, посідає важливе місце в системі показників, що характеризують фінансовий стан банку. Одним із показників, що характеризує стан власного капіталу, особливо під час створення банку, є мінімальний розмір статутного капіталу. Однак заведено вважати, що у процесі подальшого функціонування банку його статутний капітал перестає відігравати вирішальне значення як перманентна складова власного банківського капіталу, а відтак його питома вага, за інших рівних умов, в сукупному власному капіталі поступово зменшується. Натомість збільшується питома вага інших елементів власного капіталу банку. Проте нехтувати показником мінімального розміру статутного капіталу не слід: чим більший розмір статутного капіталу, тим фінансово стійкішим вважається банк.
Однак складність визначення достатності власного капіталу полягає в розрахунку не абсолютного, а відносного його розміру. Саме відносні показники достатності власного капіталу є провідними в системі аналізу фінансової стійкості банку.

Коефіцієнт фінансової незалежності ПРОМЕКНОМБАНКУ співвідношення власного капіталу (ВК) та залучених коштів (ЗК), вказує на відсоток власних коштів до зобов’язань банку.

К2011=63 864/316 879= 20,1%

К2012= 80 629/377 418=21,3%

К2013=110011/511105=21,5%

Оптимальним вважається значення показника у межах 15-20 %. Нормативу вдалося дотриматися лише у 2011 році (20,1%) у 2012-2013 роках відбулося перевищення нормативного значення коефіцієнту на (1,3-1,5 %). Дана ситуація відображає проблеми з ліквідністю Промекономбанку, що зумовлена зростанням частки зобов’язань та зменшенням власного капіталу.

Наступним визначимо норматив адекватності регулятивного капіталу (платоспроможності або коефіцієнт Кука) визначається як співвідношення регулятивного власного капіталу (РВК) до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених на відповідні коефіцієнти
ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями (А3): Кб =(РВК/Аз)х100%;

РВК= ОК+ ДК-В
де РВК — регулятивний власний капітал банку;
ОК — основний капітал, зменшений на суму недосформованих резервів за активними операціями банку;
ДК — додатковий капітал банку;
В — відвернення

РВК2011 =63 264+61 160-0=124424

РВК2012 =70 055+61 142-0=131197

РВК2013=93 461+49148=142609
Кб 2011= (124424/380 743)*100%=32,6%
Кб 2012 = (131197/458 047)*100%=28,6%
Кб 2013 =(142609/621 116)*100% =22,9%

Нормативне значення Кб має бути (залежно від строку діяльності банку) не менше 8 %, 12 або 15 %, тобто на кожні 100 одиниць потенційних збитків банк повинен мати відповідно не менше 8, 12 або 15 одиниць власного капіталу. На 2013 рік значння коефіцієнта значно перевищує нормативне, що свідчить про можливістю покриття збитків за рахунок власного капіталу.
Коефіцієнт захищеності власного капіталу банку

Вказує на співвідношення основних засобів (ОЗ) та власного капіталу банку. Як правило коефіцієнт не має якихось обмежень у коливанні, але аналітики використовують його при з’ясуванні причин низького рівня ліквідності.

К = ОЗ * 100%;
ВК

К2011 = (15 007/63 864)*100% =23,5%
К2012 = (14 332/80 629)*100%= 17,7%
К20123 = (13 689/110011)*100= 12,4%
З точки зору інвестора та клієнта банку важливим фінансовим показником діяльності банку є коефіцієнт рентабельності статутного капіталу, що вказує на кількість грошових одиниць прибутку, що приходиться на одну

грошову одиницю внеску у статутний капітал. Проте такий коефіцієнт має індикативний та теоретичний зміст, особливо якщо банк випускав привілейовані акції. Звісно при розрахунках потрібно враховувати чистий прибуток після сплати податків. Також при проведенні банком постійної дивідендної політики чистий прибуток можна скоригувати на коефіцієнт дивідендних виплат.

К2011= 7 883/76200*100%=10,3%
К2012 = 665/ 92 300*100% = 0,7%

К2013 =665/ 92 300*100% = 0,7%

Як показує аналіз в останні два роки рентабельність статутного капіталу Промекономбанку значно зменшилася, що пов’язано із збитковістю діяльності банку та як наслідок зменшенням чистого прибутку.

Важливим показником, який характеризує власний капітал банку є мультиплікатор

капіталу. Він відображає фінансовий важіль або політику в галузі фінансування: вибір

джерел формування банківських ресурсів (боргові зобов'язання чи акціонерний капітал).

Коефіцієнт капіталізації банку можна визначити як співвідношення капіталу та пасивів.
Згідно закону України «Про банки і банківську діяльність» капітал банку - власні кошти, залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов'язань;
К2011 = (380 743-316 879) =63864

К2012 = (458 047-377 418)= 80629

К2013 = (621 116-511 105) =110011

Кк2011 = 63864/380 743 =0,167

Кк2012 =80629/ 458 047 =0,176

Кк2013 =110011/621 116 =0,177

Темп приросту капіталу
Тп 2012 = (
80629-63864)/ 80629*100% =20,8%;
Тп 2013 = (110011-80629)/110011 *100%=26,7%

Можна зробити висновок, що за останні три роки коефіценти капіталізації, покриття, та темп приросту капіталу зростали, що свідчить про позитивну фінансову динаміку банку в останні три роки.
Далі визначимо показники, що характеризують ефективність використання капіталу, тобто не лише його достатність та кількісне збільшення, а якісну сторону капіталу банку, зокрема дохідність капіталу, мультиплікатор капіталу, емісійний дохід, чистий прибуток на одну акцію

1.Дохідність капіталу (Чистий прибуток/власний капітал)

К2011 = = 7 883/63864*100% =12,3%;
К2012= 665/80629*100% =0,82%

К2013 = 665/ 110011 *100% =0,60%

Мультиплікатор (М) капіталу обчислюється як відношення суми загальних активів (А) до власного капіталу банку (ВК):

Отже, мультиплікатор капіталу є прямим показником фінансового важеля банку. Він показує, яку кількість гривні активів повинна забезпечувати кожна гривня власного капіталу (тобто коштів власників банку) і відповідно яка частка банківських ресурсів може бути сформована у формі боргових зобов'язань. Оскільки власний капітал повинен покривати збитки за активами банку, то чим вищий рівень мультиплікатора, тим вищий

ступінь ризику банкрутства банку. Водночас чим вищий мультиплікатор, тим вищий потенціал банку для більш високих виплат своїм власникам (акціонерам).
М2011 = =380 743/63 864= 5,96

М2012 = 458 047/80 629=5,68
М2013 = 621 116/110 011=5,64

Чистий прибуток на одну акцію (ЧП/ К-ть акцій)

К2011 = 7 883/76 200 =0,10

К2012 = 665/92 300 =0,007

К2013=0,01

Проаналізовані показники свідчать про низхідну тенденцію падіння, починаючи від щорічного спаду показників доходності капіталу та закінчуючи показникам прибутковості акцій, тому досліджуваний банк слід віднести до четвертої групи банків. До її входять банки, яким необхідно вжити заходи щодо підвищення ефективності використання капіталу.
Після визначення якісної характеристики капіталу потрібно звернути увагу на якість управління активами, оскільки серед функцій капіталу є формування джерел для активних операцій. Саме тому важливо визначити, яким чином капітал використовується для активних операцій та яка роль у цих процесах належить безпосередньо капіталу. Враховуючи це до третьої групи показників, які характеризують якість управління капіталом, необхідно віднести дохідність активів, коефіцієнт співвідношення приросту капіталу та активів, відкориговану на ризик прибутковість капіталу.

Дохідність активів (Кда) = ЧП/Активи*100%;

Кда 2011 = (7 883/380 743)*100% =2,07%
Кда 2012 =(665/458 047)*100% =0,14 %
Кда 2013 = (665/621 116) *100% =0,10%

Приріст активів (Тпа)
Тпа 2012 = (458 047-380 743)/ 458 047 *100% =16,8%;
Тпа 2013 = (621 116-458 047)/ 621 116*100% =26,2%

Коефіцієнт співвідношення приросту капіталу та активів (К) = Тпк/ Тпа;

К2012 = 20,8/16,8=1,24%
К2013 = 26,7/26,2=1,01%

Відкоригована на ризик прибутковість капіталу у 2011 році становила 10,3 % , у 2012 році даний показник значно зменшився і становив 0,62%, у 2013 році становив 0,41 %.
Отже, після проведеного аналізу можна стверджувати, що якість управління активами та використання капіталу для активних операцій перебуває на досить низькому рівні, про що свідчить низхідна динаміка коефіцієнтів(співвідношення приросту капіталу та активів, дохідності активів,

відкориговану на ризик прибутковість капіталу).

 

4. В процесі здійсненого аналізу управління власним капіталом Промекономбанку було виявлено ряд проблем, а саме:

1. Проблеми з ліквідністю, низька рентабельність власного капіталу, зменшення мультиплікатору капіталу та дохідності акцій. Також значно зменшилася якісь управління активами.

Проблеми з ліквідністю досліджуваного банку, викликали наступні чинники — “ якість активів та пасивів ” проявляється у тому, що позитивна

динаміка кредитування знижує обсяг високоліквідних активів, спрямовуючи їх у більш ризиковані. Тобто, керуючись прагненням до максимізації прибутку,

банк не приділяв достатньої уваги управлінню ризиками, що

передбачає визначення основних зовнішніх і внутрішніх ризиків, які можуть

негативно вплинути на кінцевий результат, а саме: кредитний ризик, процентний ризик, ризик ліквідності тощо. Тому, у загальній структурі вимог відбулося зростання частки про термінованої заборгованості за кредити). Все це впливає на порушення ліквідності через неузгодженість між термінами погашень наявних активів і пасивів. Важливо зазначити, що попит на ліквідні кошти рідко дорівнює їхній пропозиції, тобто виникає незбалансованість між термінами погашення та обсягами активів і пасивів.

— зменшення довіри з боку населення є досить вагомою причино зменшення рівня ліквідності банку;

Загалом чинники,які впливають на ліквідність банківських установ можна поділити на два види: зовнішні та внутрішні.

На відміну від внутрішніх чинників, зовнішні є неконтрольованими зі сторони банку. Через це особливої уваги набуває аналіз і прогнозування впливу зовнішніх чинників.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...