Главная Обратная связь

Дисциплины:






В.06.9 Краснуха без ускладнень 2 страница



 

2. Етіотропна терапія:

- римантадин – ефективний при грипі А, призначається дітям старше 7 років в перші 2 дні захворювання протягом 3-5 днів;

- пролонговані форми римантадину (римантадин-полісахаридні комплекси ) дітям старше 1 року.

- осельтамавір – ефективний при грипі А та В, призначається дітям старше 12 років в перші 2 дні захворювання, протягом 5 днів;

- індуктори ендогенного інтерферону;

- в тяжких випадках – нормальний людський імуноглобулін з високим вмістом протигрипозних антитіл: дітям до 2 років -1,5 мл, 2-7 років – 3 мл, старше 7 років – 4,5-6 мл.

 

3. Синдромальна терапія проводиться згідно відповідних протоколів лікування:

гіпертермічний, судомний, геморагічний, астматичний, синдром крупу та ін.

Показання до призначення антибіотиків при грипі:

- приєднання ускладнень (середній отит, синусит, гострий тонзиліт, бронхіт, пневмонія, які викликані хламідіями, мікоплазмою та бактеріальними збудниками).

Звичайно використовують пеніцилін, амінопеніциліни, особливо ті, що захищені від дії бета-лактамаз мікробів клавулоновою кислотою чи сульбактамом, цефалоспорини, макроліди.

 

Профілактика грипу:

На сьогодні для специфічної профілактики грипу використовують римантадин, арбідол, рекомбінантні інтерферони, спліт та субодиничні вакцини.

Показання до обов’язкової вакцинації дітей проти грипу:

- діти з хронічними захворюваннями бронхо-легеневого тракту;

- діти з хворобами серця із зміненою гемодинамікою;

- діти з гемолітичними анеміями;

- діти з цукровим діабетом;

- діти, які отримують імуносупресивну терапію;

- діти з метаболічними захворюваннями;

- діти з хронічними захворюваннями нирок;

- діти, які отримують аспіринову терапію у зв’язку з ревматоїдним артритом, тощо;

- діти з ВІЛ-інфекцією;

- діти, які знаходяться у закритих дитячих установах.

Вакцина проти грипу повинна вводитися за 1-1,5 місяці до сезонного підйому захворюваності на грип (вересень-листопад).

Всім іншим особам вакцинація проти грипу може проводитися чи за виробничою необхідністю чи за бажанням.

 

 

ПРОТОКОЛ

ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ГОСТРИХ РЕСПІРАТОРНИХ ВІРУСНИХ ІНФЕКЦІЙ У ДІТЕЙ

Гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ)– це група вірусних інфекцій, яка характеризується і переважним ураженням слизових оболонок дихальних шляхів та кон’юнктиви.

Шифр МКХ – 10 –

J00–J06 Гострі респіраторні інфекції верхніх дихальних шляхів

J 10–J 18 Грип та пневмонія

J 20-J22 Інші гострі респіраторні інфекції нижніх дихальних шляхів

У випадках, коли респіраторна патологія відноситься більш, ніж до однієї локалізації процесу, тоді вона має класифікуватися за ознакою анатомічної локалізації.



При необхідності ідентифікувати інфекційний агент використовується додатковий код (В95–В97)

В97.0 Аденовіруси як причина хвороб

В97.1 Ентеровіруси як причина хвороб

В97.2 Коронавіруси як причина хвороб

В97.4 Респіраторно – синцитіальний вірус як причина хвороб

В97.5 Реовіруси як причина хвороб

В97.6 Парвовіруси як причина хвороб

В.97.8 Інші вірусні агенти як причина хвороб

В34.0 Аденовірусні інфекції, неуточнені

В34.1 Ентеровірусні інфекції неуточнені

В34.2 Коронавірусні інфекції неуточнені

В34.3 Парвовірусні інфекції, неуточнені

В34.8 Інші вірусні інфекції неуточненої локалізації

В34.9 Вірусна інфекція, неуточнена.

 

ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ:

КЛІНІЧНІ:

- катаральний синдром (закладеність носа, виділення з носа, часто рясні, біль у горлі, гіперемія зіву, гіперемія та зернистість задньої стінки глотки, можлива сиплість голосу, сухий чи з виділенням харкотиння кашель, гіперемія кон’юнктив).

- помірно виражене порушення загального самопочуття (головний біль, зниження апетиту, млявість, адинамія).

 

ПАРАКЛІНІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ:

1. Виявлення антигену вірусу із змиву з носоглотки за допомогою реакції імунофлуоресценції;

2. Виявлення антитіл до вірусу за допомогою реакції зв’язування комплементу та реакції гальмування гемаглютинації. Використовують метод парних сивороток, коли враховується наростання титру антитіл в 4 рази протягом 10-14 днів.

Етіологічний діагноз виставляється лише після лабораторної розшифровки. При її відсутності ставиться діагноз „ГРВІ” з вказанням провідного клінічного синдрому.

 

ЛІКУВАННЯ:

1. Базисна терапія.

Всім хворим на ГРВІ, незалежно від тяжкості хвороби, призначають:

- ліжковий режим до нормалізації температури;

- молочно-рослинну, збагачену вітамінами дієту;

- вживання великої кількості рідини, включаючи чай з лимоном, малиною, лужні мінеральні води, соки, морси тощо;

- при закладенні носу у дітей до 6 місяців зволожують слизову оболонку носа фізіологічним розчином натрію хлориду. Дітям старше 6 місяців можна призначати судинозвужувальні дитячі краплі для носа, але застосовувати їх не довше 3 днів;

- при сухому, болісному кашлі призначають протикашльові засоби (декстраметорфан та ін.);

- при вологому кашлі з важким виділенням харкотиння – муколітичні препарати (амброксол, ацетилцистеїн, гвайфенозин тощо);

- при довготривалому кашлі – грудні збори (корінь алтея, лист мати-й-мачухи, соснові бруньки та ін.);

- температуру тіла необхідно знижувати, коли вона перевищує 38,5-39 град.С. Але дітям віком до 2 місяців, а також з перинатальною енцефалопатією, судомами в анамнезі та важким захворюванням серця треба постійно проводити контроль гарячки, не допускати підвищення температури тіла вище 38 град.С. Призначають антипіретики у вікових дозах (парацетамол, ібупрофен тощо). Дітям до 12 років протипоказане застосування ацетилсаліцилової кислоти з метою зниження температури.

 

2. Противірусна терапія.

- можливе застосування арбідолу, тілорону, інозину, пранобексу.

 

3. Синдромальна терапія проводиться згідно відповідних протоколів:

бронхіоліт;

гостра дихальна недостатність;

серцева недостатність;

синдром крупу.

 

 

Показання до призначення антибіотиків при ГРВІ:

- приєднання ускладнень (середній отит, синусит, гострий тонзиліт, бронхіт, пневмонія, які викликані хламідіями, мікоплазмою та бактеріальними збудниками).

Звичайно використовують пеніцилін, амінопеніциліни, особливо ті, що захищені від дії бета-лактамаз мікробів клавулоновою кислотою чи сульбактамом, цефалоспорини, макроліди.

 

Профілактика ГРВІ:

Для профілактики гострих респіраторних вірусних захворювань можна використовувати арбідол, рекомбінантні a- інтерферони для назального введення, рослинні адаптогени (ехіноцея, елеутерокок та інші) в комбінації з полівітамінами, під час контакту з хворим показане використання марлевих респіраторів, часте миття рук, полоскання рота та горла.

 

 

УСКЛАДНЕННЯ:

(лікування згідно відповідних протоколів)

- пневмонія, ангіна, синусити, отит,

- синдром крупу,

- гостра дихальна недостатність,

- судомний синдром,

- гіпертермічний синдром.


ПРОТОКОЛ

ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ГЕРПЕТИЧНОГО

ЕНЦЕФАЛІТУ У ДІТЕЙ

Герпетичний енцефаліт викликається вірусами простого герпесу (HSV).

Шифр МКХ-10 –

В00.4 Герпетичний енцефаліт

ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ:

КЛІНІЧНІ:

- початок гострий;

- загальноінфекційний синдром: лихоманка, в’ялість;

- загальномозкові симптоми: клоніко-тонічні судоми і розлад свідомості різного ступеня – від сопору до коми;

- психоневрологічні симптоми: неадекватна поведінка, дезорієнтація, негативізм, амнезія, апраксія, агнезія;

- прояви внутрішньочерепної гіпертензії - нудота, блювання головний біль;

- вогнищеві симптоми враження різних відділів ЦНС;

- може бути поступовий розвиток хвороби.

ПАРАКЛІНІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ:

1. Дослідження ліквору (виключення менінгіту).

2. Визначення антитіл класів Ig M і G до вірусу простого герпесу (HSV) в сироватці крові і лікворі методом ІФА.

3. Дослідження вірусної ДНК в лікворі і крові методом ПЛР (полімеразної ланцюгової реакції).

4. Вірусологічне дослідження (ізоляція ВПГ у культурах клітин, курячих ембріонах, або на лабораторних тваринах (миші, кролі).

5. МРТ головного мозку (дифузні ураження, переважно у скроневих і лобних долях).

6. Електроенцефалограма (високоамплітудна повільнохвильова активність, переважно у скронево-лобних відведеннях).

ЛІКУВАННЯ

1. Обов’язкова госпіталізація у відділення нейроінфекцій чи реанімаційне.

2. Антивірусна терапія.

При встановленні діагнозу енцефаліту до уточнення етіології невідкладно призначається антигерпетична терапія – препарати ацикловіру.

АцикловірПризначається з розрахунку 30-60 мг/кг на добу в 3 прийоми протягом 14-21 дня, вводиться внутрішньовенно крапельно.

3.Патогенетична терапія:

- лікування набряку головного мозку (дивись відповідний протокол лікування);

- при загрозі приєднання бактеріальної мікрофлори необхідно використовувати антибіотикив вікових дозах за загальноприйнятими схемами із груп цефалоспоринів ІІІ покоління та аміноглікозидів ІІІ покоління;

- протисудомна терапія (дивись протокол лікування судомного синдрому).

4.На етапі реабілітації:

- ноотропні препарати ,

- судинні препарати:пентоксифілін, ніцерголін, тощо.

 


7. ПРОТОКОЛ

ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ІНВАЗИВНИХ ІНФЕКЦІЙНИХ ДІАРЕЙ У ДІТЕЙ

Інвазивні інфекційні діареї– це група інфекційних захворювань переважно бактеріальної чи паразитарної етіології, які характеризуються фекально-оральним шляхом передачі та переважним ураженням шлунково-кишкового тракту.

Шифр МКХ –10 –

А00-А09 Кишкові інфекційні хвороби

А01 Тиф та паратиф

А02 Інші сальмонельозні інфекції

А03 Шигельоз

А04 Інші бактеріальні кишкові інфекції

Найчастіші збудники інвазивних інфекційних діарей у дітей:

Бактерії:

- Shigella;

- Salmonella;

- Echerichia coli ( ентероінвазивні та ентерогеморагічні штами)

- Yersinia enterocolitica;

- Campylobacter;

- Clostridium;

Простійші:

- Balantidium;

- Etmoeba histolytica.

ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ:

КЛІНІЧНІ:

- гострий початок;

- підвищення температури тіла до 38-40 С;

- симптоми інфекційного токсикозу, можливий розвиток токсичної енцефалопатії (порушення свідомості, судоми);

- блювота;

- переймоподібні болі в животі;

- тенезми чи еквіваленти тенезмів;

- спазмована сигмоподібна, ободова кишка;

- рідкий малокаловий стілець, часто зеленого кольору;

- в випорожненнях домішки слизу, крові, рідко гною.

Критерії тяжкості:

- вираженість симптомів інтоксикації;

- характер, частота випорожнень, наявність гемоколіту;

- інтенсивність болю в животі;

- наявність та характер ускладнень.

ПАРАКЛІНІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ:

1. Копрограма (слиз, лейкоцити, еритроцити, клітини циліндричного епітелію);

2. Посів калу (при сальмонельозі – додатково сечі, крові);

3. Реакція аглютинації, реакція пасивної гемаглютинації (наростання титру антитіл у динаміці). Доцільно проводити у дітей старше 1 року при відсутності позитивних результатів бактеріологічних досліджень.

ЛІКУВАННЯ

1. Антибактеріальна терапія.

Показання до антибактеріальної терапії:

1. Всі тяжкі форми захворювання незалежно від етіології та віку дитини;

2. Гемоколіт незалежно від віку дитини та тяжкості захворювання;

3. При середньо-тяжких формах захворювання:

- діти до 1 року;

Діти старше 1 року життя з:

- імунодефіцитними станами;

- ВІЛ-інфіковані діти;

- діти, які знаходяться на імуносупресивній терапії;

- діти з гемолітичними анеміями ;

- шигельози, амебіаз;

- при наявності вторинних бактеріальних ускладнень;

- при наявності позакишкових вогнищ інфекції.

При легких формах захворювання:

Діти 1 року життя з:

- імунодефіцитними станами;

- ВІЛ-інфіковані;

- діти з гемолітичними анеміями;

- шигельози, амебіаз;

- при наявності вторинних бактеріальних ускладнень.

Ан Антибактеріальна терапія не показана при інвазивних кишкових інфекціях:

1. Хворим з легкими формами інфекцій, крім тих, що перелічені попередньо;

2. Хворим із стертими формами;

3. При бактерійному носійстві любої етіології (транзиторне, постінфекційне);

4. Хворим із дисфукцією шлунково-кишкового тракту, які пов’язані з наслідками ГКІ (дисбіоз кишечнику, лактазна недостатність, синдром целіакії, вторинні ферментопатії тощо).

Антибактеріальні препарати 1 ряду призначаються: при легких і середньо-тяжких формах захворювання емпіричним шляхом при першій зустрічі з хворим.

До них відносяться:

5. препарати нітрофуранового ряду;

6. триметоприм/сульфаметаксазол;

Антибактеріальні препарати 2 ряду призначаються: при неефективності препаратів 1 ряду, при середньотяжких і тяжких формах, при пізній госпіталізації в якості стартових препаратів, переважно в стаціонарі.

До них відносяться:

7. препарати налідіксової кислоти;

8. аміноглікозиди 2 покоління (амікацин, нетилмецин), крім сальмонельоза;

Антибактеріальні препарати 3 ряду призначаються: при тяжких формах, при середньо-тяжких формах у дітей з імунодефіцитними станами, дітям з будинків немовлят, які народилися від батьків наркоманів та алкоголіків, при неефективності препаратів 2 ряду, при виникненні вторинних бактеріальних ускладнень, наявності позакишкових вогнищ інфекції, при підозрі на госпітальні форми інфекції; тільки в стаціонарі.

До них відносяться:

9. аміно пеніциліни, захищені від бета-лактамазної активності збудників

( при наявності чутливої флори до них);

10. цефалоспорини 3 покоління (цефотаксим, цефтриаксон);

11. карбопенеми (іміпенем, меропенем);

12. фторхінолони (тільки по життєвим показанням).

При тяжких септичних формах - можливе поєднане застосування 2-3 антибіотиків:

13. цефалоспорини Ш покоління + аміноглікозиди;

14. аміно пеніциліни, захищені від дії бета-лактамаз + аміноглікозиди.

Курс антибактеріальної терапії – 5-7 днів.

При лямбліозі, амебіазі, балантідіазі – метранідазол.

Показанням до заміни препарату є - його неефективність протягом 3 днів. При септичних формах (сальмонельоз, ієрсиніоз, кампілобактеріоз) – лікуються згідно протоколу лікування сепсису.

2. Регідратаційна терапія - при інвазивних ГКІ дегітратація організму дитини зустрічається відносно рідко. При її наявності перевагу віддають оральним методам регідратації з використанням глюкозо- сольових розчинів.

3.Дезінтоксикаційна терапія - проводиться при наявності симптомів інфекційного токсикозу. При легких та середньотяжких формах для цієї мети використовують розчини для оральної регідратації. При тяжких формах - застосовують внутришньовенне введення ізотонічних розчинів глюкози, ізотонічного розчину натрію хлориду, колоїдні розчини (декстрани).

4. Допоміжна терапія:

а) Ентеросорбція:перевага надається сілакатним сорбентам, які призначаються з перших днів захворювання. Курс ентеросорбції при ГКІ – 5-7 днів.

Критерієм ранньої відміни препарату є нормалізація випорожнень чи затримка випорожнень протягом 2 діб.

б) Пробіотикотерапія:в якості етіотропних засобів при відсутності антибактеріальних препаратів у призначеннях.

Курс пробіотикотерапії в гострому періоді ГКІ триває 5 - 10 днів. Пробіотикотерапія також показана в періоді реконвалисценції ГКІ фізіологічними пробіотиками ( в своєму складі містять нормальну мікрофлору) з метою відновлення мікрофлори кишечника протягом 3 - 4 тижнів.

в) Ферментотерапія: призначається в стадії реконвалисценції при наявності ознак дисферментемії у дітей, які перехворіли на ГКІ. Використовують препарати з ферментів підшлункової залози (панкреатин тощо).

Курс ферментотерапії 2 - 3 тижні.

5. Дієтотерапія.

В гострому періоді ГКІ рекомендується зменшення добового об’єму їжі на 1\3 - 1\4. Можливе збільшення кратності годувань до 8-10 на добу у дітей грудного віку та при позивах на блювоту. На сьогодні найбільш фізіологічним вважається раннє, поступове відновлення харчування. Відновлення якісного та кількісного складу їжі здійснюється в максимально можливі короткі строки.

У дітей старшого віку рекомендується дотримуватися щадної дієти, з раціону виключається цільне молоко, їжа багата на вуглеводи, жирна, смажена, копчена, груба їжа.

У дітей 1 року життя вигодовування грудним молоком повинно зберігатися. Дітям на штучному вигодовуванні в гострому періоді ГКІ залишають звичайні адаптовані молочні суміші. При можливості проведення годування низьколактозними сумішами. Можна призначати печені яблука, кисломолочні продукти, картопляне, моркв’яне пюре на воді. Введення в раціон харчування продуктів багатих на пектинові речовини (печені яблука, банани, яблучне пюре).

УСКЛАДНЕННЯ (лікування проводиться згідно відповідних протоколів):

- Випадіння слизової оболонки прямої кишки;

- Кишкові кровотечі;

- Перфорація кишкових виразок;

- Перитоніт;

- Інвагінація кишечнику;

- Тріщини заднього проходу;

- Ерозії заднього проходу;

- Парез кишечнику;

- Синдром токсико-ексикозу;

- Синдром нейротоксикозу;

- Гострий набряк-набухання головного мозку;

- Судомний синдром;

- Приєднання вторинної бактеріальної інфекції та розвиток отиту, пневмонії, інфекції сечовивідних шляхів, стоматиту тощо;

- Інфекційно-токсичний шок;

- Гостра ниркова недостатність;

- ДВЗ – синдром.

- Дисбіоз кишечнику.

 


 

ПРОТОКОЛ

 

ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ СЕКРЕТОРНИХ ІНФЕКЦІЙНИХ ДІАРЕЙ У ДІТЕЙ

 

Секреторні інфекційні діареї – це група інфекційних захворювань переважно вірусної, рідше бактеріальної етіології, які характеризуються фекально-оральним шляхом передачі і переважним ураженням тонкого кишечнику.

Шифр МКХ –10 –

А00 Холера

А04.0 Ентеропатогенна інфекція, спричинена Echerichia coli

А04.1 Ентеротоксигенна інфекція, спричинена Echerichia coli

А08 Вірусні та інші уточнені кишкові інфекції

А08.0 Ротавірусний ентерит

А08.2 Аденовірусний ентерит

А08.3 Інший вірусний ентерит

А08.4 Вірусна кишкова інфекція, неуточнена

А08.5 Інші уточнені кишкові інфекції

Найчастіші збудники секреторних інфекційних діарей у дітей:

Віруси:

- Rotavirus;

- Adenovirus;

- Astrovirus;

- Сoronavirus;

- Calicivirus;

- Reovirus;

Бактерії:

- Vibrio сholerаe;

- Salmonella;

- Echerichia coli (ентеропатогенні, ентеротоксигенні, ентероадгезивні).

ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ:

КЛІНІЧНІ:

- гострий початок;

- підвищення температури тіла до 38-38,5 С чи вище;

- можлива блювота;

- постійні, ниючі болі в животі;

- рідкий, рясний стул з домішками води і рештків неперевареної їжі;

- можливий катар верхніх дихальних шляхів при ГКІ вірусної етіології;

- у великому відсотку випадків розвивається токсикоз з ексикозом.

Критерії тяжкості:

- ступінь дегідратації

- вираженість симптомів інтоксикації;

- характер, частота випорожнень;

- наявність та характер ускладнень.

ПАРАКЛІНІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ:

1. Копрограма – лімфоцити, ознаки порушення ферментативної функції кишечника;

2. Посів калу – виділення збудника та уточнення його виду; При необхідності проводять посів крові, блювотних мас, промивних вод шлунку, залишків їжі.

3. Вірусологічне дослідження калу – виділення вірусу;

4. Визначення антитіл до збудників методом ІФА (по можливості);

5. Визначення антитіл пасивної гемаглютинації – наростання титру антитіл (по можливості).

ЛІКУВАННЯ

1. Регідратаційна терапія.

Перевагу віддають оральній регідратації. Вона є основним методом регідратації при ексикозах 1-П ступенів, а при токсико-ексикозах Ш ступеню вона застосовується в поєднанні з парентеральною регідратацією. Для цього використовують глюкозо-сольові розчини.

Оральну регідратацію проводять в 2 етапи:

1-й етап: перші 4-6 годин зметою усунення водно-сольового дефіциту. При ексикозі 1 ступеня необхідний об”єм рідини складає 30-50 мл/кг маси тіла, при ексикозі П ступеня – 100 мл/кг маси тіла дитини.

Критерії ефективності 1 етапу оральної регідратації:

- зменшення втрат рідини з стулом та блювотою;

- зникнення спраги;

- підвищення тургору тканин;

- зволоження слизових оболонок;

- збільшення діурезу;

- зникнення ознак порушення мікроциркуляції.

При ефективності 1 етапу регідратації через 4-6 годин починають 2 етап, який є підтриманням поточних втрат рідини.

Приблизний об”єм розчину на цьому етапі 50-100 мл/кг маси тіла чи 10 мл/кг після кожного випорожнення.

Парентеральну регідратацію проводять при ексикозах Ш ступеня, при сполученні ексикозу з гіповолемічним шоком, при оліго- чи анурії.

У дітей парентеральну регідратацію в основному проводять ізотонічними розчинами глюкози, розчином Рингера лактат чи ізотонічним розчином натрію хлориду. Розчин Рингеру лактат непридатний для тривалого використання, оскільки є загроза виникнення гіпернатріемії.

Співвідношення розчинів глюкози та сольових розчинів залежить від типу обезводнення (ізотонічний, гіпотонічний, гіпертонічний). Ізотонічний тип обезводнення – 2:1, гіпертонічний – 2:1, гіпотонічний – 1:1.

Колоїдні розчини (5% розчин альбумину, реополіглюкін) використовують тільки при наявності виражених ознак порушення мікроциркуляції чи гіповолемічному шоці.

При проведенні парентеральної регідратації необхідно враховувати:

1. Добову потребу в рідині та електролітах.

2. Тип і ступень дегідратації.

3. Рівень дефіциту рідини та електролітів.

4. Рівень поточних втрат рідини та електролітів.

2. Антибактеріальна терапія.

Показання до антибактеріальної терапії:

А)При всіх формах дітям до 1 року:

- дітям з імунодефіцитними станами;

- ВІЛ-інфікованим дітям у стадії СНІДу;

- дітям, які знаходяться на імуносупресивній терапії;

- дітям з гемолітичними анеміями.

Б) Холера незалежно від віку;

У разі потреби призначаються антибактеріальні препарати:

- триметоприм/сульфаметаксазол;

- препарати налідіксової кислоти;

- цефалоспорини 3 покоління.

Курс антибактеріальної терапії при ГКІ – 5-7 днів. Показанням до заміни препарату є його неефективність протягом 3 днів.

При холері препаратами вибору є еритроміцин, налідіксова кислота, нітрофуранові препарати, триметоприм/сульфаметаксазол, дітям старше 8 років - тетрацикліни.

При холері антибактеріальні препарати призначають після першого етапу регідратації, через 3-6 годин після госпіталізації.

3. Допоміжна терапія:

А) Ентеросорбція перевага віддається алюмосілакатним сорбентам, які призначаються з перших днів захворювання.

Курс ентеросорбції при ГКІ – 5-7 днів.

Критерієм ранньої відміни препарату є нормалізація стула чи його затримка протягом 2 діб.

Б) Пробіотикотерапія:при відсутності антибактеріальних препаратів у призначеннях.

Курс пробіотикотерапії в гострому періоді ГКІ триває 5-10 днів.

Пробіотикотерапія також показана в періоді реконвалисценції ГКІ фізіологічними пробіотиками (у своєму складі містять нормальну мікрофлору) з метою відновлення нормальної мікрофлори кишечника протягом 3-4 тижнів.

В) Ферментотерапія: призначається в стадії реконвалисценції при наявності ознак дисферментатемії у дітей, які перехворіли на ГКІ. З цією метою показані препарати ферментів підшлункової залози (панкреатин тощо).

Курс ферментотерапії 2 3 тижні.

4. Дієтотерапія:

В гострому періоді ГКІ рекомендується зменшувати добовий об”єм їжі на 1\2 - 1\3. Можливе збільшення кратності годувань до 8-10 на добу у дітей грудного віку та при позивах на блювоту. На сьогодні найбільш фізіологічным вважається раннє, поступове відновлення харчування. Відновлення якісного та кількісного складу їжі здійснюється в максимально можливі короткі строки.

У дітей старшого віку рекомендується дотримуватися щадної дієти, З раціону виключається жирна, смажена, копчена, груба їжа.

У дітей 1 року життя вигодовування грудним молоком повинно зберігатися.

Дітям на штучному вигодовуванні в гострому періоді ГКІ звичайні адаптовані молочні суміші рекомендуеться заміняти на низьколактозні. Тривалість низьколактозної дієты індивідуальна. В раціон рекомендуеться вводити каші на воді, більш раннє призначення м”ясного пюре.

УСКЛАДНЕННЯ (лікування по відповідним протоколам):

- Синдром токсико-ексикозу;

- Синдром нейротоксикозу ;

- Судомний синдром ;

- Гострий набряк-набухання головного мозку;

- Гіпертермічний синдром ;

- Інфекційно-токсичний шок;

- Гостра ниркова недостатність;

- Гостра серцево-судинна недостатність;

- Парез кишечнику ;

- Приєднання вторинної бактеріальної інфекції тощо.

 


 

9. ПРОТОКОЛ

ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ІЄРСИНІОЗА КИШКОВОГО У ДІТЕЙ

ШИФР МКХ –10-

А.04.6 Ентерит, спричинений Yersinia enterocolitica

А28.2 Позакишковий ієрсиніоз

Ієрсиніоз кишковий – гостре інфекційне захворювання, яке викликається Yersinia enterocolitica та характеризується симптомами інтоксикації, ураженням шлунково-кишкового тракту, печінки, суглобів, інших органів та систем.

Клінічні форми ієрсиніозу:

1.Шлунково-кишкова форма;

2.Псевдоапендикулярна форма, або синдром правої здухвинної ділянки;

3.Септична (генералізована) форма;

4.Гепатитна форма;.

5.Вузлувата еритема (нодозна);

6.Суглобова форма.

ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ:

КЛІНІЧНІ:

- початок гострий;

- інтоксикаційний синдром;

- тривала лихоманка – 1-2 тижні;

- висип - плямисто-папульозний, дрібнокрапчастий, розташований в складках шкіри, на грудях, навколо суглобів;

- може бути висип - геморагічний, у вигляді вузлуватої еритеми, висипка зберігається протягом 6-14 днів.

- симптом “капюшона”, “шкарпеток”, “носків”;

- збільшення печінки;

- може бути жовтяничний синдром;

- біль в животі розлитого характеру, частіше в нижній частині живота;

- бурчання та болючість в ілеоцекальній ділянці;

- діарея у вигляді ентериту, гастроентериту;

- “малиновий” язик;

- артралгії та артрити;

- збільшення селезінки.

ПАРАКЛІНІЧНІ:

1. Загальний аналіз крові - лейкоцитоз, нейтрофільоз, паличкоядерний зсув, прискорена ШОЕ, еозинофілія;

2. Загальний аналіз сечі – білок в незначній кількості, лейкоцити, циліндри – поодинокі;

3. Копрограма – слиз, поодинокі еритроцити, лейкоцити;

4.Бактеріологічний метод – виявлення збудника у випорожненнях, сечі, крові, гною, слизу з ротоглотки, лімфатичних вузлах (при необхідності);

5. Серологічний метод – реакція аглютинації (РА) та непрямої гемаглютинації (РНГА) з живою або вбитою культурою ієрсиній у динаміці. Діагностичні титри в РА – 1:40 – 1:160, а РНГА –1:200. Найбільші титри аглютинінів у дітей з`являються на 2-4 тижні хвороби.

ЛІКУВАННЯ

1.Дієтотерапія. Дієта: при вираженому ураженні гепатобіліарної системи – стіл № 5 по Певзнеру; при перевазі кишкових розладів – стіл № 4 по Певзнеру, при всіх інших формах – стіл № 15 по Певзнеру;





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...