Главная Обратная связь

Дисциплины:






Паспорт ризику ПНО



Документом, що засвідчує факт реєстрації потенційно небезпечного об`єкта (далі – ПНО) у Державному реєстрі потенційно небезпечних об`єктів (далі – Державний реєстр ПНО), є «Свідоцтво про реєстрацію потенційно небезпечного об`єкта» (далі – Свідоцтво). Видача Свідоцтва є заключним етапом проведення паспортизації ПНО. Паспортизація ПНО полягає у підготовці та направленні до НДІ мікрографії інформаційних даних паспорта потенційно небезпечного об’єкта. Паспортизація ПНО здійснюється відповідно до переліків потенційно небезпечних об’єктів, затверджених комісіями з питань ТЕБ та НС Ради міністрів АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або міністерствами, інших центральних органів виконавчої влади. Паспортизації підлягають усі розташовані на території України небезпечні об`єкти, на яких існує загроза виникнення надзвичайних ситуацій. Реєстрація об`єктів у Державному реєстрі ПНО проводиться без оплати. Форма паспорта потенційно небезпечного об’єкта повинна відповідати виду господарської діяльності окремого об’єкту (Форма паспорта ПНО — Вид діяльності): 1НС Підприємство; 2НС вугільна шахта; 3НС гідротехнічний об`єкт; 4НС кар’єр; 5НС автозаправна станція; 6НС сухопутний тунель; 7НС міст, віадук, шляхопровід; 8НС залізнична станція; 9НС магістральний трубопровід; 9аНС відгалуження від магістрального трубопроводу; 10НС родовище нафти, газу, конденсату; 11НС підземна станція метрополітену; 12НС тунель метрополітену

 

11. Методика спостережень щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки.

Ця Методика визначає єдиний порядок спостережень щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У межах цієї Методики: зона відповідальності, пост радіаційного та хімічного спостереження, диспетчерська служба, радіаційне та хімічне спостереження, розрахунково-аналітична група. Радіаційне та хімічне спостереження здійснюється з метою своєчасного отримання органами управління єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру та їх структурними підрозділами інформації про забруднення довкілля небезпечними хімічними і радіоактивними речовинами, аналізу та розроблення практичних рекомендацій щодо прийняття рішень про реагування на впровадження заходів захисту населення.

 

12. Функціонування системи екологічного моніторингу.

Організаційна інтеграція суб’єктів системи моніторингу на всіх рівнях здійснюється органами Мінекоресурсів на основі:

— загальнодержавної і регіональних(місцевих) програм моніторингу довкілля, що укладається з програм відповідних рівнів, поданих суб’єктами системи моніторингу;



— укладених між усіма суб’єктами системи моніторингу угод про спільну діяльність під час здійснення моніторингу довкілля на відповідному рівні.

До складу виконавців зазначених програм суб’єкти системи моніторингу можуть залучати підприємства, установи та організації, незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Суб’єкти системи моніторингу – центральні органи виконавчої влади – погоджують з Мінекоресурсів розроблені ними проекти нормативно-правових актів та нормативних документів з питань проведення моніторингу довкілля. Методологічне забезпечення об’єднання складових і компонентів системи моніторингу покладається на Мінекоресурсів із залученням суб’єктів цієї системи, а також Національної Академії наук, Украінської аграрної академії наук, Національного космічного агентства України, Мінтрансзв’язку тощо. Воно здійснюється на основі:

— Єдиної науково-методичної бази, щодо вимірювання параметрів і визначення показників стану довкілля, біоти і джерел антропогенного впливу на них;

— Впровадження уніфікованих методів аналізу і прогнозування властивостей довкілля, комп’ютеризації процесів діяльності їх інформаційної комунікації;

— Загальних правил створення і введення розподілених баз, банків даних і знань, картування і картографування екологічної інформації, стандартних технологій з використанням географічних інформаційних систем. Метроолігічне забезпечення об’єднання складових і компонентів системи моніторингу покладається на Мінекоресурсів із залученням суб’єктів цієї системи та органів Держстандарту. Воно здійснюється на основі:

— Єдиної науково-технічної політики щодо стандартизації, метроології та сертифікації вимірювального, комп’ютерного і комунікаційного обладнання;

— Єдиної нормативно-методичної бази, що забезпечує достовірність і порівнянність вимірювань і результатів оброблення екологічної інформації у всіх складових частинах цієї системи.

Суб’єкти системи моніторингу, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, повинні здійснювати:

— Розроблення і узгодження з органами Мінекоресурсів та МНС планів здійснення заходів з метою спостереження за станом екологічно небезпечних об’єктів, запобігання екологічно небезпечній виробничій, господарській та іншій діяльності;

— Захист зареєстрованих у системі моніторингу постів (пунктів, станцій) спостережень за об’єктами довкілля від пошкодження та несанкціонованого перенесення;

— Виділення в установленому порядку земельних ділянок під улаштування нових постів спостережень на підставі затверджених програм удосконалення і розвитку складових частин системи моніторингу. Інфраструктура системи моніторингу, її складові, системи твірні та уніфіковані компоненти створюються на підставі відповідних технічних завдань і проектів, встановленому порядку. Такі технічні завдання і проекти підлягають реєстрації в Мінекоресурсі.

 

13. Стійкість роботи підприємства і її складові.

Під стійкістю роботи промислового об’єкта розуміють здатність його у надзвичайних ситуаціях випускати продукцію в запланованому обсязі та номенклатурі, а при отриманні пошкоджень, руйнувань або порушенні зв’язків з кооперації відновлювати виробництво в мінімальні терміни. Під стійкістю роботи об’єктів, які безпосередньо не виробляють матеріальні цінності, розуміють здатність виконувати свої функції у надзвичайних ситуаціях. Стійкість промислового підприємства складається зі стійкості:

— Інженерно-технічного комплексу(споруд, будівель, систем енерго-, газо- та водопостачання і каналізації, технологічного обладнання) до дій сил стихійних явищ природи, аварій та катастроф, а воєнний час – ура жальних факторів зброї масового ураження;

— Виробничої діяльності об’єкта (захист виробничого персоналу, надійність систем управління, постачання, спроможність відновлення роботи у стислі терміни).

 

14. Вимоги норм ІТЗ ЦЗ щодо забудови населених пунктів.

1) Забудова міста окремими житловими масивами, мікрорайонами зменшує можливість поширення пожеж і сприяє ефективнішому проведенню рятувальних робіт. Межами мікрорайонів є парки, смуги зелених насаджень, широкі магістралі, водоймища.

2) Створення ділянок і смуг зелених насаджень (захист від вогню).

3) Створення штучних водоймищ.

4) Будівництво широких магістралей і створення необхідної транспортної сітки. Ширина незавалюваної магістралі L=(Hmax +15)м, де Hmax – висота найвищого будинку.

5) Міжміські автомобільні дороги прокладаються в обхід міста.

6) Створення лісопаркового поясу навколо міста (баз відпочинку для можливої евакуації).

Втілення в життя проектування інженерно-технічних заходів забезпечення життєдіяльності у НС підвищать рівень інженерного захисту наших міст і об’єктів господарювання від стихійних лих, катастроф і аварій, а у воєнний час – від зброї масового ураження.

 

15. Захист від радіації у сховищах.

Під режимом радіаційного захисту розуміють порядок дій людей, застосування засобів і способів захисту в зонах радіоактивного забруднення, який передбачає максимальне зменшення можливих доз опромінення. Режим радіаційного захисту визначає послідовність і тривалість використання захисних споруд (сховищ, ПРУ), захисних властивостей житлових і виробничих приміщень, обмеження перебування людей на відкритій місцевості, використання засобів індивідуального захисту, протирадіаційних препаратів і здійснення контролю опромінення. Режим радіаційного захисту передбачає час безперервного перебування людей у захисних спорудах, тривалість короткочасного виходу з них (обмеження перебування їх на відкритій місцевості після виходу із захисних споруд або при проведенні рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках ураження). Тривалість безперервного перебування людей у захисних спорудах і загалом, тривалість дотримування режиму захисту залежить від ряду факторів, визначальними з яких є: рівень радіації на місцевості, захисні властивості сховищ, протирадіаційних укриттів, виробничих і житлових будівель, а також встановлені (допустимі) дози опромінення. З урахуванням всіх цих факторів розробляються режими радіаційного захисту населення, робітників і службовців об’єктів господарської діяльності, особливого складу формувань цивільного захисту. Для непрацюючого населення, що мешкає в населених пунктах, розроблені і рекомендуються для використання у воєнний час типові режими радіаційного захисту № 1-3. Для захисту робітників і службовців підприємств, що продовжуватимуть виробничу діяльність в умовах радіоактивного забруднення місцевості, прийнято типові режими № 4-7. Для захисту особового складу формувань під час проведення РНР в осередках радіоактивного забруднення застосовується режим № 8. Порядок вибору і введення в дію режимів радіаційного захисту. Режими радіаційного захисту робітників і службовців ОГД виконуються три етапи:

1) Час безперервного перебування виробничого персоналу у захисній споруді (частину тимчасового припинення виробничого процесу);

2) Тривалість роботи ОГД з використанням для відпочинку робочих змін захисних споруд;

3) тривалість роботи ОГД з обмеженим перебуванням людей на відкритій місцевості.

Режим захисту робітників і службовців вводиться в дію за розпорядженням начальника ЦЗ – керівника підприємства на основі рівнів радіації, виміряних за допомогою дозиметричних приладів на території ОГД.

 

16. Послідовність проведення дослідження стійкості роботи ОГД.

Увесь процес планування і проведення досліджень поділяється на три етапи:

— І етап — підготовчий (Розробляються керівні документи, які визначають склад учасників досліджень та організовується їх підготовка.

Основними документами для організації досліджень стійкості роботи ОГД є:

— наказ керівника підприємства, щодо проведення дослідження;

— календарний план основних заходів з підготовки до проведення досліджень;

— план проведення досліджень.)

— II етап — оцінка стійкості роботи ОГД ( На другому етапі проводиться безпосереднє дослідження стійкості роботи об’єкта. В ході, дослідження визначаються умови захисту робітників та служ­бовців від вражаючих факторів, проводиться оцінка уразливості виробничого комплексу від різних вражаючих факторів, оцінюється характер можливих пошкоджень від вторинних вражаючих факторів, вивчається стійкість роботи системи забезпечення та кооперативних зв’язків з іншими об’єктами, з’ясо­вуються вразливі місця в системі управління виробництвом.

Кожна група оцінює стійкість відповідних елементів виробничого комплексу та робить необхідні розрахунки.

Група досліджень стійкості будівель та споруд (керівник — начальник відділу капітального будівництва) на основі аналізу характеристик і стану виробничих будинків та споруд:

- визначає ступінь їх стійкості до дії вражаючих факторів ЛВ;

- оцінює розміри можливої шкоди від дії вторинних вражаючих факторів;

- проводить розрахунки сил і засобів, необхідних для встановлення виробничих споруд при різних ступенях руйнування. Крім того, група досліджує та оцінює захисні властивості захисних споруд, визначає необхідну кількість ЗС на території об’єкта та в заміській зоні.

Група досліджень стійкості виробничого обладнання (керівник — головний механік) оцінює стійкість технологічних ліній, верстатів та механізмів і визначає:

- можливі втрати станків, приладів і систем автоматичного управління при різних ступенях пошкодження;

- способи збереження і захисту особливо цінного обладнання;

- потребу в силах і засобах, терміни та обсяги відновлюючих робіт;

- можливості створення резерву обладнання та порядок його використання.

Група дослідження стійкості технологічного процесу (керівник — головний

технолог) оцінює стійкість технологічного процесу в процесі чого:

- уточнює заходи переведення ОГД на режим роботи в умовах НС;

- визначає найбільш вразливі ділянки технологічної, лінії;

- розробляє варіанти зміни технологічного процесу (при необхідності) нестачі;

- оцінює можливості і терміни безаварійної зупинки виробництва за сигналом "Повітряна небезпека" або при раптовому припинені подачі електроенергії.

Група досліджень стійкості систем енергозабезпечення (керівник — головний енергетик) оцінює:

- стійкість системи електро-, газо- та водопостачання, каналізації та пере­ведення котелень на інші види палива;

- нормативно-необхідні та мінімальні потреби з кожного виду енергії;

- основні та додаткові джерела енергопостачання, можливості внутрішніх та зовнішніх джерел;

- стійкість заводських комунікацій; .

- наявність та можливості автономних джерел енергопостачання;

- характер можливих аварій і можливість виникнення вторинних факторів та їх наслідки;

- можливі варіанти підвищення стійкості систем енергопостачання;

- варіанти відновлення систем енергопостачання при різних ступенях ураження об’єкта;

- можливість підключення до сусідніх трансформаторних підстанцій; Група досліджень стійкості матеріально-технічного постачання і транспорту (керівник — начальник відділу матеріально-технічного постачання):

- аналізує систему забезпечення робочого процесу всім необхідним для випуску продукції в умовах надзвичайної ситуації;

- оцінює умови відправки продукції і стійкості роботи транспорту;

- обґрунтовує необхідність і створює додаткові запаси сировини, обладнання, комплектуючих виробів, а також визначає місця їх зберігання;

- вивчає стійкості існуючих зв’язків з поставниками та користувачами;

- складає розрахунки на потрібну кількість будівельних та інших матеріалів для відновлення виробництва і будівництва сховищ на об’єкті та ПРУ в заміській зоні (на підставі заявок інших груп).

Штаб Цивільної оборони ОГД в цей період оцінює загальний стан ІДО і ви­значає заходи для забезпечення захисту робітників і службовців.

Служба оповіщення і зв’язку вивчає і оцінює стійкість зв’язку з органами ЦО, виробничими підрозділами і формуваннями ІДО.

Служба сховищ і укрить оцінює інженерний захист робітників і службовців, правильність експлуатації сховищ і укрить, готовність їх до використання за прямим призначенням.

Служба охорони громадського порядку розробляє заходи з підсилення пропускного режиму, охороні матеріальних цінностей, забезпечення громадського порядку.

- III етап — розроблення заходів, які підвищують стійкість роботи ОГД в умовах АС (підводяться підсумки проведених досліджень. Групи спеціалістів за підсумками досліджень готують підсумки і пропозиції з захисту робітників та службовців і підвищенню стійкості елементів виробництва, які досліджуються.

Група комплексних досліджень на основі доповідей інших груп складає загальний план, в якому визначаються: можливості щодо захисту робітників і службовців в ЗС; загальна оцінка стійкості об’єкта, найбільш слабкі (вразливі) ділянки виробництва; практичні заходи, терміни та обсяги робіт, які виконуються при повсякденній діяльності та при загрозі AG; порядок та приблизні строки віднов­люваних робіт при різних ступенях руйнування.

За результатами досліджень розробляються плани, в яких визначаються відповідні заходи, необхідні кошти на їх проведення, терміни і відповідальні особи за їх-виконання.

В зв’язку з тим, що заходи щодо підвищення стійкості роботи виконуються завчасно (в мирний час), з оголошенням загрози виникнення АС (нападу ворога) та в умовах НС, відповідні плануючі документи, для зручності користування ними, складаються на кожну можливу ситуацію.

1) Перспективний план заходів щодо підвищення стійкості роботи ОГД, які проводяться завчасно.

2) План-графік нарощування заходів з підвищення стійкості роботи ОГД при загрозі виникнення НС (нападу противника).

3) Графік безаварійної зупинки виробництва.

Правильність проведених розрахунків та реальність пропозицій і рекомендацій перевіряються на спеціальних навчаннях під керівництвом начальника ЦО об’єкта. Завчасно плануються і проводяться, в основному, заходи які потребують значних матеріальних витрат та часу на їх виконання. Економічна ефективність цих заходів може бути досягнута при їх коригуванні з завданнями щодо безаварійної роботи об’єкта, поліпшення умов праці, удосконаленню виробничого процесу, реконструкції виробництва і таке інше. На період загрози виникнення НС плануються заходи, які можуть бути легко реалізовані або виконання яких в мирний час недоцільно.)

 

17. Заходи, що повинні здійснюватись при плануванні, проектуванні і будівництві підприємств і населених пунктів.

При розвитку та реконструкції існуючих і проектуванні нових сільських населених пунктів України належить дотримуватись Державних будівельних норм з питань планування і забудови сільських поселень. При проектуванні сільських населених пунктів України, поряд з положеннями цих норм слід керуватись ДБН 360-92**, СанПіНом по плануванню і забудові населених місць України, а також вимогами інших діючих нормативно-інструктивних документів.

P. S.: нетактовно подане питання, так як тут можна розглядати 2а варіанти:

1-ин з них я подав вище, розглядається більш як архітектурно-планувальне обґрунтування.

та 2-ий як Заходи безпеки (обґрунтування з Цивільної безпеки) ! (чого не вказано в питанні конкретно), що може бути теж варіантом даного питання…

 

18. Фактори, що впливають на стійкість роботи підприємства.

Фактори, які впливають на стійкість роботи об’єкту:

- розташування ОНГ відносно джерела руйнівного (вражаючого) впливу: хімічно небезпечний об’єкт, об’єкт атомної енергетики, склади СДОР, район, який загрожує катастрофічним затопленням, силовим потокам і ін.;

- підготовленість об’єкту (розробка плану заходів) на випадок аварії, катастрофи, стихійного лиха, характерних для даного району умов;

- надійність захисту робітників і службовців;

- здатність інженерно-технічного комплексу протистояти в певній мірі діям сил стихійних явищ природи, аварій та катастроф, а у воєнний час вражаючих факторів зброї масового ураження;

- надійність систем постачання об’єкту всім необхідним для виробництва продукції (сировиною, паливом, водою, газом, комплектуючими виробами і т.д.)

- стійкість і неперервність управління виробництвом, силами і засобами забезпечення життєдіяльності у надзвичайних ситуаціях;

- підготовленість об’єкту до ведення рятувальних та інших невідкладних робіт по відновленню порушеного виробництва.

 

19. Заходи по підвищенню стійкості роботи системи управління виробництвом.

Підвищення стійкості роботи системи управління виробництвом досягається проведенням наступних заходів:

- завчасним обладнанням захисних пунктів керування (ПК);

- створенням двох груп управління виробництвом, які, знаходячись на ПК об’єкта і в заміській зоні, повинні забезпечити згідно з графіком роботи змін, керування виробничою діяльністю та виконання заходів ЦЗ;

- забезпеченням надійного зв’язку з місцевими органами, штабами ЦЗ, виробничими підрозділами та формуваннями ЦЗ (дублювання зв’язку, використання підземних ліній зв’язку і радіомереж);

- розробкою і створенням надійної системи сповіщення посадових осіб та всього виробничого персоналу об’єкта.

 

20. Дослідженні стійкості роботи ОГД.

Дослідження стійкості роботи ОГД — це всебічне вивчення обстановки, яка може скластися під час надзвичайної ситуації та визначення її впливу на виробничу діяльність підприємства. Мета дослідження полягає в тому, щоб виявити слабкі місця в роботі об’єкта та виробити найбільш ефективні пропозиції, спрямовані на підвищення його стійкості.

 

УВАГА! Питання 16 і 20 схожі, тобто щоб не було питань, а чому там одне і те саме. Фактично в 16-му можна написати саму послідовність, ти по спочатку то потім то а потім то... а тут, тобто в 20-ому, можна просто описати це все в загалом... якщо кому треба буде більше інформації http://readbookz.com/book/197/7473.html

 

21. Дослідження стійкості ОГД до впливу ударної хвилі.

Дослідження стійкості роботи ОГД складається з усебічного вивчення умов, які можуть виникнути у НС, з визначенням їх впливу на виробничу діяльність і життєзабезпеченність робітників та службовців. Мета дослідження полягає у виявленні вразливих місць у роботі об’єкта в НС та розробленні ефективних рекомендацій, які спрямовані на підвищення його стійкості. Дослідження стійкості здійснюється силами персоналу ОГД із залученням за необхідністю фахівців науково-дослідних та проектних організацій, що співпрацюють з даним підприємством. Організовує та очолює дослідження керівник підприємства - начальник ЦО об’єкта. Процес планування та проведення дослідження поділяється на три етапи: перший - підготовчий, другий містить оцінку стійкості роботи об’єкта в умовах НС, третій етап передбачає розробку заходів, що підвищують стійкість об’єкта. На першому етапі розробляються провідні документи, які зумовлюють склад учасників дослідження, та зорганізується їх підготовка. На другому етапі безпосередньо виконуються дослідження стійкості роботи об’єкта в НС. Стійкість роботи промислового об’єкта — здатність його в умовах НС виробляти продукцію в запланованому обсязі та номенклатурі, а у випадку слабких та середніх руйнувань або порушень зв’язків з кооперації та поставок - відновлювати виробництво в мінімальні терміни. Підвищення стійкості роботи ОГД у НС досягається передчасним дослідженням його стійкості та проведенням комплексу інженерно-технічних, технологічних та організаційних заходів, що забезпечують максимальне зниження впливу вражаючих факторів НС, у тому числі зброї масового ураження (ЗМУ), та створення умов для швидкої ліквідації їх наслідків.

 

22. Шляхи і способи підвищення стійкості роботи галузей господарської діяльності.

Під сталістю роботи об’єктів господарювання (ОГ) розуміють його здатність випускати встановлені види продукції у необхідних обсягах і номенклатура в умовах надзвичайних ситуацій мирного і воєнного часу, а при незначних і середніх руйнуваннях і при частковому порушенні зв’язків по кооперації і поставках відновлювати своє виробництво в мінімально короткі терміни. Для об’єктів галузей, які не виробляють матеріальних цінностей (транспорт, зв’язок, торгівля тощо), сталість їх роботи передбачає здатність безперебійно виконувати свої функції. Підвищення стійкості об’єкта досягається посиленням найбільш слабких (вражаючих) елементів і ділянок об’єкта. Для цього на кожному ОНГ завчасно на основі досліджень планують і проводять відповідні організаційні й інженерно-технічні заходи. Досягнення науки і техніки дозволяють реалізувати такі рішення, при яких підприємство буде стійке до впливу дуже значних надлишкових тисків, однак це пов’язано з великими витратами засобів і матеріалів і може бути виправдано лише при захисті унікальних, особливо важливих елементів об’єкта. Заходи будуть економічно обґрунтовані, якщо вони максимально згоджені із завданнями, які розв’язуються в мирний час для забезпечення безаварійної роботи, поліпшення умов праці, удосконалення виробничого процесу.

 

23. Дослідницькі групи при дослідженні стійкості роботи ОГД.

Дослідження стійкості роботи ОГД — це всебічне вивчення обстановки, яка може скластися під час надзвичайної ситуації та визначення її впливу на виробничу діяльність підприємства. Мета дослідження полягає в тому, щоб виявити слабкі місця в роботі об’єкта та виробити найбільш ефективні пропозиції, спрямовані на підвищення його стійкості. Дослідження стійкості роботи ОГД проводиться силами інженерно-технічного персоналу із залученням спеціалістів науково-дослідних та проектних організацій. Організатором та керівником досліджень є керівник підприємства. Увесь процес планування і проведення досліджень поділяється на три етапи:

- І етап — підготовчий;

- II етап — оцінка стійкості роботи ОГД;

- III етап — розроблення заходів, які підвищують стійкість роботи ОГД в умовах АС

На першому етапі розробляються керівні документи, які визначають склад учасників досліджень та організовується їх підготовка.

Основними документами для організації досліджень стійкості роботи ОГД є:

- наказ керівника підприємства, щодо проведення дослідження;

- календарний план основних заходів з підготовки до проведення досліджень;

- план проведення досліджень. Кожна група оцінює стійкість відповідних елементів виробничого комплексу та робить необхідні розрахунки. До складу групи комплексних досліджень (керівник — головний інженер) входять керівники всіх груп.

Група досліджень стійкості будівель та споруд (керівник — начальник відділу " капітального будівництва) на основі аналізу характеристик і стану виробничих будинків та споруд:

визначає ступінь їх стійкості до дії вражаючих факторів ЛВ;

оцінює розміри можливої шкоди від дії вторинних вражаючих факторів;

проводить розрахунки сил і засобів, необхідних для встановлення виробничих споруд при різних ступенях руйнування. Крім того, група досліджує та оцінює захисні властивості захисних споруд, визначає необхідну кількість ЗС на території об’єкта та в заміській зоні.

Група досліджень стійкості виробничого обладнання (керівник — головний механік) оцінює стійкість технологічних ліній, верстатів та механізмів і визначає:

можливі втрати станків, приладів і систем автоматичного управління при різних ступенях пошкодження;

способи збереження і захисту особливо цінного обладнання;

потребу в силах і засобах, терміни та обсяги відновлюючих робіт;

— можливості створення резерву обладнання та порядок його використання.

Група дослідження стійкості технологічного процесу (керівник — головний

технолог) оцінює стійкість технологічного процесу в процесі чого:

уточнює заходи переведення ОГД на режим роботи в умовах НС;

визначає найбільш вразливі ділянки технологічної лінії;

розробляє варіанти зміни технологічного процесу (при необхідності) нестачі;

— оцінює можливості і терміни безаварійної зупинки виробництва за сигналом

"Повітряна небезпека" або при раптовому припиненні подачі електроенергії.

Група досліджень стійкості систем енергозабезпечення (керівник — головний енергетик) оцінює:

стійкість системи електро-, газо- та водопостачання, каналізації та переведення котелень на інші види палива;

нормативно-необхідні та мінімальні потреби з кожного виду енергії;

основні та додаткові джерела енергопостачання, можливості внутрішніх та зовнішніх джерел;

стійкість заводських комунікацій;

наявність та можливості автономних джерел енергопостачання;

характер можливих аварій і можливість виникнення вторинних факторів та їх наслідки;

можливі варіанти підвищення стійкості систем енергопостачання;

варіанти відновлення систем енергопостачання при різних ступенях ураження об’єкта;

— можливість підключення до сусідніх трансформаторних підстанцій;

Група досліджень стійкості матеріально-технічного постачання і транспорту

(керівний — начальник відділу матеріально-технічного постачання):

аналізує систему забезпечення робочого процесу всім необхідним для випуску продукції в умовах надзвичайної ситуації; оцінює умови відправки продукції і стійкості роботи транспорту; обґрунтовує необхідність і створює додаткові запаси сировини, обладнання, комплектуючих виробів, а також визначає місця їх зберігання;

вивчає стійкості існуючих зв’язків з поставниками та користувачами;

складає розрахунки на потрібну кількість будівельних та інших матеріалів для відновлення виробництва і будівництва сховищ на об’єкті та ПРУ в заміській зоні (на підставі заявок інших груп).

 

24. Вимоги Норм ІТЗ щодо забудови промислового об’єкту.

1) вся територія промислового об’єкту повинна бути розділена на адміністративну, виробничу і складську зони;

2) блочна забудова одноповерховими цехами з наявністю розривів між ними — найбільш вдало: L=[H1+H2+(15…20)]м.;

3) побутові приміщення (їдальні, медпункти, душові розташовуються в окремих будівлях, які віддалені від цехів);

4) електростанції, насосні, котельні, склади пального — не ближче 300 м від цехових будівель;

5) організація і проведення досліджень стійкості роботи ОГД.

 

25. Основні кроки проведення дослідження стійкості роботи ОГД до різних вражаючих факторів.

Дослідження стійкості роботи ОГД це всебічне вивчення умов, які можуть скластися на об’єкті в надзвичайних умовах, а також оцінка їхнього впливу на подальшу виробничу діяльність підприємства.

Мета дослідження - виявити вразливі місця в роботі об’єкта й виробити найбільш ефективні заходи, пропозиції та рекомендації щодо підвищення його стійкості.

Ці рекомендації включають до плану заходів з підвищення стійкості роботи об’єкта. План реалізують у мирний час за відсутності надзвичайних ситуацій, як правило, під час реконструкції об’єкта і в період загрози нападу противника.

Дослідження стійкості об’єкта проводиться в мирній час силами інженерно-технічного складу без відриву від виробництва. Керівником дослідження є начальник ЦЗ об’єкта, тобто керівник виробництва. Тривалість досліджень - 2 ... З місяці.

Весь процес планування і проведення досліджень поділяють на три етапи.

Перший етап - підготовчий: розробка керівних документів (наказ начальника ЦЗ об’єкта, календарний план, план проведення досліджень, визначення складу учасників дослідження та їх підготовка).

Другий етап - оцінка стійкості роботи об’єкта за надзвичайних ситуацій.

Третій етап - розробка заходів, що підвищують стійкість роботи об’єкта.

Для проведення досліджень на об’єкті створюють такі групи дослідження:

- група керівника дослідження на чолі з головним інженером підприємства;

- група начальника відділу капітального будівництва (ВКБ);

- група головного енергетика;

- група головного механіка;

- група головного технолога;

- група відділу матеріального постачання;

- група штабу ЦЗ об’єкта.

На другому етапі роботи кожна група спеціалістів оцінює стійкість елементів виробничого інженерно-технічного комплексу об’єкта и провадить необхідні розрахунки по кожному з вражаючих факторів, які можуть діяти внаслідок появи надзвичайних ситуацій мирного й воєнного часів.

У ході досліджень визначають умови захисту робітників і службовців, оцінюють уразливість інженерно-технічного комплексу, характер можливих руйнувань від вторинних факторів, вивчають стійкість системи постачання і кооперативних зв’язків з підприємствами - постачальниками, виявляють уразливі місця в системі керування та можливості об’єкта щодо відновлення зруйнованого виробництва.

На третьому етапі групи спеціалістів за результатами досліджень готують доповіді з висновками і пропозиціями підвищення стійкості елементів, які підлягали дослідженню. Група керівника дослідження складає загальну доповідь і розробляє план заходів з підвищення стійкості роботи об’єкта в цілому. Заходи планують на мирний час і на період загрози нападу противника.

Стійкість роботи ОГД визначають на основні моделювання вразливості об’єкта до дії кожного вражаючого фактора окремо.

Характер руйнування, пожеж, уражень робітників і службовців залежить від максимально можливих значень параметрів вражаючих факторів, які проявляються у надзвичайних ситуаціях, і спроможності перелічених компонентів протистояти дії цих факторів. У цілому об’єкт може бути виведений з ладу, перестати функціонувати навіть тоді, коли більша частина елементів ще дієздатна, але важливі, проте менш стійкі його частини вийшли з ладу. Дослідження стійкості в першу чергу спрямовані на виявлення таких найменш стійких елементів з тим, щоб на основі проведених досліджень спланувати і провести заходи, які підвищують стійкість усього об’єкта в цілому.

Досить велику частку в таких дослідженнях відіграють дослідження стійкості елементів та всього об’єкта до дії вражаючих факторів надлишкового тиску повітряної хвилі (ΔРкПа).

 

26. Заходи по підвищенню стійкості інженерно-технічного комплексу.

Інженерно-технічний комплекс кожного підприємства містить будівлі і споруди, технологічне обладнання і комунікації, електромережі , тепломережі, водопровід, каналізацію та газопровід.

а) підвищення стійкості будівель і споруд досягають:

встановлення додаткових зв’язків між несучими конструкціями;

улаштування металевих каркасів по периметру будівлі;

встановлення додаткових рам, підкосів, контрфорсів, додаткових опор для зменшення довжини панелей, закладенням віконних отворів цеглою або металевими щитами;

закріпленням розтяжками високих споруд;

ємкості або резервуари для зберігання легкозаймистих рідин і НХР заглиблюються в ґрунт або обваловуються;

дерев’яні елементи конструкцій і будівель (двері, віконні рами ...) прикриваються вогнезахисними замазками світлих кольорів.

б) захист технологічного обладнання забезпечується розташуванням верстатів на нижніх поверхах будівлі, міцним закріплення на їх фундаментах:

над верстатним обладнанням встановлюється міцні металеві сітки, парасольки, навіси, шатра.

цінне, але достатньо міцне обладнання розташовується в окремих будівлях павільйонного типу з полегшеними і важкозаймистими елементами конструкції.

в) стійкість системи управління виробництвом досягається:

розробленням і впровадженням надійних способів оповіщення посадових осіб і всього виробничого персоналу п-ства, їх дублюванням;

забезпеченням надійного зв’язку з місцевими органами, штабам ЦЗ;

обладнанням двох пунктів керівництва: основного-в одному іх сховищ на ОГ і запасного- в позаміській зоні;

створенням двох груп управлінн, які постійно забезпечують виконання всіх заходів відповідно до плану ЦЗ;

г) підвищення стійкості системи постачання води, газу та електроенергії досягається тим, що вони мають бути закільцьовані, заглиблені і дубльовані.

 

27. Цільові функції ЄСЦЗ.

- запобігання НС

- мінімізація розмірів збитку і затрат на ліквідацію їх наслідків

- проведення першочергових невідкладних аварійних робіт

Повна ліквідація наслідків НС

 

28. Джерела техногенної безпеки.

- господарча діяльність людини

- зростання складності виробництва і застосування нових технологій

- надійність виробничого обладнання

- зниження рівня технологічної безпеки

- небезпечні природні процеси та явища, які можуть викликати аварію

 

29. Паспортизація і реєстрація ПНО, виключення з реєстру.

Паспортизація діючих об’єктів господарської діяльності, на яких є реальна загроза виникнення надзвичайної ситуації техногенного характеру, проводиться для вжиття заходів щодо запобігання НС відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 року № 122 „Про комплексні заходи, спрямовані на ефективну реалізацію державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання та оперативного реагування на них на період до 2005 року” та кваліфікованої ідентифікації ПНО, здійснення їх обліку згідно з Положенням про паспортизацію потенційно небезпечних об’єктів, затвердженим наказом МНС України від 18.12.2000 № 338, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 24.01.01 за № 62/5253.

Визначення виду небезпеки (радіаційна, хімічна, вибухопожежна, гідродинамічна, біологічна тощо) проводиться залежно від інформаційних даних паспорта ПНО з урахуванням вимог діючих нормативно-технічних норм та інших показників, які наводяться в паспортах ПНО.

Паспортизація проводиться на підставі зведених переліків ПНО затверджених на засіданнях комісій з питань ТЕБ та НС регіонів, які щороку до 1 грудня подаються до Державного департаменту СФД та Державної інспекції цивільного захисту та техногенної безпеки територіальними органами державного нагляду у сфері цивільного захисту. Переліки повинні містити інформацію щодо повної назви ПНО, адреси (місця розташування), виду небезпеки об’єкта, прізвище керівника та його контактного телефону.

На підставі зведених переліків Державний департамент СФД надсилає відповідну форму паспорта ПНО керівнику (власнику) ПНО.

У 30-денний термін після отримання відповідної форми паспорта з Державного департаменту СФД керівник (власник) ПНО повинен направити на адресу Науково-дослідного інституту мікрографії, який забезпечує облік ПНО у державному реєстрі ПНО, заповнений паспорт ПНО. При цьому він несе відповідальність за повноту та своєчасність його подання.

У разі будь-яких змін у технічному стані або у виробничій діяльності ПНО, які призведуть до зменшення або збільшення його потенційної небезпеки і вплинуть на показники паспорта ПНО, керівник (власник) ПНО зобов’язаний повідомити про це НДІ мікрографії та місцеві органи державного нагляду у сфері цивільного захисту, а також внести відповідні зміни до паспорта ПНО в 10-денний термін.

Територіальні та місцеві органи державного нагляду у сфері цивільного захисту згідно з чинним законодавством мають право здійснювати контроль щодо обсягу, достовірності та своєчасності наданої в паспорті ПНО інформації. У разі виявлення змін у стані ПНО порівняно з паспортом ПНО, територіальні та місцеві органи Державного нагляду у сфері цивільного захисту зобов’язують адміністрацію ПНО направити до Державного департаменту СФД оновлений паспорт ПНО або зміни до нього.

Після отримання паспорта Державний департамент СФД забезпечує реєстрацію потенційно небезпечних об’єктів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року № 1288 “Про затвердження Положення про Державний реєстр потенційно небезпечних об’єктів”.

Під час реєстрації Державний департамент СФД надає потенційно небезпечному об’єкту окремий реєстраційний номер, який зберігається у реєстрі до повної ліквідації небезпечного об’єкта.

Паспорт ПНО та свідоцтво про реєстрацію в Державному департаменті СФД залучається до наглядової справи ПНО.

 

30. Ідентифікація об’єктів підвищеної безпеки.

Ідентифікація об’єктів підвищеної небезпеки — порядок визначення об’єктів підвищеної небезпеки серед потенційно небезпечних об’єктів;

Суб’єкт господарської діяльності ідентифікує об’єкти підвищеної небезпеки відповідно до кількості порогової маси небезпечних речовин. Нормативи порогової маси небезпечних речовин встановлюються Кабінетом Міністрів України ( 956-2002-п ). Порядок ідентифікації, форма та зміст оповіщення про її результати визначаються Кабінетом Міністрів України ( 956-2002-п ). На основі ідентифікаційних даних Кабінет Міністрів України затверджує класифікацію об’єктів підвищеної небезпеки і порядок їх обліку ( 956-2002-п ).

 

31. Декларація небезпеки та ліцензування.

Порядок розроблення декларації безпеки об’єктів підвищеної небезпеки, проведення експертизи декларації небезпеки.

Декларація небезпеки розробляється для об’єктів підвищеної небезпеки, які ідентифіковані як об’єкти підвищеної небезпеки 1 та 2 класу.

Для розроблення декларації безпеки суб’єкт господарської діяльності повинен:

1. Надати лист-заяву довільної форми.

2. Надати повідомлення про результати ідентифікації об’єктів підвищеної небезпеки ОПН-1 (по формі дод.1).

3. Взяти рахунок та договір;

4. Надати перелік документів необхідних для розробки декларації безпеки

ліцензування.

 

32. Методика визначення ризиків.

Методики визначення ризиків та їх прийняття рівнів для декларування безпеки:

Ri — ймовірність і-ї надзвичайної події;

Bi — збитки-ї надзвичайної події.

 

33. Категорії небезпечних речовин.

Для ідентифікації об’єктів підвищеної небезпеки до небезпечних речовин за їх властивостями відносяться такі категорії речовин:

1) горючі (займисті) гази - гази, які утворюють у повітрі при нормальному тиску суміші, що сприяють поширенню полум’я в детонаційному чи дефлаграційному режимі або можуть горіти в повітрі в дифузійному режимі при витіканні струменем (факельне горіння)

2) горючі рідини - рідини з температурою спалаху, що дорівнює або менша 61 град. С у закритому тиглі або температурою спалаху, що дорівнює або менша 66 град. С у відкритому тиглі (легкозаймисті рідини згідно з ГОСТ 12.1.044-89);

3) горючі рідини, перегріті під тиском, - горючі рідини згідно з ГОСТ 12.1.044-89, які знаходяться в апаратах, резервуарах або трубопроводах під тис-ком при температурі, що перевищує температуру кипіння при атмосферному тиску в 1,25 і більше разів.

4) вибухові речовини - рідкі або тверді речовини чи суміші речовин, які під впливом зовнішніх факторів здатні швидко змінювати свій хімічний склад, а цей процес само розповсюджуватися з виділенням великої кількості тепла 1 газоподібних продуктів (клас 1 згідно з ГОСТ 19433-88)

5) речовини-окисники - речовини 5 класу небезпеки (згідно з ГОСТ 19433-88),

6) високотоксичні та токсичні речовини - речовини, які мають властивості, зазначені в таблиці 1 (ГОСТ 12.1.007-76).

7) речовини, які становлять небезпеку для довкілля (високотоксичні для водних організмів), - речовини, які мають властивості, зазначені в таблиці, згідно з Конвенцією про трансграничний вплив промислових аварій (1992 рік).

 

34. ХНО і небезпека від них, поділ НХР на групи.

ХНО — об’єкти госп-ня, при аваріях або зруйнуванні яких можуть статися техногенні небезпеки з масовим ураженням людей і навкол. середовища СДОР. Аварія на ХНО створює значну небезпеку як для виробн. персоналу, так і для насел. Величина цієї небезпеки тим більша, чим вище ступінь токсичної СДОР. Для кіл-ної харак-ки токсичних властивостей СДОР при їх дії через органи дихання людини застосовується таке поняття, як токсична доза. Визначаються чотири токсодози (гранично допустима, середня порогова, середня вивідна і смертельна).

Поділ НХР на групи (за уражаючими властивостями):

— речовини з переважно задушливою дією (хлор, хлор пекрін (сльозогінний газ));

— речовини задушливої та загально отруйної дії (аміак, чадний газ (окись вуглецю));

— нейротропні отрути (сірковуглець, фосфоро-органічні сполуки).

 

36. Токсодози і їх класифікація.

Токсичність — здатність отруйної речовини уражати живий організм. Ступінь токсичності визначається токсодозою. Токсодоза — кількість речовини, що відноситься до одиниці об’єму і одиниці часу (мг/л.хв.).

Зона смертельних токсодоз — зона, на зовнішній межі якої 50% людей одержують смертельні ураження;

Зона ураження токсодоз — зона, на зовнішній межі якої 50% людей втрачає працездатність, або їм потрібна медична допомога.

 

37. Зона можливого зараження та прогнозована зона хімічного зараження.

Зона можливого хімічного зараження (ЗМХЗ) – територія у межах якої внаслідок зміни напрямку вітру може переміщуватися хмара НХР з вражаючою концентрацією.

Прогнозована зона хімічного зараження (ПЗХЗ) – фактична, розрахункова зона в межах НХР, параметри якої визначаються за формулою еліпса.

 

38. Стани вертикальної стійкості атмосфери.

1. Інверсія – зростання температури з висотою, такий стан приземного стану атмосфери перешкоджає розсіюванню.

2. Ізотермія – характеризується стабільною рівновагою повітря , також сприяє застою парів НХР на місцевості і в лісі

3. Конвекція – зниження температури повітря з висотою спостереження вихідних потоків повітря, що сприяє швидкому розсіюванню хмари зараження повітря.

 

39. Локалізація і знезаражування джерела хімічного впливу.

Основні способи:

• Постановка водяних і рідинних завіс з використанням нейтралізованих розчинів

• Розсіювання хмар за допомогою повітряно-газових потоків

• Облаштування району впливу

• Збір рідинної фази у приямки

• Засипання місця впливу сорбентами

• Зниження інтенсивності випаровування покриттям дзеркала впливу повітряною плівкою.

 

40. Аварійне та довгострокове прогнозування ХО

Хімічна обстановка (ХО) – це зараження атмосфери, місцевості небезпечними хімічними речовинами унаслідок промислової аварії або застосування хімічної зброї, що потребує певного захисту людей і довкілля. Хімічна обстановка характеризується масштабом (розмірами зон) і ступенем зараження (концентраціями НХР, мг/л, г/м3) і може бути виявлена методом прогнозування або за даними хімічної розвідки. Прогнозування ХО – це отримання ймовірної інформації про хімічну обстановку, що може скластися на території регіону, об’єктах господарювання на підставі прогнозу (передбачення) наслідків хімічного зараження у відповідних умовах. Оцінювання ХО – це розв’язання задач і формування висновків з аналізу наслідків і ступеня впливу хімічного забруднення на життєдіяльність людей регіону, об’єктів господарювання та визначення заходів щодо їх захисту.

Прогнозування і оцінювання ХО у разі аварій на ХНО і транспорті (автомобільному, трубопровідному, залізничному, річковому, морському) здійснюється для визначення можливих наслідків аварії, послідовності дій у зоні можливого зараження і вживання заходів щодо захисту людей (аварійне прогнозування). Для визначення ступеня хімічної небезпеки об’єктів, які зберігають або використовують НХР, та адміністративно-територіальних одиниць (АТО), у межах яких живе населення, для якого існує ризик ураження НХР, а також для завчасного складання планів здійснення заходів щодо захисту населення і ліквідації наслідків аварій проводять довгострокове прогнозування. Під час прогнозування хімічної обстановки визначають параметри двох зон: зони можливого хімічного зараження і прогнозованої зони хімічного зараження. Зона можливого хімічного зараження (ЗМХЗ) – це територія, у межах якої під впливом зміни напрямку вітру може виникнути переміщення хмари НХР з небезпечними для людини концентраціями. Зону наносять на карту (план) місцевості у вигляді кола, півкола, чвертькола, однієї восьмої кола залежно від швидкості вітру.

 

41. Превентивні організаційні заходи зниження масштабів хімічного впливу на об’єкти і території.

Організаційні:

Установка локальних (місцевих) автоматизованих систем виявлення зараження небезпечними речовинами навколишнього середовища і оповіщення про виникнення надзвичайної ситуації виробничого персоналу і населення, яке проживає в зонах можливого хімічного зараження й доведення до них інформації про порядок дій за сигналами оповіщення. Завчасне прогнозування зон заражень, руйнування, пожеж за можливих метеоумов і створення запасів із матеріально-технічного забезпечення заходів із захисту й евакуації населення на випадок аварії. Постійний контроль за викидами НХР в атмосферу, скидами у водойми отруйних відходів, за концентрацією парів небезпечних речовин у повітрі робочих приміщень. Забезпечення виробничого персоналу засобами індивідуального захисту із зберіганням їх на робочих місцях співробітників у постійній готовності до використання. Навчання виробничого персоналу правилам, засобам і прийомам захисту, само- і взаємодопомоги за можливих уражень і його періодичне тренування. Розроблення інструкцій керівництву, черговим і командам ліквідаторів з викладенням їх обов’язків при НС, а також плану дій при НС.

Інженерно-технічні:

Обладнання ємностей, комунікацій і виробничих установок із НХР автоматичними та ручними пристроями, які запобігають витіканню НХР у випадку аварії. Підсилення конструкцій ємностей і комунікацій із НХР або влаштування над ними огорожі для захисту від пошкоджень уламками будівельний конструкцій при аварії. Розміщення під сховищами із НХР аварійних резервуарів, чаш, пасток і напрямлених стоків. Будівництво під сховищами з особливо небезпечними НХР підземних резервуарів з водою для розчинення при аварійних витоках. Розосередження запасів НХР, будівництво для них заглиблених або напівзаглиблених сховищ. Виготовлення розчинів НХР за межами основних цехів. Створення запасів нейтралізуючих речовин у цехах, де використовуються НХР. Майданчики для перевалки НХР, причали, залізничні колії повинні бути віддалені від житлових будівель та інших об’єктів не менш ніж на 250 м, а також обладнані пристроями для встановлення водяних завіс та системою локального оповіщення.

Заходи із захисту працівників:

Крім заходів загальнодержавного масштабу, на об’єктах господарської діяльності також проводяться заходи, які дають змогу зменшити наслідки від НС як природного, так і техногенного характеру, особливо дію вторинних факторів ураження. На першому місці повинні бути питання захисту працівників та службовців, який можна забезпечити виконанням таких заходів:

— створення і підтримання у готовності системи оповіщення;

— накопичення фонду захисних споруд і підтримання їх у готовності до використання;

— планування заходів з евакуації;

— накопичення засобів індивідуального захисту та організація їх зберігання;

— підготовка до проведення рятувальних та інших невідкладних робіт;

— морально-психологічна підготовка робітників та службовців.

 

42. Радіаційний і хімічний контроль на ОГД

Радіаційний захист включає заходи для виявлення й оцінки радіан., хім. обстановки, організацію і здійснення дозиметричного і хім. контролю, розробку типових режимів радіан. захисту, забезпечення засобами інд. і колективного захисту, організацію і проведення спец. обробки. Об’єкт госп. діяльності — це підприємства (державні і приватні), установи і організації, навчальні заклади та інші. Хімічний контроль здійснюється з метою визначення наявності та ступеня зараження ОР, СДОР людей, тварин, техніки, одягу, засобів інд. захисту, продуктів, води, фуражу та інше. Контроль здійснюється за допомогою приладів хімічної розвідки (ВПХР, ППХР, ПХР-МВ), а також користуються хімічними лабораторіями (ПХЛ-54, ПХЛ-ЛБ). Якщо немає можливості визначити ОР, СДОР — береться проба і скеровується на аналіз в СЕС. Відповідальність за проведення контролю на ОГД покладається на начальників штабів та служб ЦО і командирів об’єктових формувань. На об’єктах розробляється наказ з організації дозиметричного та хімічного контролю, в якому визначається: порядок забезпечення технічними засобами контролю, організація видачі засобів контролю, облік доз опромінення та ступеню забруднення РР, ОР, СДОР, подання донесень про поглинені дози, ступені зараження, обов’язки посадових осіб з ведення контролю, режими радіаційного захисту та порядок впровадження їх в дію.Під режимом радіаційного захисту розуміємо порядок дії людей, використання способів та засобів захисту в зонах радіаційного зараження, який передбачає максимальне зменшення можливих доз опромінення. Він передбачає послідовність та тривалість використання захисних споруд, захисних властивостей промислових та житлових приміщень, обмеження перебування людей на відкритій місцевості.

 

43. Режими радіаційного захисту.

Режим радіаційного захисту - це порядок дій людей, використання заходів і засобів захисту в зонах радіоактивного зараження, який включає радіаційні ураження і опромінювання людей більше встановлених доз. Режими радіаційного захисту людей передбачають послідовність і тривалість використання людьми захисних споруд, житлових і виробничих будинків, перебування на відкритій місцевості з використанням засобів індивідуального захисту. Режими радіаційного захисту розраховані для використання їх в умовах радіоактивного зараження місцевості внаслідок застосування противником ядерної зброї або при виникненні аварій з викидом радіоактивних речовин на підприємствах, які їх використовують. Режими захисту опрацьовані для типових за характером забудов населених пунктів у вигляді таблиць. Всього розроблено 8 типових режимів радіаційного захисту: режими № 1, 2, 3 — для непрацюючого населення; режими № 4, 5, 6,7 — для захисту робітників, службовців і виробничої діяльності підприємства (об’єкту); режим № 8 — для захисту сил цивільної оборони ( загонів, ланок і т.п.) при проведенні РіІНР зонах радіоактивного зараження. Режими захисту розроблені для умов одно- або двозмінної роботи об’єкту (підприємства) протягом 10-12 год на добу. При розробці режимів захисту враховувались дози опромінювання за час перебування робітників і службовців у .-захисних спорудах, виробничих, житлових і адміністративних будинках, а також при пересуванні із місць відпочинку на робочі місця, виходячи з того, що вони не перевищують межі допустимих величин. Типові режими захисту № 1-7 складаються з трьох етапів, які виконуються в строгій послідовності: 1 етап - визначає час зупинки роботи об’єкту ( термін безперервного перебування людей в захисних спорудах), 2 етап - визначає тривалість роботи об’єкту з використанням для відпочинку робітників і службовців захисних споруд (працюють в цеху — відпочивають у сховищі або ПРУ), 3 етап - визначає тривалість режиму захисту з обмеженим перебуванням людей на відкритій місцевості ( не більше 2 год на добу). Працюють у цеху, відпочивають у житлових будинках (вдома).

 

44. Дезактивація об’єктів і території.

Дезактивація - усунення радіоактивних речовин із поверхонь до величин, безпечних для людини. Техніка, майно, одяг, місцевість, продукти харчування, вода, які забруднені радіоакт. речовинами підлягають дезактивації. При частковій дезактивації техніки та одягу видаляють радіоактивні речовини з усієї поверхні методом обмітання чи обтирання. Повна дезактивація здійснюється наступними методами:

змивання РР дезактивуючим розчином, водою і розчинниками з одночасною обробкою забрудненої поверхні щітками дегазаційних машин і приладів; змивання РР струменем води під тиском; знищення РР газокрапельним потоком; знищення РР витиранням забрудненої поверхні тампонами, які змочені у дезактивуючому розчині, водою і розчинниками; змітання радіоактивного пилу віниками, щітками тощо; знищення радіоактивного пилу методом пилевідсмоктування.

Метод дезактивації вибирається відповідно до виду забруднення. Суть дезактивації, таким чином, полягає у відриванні радіоакт. частин від поверхні та знищення їх з оброблених об’єктів. Дезактивація споруд проводиться обмиванням водою. Обмивання починається з даху і ведеться зверху вниз. Особливо старанно обмиваються вікна, двері, карнизи і нижні поверхи будинку. Дезактивація внутр. приміщень і робочих місць проводиться за допомогою обмивання дезактивуючим розчином, водою, обмітанням мітлами і щітками, а також протиранням. Починати дезактивацію слід зі стелі. Стеля, стіни, майно протирають вологими ганчірками, підлога миється теплою водою з милом або 2—3% содовим розчином.Дезактивація ділянок територій, які мають тверде покриття може проводитися змиванням радіоактивного пилу струменем води під великим тиском за допомогою поливальних машин або змітанням радіоактивних речовин підмітально-прибиральними машинами. Ділянки територій, які не мають твердого покриття, дезактивуються шляхом зняття зараженого шару грунту товщиною 5—10 см, дорожними машинами (бульдозерами, грейдерами), засипкою забруднених ділянок шаром чистого грунту товщиною 8—10 см; переорюванням зараженої території плугом на глибину до 20 см, збиранням снігу та льоду. Щоб зменшити перенесення радіаційного пилу з одного місця на інше використовують в’яжучі рецептори, які створюють плівку, перешкоджаючи пилоутворенню.Дезактивація води провадиться кількома способами, зокрема: фільтруванням, перегонкою, за допомогою іонообмінних смол або відстоюванням криниці, шляхом багаторазового відкачування з них води і знищенням грунту з дна, а ділянка місцевості, яка прилягає до криниці у радіусі 15—20 м дезактивується шляхом зняття шару грунту товщиною 5—10 см з наступним засипанням її незабрудненим піском. Дезактивація продуктів і харчової сировини проводиться шляхом обробкии або заміни тари. Продукти, які не було затарено шляхом зняття забрудненого шару, заражена готова їжа і хліб знищуються. Для поліпшення дезактивації користуються дезактивуючими розчинами, які створюються на базі порошків СФ-2 (СФ-2У) або при їх відсутності пральними засобами, чи промисловими відходами, які необхідні для пом’якшення води, що і дає можливість краще змити з поверхні бруд разом з радіоактивними речовинами. З цією метою розчини можна підігріти.

 

45. Евакуація населення та евакуаційні органи.

Евакуація – це організоване вивезення (виведення) службовців підприємств, організацій і установ, які припиняють чи переносять свою діяльність у заміську зону, а також непрацездатного і незайнятого у виробництві насел. із зон можливих руйнувань категорійованих міст і об’єктів, розташованих поза цими містами. Евакуації підлягає насел., що проживає в насел. пунктах, розташованих у зонах можливого катастроф. затоплення, можливого небезпек. радіоактивного забруднення, хім. ураження, у районах вин-ня стихійних лих, аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю і здоров’ю людей). У залежності від обстановки, що склалася під час НС техног. і прир. хар-ру, може бути проведена загальна чи часткова евакуація насел. тимчасового чи безповоротного характеру. Загальна евакуація проводиться за рішенням КМУ для всіх категорій населення і планується на випадок: - можливого небезп. радіоакт. забруднення територій навколо атомних електростанцій (якщо виникає безпосередня загроза життю і здоров’ю людей, які проживають у зоні ураження); - виникнення загрози катастроф. затоплення місцевості з 4год доходженням проривної хвилі. Часткова евакуація проводиться за рішенням КМУ на випадок: -аварії на атомній електростанції з можливим забрудненням території; - усіх видів аварій з викидом сильнодіючих отруйних речовин; - загрози катастрофічного затоплення місцевості; - лісових і торф’яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками, які загрожують населеним пунктам. Проведення організованої евакуації, запобігання проявів паніки і недопущення загибелі людей забезпечується шляхом: планування евакуації населення; визначення зон, придатних для розміщення евакуйованих з потенційно небезпечних зон; організації оповіщення керівником підприємств і населення про початок евакуації; організації управління евакуацією; усебічного життєзабезпечення в місцях безпечного розселення евакуйованого населенняє. Заміською зоною називається територія за межами зон можливих руйнувань, встановлених для категорійованих міст і категорійованих об’єктів, розташованих поза цими містами. Межі зон можливих руйнувань встановлюються в залежності від значення міг і а і чисельності його населення. Райони розселення евакуйованих у заміській зоні і порядок їх виведення і вивезення визначаються адміністрацією міста з урахуванням створення умов для продовження виробничої діяльності підприємств, транспортних можливостей, наявності жилого фонду і забезпечення всім необхідним угруповання сил ЦО, призначеного для ведення РІНР в осередках ураження.

 

46. Особливості проведення евакуації при різних НС.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1099 “Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій” затверджено “Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій”. Згідно з цим положенням, за характером походження подій, що зумовлюють виникнення надзвичайних ситуацій на території України, розрізняють 4 класи надзвичайних ситуацій: техногенного, природного, соціально-політичного та військового характеру. Кожен клас надзвичайних ситуацій поділяється на групи, які містять конкретні їх види.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру – це наслідок транспортних аварій, катастроф, пожеж, неспровокованих вибухів чи їх загроза, аварій з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптового руйнування споруд та будівель, аварій на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічних аварій на греблях, дамбах тощо.

Надзвичайні ситуації природного характеру – це наслідки небезпечних геологічних, метеорологічних, гідрологічних, морських та прісноводних явищ, деградації ґрунтів чи надр, природних пожеж, змін стану повітряного басейну, інфекційних захворювань людей, сільськогосподарських тварин, масового ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміни стану водних ресурсів та біосфери тощо.

Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру – це ситуації, пов’язані з протиправними діями терористичного та антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об’єктів ядерних установок і матеріалів, систем зв’язку та телекомунікації, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо.

Надзвичайні ситуації воєнного характеру – це ситуації, пов’язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, транспортних та інженерних комунікацій.

Залежно від територіального поширення, обсягів, заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, розрізняють 4 рівні надзвичайних ситуацій – загальнодержавний, регіональний, місцевий та об’єктовий.

Надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня – це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох та більше областей (Автономної республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріали і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Автономної республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше 1 % обсягів видатків відповідного бюджету.

Надзвичайна ситуація регіонального рівня – це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох або більше адміністративних районів (міст обласного значення), Автономної республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше 1 % обсягів видатків відповідного бюджету.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...