Главная Обратная связь

Дисциплины:






Вплив надлишкового тиску на людину



Надлишковий тиск — це різниця між максимальним тиском у фронті ударної хвилі і нормальним атмосферним тиском перед ним. Він вимірюється в ньютонах на квадратний метр (Н/м2). Ця одиниця тиску називається Паскалем (Па). 1 Н/м2=1 Па (1 кПа0,01 кгс/см2).

При надлишковому тиску 20—40 кПа незахищені люди можуть одержати легкі поразки (легкі забиті місця і контузії). Вплив ударної хвилі з надлишковим тиском 40—60 кПа приводить до поразок середньої важкості: втраті свідомості, ушкодженню органів слуху, сильним вивихам кінцівок, кровотечі з носа й вух. Важкі травми виникають при надлишковому тиску понад 60 кПа і характеризуються сильними контузіями всього організму, переломами кінцівок, ушкодженням внутрішніх органів. Вкрай важкі поразки, нерідко зі смертельним результатом, спостерігаються при надлишковому тиску понад 100 кПа.

 

52. Критерії стійкості ОГ до впливу ударної хвилі.

Послідовність оцінювання стійкості об’єкта до дії повітряної УХ під час вибухів. Вибирають критерій (показник), за яким оцінюють стійкість об’єкта до дії УХ.

Критерієм стійкості об’єкта до дії УХ є граничне значення надмірного тиску, за якого елементи об’єкта зберігаються або отримують слабкі та/чи середні руйнування. Це значення надмірного тиску називають межею стійкості об’єкта до УХ і позначають через ?Рф lim.

Стійкість об’єкта оцінюють для екстремальних умов, коли буде діяти уражальний фактор УХ з максимальними параметрами, тобто за ?Рф max.

Умови стійкості об’єкта такі: якщо ?Рф lim ?Рф max – об’єкт стійкий, якщо ?Рф lim < ?Рф max – об’єкт нестійкий до дії УХ.

Методика оцінювання стійкості об’єкта до дії УХ включає три етапи:

– перший – визначення максимального значення надмірного тиску УХ ?Рф max;

– другий – визначення межі стійкості об’єкта (цеху) ?Рф lim;

– третій – визначення можливих наслідків вибуху (руйнувань, ураження людей та ін.).

Після цього аналізують результати оцінювання і визначають заходи щодо підвищення стійкості об’єкта.

 

53. Класифікація пожеж та пожежна небезпека виробництва.

Пожежі – це неконтрольований процес горіння, який спричиняє загибель людей та знищення матеріальних цінностей. Причинами виникнення пожеж є неохайне поводження з полум’ям, порушення правил пожежної безпеки, а також такі явища природи, як блискавка, самозаймання сухої рослинності та торфу. Відомо, що 90 % пожеж виникають з вини людей і тільки 7 – 8 % – від блискавок. Основними видами пожеж як стихійних лих, що охоплюють широкі терени в декілька сотень, тисяч і навіть мільйонів гектарів, є ландшафтні пожежі – лісові та степові. Лісові пожежі за інтенсивністю горіння поділяють на слабкі, середні й сильні, а за характером горіння – на низові та верхові пожежі. Останні поділяються на швидкі та стійкі лісові пожежі. Лісові низові пожежі – характеризуються горінням лісової підстилки, надґрунтового покриву та підліску без захвату крон дерев. Швидкість руху фронту низової пожежі складає від 0,3 до 1 м/хв. При слабкій пожежі висота полум’я досягає 1 – 2 м, максимальна температура на кромці дорівнює 900 oС. Лісові верхові пожежі розвиваються, як правило, з низових та характеризуються горінням крон дерев. При побіжній верховій пожежі полум’я розповсюджується головним чином з крони на крону з великою швидкістю, яка досягає 8 – 25 км/год, при цьому іноді залишаються окремі ділянки, незаймані вогнем. При стійкій верховій пожежі полум’ям охоплені не тільки крони, але й стовбури дерев. Полум’я розповсюджується зі швидкістю 2 – 8 км/год і вогнем охоплений весь ліс від надґрунтового покриву до верхівок дерев. Підземні пожежі виникають як продовження низових або верхових пожеж і розповсюджуються у торф’яному шарі на глибині 50 см і більше. Горіння йде повільно, майже без доступу повітря, із швидкістю 0,1 – 0,5 м/хв. При цьому 24 відбувається виділення великої кількості диму й утворення вигорілих пустот (прогарів). Степові або польові пожежі виникають на відкритій місцевості при наявності сухої трави або стиглих хлібів. Вони носять сезонний характер і частіше бувають влітку в міру достигання трав чи хлібів, рідше навесні й практично відсутні взимку. Швидкість їх розповсюдження може досягати 20 – 30 км/год. Для успішного проведення протипожежної профілактики на підприємствах важливо знати основні причини пожеж. На основі статистичних даних можна зробити висновок, що основними причинами пожеж на виробництві є:необережне поводження з вогнем; незадовільний стан електротехнічних пристроїв та порушення правил їх монтажу та експлуатації; порушення режимів технологічних процесів; несправність опалювальних гфиладів та порушення правил їх експлуатації; невиконання вимог нормативних документів з питань пожежної безпеки. Дуже часто пожежі на виробництві спричинені необережним поводженням з вогнем. Під цим, як правило, розуміють паління в недозволених місцях та виконання так званих вогневих робіт. Вогневими роботами вважають виробничі операції, пов’язані з використанням відкритого вогню, іскроутворенням та нагрівом деталей, устаткування, конструкцій до температур, що здатні викликати займання горючих речовин і матеріалів, парів легкозаймистих рідин. До вогневих робіт належать: газо- та електрозварювання, бензино- та газорізання, паяльні роботи, варки бітуму та смоли, механічна обробка металу з утворенням іскор. Відповідальність за заходи пожежної безпеки при проведенні зварювальних та інших вогневих робіт покладається на керівників дільниць, цехів, підприємств. Місця для проведення вогневих робіт можуть бути постійними і тимчасовими. Постійні місця визначаються наказом керівника підприємства, а тимчасові - письмовим дозволом керівника підрозділу. Виконавці робіт (електрозварювальними, газозварювальними, газорізальники, паяльники, бензорізальники та ін.) повинні б



 

54. Вогнестійкість будинку та вогнестійкості конструкції.

Ступенем вогнестійкості називається здатність споруди в цілому чинити опір руйнуванню при пожежі. Споруди за ступенем вогнестійкості поділяються на 8 ступенів (I, II, III, IIIa, ІІІБ, IV, IVa, V).

Вогнестійкість конструкцій характеризується межею вогнестійкості, під яким розуміють час у годинах, по закінченню якого конструкція втрачає несучу чи ограждающую здатність.

Класифікація споруд з вогнестійкості:

I ступінь - всі конструктивні елементи неспалені з високою межею вогнестійкості (1,5 - 3 години).

II ступінь - всі конструктивні елементи неспалені з межами вогнестійкості (0,5 - 2,5 години).

III ступінь - основні несучі конструкції вогнетривкі, не несучі - важко спалимі з межею вогнестійкості (0,25 - 2 години).

IV ступінь - всі конструкції - важко спалимі з межами вогнестійкості (0,25 - 0,5 години).

V - ступінь - всі конструкції - спаленні.

 

55. Основні вражаючі фактори вибуху.

Вибух — це звільнення великої кількості енергії в обмежено-му об’ємі за короткий проміжок часу. Він призводить до утво-рення сильно нагрітого газу (плазми) з дуже високим тиском, що при моментальному розширенні здійснює ударний механічний вплив на навколишні тіла. Вибух у твердому середовищі супро-воджується його руйнуванням і дробленням, у повітряному чи водяному — викликає утворення повітряної чи гідравлічної уда-рних хвиль, які і впливають на розміщені в них об’єкти. Основ-ними вражаючими факторами вибуху є: — повітряна ударна хвиля, що виникає при ядерних вибухах, вибухах речовин, які ініціюють і детонують, при вибухових пере-твореннях хмар паливно-повітряних сумішей, вибухах резервуа-рів з перегрітою рідиною і резервуарів під тиском; — осколкові поля, створювані уламками різного роду предме-тів технологічного устаткування, будівельних деталей тощо. При пожежах і вибухах люди отримують термічні і механічні ушкодження; найбільш характерні: опіки тіла і верхніх дихаль-них шляхів, черепно-мозкові травми, численні переломи і забит-тя, контузії, комбіновані ураження.

 

56. Класифікація виробництва за вибуховою, вибухопожежною і пожежною небезпекою.

Категорія А (вибухонебезпечні приміщення)

Горючі гази, легкозаймисті речовини з температурою спалаху не більше 28 °С в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні парогазоповітряні суміші, при спалахуванні котрих розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа. Речовини і матеріали, що здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним, в такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5кПа.

Категорія Б (вибухопожежонебезпечні приміщення)

Вибухонебезпечний пил і волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28 °С та горючі рідини за температурних умов і в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5кПа.

Категорія В (пожежонебезпечні приміщення)

Горючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини, матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним горіти лише за умов, що приміщення, в яких вони знаходяться або використовуються, не належать до категорій А та Б.

Категорія Г

Негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум’я; горючі гази, спалимі рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо.

Категорія Д

Негорючі речовини та матеріали в холодному стані.

 

57. Розрахунковий час відключення трубопроводів з горючими рідинами при аварії.

Розрахунковий час відключення трубопроводів визначається у кожному конкретному випадку, виходячи з реальної обстановки, і повинен бути мінімальним з урахуванням паспортних даних на запірні пристрої, характеру технологічного процесу і виду розрахункової аварії.

Розрахунковий час відключення трубопроводів слід приймати рівним:

- часу спрацювання системи автоматики відключення трубопроводів згідно з паспортними даними установки, якщо ймовірність відмови системи автоматики не перевищує 10-6 на рік або забезпечено резервування її елементів (але не більше 3 с);

- 120 с, якщо ймовірність відмови системи автоматики перевищує 10-6 на рік і не забезпечено резервування її елементів;

- 300 с у разі ручного відключення.

Не допускається використання технічних засобів для відключення трубопроводів, для яких час відключення перевищує вищенаведені значення.

Під Часом спрацювання І Часом відключення Слід розуміти проміжок часу від початку можливого надходження горючої речовини з трубопроводу (перфорація, розрив, зміна номінального тиску тощо) до повного припинення надходження газу або рідини у приміщення. Швидкодійні клапани-відсікачі повинні автоматично перекрити подачу газу чи рідини в разі порушення електропостачання.

У виняткових випадках у встановленому порядку допускається перевищення наведених значень часу відключення трубопроводів спеціальним рішенням відповідних міністерств та відомств при узгодженні з органами Держнаглядохоронпраці України.

 

58. Зонування території при вибусі газоповітряної суміші.

Вся область вибуху поділяється умовно на три зони – ближню (або зону вибуху, знаходиться в межах хмари вибуху), проміжну та дальню (або зону формування повітряної ударної хвилі).

 

59. Зсуви та чинники, які призводять до виникнення зсуву, протизсувні заходи.

Зсув — сповзання і відрив мас гірських порід вниз схилом під дією сили тяжіння.Зсуви виникають у результаті порушення природної рівноваги залягання верств гірських порід з розривом їх суцільності і переміщенням у горизонтальному або близькому до нього напрямі. Вони часті на схилах долин або річкових берегів, у горах, на берегах морів. Найчастіше зсуви виникають на схилах, складених водотривкими і водоносними породами, що чергуються. Зсуви можуть виникати під час горотворення, внаслідок зволоження ґрунту, а також діяльності людини (техногенні — при гірничих та будівельних роботах тощо)

Причиною утворення зсувів є порушення рівноваги між силою тяжіння і утримуючими силами, найпоширенішими

причинами якого у свою чергу є:

- збільшення крутизни схилу в результаті підмиву водою;

- ослаблення міцності порід при вивітрюванні або перезволоженні опадами і підземними водами;

- дія сейсмічних поштовхів;

- будівельна і господарська діяльність.

Протизсувні заходи — впорядкування поверхневого стоку, перехват потоків ґрунтових вод, запобігання природному контрфорсу зсувного масиву від руйнування, підвищення стійкості схилу механічними і фізико-хімічними засобами.

 

60. Селі та карсти, умови їх виникнення та заходи по попередженню.

Селі - короткочасні бурхливі паводки на гірських річках, що несуть грязьо-кам’яний матеріал. Вони виникають під час великих злив, інтенсивного сніготанення, рідко при вивержені вулканів. Особливо раптові і руйнівні селі у різко континентальних зонах і після довгого сухого періоду, коли в процесі вивітрювання накопичуються маси уламкового матеріалу на схилах долин. Сель переносить від 10 до 75% кам’яного матеріалу у об’ємі потоку.

Лісомеліоративні заходи спрямовані на зміну умов селеформування з метою зменшення селевої активності і, в першу чергу, на регулювання поверхневого стоку. До них відносяться:

-заліснення гірських схилів і кам’яних розсипів із метою зменшення поверхневого стоку і переведення його частини у ґрунтовий стік та лісорозведення на лісосіках та прируслових ділянках;

- терасування схилів;

- створення водосховищ у верхів’ях селевих басейнів із метою зменшення максимальних витрат води;

-будівництво зливовідводів із метою перехоплення поверхневого стоку та безпечного його скидання в русло нижче зони формування селевих потоків.

Карстові процеси - процеси розчину гірських порід (карбонати, гіпси, солі) та виникнення своєрідних форм рельєфу та водного режиму. Розчин стає швидше, якщо порода має пори та тріщини, рівень підземних вод розташован глибоко, а вода не має домішок, але має вільну вуглекислоту, яку вона отримує з повітря або коли проходить через грунт.

Протикарстові заходи слід передбачати на територіях, в геологічній будові яких присутні розчинні гірські породи (вапняки, доломіти, крейда, уламкові ґрунти з карбонатним цементом, гіпси, ангідрити, кам’яна сіль) і є карстові прояви на поверхні (карри, понори, вирви, улоговини, карстовоерозійні яри) і (або) в глибині ґрунтового масиву (розущільнення ґрунтів, порожнини, канали, галереї, печери, воклюзи).

 

61. Оцінка збитків від наслідків НС природного і техногенного походження.

Для кожного типу НС згідно з класифікатором НС встановлюється

перелік основних характерних збитків щодо кожного рівня НС залежно

від масштабів шкідливого впливу.

Усі збитки поділяються на види залежно від завданої фактичної

шкоди, зокрема від:

- втрати життя та здоров’я населення (Нр);

- руйнування та пошкодження основних фондів, знищення майна та

продукції (Мр);

- невироблення продукції внаслідок припинення виробництва (Мп);

- вилучення або порушення сільськогосподарських угідь (Рс/г);

- втрат тваринництва (Мтв);

- втрати деревини та інших лісових ресурсів (Рл/г);

- втрат рибного господарства (Рр/г);

- знищення або погіршення якості рекреаційних зон (Ррек);

- забруднення атмосферного повітря (Аф);

- забруднення поверхневих і підземних вод та джерел, внутрішніх

морських вод і територіального моря (Вф);

- забруднення земель несільськогосподарського призначення (Зф);

- а також збитки, заподіяні природно-заповідному фонду (Рпзф).

 

62. Ступені руйнування населених пунктів і об'єктів господарювання.

Повні руйнування — це руйнування всіх елементів будівель, у тім числі й підвальних приміщень, ураження людей, що знаходяться в них, збитки становлять більше 70 % вартості основних виробничих фондів (балансової вартості). Подальше їх використання не можливе.

Сильні руйнування — це руйнування частини стін і перекриття поверхів, деформація їх, виникнення тріщин у стінах, ураження значної частини людей, що знаходяться в них. Збитки ставлять від ЗО до 70 % вартості основних виробничих фондів (балансової вартості). Можливе обмежене використання будівель, що збереглися. Відновлення можливе після капітального ремонту.

Середні руйнування — це руйнування переважно другорядних елементів будівель і споруд (покрівлі, вікон, дверей і перегородок), виникнення тріщин у стінах. Підвальні приміщення зберігаються, перекриття залишаються. Люди уражаються частіше уламками конструкцій. Збитки становлять 10—ЗО % вартості основних виробничих фондів (балансової вартості будівель).

Слабкі руйнування — це руйнування вікон, дверей та перегородок. Ураження людей можливе уламками конструкцій. Підвали і нижні поверхи не пошкоджуються. Вони придатні для використання після поточного ремонту будівель. Збитки становлять до 10 % вартості основних виробничих фондів (будівель). Відновлення можливе після середнього або поточного ремонту.

 

63. Основні характеристики катастрофічного затоплення.

Катастрофічне затоплення — це гідродинамічне лихо, яке є результатом руйнування штучної чи природної греблі і полягає в стрімкому затопленні хвилею прориву нижче розташованої міс-цевості і виникненні повені.

Катастрофічне затоплення характеризується такими параметрами:

— максимально можливими висотою і швидкістю хвилі прориву;

— розрахунковим часом приходу гребеня і фронту хвилі прориву у відповідний створ;

— межами зони можливого затоплення;

— максимальною глибиною затоплення конкретної ділянки місцевості;

— тривалістю затоплення території.

Катастрофічне затоплення поширюється зі швидкістю хвилі прориву і призводить через якийсь час після прориву греблі до затоплення великих територій шаром води від 0,5 до 10 м і більше. Утворюються зони затоплення.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...