Главная Обратная связь

Дисциплины:






Народження і створення нової української драматургії. Творчість драматургів Миколи Куліша та Івана Микитенка



Микола Куліш належить до того типу письменників, про яких можна сказати художником слова він народився, тому що від народження в Куліша було єдине призначення — велике й непохитне — писати З підліткового віку й до останніх своїх днів він сприймав, розумів і аналізував світ як письменник. Він ділився тим, що його радувало, захоплювало, бентежило, гнітило, за допомогою емоційного, яскравого, дотепного слова. Куліш писав майже тридцять років. Навчався — і писав невеличкі твори сати­ричного спрямування. Воював — і складав коротенькі п'єси, що мали успіх у солдатів. Працював у просвітницьких установах — і шукав себе в різних жанрах, від оповідань з життя дітей до циклу педагогічних нарисів і роману. А коли переймався тільки творчою діяльністю — писав наполегливо й самовіддано. Творчість М Куліша — це багатогранне зображення побуту, психології, соц­іально-культурних процесів, інтелектуальної динаміки, світоглядних тенденцій в Україні перших десятиліть XX ст. Доля українського села й селянина, духовні по­шуки інтелігенції, пріоритети й цінності державних службовців, психологічна тенденції в робітничому середовищі, розмаїтість світоглядної паліт­ри інтелектуалів, духовний стан столичного й провінційного міст, аспекти націо­нально-історичного розвитку та перспективи України — таким виглядає зріз ос­новних проблем Кулішевої драматургії. У характерах персонажів М Куліша узагальнено типові «больові точки» свого часу. Його герої помирають від голоду, розділені ходом історії на «багатих» і «бідних»: будують комуну, тягнучись до світла життя; перетворюються з учо­рашніх незаможників на адміністраторів-бюрократів: переймаються національ­ними проблемами й питаннями, грають у кохання й виконують у житті рольові партії; змінюють не тільки власне прізвище, але й своє національне єство, праг­нучи просування в кар'єрі; кохають і залишаються нещасними у своєму коханні, пристосовуються до нових умов і бунтують проти конформізму: шукають смисл свого й загальнолюдського існування; божеволіють і кінчають життя самогуб­ством; зраджують, зневірюються та знаходять у собі сили протистояти трагіч­ним перипетіям долі; розмірковують над соціально-духовною долею України та світу. Кулішеві характери певною мірою історичні, бо в них осмислені провідні тенденції національної та вітчизняної історії. Куліш був живописцем характерів в українській драматургії Працюючи над п'єсою, він прагнув намалювати живий, колоритний, типовий, концептуальний, до нього не відкритий художній образ. Для цього митець ретельно вивчав життя, часто мандрував — їздив, ходив пішки Україною, намагаючись побачити й почу­ти, чим живуть люди, про що думають, як розмовляють, чого прагнуть. М. Куліш — це не лише драматичний письменник національного духу й національних натур, це й співтворець (разом з М. Хвильовим, В. Підмогильним, М. Зеровим та іншими) інтелектуального напрямку в українській літературі, інтелектуальних характерів і концептуальних колізій. Він спирався на драматичний досвід своїх попередників в українській літературі (М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого, М. Старицького), використовував їхні творчі ідеї, мотиви, композиційно-художні здобутки в розробці аспекту селянського життя, побуту, стосунків. У Кулішевих творах відбилася поетика характерів «з народу», специфіка конфлікту, заснованого на зіткненні двох груп персонажів — «багатих» і «бідних», викори­стання прийому лейтмотивної фольклоризації драматичної оповіді, уведення реплік, сцен, дійових осіб комедійного гатунку, що класично виведені українсь­кою драматургією другої-половини XIX ст. Кулішеві характери й колізії так само рельєфні, колоритні, різноманітні, трагедійно загострені, як у п'єсах Шекспіра. Художні реалії М. Куліша так само узагальнені у своїй гротескності й пародійній епатажності, як і комедії Мольєра. Драмам і трагедіям Куліша властива така ж настано­ва на глибинність інтелектуальних і філософських пошуків, як і творам Гете Кулішеві п'єси відрізняються такою самого орієнтацією на поєднання ліричного й соціального, символічного й алегоричного, інтимно-особистісного й масш­табно-людського, як і драми Ібсена. Кращі п'єси драматурга - «Народний Малахій». «Мина Мазайло», «Маклена Граса» — були заборонені невдовзі після прем'єри, частину з написаного взагалі не було дозво­лено до вистави, як і «Патетичну сонату». на сьогоднішній день ' дійшли до нас, драми («97», «Комуна в степах», «Закут», «Вічний бунт», «Прощай, село»), але й комедійні твори («Хулій Хурина» та «Мина Мазай­ло»). У Кулішевих комедіях драматизм концептуально-сюжетної гостроти набу­ває у своїй художній основі зовсім не комічного звучання. Найважливішою рисою таланту Миколи Гуровича Куліша є трагедійність світо­бачення, яке поступово перетворювалося на трагікомічне, трагіфарсове, що виз­начає тип сучасної культури взагалі. Як драматург Микола Куліш послідовно йшов до створення драми модерну. Український мистецький авангард 1920-х — початку 1930-х рр. узагалі неможливо зрозуміти без п'єс М Куліша та вистав Л Курбаса. Наприклад, драма «97» сцени смерті Серьоги Смика(помираючий бачить смерть і погрожує їй, викликаючи на двобій, кличе на допомогу бойових товаришів) Фантасмаго­рична сцена з паперами, що розлітаються у порожній кімнаті, де помирає «герой революції» Серьожа Смик, зводить до абсурду. Комедія «Мина Мазайло» відрізняється оригінальним сюжетом, у якому пе­реплетено культурно-соціальний і родинно-інтимний аспекти, насичена дотепними, пародійними, карикатурними, фарсовими сценами. У творі активно використано широкий діапазон живої й тому колоритної мови, що рельєфно відбиває специфіку духовних і національних цінностей основних пер­сонажів. У творі драматург широко застосував прийом гри. М. Куліш показує, що, на перший погляд, усе продумано в Рининих розрахунках: національна зорієнтованість світогляду брата, чарівна зовнішність подруги, у якої «чудесні губи, прекрасний бюст», власне (Ринине) вміння впливати на людей. Вона змальована в комедії як стратег і тактик колізії з «нейтралізації» Мокія.



Художня сила п'єс Миколи Куліша полягає в тому, що вони пройняті відчут­тям незборимого трагізму людського буття, усвідомленням глибинних дисгар­моній духу, суспільства, світу. У центрі Кулішевої драматургії перебуває трагедія особистості на тлі соціальних зламів і протиріч. Творчість М. Куліша — це не тільки драматургія характерів, сцен,, ідей, це також і драматургія мови. Він надавав неабиякого значення мовній відшліфованості, мовно-тропеїчним якостям своїх п'єс. Слово в його творах грало багатьма барвами й тональностями: інтонаціями народної говірки, гостротою сюжетних ходів, колоритністю народного гумору, напруженістю розумових пошуків, по­етичною глибиною світоглядних висновків та узагальнень. Слово в Кулішевій драматургії —характеризувалося влучністю, образністю, економністю, асоціативністю, інтелектуальністю. Куліш був митцем, який постійно прагнув новизни у творчості — нових ху­дожніх засобів, прийомів, рішень; несподіваних думок, образів, конфліктів; но­вої, до нього ще не відкритої якості драматургічного світобачення. Він шукав — і знаходив нові напрямки розвитку мистецтва, літератури, драматургії, що потім ураховувалися іншими письменниками, художниками наступних поколінь.

листик Іван Микитенкоукраїнський письменник і драматург .В історію української літератури І. Микитенко входить передусім своїми кращими п'єсами — драмами й комедіями. Зміцнює зв’язки мистецтва з народом!!!Публіцистично загострена, дотепна й колоритна (а в останніх зразках — і більш зосереджена на реалістичному характерописанні) драматургія І. Микитенка була присвячена злободенним проблемам, відображала напругу соціальних змін у суспільстві і тому змогла донести до нашого часу гарячий подих своєї доби.

Соціальна активність і бойова наступальність тв.. драматурга відобразилася в стилістиці його творів: злободенні, пронизані публіцистичною гостротою: «Диктатура» «Кадри» «Дівчата нашої країни». Прагне відгукнутися на найпекучіші питання своєї доби!

Білет

  1. Музична культура Середньовіччя: григоріанський хорал, хорова поліфонія, жанр меси.

музика середньовіччя охоплює період в європейської історії музики від падіння Римської Імперії (V століття) до початку XV століття, коли на зміну прийшла епоха Відродження. Загальними рисами цього періоду є сильний зв'язок із релігією, перевага одноголосся, аскетизм, акапельний спів і переважання модальних ладів. На епоху середньовіччя припадає діяльність Гвідо д'Ареццо, що перший запропонував систему сольмізації, що уможливила точний запис нот, 4-х лінійний нотний стан з літерним позначенням висоти звуку на кожній лінії, і ключ. Цей спосіб отримав назву хоральної нотації, що використовувалася для запису григоріанських хоралів.

. Меса (італ. messa, лат. missa ) — традиційна назва богослужіння в Римо-католицькій церкві, найвища літургічна служба. Згідно з католицькою доктриною, під час звершення меси хліб і вино перетворюються на Тіло і Кров Христову і, таким чином, у євхаристійному таїнстві відбувається безкровне принесення жертви Богові, що відкриває людині шлях до спасіння. Приблизно з IV століття для Західної Церкви стали писатися сакраментарії - повні літургійні тексти, Пізніше стали випускатися сакраментарії — книги для священослужителів,а також градуали, псалтерії та гімнарії — книги для хору. МЕСА (від лат. Missa, mitto - відпускаю) - багаточастинний твір для хору а капела або для солістів, хору і оркестру (або органу) на канонічний латинський текст католицького богослужіння. Існують меси короткі (missa brevis), що складаються з двох або трьох перших розділів, і урочисті (повні) меси (missa solemnis). Особливою різновидом є заупокійна меса - реквієм. Основні розділи меси: Kyrie, Gloria, Credo, Sanctus і Benedictus, Agnus Dei. Меса склалася з одноголосі співів григоріанського хоралу. У XIV в. з'явилися багатоголосні, поліфонічні меси. З XVII ст. на розвиток меси почали впливати опера та інструментальна музика, велике значення поряд з хором придбали сольні вокальні партії, стало залучатися інструментальний супровід. Композитори-класики XVIII-XIX вв. використовували жанр меси для вираження глибоких загальнолюдських ідей, почуттів. Музику мес писали Г. Дюфаї, Я. Обрехт, О. Лассо, Палестрина, І. С. Бах, І. Гайдн, В. А. Моцарт, Л. Бетховен, Ф. Шуберт, Ф. Ліст, Ш. Гуно та ін .

Григоріанський спів, григоріанський хорал (лат. cantus gregorianus; англ. Gregorian chant, фр. chant grégorien, нім.gregorianischer Gesang, італ. canto gregoriano) — традиційний спів католицької церкви, канонізований папою Григорієм І Великим у 590—604 роках. Григоріанський спів є одноголосним, хоча в ході історичного розвитку він став основою ранніх форм європейського багатоголосся від органум і дискант до мес Високого Відродження. За характером розспівування літургійного тексту розрізняють силабічні хорали (1-2 тони на склад тексту), невматичні(від 2 до 4-5 тонів на склад) і мелізматичні (необмежена кількість тонів на склад). До першого типу відносяться речитативні вигуки, псалми й більшість антифонів офіція, до другого - переважно інтройти, комуніо і більшість пісень ординарію меси, до третього — респонсорії, трактуси, алилуї, Kyrie eleison і др. За типом виконання григоріанський спів поділяється на антифон (чергування двох груп співаків, у такий спосіб виконуються, наприклад, всі псалми) і респонсорне (спів соліста чергується зі співом ансамблю або хору) Найбільш ранні рукописи григоріанського співу (кінець VІІІ століття) містять тільки тексти. Ритміка найдавнішого григоріанського співу заснована на нерегулярному чергуванні довгих і коротких тривалостей; особлива роль належить найтоншим ритмічним нюансам (невелике подовження або зменшення тривалостей, легкі акценти усередині груп з коротких звуків і т.д. ). Григоріанський спів записувався за допомогою безлінійної невменної нотації, на основі якої в XІІ столітті виникла лінійна квадратна нотація. Поліфо́нія (від грец. poly — багато і phone — звук) — вид багатоголосся, у якому окремі мелодії, або групи мелодій мають самостійне значення і самостійний інтонаційно-ритмічний розвиток, зберігаючи рівноправність голосів та незбігання в різних голосах каденцій, цезур, кульмінацій, акцентів та ін. Поліфонію поділяють на типи:Підголосковаполіфонія, при якій разом з основною мелодією звучать її підголоски, тобто її варіанти. Імітаційна поліфонія, при якій основна тема звучить спочатку в одному голосі, а потім, можливо, зі змінами, з'являється в інших голосах (при цьому основних тем може бути декілька). Форма, в якій тема повторюється без змін, називається каноном. Найрозвиненішої форми імітаційної поліфонії досягається в фугах. Контрастно-тематичнаполіфонія (абополімелодізм), при якій одночасно звучать різні мелодії. В підголосковій поліфонії відбувається те злиття голосів в унісон (і рух паралельними унісон), то розбіжність їх в інші інтервали. Підголосок може вступати одночасно з мелодією, а також із запізненням у часі.Мелодіі бувають настільки індивідуальні, що кожна з них може звучати як самостійної теми з тим чи іншим гармонійним супроводом. А бувають і помітно нерівноправними - одна з них головна, друга супутня. В обох випадках суть з'єднання полягає в тому, що властивості мелодійних ліній виявляються в їх одночасному зіставленні, в їх контрасті або взаємне доповнення. У деяких рисах імітаційна поліфонія схожа з подголосочной: вона виявляє властивості мелодійної теми через її численні варіанти (реєстрові, ладові, тональні). Але головна особливість імітаційної поліфонії полягає в тому, що проведення тим відбувається не паралельно, а послідовно. При цьому в момент вступу імітує голоси перший голос продовжує свій розвиток, супроводжуючи новий голос противосложения. Таким чином, поліфонія дозволяє показати одночасно декілька мелодійних ліній. Це або різні варіанти однієї мелодії (подголосочного), або різні мелодії (контраст), або різні стадії розвитку однієї думки (імітаційність). Таке поєднання в одночасності різних мелодій найбільш яскраво проявляється саме в поліфонічної музики і становить одну з її характерних особливостей. Можливо взаємодія декількох видів поліфонії. Наприклад, подголосочной розшарування на тлі контрастного голосу. У імітаційної поліфонії противосложения може бути підголосок до мелодії і т. п.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...