Главная Обратная связь

Дисциплины:






Мистецьке об’єднання «Березіль»



«Березі́ль» — український театр-студія, заснований Лесем Курбасом у 1922 році в Києві. В 1926 році його було переміщено до Харкова, де він зайняв приміщення, яке до цього належало театру імені І.Франка під керівництвом Гната Юри (нині це будівля Харківського Українського академічного Драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка). Зараз назву «Березіль» носить мала сцена Харківського Українського академічного Драматичного Театру імені Т. Г. Шевченка.

Один із перших українських радянських театрів. Назва театру походить від назви першого весняного місяця —березня. Датою народження театру прийнято вважати 31 березня 1922 року. Першу виставу «Березілю» було представлено 7 листопада того ж року. Вона називалася «Жовтень» і була створена за текстом творчого постановчого колективу.

Художнє керівництво «Березолю» декларувало свою творчу радянську програму, проголосило боротьбу проти теорії «мистецтва для мистецтва», розважальності, рутини й штампу в театрі. «Березіль» зосередив творчі зусилля на пошуку нових сценічних засобів. На відміну від «реалістичного» театру (ідеї якого сповідував Гнат Юра), Курбас еволюціонує у бік авангардизму, експресіоністичності, конструктивізму та необарокового символізму. Він робить наголос на використанні простих декорацій, на ощадливості в коштах, ерудиції акторів та поміркованій прозорій мізансцені, до якої долучає фотографію, кіно та музику. Режисер уникає вторинності і не бажає звертатися до російських переспівів західної культури.

У харківському «Березолі» засяяла яскрава тріада митців — Л.Курбас, художник Вадим Меллер, драматург М.Куліш. У Харкові, після знайомства з М.Кулішем, Курбас остаточно піддає сумніву свої естетичні концепції і переорієнтовується. З 1926 по 1936 роки «Березіль» переживає новий період так званого національного синтезу з необароковою домінантою. Яскравими прикладами такого нового спрямування були дві вистави за творами Куліша — «Народний Малахій» (1928) та «Мина Мазайло»(1929), які стали причиною для всеукраїнської літературної дискусії. 28-29 березня 1927 р., а потім з продовженням 15-16 квітня пройшов 1-й Всеукраїнський театральний диспут, засідання якого починалися о 8-й ранку, а закінчувались о 2-й ночі. Головними суперниками були Гнат Юра з театру ім. І.Франка та Лесь Курбас з «Березолю», які відстоювали відповідно перший курс на реалістичну психологічну драму, а другий — авангардистське розуміння театру. Попереду були ці дві вистави «Березолю», але взятий Курбасом напрям на «негайну реформу людини», тобто фактично перехід від гімну масам, колективізму до возвеличення індивідуалізму, став початком нападів з боку влади на Курбаса персонально та театр загалом. Курбасівський театр був звинувачений у недоступності масам, а сам режисер у антидемократичній позиції, буржуазному націоналізмі та контрреволюційності. «Патетичну сонату» за Кулішем заборонили ставити. Прем'єра ще однієї вистави за твором Куліша «Маклена Граса» відбулася у вересні 1933 року під наглядом чекістів, а згодом була заборонена.



Білет

1.Романтизм як філософсько-художнє явище та музичний стиль: підґрунтя, естетика, жанрова система. Музичний Романтизм, як художній напрямок, постав на початку XIX століття під впливом раннього німецького літературно-філософського романтизму (Ф. В. Шеллінг, Жан Поль та ін.); У порівнянні з попередніми епохами, музичний романтизм вирізняється глибшим розкриттям індивідуального світу особистості, висуванням психологічно складного, відзначеними рисами роздвоєності ліричного героя.. Провідною стала тема особистої драми самотнього, непорозумілого художника, тема безмовної любові й соціальної нерівності. У творчості ряду композиторів ця тематика набуває рис автобіографічності (Шуберт, Шуман, Берліоз, Ліст, Вагнер). Важливим моментом естетики музичного романтизму стала ідея синтезу мистецтв, що знайшла найяскравіше вираження в оперній творчості Вагнера й у програмній музиці (Ліст, Шуман, Берліоз), котра відзначається більшою розмаїтістю джерел програми (література, живопис, скульптура й ін. Різноманітно трактується романтиками сфера фантастики — від витонченої скерцозності, народної казковості («Сон у літню ніч» Мендельсона, «Вільний стрілець» Вебера) до гротеску («Фантастична симфонія» Берліоза, «Фауст-симфонія» Ліста). По-новому, з небаченої до того конкретністю, мальовничістю й натхненністю, відтворять романтики образи природи. Із цією образною сферою тісно зв'язаний розвиток жанрового й лірико-епічного симфонізму (одне з перших творів - «Велика симфонія» C-dur Шуберта). появу техніки лейтмотивів та монотематизму(Ф. Ліст). Романтичній музиці також властива індивідуалізація мелодики і впровадження мовних інтонацій, розширення тембрової й гармонічної палітри музики. Гармонічна система збагачується натуральними ладами, барвистими зіставленнями мажору й мінору й т.д. Увага до образної характерності, портретності, психологічної деталізації обумовила розквіт у романтиків жанру вокальної і фортепіанної мініатюри (пісня й романс, музичний момент, експромт, пісня без слів, ноктюрн й ін.). Нескінченна мінливість і контрастність життєвих вражень втілюється у вокальних і фортепіанних циклах Шуберта, Шумана, Ліста, Брамса й ін. Психологічне і лірико-драматичне трактування властиве в епоху романтизму і великим жанрам - симфонії, сонаті, квартету, опері. Тяга до вільного самовираження, поступовій трансформації образів, наскрізному драматургічному розвитку породила вільні й змішані форми, властиві романтичним творам у таких жанрах, як балада, фантазія, рапсодія, симфонічна поема й ін.

2.Марія Володимирівна Миронова та Олександр Семенович Менакер в театрі та на естраді. МИРОНОВА І МЕНАКЕР. російські естрадні артисти. Миронова Марія Володимирівна (р. 1911), народна артистка СРСР (1991). На естраді з 1927. Менакер Олександр Семенович (1913-82), заслужений артист Росії (1978). На естраді з 1930. Виступали разом у 1948-82. Вистави: "дела семейные", "Плями", "Чоловік і жінка", "Номер у готелі". З 1990 Миронова в Московському театрі-студії під керівництвом О. Табакова (Козицька у "Вчителя російської" А. М. Буравського). В 1939 году — в Московском театре эстрады и миниатюр, где впервые выступил с М.Мироновой с музыкальными юморесками. Прозвучали стихотворение И. Уткина «Дело было на вокзале» и песенки-диалоги «Случай в пути» и «Телеграмма» Людмилы Давидович, исполненные на мелодии популярных песен. Публика отреагировала на этот дебют с большим восторгом. Благожелательно отозвалась и пресса. Так родился прекрасный дуэт, ставший впоследствии классикой советской эстрады. Вместе на эстраде Мария Миронова и Александр Менакер проработали более 30 лет, создав, по сути, театр двух актеров. Они удивительно дополняли друг друга. Как правило, Менакер появлялся в образе слабохарактерного мужа, а Миронова играла деспотичную и невежественную жену. Сценки были короткими, не более пяти минут, но актёры настолько ярко раскрывали свои образы, что создавалось впечатление, будто перед зрителями в одно мгновение пролетал целый фильм, смешной и искромётный. В 1979 году они получили звания Заслуженных артистов РСФСР. Літочислення свого «театру двох акторів» Миронова і Менакер ведуть від січневих репетицій 1940 одноактної п'єси В. і К. Немоляєва та Л. Давидович «Фатальна помилка». У 1948 році, коли в результаті перебудови «Театру естради та мініатюр» закрили їх театр , Менакер і Миронова почали виступати самостійно. Миронова виконувала «підслухані телефонні розмови», Менакер - музичні фейлетони. Виступаючи на естраді, окремо один від одного вони мали заслужений глядацький успіх, але справжнього творчого задоволення не получалі.в Московському театрі естради до його закриття. У ці роки «Театр двох акторів» - Миронової і Менакера (директор і художній керівник) випустив спектакль «Ті, що говорять листи», огляд «У нашому домі» (головним чином на тексти Ласкіна), вистава «Справи сімейні» (1954), основою якого стала п'єса Ласкіна «Слухається справа про розлучення». З цими та іншими естрадними постановками та номерами Миронова і Менакер об'їздили всю країну. У містах, де вони гастролювали, в пресі висловлювалися різні думки про їх виступах, але Миронова і Менакер ставилися до всіх висловлювань з розумінням і до багатьох зауважень намагалися прислухатися.

Миронова і Менакер також виступали в театрі «Олімпія» з інтермедією Б. Ласкіна «Чоловік і Дружина в Парижі» під час поїздки в Париж з естрадною програмою «Великий Мюзикл-хол СРСР». В ній брали участь співаки Муслім Магомаєв, Євгенія Мірошниченко, Батир Закіров, піаніст Олексій Черкасов, грузинський джаз під управлінням Костянтина Певзнера, балетний ансамбль, а також кілька першокласних циркових номерів і т.д. Газета «Франс-Суар» помістила невеличку замітку про концерти мюзик-холу, де виступ Миронової і Менакера було визначено як «фантастично смішний дует».

Потім пішли такі значні постановки як «Сім дружин Синьої бороди» А. Володіна, «Чоловік і жінки» Л. Зоріна. Вітаючи Миронову і Менакера з виставою «Чоловік та жінки», драматург В. Коростильов. Роман Марії та Олександра Менакера розвивався дуже бурхливо. Доля звела їх на сцені, коли їй було 29 років, а йому - 26. Кожен з них перебував у шлюбі і, на перший погляд, не відчував ніякого бажання щось ламати. Але любов вискочила на них така ж люта, як описується в романі Булгакова «Майстер і Маргарита». Тільки на відміну від булгаковської героїні, Марія виявилася куди більш рішучою. На четвертий день знайомства Менакер прокинувся від скрипу пера і побачив, що Миронова щось старанно виводить на аркуші. Він поцікавився, що ж вона робить? «Повідомляю чоловікові про розлучення, - не відриваючись від листа, сказала Марія, - і вам раджу зробити те ж саме, повідомити своїй дружині про розрив ... Марія Володимирівна Миронова народилася 7 січня 1911 року (24.12.1910) в Москві, в сім'ї шкільної вчительки . У 1925 році Марія Миронова, закінчивши сім класів школи, поступила в Театральний технікум імені Луначарського. А рік потому, разом з іншими студентами, дебютувала на сцені театру сучасної мініатюри. Навесні 1927 року Марія Миронова закінчила театральний технікум і влаштувалася в допоміжний склад Московського театру оперети, де деякий час танцювала в кордебалеті, а восени пройшла вдало конкурс у МХАТ 2-й.
Але довго працювати в цьому театрі Миронової не довелося. Ролей їй, в силу різних причин, діставалося мало і вона прийняла запрошення Московського державного мюзик-холу. У тому ж 1928 році у Марії трапилося нещастя - померли батьки, а слідом за цим важко захворіла і вона сама. Довгий час актриса не працювала, а коли видужала поступила в Центральний театр транспорту (згодом Театр імені М.В.Гоголя).
Паралельно з роботою на «великій сцені» Марія Миронова почала свою діяльність на естраді. Прізвище Марії стали друкувати на афішах поряд з відомими артистами.
У 1939 році мініатюри Миронової були відзначені призом Першого Всесоюзного конкурсу артистів естради. У ті ж роки Марія Миронова дебютувала на кіноекрані. Її першою роботою стала роль секретарки Бивалова в легендарній комедії Григорія Александрова «Волга-Волга». Були й інші ролі, але вони залишилися в тіні естрадних виступів актриси. В кінці 1938 року Марія Миронова прийшла в щойно організований Державний театр естради та мініатюр, де посіла в ньому одне з найпомітніших місць, граючи практично у всіх спектаклях. Періодично в спектаклі запрошувалися гастролери. Так одного разу в театрі з'явився Олександр Менакер, який вже був знаменитим артистом.
Олександр Семенович Менакер народився 8 квітня 1913 року в Санкт-Петербурзі в родині адвоката Семена Ісааковича Менакера. У 1929 році вступив на акторське відділення 1-й художній студії при Великому драматичному театрі в Ленінграді, в 1930 році перейшов на режисерський факультет Інституту сценічного мистецтва. З 1932 року працював в Державному об'єднанні музики, естради і цирку і в Ленгорестраде, виконуючи музичні пародії і фейлетони. З 1933 року - в Ленінградському мюзик-холі, з 1934 року в Джаз-театрі Всеукраїнського Будинку Червоної Армії в Харкові. У 1936-38 рр.. - В Ленінградському мюзик-холі. У 1991 році Миронова стала Народною артисткою СССР.Семен золотників написав п'єсу «Ішов старий від баби», і Миронова в парі з Михайлом Глузський втілили її на сцені. Це була остання робота Марії Володимирівни. 13 листопада 1997 вона померла.

Паралельно з роботою на «великій сцені» Марія Миронова почала свою діяльність на естраді. У своєму першому виступі вона з великим успіхом читала «Випадок з класиком» А. П. Чехова. Потім послідували нові виступи. Прізвище Марії стали друкувати на афішах поряд з відомими артистами ...

Натхненна Миронова зважилася на новий крок, заявивши про себе відразу в трьох особах: автора, режисера і виконавця. Так на естраді вперше з'явилася Капа, а разом з нею новий жанр - телефонні разговори.Черний приталений жакет, довга пряма кольорова спідниця з яскраво-червоними оборками внизу, парусинові тенісні тапочки, стара руда лисиця з облізлим хвостом навколо шиї, на голові шерстяний червоний бере з маленьким сторчма ... Капа у виконанні Миронової була просто незрівнянною, публіку до істеричного реготу.

Після Капи Миронова продовжила «говорити по телефону» в образах Дусі, Клави, Марочко ... Ці мініатюри вона або складала сама, або або за допомогою письменників Угрюмова і Полякова. Героїні були різними, але всіх їх об'єднувало одне - марнослав'я, пристрасть до пліток, сенсацій, безпардонність і неуцтво. У 1939 році мініатюри Миронової були відзначені призом Першого Всесоюзного конкурсу артистів естради. На відміну від сцени, в кіно Марії Миронової не щастило. Знімалася вона мало, а якщо їй і діставалися ролі, то, як правило, другого плану. Дружина директора заводу у спортивній комедії Семена Тимошенко «Запасний гравець». Їх чудовий гумор і комізм полягав не тільки в сюжеті, який міг бути давно знайомий, а і в самій грі, в ніколи «не приїдається» акторських інтонаціях Миронової. Її комічні репліки і монологи можна було слухати сто разів з однаковим задоволенням і завжди з щирим сміхом. Менакер опинявся зазвичай на другому плані, як би в тіні, але він був у цьому комічному дуеті незамінним і відмінним партнером. За сценарієм їх сатиричних діалогів його роль, по суті, полягала в тому, щоб вимовляти текст, на який Миронова відповідала репліками, що викликають в залі дружний регіт. І він виконував цю роль бездоганно, тактовно, з хорошим гумором. Здавалося (а багато хто, напевно, так і думали), що в цій співдружності двох виконавців він, Менакер, складається при Миронової, як чисто «службовий», «технічний» персонаж, на зразок циркового шпрехшталмейстер. Але це було далеко-далеко не так. Справжнім натхненником, режисером, художнім керівником і ведучим в «Театрі двох акторів», як багато років по тому розповідала сама Марія Миронова, був саме Менакер. І висуваючи на перший план Миронову, надаючи їй можливість кидати в глядацький зал самі смішні, самі «ударні», що викликають сміх і оплески репліки, він як актор, безсумнівно, «наступав на горло власній пісні». Але це було для нього природно і закономірно. Це було по-чоловічому.

«Театр двох акторів» продовжував гастролювати, іноді із залученням третьої діючої особи.

 





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...