Главная Обратная связь

Дисциплины:






Міф та ритуал: музичні чинники дійства



2.Англійські естрадні театри – «Мюзік-холи». Репертуар. Яскраві представники естрадних вистав.Мюзик-хол (англ. music - музика, hall - зал; музичний зал, концертний зал) - вид естрадного театру. Програми Мюзик - холу. складаються з невеликих номерів різних жанрів, що становлять музично-естрадні концерти або тематично і сюжетно цілісні музично-естрадні спектаклі (огляди, ревю). Виник Мюзик - хол. у Лондоні; віддалені витоки його - любительські виступи відвідувачів однієї з околичних таверн, що виконували (для розваги) старовинні народні пісні. Її власник Чарлз Мортон (1819-1904), що прозвав згодом в Англії "батьком мюзик-холу", по-діловому оцінив цю ініціативу і став вводити в практику кабачка виступу професійних артистів : спочатку головним чином співаків, потім акробатів, фокусників і т. д. Само назва "Мюзик-хол" затвердилася, проте, пізніше, коли той же Ч. Мортон в 1848 організував перше підприємство такого роду - Canterbury Hall. Почин мав успіх - Мюзик - хол набув поширення в Англії і за кордоном. З 1880-х рр. Мюзик - холистали виключно видовищними підприємствами без колишніх "ресторанних" функцій. Найбільші англійські (лондонські) Мюзик - холи (періодично переривали діяльність або ж реорганізовувалися в театри інших жанрів) : Холборнский (1860-1941), Оксфордський (1861-1921), Эмпайр (1884-1927), Альгамбра (1854-1936), Колізей (1904-14), Метрополітен (з 1862). Серед відомих артистів Мюзик - холів Ж. Грей, м. Клифтон, Л. Коллинз, К. Ланнер, бр. Ганлон-Ли, М. ллойда, Дж. Роби, сестри Лимер, Г. Тент, Литл Тич.

3.Режисер Лесь Курбас.Олександр Степанович Курбас народився 12 вересня 1887 р. в м. Старому Скалаті (Тернопільська область) в акторській сім'ї. Середню освіту дістав у Львові.
Закінчивши філософський факультет спочатку Віденського (1907-1908), а потім Львівського (1908-1910) університету, Курбас присвятив себе театрові. Протягом кількох років він набував акторського досвіду в різних провінціальних містах. Тільки 1916 р. він вступив до театру Садовського в Києві. Від цього моменту після створення експериментальної театральної студії почалась його справжня мистецька кар'єра. Праця в цій студії придалася йому два роки пізніше під час організації «Молодого театру». У цьому театрі Курбас виступав як режисер-новатор: вистави «Цар Едіп»Софокла, «Горе брехунові»Грільпарцера, «Кандіда»Бернарда Шоу, «Затоплений дзвін»ГергартаГавптмана, «Тартюф»Мольєра, «Господиня готелю»Карло Го л ь доні, «Ревізор»та «Одруження»Гоголя, «Дядя Ваня»Чехова, «Макбет»Шекспіраі, ясна річ, низка творів українських авторів, таких як «Гайдамаки»за Шевченком, «Чорна Пантера»Винниченка, «Украдене щастя»Франка тощо.
У «Молодому театрі»Курбас уперше втілив у життя свої ідеї розвитку театру. Він рішуче виступав проти театрального реалізму (наприклад, як у К. Станіславського), що, згідно з його переконаннями, придушував актора. Курбас намагався позбутися рутини, об'єднуючи в одне ціле ритміку й пластику дикції, міміку й акробатичну гнучкість акторів. А декорації та костюми творили чудо у фресках кольорових форм відповідно до стилю п'єси: античного, романтичного, експресивного, символічного або конструктивістичного.
Йосип Гірняк, один із чільних акторів «Березоля», передавав слова, які часто повторював Курбас на початку 20-х років: «Тепер, коли ми не маємо талановитих драматургів та високоякісних п'єс, вирішальна роля в творчому процесі театру належить режисерові. Справжній режисер — не лише організатор, але й інтерпретатор. Режисер інтерпретує не лише життя, а й автора. В разі розходження режисера з автором, він має право і повинен п'єсу виправити, донести до потрібного йому звучання. Тоді допустимі скорочення, перестановки дійових акцентів, перетрактовка сценічних ситуацій, характерів, додатки режисерських інтермедій, прологів та епілогів».
Курбас надавав величезної ваги професійному формуванню акторів і режисерів. Для цього він виробив систему навчання акторів, основану на культурі мови й жеста, встановлюючи правила стилю, форми, точності експресії, ясності кожного руху тіла, потенційної важливості пауз серед речення, динаміки мотивованих ситуацією контрастів, обов'язкового вживання технічних прийомів. Курбас вимагав від кожного актора концентрації, щоб він заходився загальною ідеєю вистави, збагнув внутрішні чинники дії та глибокі переживання дійових осіб. З початку березня 1922 р. з числа молодих співробітників було створено під керуванням Курбаса першу «Експериментальну студію».
Курбас виховав плеяду відомих діячів театру: акторів (В. Чистякова, Л. Гаккебуш, С. Федорцева, Д. Антонович, Н. Крушельницький таін.), режисерів (Б. Балабан, В. Василько, В. Скляренко та ін.).
У 1922 р. Курбас заснував мистецьке об'єднання «Березіль», художнім керівником якого був до 1933. Відразу ж «Березіль»посів центральне місце в театральному житті України. Пізніше, вже після переїзду «Березоля»до Харкова, Курбас їздив з усією трупою на гастролі, щоб показати свої нові вистави в Києві, Одесі, Тбілісі.
У 1925 р. Курбас був в апогеї своєї слави. У ці роки «Березіль»став державним театром. Його новий статус вимагав від акторів найвищої професійної майстерності, а від його керівника — підбору високоякісного репертуару.
Репертуар «Березоля»збагатився п'єсами Миколи Куліша (1892-1942): «Комуна в степах»(1925), «Народний Малахій»(1928), «МинаМазало»(1929), «97»(1930)і «Маклена Граса»(1933).
Курбас набув такої слави в Україні, що інші режисери, які зовсім не поділяли його ідей про театральне мистецтво, імітували його сценічні композиції, переписували музичний акомпанемент, повторюючи постановки, що мали великий успіх, як, наприклад, інсценізація «Гайдамаків»за Шевченком.
З 1926 р. «Березіль»осів у Харкові, де Курбас продовжував режисерську працю.
З кінця квітня до початку червня 1927 р. режисер їздив за кордон: до Чехо-Словаччини, Німеччини й Австрії. У Празі він влаштував конференцію для подання інформації про мистецьке життя України. Ця подорож дала йому змогу побачити все, що робилося в авангардних театрах і зробити висновки, корисні для власної праці.
Однак, незважаючи на свій мистецький престиж, «Березіль»і його керівник Лесь Курбас були політично приречені, бо їхнє мистецтво було непотрібне, а то й незрозуміле керівним верхам. Митцям «Березолю»довелося пережити тяжкі хвилини на сесії художньо-політичної наради, що відбулася в Харкові у вересні 1930 р. Різка критика «Березоля»оберталася довкола одного дразливого питання: про брак визначеної політичної настанови й відсутність п'єс, які відбивають класову боротьбу, показуючи позитивні наслідки соціалістичного життя.
У 1933 р., коли Курбас готував до постави ще одну п'єсу Куліша («Патетичну сонату»), її заборонила політична цензура. Політична кампанія проти режисера наростала й скінчилася його вигнанням наприкінці 1933 р. з «Березоля», а згодом арештом й засланням до концентраційних таборів.
Уряд навіть змінив назву театру «Березіль»: він став називатися Державним драматичним театром ім. Т. Шевченка. А з початком 1934 р. взагалі було заборонено вживати в мистецтві форми, які мали будь-що спільне з новаторськими естетичними шуканнями.

  1. Ю. Тимошенко та Ю Березін на естраді. Народні традиції в творчості артистів.

Разом з другом життя Юхимом Березіним закінчили у 1941 році Київський театральний інститут, в якому були організаторами й учасниками студентських вистав. Навесні 1941 року вдвох вже вели у Києві великих концертів професійних артистів. Обидва – учасники Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років, виступали у військовій самодіяльності, а згодом у професійному військовому ансамблі пісні та танцю – вели програму в образах лазняра Мочалкіна (Тимошенко) та повара Галкіна (Березін). Разом з артистом Юрієм Тимошенко вони створили комічний дует, що приніс їм славу, народне визнання і любов глядачів усього Радянського Союзу. У тій парі (Штепсель-Тарапунька) Тимошенко був україномовним простачком, а Березін — російськомовним резонером. Ідея була немислима, здається, для тих часів річ — російськомовний «старший брат» був малюсіньким, а україномовний «молодший брат» — здоровим козачищем!
У Тимошенко був такий могутній талант. Він був комік, але коли заходив у високі кабінети — ніколи не позував перед начальством, навпаки, начальство позувало перед ним! Артист — могутній, самого широкого діапазону. Це була особлива естрада — вишукана, смачна, точна, дотепна, несподівана. У інтермедіях конферансу Тимошенко зображував, як здавалося, простуватого хлопця, але гострого на язика, іронічного, що вміє за себе постояти. Розмовляв він українською мовою. Персонаж Березіна був упевнений у власній перевазі, тримався зверхньо, силкувався повчати. Тарапунька відповідав ущипливо, часом навіть в'їдливо, несподівано, дотепно, збивав пиху. Інтермедії нерідко носили злободенний сатиричний характер, артисти використовували імпровізацію, ексцентрику, гротеск. Природно виникаюча двомовність перетворилася на додатковий художній прийом, додавала особливо цікавого національного колориту, а у підтексті утримувала в собі замаскований політико-соціальний підтекст. Підсумком тих плідних років став спектакль "Везли естраду на декаду", де Тимошенко і Березін блиснули як автори, режисери і головні виконавці. Відлига 60-х була узята нашим народом "з бою". Була в тому частка участі і наших героїв. "Смеханічний концерт" уперше показав Тарапуньку і Штепселя не дуетом конферанс'є, а основними виконавцями оригінальної п'єси, у якій вони були акторами і режисерами. "Від і до" - історична комедія. Її головна думка полягає в тому, що всі наші сьогоднішні недоліки можуть обернутися в майбутньому великими лихами, думка досить серйозна для естрадного представлення. Але артистам вдалося донести її значно і яскраво. Це була вистава, яка укріпила на сценах країни унікальний і своєрідний театр Тарапуньки і Штепселя. У наступній виставі "Турбуйтеся, будь ласка" простежується життя людини від народження до старості, закликаючи людину бути активною борцем з неправдою, несправедливістю підлістю і кар'єризмом. С их образов делали игрушки, о них пели смешные песенки: «До, ре, ми, фа, соль, ля, си, ехал Штепсель на такси, Тарапунь­ка прицепился и бесплатно прокатился…» Полтавець і одесит пропрацювали на естраді разом 45 років – від виступів на фронтах Другої світової до смерті Тимошенка від інфаркту на гастролях в Ужгороді. Додатковою “фішкою” була одеська російська Штепселя і полтавська українська Тарапуньки. При цьому, обігруючи національний колорит, Тимошенко міг вдарити – і бив – за слово “жид” (така історія трапилася на зйомках фільму “Зелений фургон”). Вони обидва стали народними артистами УРСР. Висміюючи стандартні персоніфіковані штампи – воєнщину, буржуїв, аналітиків-антирадянщиків. Останній спектакль − остання подорож. Цього разу по звичайній квартирі, де проживає типова родина з її турботами радощами і смутками. Виявляється, і отут маса складних проблем. Особливо, якщо артисти проголосили в назві: "Моя хата не скраю". На одній з вистав цієї програми і загинув Юрій Тимошенко.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...