Главная Обратная связь

Дисциплины:






Оферта та акцепт - односторонні правочини чи етапи укладення договору?



У літературі існує думка,що договір становить собою суму односторонніх правочинів – оферти та акцепту. Так, наприклад, вважав Н. Г. Александров[29]. Науковці таку позицію обґрунтовують тим, що оферта і акцепт спрямовані на виникнення цивільно-правових відносин, отже відповідають визначенню односторонніх правочинів[30]. Ю.П. Єгоров також розглядав договір як юридичний склад, який включає в себе два односторонніх правочина: перший правочин становить можливість формування змісту правовідношення, яке виникає за результатами здійснення двох односторонніх правочинів, а другий правочин фактом свого здійснення реалізовує її. Юридичне значення другого правочину полягає в тому, що безпосередньо після його здійснення і виникає правовідношення. Це і становить собою момент дійсності договору, безпосередньо з якого починає існувати правовідношення[31].

Н.П.Журавльов зазначав, що оферта й акцепт – односторонні правочини, що мають самостійне правове значення: вони існують лише до тих пір, поки не укладений договір, а потім поглинаються останнім[32]. Ця позиція не набула значного поширення у науковому колі. Її опоненти доречно зазначають, що ці дії – пропозиція (оферта) і прийняття пропозиції (акцепт) – є лише складовими двостороннього правочину договору. Волевиявлення однієї особи (оферента) спрямоване на отримання у відповідь волевиявлення іншої особи (акцептанта), внаслідок чого виникає спільний вольовий акт – договір, що призводить до досягнення зустрічних результатів, бажаних для них[33].

Більшість авторів вважають, що оферта та акцепт не є односторонніми правочинами, а лише складовими частинами договору. Оферта за своєю суттю є волевиявленням сторони, що бажає укласти договір. О.О. Красавчиков пише: «Договір не є юридичною сумою односторонніх волевиявлень, односторонніх актів, односторонніх правочинів і тим більше односторонніх згод»[34]. Слід погодитися з цією думкою, адже договір є тим кінцевим результатом, в якому воля сторін знаходить своє загальне вираження, тобто єдиним вольовим актом. Б.Б. Черепахін вірно зазначав, що кожний з учасників договору, який укладається, бажає викликати певні правові наслідки не своїми односторонніми волевиявленнями, а в поєднанні та єдності з узгодженими волевиявленнями іншої сторони[35].

Таким чином, оферту та акцепт варто розглядати не як елементи, а як етапи укладення договору[36].

При дослідженні правової природи оферти та акцепту слід виходити з того, що дані правові феномени не є односторонніми правочинами з наступних підстав.

По-перше, за прямою вказівкою закону у разі відсутності безумовної згоди на прийняття пропозиції оферента і акцептант міняються місцями. Це відбувається в межах одного соціального зв’язку з приводу одного і того ж самого предмету. Та обставина, що акцепт може мати місце при наявності оферти, не виключає зміни ролей суб’єктів. При здійсненні двох односторонніх правочинів, які є елементами єдиного юридичного складу, що необхідні для виникнення правовідношення, така зміна в межах одного соціального зв’язку по відношенню до одного і того ж об’єкту неможлива, а якщо вона відбувається, то має місце здійснення суб’єктом іншого правочину, який не зводиться до двох уже існуючих. Так, учасник, який подав роботу на конкурс не може виступати в межах зобов’язання, що виникло, засновником конкурсу.



По-друге, оферта та акцепт можуть створювати правові наслідки, однак не ці наслідки є бажаними для сторін договору. ЦК вперше визначив оферту, акцентуючи увагу на меті, яку переслідує оферент – вважати себе зобов’язаним укласти договір з адресатом, який прийняв пропозицію. Погоджуємося з Ю.П. Єгоровим, котрий досліджував видову диференціацію односторонніх правочинів і зазначав, що оферта та акцепт – це процедурні дії, що породжують організаційно-передумовні правовідносини. Поряд із односторонніми правочинами і актами виконання прав та обов’язків вони є різновидом юридично значимих односторонніх дій, що опосередковують процес здійснення правочинів-договорів[37].

Таку ж позицію підтримує С.О. Бородовський, який пропонує відносини щодо подання оферти і висловлення акцепту розглядати як організаційні цивільні відносини, оскільки вони спрямовані на формування дво- або багатостороннього правочину і тривають до моменту його укладення. Ці відносини передують регулятивній стадії правочину, в якій безпосередньо встановлюються, змінюються або припиняються цивільні права та юридичні обов’язки[38]. Таким чином, укладенню договору передує процедура узгодження воль. Такі дії мають організаційний характер, а також свою специфічну внутрішню мету, що відрізняється від загальної мети договору. При опосередковуванні правом процедурні дії суб’єктів утворюються зміст відносин, які О.О. Красавчиков назвав організаційними[39].

По-третє, правочин встановлює конкретні межі можливої поведінки суб’єктів, в той час як при оферті та акцепті істотні умови договору виносяться на обговорення, а також існує можливість висловлювання своїх пропозиції стосовно визначення прав та обов’язків, однак не визначаються їх межі. Факт того, що оферта породжує певні правові наслідки, а саме створює обов’язок оферента вважати себе зобов’язаним у разі прийняття пропозиції свідчить лише про те, що оферта лише є юридично значимою дією, проте така зв’язаність не є тим бажаним правовим результатом, на який вона спрямована.

Оферта та акцепт виступають лише процедурою укладення договору. Межі можливої та належної поведінки (права та обов’язки) встановлюються за наслідком такого обговорення, тобто за результатом погодження воль. Свободу в реалізації правосуб’єктності закон визначає через результат погодження воль.

Невипадково в англо-американській правовій системі договір трактується як обіцянка (promise) або гарантія (assurance), яку одна сторона (promisor) приймає по відношенню до іншої (promise). Для того, щоб така обіцянка спричинила правові наслідки, вона повинна бути прийнятою іншою стороною[40]. Такий результат погодження воль суб’єктів відрізняє договір, як юридичний факт, від юридичного складу, тобто сукупності юридично значимих обставин, що породжують правовідношення не лише на основі взаємної згоди, але в силу причин іншого порядку.

По-четверте, оферта та акцепт можуть бути відкликані, в той час як більшість односторонніх правочинів не можуть бути відкликані.

По-п’яте, оферта та акцепт відокремлені досить умовно і існують впродовж нетривалого часу, у договорі вони синтезуються.

Зміст ч. 1 ст. 626 ЦК встановлює, що договором є домовленість, тобто спостерігається цілісність акту вчинення оферти та акцепту. Сам термін «домовленість» уже означає погодження волі сторін, тобто злиття оферти та акцепта в єдине волевиявлення. Між тим слід зауважити, що оферта створює все ж правові наслідки. Зокрема, пропозиція укласти договір має виражати намір особи, що її зробила, вважати себе зобов’язаною у разі її прийняття. Однак у цьому випадку слід брати до уваги мету правочину. Особливість правочину, як юридичного факту, полягає в тому, що при вчиненні його особа створює саме ті правові наслідки, настання яких бажала. Ніхто не спрямовує оферту заради того, щоб надати іншому суб’єкту можливість скористатися пропозицією[41].

Отже, можна говорити про те, що оферта та акцепт не є односторонніми правочинами та не володіють ознакою автономності, яка є необхідною для правочину. Вони є лише етапом домовленості сторін на шляху до укладення договору.

 

Під запис

У літературі стосовно оферти та акцепту по відношенню до договору існують наступні думки: 1) договір становить собою суму односторонніх правочинів – оферти та акцепту; 2) оферта й акцепт – односторонні правочини, що мають самостійне правове значення: вони існують лише до тих пір, поки не укладений договір, а потім поглинаються останнім; 3) оферта та акцепт не є односторонніми правочинами, а лише складовими частинами договору.

При дослідженні правової природи оферти та акцепту слід виходити з того, що:

По-перше, за прямою вказівкою закону у разі відсутності безумовної згоди на прийняття пропозиції оферента і акцептант міняються місцями.

По-друге, оферта та акцепт можуть створювати правові наслідки, однак не ці наслідки є бажаними для сторін договору.

По-третє, правочин встановлює конкретні межі можливої поведінки суб’єктів, в той час як при оферті та акцепті істотні умови договору виносяться на обговорення,

По-четверте, оферта та акцепт можуть бути відкликані, в той час як більшість односторонніх правочинів не можуть бути відкликані.

По-п’яте, оферта та акцепт відокремлені досить умовно і існують впродовж нетривалого часу, у договорі вони синтезуються.

З цих підстав оферту та акцепт варто розглядати не як елементи, а як етапи укладення договору, адже договір не є юридичною сумою односторонніх волевиявлень, а єдиним вольовим актом. Кожний з учасників договору, який укладається, бажає викликати певні правові наслідки не своїми односторонніми волевиявленнями, а в поєднанні та єдності з узгодженими волевиявленнями іншої сторони.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...