Главная Обратная связь

Дисциплины:






Поняття юридичних фактів та значення договору як юридичного факту



 

Як і будь-які цивільні правовідносини, зобов’язання виникають на основі певних юридичних фактів, які прийнято називати підставами виникнення зобов’язань. Юридичні факти є дуже важливою складовою механізму цивільно-правового регулювання, оскільки саме через них здійснюється переведення загальнообов’язкових правил поведінки з нормативної площини у сферу конкретних суспільних відносин, саме вони «запускають» процес реалізації суб’єктивних прав та обов’язків, створюючи правовідносини[42].

У літературі справедливо зазначалось, що норма права створює юридичну можливість виникнення, зміни і припинення цивільно-правових відносин. Вона вказує на ті умови, обставини (факти), за наявності яких створюється рух правових зв’язків. Завдяки юридичним фактам реалізується створена нормою права можливість руху цивільного правовідношення[43].

Юридичний факт, передбачений гіпотезою норми права, і є тією умовою, за якої норма може бути реалізована. Як правомірно зазначає Ж.Ю. Мірошникова, основне завдання юридичних фактів у механізмі правового регулювання полягає в тому, що вони забезпечують перехід від загальної моделі прав та обов’язків до конкретної[44].

У науці юридичний факт зазвичай визначають як життєву обставину, з якою законодавство пов’язує виникнення, зміну чи припинення прав і обов’язків учасників правовідносин. В.О.Кочергіною обґрунтовується поняття юридичного факту як правового способу перетворення здатності мати право у реальне володіння ним, а здатності мати обов’язок – на реальну необхідність вчинення відповідної дії, що виконує роль правовстановлюючої обставини ненормативного характеру у вигляді передумови і підстави правовідношення[45].

“Факт” означає “дійсну дію чи дійсну, невигадану подію, дійсне явище; те, що сталося, відбулося насправді”[46]. Чи може факт, який не визначений у законі чи договорі (тобто закріплений в правовій нормі), вважатися підставою виникнення зобов’язання? Очевидно, що ні, оскільки закон, який надає можливість та забезпечує реалізацію цивільних прав та обов’язків, не спричиняє настання останніх. Як вірно зазначав Є.В. Васьковський, будь-який вчинок може стати юридичним фактом, якщо він стосується сфери права[47]. Інше питання - чи може сама фіксація можливості виникнення зобов’язання зумовлювати появу, зміну чи припинення правовідносин без реального факту? І знову ж таки заперечимо, оскільки для руху правовідношення необхідне волевиявлення особи. Таким чином, для виникнення зобов’язання необхідна сукупність двох компонентів: фіксація можливості виникнення зобов’язання та волевиявлення особи або подія.

Схематично процес виникнення юридичних наслідків можливе за реалізації таких етапів : 1) закріплення в праві моделі обставини, з настанням якої пов’язуються певні наслідки (надання факту властивості юридичного факту); 2) настання цієї обставини (реалізація гіпотези норми права) 3) реалізація норми права, під дію якої підпадає ця обставина (реалізація диспозиції норми права).



Договір, як один із видів юридичних фактів, виступає своєрідною «лінзою», через яку проходять закріплені в законі вказівки законодавця щодо врегулювання тих чи інших відносин, «заломлюються» під тим кутом, який є прийнятним для обох сторін і в кінцевому результаті втілюються у цивільно-правовому зобов’язанні. Охарактеризувати «точки заломлення», точки перетину норми, договору та цивільно-правового зобов’язання можна наступним чином.

Гіпотеза норми, як відомо, визначає адресатів норми та умови, за яких норма підлягає застосуванню, що в свою чергу вказує на можливих сторін договору та його форму. Зобов’язання, в свою чергу, поглинає вказівку на сторони і тим самим формуються суб’єкти цивільно-правового зобов’язання. Наприклад, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України). Форма ж ніяким чином не виражається у зобов’язанні, а виступає лише гарантом відповідності волі волевиявленню сторін та є умовою дійсності договору. Наприклад, ст. 981 ЦК України: договір страхування укладається в письмовій формі.

Диспозиція правової норми є елементом юридичної норми, яка містить саме правило поведінки і вказує на те, якою може бути і якою повинна бути ця поведінка, якій повинні слідувати учасники правовідносин, встановлює суб’єктивні права та суб’єктивні обов’язки адресатів. Диспозиція норми визначає зміст договору, тобто сукупність його умов, якими сторони побажали керуватись надалі, та зміст зобов’язання, тобто сукупність прав та обов’язків сторін. Тут найбільше проявляється диспозитивність поведінки сторін, оскільки зміст договору становлять не лише умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства, проте і умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними.

Санкція правової норми вказує на правові наслідки недотримання встановлених вимог диспозиції. Санкція норми знаходить своє втілення у пункті договору «відповідальність сторін» та є санкцією у цивільно-правовому зобов’язанні.

Певна річ, виокремлення гіпотези, диспозиції та санкції дещо умовне, оскільки статті кодексу не містять таких чітко окреслених елементів. Ті ж гіпотеза, диспозиція чи санкція може міститися в кількох статтях, а кожен із елементів проглядається на рівні глави кодексу, а не норми. Схематично, розташування згаданих структурних елементів норми можна зобразити так: якщо укладений договір ___, сторонами якого є ___ та ___, і дотримана необхідна форма (гіпотеза), то виникають наступні права та обов’язки ____ (диспозиція); у разі порушення зобов’язання настають негативні наслідки у вигляді ____ (санкція).

Отже, норма закону, яка надає можливість волі людини бути реалізованою в даному суспільстві за даних умов, таким чином виконує регулятивну функцію в державі та суспільстві. Воля людини, маючи можливість бути виявленою, виражається в договорі, що є результатом добору певних умов, які встановлюються і/або не забороняються законом. З договору виникає правовідношення. Останнє є важливим елементом механізму реалізації правового регулювання суспільного життя. У ньому загальні, безликі права та обв’язки конкретизуються, перетворюються в реальні права та обов’язки індивідуалізованих осіб. Зобов’язання встановлює персональну міру належної і можливої поведінки.

 

 

Під запис:

Юридичний факт зазвичай визначають як життєву обставину, з якою законодавство пов’язує виникнення, зміну чи припинення прав і обов’язків учасників правовідносин. Юридичний факт, передбачений гіпотезою норми права, і є тією умовою, за якої норма може бути реалізована. Основне завдання юридичних фактів у механізмі правового регулювання полягає в тому, що вони забезпечують перехід від загальної моделі прав та обов’язків до конкретної.

Механізм настання юридичних складається з таких етапів : 1) закріплення в праві моделі обставини, з настанням якої пов’язуються певні наслідки (надання факту властивості юридичного факту); 2) настання цієї обставини (реалізація гіпотези норми права) 3) реалізація норми права, під дію якої підпадає ця обставина (реалізація диспозиції норми права).

Особливість договору як юридичного факту в тому, що:

1) як і будь-яки інший юридичний факт він запускає механізм реалізації норми;

2) визначає зміст та обсяг договірного зобовязання, вситупаючи своєрідною «лінзою», через яку проходять закріплені в законі вказівки законодавця щодо врегулювання тих чи інших відносин, «заломлюються» під тим кутом, який є прийнятним для обох сторін;

3) виступає джерелом норм.

 

 





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...