Главная Обратная связь

Дисциплины:






ПРАВИЛА ОХОРОНИ ПРАЦІ НА АВТОМОБІЛЬНОМУ ТРАНСПОРТІ 3 страница



6.13. В умивальних слід передбачати гачки для рушників і одягу, ємності для рідкого мила або полиці для кускового мила. Біля умивальників повинно завжди бути в достатній кількості мило і сухий чистий рушник або електрорушник.

На підприємстві, де можлива дія на шкіру шкідливих речовин, працівники забезпечуються змиваючими і знешкоджуючими речовинами. Забороняється використовувати для цього пральні порошки.

6.14. Душові обладнуються відкритими кабінами, що огороджуються з трьох боків, а також індивідуальними змішувачами гарячої і холодної води. Кабіни відокремлюються одна від одної перегородками із вологостійких матеріалів висотою від підлоги 1,8 м і які не доходять до підлоги на 0,2 м. Розміри відкритих кабін у плані повинні бути не менше 0,9 х 0,9 м.

При душових можуть влаштовуватися приміщення парильних і сауни.

6.15. Переддушові, що призначені для витирання тіла і переодягання, повинні бути обладнані лавками шириною 0,3 м і довжиною 0,8 м на одну душову сітку. Над лавками повинні бути гачки для одягу та рушників і полиці для туалетних речей. Відстань між рядами лавок повинна бути не менше 1 м.

6.16. Кількість санітарних приладів - підлогових чаш (унітазів) і пісуарів у вбиральнях, розташованих у виробничих приміщеннях, повинна прийматися із розрахунку один санітарний прилад на 18 чоловіків і 12 жінок у найбільш чисельній зміні, а в убиральнях, розташованих в адміністративних будівлях, - із розрахунку один санітарний прилад на 45 чоловіків і 30 жінок. Вхід в убиральню повинен бути через тамбур. При вбиральнях передбачаються умивальники із розрахунку один умивальник на 4 унітази і на 4 пісуари, але не менше одного умивальника на кожну вбиральню.

У чоловічих убиральнях допускається улаштовувати замість індивідуальних лоткові пісуари із настінним зливом.

6.17. При кількості жінок, що працюють у найбільш чисельну зміну, від 15 і більше повинно бути передбачено приміщення для особистої гігієни жінок з гігієнічним душем (кабіна розмірами в плані 1,8 х 0,9 м, яка розміщується в жіночій убиральні та має вхід із тамбура убиральні). При великій кількості жінок число кабін особистої гігієни жінок повинно прийматися із розрахунку 1 кабіна на 75 жінок.

У цих приміщеннях повинні бути передбачені місця для роздягання і умивальник.

6.18. Для прання, хімчистки і ремонту спецодягу та спецвзуття на підприємстві повинні передбачатися пральня і відділення хімчистки з приміщеннями для ремонту одягу і взуття.

Допускається організація однієї пральні або одного відділення хімчистки для групи близько розташованих підприємств, а також організація прання, хімчистки і ремонту спецодягу і спецвзуття за угодами з відповідними підприємствами побутового обслуговування.



6.19. Прання і хімчистка спецодягу здійснюються підприємством у строки, встановлені з урахуванням виробничих умов. На цей час працівникам слід видавати змінні комплекти.

6.20. При кількості працівників у найбільш чисельній зміні 200 чоловік і більше слід передбачати їдальню, а при меншій кількості працівників - їдальню-роздаточну.

При кількості працівників у найбільш чисельній зміні менше 30 чоловік допускається передбачати кімнати для приймання їжі з розрахунку 1 м2 на кожного відвідувача, але не менше 12 м2, які обладнуються умивальником, стаціонарним кип'ятильником, плитою для підігрівання їжі, холодильником.

VII. Вимоги безпеки до обладнання транспортних засобів


1. Загальні вимоги

1.1. Обладнання та укомплектованість автомобілів, причепів, напівпричепів усіх типів, марок, призначень, а також всіх механічних засобів з робочим об'ємом циліндрів більше 50 см3, що знаходяться в експлуатації, повинні відповідати вимогам Правил дорожнього руху, інструкціям заводів-виробників, а також цим Правилам.

1.2. До робочого місця водія автомобіля встановлюються такі вимоги:

огородження робочого місця водія в салоні легкового автомобіля-таксі (захисний екран) та автобуса, якщо воно передбачено, повинно бути у справному стані;

вітрове та бокове скло не повинно мати тріщин та затемнень, не допускається використовувати додаткові предмети або наносити покриття, що обмежують оглядовість з місця водія, погіршують прозорість скла;

бокові стекла повинні плавно пересуватися від руки або склопідйомних механізмів;

на сидінні та спинці сидіння не допускаються провали, рвані місця, виступні пружини та гострі кути; сидіння та спинка повинні мати справне регулювання, що забезпечує зручну посадку водія;

ручки біля дверного прорізу, замки усіх дверей кузова або кабіни, а також привід керування дверима, сигналізація роботи дверей (відкрито, зачинено), аварійні виходи автобусів та пристрої приведення їх у дію повинні бути справними;

підлога кабіни (салону) автомобіля повинна застилатися килимком, що не має випадкових отворів та інших пошкоджень;

рівні звуку і еквівалентні рівні звуку в кабінах вантажних автомобілів не повинні перевищувати 70 дБА, у салонах легкових автомобілів та автобусів - 60 дБА;

вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони водія у кабіні (салоні) не повинен перевищувати граничнодопустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони.

1.3. Органи керування транспортного засобу повинні бути зі справними ущільнювачами, що перешкоджають проникненню відпрацьованих газів до його кабіни (салону).

1.4. Системи живлення, мащення та охолодження повинні бути справними і не мати течі пального, масла, антифризу, води.

1.5. У відділеннях, призначених для пасажирів та водія, не повинно бути ніяких пристроїв та елементів паливної системи.

Розміщення елементів паливної системи повинно бути таким, щоб у разі витікання пальне попадало тільки на дорогу і повністю виключало можливість його попадання на елементи вихлопної системи.

1.6. Елементи і з'єднання системи випуску відпрацьованих газів повинні знаходитися у справному стані.

1.7. Вентиляція картера двигуна повинна працювати справно, не допускаючи прориву газів у підкапотний простір.

1.8. Стоянкова гальмова система повинна забезпечувати нерухомий стан транспортного засобу повної маси на шляху з уклоном не менше 16 %, а для легкових автомобілів, їх модифікацій для перевезення пасажирів, а також автобусів у спорядженому стані - не менше 23 % і для вантажних автомобілів та автопоїздів у спорядженому стані - не менше 31 %.

1.9. Стоянкова гальмова система причепа (напівпричепа) при від'єднанні його від тягача повинна забезпечувати нерухомий його стан на уклоні, значення якого встановлені в пункті 1.8 цієї глави, для відповідної категорії транспортного засобу, до якої відноситься тягач.

1.10. Диски коліс повинні надійно кріпитися на маточинах. Замкові кільця повинні бути справними і правильно встановлені на своїх місцях. Не допускається наявності тріщин та погнутості дисків коліс.

1.11. Технічний стан електрообладнання транспортного засобу повинен забезпечувати пуск двигуна за допомогою стартера, безперебійне та своєчасне запалювання суміші у циліндрах двигуна, безвідмовну роботу приладів освітлення, сигналізації та електричних контрольних приладів, а також виключати можливість іскроутворення у проводах і затискачах. Усі проводи електрообладнання повинні бути укріплені і мати надійну непошкоджену ізоляцію, що виключає можливість їх обриву, перетирання, зношення або короткого замикання.

Запобіжники системи електрообладнання, що застосовуються для заміни спрацьованих запобіжників, повинні відповідати технічним вимогам.

Акумуляторна батарея повинна бути надійно закріплена. Не допускається течі електроліту із моноблока акумуляторної батареї.

Усі акумуляторні батареї повинні бути добре закріпленими і легкодоступними. Відділення, в якому розміщуються акумуляторні батареї, повинне бути виокремленим від пасажирського салону та відділення водія і добре вентилюватися зовнішнім повітрям.

1.12. Кожний автомобіль укомплектовується медичною аптечкою залежно від типу транспортного засобу, знаком аварійної зупинки (миготливим червоним ліхтарем), вогнегасником, а вантажні автомобілі з дозволеною масою понад 3,5 т і автобуси з дозволеною максимальною масою понад 5 т - додатково упорними колодками не менше 2 шт.

Крім того, великовагові та великогабаритні транспортні засоби облаштовуються проблисковими маячками оранжевого кольору.

1.13. Автобуси та вантажні автомобілі, що призначені для перевезення людей і спеціально обладнані для цієї мети, додатково укомплектовуються другим вогнегасником, при цьому один вогнегасник повинен знаходитися в кабіні водія, інший - у пасажирському салоні автобуса або кузові автомобіля.

Автобус оснащується одним порошковим вогнегасником (закачного типу ВП-5 (з) або з газом-витискувачем у балоні ВП-5) із зарядом вогнегасної речовини не менше 5 кг, а також автомобільною аптечкою першої допомоги АМА-1 за ДСТУ 3961-2000. Один із вогнегасників повинен бути розміщений в межах досяжності водієм з робочого місця, інший - у пасажирському салоні.

Місця розміщення вогнегасників та аптечки повинні бути позначені відповідними написами, символами або знаками.

1.14. При направленні у рейс тривалістю понад 1 добу вантажні автомобілі та автобуси додатково укомплектовуються підставками (козелками), лопатою, буксирним пристроєм, запобіжною вилкою (переносним пристроєм) для замкового кільця колеса, а взимку - додатково ланцюгами проти ковзання.

1.15. Храповик колінчастого вала повинен мати неспрацьовані прорізи, а пускова рукоятка - пряму шпильку відповідної довжини та міцності. Ручка пускової рукоятки повинна бути гладкою, без задирок.

1.16. Двері кабін (салонів), капоти повинні бути зі справними обмежувачами відкривання і фіксаторами відкритого та закритого положення.

1.17. Не допускається обладнання салону автобуса додатковими елементами конструкції, що обмежують вільний доступ до аварійних виходів.

Аварійні виходи повинні бути позначені та мати таблички з правилами їх використання.

Забороняється двері основних та аварійного (запасного) виходів утримувати у непрацездатному стані, заварювати, запирати на замки, болти тощо.

1.18. Підніжки, буфери, спеціальні площадки повинні мати незношену рифлену поверхню і бути надійно закріплені у місцях, передбачених конструкцією транспортного засобу.

2. Вимоги безпеки до обладнання транспортних засобів, двигуни яких працюють на газовому паливі

2.1. Конструкція складових частин газобалонного чи газодизельного обладнання та його встановлення на транспортний засіб має забезпечити безпечну роботу транспортного засобу на газовому моторному паливі та забезпечувати свою зовнішню герметичність.

2.2. Ущільнювачі органів керування транспортних засобів, перегородки, що відокремлюють двигун від кабіни вантажного автомобіля, салону автобуса або легкового автомобіля, повинні перешкоджати проникненню газів на робоче місце водія та в салон.

2.3. Заправний блок або вузол розміщують тільки ззовні транспортного засобу, на легкодоступному місці, яке дає можливість його безпечної експлуатації.

2.4. Зовнішня поверхня сталевих газопроводів (окрім виготовлених із нержавіючої сталі) повинна мати покриття, стійке до впливу навколишнього середовища.

Жорсткі газопроводи для зрідженого нафтового газу, окрім сталевих, дозволено виготовляти із суцільнотягнутих трубок з міді. Газопроводи, виготовлені з міді, повинні мати гумове чи пластмасове захисне обплетення (покриття).

2.5. Автомобільні газові балони (далі - балони) мають бути встановлені на транспортний засіб стаціонарно, при цьому не допускається встановлення балонів у моторному відсіку.

2.6. Балони для стисненого природного чи зрідженого нафтового газу місткістю більше 100 л повинні мати оформлений у встановленому порядку паспорт.

2.7. Балони, які встановлені на автомобілі, повинні бути пофарбовані і мати нанесені на них дані та напис білою фарбою із назвою виду газу (для зрідженого нафтового газу - "пропан - бутан", "ЗНГ" або "LPG", для природного газу "метан", "СПГ" або "CNG") і "Вогненебезпечно".

2.8. При переобладнанні транспортних засобів у газобалонні необхідно враховувати загальні технічні вимоги і вимоги безпеки до газобалонних автомобілів (ГБА) і газобалонного обладнання (ГБО), з урахуванням чинних на Україні нормативних документів, у тому числі ДСТУ UN/ECE R 67-01:2002 "Єдині технічні приписи щодо: I. Офіційного затвердження спеціального обладнання дорожніх транспортних засобів, двигуни яких працюють на зрідженому нафтовому газі; II. Офіційного затвердження дорожнього транспортного засобу, оснащеного спеціальним обладнанням для використання зрідженого нафтового газу як палива, стосовно установлення такого обладнання" (далі - ДСТУ UN/ECE R 67-01:2002), ДСТУ UN/ECE R 110-00:2002 "Єдині технічні приписи щодо офіційного затвердження: I. Елементів спеціального обладнання дорожніх транспортних засобів, двигуни яких працюють на стиснутому природному газі; II. Дорожніх транспортних засобів, стосовно установлення елементів спеціального обладнання офіційного затвердженого типу для використання в їхніх двигунах стисненого природного газу" (далі - ДСТУ UN/ECE R 110-00:2002), ДСТУ UN/ECE R 115-00:2008 "Єдині технічні приписи щодо офіційного затвердження: I Спеціальних модифікованих систем ЗНГ (зріджений нафтовий газ), які встановлюють на колісні транспортні засоби, двигуни яких працюють на ЗНГ; II. Спеціальних модифікованих систем СПГ (стиснений природний газ), які встановлюють на колісні транспортні засоби, двигуни яких працюють на СПГ" (далі - ДСТУ UN/ECE R 115-00:2008), ДСТУ 3649:2010 "Колісні транспортні засоби. Вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання".

2.9. На газобалонних автомобілях повинні бути застосовані балони для ЗНГ, тип яких офіційно затверджено відповідно до ДСТУ UN/ECE R 67-01:2002, або балони для СПГ, тип яких офіційно затверджено відповідно до ДСТУ UN/ECE R 110-00:2002, які відповідають вимогам чинних нормативних документів та пройшли технічний огляд і мають відповідне маркування.

2.10. Кількість та встановлення балонів для СПГ або ЗНГ на транспортних засобах повинні відповідати ДСТУ UN/ECE R 67-01:2002 або ДСТУ UN/ECE R 110-00:2002, технічним умовам, інструкціям виробників газобалонного обладнання. Кріплення балонів для СПГ чи ЗНГ на транспортних засобах має відповідати вимогам додатка 5 до ДСТУ UN ECE R 115-00:2008.

Балони мають бути встановлені стаціонарно, при цьому не допускають встановлення балонів у моторному відсіку.

Для кріплення балонів їх оснащують стаціонарними вузлами кріплення або закріплюють за допомогою рами (кронштейнів) балона і стрічкових хомутів кріплення, при цьому відстань між будь-яким газовим балоном і поверхнею дороги повинна складати не менше 0,2 м.

2.11. Усі балони для СПГ транспортних засобів категорії М1 мають бути обладнаними клапанами з ручним керуванням (витратними вентилями) або автоматичними клапанами балонів.

Усі балони для СПГ транспортних засобів категорії N мають бути обладнаними клапанами з ручним керуванням (витратними вентилями) або автоматичними клапанами балонів, а також додатковим автоматичним клапаном (магістральним клапаном).

2.12. Балони повинні бути оснащені газонепроникними кожухами, що встановлюють поверх арматури балона, за винятком випадків, коли балон встановлено ззовні транспортного засобу. Газонепроникні кожухи повинні відповідати вимогам ДСТУ UN/ECE R 67-01:2002 або ДСТУ UN/ECE R 110-00:2002. Арматура балонів для ЗНГ, що встановлюються зовні транспортного засобу, має бути захищена від попадання бруду і вологи.

2.13. Не допускають встановлення балонів та будь-яких інших елементів ГБО в салонах автобусів.

Встановлення балонів та будь-яких інших елементів газобалонного обладнання в салонах спеціальних або спеціалізованих автобусів допускають за умови узгодження в порядку, встановленому законодавством.

2.14. Заправний блок повинен бути розміщений ззовні транспортного засобу.

Паливопроводи (газопроводи), які проходять через пасажирський салон або замкнутий простір багажного відділення, повинні мати обґрунтовано необхідну (мінімальну) довжину і у будь-якому випадку повинні бути захищені газонепроникним кожухом.

2.15. Жорсткі газопроводи повинні бути виготовлені із суцільнотягнутих трубок з нержавіючої сталі або сталі з антикорозійним покриттям. Для транспортних засобів, двигуни яких працюють на ЗНГ, допускається виготовлення жорстких газопроводів із суцільнотягнутих трубок з міді з гумовим або пластмасовим захисним покриттям.

2.16. Паяні або зварні з'єднання газопроводів, а також зубчаті з'єднання обтисненням не допускають. Трубки з нержавіючої сталі повинні з'єднуватися тільки фітингами з нержавіючої сталі.

2.17. Жорсткі та гнучкі паливопроводи не повинні розміщуватися в районі точок піддомкрачування.

2.18. Газобалонні транспортні засоби повинні обладнуватися системою перемикання виду палива для уникнення постійної одночасної подачі у двигун більше ніж одного виду палива, за винятком короткочасної подачі двох видів палива під час переключення системи живлення двигуна з одного виду палива на інший, газодизельних транспортних засобів, що використовують дизельне пальне для запалювання газоповітряної суміші та транспортних засобів з двигунами з примусовим запалюванням із безпосереднім впорскуванням бензину до циліндра двигуна.

2.19. Складові газової паливної системи не повинні розташовуватися в межах 100 мм від системи випуску відпрацьованих газів, якщо вони не мають належного теплозахисного кожуха (екрана).

3. Вимоги безпеки до обладнання спеціалізованих транспортних засобів

3.1. Усі спеціалізовані транспортні засоби повинні відповідати технічній документації на їх виготовлення та експлуатацію.

3.2. Усі драбини, поручні, перехідні містки та робочі площадки на транспортних засобах повинні утримуватися у справному стані. Опорні поверхні цих елементів повинні бути рифлені.

3.3. Робочі площадки, що знаходяться на висоті більше 0,7 м, повинні бути обладнані справним огородженням (поруччям).

3.4. Кожний панелевіз повинен бути укомплектований двома козелками для підставки під раму напівпричепа при вантажно-розвантажувальних роботах.

3.5. Для укріплення вантажів на панелевозах повинні бути справними лебідка, страхувальні ланцюги з крюками, а також троси з косинцями.

3.6. Автоцистерни для перевезення легкозаймистих та горючих рідин, а також бітуму повинні мати "дихальні" клапани, що забезпечують герметичність цистерн у заданих межах.

3.7. Зливна арматура автоцистерн повинна виключати можливість підтікання рідин під час транспортування.

3.8. Автоцистерни повинні мати справні пристрої для контролю рівня рідини.

3.9. Автоцистерни для перевезення рідин та сипучих вантажів повинні мати пристрої для заземлення.

3.10. Автоцистерни для перевезення сипучих матеріалів з пневматичним розвантаженням повинні бути обладнані справними манометрами, які добре видно з пульта керування. Пульти керування повинні мати освітлення.

3.11. На повітроводах автоцистерн, що заповнюються за допомогою вакууму, повинні бути справними запобіжний та зворотний клапани.

3.12. Кришки завантажувальних люків повинні мати справні швидкодіючі запори, що забезпечують герметичність цистерн.

3.13. Внутрішні стінки кузовів автомобілів або напівпричепів-рефрижераторів не повинні мати задирок та гострих кромок.

3.14. Напівпричепи з кузовом типу "фургон" повинні мати справне освітлення усередині кузова, що забезпечує освітленість не менше 5 лк.

3.15. Підйомні механізми, обладнання керування підійманням (опусканням) кузова, бортів тощо на спеціалізованих транспортних засобах повинні бути справними.

Рухомі деталі (шестерні, ланцюги, ремені тощо) повинні мати справне огородження.

3.16. Органи керування повинні виключати можливість їх самочинного включення або виключення.

3.17. Органи керування, дія на які одночасно або не в установленій черговості може призвести до аварії, повинні взаємно блокуватися.

VIII. Вимоги безпеки до устаткування, пристроїв, інструменту


1. Загальні вимоги

1.1. Виробниче устаткування, пристрої та інструменти повинні протягом усього періоду експлуатації відповідати вимогам безпеки згідно з ГОСТ 12.2.003-91 "ССБТ. Оборудование производственное. Общие требования безопасности" і цим Правилам.

1.2. Небезпечні місця на устаткуванні повинні огороджуватися.

1.3. Засоби колективного захисту повинні виконувати своє призначення безперервно у процесі функціонування устаткування або при виникненні небезпечної ситуації.

Дія засобів колективного захисту не повинна припинятися раніше, ніж закінчиться дія відповідного небезпечного або шкідливого виробничого фактора.

1.4. Конструкція устаткування і його окремих частин повинна виключати можливість їх падіння, опускання, перекидання та довільного зміщення при усіх передбачених умовах експлуатації і монтажу (демонтажу).

1.5. Частини устаткування (у тому числі трубопроводи гідро- та пневмосистем, запобіжні клапани, кабелі тощо), механічне пошкодження яких може спричинити виникнення небезпеки, повинні бути захищені або розташовані так, щоб запобігти їх випадковому пошкодженню.

1.6. Устаткування, що діє за допомогою неелектричної енергії (гідравлічної, пневматичної), повинно бути виконано так, щоб будь-яка небезпека, що спричинена цими видами енергії, була виключена.

1.7. Пристрої для зупинки та пуску устаткування повинні розміщуватися так, щоб ними можна було зручно користуватися з робочого місця та виключалась можливість самочинного їх включення і створення небезпечних ситуацій через порушення працівниками послідовності дій на органи керування.

1.8. Устаткування у процесі експлуатації не повинно забруднювати виробниче середовище викидами шкідливих речовин у кількості, більшій граничнодопустимих значень, встановлених ГОСТ 12.1.005-88.

1.9. Устаткування, яке використовується для технічного обслуговування та ремонту і є джерелом шуму, ультразвуку, вібрації, повинно бути виконано так, щоб воно у передбачених умовах та режимах експлуатації не перевищувало норм, встановлених ГОСТ 12.1.003-83 "ССБТ. Шум. Общие требования безопасности", ГОСТ 12.1.012-90 "ССБТ. Вибрационная безопасность. Общие требования".

1.10. Усі контрольно-вимірювальні прилади необхідно утримувати у справному стані, періодично перевіряти. Забороняється використовувати прилади з простроченим терміном перевірки.

1.11. Вибракування інструменту, пристроїв повинно проводитися відповідно до установленого графіка, але не рідше одного разу на 3 місяці.

1.12. На несправне устаткування керівник дільниці вивішує табличку, на якій зазначено, що працювати на даному устаткуванні не можна. Таке устаткування повинно бути відключеним (знеструмленим, виключено привод тощо).

1.13. Огородження рухомих частин, які відкриваються догори, забезпечуються фіксаторами для утримання їх у відкритому положенні, а ті, що відкриваються донизу, повинні облаштовуватися пристосуваннями для їх утримання в закритому (робочому) положенні.

2. Вимоги безпеки до підйомників, домкратів

2.1. Вимоги цієї глави поширюються на стаціонарні (закріплювані на місці експлуатації), пересувні (оснащені колесами, роликами тощо з метою пересування з одного місця експлуатації на інше) та переміщувані (без закріплення на місці експлуатації з можливістю транспортування) підйомники, що не призначені для підіймання людей, призначенням яких є підіймання автомобільних транспортних засобів з метою огляду та виконання робіт на них або під ними. Також вимоги цієї глави розповсюджуються на підйомники з коротким робочим ходом підіймання не більше 500 мм, які не призначені для забезпечення можливості проведення робіт під піднятим автомобільним транспортним засобом.

2.2. Клас вибухо- і пожежонебезпечної зони, категорія та група вибухонебезпечної суміші зазначаються в паспорті підйомника, а також у настанові з експлуатації.

2.3. Кожний підйомник та домкрат повинні мати стопорні чи інші ефективні пристрої для обмеження ходу.

2.4. Гідравлічні та пневматичні підйомники і домкрати повинні мати щільні з'єднання, що виключають витікання рідини або повітря із робочих циліндрів і живильних трубопроводів під час переміщення вантажу, і не мати видимих дефектів і пошкоджень.

2.5. Гідравлічні та пневматичні підйомники і домкрати повинні забезпечувати повільне та плавне опускання штока під навантаженням і обладнуватися пристроями, що запобігають падінню автомобільного транспортного засобу або вивішених його частин у разі пошкодження підйомника чи приєднаних до них живильних трубопроводів.

Конструкція підйомників з двома та більше плунжерами або стояками повинна забезпечувати синхронне підіймання та опускання автомобільного транспортного засобу з відхиленням по висоті не більше 10 % незалежно від навантаження, що припадає на кожний плунжер або стояк.

2.6. Підйомники повинні мати запобіжний клапан у гідросистемі або інший пристрій, що запобігає їх перевантаженню. Клапан або пристрій мають спрацьовувати в межах робочих перевантажень від 120 % до 140 % вантажопідіймальності підйомника. Усі контури гідравлічної системи мають бути оснащені запобіжним клапаном. Регульований запобіжний клапан має бути опломбований.

Зворотні клапани гідравлічних підйомників і домкратів повинні забезпечувати припинення миттєвого аварійного опускання вантажу у разі розриву трубопроводів, зниження тиску в них (зупинці роботи насосної станції).

2.7. Підйомники з електричним приводом повинні обладнуватися автоматичними обмежувальними кінцевими вимикачами на верхній і нижній межах робочого ходу.

Натискні кнопки, за допомогою яких керують підійманням, опусканням, мають повертатися в нейтральне положення, як тільки припиняється дія на них. Вони повинні бути розташовані так, щоб співпадали з переміщенням вантажу в тому самому напрямку (підйому, опускання). Функції кожної з натискних кнопок мають бути чітко позначені.

На пульті керування має бути передбачена кнопка або інший пристрій з світловим індикатором для включення (виключення) підйомника у мережу електроживлення.

2.8. Домкрати повинні бути такої конструкції, щоб вивішена частина транспортних засобів:

у будь-якому положенні залишалася на опорі;

не могла бути випадково опущена;

не зісковзувала з опорної поверхні.

2.9. Опорні поверхні підхватів та педалей домкратів повинні бути рифленими.

2.10. Ручні важільно-рейкові домкрати повинні мати справні пристрої, що унеможливлюють спонтанне опускання вантажу в разі зняття зусилля з важеля або рукоятки, оснащуватися стопорами, що унеможливлюють вихід гвинта або рейки під час перебування штоку у верхньому крайньому положенні.

2.11. Підйомники та домкрати споряджаються:

паспортом;

документацією з експлуатації та монтажу.

Якщо паспорт складається не виробником, до нього додається експертний висновок про відповідність підйомника розрахунковій вантажопідіймальності, складений на підставі розрахунку або аналізу порівняння з підйомниками такої самої моделі.

Крім технічної документації підйомник споряджається табличкою, яка повинна бути встановлена на видному місці із зазначенням:

назви виробника та його знака для товарів і послуг;

вантажопідіймальності;

дати виготовлення;

порядкового номера за нумерацією виробника та інших відомостей відповідно до вимог технічних умов на конкретний виріб.

Метод виконання написів на табличці має забезпечувати їх схоронність протягом усього строку служби виробу.

Суб'єкти господарювання, що постачають (продають) підйомники або їх складові частини, виготовлені за кордоном, мають забезпечити спорядження цих підйомників (складових частин) експлуатаційними документами (паспортами, настановами з експлуатації), табличками і маркуваннями, що відповідають вимогам цих Правил, викладеними українською або іншою мовою міжнаціонального спілкування.

2.12. Монтаж, ремонт підйомників здійснюються згідно з настановою з експлуатації, монтажу та обслуговування виробника підйомників.

2.13. Акт готовності підйомника після монтажу складається організацією, яка його змонтувала, і додається до паспорта з такою документацією:

проект (план) встановлення;

акт виконання будівельних робіт (для підйомників, які закріплюються на фундаменті);

протоколи перевірки величини опору ступенів ізоляції та перевірки ізоляції електрообладнання і електропроводки.

2.14. Підйомники споряджаються індивідуальним номером і під цим номером обліковуються в журналі їх обліку суб'єкта господарювання.

2.15. Підйомники підлягають первинному, періодичному та позачерговому технічним оглядам відповідно до вимог Порядку проведення огляду, випробування та експертного обстеження (технічного діагностування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року N 687 (далі - Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року N 687).

2.16. Первинному технічному огляду підлягають нововиготовлені підйомники перед уведенням їх в експлуатацію.

2.17. Періодичному технічному огляду підлягають підйомники, що перебувають в експлуатації:

до закінчення строку служби (граничного строку експлуатації) підйомника, установленого експлуатаційними документами виробника або організаційно-методичними документами щодо проведення експертного обстеження цих підйомників, повному технічному огляду - не рідше одного разу на три роки, частковому технічному огляду - не рідше одного разу на 12 місяців;





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...