Главная Обратная связь

Дисциплины:






Особливості технологічного підходу до соціальних процесів



В.М. Шахрай

ТЕХНОЛОГІЇ

СОЦІАЛЬНОЇ

РОБОТИ

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

 

 

Київ - 2006


УДК 364.(075.8)

ББК 65.272я73

Ш32

Гриф надано

Міністерством освіти і науки України

(лист №14/18.2-866 від 03.04 2006 р.)

 

 

Рецензенти:

Шеремет Л.П. - доктор філософських наук, професор кафедри суспільних наук Білоцерківського інституту економіки та управління ВМУРоЛ "Україна";

Чугаєвський В.Г. - кандидат педагогічних наук, заступник декана факультету соціології та психології Київського національного універси­тету ім.Т.Шевченка;

Кравченко Т.В. - кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник лабораторії сімейного виховання Інституту проблем виховання АПН України.

Шахрай В.М.

Технології соціальної роботи.Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 464 с.

 

Розкриваються теоретико-методологічні основи технологій соціальної роботи, дається характеристика загальних, міждисциплінарних та найважливіших конкретних технологій соціальної роботи. Призначений для студентів вищих навчальних закладів, які навчаються за спеціальні­стю "Соціальна робота".

 

 

© Шахрай В.М, 2006

© Центр навчальної літератури, 2006.


Зміст

 

Вступ. 4

 

Модуль І. Теоретичні основи технології соціальної роботи. Загальні технології соціальної роботи 5

Тема 1. Роль соціальної технологізації в оптимізації соціальної сфери. 5

Тема 2. Технологія соціальної роботи як галузь соціальних технологій. 14

Тема 3. Соціальна діагностика в технологіях соціальної роботи. 20

Тема 4. Технологія соціальної експертизи. 31

Тема 5. Технології проектування в соціальній роботі 41

Тема 6. Технології соціального передбачення. 49

Тема 7. Технології соціальної профілактики та адаптації 55

Тема 8. Технології соціальної реабілітації та терапії 68

Тема 9. Технології групової роботи. 78

Тема 10. Технології консультування та посередництва. 88

Тема 11. Технології зв'язку з громадськістю.. 102

 

Модуль ІІ. Міждисциплінарні технології і методики соціальної роботи. Конкретні технології соціальної роботи. 118

Тема 12. Соціологічні технології в соціальній роботі 118

Тема 13. Соціально-педагогічні технології в соціальній роботі 124

Тема 14. Психологічні технології в соціальній роботі 135

Тема 15. Технології соціального захисту населення. 145

Тема 16. Технології соціальної роботи з сім'єю.. 169

Тема 17. Технології соціальної роботи з жінками. 185



Тема 18. Технології соціальної роботи з людьми літнього та старого віку. 198

Тема 19. Технології соціальної роботи з дезадаптованими дітьми і підлітками. 208

Тема 20. Технології соціальної роботи з молоддю.. 223

Тема 21. Технології соціальної роботи з інвалідами. 239

Тема 22. Технології соціальної роботи в пенітенціарній системі 251

 

Тести. 266

 

Тезаурус. 277

 

Рекомендована література. 282

 


Вступ

 

Технологізація соціальної роботи, як і будь-якої іншої діяль­ності в соціальній сфері, є відображенням об'єктивних вимог, що висуваються науково-технічним й соціальним прогресом. Вона завжди має інноваційний, творчий характер, тому що пов'язана з постійним пошуком більш досконалих і, як на­слідок, більш ефективних способів використання ресурсів людини, її фізичного й інтелектуального потенціалу. Впровад­ження технологічного підходу в практику організації соціаль­ного обслуговування й соціальної допомоги найбільш уразли­вих прошарків населення - це стратегічний напрямок, що має в своїй основі відмову в роботі з людьми від методу "проб і помилок" та постійну орієнтацію на високий кінцевий резуль­тат за оптимальної витрати сил і засобів.

Без знань теорії соціальних технологій, принципів технологі­чного підходу до професійної діяльності і конкретних методик роботи з клієнтом неможливі планування, організація й здійснен­ня соціального менеджменту і соціальних послуг. Знання та досвід регулювання людських стосунків у формі конкретної тех­нології можна передавати від одних спеціалістів до інших, у ко­роткі терміни навчати кадри мистецтву роботи з людьми.

Технологічно підготовленому спеціалісту значно легше ос­воїти професійну специфіку в конкретній галузі практичної діяльності і більш ефективно виконувати свої професійні функції. Звичайно, тепер поки що зарано говорити про повну технологізацію роботи соціального працівника. Але в багатьох напрямах соціальної роботи вже визначені певні алгоритми і розроблені відповідні технології. Процес технологізації соціаль­ної роботи розширюється і вдосконалюється.

Для того, щоб майбутні соціальні працівники ще в стінах навчальних закладів оволоділи знаннями й вміннями, необхід­ними для розробки технологій соціальної роботи і їх творчого використання в практиці професійної діяльності, вони повинні добре розуміти, що таке технології взагалі і технології соціаль-

 

ної роботи зокрема. їм необхідно добре уявляти, які види тех­нологій існують і яку вони мають структуру, як потрібно із усіх численних технологій вибрати саме ту, яка дозволить найбільш ефективно вирішити конкретне професійне завдання.

На оволодіння цими знаннями і навичками й спрямований навчальний курс "Технології соціальної роботи". Пропонований навчальний посібник ставить перед собою завдання допомог­ти студентам у засвоєнні цього курсу.

Посібник розкриває значущість соціальних технологій і технологій соціальної роботи, їх основні принципи, визначає теоретичні основи розробки технологій соціальної роботи, дає характеристику найважливіших загальних, міждисциплінарних та конкретних технологій соціальної роботи. У посібнику пред­ставлені різноманітні технологічні підходи до вирішення найбільш типових нині проблем, оскільки охопити всі напря­ми соціальної роботи і представити всі вже апробовані та ті, що лише формуються, технології соціальної роботи неможливо. Посібник призначений для студентів, які навчаються за спец­іальністю "Соціальна робота", у першу чергу студентів заочної форми навчання.

Технологізація діяльності є одним з найбільш комплексних явищ у соціальній сфері. Тому курс "Технології соціальної ро­боти" ґрунтується на знаннях теорії і методології соціальної роботи, психології та інших гуманітарних та загальнопрофесійних дисциплін, якими вже оволоділи студенти.

При вивченні посібника майбутньому спеціалісту надається можливість осмислити і критично проаналізувати пропоновані технології з тією метою, щоб у своїй професійній діяльності він міг удосконалити їх, а також використати отримані знання при роз­робці нових, більш ефективних технологій соціальної роботи.

Модуль І. Теоретичні основи технології соціальної роботи. Загальні технології соціальної роботи

 

Тема 1. Роль соціальної технологізації в оптимізації соціальної сфери

 

1. Соціальна технологізація як процес оптимізації сучасної соціальної дійсності.

2. Сутність соціальних технологій.

3. Впровадження соціальних технологій.

4. Багатоманітність та класифікація соціальних технологій.

1. В умовах динамічних соціальних змін у світовій практиці все більше утверджується інноваційний метод освоєння соц­іального простору - його технологізація. Соціальна технологі­зація - це процес оптимізації соціуму, переборення його розбалансованості, активний вплив на розвиток соціальних систем шляхом використання соціальних технологій.

Однією з корінних причин розбалансованості світу, яка приховує в собі зростання різного роду вибухів і катастроф, є суперечність між особою та суспільством. Від вирішення цієї кардинальної проблеми багато в чому залежать темпи соціаль­ного прогресу, його ціннісні орієнтири і духовні принципи. Посилення цієї суперечності веде до деградації особистості, до посилення апатії і відчаю людини, до утвердження несправжніх духовних цінностей, що, як результат, породжує антисоціаль­ну поведінку, зростання агресивності, виникнення військових конфліктів, міжнаціональної ворожнечі, тероризму і т.ін. Соціальні технології виступають як наукомісткий ресурс, використання якого дозволяє не лише вивчити і передбачувати різноманітні

 

соціальні зміни, й активно впливати на практичне життя, отримувати ефективний прогнозований соціальний результат.

Інтерес до соціальних технологій, технологізації соціальної діяльності можна вважати закономірною складовою частиною технологічної революції, яка глибоко перетворила і продовжує перетворювати світ. Усвідомленню необхідності цього сприя­ли катастрофічні соціальні потрясіння XX ст., у першу чергу світові війни, що призвели до колосальних втрат людських і матеріальних ресурсів за відносно скромних результатів. З іншої сторони, розвиток кібернетики, інформатики і засобів машинної обробки інформації дав можливість математично моделювати достатньо складні процеси з високим ступенем достовір­ності отриманих результатів, що породило надію на можливість дослідження соціальних процесів з такою ж точністю та одно­значністю, як і процесів, що відбуваються в світі біологічних закономірностей чи у неживій природі.

Необхідність технологізації в соціальній сфері зумовлена та­кож тим, що проникнення егалітарних, договірних начал у всі аспекти громадянських взаємовідносин, гуманізація свідомості і діяльності зробили актуальним питання про перегляд всіх зв'язків між людьми з раціональної точки зору, про їх переорга­нізацію на ґрунті ефективності, прагматизму, мінімізації витрат. Процес технологізації розвивається уже давно, достатньо розроблені і досить ефективні політичні технології, технології розробки форм і змісту засобів масової комунікації, освітні технології та ін. Специфіка технологічного підходу до соціальної сфери полягає в тому, що перетворенню піддається суспільство в цілому, окремі його верстви і групи, стосунки між людь­ми чи їх думки й почуття. Це вказує на складність технологій соціальної роботи, бо ж у соціальні процеси залучено багато індивідів, наділених розумом і волею. Причини і наслідки соціальних процесів пов'язані між собою відносинами вірогід­ності. Більше того, соціальні технології - це, напевно, єдиний тип технологічного процесу, який заснований на відносинах не об'єкта і суб'єкта, а значною мірою на відносинах "суб'єкт-суб'єкт". Без підтримки учасників соціального процесу, без

 

 

згоди індивіда, сім'ї, групи, яким надається професійна допомо­га, не можна перетворити ті обставини, які стали причиною застосування соціальних технологій.

Технологізація є основою для концептуального й проектувального освоєння різноманітних галузей і аспектів соціальної діяльності. Вона дозволяє:

¨ аналізувати і систематизувати на науковій основі практичний досвід і його використання;

¨ комплексно вирішувати соціальні проблеми;

¨ знижувати вплив несприятливих обставин;

¨ оптимально використовувати ресурси, що є в наявності;

¨ створювати сприятливі умови для розвитку людини.

Значення соціальної технологізації полягає насамперед у тому, що вона робить людську діяльність більш раціональною, включаючи в неї лише ті процеси і операції, які необхідні для вирішення поставленої мети.

2. Технологія (від гр. techne - мистецтво, майстерність, вміння + logos - вчення) - система знань про способи й засоби обробки і якісного перетворення об'єкта.

Технологізація соціальної сфери, поняття "соціальна техно­логія" утвердились не відразу. Ще в 70-х pp. XX ст. піддавалась сумніву сама можливість технологізації соціальної сфери. Од­нією з перших робіт, в якій ґрунтовно розглядалося поняття "соціальна технологія", була монографія болгарського вченого Ніколи Стефанова "Суспільні науки і соціальна технологія", яка була опублікована російською мовою в 1976 р. Він підкреслю­вав, що соціальні процеси, якими б складними вони не були, піддаються технологізації. Учений писав: "Там, де людина ак­тивно і цілеспрямовано ставиться до процесів, що відбувають­ся навколо неї, де вона прагне свідомо і планомірно змінити природне і соціальне середовище, там, в принципі, можливою є технологія...Чим більше ускладнюються види людської діяль­ності, тим більш обов'язковим стає розчленування їх на відповідні етапи і операції. Для того, щоб діяльність отримала право називатися технологією, вона має бути свідомо і плано­мірно розділена на елементи, що реалізовуються в певній

 

послідовності. Ні етапи і операції, ні порядок і послідовність цих операцій не можуть бути встановлені довільно, оскільки кожна діяльність має свою внутрішню логіку розвитку і функціонування". Починаючи з другої половини 70-х pp. і практично до нашого часу продовжується інтенсивна наукова розробка проблем, пов'язаних з соціальними технологіями.

У науковій літературі є різні підходи до визначення сутності соціальних технологій. Зокрема стверджується, що технологія - це:

¨ спосіб управління, регулювання і планування соціальних процесів;

¨ сукупність прийомів, методів і впливів, що застосовуються для досягнення поставлених цілей;

¨ мистецтво, майстерність, уміння, сукупність методів обробки і якісного перетворення об'єкта;

¨ система знань про способи і засоби обробки і якісного перетворення об'єкта;

¨ переведення мови науки на конкретну мову рішень, нормативів;

¨ спосіб цілеспрямованого вирішення суспільних проблем у вигляді певного набору процедур і операцій;

¨ практична діяльність, яка характеризується раціональною послідовністю використання інструментарію для досягнення якісних результатів праці.

Серед трактувань цього поняття, що дані в тлумачному словнику "Социальные технологии" (1995), можна виділити визначення М.Маркова, В.Дудченко, В.Макаревича. На думку М.Маркова, соціальна технологія являє собою спосіб реалізації складного процесу шляхом розчленування його на систему послідовних процедур і операцій, які слід виконувати одно­значно. У визначенні В.Дудченко і В.Макаревича акцент робиться на можливості відтворення соціального процесу.

На думку професора В.Іванова, соціальні технології - це сукупність операцій, процедур соціального впливу для отри­мання оптимального соціального результату.

Кожне із наведених визначень соціальної технології відоб­ражує її певний істотний аспект, що має важливе значення для

 

загальної характеристики як соціальної технології, так і тех­нології соціальної роботи. Найбільш поширене визначення соціальних технологій:

Соціальні технології - це система знань про оптимальні спо­соби перетворення і регулювання соціальних відносин і процесів у життєдіяльності людей, а також сама практика алгоритмічного застосування оптимальних способів перетворення і регулювання соціальних відносин і процесів.

У сучасному понятті "технологія" виділяють три аспекти:

1) науковий: технологія являє собою науково розроблене рішення певної проблеми, що ґрунтується на досягненнях теорії і практики;

2) формально-описовий: технологія - це модель, опис цілей, змісту, методів і засобів, алгоритмів дій, що застосовуються для досягнення запланованих результатів;

3) процесуально-дієвий: технологія - це сам процес реалізації діяльності, послідовність та порядок функціонуван­ня і зміни всіх його компонентів, в тому числі об'єктів і суб'єктів діяльності.

Спеціалісти в галузі соціальних технологій вказують, що ефективність соціальних технологій можлива за таких умов:

1. Соціальна технологія повинна мати певні властивості:

♦ привабливість мети;

♦ простоту обґрунтування мети;

♦ гнучкість застосування процедур і операцій;

♦ надійність теоретичного і методичного забезпечення;

♦ економічність досягнення мети відтворення (соціальної, соціально-психологічної, організаційної, економічної та ін.);

♦ несуперечливість між: процедурами й операціями конкретної соціальної технології, об'єктом і суб'єктом в процесі технологізації та ін.).

2. Повинні бути чітко виражені ознаки технологізації:

♦ розмежування;

♦ розділення;

♦ розчленування соціального процесу на пов'язані між собою етапи, фази;

 

♦ координація і етапність дій;

♦ однозначність виконання операцій і процедур;

♦ можливість багаторазового застосування вироблених стандартних алгоритмів діяльності для вирішення типо­вих завдань соціального управління.

Можна стверджувати, що найважливішими умовами технологізації практичної діяльності в соціальній сфері є такі:

♦ об'єкт впливу має певний ступінь складності;

♦ необхідність виділення елементів системи об'єкта соціаль­ного впливу;

♦ наявність можливості формалізації реальних процесів і демонстрації їх у вигляді певних операцій, процедур, по­казників;

♦ наявність можливості відтворення і повторюваності опе­рацій, процедур чи показників у нових умовах.

Отже провідна перевага технологічного підходу до соціаль­них процесів полягає в науковому підборі таких методів, за­собів і способів діяльності, за допомогою яких можна забезпе­чити її максимальну результативність. Ключовою ланкою будь-якої технології є детальне визначення кінцевого результа­ту і чіткого шляху його досягнення. Ще однією з позитивних властивостей технології є відтворення, тобто можливість її реа­лізації іншою людиною після спеціального навчання, освоєння.

Особливості технологічного підходу до соціальних процесів узагальнено в табл. 1.1.

Разом з тим слід акцентувати увагу на тому, що використання технологій у соціальних процесах має свої особливості:

♦ очікуваний результат не може бути досконально конкретизованим, бо досить складно змінювати об'єкт, якщо цим об'єктом виступає людина, а основним параметром зміни є одна чи декілька її властивостей;

♦ на відміну від промислових технологій, що являють собою певну послідовність точно підібраних технологічних процесів і операцій (причому заміна одного проце­су іншим, а також зміна послідовності призводить до зниження результативності), у соціальних процесах про-

 

Таблиця 1.1.

Особливості технологічного підходу до соціальних процесів

 

Суспільство Демократичне
Мета Оптимальний результат, мінімізація затрат
Зміст Вирішення соціальної чи особистісної проблеми
Діяльність Алгоритмізована
Результат Прогнозований
Засади Наукові
Інструментарій Чітко визначений
Об'єкт Структурований
Суб'єкт Має високий рівень професіоналізму
Відносини Суб'єкт-суб'єктні
Методи Взаємоузгоджені між собою
Ефективність Залежність як від суб'єкта, так і від об'єкта
Застосування Можливість відтворюваності і повторюваності

 

цедура перетворення є більш гнучкою, не так жорстко детермінованою;

♦ визначена послідовність навіть досить результативних процесів чи заходів не гарантує досягнення повної ефек­тивності, бо ж людина є системою багатофакторною, на неї діє значна кількість зовнішніх впливів, сила й спря­мованість яких досить різноманітні, а інколи і протилежні тому наперед визначити ефект того чи іншого впливу часто просто неможливо;

♦ досить значну роль відіграє зворотний зв'язок (наслідок конкретного впливу), можливим є вибіркове повторення окремих частин процесу.

3. Впровадження соціальних технологій - складний і динамі­чний процес переведення теоретичних концепцій з відтворен­ня соціальних якостей, характеристик, явищ, відношень на мову практичних дій.

Впровадження складається із наступних операцій: професій­ної підготовки виконавців; організації їхньої роботи; коорди­нації різноманітних суб'єктів (окремих виконавців чи груп); надання науково-методичної допомоги спеціалістам; контролю за діяльністю суб'єктів впровадження соціальних технологій;

 

 

аналізу процесу технологізації; коригування цілей (при необх­ідності); організації інформаційного обслуговування процесу впровадженню та ін.

Фактори, що впливають на ефективність впровадження соціальних технологій:

Об'єктивні: 1. Ступінь економічної, соціальної самостійності організації. 2. Рівень наукомісткості використовуваних технологій. 3. Ступінь стабільності виробничого процесу. 4. Ефективність ви­користання потенціалів організації - технічного, технологічного, організаційного, економічного, соціального, духовного.

Суб'єктивні: 1. Інтереси і потреби суб'єктів соціальної діяль­ності - їх характер, ступінь задоволення.2. Соціальний потенц­іал особистості: рівень його використання в конкретних умовах життєдіяльності. 3. Ступінь включеності особистості в систему зацікавленості в кінцевих результатах.

Освоєння технологій, заснованих на новітніх досягненнях науки і техніки, вимагає високого рівня знань. Крім того, впро­вадження соціальних технологій вимагає дотримання ще й інших умов:

1. Будь-яка технологія має свої головні, ключові операції, реалізація яких і буде визначати успіх в цілому.

2. Активність ядра впровадження (наприклад, працівників служби соціального розвитку).

3. Вміння переборювати і вирішувати конфлікти, що виникли у ході реалізації технологічних операцій (це може бути не­бажання посадових осіб змінити свій стиль управління, віднайти нові підходи у роботі з персоналом, що викликані внутрішньою потребою технологізації соціальних процесів).

4. Врахування моральних засад соціальних технологій: вони не повинні перетворюватися на маніпулювання людьми.

5. Поєднання раціонального і ситуаційного підходів до про­цесу впровадження.

4. Багатоманітність соціальних технологій зумовлена широ­ким спектром соціальної діяльності. Для кожного виду соціаль­ної діяльності створюється особлива технологія. Тому слід го­ворити не про якусь універсальну технологію, а лише про

 

різноманітність технологій, кожна з яких відповідає певній діяльності, меті, цілям, пов'язана з конкретними умовами її ре­алізації: зі станом матеріальних, політичних, фінансових і кад­рових ресурсів, з історичними умовами, традиціями.

У процесі реалізації соціальних технологій може змінюва­тися об'єкт впливу, що, в свою чергу, передбачає необхідність постійного пошуку нових технологій.

Будь-яка соціальна технологія використовується адресно і супроводжується тими чи іншими нюансами. Вона не може бути спроектована чи застосована без врахування як об'єктів, так і суб'єктів соціальної дійсності. Важливим чинником бага­томанітності соціальних технологій є різний рівень кваліфікації, професіоналізму, досвіду, якими повинні володіти розробники і виконавці соціальних технологій. Отже, багатоманітність соц­іальних технологій зумовлена:

¨ широтою соціальних відносин і видів соціальної дії;

¨ системним, складним характером об'єктів соціальних тех­нологій;

¨ значною кількістю засобів, методів і форм, що використо­вуються в процесі соціальної дії;

¨ різним рівнем професіоналізму розробників і виконавців соціальних технологій.

Класифікація - це система підпорядкованих понять (класів, об'єктів) певної галузі знання чи діяльності людини, що вико­ристовується як засіб для встановлення зв'язків між цими по­няттями чи класами об'єктів. Роль класифікації в пізнанні над­звичайно велика. Вона дозволяє систематизувати досліджувані об'єкти за певними ознаками з урахуванням якісної характери­стики кожного із них. Слід зазначити, що навіть найпростіші соціальні технології мають складну структуру, в результаті чого будь-яка класифікація не може бути однолінійною та являє собою складне розгалуження.

Основою класифікації соціальних технологій можуть бути такі ознаки:

¨ ступінь асоційованості об'єкта впливу (особистість, суспільство, соціальні групи, трудовий колектив);

 

¨ масштаби та ієрархія впливу (глобальні, континентальні, регіональні і т.ін.);

¨ сфера соціалізації і життєдіяльності людей (виробнича, політична, соціальна, духовна);

¨ ступінь зрілості соціальних об'єктів;

¨ інструментарій, способи і засоби впливу, що використо­вуються для вирішення поставлених завдань;

¨ галузь суспільного життя: економіка, освіта, охорона здо­ров'я, наукова діяльність та ін.;

¨ рівень розробки соціальних технологій (теоретичний, кон­кретно-прикладний);

¨ мета, що реалізується в результаті застосування даної тех­нології.

Питання про класифікацію є складним і дискусійним. Як до розробки, так і до типізації соціальних технологій є різноманітні підходи. Вони продиктовані не лише різними поглядами вчених, які займаються дослідженнями в даній галузі, а й різноманітни­ми параметрами, на основі яких здійснюється класифікація.

З так званої масштабності виділяють глобальні соціальні тех­нології, мета яких - вирішення загальнолюдських проблем. Під цими технологіями розуміють такі цілі, методи, способи, які спри­яють з'ясуванню не тільки внутрішньодержавних, а й світових тенденцій розвитку, зв'язку суспільства і природи. Одним із різно­видів цих технологій є технологія глобального моделювання (дос­лідження питань збереження миру в світі, природи, забезпечен­ня зростаючого населення Землі продовольством, енергією).

Глобальні соціальні технології характеризуються високою наукомісткістю, прогнозуванням кінцевого результату і набува­ють пріоритетного значення в період оновлення соціальних систем. Особливе значення серед них мають соціальні техно­логії стабілізації системи, які покликані задіяти пріоритетні ре­сурси - людський потенціал, науку, культуру, освіту, соціаль­ний інтелект, минулі й нові цінності, що дуже важливо для нинішнього етапу розвитку українського суспільства. Все це, як показує світовий досвід, у період оновлення оберігає систему від розпаду, хаосу і поглиблення кризи. Особливого значення

 

 

в механізмі вироблення і реалізації глобальних технологій набу­ває питання збалансованості інноваційних і стабілізаційних тех­нологій. У перехідні періоди, коли особливо необхідними є подібні технології, відмова від традиційних не дозволяє підготу­вати механізм прориву, отримати тимчасове полегшення від ре­форм, що проводяться, і порушує зв'язки, що склалися раніше.

Реалізація глобальних технологій модернізації передбачає виділення декількох етапів:

1. Інвентаризація, оцінка наявних соціальних ресурсів з метою їх збереження, збагачення, оптимізації, а не руйнування. 2. Визначення можливих варіантів соціального розвитку і прогнозів на майбутнє, ймовірних моделей їх реалі­зації. 3. Підготовка суспільної свідомості до впровадження інно­вацій, зміни системи ціннісних орієнтацій, висунення лідерів-новаторів, які несуть в собі елементи майбутнього.

Регіональні технології вивчають і реалізують закономірності територіального соціального життя. Локальні соціальні техно­логії застосовуються для вирішення місцевих проблем, що мо­жуть містити як типові, так і оригінальні особливості.

За ступенем новизни технології поділяють на інноваційні і рутинні. Інноваційні соціальні технології - методи і прийоми діяльності, спрямовані на нововведення у суспільстві. Це інно­ваційна діяльність, у результаті якої створюються та матеріалізу­ються суспільні ініціативи, котрі приводять до якісних змін в різних сферах життя, раціонального використання матеріальних, економічних і соціальних ресурсів. Особливого значення набу­вають інноваційні соціальні технології в кризові, перехідні пері­оди, коли практично повністю змінюються технології соціальних процесів та виникає гостра потреба в удосконаленні виробницт­ва і управління, політичної й духовної сфер суспільного життя.

Рутинні соціальні технології характеризуються такими ме­тодами впливу на соціальні процеси, що засновані на мину­лому досвіді, мають незначну наукоємкість, не мотивують соціальний об'єкт, соціальну систему до змін. Вони відпові­дають такому типу соціальної організації й типу управління, що знаходяться в стадії регресу, замкнутості, відірваності від змін внутрішнього і зовнішнього середовища. Характерною

 

 

ознакою рутинних соціальних технологій є відсутність вира­женої стратегії пошуку, аналітичного і інформаційного підхо­ду, вивчення суспільної думки та використання демократич­них методів вирішення проблеми. Опора робиться на "минулий досвід", інтуїцію і надання переваги традиціям вчорашніх способів організації.

Специфіка соціального впливу на об'єкт може визнача­тися також рівнем суспільних відносин. У цьому зв'язку можна користуватися типологією, запропонованою проф. Л.Дятченком. Він поділяє соціальні технології на 3 групи: технології макросистем чи макротехнології, що включають в себе регіональні підсистеми суспільства, класи, партії, великі соціальні групи; мезотехнології - технології рівня міста, на­селеного пункту, великого трудового колективу; мікротехнології, які розраховані на невелике об'єднання людей, суспільні процеси на мікрорівні, включаючи технологічні процедури самоорганізації!, що забезпечують раціональне використання особистісного потенціалу.

Ряд дослідників класифікує соціальні технологи за ступенем їх практичної включеності в організаційний процес технологі­чної розробки і соціального впливу. Так, А. Пригожий серед соціальних технологій виділяє: кабінетні, отримані на основі інформаційно-логічного аналізу; лабораторні, створені в експе­риментальних, штучно створених умовах; польові, тобто отри­мані в реальному соціальному середовищі.

Досить відомі такі технології:

¨ інформаційні технології - являють собою оптимізацію са­мого інформаційного процесу, його відтворення і функц­іонування;

¨ історичні технології - передбачають осмислення історич­ного досвіду за законами соціальної технологізації, тобто технологізацію історичних знань як умови політичного, економічного, духовного і соціального діагностування;

¨ демографічні технології - вивчають та виробляють спосо­би механізму відтворення населення, зміни його чисель­ності, складу і розміщення;

 

 

¨ політичні соціальні технології - методи вирішення політич­них проблем, вироблення політики, її реалізації, здійснен­ня політичної діяльності;

¨ соціальні технології згоди - методи досягнення порозум­іння більшості населення стосовно вирішення найбільш актуальних питань суспільного життя (до цього типу мож­на віднести соціальні технології вирішення конфліктів);

¨ адміністративно-управлінські технології - способи безпо­середнього (прямого) оперативного впливу на об'єкт;

¨ психологічні технології - способи впливу на психологічні процеси, властивості, явища, відносини, волю, характер особистості, міжособистісні взаємини.

Автори посібника "Социальная работа" (Ростов н/Дону, 2003) стверджують, що пошук оптимальної типологізації доціль­но вести не в напрямі виділення окремих критеріїв, а шляхом посилення універсальності самої класифікації. У зв'язку з цим вони виділяють шість основних видів соціальних технологій: технології забезпечення соціального функціонування суспіль­ства (технології соціальної роботи); політичні технології; техно­логії інформаційного забезпечення функціонування суспіль­ства; технології економічного функціонування і розвитку власності; технології правового забезпечення функціонування суспільства; технології духовно-культурного розвитку.

Політичні технології покликані забезпечити процеси адміністративного і самоуправлінського регулювання суспільного життя. До них можна віднести: технології законодавчого забез­печення життєдіяльності суспільства; технології судового забез­печення політичного функціонування держави; технологи функціонування виконавчих органів влади; технології діяльності органів місцевого самоуправління і технології функціонування громадських (політичних) організацій і рухів.

До технологій інформаційного забезпечення функціонування суспільства відносять насамперед технології друкованих і електронних ЗМІ, технології комп'ютерного виробництва, збереження і поширення інформації, технології інформаційного забезпечення соціальних процесів, рекламні технології, технології дизайну і моди.

 

 

Технології економічного функціонування суспільства й розвитку власності можна структурувати на макро- і мікроекономічні. До перших відносять технології забезпечення гарантій власності і дотримання зобов'язань в економічних взаєминах, антимонопольні технології, технології фіскальної і кредитно-грошової політики. Вони здійснюються на урядовому рівні. Мікроекономічні ж технології діють на рівні підприємств. До їх числа відносять технології виробничої, цінової, фінансової політики підприємств.

З політичними, економічними та іншими видами соціаль­них технологій тісно взаємодіють технології правового забезпе­чення функціонування суспільства. До них можна віднести тех­нології регулювання норм конституційного, адміністративного, фінансового, цивільного, трудового, сімейного, кримінального права та ін.

Особливе місце в системі соціальних технологій займають технології духовно-культурного розвитку суспільства. Серед них виділяють технології освітньо-виховної діяльності, розвитку освіти і науки, розвитку літератури і мистецтва, дозвіллєорганізаційні технології.

Вміле застосування дієвих соціальних технологій може за­безпечити прогресивний розвиток держави і вибір найбільш оптимального механізму суспільного функціонування.

Разом з тим слід наголосити, що не можна, спираючись лише на соціальні технології, вирішити всі економічні, соціальні і духовно-моральні проблеми.

Все має свої межі, навіть демократизація суспільного життя, яка за певних умов може призвести до анархії і некерованості. Досвід свідчить, що будь-яка соціальна інновація може бути зве­деною до абсурду, якщо процес її розробки і впровадження здійснюється в умовах низької управлінської культури, стагнації розвитку системи й панування догматичного стилю мислення.

Для розробки і реалізації соціальних технологій потрібні відповідні об'єктивні умови (в тому числі і матеріально-технічні засоби) та достатньо зрілий суб'єктивний фактор (не лише в плані можливостей пізнання механізму дії законів суспільного

 

розвитку). Мова йде про високий рівень економічної, мораль­ної і політичної свідомості людей: трудової й виконавської ак­тивності населення, дисципліни, наполегливості та ініціатив­ності, творчого підходу до справи, волі, прагнення змінити ситуацію на краще, усвідомлення необхідності переходу до тех­нологій не руйнування, а творення.

 

Питання для самоконтролю

1. Що зумовлює посилення інтересу до соціальних техно­логій в сучасний період розвитку суспільства?

2. Назвіть підходи до визначення сутності соціальних тех­нологій.

3. У чому відображаються особливості соціальних технологій порівняно з технологіями матеріальної сфери життєдіяль­ності суспільства?

4. Які фактори визначають ефективність впровадження соціальних технологій?

5. Чим можна пояснити багатоманітність соціальних технологій?

6. Назвіть ознаки, за якими здійснюється класифікація соціальних технологій.

 

Література

1. Иванов В.Н. Социальные технологии в современном мире. - М, 1996.

2. Иванов В.Н., Патрушев В.И., Галиев Г.Т. Инновационные социальные технологии устойчивого развития: Уч. пособие. - Уфа: ООО "ДшайнПолиграфСервис", 2003.

3. Селевко Г.К., Селевко А.Г. Социально-воспитательные технологии. - М: Народное образование, 2002.

4. Социальная работа: Учебное пособие / Под общ. ред. В.И. Курбатова. - Ростов и/Д: Феникс, 2003.

5. Социальные технологии: Толковий словарь / Отв. ред В.Н. Иванов. - Москва; Белгород, 1995.

6. Технологии социальной работы: Учебник / Под общ. ред. Е.И. Холостовой. - М.: ИНФРА - М, 2002.

7. Технология социальной работы: Учебное пособие для студ. высш. учебн. заведений / Под ред. И.Г. Зайнышева. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000.


Тема 2. Технологія соціальної роботи як галузь соціальних технологій

 

1. Сутність технології соціальної роботи.

2. Класифікація технологій в соціальній роботі.

3. Функції технологій соціальної роботи.

1. Технологія соціальної роботи- це одна із галузей соціаль­них технологій, що орієнтована на соціальне обслуговування, допомогу і підтримку громадян, які знаходяться у важкій життєвій ситуації.

Технологію соціальної роботи характеризують:

¨ динамічність - постійна зміна змісту і форм роботи з клієнтом, евристичність характеру діяльності;

¨ безперервність, зумовлена необхідністю постійно підтри­мувати безпосередній чи опосередкований зв'язок з клієнтом і здійснювати на нього вплив;

¨ циклічність, що виявляється в стереотипному, стійкому повторенні етапів, стадій, процедур у роботі з клієнтом;

¨ дискретність технологічного процесу, яка полягає в не­рівномірності впливу на клієнтів з моменту визначення мети до виконання рішення.

Із поняттям "технологія соціальної роботи" у тісному взає­мозв'язку знаходиться таке поняття, як "метод соціальної ро­боти". Інколи їх розглядають як синоніми чи підпорядковані явища (технологія в методі, методи в технології). Більшість дослідників стверджують, що методи по відношенню до техно­логії можуть виступати її складовою частиною, забезпечуючи в сукупності вирішення проблеми.

Важливим є визначення етапів розробки технології соціаль­ної роботи, до яких відносять такі:

Теоретичний - пов'язаний з формулюванням цільової ус­тановки, визначенням предмета технологізації, виділенням

 

структурних елементів та виявленням причинно-наслідкових зв'язків і відносин, в які включений об'єкт соціальної політики чи клієнт соціальної роботи.

Методичний - характеризується вирішенням завдань вибо­ру джерел, шляхів і способів отримання інформації про стан об'єкта соціальної політики чи клієнта соціальної роботи, вив­чення прийомів і засобів обробки і аналізу цієї інформації і принципів трансформації висновків у конкретні рекомендації для перетворювальної діяльності.

Процедурний - передбачає вирішення завдань, пов'язаних з організацією діяльності з апробації, усуненням недоліків ре­комендацій і з виробленням алгоритму дій.

Технологія соціальної роботи - це алгоритм діяльності, у результаті якої досягається певна соціальна мета і перетворюєть­ся об'єкт впливу. Ця діяльність не зводиться до одноразового акту, а являє собою процес, який характеризується зміною змісту, форм, методів, які циклічно повторюються при вирі­шенні кожного нового завдання в соціальній сфері. У сукуп­ності зміст такого циклу від виникнення завдання до його по­вного вирішення складає технологічний процес. Процес - це зміна (динаміка) стану предмета під впливом зовнішніх чи внутрішніх факторів. Сутнісна характеристика технологічного процесу - стійка, що повторюється, послідовна у часі зміна змісту діяльності за єдиним задумом.

Компоненти технологічного процесу:

♦ алгоритм дій - програма вирішення завдань, яка точно вказує, як і в якій послідовності операцій отримати ре­зультат, визначений вихідними даними;

♦ операції - найпростіші дії, спрямовані на досягнення кон­кретної, усвідомленої мети. Сукупність операцій, об'єдна­них загальною метою (підметою), складають процедуру технологічного процесу;

♦ інструментарій - арсенал засобів, що забезпечують досяг­нення мети впливу на особистість чи соціальну спільність.

 

У самому загальному вигляді в технологічному процесі можна виділити чотири процедурні етапи:

1. Форму давання мети впливу - передбачає виконання таких операцій, як збір і аналіз інформації, здійснення соціальної діагностики, соціально-психологічне прогнозування роз­витку проблеми, вироблення програми дій.

2. Вироблення та вибір засобів впливу - передбачає вияв і аналіз проблемної ситуації, вивчення, обґрунтування й оцінку варіантів та способів дій, вибір оптимального ва­ріанту вирішення проблеми.

3. Організація впливу включає операції з реалізації вибра­ного варіанту, координацію зусиль і корекцію застосову­ваних способів впливу на клієнтів соціальних служб.

4. Аналіз і оцінка - супроводжуються співставленням про­гнозованих і досягнутих результатів, формулюванням висновків.

Основні моменти технологічного процесу відображено на схемі 2.1.

 

Схема 2.1. Технологічний процес у соціальній роботі

 

Змістом технологічного процесу соціальної роботи є вияв­лення соціальної чи особистісної проблеми і з допомогою інструментарію й засобів, що є у розпорядженні соціальних служб, своєчасне їх вирішення.

Соціальна проблема - це складне пізнавальне завдання, вирішення якого дає істотні теоретичні і практичні результати. Однією з найважливіших умов вирішення проблеми є її точне формулювання. Якщо проблема правильно сформульована, то це дозволяє: здійснити пошук інформації, якої недостатньо, у потрібному напрямі; забезпечує вибір оптимального інструмента­рію соціального впливу. Вимога до формулювання проблеми її обґрунтованість (повинна випливати із реальних потреб і пе­редумов). Відсутність зв'язку з реальними практичними чи тео­ретичними потребами робить проблему довільною, надуманою.

Особистіша проблема - це, по суті, суперечність між дома­ганнями людини і ступенем їх задоволення. Така суперечність може носити матеріальний чи духовний, фізіологічний чи мо­ральний, соціальний чи психологічний, виробничий чи побутовий характер або їх поєднання.

2. Класифікація технологій у соціальній роботінеобхідна з декількох причин:

♦ вона дозволяє упорядкувати технології соціальної робо­ти за певними критеріями, що спрощує вибір технологій і їх практичне використання;

♦ показує, для якої категорії об'єкта і для яких умов прак­тичного застосування є в наявності технології соціальної роботи, а яких немає чи їхній вибір обмежений;

♦ сприяє створенню банку технологій соціальної роботи з урахуванням їхніх специфічних особливостей.

Класифікація технологій соціальної роботи може бути са­мою найрізноманітнішою.

Технології соціальної роботи можна класифікувати, насам­перед, залежно від розуміння соціальної роботи в широкому і вузькому значенні.

Технології в широкому значенні - це технології соціального захисту всіх верств населення, створення таких умов (що по­в'язано з сутністю і змістом соціальної політики), які б сприя­ли зниженню частки населення, що потребує допомоги й підтримки. Технології в широкому значенні повинні мати ви­переджувальний характер. Завдання таких технологій - не

 

лише сприяти лікуванню "соціальних хвороб", а й їх поперед­жувати. Такі технології спрямовані на більшість суспільства, на широкий обсяг соціальної сфери, на створення умов, що доз­воляють підвищувати життєвий рівень народу.

Технології у вузькому значенні - це технології, спрямовані на вирішення конкретних соціальних проблем груп населення чи окремих клієнтів. Це технології тактичного характеру, які на сьогодні є провідними в практиці соціальної роботи. Через складні проблеми в економіці у нашої держави поки що не вистачає засобів для належного забезпечення формування стра­тегічних, випереджувальних технологій соціальної роботи. Вод­ночас слід наголосити, що для успішного здійснення соціаль­ної роботи необхідно поєднувати випереджувальні технології стратегічного характеру з технологіями тактичної спрямова­ності. Наприклад, для послаблення проблеми дитячої бездогляд­ності і безпритульності недостатньо виробити й реалізувати окремі технології надання конкретної допомоги нужденним дітям. Важливо розробити і реалізувати технології, спрямовані на усунення причин, що призводять до бездоглядності та без­притульності, на профілактику проявів цих явищ.

Залежно від рівня технології соціальної роботи поділяються на:

♦ прості (доступні неспеціалістам);

♦ складні (вимагають кваліфікації спеціаліста);

♦ комплексні (вимагають кваліфікації групи спеціалістів, які працюють у різних галузях.

Враховуючи інтегрований, міждисциплінарний, універсальний характер соціальної роботи, можна виділити власне соціальні технології, соціально-педагогічні, соціально-психологічні, соціально-економічні, соціально-медичні та інші.

У структурному відношенні технології соціальної роботи являють собою сукупність загальних (функціональних) і конк­ретних технологій. Загальні (функціональні) технології мають більш універсальний характер. Вони застосовуються у роботі не з однією конкретною категорією осіб, які потребують соціаль­ної допомоги і підтримки, а з декількома. Система функціональ­них технологій включає в себе такі, найбільш значущі техно-

 

логічні процедури: соціальну діагностику; соціальну профілак­тику; соціальну адаптацію; соціальну реабілітацію; соціальну корекцію й терапію; соціальну експертизу; прогнозування, мо­делювання та ін.

Конкретні технології соціальної роботи у своїй основі складають певні технологічні процедури надання допомоги конкретним категоріям і соціальним прошаркам, які потребують допо­моги. До конкретних технологій можна віднести: технології соціальної роботи у сфері зайнятості населення, з безробітни­ми громадянами; технології соціальної роботи з сім'ями; фемінологічні технології соціальної роботи; технології соціальної роботи з інвалідами, громадянами похилого віку; технології соціальної роботи з дітьми, підлітками і молоддю, які опинили­ся у важкій життєвій ситуації; технології соціальної роботи у вирішенні національно-етнічних проблем та ін.

На основі класифікації соціально-педагогічних технологій, що зроблена в посібнику "Методика и технологии работы социаль­ного педагога"(2002), та інших підходів можна запропонувати таку класифікацію технологій соціальної роботи (табл. 2.1.).

Таблиця 2.1.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...