Главная Обратная связь

Дисциплины:






Класифікація технологій соціальної роботи



 

Критерій Класифікація
Обсяг Цілісні - орієнтовані на загальний цикл роботи від виявлення проблеми до її вирішення; Часткові - спрямовані на вирішення окремого завдання
Призначення (ціль) Цільове призначення; комплексне
Структура Загальні (функціональні); конкретні
Суб'єкт Лише починає працювати у соціальній сфері; має певний досвід роботи; висококваліфікований спеціаліст
Об'єкт За соціальною ознакою - учень, студент, військовослужбовець, сім'я і т.ін.; За віковою ознакою - дитина, підліток, юнак, людина похилого віку; за кількісною ознакою - окрема особистість, група, колектив

 

Критерій Класифікація
Місце застосування Освітній заклад; спеціалізований центр; територіальний центр; центр зайнятості; місце проживання та ін.
Спосіб реалізації Провідний метод (гра, психодрама, консультація та ін.); сукупність методів

 

У кожній конкретній ситуації соціальної діяльності перед спеціалістом стоїть проблема - як забезпечити її оптимальність і ефективність. Ось чому потрібно вміти вибрати саме ту техно­логію соціальної роботи, яка в даній ситуації найбільш доцільна і, головне, може забезпечити високу дієвість її реалізації у ро­боті з клієнтом, групою. Вибір технології вимагає врахування суті соціального замовлення, особливостей проблеми, підготов­леності спеціаліста (спеціалістів), технологічних і матеріальних можливостей, умов середовища її реалізації. Як правило, у кож­ному закладі соціальної сфери складаються власні технологічні підходи у діяльності, кожний спеціаліст виробляє свою техно­логію роботи з клієнтом. Слід погодитися з думкою, висловле­ною В.Безпалько: "Будь-яка діяльність може бути або технологією, або мистецтвом. Мистецтво засноване на інтуїції, технологія - на науці. З мистецтва все починається, технологією - закінчується, щоб потім все почалось спочатку". Дійсно, технологія - це те, що уже склалось, прийнято. Але ні одна технологія соціаль­ної роботи автоматично не дає успіху: потрібна майстерність виконавця - соціального працівника, щоб досягти необхідно­го результату.

3. Функції технологійсоціальної роботи:

¨ аналітико-прогностична (виявлення і облік на підвідомчій території груп, сімей та окремих громадян, які відносять­ся до категорії соціального ризику, моніторинг динаміки соціальних процесів, прогноз зміни існуючих параметрів);

¨ діагностична (аналіз існуючих актуальних і потенційних соціальних проблем, встановлення їх причин, досліджен­ня соціальної ситуації індивідуальних і групових клієнтів);



 

 

¨ системно-моделююча (визначення характеру, обсягу, форм і методів соціальної допомоги людям і групам, які опинилися у важкій життєвій ситуації, концептуальне обґрунтування системи надання такої допомоги);

¨ проектно-організаторська (розробка, ресурсне обґрунтування, реалізація і оцінка соціальних проектів, спрямова­них на вирішення тих чи інших соціальних труднощів, допомога певній категорії клієнтів);

¨ інструментально-практична (надання різних видів до­помоги у важких життєвих ситуаціях, консультації й тренінги для покращання взаємовідносин між людьми, опіка і піклування стосовно дітей, які залишилися без батьків і т.ін.);

¨ активізаційна (сприяння активізації власних можливос­тей індивіда, сім'ї чи соціальної групи, спонукання клієнтів до самостійного вирішення своїх проблем, вихо­ду із важкої життєвої ситуації, організація розвитку само­допомоги і взаємодопомоги);

¨ розпорядчо-управлінська (менеджмент органів соціально­го управління, координація діяльності державних та недержавних організацій, участь у роботі з формування соціаль­ної політики, підбір і виховання кадрів);

¨ евристична (нарощування соціального знання, поглиб­лення розуміння проблем, поліпшення освітньої і загаль­нокультурної підготовки самих соціальних працівників).

Ці функції реалізуються цілком тільки в сукупності, у всій системі соціальної роботи. У кожному конкретному випадкові може застосовуватися той чи інший їх набір.

Можна припустити, що система технологічного впливу в практичній соціальній роботі у перспективі буде, ймовірно, розвиватися в напрямі не тільки надання соціальної допомоги людям, які її потребують, а й забезпечення взаємовигідного паритету між окремими громадянами і суспільством в цілому. Метою такого паритетного стану є не лише зміцнення соціальної стабільності, а й покращання рівня життя, загального доб­робуту народу.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте сутність технології соціальної роботи.

2. Назвіть компоненти та етапи технологічного процесу.

3. Що є змістом технологій соціальної роботи?

4. Як можна класифікувати технології соціальної роботи?

5. Визначте функції технологій соціальної роботи.

 

Література

1. Методика и технологии работы социального педагога: Учебное пособие для студ. высш. учеб. заведений / Б.Н. Алмазов, М.А. Беляева, Н.Н. Бессонова и др. Под ред. М.А. Галагузовой, Л.В. Мардахаева. - М.: Издат. центр "Ака­демия", 2002.

2. Социальная работа: Учебное пособие / Под общ. ред. В.И. Курбатова. - Ростов н/Д: Феникс, 2003.

3. Соціальна робота в Україні: теорія та практика: Посібник для підвищення кваліфікації працівників соціальних служб для молоді. 4-а частина / За заг. ред. доц. А.Я. Ходорчук. - К.: ДЦССМ, 2003.

4. Соціальна робота: технологічний аспект: Навч. посібник / За ред. проф. А.Й. Капської. - К.: Центр навчальної літератури, 2004.

5. Технологии социальной работы: Учебник / Под общ. ред. Е И Холостовой - М.: ИНФРА-М, 2002.

6. Технология социальной работы: Учебное пособие для студ.высш. учеб. за­ведений / Под ред. И.Г. Зайнышева. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС 2000.

 

 


Тема 3. Соціальна діагностика в технологіях соціальної роботи

 

1. Сутність і характеристика соціальної діагностики.

2. Принципи соціальної діагностики.

3. Діагностичні методи в соціальній роботі.

4. Етапи та особливості технологій діагностики.

1. Термін "діагностика" (від гр. diagnostikos - здатність розпізнавати) використовується, насамперед, в медицині для по­значення процесу розпізнавання хвороби, постановки діагнозу. Уявлення ж про патології стану суспільства чи індивідів і груп у цьому суспільстві як про соціальні хвороби утвердились разом із зародженням соціальної роботи.

Розпізнавання патології, яку бажано зжити, чи соціальної проблеми, яку необхідно вирішити, викликає в першу чергу питання про те, що розуміється під патологією, нормою, пробле­мою. У загальному смислі можна сказати, що патологія - це об'єктивне відхилення від норми, а проблема - це усвідомлена патологія, відхилення, що викликає тривогу людей, мотивує їх перетворювальну діяльність. Це питання є доволі складним і по-різному вирішується на різних етапах історії людського сус­пільства. Ймовірно, що чим розвинутіше є суспільство, тим більше типів норми може існувати в ньому одночасно і рівноп­равно. Якщо в традиційних чи тоталітарних соціумах нормальним, тобто допустимим, санкціонованим владою, визнавався один варіант, а всі решта, як і їхні носії, піддавались пересліду­ванню, а іноді й знищувались, то в модернізованому-демократичному суспільстві прийнятними є різноманітні норми - за умови, що вони не суперечать закону й не заважають існуван­ню людей, які притримуються інших норм.

Суспільство, що абсолютизує норми, є ригідним, тобто нездатним до змін, до розвитку, і, у зв'язку з цим, нежиттєздатним. Всі зміни, які відбуваються в тому чи іншому суспільстві,

 

 

зумовлені минулими відхиленнями від існуючого порядку, які першопочатково, можливо, викликали жорстке неприйняття оточуючих.

Слід чітко уявляти собі, що: 1) норма і відхилення від неї тісно взаємопов'язані в історії розвитку людства; 2) певний час і певне суспільство саме вирішує, яке відхилення є патологією, тобто хворобливим станом соціального організму, а яке - кроком до революційного перетворення дійсності.

Діагностика як соціальна практика отримала визнання та поширення наприкінці XIX - на початку XX ст., поступово замінивши існуючі раніше методи узагальнення і аналізу інфор­мації про соціальну дійсність. Характерною особливістю становлення соціальної діагностики було те, що соціальна інформація носила нежорсткий, довільний характер. її джерелами, як пра­вило, виступали формалізовані і напівформалізовані інтерв'ю, спостереження та інші способи накопичення соціальних знань, досвіду й інформації про об'єкт дослідження. Тому результати діагностики були неконкретними і залишали значний простір для авторської інтерпретації.

Термін "соціальна діагностика" отримав поширення в кінці 20 - на початку 30-х pp. XX ст. Тепер соціальна діагно­стика найважливіший напрям у соціальній роботі.

Діагностика - загальний спосіб отримання вичерпної інфор­мації про об'єкт чи процес, що вивчається. Значення діагнос­тики в галузі соціальних відносин і процесів аналогічне "виявленню" характеру захворювання в медицині: якщо вчасно й правильно визначені ознаки та причини виникнення захворю­вання, то можна сподіватися на благополучний хід лікування і позитивні результати.

Соціальний діагноз передбачає збір інформації про клієнтів і умови їх життєдіяльності, визначення соціально-причинних зв'язків, породжених умовами життя клієнтів соціального об­слуговування з метою розроблення програми соціальної допо­моги. Соціальна діагностика є ланкою перетворювальної прак­тики в циклі діагноз - прогноз - проект. Особливо важлива діагностика в підготовці управлінських рішень.

 

 

Результатом соціальної діагностики є опис об'єкта в системі показників. Необхідною умовою соціальної діагностики є на­явність норм, нормативів, орієнтирів сфери життєдіяльності, що діагностується.

Структура соціальної діагностики зводиться до трьох елементів:

1) оцінка стану реального соціального об'єкта чи режиму його роботи. Вона здійснюється на основі наперед виз­наченого набору показників, що створюють "поле" для подальшого аналізу;

2) визначення тим чи іншим способом еталонного (нормативного) стану об'єкта чи режиму його роботи;

3) визначення ступеня взаємозв'язку еталонного і реально­го стану (режиму) даного об'єкта, на основі чого готуєть­ся управлінське рішення.

Постановка соціального діагнозу - процес творчий, що має пев­ний алгоритм дій, використання процедур і засобів вирішення про­блеми. Багато хто з видатних вчених, які працювали в різних галу­зях науки, мали свої творчі, індивідуальні підходи до постановки і з'ясування істини. Найбільш послідовно охарактеризував технологічність творчого аналізу і діагнозу проблем соціального розвит­ку В.І. Вернадський. Він радив при цьому дотримуватися правил:

¨ здійснювати детальний аналіз;

¨ бачити за конкретним загальне;

¨ не обмежуватися описом явища, а глибоко дослідити його сутність і зв'язок з іншими явищами;

¨ не уникати питання "чому?";

¨ прослідковувати історію ідей;

¨ збирати якомога більше свідчень про предмет досліджен­ня із літературних джерел (здебільшого наукових), звер­таючись, насамперед, до оригіналів;

¨ вивчати загальні закономірності наукового пізнання (ду­мати про те, як думаєш);

¨ пов'язувати науку з іншими галузями знання, з суспільним життям;

¨ не тільки вирішувати проблеми, а й здійснювати пошук нових.

 

 

2. Соціальна діагностика - досить складний і відповідальний вид діяльності, який повинен підпорядковуватися принципам:

а) конфіденційності - нерозголошення соціального діагнозу без персонального дозволу на це особи, яка є об'єктом дослідження (якщо це діти, то на розголошення результатів обстеження обов'язково необхідний дозвіл батьків чи осіб, які їх замінюють);

б) наукової обґрунтованості - результати аналізу повинні бути достовірними і надійними;

в) непричинення шкоди - діагностичні результати ні в якому разі не повинні бути використані на шкоду людині, яка піддається дослідженню;

г) об'єктивності - висновки дослідження повинні робитися на основі науково обґрунтованих, об'єктивних даних і не повинні залежати від суб'єктивних установок тих, хто проводить дослідження чи користується його результатами;

д) ефективності - не слід пропонувати людині такі рекомендації, які за результатами діагнозу не мають для неї користі, можуть призвести до небажаних чи непередбачуваних наслідків;

е) верифікації соціальної інформації - встановлення її достовірності, можливості перевірки за допомогою інших проце­дур чи інших джерел даних;

є) системності - соціальні проблеми є полікаузальними, тобто їх зародження і розвиток визначається не однією причи­ною, а декількома, часто навіть системою причин;

ж) клієнтоцентризму - розгляд всіх сторін соціальної дійсності, всіх зв'язків і опосередкувань соціальної ситуації з так званих інтересів і прав індивідуального чи групового клієнта. Соціальний працівник захищає інтереси клієнта (звичайно, якщо це не входить в конфлікт із законом) і з урахуванням цієї позиції будує свою діяльність.

Слід зазначити, що основою застосування будь-якої діагнос­тичної технології є засвоєння теорії, на яку вона спирається. Без цього соціальний працівник може здійснити серйозні помилки в аналізі, інтерпретації і висновках із результатів дослідження.

 

3. Систему методів соціальної діагностики умовно можна розділити на 2 основні групи: методи проведення діагностич­ного дослідження і методи аналізу діагностичної інформації (схема 3.1).

 

 

Серед загальних вимог, яким повинні відповідати методи соціальної діагностики, - валідність, надійність, однозначність, точність. Є ще ряд додаткових вимог:

¨ надавати перевагу методу найбільш простому із всіх мож­ливих і найменш трудомісткому з тих, що дають мож­ливість отримати бажаний результат;

¨ метод повинен бути доступним не тільки для соціально­го працівника, а й для клієнта за мінімуму фізичних і пси­хічних зусиль, необхідних для його використання;

¨ технологія застосування методів (інструкція) повинна бути ясною і зрозумілою, має налаштовувати клієнта на довірливе ставлення до соціального працівника, на співробітництво.

На етапі збору і аналізу даних про соціальну ситуацію ви­користовують два типи дослідницьких методів: історико-генетичні і структурно-функціональні.

Історико-генетичні методи повинні визначити час, джерела і причини зародження соціальної проблеми, прослідкувати ступінь

 

її прояву на різних стадіях життя клієнта, бо ж ряд соціальних патологій має спадкову природу чи соціально успадковується.

Структурно-функціональні методи діагностики передбача­ють отримання даних про поточний стан соціальної проблеми, структуру соціального об'єкта і зв'язки, що поєднують його еле­менти. Структурно функціональні методи застосовуються як при аналізі групових клієнтів (сім'ї, класу, трудового чи студентсь­кого колективу), так і особистості. Необхідно вивчити її соціаль­ну сітку, функціонування в соціальному оточенні, внутрішній стан, структуру самої особистості, гармонійність чи дисгар­монійність її внутрішніх елементів і т.ін.

Зупинимось на найважливіших методах діагностики.

На початковому етапі ведення діагностики доцільно вико­ристати метод збору первинної інформації, ознайомитися з наявними документами і статистичними матеріалами.

Поширеним методом соціальної діагностики є бесіда -метод отримання і коригування інформації на основі вер­бальної комунікації. Основними технологічними умовами, що забезпечують успіх бесіди, є: вміння зацікавити співбесідни­ка пропонованою темою бесіди; створення атмосфери взає­мної поваги та довіри; майстерне використання методів пе­реконання і навіювання.

Спостереження - це цілеспрямоване, систематичне, активне вивчення предметів і явищ реальної дійсності. Для того, щоб бути ефективним методом пізнання, спостереження повинно відпові­дати таким вимогам: вестись для вирішення чітко визначеного завдання; вестись згідно з планом; бути цілеспрямованим; вима­гати активності спостерігача; проводитись систематично.

Основні етапи спостереження:

1. Визначення мети спостереження.

2. Вибір об'єкта.

3. Уточнення предмета.

4. Планування ситуації спостереження.

5. Підбір способів спостережений, які найменше вплива­ють на об'єкт і найкраще забезпечують збір необхідної інформації.

 

6. Визначення загальної тривалості* спостереження і кількості спостережень

7. Вибір способів фіксації досліджуваного матеріалу.

8. Прогнозування можливих помилок спостережень і пошук можливостей їх попередження.

9. Здійснення попереднього, пілотажного спостереження, необхідного для уточнення дій попередніх етапів.

10. Корекція програми дослідження.

11. Етап проведення спостереження.

12. Обробка та інтерпретація одержаних результатів. Значні вимоги висуваються до запису спостережень або щодо способів фіксації даних. Основні вимоги такі:

1. Запис повинен бути фактологічним, тобто записувати слід самі явища, які недопустимо замінювати узагальне­ною оцінкою або характеристикою.

2. Обов'язковість запису всієї ситуації, а не її фрагмента, тобто запис повинен включати опис фону, на якому відбуваються події.

3. Запис має бути повним у тому розумінні, що повинен відображати всі події, які стосуються даної гіпотези, у тому числі й такі, що їй суперечать.

За формою запис може бути найрізноманітнішим: протоко­лювання, запис на стандартизованих бланках, щоденниковий запис, запис на магнітофонній плівці, кіно -, фото-, відеозапис, запис графічний і т.ін.

Спостереження - метод, який найчастіше використовуєть­ся при вивченні зовнішніх проявів поведінки людини, за яки­ми можна скласти про неї уявлення. Поведінкова реакція того, кого діагностують, відслідковується спеціалістом у журналі спо­стереження. У ряді випадків спеціалісту необхідно регулярно і досить довго спостерігати за своїм клієнтом. Зовнішньо непо­мітний і системний характер спостереження дозволяє знизити вплив фактора свідомої самопрезентації досліджуваного. Така самопрезентація спостерігається тоді, коли спеціаліст з соціаль­ної роботи відслідковує словесну (вербальну) інформацію клієнта. У цьому випадку клієнт часто прагне виглядати краще

 

і демонструвати найбільш привабливі сторони свого характеру. Риси демонстративності можуть закрити реальний образ люди­ни. І спеціалісту необхідно враховувати це, ставлячи запитання: "Чи є клієнт самим собою? Чи завжди він такий?". Без осмис­лення цього спеціаліст може виявитися в полоні "артистизму" свого підопічного і не отримати достовірної інформації від тако­го "спостереження". А ось несловесна інформація про клієнта, за яким спостерігають, може бути викривлена меншою мірою. Цю невербальну інформацію спеціаліст сприймає через рухи, жести, міміку і пантоміму, тембр голосу і темп мови спостережуваного.

Близькими до методу спостереження є такі методи діагности­ки, як інтерв'ю, анкетування, тестування, що досить часто вико­ристовуються в діагностиці соціальних проблем. Спеціаліст може здійснювати спостереження під час інтерв'ю, а також коли чекає відповіді на питання анкети чи виконання тестового завдання.

Інтерв'ю дозволяє отримати додаткову діагностичну інфор­мацію про соціальний об'єкт, наприклад про важкого підлітка, з'ясовуючи думку про нього вчителів-предметників, тренера спортивної школи і т.ін.

Основна різниця між анкетуванням та інтерв'юванням - у формі контакту дослідника з опитуваним. Інтерв'ю - це співбе­сіда, яка проводиться за певним визначеним планом, обумов­лює прямий контакт інтерв'юера (той, хто опитує) з респонден­том (кого опитують), причому запис відповідей проводиться письмово або, з дозволу респондента, на диктофон. Щодо тех­ніки проведення розрізняють стандартизовані, напівстандартизовані та вільні інтерв'ю.

Найбільш розповсюджений різновид інтерв'ювання - стан­дартизовані (формалізовані) інтерв'ю. Стандартизоване інтер­в'ю передбачає проведення опитування за чітко розробленою схемою, що є однаковою для всіх респондентів. При цьому не передбачається змін у формулюванні чи порядку запитань, появи нових запитань. Забезпечується можливість точної об­робки результатів і виявлення основних тенденцій у позиціях опитуваних, підвищується надійність даних опитування. У стандартизованому інтерв'ю, як правило, пропонують закриті

 

планки, ставлення людини до конкретних процесів, явищ), за формою (відкритого та закритого типу, прямі та непрямі), за функцією (основні та неосновні).

Метод анкетування призначений для виявлення думок у значного кола осіб. При проведенні анкетування слід, щонайменше, враховувати такі вимоги: мета дослідження повинна бути сформульована зрозумілою мовою; питання анкети мають бути короткими і простими, передбачати, якщо це можливо, однозначні відповіді "так" чи "ні"; питання розміщуються в логічному порядку; анкетні запитання доцільно групувати для полегшення подальшої обробки інформації і т.ін.

Тестування спрямоване на отримання поглибленої інфор­мації з допомогою питань, проективних малюнків, геометрич­них фігур та інших дослідницьких матеріалів, розроблених і апробованих спеціалістами. Тестовий метод (від англ. - test - проба, випробування, дослідження) являє собою спосіб виміру і оцінки найбільш складних ознак, властивостей і станів особистості, які не піддаються прямому чи безпосередньому спосте­реженню. Тестовий метод застосовується, як правило, для стандартизованого вимірювання індивідуальних відмінностей людей в трьох основних сферах: в освіті для оцінки ефектив­ності форм навчання, а також для визначення рівня підготовленості учнів; у професійній підготовці і відборі при атестації кадрів, прийомі на роботу і т.ін.; в соціально-психологічному консультуванні для надання індивідуальної допомоги в кризо­вих ситуаціях, у сфері ділового спілкування тощо. Для методу тестування характерними є дві найбільш серйозні проблеми: перша пов'язана з правильністю теоретичної концепції, покла­деної в його основу, інша - з валідністю тесту, тобто з його здатністю вимірювати те, що він повинен вимірювати. Це ви­магає постійного переосмислення тесту, перевірки його надійності та валідності.

Традиційною нормою в тестології (науці про тести) є серед-ньостатистичні дані, отримані в результаті попереднього тесту­вання певної групи осіб. Інтерпретація результату тестування шляхом співставлення з отриманою таким чином нормою -

 

 

найбільш вразливе місце в системі психометричних тестів. Тому переносити інтерпретацію отриманих з допомогою тестів результатів можна лише на ті групи досліджуваних, які за свої­ми основними соціокультурними і демографічними ознаками аналогічні базовій групі.

Існують різноманітні способи класифікації тестів. У загаль­ному вигляді всю багатоманітність тестів можна виразити у двох групах: прямі тести, проективні тести. Прямі тести, як правило, містять ряд питань чи суджень, на які слід дати одно­значну відповідь ("так" чи "ні", "погоджуюсь" чи "не погоджу­юсь"), або які складаються із ряду завдань, при виконанні яких в протоколі відмічається "правильно" чи "неправильно".

Проективні тести призначені для виявлення властивостей і якостей, що не усвідомлюються індивідом. У цьому випадку той, кого досліджують, не лише не знає про справжню мету тестування, а й не здогадується про спосіб інтерпретації тестів. При виконанні завдань проективних тестів не існує "правильних" відповідей, не дивлячись на обов'язкову наявність схеми аналізу і ключа індексації. Відповіді респондента може аналізу­вати тільки спеціаліст, якість діагностики якого залежить від його практичного досвіду.

Організація процедури тестування розділена на три етапи:

1. Підготовчий - складається програма тестування, здійснюється попередній вибір чи складання тестів. При цьому вибір тестів робиться на основі співставлення цілей і умов тестування, харак­теристик респондентів, для яких воно призначається, а також співставлення показників валідності й надійності тесту.

2. Організація тестування. Зміст даного етапу визначається інструкцією до тесту. Найбільш важливими умовами правиль­ної організації проведення тестування є: попередня підготовка, мета якої полягає в якісній підготовці тестових матеріалів, де­тальному ознайомленні з процедурою тестування; встановлен­ня контакту з респондентом, наявність доброзичливої атмосфе­ри і взаєморозуміння під час тестування.

3. Завершальний етап. Здійснюється обробка результатів тестування та їх інтерпретація.

Біографічний метод - спосіб дослідження, діагностики, ко­рекції і проектування життєвого шляху особистості. Цей ме­тод заснований на вивченні особистості в контексті її особи­стої історії і перспектив розвитку її індивідуального буття і взаємовідносин з іншими людьми. Біографічний метод - один із методів, що найбільш часто використовується в соціальній роботі. Перевага надається "соціальним біографіям", які дозво­ляють на основі аналізу особистих документів досліджувати суб'єктивні сторони суспільного життя. Фіксуються особисте ставлення людини до тих соціальних процесів, соціально-пси­хологічних ситуацій, в які вона була включена безпосередньо чи опосередковано. Існують різноманітні джерела біографіч­них даних: спрямоване інтерв'ю, свідчення родичів, різного роду переписка, фотографії, автобіографічні фрагменти, по­відомлення про своє життя в цілому, про окремі етапи та ін. При використанні методу "соціальних біографій" слід врахо­вувати два моменти: "ефект дистанції" (через певний час лю­дина може по-іншому оцінювати ту чи іншу подію свого чи чужого життя) і необхідність аналізу отриманої від індивіда інформації, тому що її смисл, як правило, не співпадає з тим, що в неї першопочатково вклав клієнт.

Варіант цього методу - сімейна біографія. Вивчення історії конкретної сім'ї дозволяє з'ясувати внутрішні чинники, що впливають на становлення і соціальне функціонування люди­ни, виділити механізми процесу соціалізації.

Після проведення діагностичного дослідження слід приступити до аналізу діагностичної інформації. Ця технологічна про­цедура діагностики має свої методи - метод класифікації, ме­тод кореляції, метод порівняльного аналізу проблем, експертні методи, ранжування альтернатив та ін.

Як правило, аналіз діагностичних даних розпочинається з їх класифікації. Класифікаційними критеріями можуть бути: належність до конкретної категорії осіб, які потребують соціаль­ної допомоги з урахуванням віку, статі, стану і т.ін.; характер соціального явища.

 

 

Використання методу кореляції передбачає вияв взаємного зв'язку, взаємного впливу проявів, факторів, індивідуальних особливостей, встановлених під час проведення діагностики.

Метод порівняльного аналізу проблем часто використовується, коли залишаються нез'ясованими причини певних явищ, що виявлені в ході проведення соціальної діагностики.

Метод контент-аналізу також побудований на порівнянні. Але в даному випадку мова йде про проведення порівняльно­го підрахунку смислових одиниць. Ними можуть бути вислов­лювання вихователів, шкільних вчителів, щоденникові записи підлітків, їхні твори, вірші, малюнки і навіть листи.

Експертні методи дослідження діагностичної інформації передбачають залучення до проведення діагностичного аналізу широкого кола спеціалістів, включаючи аналітиків із суміжних галузей діяльності.

У випадку отримання у процесі діагностики декількох можливих варіантів вирішення конкретної соціальної проблеми можуть застосовуватися такі експертні методи, як методи пар­них і множинних порівнянь, ранжування альтернатив.

Особливістю процесу технологізації соціальної діагностики є спрямованість його на результативність даної процедури. У зв'язку з цим доцільно притримуватися комплексного підходу, а для уточнення даних повторювати окремі діагно­стичні методики.

Аналіз даних комплексного діагностичного дослідження передбачає їх вміле інтерпретування. Зокрема, слід виходити з того, що результат може бути не зовсім достовірним через індивідуальність і різноманітність формування механізмів психічної діяльності особистості. Так, почуття заниженої самооцінки, неповноцінності у однієї людини може проявитися у пасивності, в уповільненні реакції, у слабкій комунікативності, у тихому голосі, а в іншого - у спеціальній крикливості, хвалькуватості, що є свого роду компенсаційними проявами. Все це свідчить про необхідність професійного підходу до ведення соціальної діагностики і аналізу даних, отриманих у ході її проведення.

 

Слід також зазначити, що останніми роками в соціальній діагностиці набули поширення такі технології:

¨ зондажно-інформаційне обстеження конкретного соціуму, збір даних про стан інфраструктури, чисельність, склад і динаміку місцевого населення;

¨ соціально-історичне дослідження, у тому числі вивчення історії заселення й освоєння даної території, процесу ста­новлення і зміни складу місцевого населення та його за­нять, релігійних і побутових традицій місцевих жителів, причин зміни населення і т.ін.

¨ інформаційно-цільовий аналіз різноманітних документів із місцевої і центральної преси, матеріалів електронних за­собів інформації;

¨ соціальне картографування, тобто наведення показників, що характеризують соціально-просторовий розподіл і динаміку населення, залежність якості життя від чинників середовища проживання і т.ін.

4. Структурно технологія діагностики включає декілька етапів:

¨ аналіз первинної інформації, яку спеціаліст отримує при першому знайомстві і яка є важливою для прийняття рішення про необхідність діагностики об'єкта;

¨ формулювання висновків - визначення об'єкта (що), предмета (зміст) діагностики і того, як її слід забезпечити (спосіб діагностики);

¨ підготовка до діагностичної діяльності (технічна і методич­на, суб'єкта й об'єкта);

¨ власне діагностика - реалізація методів і методик діагно­стики;

¨ аналіз результатів діагностики і постановка діагнозу.

Слід звернути особливу увагу на такі аспекти технологій діагностики в соціальній роботі:

1. Призначення технології (на що вона орієнтована). Від того, що діагностується, дуже часто залежить, як це слід зробити (найбільш доцільний спосіб) і де (в яких умовах) її проводити.

2. Суб'єкт застосування. Для реалізації будь-якої діагностич­ної технології необхідна спеціальна підготовка спеціаліста.

 

3. Об'єкт застосування. Методика діагностики, як правило, зорієнтована на певну галузь практичного застосування.

4. Місце реалізації. Діагностичні технології використовують­ся, як правило, в спеціальних центрах, консультаційних пунктах.

5. Способи реалізації. Вони можуть бути більш чи менш ефективними залежно від ряду чинників (рівня технічної підго­товленості спеціаліста, готовності лабораторії до діагностики та ін.). У залежності від об'єкта діагностики формується банк да­них технологій, диференційованих за способами і засобами їх реалізації. Це можуть бути соціологічні чи психологічні мето­дики з використанням спеціальних бланків, апаратури, методів спостереження і т.ін.

Методика діагностики середовища.

Середовище - сукупність життєвих умов, конкретний фізичний, природний і соціокультурний простір, в якому людина вияв­ляє свою індивідуальність, реалізується як особистість. Під мікросередовищем (мікросоціальним середовищем) розуміють спільність індивідів, об'єднаних спільними цінностями, інтересами, які прожи­вають в однакових соціальних і економічних умовах.

Діагностику мікросередовища можна розділити на діагнос­тику мікросередовища соціального інституту, в структуру яко­го включений клієнт (соціально-педагогічна характеристика мікросоціуму, карта-характеристика життєвого простору сім'ї й т.ін.) та діагностику мікросередовища особистості (карта обсте­ження життєвого простору дитини).

Діагностичний комплекс включає широкий спектр методик соціологічного, педагогічного, психологічного характеру. До виконання завдання можуть залучатися спеціалісти: психоло­ги, працівники соціологічних лабораторій, правоохоронних органів, системи освіти, медичні працівники і т.ін.

Паспорт мікрорайону містить інформацію, яка дозволяє спеціалісту приймати обґрунтовані оцінки і рішення, що все­бічно враховують ситуацію в мікрорайоні, особливості природ­ного, матеріального, соціального середовища. Використання паспорта надає соціальній роботі чітко спланованого, системно­го характеру.

 

Підсумовуючи розгляд соціальної діагностики, слід зазначити, що вона є одним із початкових і дуже відповідальних етапів у загальній системі технологізації соціальної роботи. Від обґрунтованості і достовірності діагностичних даних, уміння правиль­но їх інтерпретувати залежить ефективність наступної профілактичної і корекційно-реабілітаційної роботи з клієнтами.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає складність у визначенні норми і відхилень у соціальних явищах?

2. Розкрийте сутність соціальної діагностики.

3. Охарактеризуйте принципи соціальної діагностики.

4. Проаналізуйте методи соціальної діагностики.

5. Розкрийте значущість для соціального працівника діагно­стики середовища.

Практичні завдання

1. Проаналізуйте наведену технологію діагностики.





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...