Главная Обратная связь

Дисциплины:






Паспорт соціальної інфраструктури мікрорайону



Базовий документ, що дає загальне уявлення про соціальні особливості території, на якій діє даний соціальний працівник. Заповнюється один раз на початку роботи. Пізніше в нього вносяться відповідні корективи і виправлення.

1. Карта-схема мікрорайону (житлові будинки, торгові місця, інші об'єкти). Ця карта є в адміністрації району. У випадку її відсутності розробляється соціальним працівником.

2. Опис природного середовища. Дані є у відповідних відділах адміністрації району.

Рівень екологічного забруднення (високий, середній, низький) визначається, виходячи з існуючих нормативів, де середній рівень ототожнюється з нормою. За утвердженими нормативами визначаються також інші показники паспорта.

Характеристика зелених насаджень, кв.м.

 

Характеристика водної площі, кв.м.

Рівень екологічного забруднення повітря, води, землі хімічними елементами (високий, середній, низький).

Радіологічна обстановка (благополучна, нестійка, неблаго­получна).

Наявність підприємств з шкідливими виробничими техно­логіями, їх кількість.

Рівень очисних споруд житлового і виробничого фонду: житлового (високий, середній, низький), виробничого (висо­кий, середній, низький).

3. Опис матеріального середовища. Частина даних може бути отримана в адміністрації району. Більш конкретні показники, наприклад чисельність дитячих спортивних майданчиків у дворах, уточнюються через ЖЕКи.

Наявність і характер підприємств у районі (з виробничим циклом хімічного, паливно-енергетичного і характеру тощо).

Наукові заклади, інші організації, кількість.

Дитячі навчально-виховні заклади (дошкільні, школи, про­фесійні училища, позашкільні заклади та ін.), кількість.

Заклади культури, кількість.

Спортивні заклади, кількість.

Дитячі спортивні майданчики у дворах, кількість.

Заклади служби побуту, торгового, медичного і житлового обслуговування, забезпеченість порівняно з нормативами.

Наявність закладів громадського харчування: ресторан, їдальня, інші заклади.

Характеристика житлового фонду: кількість людей, які проживають (%) на державній площі, відомчій, кооперативній, інди­відуальній, комунальній, в гуртожитках; кількість людей, які стоять на обліку для покращання житлових умов.

Насиченість маршрутами громадського транспорту: достат­ня, задовільна, низька.

Ступінь віддаленості від центру міста: до 20 хв. їзди; 25-40 хвилин їзди; понад 40 хвилин їзди.

Забезпеченість населення місцями в дошкільних закладах.

Наявність місць покупки і розлиття спиртних напоїв.

 

 

Бюджетні можливості району щодо соціальних потреб і розвитку інфраструктури.



4. Характеристика населення. Інформація загального плану міститься у звітних документах адміністрації району, наприк­лад, про нетрадиційні форми зайнятості населення, число не­повнолітніх, які перебувають на обліку в міліції і т.ін. Деякі більш конкретні дані слід виявляти в жеках, домоуправліннях і вносити в паспорт після підсумовування (наприклад, кількість одиноких, кількість сімей з колишніми засудженими). За відсут­ності інформації по окремих позиціях відповідні графи запов­нюються після уточнення статистичних показників безпосередньо соціальним працівником.

Число жителів мікрорайону. У тому числі дітей: до 6 років; від 6 до 11 років; від 11 до 15 років; від 15 до 18 років; в тому числі людей пенсійного віку.

Середній вік дорослого населення.

Співвідношення дорослого населення за статтю, %: жінок; чоловіків.

Соціальний склад дорослого населення, %: робітники; службовці; інтелігенція (лікарі, педагоги, представники творчої праці, науки); пенсіонери; домогосподарки; учні професійних училищ, вузів.

Недержавні форми зайнятості, %: акціонерні товариства і підприємства; кооперативні, малі підприємства; комерційні структури.

Рівень освіти населення, %: неповна середня; середня; серед­ня спеціальна; вища; неповна вища.

Специфіка професійного складу.

Частка осіб працездатного віку, %.

Частка дорослого населення, що працює в районі проживан­ня, %: чоловіків, жінок.

Національний склад (якщо є специфіка).

Міграційні рухи, співвідношення постійного населення і приїжджих.

Мешканці, які проживають у комунальних квартирах, гур­тожитках, аварійному житлі, %.

 

Наявність і характер регіональних цінностей (нормативи поведінки, соціокультурні традиції, релігійність).

Частка дорослого населення, що проживає одиноко, %, із них: люди похилого віку; інваліди.

5. Характеристика сімей. Характеристика сімей, молодих сімей, молоді, неповнолітніх складаються на основі обстеження населення, документів ЖЕКів, навчальних і трудових колективів.

Кількість сімей. Із них: багатодітні сім'ї; неповні сім'ї (один батько, одна матір); опікунські сім'ї; сім'ї з розлученими батьками, які проживають в одній квартирі; сім'ї з батьками-інвалідами; сім'ї, що ведуть аморальний спосіб життя (алкоголізм, наркоманія, про­ституція, паразитичний спосіб життя); сім'ї, які стоять на обліку у правоохоронних органах; сім'ї, позбавлені батьківських прав; сім'ї з старими батьками; сім'ї з неповнолітніми батьками.

6. Характеристика молодих сімей (подружній стаж до 3 років). Кількість молодих сімей, %. Із них: проживають самостійно у власних квартирах чи приватних будинках; з батьками; в сту­дентських гуртожитках; в робітничих гуртожитках; на приват­них квартирах.

Кількість молодих сімей, котрі мають дітей. Із них: ті, котрі потребують дитячого дошкільного закладу.

Кількість молодих сімей, які мають прибуток на рівні і ниж­че прожиткового мінімуму.

Кількість молодих сімей зі змішаними національними шлюбами.

Кількість молодих сімей із неповнолітніми батьками.

Кількість неповнолітніх одиноких матерів. Із них %: ті, котрі залишили дітей; проживають з дітьми в батьківських сім'ях; проживають окремо.

Кількість молодих одиноких матерів (до 25 років). Із них, %: ті, котрі залишили дітей; проживають з дітьми в батьківській сім'ї; проживають окремо.

7. Характеристика неповнолітніх і молоді (до 25 років). Кількість неповнолітніх (14-17 років). Із них вчаться: у школі; у професійному училищі; у сфері соціальних закладів; працюють; без певних занять.

 

 

Кількість молоді до 25 років, %.Із них: молодь, яка навчаєть­ся; молодь; яка працює.

8. Характеристика неповнолітніх і молоді з асоціальною поведінкою.

Кількість неповнолітніх, які перебувають на обліку в крим­інальній міліції; повернулися із спецшкіл; засуджені з відстроч­кою терміну виконання вироку і засуджені умовно.

Кількість молодих людей: які повернулися із місць позбав­лення волі; умовно засуджених.

9. Характеристика житлових умов молоді і неповнолітніх.

Кількість неповнолітніх і молоді, котрі проживають в сім'ях.

Кількість неповнолітніх і молоді, котрі проживають у студентських гуртожитках.

Кількість неповнолітніх і молоді, котрі проживають у робіт­ничих гуртожитках.

Кількість неповнолітніх і молоді, котрі проживають на при­ватних квартирах.

Кількість неповнолітніх і молоді, котрі проживають у влас­них квартирах і будинках.

2. На основі даної технології розробіть паспорт мікрорайону, в який входить соціальна служба, де Ви проходите навчально-виробничу практику (працюєте).

 

Література

1. Методика и технологии работы социального педагога: Учебное пособие для

студ. высш. учеб. заведений / Б.Н.Алмазов, М.А.Беляева, Н.Н.Бессонова и др.; Под ред. М.А.Галагузовой, Л.В.Мардахаева. - М.: Издат.центр "Ака­демия", 2002.

2. Методологія і методи соціально-педагогічних досліджень: Навч.посібник. - Ніжин: Редакційно-видавничий відділ НДПУ ім. М. Гоголя, 2002.

3. Сірий Є.В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галу­зеві теорії: Навч.посібник. - К.: Атіка, 2004.

4. Технологиисоциальной работы: Учебник / Под общ. ред. Е.И. Холостовой. - М.: ИНФРА-М, 2002.

5. Технология социальной работы: Учебное пособие для студ. высш. учеб. за­ведений / Под ред. И.Г. Зайнышева. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000.

 


Тема 4. Технологія соціальної експертизи

 

1. Поняття соціальної експертизи.

2. Організаційні моделі соціальної експертизи.

3. Етапи роботи експертів при використанні різних моделей експертизи.

 

1. Під експертизою слід розуміти дослідження певного пи­тання, що вимагає спеціальних знань, подання мотивованого висновку. Термін "експертиза" походить від латинського ekspertus - досвідчений.

Головна специфічна риса експертизи полягає в тому, що вона являє собою вивчення завдання, яке погано піддається кількісному аналізові і важко - формалізації, але яке вирішуєть­ся шляхом формування думки спеціаліста, здатного заповнити нестачу інформації з досліджуваного питання, опираючись на свої знання, інтуїцію, досвід вирішення подібних завдань, "здо­ровий глузд", і систематизувати цю інформацію.

Опитування експертів дозволяють вирішувати ряд складних і важливих завдань:

¨ оцінити різні ситуації і діагностувати "соціальні хвороби", а також виявити сутнісні характеристики досліджуваних об'єктів;

¨ створити умови для вибору із декількох варіантів пропо­нованих соціальних моделей, нововведень одного, опти­мального варіанту;

¨ бути основою у соціальному прогнозуванні, побудові моде­лей майбутнього і пошукові шляхів та засобів їх реалізації.

У соціальній сфері є значна кількість завдань, що нелегко піддаються точним розрахункам (важко формалізованих зав­дань), тому експертні оцінки тут знаходять широке застосуван­ня. Найчастіше вони мають вигляд висновку стосовно того чи іншого нормативного документа чи його проекту (закон і зако­нопроект, програма соціально-економічного розвитку, соціаль­ний проект, що присилається на конкурс, і т. ін.). У сукупності

 

різні види оцінювання рішень чи проектів рішень у соціальній сфері являють собою соціальну експертизу.

Отже, експертиза є дослідженням, що здійснюється спеціа­лістами (експертами) і включає діагностику стану соціального об'єкта, встановлення достовірності інформації про нього й ото­чуюче середовище об'єкта, прогнозування його наступних змін і впливу на інші соціальні об'єкти, а також вироблення рекомен­дацій для прийняття управлінських рішень та соціального про­ектування в умовах, коли дослідницьке завдання важко піддається формалізації.

Запропоноване трактування соціальної експертизи зумов­лює такі її функції:

¨ діагностична - огляд стану соціального об'єкта в момент дослідження;

¨ інформаційно-контрольна функція - дослідження інформації про соціальний об'єкт і його оточення з метою вста­новлення їх достовірності та внесення відповідних корек­тив, якщо інформація містить викривлення;

¨ прогностична функція - вияв можливих станів соціально­го об'єкта в коротко, середньо- і довготривалій перспективі та можливих сценаріїв досягнення об'єктом цих станів;

¨ проектувальна функція - вироблення рекомендацій для соціального проектування і прийняття управлінсь­ких рішень.

Потреба у проведенні експертизи виникає щоразу, коли рішення нормативного характеру може негативно чи позитив­но позначитися на життєдіяльності людей; при цьому в орга­ну, що" приймає рішення:

1) нема ясності:

¨ стосовно можливих масштабів впливу рішення, що прий­мається, на життєдіяльність людей;

¨ у тому, наскільки різними будуть наслідки реалізації рішення для різних соціальних груп, різних територій, у різних соціокультурних умовах;

¨ у тому, яке ресурсне забезпечення необхідне для вирішен­ня певних проблем.

 

 

Така ясність не може виникнути через такі причини:

¨ відсутність загальної думки при прийнятті рішень;

¨ нестача аргументів "за" і "проти" підготовленого рішення;

¨ неможливість отримати аргументи іншим, крім експерт­ного, шляхом.

2) є намір:

¨ прогнозувати наслідки своїх рішень і соціально-проектної діяльності;

¨ аргументовано протистояти зовнішньому тискові (на­приклад, органам більш високого рівня);

¨ використовувати у своїх діях авторитет спеціалістів.

3) є декілька рішень, що суперечать один одному, а це потребує наявності зовнішнього арбітра, щоб вибрати найкращий варіант.

Мета і завдання соціальної експертизи не можуть бути без­межними, в іншому випадку її проведення втратить практич­ний смисл. Соціальним підсумком експертизи має бути вста­новлення відповідності діяльності органів державної влади і інших соціальних інститутів соціальним інтересам громадян і завданням соціальної політики.

Можна сформулювати конкретні завдання, які повинна вирішити експертиза:

¨ надати аргументований висновок про відповідність нор­мативних правових актів і діяльності органів державної влади, органів місцевого самоуправління положенням соціальної політики;

¨ виявити ті аспекти документів чи факти діяльності, що можуть мати негативні соціальні наслідки, і оцінити мож­ливі масштаби таких наслідків;

¨ оцінити проекти нормативних правових актів, соціальні проекти і програми на предмет їх відповідності законним інтересам громадян і надати висновок про доцільність та допустимість їх реалізації;

¨ внести пропозиції щодо вирішення проблеми, яка виникла.

Технологія соціальної експертизи має багато спільного з технологією діагностики - за змістом і за методикою проведен­ня. Вихідними даними для її реалізації є:

 

¨ наявність об'єкта експертно-оціночної діяльності;

¨ чітке визначення змісту того, що підлягає експертній оцінці;

¨ інструментарій оціночної діяльності;

¨ інформація про спеціалістів, які можуть її провести;

¨ дані про умови проведення експертної оцінки.

У соціальній експертизі бере участь велика кількість суб'єктів експертних оцінок, які в організаційному відношенні знаходяться ніби на двох сходинках.

На першій сходинці суб'єктом є орган державної влади, що формує замовлення на експертизу, чи недержавна структура. Це органи, що приймають рішення.

На другій сходинці в ролі суб'єкта виступає виконавець замовлення на соціальну експертизу.

На орган, що приймає рішення, ні в якому разі не покладається спеціальна частина експертної роботи, а до експертів не висуваються вимоги надавати висновок у формі, що зрозуміла неспеціалістам. Для виконання цього завдання необхідно, щоб учасників соціальної експертизи було не два (замовник і виконавець), а три (замовник-організатор-виконавець).

Важливим моментом є підбір експертів, передусім за рівнем їхньої компетентності. На першому етапі відбору як критерій доцільно використовувати дві ознаки: рід занять та стаж діяль­ності за профілем, що нас цікавить. За необхідності потрібно брати до уваги також і рівень, характер освіти, досвід, вік. Важливою якістю експерта є креативність, тобто здатність вирішу­вати творчі завдання, оскільки сформульована проблема не зав­жди може бути вирішена на основі попереднього досвіду. Значну роль в успіхові експертизи відіграють і такі якості експертів, як аналітичність, широта мислення, самокритичність, конструктивність, прагматичність, наявність здатності до колек­тивної діяльності й, одночасно, стійкості до впливу авторитетів. Перший список може бути досить широким, однак у подальшо­му його доцільно "звузити", оскільки не кожна людина здатна виступати в ролі експерта. Основним серед усіх критеріїв відбору експертів є їхня компетентність, яка визначається на основі

 

аналізу попередньої діяльності експерта, рівня і обсягу його знайомства з передовим вітчизняним і зарубіжним досвідом. Для її визначення застосовуються - з тим чи іншим ступенем точності - методи самооцінки експертів, оцінки результатів минулої діяльності кандидатів у експерти та колективні оцін­ки авторитетності експертів.

Метод самооцінки обумовлює оцінку кожним із кандидатів в експерти власної компетентності (як правило, за 5-бальною шкалою), включаючи показники, які характеризують ступінь його участі в досліджуваній проблемі. Використовують також різного роду довідники, типу "хто є хто", списки членів професій­них груп і т.ін. Це допомагає визначити, де даний кандидат навчався, якими аспектами професійної діяльності він займав­ся. Критеріями відбору спеціалістів до експертної групи може служити також і кількість опублікованих праць та ін. Якщо кан­дидати в експерти знають один одного, то ефективним може бути метод колективної оцінки кожного із них іншими. Хоча деякі спеціалісти вважають, що колективні оцінки менш точні, ніж самооцінки, все-таки аналіз розходжень між ними дозво­ляє здійснити більш доцільний підбір експертів.

Не менш ефективним виявляється метод "снігової кулі": відібрані на першому етапі експерти називають компетентних спеціалістів, котрі, в свою чергу, включаються в процес відбору; ці ж відібрані експерти рекомендують інших спеціалістів. Цей про­цес завершується стабілізацією сукупності рекомендованих екс­пертів, коли їх список перестає поповнюватися новими прізвища­ми. Після складання попереднього списку проводиться їх оцінка шляхом соціометричної процедури, де критерієм оцінки спеціалі­ста є частота рекомендацій його іншими експертами.

До експертної групи повинні входити спеціалісти, які здатні провести експертизу із врахуванням різних сторін досліджуваної проблеми. Тому до експертної групи бажано залучати спеціалістів, котрі представляють різні наукові напрями.

Але навіть найретельніший підбір експертів не гарантує об'єктивності їхніх оцінок. Недостовірність оцінок може бути зумовлена відмінностями життєвого досвіду, політичних ус-

 

 

тановок, тиском замовника, якому не всі експерти здатні протистояти.

Для зниження необ'єктивності оцінок слід вживати таких заходів:

♦ завжди, якщо є можливість, слід дублювати експертизу, формуючи не одну, а дві експертні групи і більше;

♦ працювати з різними типами експертів;

♦ якщо є неекспертні матеріали (дані досліджень), їх необ­хідно брати до уваги;

♦ за наявності експертних висновків, підготовлених опози­цією чи іншими незалежними (не обов'язково протидію­чими) суб'єктами суспільного життя, необхідно включи­ти їх в матеріали, що вивчаються.

Порядок замовлення соціальної експертизи передбачає таку послідовність дій органу, що приймає рішення.

1. Визначення контурів проблеми.

2. Встановлення способів дослідження проблеми і визначення необхідності експертизи (не у всіх випадках вона є доцільною).

3. Формування частин замовлення, які відповідають компетентності органу. Замовник на цій стадії передає естафету організатору.

4. Вибір моделі експертного дослідження залежно від характеру завдання. Організатор (виконавчий орган, посадова особа, фірма і т.ін.) пропонує кандидатуру експерта (склад експертної групи), складає бізнес-план.

5. Якщо замовник не задоволений пропозиціями організа­тора, він проводить діалог з ним до досягнення згоди, змінює організатора чи відмовляється від проведення експертизи (мож­ливо, за фінансовими розрахунками).

6. Після узгодження організаційних питань замовник офор­млює своє рішення про проведення експертизи, встановлюю­чи відповідальність організатора, але не експертів, відпові­дальність яких залежить лише від умов укладених з організатором трудових договорів.

Таким чином, експерт (група експертів) виступає як вико­навець відносно організатора, а не замовника.

 

2.Важливим гарантом об'єктивності соціальної експертизи є вибраний тип організаційної моделі експертування (схема 4.1).

Організатор може вибрати одну із моделей експертної ро­боти.

 

Модель "Рецензія"

Рецензування в організаційному відношенні - найбільш традиційна форма експертної оцінки, яка включає:

¨ замовлення на рецензію особі (організатору), яка висту­пає як експерт;

¨ надання експерту матеріалів, що підлягають рецензуван­ню;

¨ прийняття підсумкового документа - рецензії і відповідні дії: схвалення і наступне завершення стосунків з рецен­зентом (оплата рецензії, надання слова при обговоренні документа); відправка рецензії експерту на доопрацюван­ня чи переопрацювання; перезамовлення рецензії іншо­му експерту.

Рецензія - проста і найменш затратна експертиза докумен­та, але вона не містить всіх переваг експертної роботи і може

 

призвести орган, що приймає рішення, до помилки стосовно істинного становища справ.

У рамках цієї моделі може бути передбачений варіант, що компенсує ці недоліки:

¨ рецензія замовляється декільком, які не пов'язані між со­бою, експертам, причому замовлення містить перелік ви­мог, включаючи формулювання питань, на які експерти повинні відповісти обов'язково і однозначно;

¨ рецензії приймаються без будь-яких обмежень стосов­но якості, крім пунктів, обумовлених технічним зав­данням;

¨ тексти рецензій обробляються соціологічними методами, спеціально залученими спеціалістами, перед якими не ставляться власне експертні завдання.

У рамках даної моделі може розглядатися і консультуван­ня - фактично це рецензування без надання тексту експерт­ного висновку.

Модель "Моніторинг"

Ця модель експертизи застосовується тоді, коли соціальна експертиза набуває регулярного характеру і здійснюється на довготривалій основі.

У цьому вішалку може бути використана така послідовність дій:

¨ орган, що приймає рішення, укладає договір про експер­тизу порядком моніторингу;

¨ експерт розробляє стандартну схему моніторингу, яку ав­томатично застосовує в тому чи іншому часовому режимі;

¨ експерт надає органу, який приймає рішення, висновки дослідження, проведеного порядком моніторингу, за стан­дартною схемою, що передбачає, зокрема, порівняння ре­зультатів з більш ранніми результатами, отриманими за тією ж схемою.

Застосування моделі "Моніторинг" може бути ефективним, якщо експертом є науковий заклад чи підрозділ, кваліфікація співробітників чи партнерів якого дозволяє розраховувати на високу якість експертної оцінки однорідного, але досить обшир­ного матеріалу.

 

 

Застосування моніторингу малоефективне, якщо характер ви­рішуваних завдань різний. Інша особливість моніторингу - вияв його ефективності лише після накопичення достатньої кількості ма­теріалу для порівняння явищ і процесів, що вивчаються.

Модель "Проект"

Ця модель експертного дослідження використовується при вирішенні групи суміжних завдань, в якій експертна оцінка набуває інструментального значення як основа проектування бажаних суспільних станів і тенденцій.

У найбільш загальній формі модель "Проект" передбачає етапи:

¨ усвідомлення замовником наявності проблеми і бажання її вирішити;

¨ постановка замовником завдання проведення соціальної експертизи перед організатором;

¨ осмислення організатором завдання і вибір адекватної організаційної схеми вирішення, вироблення пропозицій замовнику, включаючи бізнес-план;

¨ опрацювання пропозицій організатора із замовником, прийняття замовником рішення стосовно проведення ек­спертизи, включаючи порядок і гарантії фінансового, ма­теріально-технічного, інформаційного забезпечення, а та­кож умови схвалення експертного висновку (рівень мінімальних вимог);

¨ залучення організатором експерта, постановка завдання, договір відносно умов праці експерта і винагороди за підсумками роботи, підписання договору між організато­ром і експертом;

¨ оформлення результатів творчої роботи без уніфікації по­нятійного середовища і орієнтації на вимоги інтерфейсу (засоби, що забезпечують передачу інформації користува­чу у доступній для нього формі);

¨ переопрацювання висновків експертом (ущільнення інформації і систематизація висновків);

¨ опрацювання організатором отриманого від експерта ре­зультату;

 

 

¨ надання висновків експертизи замовнику, оформлення акту про прийняття продукції, завершення стосунків за­мовника з організатором і організатора з експертом.

Трудомісткість такої моделі є її перевагою. Експертний вис­новок можна багаторазово використовувати в різноманітних контекстах управлінської діяльності.

Моделями "Рецензія", "Моніторинг", "Проект" не обме­жується перелік можливих організаційних форм соціальної ек­спертизи. Можливою є і комбінація різних форм експертизи.

3. Етапи роботи експертів при використанні різних моделей експертизи мають різний зміст.

Реалізація моделі "Рецензія" передбачає трьохчастинну етапність (замовлення - робота - приймання), при цьому органі­затор зобов'язаний, по суті, лише надати документи, які підляга­ють експертизі, та, якщо це необхідно, деякі побічні матеріали.

При використанні моделі "Моніторинг" етапність така сама. Організатор і тут виконує майже виключно функцію постачаль­ника матеріалу для експертизи, вся інша робота організовуєть­ся науковим колективом, який є підрядником.

Спеціальні завдання виникають перед організатором, якщо експертиза здійснюється за моделлю "Проект":

1-й етап - організатор, укладаючи договір із замовником, формує план експертного дослідження, веде пошук експерта, переговори з ним, укладає договір.

2-й етап - організатор визначає місце колективної роботи, узгоджує графік колективної роботи.

3-й етап - організатор проводить перші колективні опрацювання питання, запрошуючи спеціалістів з організації колектив­ної творчої діяльності (або веде цю роботу сам).

4-й етап - організатор у визначений планом момент при­пиняє творчий пошук експерта і організовує етап підготовки первинного експертного матеріалу (неформатованого і без дот­римання вимог відносно інтерфейсу).

5-й етап - організатор формує матеріал і переробляє його відповідно до вимог інтерфейсу, залучаючи спеціалістів (вклю­чаючи окремих членів експертної групи) чи самостійно.

 

 

6-й етап - організатор надає перероблений матеріал експер­ту і узгоджує з ним текст, що направляється як висновок екс­пертизи замовнику.

7-й етап - організатор передає матеріал на розгляд замовника.

Ці етапи можуть поєднуватися або, навпаки, деталізувати­ся шляхом виділення підетапів.

Робота над висновком ведеться різними способами. Якщо використовується організаційна модель "Рецензія", то технічні прийоми достатньо прості. Додатковим засобом може бути па­м'ятка експерту з вказівками, які пункти повинен містити текст висновку і на які питання слід відповісти обов'язково. Модель "Моніторинг", особливо модель "Проект", вимагають більш складної роботи з експертами, активізації їхніх креативних (творчих) здібностей.

Ряд методів роботи з експертами передбачає очну форму, коли висновок формується в ході безпосереднього контакту експертів між собою чи з організатором.

Інші методи (підготовка доповідної записки, формалізоване анкетне опитування та ін.) передбачають заочну участь експертів.

Прикладом заочного методу може бути технологічна схема методу Дельфі. Свою назву метод отримав від старогрецького міста Дельфі, в якому жили мудреці, котрі передбачали розвиток май­бутніх подій. Провіщення дельфійських мудреців принципово відрізнялися від пророцтв звичайних жерців, бо вони обнародува­лися лише після ретельного обговорення на раді і досконального ознайомлення всіх членів ради із обставинами справи. Дельфійсь­кий метод можна застосовувати як для прийняття рішень прогно­стичного характеру, так і для оцінки їх здійснення.

Суть цієї форми експертного оцінювання - у проведенні ряду послідовних конфіденційних опитувань групи експертів з досліджуваної проблеми у кілька турів. Його мета - форму­вання узгоджених думок на основі багаторазового опитування одних і тих самих експертів, переборення конформізму екс­пертів, що викривлює якість експертизи. Ця мета досягається насамперед анонімністю експертів і особливостями процедури, що такий наступний порядок дій:

 

1. Кожний член групи дає числову оцінку певного процесу, явища, об'єкта.

2. Організатор опитування підраховує і повідомляє всім експертам середню оцінку (медіану) і показник розходження оцінок (інтервал між крайніми з них).

3. Експертів, які дали крайні оцінки, просять письмово обґрунтувати свою думку. Ці обґрунтування анонімно передають­ся всім іншим експертам.

4. Аналогічно проводиться другий тур і наступні тури опи­тування, які закінчуються, коли інтервал оцінок експертів вия­виться достатньо вузьким.

Переваги методу: на відміну від колективної роботи екс­пертів, за якої неможливо уникнути психологічного впливу, у цьому випадку анонімність роботи і письмова оцінка створю­ють іншу ситуацію спілкування і знижують вплив на учасників роботи домінуючої думки. В останні роки цей метод з певни­ми поправками використовується все частіше. Його викорис­тання може виявитися ефективним при організації соціальної експертизи за моделлю "Моніторинг".

Застосовуючи вказані вище методи, експерт створює кінце­ву продукцію експертизи - думку, виражену в певній формі:

¨ експертний висновок - може застосовуватися при аналізі нормативних актів;

¨ експертне спостереження - використовується при фор­муванні загального уявлення про стан проблеми і при ви­робленні рекомендацій;

¨ експертна розробка - виходить за межі завдань соціальної експертизи і в цьому смислі не може вимагатися як форма експертної оцінки. Ініціатива представлення експертизи у вигляді проектної розробки може виходити тільки від самого експерта. Але, звичайно, така ініціа­тива може бути викликана системою організації експер­тної роботи.

При розробці кінцевої продукції експерта, в якій би із названих форм вона не створювалась, передбачається подвійне оформлення результатів експертизи.

 

 

1-й етап - фінальний матеріал експерта, виконаний у зви­чайних для нього формах, термінах і т.ін. Це "неформатований матеріал": він ще не відповідає встановленим у договорі вимо­гам стосовно складу документів, їх обсягу, структури, інших формальних ознак. Це ескіз висновку.

2-й етап - висновок (спостереження, проект), перероблений з вимогами інтерфейсу.

Ефективність соціальної експертизи визначається показниками:

а) врахування її висновків з метою обмеження вибору стратегій. Використання висновків експертизи при відмові від тих чи інших варіантів рішення слід розглядати як факт визнання висновків експертизи. Це є шлях експертизи - "арбітражу".

б) застосування висновків експертизи для коригування вибраної стратегії. Це шлях експертизи - "консультації".

Загальна структура технології експертно-оцінної діяльності відображена на схемі 4.2.

 

Схема 4.2. Структура технології експертооцінної діяльності (загальна)

 

Соціальна експертиза - складне утворення. її продуктивність залежить як від рівня технологічного забезпечення експертизи, так і від суб'єкта, що здійснює експертизу. Ефективність соціальної роботи буде підвищуватися, якщо в ній більш широко будуть застосовуватися технології експертизи, зокрема спрямовані на оцінку реалізації проектів соціальної допомога.

 

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте поняття соціальної експертизи.

2. За яких умов виникає потреба у проведенні експертизи?

3. Хто є учасником соціальної експертизи?

4. Визначіть порядок замовлення соціальної експертизи.

5. Назвіть моделі експертної роботи і визначіть основні між ними відмінності.

6. Проаналізуйте очні і заочні форми роботи з експертами.

 

Практичні завдання

1. Проаналізувати експертну оцінку дипломної роботи.

 

Рецензія

на дипломну роботу:





sdamzavas.net - 2020 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...